Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.07.2024 року у справі №462/2666/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року

м. Київ

справа № 462/2666/21

провадження № 61-17286св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,

суб?єкт оскарження - Залізничний відділ державної виконавчої служби

у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Львів),

заінтересована особа (боржник) - Державне авіапідприємство «Львівські авіалінії»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 20 вересня 2023 року у складі судді Постигач О. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від

21 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії та рішення державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Залізничний ВДВС у м. Львові).

Скарга мотивована тим, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 02 серпня 2021 року у справі № 462/2666/21 стягнено з Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» (далі - ДАП «Львівські авіалінії») на користь ОСОБА_1 1 992,88 грн компенсаційних виплат із заробітної плати за період з 01 січня 2019 року до 01 червня 2021 року.

09 лютого 2022 року на виконання вказаного рішення видано виконавчий лист, проте рішення суду не виконане. 16 серпня 2023 року на банківський рахунок заявника надійшла сума в розмірі 1 596,25 грн, однак вона не відповідає сумі, стягненій за рішенням суду та зазначеній у виконавчому листі.

Зазначав, що посадові особи Залізничного ВДВС у м. Львові змовились

з посадовими особами боржника і правонаступника боржника та вигадали схему, щоб витрати на проведення виконавчих дій стягувати із стягувача, а не

з боржника, вигадали ще стягувати податки із сум за судовими рішеннями. Вважав, що державні виконавці вкрали у нього 396,63 грн (1 992,88 грн -

1 596,35 грн).

29 серпня 2023 року заступник начальника Залізничного ВДВС у м. Львові Комлик Н. В. винесла постанову про закінчення виконавчого провадження

№ НОМЕР_1, хоча рішення суду не виконане.

ОСОБА_1 просив визнати незаконними дії державних виконавців щодо невиконання судового рішення та зобов?язати державних виконавців виконати рішення суду та повернути кошти в сумі 396,63 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 20 вересня 2023 року

в задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що дії працівників Залізничного ВДВС м. Львів при виконанні виконавчого листа № 462/2666/21 від 09 лютого 2022 року вчинені відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 серпня 2021 року у справі

№ 462/2666/21 виконане в повному обсязі. Суд врахував правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі

№ 359/10023/16-ц, де зазначено, що відрахування податків і обов`язкових платежів з указаних видів виплат не погіршує становища працівника, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 20 вересня 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд вказав, що відсутність в рішенні суду вказівки в резолютивній частині про те, що сума підлягає стягненню з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів, не є підставою для невиконання ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» імені

Данила Галицького функцій податкового агента у випадках та в порядку, встановленому законодавством.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

05 грудня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій з урахуванням уточненої редакції просить скасувати ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 20 вересня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року і ухвалити у справі нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що зарахована на банківську картку заявника сума, не відповідає сумі, стягненій за рішенням суду. Стягнення посадовими особами ДВС будь-яких податків із стягувача із суми компенсаційних (інфляційних) виплат за фактом багаторічного невиконання рішення суду є незаконним. Суди застосували практику Верховного Суду, яка не має жодного відношення до цієї справи.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Залізничного районного суду м. Львова.

23 лютого 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволеннюз таких підстав.

Фактичні обставини справи

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 02 серпня 2021 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, у справі № 462/2666/21 стягнено з ДАП «Львівські авіалінії» на користь ОСОБА_1 1 992,88 грн компенсаційних виплат за період з 01 січня 2019 року до 01 червня 2021 року.

Рішення судів мотивовані тим, що вимоги позивача про стягнення компенсації за невчасно виплачену доплату до середнього заробітку є обґрунтованими, оскільки заробітна плата, стягнена за рішенням суду, виплачена не своєчасно.

09 лютого 2021 року на виконання вказаного судового рішення Залізничний районний суд м. Львова видав виконавчий лист.

Постановою головного державного виконавця Залізничного ВДВС від

15 квітня 2022 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення з ДАП «Львівські авіалінії» 1 992,88 грн.

Згідно з платіжною інструкцією від 11 серпня 2023 року № 0100026948

ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» перерахувало на рахунок Залізничного ВДВС 1 604,27 грн компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 01 січня 2019 року до 01 червня 2021 року, згідно з виконавчим провадженням

№ НОМЕР_1.

У подальшому відповідно до платіжної інструкції від 15 серпня 2023 року

№ 56112 Залізничний ВДВС м. Львів перерахував ОСОБА_1 1 604,27 грн.

Постановою заступника начальника Залізничного ВДВС від 29 серпня

2023 року виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчено у зв?язку із фактичним виконанням виконавчого документа.

У вказаній постанові зазначено, що стягувачу перераховано 1 604,27 грн компенсації втрати частини заробітної плати (на банківські реквізити, визначені для сплати податків та зборів, сплачено 358,72 грн прибуткового податку та 29,89 грн військового збору), оскільки відповідно до листа

ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» роботодавець

є податковим агентом при здійсненні виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за рішенням суду.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

У справі, яка переглядається, правового аналізу потребує питання щодо виконання боржником за виконавчим документом як податковим агентом покладеного на нього нормами податкового законодавства обов`язку щодо здійснення нарахування та сплати податків і зборів із визначеної у судовому рішенні суми.

Надаючи оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, та аргументам заявника, Верховний Суд враховує таке.

Установлено, що, оскаржуючи дії державного виконавця, ОСОБА_1 вказував, що боржник не в повному обсязі виконав рішення суду,

а тому в державного виконавця не було підстав для закінчення виконавчого провадження.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі цієї норми Конституції України виконавець має діяти винятково в межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження», в тому числі дотримуватися імперативних норм про компетенцію (права та обов`язки).

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження

і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів

і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження, розумності строків виконавчого провадження, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України

«Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) зроблено такі висновки: «зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 599 ЦК України). Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно яких здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці».

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22 (провадження № 61-10834сво22) зроблено висновок, що «перерахування стягувачеві суми меншої, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), не вважається належним виконанням судового рішення. Предметом грошового зобов`язання є грошові кошти, виражені у відповідній валюті. Сплата (перерахування) коштів у розмірі меншому, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), свідчить про порушення принципу належного виконання в частині належного предмету виконання».

Вирішуючи спір, апеляційний суд на вказане уваги не звернув, не з?ясував, яка саме сума була перерахована боржником на виконання виконавчого листа, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про відсутність у діях працівників Залізничного ВДВС м. Львів при виконанні виконавчого листа

№ 462/2666/21 від 09 лютого 2022 року порушення Закону України «Про виконавче провадження».

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на зміст статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вирішила, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати

і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо заявлених клопотань

У касаційні скарзі ОСОБА_1 також просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у разі, якщо суд дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і таке передання необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Вивчивши заявлене клопотання, колегія суддів дійшла висновку, що воно задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня

2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики

в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заявник не навів мотивів та аргументів для такого передання.

При цьому судова практика з указаного питання є сформованою, що підтверджується, у тому числі, постановою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі

№ 461/2729/22 (провадження № 61-10834сво22).

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

У зв?язку із цим клопотання ОСОБА_1 про повернення судового збору задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про повернення судового збору відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов