Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 755/2699/22

провадження № 61-8963св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - товариство з обмеженою відповідальністю «Браїлівське»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ковальчук Юлія Миколаївна, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2024 року у складі судді Коваленко І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року у складі колегії суддів: Євграфової Є. П., Саліхова В. В., Левенця Б. Б., і ухвалив таку постанову.

Зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 1996 року по 22 грудня 2016 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з

ОСОБА_3 .

3. У 2017 році ОСОБА_3 звернувся до неї з вимогою про повернення йому 3 538 000,00 грн, посилаючись на наявність спільних боргових зобов`язань у них перед ОСОБА_2 . Зазначав, що 01 листопада 2015 року, у період коли вони перебували у зареєстрованому шлюбі, він взяв у позику в ОСОБА_2 290 000,00 дол. США, що станом на день укладення договору становило

7 076 000,00 грн. З огляду на те, що на розгляді в Погребищенському районному суді Вінницької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики у розмірі

7 076 000,00 грн, вважав, що половина суми повинна бути сплачена нею, або ж за рахунок їхнього спільного сумісного майна.

4. Зазначала, що вказаний договір позики укладено з порушенням вимог частини другої статті 65 Сімейного кодексу України. Про укладення договору позики та написання ОСОБА_3 розписки вона не знала, згоди на отримання такої значної суми грошових коштів, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 , вона не надавала. Оскільки договір позики, що був укладений між відповідачами виходить за межі дрібного побутового, сума грошових коштів є значною, вважала, що її згода на укладення цього договору мала бути письмовою. Відсутність такої згоди тягне за собою недійсність договору позики.

5. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним договір позики від 01 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про отримання 290 000,00 дол. США, що еквівалентно

7 076 000,00 грн.

6. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня

2023 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача -

ТОВ «Браїлівське».

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

7. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня

2024 року, залишеним без змін, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

8. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка не довела порушення її прав при укладенні відповідачами оспорюваного договору позики, вимоги за яким в межах розгляду цивільної справи №143/1269/17 було пред`явлено ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ФГ «Ланецького». Оспорюваний договір позики не потребує письмової згоди іншого з подружжя, оскільки не потребує ні нотаріального посвідчення, ні державної реєстрації, а доказів, що така згода не могла даватися позивачкою, як дружиною, усно чоловіку, а також, що кошти були витрачені повністю чи частково не на потреби сім`ї, позивачкою не надано.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

9. Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року апеляційну скаргу адвоката Ковальчук Ю. М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2024 року залишено без змін.

10. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним. Зазначено, що для укладення договору позики одним з подружжя не потрібна згода іншого з подружжя, оскільки цей правочин не стосується розпорядження спільним майном, а є правочином щодо отримання грошових коштів. Факт укладання договору позики та отримання коштів ОСОБА_3 від ОСОБА_2 вже був встановлений попередніми судовими рішеннями у справі №143/1269/17, й доведенню не потребує. Водночас позивачка не надала достатніх доказів на підтвердження порушення її прав при укладенні оспорюваного договору позики, а також не довела, що кошти були витрачені не на сімейні потреби.

Узагальнені доводи касаційної скарги

11. 14 липня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат

Ковальчук Ю. М., звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва

від 12 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

12. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі №917/1345/17, від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010, у постановах Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі №910/5080/21, від 02 листопада 2023 року у справі №758/16339/17 (провадження №61-12173св23) (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України). Крім того вказує, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

13. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин преюдиційні обставини, встановлені у справі № 143/1269/17, у якій вона не приймала участі. Заявниця вважає, що зазначені нею аргументи і докази не були предметом оцінки судів попередніх інстанцій. Посилається на наявність підстав для визнання оспореного договору недійсним, як такого, що укладений без її згоди.

14. Крім того, касаційна скарга містить клопотання про розгляд справи за участю особи, яка подає скаргу.

15. Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

16. Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

17. Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

18. Оскільки судом касаційної інстанції в межах касаційного провадження не проводиться встановлення обставин справи і фактів, а також не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то підстав для розгляду справи в судовому засіданні з викликом сторін суд касаційної інстанції не знаходить.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19. Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

20. Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2025 року поновлено

ОСОБА_1 строк на касаційне оскарженнярішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року, відкрито касаційне провадження у справі

№ 755/2699/22, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

21. 10 вересня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22. 01 листопада 2015 року між позикодавцем ОСОБА_2 та позичальником ОСОБА_3 було укладений договір позики, за умовами якого позикодавець в порядку та на умовах, визначених договором, зобов`язався надати позичальнику безпроцентну позику, а останній зобов`язався прийняти позику та повернути її позикодавцеві у визначений договором строк. Сторони у договорі зазначили, що у зв`язку з тим, що між сторонами за договором налагоджуються тісні взаємовигідні ділові відносини, позика, визначена у договорі, надається позичальникові на безпроцентній основі.

23. Згідно з пунктом 2.1. договору, сума позики становить 290 000,00 дол. США.

24. 01 листопада 2015 року позичальник ОСОБА_3 отримав позику в сумі 290 000,00 дол. США, що підтверджується його розпискою.

25. Відповідно до пункту 3.11 договору позики позичальник зобов`язався повернути позику до 01 листопада 2016 року.

26. З метою забезпечення виконання зобов`язання за договором позики між ОСОБА_2 та ФГ «Ланецького» укладено договір поруки № 2, відповідно до умов якого, ФГ «Ланецького» взяло на себе зобов`язання у разі невиконання ОСОБА_3 умов договору позики відшкодувати ОСОБА_2 шкоду, завдану невиконанням чи неналежним виконанням основного зобов`язання, а також сплатити неустойку та пеню за порушення основного зобов`язання.

27. 30 січня 2017 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ФГ «Ланецького» укладено додаткову угоду про внесення змін до договору позики від 01 листопада 2015 року та договору поруки від 01 листопада 2015 року № 2.

28. 22 грудня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано шлюб.

29. Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області

від 30 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 07 серпня 2018 року та постановою Верховного Суду

від 26 червня 2019 року, позов ОСОБА_2 до ФГ «Ланецького»,

ОСОБА_3 про стягнення боргу задоволено у повному обсязі. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ФГ «Ланецького» на користь ОСОБА_2

17 916 489,42 грн боргу. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання додаткової угоди від 30 січня 2017 року про внесення змін до договору позики від 01 листопада 2015 року та договору поруки № 2 від 01 листопада 2015 року недійсним відмовлено (справа № 143/1269/17).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

30. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

31. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

32. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

33. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

34. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

35. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

36. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

37. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

38. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

39. Згідно з положеннями статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

40. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

41. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

42. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

43. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

44. За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

45. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.

46. В постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 викладено висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

47. В пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня

2022 року у справі № 125/2157/19 містяться висновки про те, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо ж повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати інший ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог (схожий за змістом висновок викладено в пункті 8.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21).

48. Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним оспорюваного договору позики, ОСОБА_1 посилалася на його укладення з порушенням статті 65 Сімейного кодексу України.

49. Відповідно до частини першої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

50. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладання одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частини друга та третя статті 65 СК України).

51. Разом з тим договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

52. Частина третя статті 368 ЦК України встановлює, що майно, набуте подружжям у шлюбі, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, або законом.

53. Частинами першою-другою статті 73 СК України передбачено, що за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

54. Судами попередніх інстанцій встановлено, що за оспорюваним договором позики ОСОБА_3 отримав у позику від ОСОБА_2 290 000,00 дол. США зі строком повернення до 01 листопада 2016 року. На підтвердження факту отримання грошових коштів ОСОБА_3 написав відповідну розписку. Крім того, зобов`язання з повернення позики було забезпечене порукою ФГ «Ланецького». Також 30 січня 2017 року між позикодавцем, позичальником та поручителем було укладено додаткову угоду про внесення змін до договору позики та договору поруки, згідно з умовами якої змінено строк та порядок виконання зобов`язання.

55. Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області

від 30 березня 2018 року у справі № 143/1269/17, яке набрало законної сили, було вирішено спір щодо неналежного виконання зобов`язань за указаними договорами та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ФГ «Ланецького» на користь ОСОБА_2 17 916 489,42 грн боргу. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання додаткової угоди від 30 січня 2017 року про внесення змін до договору позики від 01 листопада 2015 року та договору поруки № 2 від 01 листопада 2015 року недійсним відмовлено.

56. Отже спір між сторонами договору позики вирішений судом у справі № 143/1269/17.

57. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зауважує, що не брала участі у розгляді справи № 143/1269/17, а тому має право спростувати встановлені у ньому обставини у порядку частини п`ятої статті 82 ЦПК України. На спростування встановленого судовим рішенням у справі № 143/1269/17, яке набрало законної сили, факту дійсності позикового зобов`язання ОСОБА_3 та наявності правових підстав для стягнення з позичальника та поручителя суми неповернутої позики, ОСОБА_1 зазначала лише те, що такий договір позики було укладено без її згоди, як дружини позичальника.

58. Верховний Суд уже зауважував, що тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника) (постанова Верховного Суду від 21 серпня

2025 року у справі № 520/7884/19).

59. Перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики саме по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведенню укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї (схожий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15, від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16 та

від 22 листопада 2023 року у справі № 643/352/20).

60. Крім того, Верховний Суд послідовно зазначав, що стаття 65 СК України визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо. Поряд з цим для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин (постанови Верховного Суду від 26 вересня від 2018 року у справі № 713/285/2012, від 18 листопада 2019 року у справі № 569/7631/15-ц від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3928/14-ц, від 26 вересня 2024 року у справі № 703/141/23, від 26 березня 2025 року у справі

№ 753/17584/21).

61. Встановивши, що оспорюваний договір позики було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з посиланням на наявність між ними тісних взаємовигідних ділових відносин (пункту 1.1 договору позики), поручителем за договором виступило ФГ «Ланецького», а вимоги позикодавця про повернення суми отриманої позики були заявлені виключно до ОСОБА_3 та

ФГ «Ланецького» та задоволені судовим рішенням, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачка не довела наявності передбачених законом підстав для визнання договору позики недійсним.

62. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, підставами заявленого позову, нормами права, які підлягають до застосуванню, надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та дійшов загалом правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

63. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

64. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

65. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та заявлених позивачкою вимог, правових підстав позову та доказів, наданих на їх обґрунтування, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

66. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

67. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

68. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

69. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ковальчук Ю. М., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Ковальчук Юлія Миколаївна, залишити без задоволення.

2. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович