Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.04.2020 року у справі №577/4889/19

Постанова

Іменем України

28 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 577/4889/19

провадження № 61-5670св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - старший державний виконавець Конотопського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області Громико Олена Валеріївна,

стягувач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 21 листопада 2019 року в складі судді Буток Т. А. та постанову Сумського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року в складі колегії суддів:

Орлова І. В., Левченко Т. А., Собина О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність старшого державного виконавця Конотопського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Сумській області (далі - Конотопський МРВДВС ГТУЮ в Сумській області) Громико О. В.

Скарга обґрунтована тим, що постановою старшого державного виконавця Конотопського МРВДВС ГТУЮ в Сумській області Громико О. В. від 23 лютого

2018 року накладено арешт на все належне скаржнику нерухоме майно для забезпечення виконання судового рішення за виконавчим документом

від 24 липня 2017 року № 2/577/694/17 про стягнення періодичних платежів. На підставі зазначеної вище постанови до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про обтяження № 24992479. Обтяжувачем визначено Конотопський МРВДВС ГТУЮ в Сумській області.

Скаржник вважав, що накладення арешту на майно боржника є винятковим заходом обмеження права власності фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням. Однак, ОСОБА_1 не мав заборгованості зі сплати періодичних платежів, грошові кошти сплачуються скаржником систематично і своєчасно. Більш того, за вказаними вище періодичними платежами скаржником здійснено двомісячну переплату в розмірі 3 500,00 грн.

Тому, на думку скаржника, прийняті старшим державним виконавцем заходи у вигляді арешту майна втратили свою актуальність та є такими, що порушують його право власності на вільне розпорядження своїм майном.

Скаржник також звертав увагу на те, що 08 жовтня 2019 року він звернувся до Конотопського МРВДВС ГТУЮ у Сумській області із заявою про зняття арешту з належного йому нерухомого майна шляхом винесення відповідної постанови. Однак, старший державний виконавець залишив його заяву без задоволення.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Конотопського МРВДВС ГТУЮ в Сумській області Громико О. В. щодо вирішення питання про зняття арешту з належного заявнику нерухомого майна за заявою, яка була надіслана державному виконавцю 08 жовтня 2019 року. Заявник також просив суд зобов'язати державного виконавця задовольнити заяву від 08 жовтня 2019 року і зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1.

Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 21 листопада 2019 року в задоволенні скарги відмовлено.

Суд першої інстанції зробив висновок про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1, оскільки дії державного виконавця щодо відмови у знятті арешту з майна боржника відповідали закону, були вчинені в межах повноважень державного виконавця і до порушення прав скаржника не призвели. Що стосується другої вимоги скаржника про зобов'язання державного виконавця задовольнити заяву від 08 жовтня 2019 року і зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1, то судом першої інстанції зазначено, що відповідно до постанов заступника начальника Конотопського МРВ ДВС ГТУЮ у Сумській області від 11 листопада 2019 року виконавчі провадження були завершені на підставі пункту 1 частини 1 та статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", а відповідно до частини 3 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" арешт з майна боржника був знятий.

Постановою Сумського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги, оскільки відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні заяв про зняття арешту, посадова особа органу державної виконавчої служби правильно зазначила, що станом на 15 жовтня 2019 року інший спосіб подальшого забезпечення виконання рішень суду про стягнення із заявника аліментів на утримання дитини та дружини був відсутній.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У березні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 21 листопада 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу.

Касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини 2 статті 389 ЦПК України (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права).

Заявник зазначає, що суди безпідставно не задовольнили скаргу в частині визнання неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Конотопського МРВДВС ГТУЮ в Сумській області Громико О. В. щодо вирішення питання про зняття арешту з належного заявнику нерухомого майна за заявою, яка була надіслана державному виконавцю 08 жовтня 2019 року. Оскільки станом на 08 жовтня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів була відсутня, натомість була наявна переплата.

Також заявник вказує на те, що суди помилково не закрили провадження в справі в частині його вимог про зобов'язання державного виконавця зняти арешт з майна боржника у зв'язку із зняттям державним виконавцем 11 листопада 2019 року арешту з майна ОСОБА_1.

Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи до Верховного Суду не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У березні 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано судді-доповідачу Журавель В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі з підстав визначених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), витребувано із Конотопського міськрайонного суду Сумської області матеріали зазначеної вище цивільної справи № 577/4889/19, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2020 року матеріали справи № 577/4889/19 надійшли до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконанні Конотопського МРВДВС ГТУЮ в Сумській області перебувало виконавче провадження № 54667284 з примусового виконання виконавчого листа № 2/577/694/17, виданого 24 липня 2017 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина, а також виконавче провадження № 54667164 з примусового виконання виконавчого листа № 2/577/693/17, виданого 06 вересня 2017 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання останньої.

Постановою старшого державного виконавця Конотопського МРВДВС ГТУЮ в Сумській області Громико О. В. від 23 лютого 2018 року накладено арешт на все належне ОСОБА_1 нерухоме майно для забезпечення виконання судового рішення за виконавчим документом від 24 липня 2017 року № 2/577/694/17 про стягнення періодичних платежів - аліментів на утримання неповнолітнього сина

З відповідей на запити державного виконавця встановлено, що рухоме та нерухоме майно за боржником ОСОБА_1 не зареєстроване, відомості про відкриті рахунки та про джерела доходів боржника в Державній фіскальній службі України та Пенсійному фонді України відсутні.

Відповідно до платіжних доручень від 24 вересня 2019 року та від 08 жовтня 2019 року ОСОБА_1 перераховано на рахунок Конотопського МРВДВС ГТУЮ в Сумській області грошові кошти в розмірі 3 820,80 грн та 3 521,00 грн відповідно.

08 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Конотопського МРВДВС ГТУЮ в Сумській області із заявою про зняття арешту з належного йому майна. Необхідність прийняття державним виконавцем такого рішення заявник обґрунтовував посиланням на положення пункту 7 частини 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", зазначивши, що іншим способом забезпечення виконання рішення, він вважає наявність двомісячної переплати за аліментами в розмірі 3 500,00 грн.

15 жовтня 2019 року начальник Конотопського МРВДВС ГТУЮ в Сумській області надавав ОСОБА_1 відмовив заявнику у знятті арешту з майна з передбачених пунктом 7 частини 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" підстав.

11 листопада 2019 року заступником начальника відділу Конотопського МРВДВС ГТУЮ в Сумській області Громико О. В було винесено постанови про повернення виконавчих документів стягувачу у виконавчих провадженнях № 54667284 і № 54667164.

Відповідно до вищевказаних постанов заходи примусового виконання рішення скасовано, в тому числі знято арешт з майна боржника.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства є обов'язковість судового рішення (стаття 18 ЦПК України)

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини 2 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

За приписами статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їх права чи свободи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що станом на 15 жовтня 2019 року інший спосіб подальшого забезпечення виконання рішень суду про стягнення із заявника аліментів на утримання сина був відсутній, суди зробили обґрунтований висновок про те, що відмовляючи ОСОБА_1 у знятті арешту з майна, посадова особа органу державної виконавчої служби діяла в межах своїх повноважень, направлених на реальне виконання рішення суду.

Правильним є також висновок судів про безпідставність вимог скаржника щодо зняття арешту з майна боржника, оскільки стягувач подала державному виконавцю заяви про повернення виконавчих документів і це у подальшому призвело до зняття державним виконавцем 11 листопада 2019 року арешту з майна ОСОБА_1.

Доводи заявника про те, що суди помилково не закрили провадження в частині вимог про зняття арешту з майна на підстав пункту 2 частини 1 статті 255 ЦПК України, відхиляються Верховним Судом, оскільки зводяться до власного тлумачення заявником норм процесуального права

Аргументи касаційної скарги про відсутність у державного виконавця підстав для накладання арешту на майно боржника та своєчасну сплату ОСОБА_1 аліментів на утримання сина спростовуються матеріалами справи. Відповідно до розрахунку заборгованості за аліментами на утримання сина скаржника, що стягуються на підставі виконавчого листа від 24 липня 2017 року, заборгованість ОСОБА_1 станом на 01 березня 2018 року становить 3 762,50 грн.

Зазначена вище заборгованість погашена ОСОБА_1 лише 24 вересня 2019 року, що підтверджується фіскальним чеком.

Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно відмовили в задоволенні скарги в частині визнання неправомірної бездіяльність державного виконавця, що полягала у відмові в задоволені заяви боржника про зняття арешту, не заслуговують на увагу, оскільки у державного виконавця не було підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 від 08 жовтня 2019 року та зняття арешту з майна останнього, оскільки скаржник мав заборгованість за аліментами, а іншого способу для реального виконання ОСОБА_1 рішення суду про стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина, державним виконавцем не встановлено.

Є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не мав заборгованості зі сплати періодичних платежів, грошові кошти сплачуються скаржником систематично і своєчасно, більш того, за вказаними вище періодичними платежами скаржником здійснено переплату в розмірі 3 500,00 грн. Однак, судами встановлено, що арешт накладено в межах виконавчого провадження № 54667284 з примусового виконання виконавчого листа № 2/577/694/17, виданого 24 липня 2017 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина. Як зазначено вище, заборгованість ОСОБА_1 за цим виконавчим листом станом на 01 березня 2018 року становить 3 762,50 грн та погашена лише більше ніж через рік - 24 вересня 2019 року. Інформації про сплату скаржником щомісячно аліментів на утримання сина в розмірі 750,00 грн матеріали справи не містять. А тому, сплата на рахунок виконавчої служби у жовтні 2019 року 3 500,00 грн, при тому, що на виконанні перебуває ще один виконавчий лист, не може вважатись переплатою за щомісячними платежами.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин.

Вказані доводи касаційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу приписів статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Нова оцінка доказів у справі виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених наведеною статтею процесуального закону.

Аналогічні доводи були предметом ретельної перевірки судів попередніх інстанцій, висновки щодо якої містяться у мотивувальних частинах ухвалених ними рішень, і додаткового правового аналізу не потребують.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 21 листопада 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик