Постанова

Іменем України

28 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 638/20603/16

провадження № 61-26089св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року у складі колегії суддів Пилипчук Н. П., Колтунової А. І., Кругової С. С.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просив визнати борг за розпискою, складеною ОСОБА_2 10 серпня 2010 року, спільним боргом подружжя відповідачів та стягнути з останніх 310 000 доларів США.

Позов мотивовано тим, що на підставі договору позики, укладеного 10 серпня 2010 року у простій письмовій формі, шляхом складення ОСОБА_2 розписки, останній отримав у борг 310 000 доларів США на будівництво житла - трикімнатної квартири (за адресою:

АДРЕСА_1) та проведення в ній ремонту.

Зазначена сума боргу позивачу не повернута, жодних виплат не здійснено.

ОСОБА_2 набув у власність 3-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

За вказану квартиру ОСОБА_2 сплатив 2 084 175,00 грн, що на той час в еквіваленті за курсом Національного банку України становило більше 264 000
доларів США.

Крім того, ОСОБА_2 придбано меблі, побутову техніку, електротехніку, предмети інтер'єру, які розташовані у вказаній квартирі, та їх вартість станом на 08 грудня 2016 року складає 1 311 570 грн, що в еквіваленті за курсом Національного банку України становило більше 50 000 доларів США.

Відповідачі перебувають у зареєстрованому шлюбі, у зв'язку з чим позивач вважає, що боргове зобов'язання відповідача ОСОБА_2, що випливає із розписки від 10 серпня 2010 року, має бути визнано спільним боргом подружжя і розподілено між відповідачами в рівних частинах.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2017 року у складі судді Наумової С. М. позов задоволено.

Визнано борг у розмірі 310 000 доларів США, що складає 8 193 103,46 грн, спільним боргом подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по Ѕ суми боргу, що виникла за розпискою від 10 серпня 2010 року у розмірі 155 000 доларів США, що складає 4 096 551,73 грн з кожного.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кошти, отримані за укладеним між позивачем та ОСОБА_2 договором позики у формі розписки від 10 серпня 2010 року були використані в інтересах сім'ї відповідачів на придбання житла - трикімнатної квартири (за адресою: АДРЕСА_1) та проведення у ній ремонту, у зв'язку з чим даний договір створює обов'язки для обох з подружжя. Частки кожного з подружжя, за загальним правилом, є рівними, що свідчить про рівність боргу кожного з подружжя перед кредитором.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині визнання боргу за розпискою від 10 серпня 2010 року спільним боргом подружжя, в частині стягнення Ѕ боргу з ОСОБА_3 скасовано з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні даних позовних вимог.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відсутні підстави для визнання боргу за розпискою від 10 серпня 2010 року спільним боргом подружжя та для стягнення Ѕ боргу з ОСОБА_3, оскільки із змісту розписки від 10 серпня 2010 року вбачається, що ОСОБА_3 її не підписувала, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що остання у будь-якому вигляді надавала згоду на отримання позики у розмірі, що виходить за межі дрібного побутового та взагалі була обізнана про зазначені обставини.

Матеріали справи не містять доказів того, що квартира та рухоме майно були придбані подружжям саме за спірні кошти, отримані ОСОБА_4 у позику, а відтак і того, що ці кошти використані ним в інтересах сім'ї. При цьому, ОСОБА_3 наполягала, що квартира, меблі, побутова техніка, електротехніка та предмети інтер'єру придбавалась за їхні, подружжя, власні кошти, заощадження та кошти від продажу майна. Зазначені твердження не спростовані належними та допустимими доказами під час розгляду справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з постановою апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що відповідач ОСОБА_2 під час розгляду справи подав заяву про визнання позову, у якій він вказував, що оскільки власних доходів у нього з дружиною (відповідачем ОСОБА_3) було недостатньо для придбання власного житла, то лише завдяки отриманим у позику коштам в розмірі 310 000 доларів США у ОСОБА_1 згідно із розпискою від 10 серпня 2010 року було придбано житло для родини (3-кімнатну квартиру), у якому проведено ремонт. В зазначеній квартирі, яка була придбана за позичені кошти, були прописані (зареєстровані) з 2012 року ОСОБА_2 з дружиною та їхня повнолітня донька (ОСОБА_5) з онуком ОСОБА_6

(з 2014 року).

Апеляційний суд безпідставно вказав, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 не надавала згоду на отримання позики у розмірі, що виходить за межі дрібного побутового, оскільки ОСОБА_3, проживаючи у квартирі та знаючи рівень доходів сім'ї на момент укладення правочину, не могла не знати про договір позики.

Відсутність у відповідачів власних доходів для придбання квартири підтверджений відповіддю Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 19 червня 2017 року стосовно отриманих ними доходів за період з 1998 року по 2016 року, а отже висновки апеляційного суду про недоведеність факту витрачання отриманих ОСОБА_7 коштів в інтересах сім'ї є безпідставними, оскільки квартира та рухоме майно були придбані подружжям саме за спірні кошти, отримані ОСОБА_2 у позику.

Крім того, заявник у касаційній скарзі послався на те, що в провадженні Харківського районного суду Харківської області розглядалася цивільна справа №638/15252/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, в якій серед позовних вимог ОСОБА_2 є визнання за ним права приватної власності на Ѕ частини квартири загальною площею 177 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, тоді як ОСОБА_3 у своїй зустрічній позовній заяві від 16 листопада 2017 року у вказаній справі ставить питання про визнання за нею права приватної власності в цілому на зазначених квартиру.

Заявник вважає, що оскільки договір позики був укладений одним з подружжя в інтересах сім'ї, він створює обов'язки для другого з подружжя, тому обов'язок по повернення боргу перед кредитором слід покласти на кожного з подружжя у рівних частках.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_3, заперечує проти доводів позивача та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина 2 статті 1047 ЦК України).

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов'язанням їх повернення.

У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до частини 3 статті 61 СК Україниякщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина 4 статті 65 СК Українивстановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина 2 статті 65 СК України).

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина 3 статті 65 СК України).

Правовий аналіз частини 4 статті 65 СК Українидає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об'єктивний підхід, оскільки він не пов'язує виникнення обов'язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину.

Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов'язаною особою, якщо об'єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім'ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.

Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред'явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред'явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем не надано належних і допустимих доказів про укладення договору позики в інтересах сім'ї та використання отриманих ОСОБА_2 у борг грошових коштів за цим договором для задоволення потреб сім'ї, а саме для придбання квартири АДРЕСА_1, та рухомого майна, а також, що ОСОБА_3 давала згоду на укладення такого договору і знала про придбання вказаного майна за ці грошові кошти. Під час розгляду справи, ОСОБА_3 наполягала на тому, що квартира, меблі, побутова техніка, електротехніка та предмети інтер'єру придбавалась за їхні, подружжя, власні кошти, заощадження та кошти від продажу майна, про що надавала відповідні докази (а. с. 121-137 том 1). Вказані доводи та докази, на які посилалась відповідач на їх підтвердження, під час розгляду справи позивачем не спростовані.

На підставі належної оцінки наданих сторонами доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав кваліфікувати ОСОБА_3, як зобов'язану особу (боржника) за укладеним ОСОБА_2 договором позики у формі розписки, оскільки згоди на його укладення ОСОБА_3 не надавала, а факт укладення цього правочину в інтересах сім'ї та використання отриманих за ним коштів саме в інтересах сім'ї у цій справі є недоведеним, належними і допустимими доказами не підтверджується.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що позовні вимоги про стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_3, як з другого з подружжя, задоволенню не підлягають.

Посилання у касаційній скарзі на визнання позову ОСОБА_2 не спростовують правильність висновків апеляційного суду, оскільки визнання позову одним із відповідачів не звільняє позивача від обов'язку доведення своїх вимог щодо другого з подружжя, зокрема доведення факту укладення договору позики в інтересах сім'ї та витрачання отриманих на підставі цього правочину коштів в інтересах сім'ї, у даному випадку, як встановлено апеляційним судом не підтверджується належними і допустимими доказами.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, оскільки в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. М. Фаловська