Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.08.2024 року у справі №750/2289/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 750/2289/23

провадження № 61-857ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ;

відповідачі:Держава Україна в особі Броварської окружної прокуратури, Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України;

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 липня 2023 року у складі судді Бабич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурика О. Ф.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до Держави Україна в особі Броварської окружної прокуратури, Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 1 000 000 грн компенсації на відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 19 серпня 2016 року начальник Славутицького відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області Столярчук Д. А. повідомив йому про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 191, частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України, у кримінальному провадженні № 4201611110000079 від 25 травня 2016 року. 28 листопада 2016 року керівник Броварської місцевої прокуратури Київської області Котяш А. І. склав та затвердив обвинувальний акт, який направив до Славутицького міського суду Київської області. 26 листопада 2020 року прокурор Славутицького відділу Броварської окружної прокуратури Младаневич З. О. склала змінений обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні, погоджений 19 січня 2021 року заступником керівника Київської обласної прокуратури Грабцем І. Н. 27 квітня 2021 року Славутицький міський суд Київської області ухвалив вирок у кримінальному провадженні № 4201611110000079, яким визнав його невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 366, частиною четвертою статті 191 Кримінального кодексу України. Вирок суду набрав законної сили 10 червня 2021 року. Тому ОСОБА_1 незаконно з 19 серпня 2016 року по 10 червня 2021 року протягом 4 років 9 місяців 22 дні перебував під слідством і судом.

Під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді на його автомобіль був накладений арешт, що обмежувало його права як власника цього майна, який був скасований тільки з набранням законної сили виправдувального вироку, відносно нього здійснювалися негласні слідчі (розшукові) дії, прокуратура зверталася до слідчого судді з клопотанням про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Тривалий розгляд кримінального провадження змінив його звичайний спосіб життя, оскільки в кожне судове засідання він повинен був їхати з м. Новгород-Сіверський, Чернігівської обл. до м. Славутич, Київської обл. Притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності викликало у нього відчуття тривоги, було зруйновано його життєві плани та соціальні зв`язки, було принижено його честь та гідність, а також ділову репутацію, погіршились відносини з близькими та друзями, працівниками комунального підприємства «Управління з розвитку фізичної культури, спорту і туризму» Славутицької міської ради Київської області, про факт притягнення його до відповідальності було повідомлено по телебаченню. Заподіяну моральну шкоду, ОСОБА_1 оцінює в розмірі 1 000 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 10 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 386 733 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суди виходили з того, що внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень та необґрунтованого кримінального переслідування позивачу завдано моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Славутицького міського суду Київської області від 27 квітня 2021 року, який набрав законної сили 10 червня 2021 року.

ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом в період з 19 серпня 2016 року - дата вручення підозри до 10 червня 2021 року - дата набрання виправдувальним вироком законної сили, тобто 4 роки 9 місяців 22 дні або 57 місяців 22 дні.

Таким чином, згідно статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6 700 грн. Відтак судами попередніх інстанцій зроблено висновок, що відшкодування позивачу моральної шкоди не може бути меншим ніж 386 733 грн, виходячи з розрахунку: 6 700 гривень х 57 місяців + 22 дні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2024 року Київська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила зазначені судові рішення у частині задоволених позовних вимог скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин справи та надання належної правової оцінки наявним на підтвердження їх доведеності доказам, що в їх сукупності мають значення для правильного вирішення справи. Крім того підставами касаційного оскарження судових рішень у даній справі є їх ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновків у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду, щодо застосування норм законодавства про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а саме: постанови Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16; від 27 листопад 2019 року у справі № 242/4741/16-ц; від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17; від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17; від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16; від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17; від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18; від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18; від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18; від 11 березня 2019 року у справі № 629/795/19; від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17; від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17; від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2024 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано її матеріали із Славутицького міського суду Київської області.

20 лютого 2024 року справа № 750/2289/23 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій у вказаній справі висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах не враховано. Ухвалюючи оскаржувані рішення суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність безумовних підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, з огляду на постановлення виправдувального вироку у кримінальному провадженні, однак судами не враховано, що на відміну від випадків безумовного відшкодування за рахунок державного бюджету майнової шкоди у разі закриття кримінального провадження за реабілітуючих підстав, відшкодування моральної шкоди у таких випадках, провадиться лише у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, завдали реальної моральної шкоди громадянинові.

Тобто, в розумінні норм частини п`ятої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» сам факт ухвалення виправдувального вироку щодо особи не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а відшкодування моральної шкоди провадиться виключно у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Водночас, частиною шостою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Отже, факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності.

Разом з тим, за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів доведення факту заподіяння моральної шкоди та підтвердження всіх її елементів, присуджені судами першої та апеляційної інстанцій до відшкодування 386 733 грн фактично є не обґрунтовані. Оскільки виходячи зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивачем не наведено аргументованих доводів та конкретних прикладів на підтвердження факту вчинення органами Київської обласної прокуратури фізичного чи психічного впливу на позивача в ході досудового розслідування кримінального провадження № 4201611110000079, що вказувало б на спричинення останньому моральних страждань, настання інших негативних подій та явищ, переживань тощо. Позивачем не конкретизовано, в чому полягали моральні страждання та який вони мали безпосередній психотравмуючий чи інший негативний прояв у його житті, лише стверджувалося про їх спричинення, що супроводжувалося надмірно тривалим кримінальним переслідуванням. Крім того, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки працівників органів прокуратури під час здійснення процесуальних дій у кримінальному провадженні № 4201611110000079, які б обмежували його права, тощо. Отже, недотримання органами досудового розслідування чи прокуратури вимог у передбачений законом спосіб не встановлено, а отже відсутні підстави для твердження про незаконність таких дій.

Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніхї інстанцій обмежилися лише констатацією факту спричинення позивачу моральних страждань та у порушення статті 89 ЦПК України не зазначили жодних фактів та доказів, на підставі яких вони дійшли до таких висновків.

Відтак, за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження реального факту заподіяння моральної шкоди з чітким підтвердженням існування всіх її елементів, судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно задоволено позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли хибного висновку, що належним розміром відшкодування заподіяної моральної шкоди позивачу має бути 386 733 грн, оскільки розрахунок розміру відшкодування моральної шкоди, навіть за умови доведення факту її заподіяння позивачу (що насправді не підтверджено наявними у справі доказами), не є співмірним реальному періоду перебування позивача під слідством та судом.

Водночас, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що факт ухвалення виправдувального вироку у кримінальному провадженні не призводить до безумовного та автоматичного обов`язку держави відшкодувати моральну шкоду особі, яка констатує виключно ті наявністю такого факту, не наводячи при цьому у позовній заяві конкретних обґрунтованих доводів, а саме: в чому полягає заподіяна моральна шкода; якими діями (бездіяльністю) вона заподіяна; які моральні втрати поніс громадянин; яким чином вони призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків тощо. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою, що у свою чергу останнім зроблено не було.

Ураховуючи викладене, наведені обставини свідчать про необґрунтованість задоволеної судами суми моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували повно і всебічно дійсні обставини справи, не дослідили усі надані сторонами докази у їх сукупності й не надали їм належної правової оцінки, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку щодо наявності підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 386 733 грн. Водночас, стягнення з державного бюджету сум, які належним чином не обґрунтовані, становлять надмірний тягар для державного бюджету.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 19 серпня 2016 року Славутицьким відділом Броварської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 191, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України у кримінальному провадженні № 4201611110000079 від 25 травня 2016 року (а.с.8 - 14; а.с.16 - 17).

Згідно з ухвалою слідчого судді Славутицького міського суду Київської області від 09 вересня 2016 року відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою ( а.с.15; т.1 а.к.п. 226).

Відповідно до ухвали слідчого судді Славутицького міського суду Київської області від 23 вересня 2016 року накладено арешт на належний ОСОБА_1 автомобіль марки «MITSUBISHI LANCER», чорного кольору 2007 року випуску (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 ) ( т. 3 а.к.п. 81-86).

28 листопада 2016 року керівником Броварської місцевої прокуратури Київської області Котяшем А. І. був складений та затверджений обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 4201611110000079 від 25 травня 2016 року, який 29 листопада 2016 року був направлений до Славутицького міського суду Київської області (т.1 а.к.п. 3-49).

26 листопада 2020 року прокурором Броварської місцевої прокуратури Київської області було складено змінений обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 4201611110000079 від 25 травня 2016 року, який був погоджений 19 січня 2021 року заступником керівника Київської обласної прокуратури Грабцем І.Н. (т.8 а.к.п. 175-232).

За результатами розгляду кримінального провадження Славутицьким міським судом Київської області 27 квітня 2021 року ухвалено вирок, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 136, частиною четвертою статті 191 Кримінального кодексу України у зв`язку з недоведеністю того, що кримінальні правопорушення вчинені ОСОБА_1 , та виправдано ( а.с. 18-61; т. 9 а.к.п. 158-199).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 червня 2021 року повернуто керівнику Вишгородської окружної прокуратури Київської області Василенку М. О. апеляційну скаргу з додатками на вирок Славутицького міського суду Київської області від 27 квітня 2021 року (а.с. 60-61; т. 9 а.к.п. 243-245).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні Василенка М. О. , про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку Славутицького міського суду Київської області від 27 квітня 2021 року ( а.с. 62,63; т. 10 а.к.п. 66-69 ).

Таким чином вирок Славутицького міського суду Київської області від 27 квітня 2021 року, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 136, частиною четвертою статті 191 Кримінального кодексу України у зв`язку з недоведеністю того, що кримінальні правопорушення вчинені ОСОБА_1 , та виправдано, набрав законної сили 10 червня 2021 року.

Як убачається із записів трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 , копії сторінок якої додані до позовної заяви, 01 грудня 2016 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду заступника директора державного підприємства «Новгород Сіверськрайагролісгосп», 03 січня 2018 року звільнений з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 Кодекс законів про працю України; 21 лютого 2018 року прийнятий на роботу на посаду заступника директора товариства з обмеженою відповідальністю «Сівер», 28 лютого 2018 року звільнений з посади за згодою сторін на підставі пункту першого статті 36 Кодекс законів про працю України; 24 липня 2018 за рішенням загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Селвіс» від 23 липня 2018 призначений на посаду директора товариства з обмеженою відповідальністю «Селвіс», 24 січня 2019 звільнений за згодою сторін на підставі пункту першого статті 36 Кодекс законів про працю України ( а.с.64-66).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга Київської обласної прокуратури задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша-друга статті 1176 ЦК України).

Згідно з нормами статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом № 266/94-ВР, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

У наведених статтею першою цього Закону № 266/94-ВРвипадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода (стаття 3 Закону).

У статті 4 Закону № 266/94-ВРпередбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 19 серпня 2016 року (дата вручення підозри) до 10 червня 2021 року (дата набрання виправдувальним вироком законної сили відносно ОСОБА_1 ), тобто 4 роки 9 місяців 22 дні або 57 місяців 22 дні.

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності та справедливості.

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону № 266/94-ВРрозмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень та необґрунтованого кримінального переслідування позивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Славутицького міського суду Київської області від 27 квітня 2021 року, який набрав законної сили 10 червня 2021 року. ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом в період з 19 серпня 2016 року (дата вручення підозри) до 10 червня 2021 року (дата набрання виправдувальним вироком законної сили), тобто 4 роки 9 місяців 22 дні або 57 місяців 22 дні.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6 700 грн.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

З урахуванням терміну перебування позивача під слідством та судом протягом 57 місяців 22 дні, мінімальний гарантований законодавцем розмір компенсації моральної шкоди за цей період складає 386 733 грн.

Водночас, з урахуванням характеру й глибини заподіяних ОСОБА_1 страждань, їх тривалості, а також приймаючи до уваги характер застосованих до позивача запобіжних заходів, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про доцільність відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди в розмірі 386 733 грн, що на переконання Верховного Суду відповідає принципам розумності та справедливості.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач мав довести наявність причинно-наслідкового зв`язку з між протиправними діями/бездіяльності прокуратури та наявністю негативних наслідків для нього, Верховний Суд відхиляє, оскільки за змістом положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підставою для відшкодування моральної шкоди є перебування під слідством та судом особи, факт невинуватості якої встановлено в зв`язку з ухваленням виправдувального вироку або закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав. При цьому згідно з усталеною практикою суду касаційної інстанції ухвалення окремого судового рішення про визнання дій прокуратури неправомірними не вимагається.

Також безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що позивач не довів факт заподіяння йому моральної шкоди, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів у справі, проте касаційний суд не наділений повноваженнями досліджувати докази та надавати їм оцінку. Верховний Суд діючи у межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Київською обласною прокуратурою не наведено доводів щодо порушення застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин справи та надання належної правової оцінки наявним на підтвердження їх доведеності доказам, а його незгода із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржених судових рішень.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанції не враховано висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16; від 27 листопад 2019 року у справі № 242/4741/16-ц; від 25 березня 2020 року у справі№ 641/8857/17; від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17; від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16; від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17; від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18; від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18; від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18; від 11 березня 2019 року у справі № 629/795/19; від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17; від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17; від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги в цілому зводяться до незгоди заявника з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами справи та наданою ними оцінкою доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара