Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.04.2025 року у справі №758/8734/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 758/8734/21

провадження № 61-9337св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Неупокоєвою Наталією Костянтинівною, на рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 січня 2024 рокуу складі судді Скрипник О. Г. та постанову Київського апеляційного від 30 травня 2024 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що у період з 1999 року до 2021 року він з ОСОБА_2 проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу спочатку в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить його батькам, а у в 2008 році переїхали в побудований ними будинок АДРЕСА_2 . Вони мають двох спільних дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За час спільного проживання ними, як подружжям, була придбана земельна ділянка на АДРЕСА_3 , право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_2 . На вказаній земельній ділянці вони побудували Готельно-банний комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та заснували спільний бізнес, від якого отримують прибуток.

Позивач указував, що за спільні кошти у 1996 році ними придбано автомобіль TOYOTA LAND CRUISER, 1996 року випуску, право власності на який зареєстровано за ним, який у подальшому був проданий; земельну ділянку, площею 2,18578 га, із кадастровим номером 3221482000:06:009:0001.

Зазначав, що сімейні відносини між ним та ОСОБА_2 були припинені у 2021 році, вони самостійно визначили місце проживання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 - разом із батьком, а доньки ОСОБА_4 - з матір`ю.

Вважав, що набуте ними за час спільного проживання майно належить їм на праві спільної сумісної власності та підлягає поділу порівно на підставі статей 60 70 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- встановити факт його проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу, з ОСОБА_2 у період з 1999 року по теперішній час;

- визнати сумісною власністю подружжя рухоме та нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_2 ; земельну ділянку АДРЕСА_4 ; земельну ділянку із кадастровим номером 3221482000:06:009:0001; транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER, 1996 року випуску;

- припинити право власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку АДРЕСА_4 ;

- визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 ; земельну ділянку АДРЕСА_4 ; земельну ділянку із кадастровим номером 3221482000:06:009:0001; транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER, 1996 року випуску.

У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що вона з ОСОБА_1 до лютого 2006 року мали романтичні стосунки, часто бували один в одного в гостях, проте проживали окремо один від одного. Улютому 2006 року вона дізналася про вагітність та з цього часу вони з ОСОБА_1 почали проживати разом. Від подружніх відносин у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У лютому 2021 року вона вирішила розірвати з ОСОБА_1 будь-які відносини і з березня 2021 року вони перестали вести спільне господарство, проживають окремо.

Вказувала, що земельна ділянка № НОМЕР_1 на АДРЕСА_5 із кадастровим номером 3221482000:06:009:0001 є її особистою приватною власністю, оскільки належить їй на підставі договору дарування земельної ділянки від 26 листопада 2002 року, тобто ще до початку проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу.

Позивач зазначала, що житловий будинок АДРЕСА_2 збудований на земельній ділянці із кадастровим номером 3221482000:06:009:0001, яка належить їй на праві особистої приватної власності, не був збудований внаслідок спільної праці членів сім`ї, а побудований за її власні кошти, які вона отримала від продажу її частки у чотирикімнатній квартирі та від здійснення підприємницької діяльності, оскільки вона працювала, як фізична особа - підприємець.

За час спільного проживання ними, як подружжям, у грудні 2019 року за суму, еквівалентну 42 000 доларів США, що на час покупки становило 1 008 000 грн, був придбаний автомобіль TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, 2019 року випуску, чорного кольору, державний номер НОМЕР_2 , номер шасі (кузова) НОМЕР_3 , право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_1 . Вказаний автомобіль у подальшомуОСОБА_1 відчужив на користь третьої особи, тому вважає за необхідне отримати від нього грошову компенсацію ринкової вартості 1/2 частини транспортного засобу у розмірі 700 655 грн.

Посилалася на те, що ОСОБА_1 приховав від неї наявність банківського вкладу, відкритого на його ім`я в Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), під час проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу.Ураховуючи те, що залишок коштів на цьому банківському вкладу станом на квітень 2021 року, з урахуванням нарахованих відсотків, становить 288 920,20 грн, просила стягнути з відповідача 1/2 частину грошових коштів, розміщених на банківському рахунку.

Ураховуючи наведене, з урахуванням зміни предмета позову, ОСОБА_2 просила суд:

- встановити факт її проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу з березня 2006 року до лютого 2021 року;

- визнати за нею право особистої приватної власності на земельну ділянку АДРЕСА_2 ;

- визнати спільною сумісною власністю подружжя наступне майно: земельну ділянку, площею 2,1857 га, із кадастровим номером 3221482000:06:009:0001, розташовану у Васильківському районі Київської області; автомобіль TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, 2019 року випуску, чорного кольору, державний номер НОМЕР_2 , номер шасі (кузова) НОМЕР_3 ; грошові кошти у розмірі 288 920,20 грн, які були розміщені ОСОБА_1 в якості банківського вкладу на банківському рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» (ідентифікатор рахунку НОМЕР_4 );

- у порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на: 3/4 частини земельної ділянки із кадастровим номером 3221482000:06:009:0001; 1/2 частину грошових вкладів, розміщених на банківському рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (ідентифікатор рахунку НОМЕР_4 ) у розмірі 144 460,10 грн; 1/2 частину автомобіля TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, 2019 року випуску, чорного кольору, державний номер НОМЕР_2 , номер шасі (кузова) НОМЕР_3 ; 1/2 частину грошових вкладів, розміщених на банківському рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (ідентифікатор рахунку НОМЕР_4 );

- стягнути з ОСОБА_1 на свою користь грошову компенсацію 1/2 частини автомобіля TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, 2019 року випуску, чорного кольору, державний номер НОМЕР_2 , номер шасі (кузова) НОМЕР_3 , у розмірі 700 655 грн замість її частки у праві спільної сумісної власності на вказаний транспортний засіб;

- у порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на: 1/4 частину земельної ділянки із кадастровим номером 3221482000:06:009:0001; автомобіля TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, 2019 року випуску, чорного кольору, державний номер НОМЕР_2 , номер шасі (кузова) НОМЕР_3 ; 1/2 частину грошових вкладів, розміщених на банківському рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (ідентифікатор рахунку НОМЕР_4 ).

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 07 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 02 листопада 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в частині поділу автомобіля TOYOTA LAND CRUISER, 1996 року випуску, закрито на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року до 01 березня 2021 року.

Визнано садовий (дачний) будинок АДРЕСА_2 загальною площею 737 кв. м, житловою площею 139,6 кв. м, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину садового (дачного) будинку АДРЕСА_2 загальною площею 737 кв. м, житловою площею 139,6 кв. м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину садового (дачного) будинку АДРЕСА_2 загальною площею 737 кв. м, житловою площею 139,6 кв. м.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки АДРЕСА_2 .

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року до 01 березня 2021 року.

Визнано транспортний засіб - автомобіль TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, 2019 року випуску, чорного кольору, державний номер НОМЕР_2 , номер шасі (кузова) НОМЕР_3 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за 1/2 частину автомобіля TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, 2019 року випуску, чорного кольору, державний номер НОМЕР_2 , номер шасі (кузова) НОМЕР_3 , у розмірі 350 000 грн.

Визнано грошові кошти у розмірі 288 920,20 грн, розміщені ОСОБА_1 за договором банківського вкладу на банківському рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» (ідентифікатор рахунку НОМЕР_4 ), спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину грошових коштів, розміщених ОСОБА_1 за договором банківського вкладу на банківському рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» (ідентифікатор рахунку НОМЕР_4 ), у розмірі 144 460,10 грн.

У задоволенні решти вимог зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2024 року внесено виправлення в рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 січня 2024 року шляхом зазначення в резолютивній частині рішення кадастрового номеру земельної ділянки АДРЕСА_2 (кадастровий номер земельної ділянки - 8000000000:91:534:0009).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами доведено факт спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу у період з 1999 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Разом з тим, факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності 01 січня 2004 року СК України та ЦК України. Тоді як Кодекс про шлюб та сім`ю України, який діяв до 01 січня 2004 року, тобто на час виникнення спірних правовідносин, не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу. При цьому суд відхилив доводи ОСОБА_2 про те, що вона народила дитину у 2006 році та з цього часту сторони почали проживати однією сім`єю, оскільки вказане спростовувалося показами свідків та показами ОСОБА_1 , допитаного в якості свідка в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовну вимогу щодо визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках садового (дачного) будинку, земельної ділянки та визнання за сторонами права власності по 1/2 частці вказаного нерухомого майна, суди виходили із того, що спірне майно було придбане ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу. При цьому, ОСОБА_2 не спростовано презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя, у той час як тягар спростування цієї цивільно-правової презумпції покладається саме на неї.

Посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, районний суд зазначив, що у зв`язку із визнанням за сторонами права спільної сумісної власності на садовий (дачний) будинок АДРЕСА_2 та його поділ в рівних частках, земельна ділянка, розташована під вказаним будинком, яка належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, також підлягає поділу та за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід визнати право власності на вказану земельну ділянку по 1/2 частині за кожним.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про припинення за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину спірного будинку та земельної ділянки, суди вважали, що до шлюбних відносин, які виникли між сторонами та поділу спільного сумісного майна положення статей 355 356 ЦК України не застосовуються.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що автомобіль TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, 2019 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки був придбаний під час проживання сторін однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу, а частка кожного з подружжя у зазначеному майні є рівною. Разом з тим, автомобіль був відчужений ОСОБА_1 27 травня 2021 року без згоди ОСОБА_2 і не в інтересах сім`ї, а також не на її потреби, тому суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації вартості 1/2 частини автомобіля у розмірі 350 000 грн, з урахуванням зносу транспортного засобу та виходячи з ринкових цін на автомобіль 2019 року випуску. При цьому суд відхилив наданий ОСОБА_2 консультативний висновок з оцінки спірного автомобіля від 08 грудня 2022 року № 08-12-22, відповідно до якого вартість автомобіля була визначена у розмірі 1 401 310 грн, оскільки транспортний засіб на огляд оцінювачу не надавався, дані щодо середньоринкової вартості автомобіля отримувалися з Бюлетня автотоварознавця.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо необхідності стягнення грошової компенсації за 1/2 частину автомобіля TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, 2019 року випуску, у розмірі 700 000 грн, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що жодних інших належних й допустимих доказів на підтвердження вказаних позовних вимог ОСОБА_2 не надала, з клопотанням про призначення відповідної судової експертизи з метою з`ясування дійсної ринкової вартості транспортного засобу до суду не зверталася.

Суд також визнав об`єктом поділу майна подружжя грошові кошти, які перебувають на банківському рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» (ідентифікатор рахунку НОМЕР_4 ), стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину грошових коштів, розміщених ним за договором банківського вкладу на банківському рахунку в АТ КБ «ПриватБанк».

У задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя суди відмовили за недоведеністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Неупокоєва Н. К., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 січня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, а також його поділ, а саме: садового (дачного) будинку АДРЕСА_2 загальною площею 737 кв. м, житловою площею 139,6 кв. м; земельної ділянки АДРЕСА_2 , а також в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, зустрічні позовні вимоги про: встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу у період з березня 2006 року до лютого 2021 року; визнання особистою приватною власністю ОСОБА_2 садового (дачного) будинку АДРЕСА_2 загальною площею 737 кв. м, житловою площею 139,6 кв. м; земельної ділянки АДРЕСА_2 ; стягнення з ОСОБА_1 грошової компенсації 1/2 частини автомобіля TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, 2019 року випуску, у розмірі 700 655 грн задовольнити.

У решті судові рішення судів попередніх інстанцій сторонами не оскаржуються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Неупокоєвою Н. К., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення дії оскаржуваного рішення суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.

У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2025 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Неупокоєвою Н. К., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного встановлення обставин справи, не надали належну правову оцінку поданим нею доказам.

Вважає, що помилковими висновки судів попередніх інстанцій про доведення ОСОБА_1 факту спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до 01 березня 2021 року, оскільки наданими нею доказами підтверджується спільне проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з березня 2006 рокупісля того, як вона дізналася про вагітність.

Під час вирішення зустрічного позову в частині стягнення з ОСОБА_1 вартості частки автомобіля TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, 2019 року випуску, суди не врахували реальну ринкову вартість автомобіля та не взяли до уваги те, що ОСОБА_1 , намагаючись приховати транспортний засіб від поділу, 27 травня 2021 року відчужив його на користь своєї сестри за заниженою вартістю і без згоди ОСОБА_2 .

Крім того, заявник не погоджується з висновками судів в частині визнання спірної земельної ділянки та садового (дачного) будинку спільною сумісною власністю подружжя, оскільки вказане нерухоме майно належить їй на праві приватної власності.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_2 - адвокат Неупокоєва Н. К. вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц та постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17 (провадження № 61-46210св18), від 27 січня 2021 року у справі № 332/4629/15, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.

У вересні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Юровський А. Г. подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій. Вважає оскаржувані судові рішення такими, що відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України.

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Юровський А. Г. просив поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу, посилаючись на те, що станом на 08 серпня 2024 року ОСОБА_1 не отримував ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 25 липня 2024 року та копію касаційної скарги. З метою підготовки відзиву 08 серпня 2024 року адвокатом Юровським А. Г. подано до Верховного Суду заяву про доступ та ознайомлення з матеріалами електронної справита 03 вересня 2024 року доступ до матеріалів справи № 758/8743/21 було надано представнику. За таких обставин, просить поновити процесуальний строк для подання відзиву. Відзив поданий у межах десятиденного строку після надання представнику доступу до матеріалів електронної справи.

Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Юровського А. Г. підлягає частковому задоволенню, оскільки відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України поновлюється лише такий процесуальний строк, який встановлено законом, а строк на подачу відзиву на касаційну скаргу був встановлений судом, а не законом. Разом з тим зміст клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Юровського А. Г. свідчить, що строк на подання відзиву пропущений з поважних причин, тому суд продовжує його та бере до уваги.

Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на касаційну скаргу

У вересні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Неупокоєва Н. К. подала відповідь на відзив, у якому підтвердила доводи, викладені у касаційній скарзі.

У лютому 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Неупокоєва Н. К. подала до Верховного Суду додаткові пояснення у справі.

Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), колегія суддів залишає без розгляду подані у лютому 2025 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Неупокоєвою Н. К. додаткові пояснення у справі, оскільки вони по суті є штучним поданням доповнень до касаційної скарги поза межами визначеного процесуального строку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 1999 року до лютого 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом у квартирі батьків ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_6 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають двох спільних дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

26 листопада 2002 року ОСОБА_2 від ОСОБА_5 отримала за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пановою О. П. за реєстровим № 1982, земельну ділянку АДРЕСА_2 , площею 0,0637 га.

На вказаній земельній ділянці ( АДРЕСА_5 ) сторони здійснювали будівництво садового (дачного) будинку АДРЕСА_4 , право власності на який було оформлено за ОСОБА_2 03 березня 2005 року та у зв`язку зі збільшенням загальної площі будинку державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на будинок відбулася 16 червня 2021 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 03 березня 2005 року та витягом про державну реєстрацію прав від 19 липня 2021 року.

Згідно з державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 213430 ОСОБА_1 на підставі розпорядження Васильківської районної державної адміністрації від 15 квітня 2008 року № 931 є власником земельної ділянки, площею 2,1857 га, яка розташована у Васильківському районі Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3221482000:06:009:0001.

З огляду на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 від 06 грудня 2019 року за ОСОБА_1 зареєстрований автомобіль TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , 2019 року випуску, а 27 травня 2021 року автомобіль було перереєстровано на нового власника - ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 27 травня 2021 року № 8041/2021/2602523, що підтверджується інформацією з Територіального сервісного центру № 8041 Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві.

На ім`я ОСОБА_1 13 квітня 2020 року в АТ КБ «ПриватБанк» за договором банківського вкладу було відкрито банківський рахунок (ідентифікатор рахунку НОМЕР_4 ), залишок коштів на якому становив 288 920,20 грн.

Відповідно до консультації з оцінки майна від 08 грудня 2022 року № 08-12-22, зробленого суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 на замовлення ОСОБА_2 , середньоринкова вартість автомобіля подібного до TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, 2019 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , станом на 25 травня 2021 року становить 1 052 960 грн; а станом на 08 грудня 2022 року - 1 401 310 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Неупокоєвою Н. К., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Щодо встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» СК України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Положення Кодексу законів про шлюб та сім`ю України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Отже, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13 листопада 2019 року у справі № 638/20216/16-ц (провадження № 61-713св19),

від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17 (провадження № 61-43499св18), від 19 лютого 2021 року у справі № 738/1093/19 (провадження № 61-19041св19), від 26 листопада 2024 року у справі № 758/7736/22 (провадження № 61-5588св24).

Згідно із частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Тобто і для «фактичного подружжя» повинні бути характерними усі ознаки сім`ї, передбачені статтею 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено.

Вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю позивач заявила з певною правовою метою - визначення правового статусу нерухомого майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном сторін.

Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) викладено правовий висновок про те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Ураховуючи наведене, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільного побуту; взаємних прав та обов`язків (статті 3 74 СК України).

При застосуванні статті 74 СК України важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, а також що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.

Для визнання осіб такими, що проживають однією сім`єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) погодилася із тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що у частині другій статті 328 ЦК України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), постанову Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17 (провадження № 61-38303св18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставинами справи, встановленими судами попередніх інстанцій, на підставі наданих сторонами доказів у їх сукупності, підтверджено факт спільного проживання ОСОБА_1 однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з 01 січня 2004 року до 01 березня 2021 року, оскільки впродовж указаного періоду вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до 01 березня 2021 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року (після набрання чинності СК України), оскільки Кодекс законів про шлюб та сім`ю України не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом, без реєстрації шлюбу.

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи ОСОБА_2 щодо спільного проживання сторін однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу з 2006 року, вказав, що судом першої інстанції обґрунтовано було враховано показання свідків: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які підтвердили, що сторони почали проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1999 року. Також судами взято до уваги, що ці обставини підтверджено також рядом інших, у тому числі, письмових, доказів, які узгоджуються між собою.

Отже, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним доказам й доводам сторін за своїм внутрішнім переконанням суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що у вказаний період часу сторони проживали разом, вели спільне господарство та були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, усі житлово-побутові витрати несли разом, тобто здійснювали свої права як подружжя.Суд дав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, у їх сукупності, так і кожному доказу окремо.

Заперечуючи факт спільного проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю до 2006 року, ОСОБА_2 жодних аргументів стосовно вищезгаданих доводів позовної заяви та долучених до неї доказів не навела, обмежуючись лише посиланням на недостатність доказів. Тобто свої заперечення не довела, що було її процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12 81 ЦПК України.

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо встановленого судами факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбупобудовані виключно на необхідності переоцінки доказів, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції відповідно до положень статті 400 ЦПК України.

Щодо визнання права спільної сумісної власності та поділ майна подружжя

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу щодо права спільної сумісної власності подружжя (стаття 74 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).

Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Установивши факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, перевірив обставини набуття ними спірних садового (дачного) будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки АДРЕСА_2 та правильно визначив, що на це майно поширюється інститут спільної сумісної власності подружжя.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що спірне нерухоме майно є спільною власністю подружжя, оскільки вони набуті за час проживанняОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу, коли вони вели спільне господарство та мали спільний бюджет, а ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільної сумісної власності на ці об`єкти, а тому вони підлягають поділу.

Згідно зі статтею 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) зроблено правовий висновок про те, що чинне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Так, підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України. При цьому перехід права на цю земельну ділянку відбувається відповідно до прямого припису закону незалежно від волі особи - попереднього власника земельної ділянки.

Урахувавши рівність часток ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на садовий (дачний) будинок та земельну ділянку, суди зробили правильний висновок про те, що частки кожного зі співвласників у вказаному майні становлять по 1/2 частині.

Щодо поділу транспортного засобу

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).

Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

За системним тлумаченням частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Судам також роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Якщо під час вирішення спору про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

У постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 299/2490/16 та від 04 жовтня 2023 року у справі № 345/2224/20 зазначено, що поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Установивши, що сторони придбали автомобіль TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, 2019 року випуску, за час проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу, а ОСОБА_1 , на ім`я якого був зареєстрований цей транспортний засіб, 27 травня 2021 року відчужив його на користь третьої особи без згоди ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що в такому випадку ОСОБА_2 має право на грошову компенсацію половини вартості спірного автомобіля.

Визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля, суди попередніх інстанцій виходили із того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя, визначається з урахуванням зносу транспортного засобу та виходячи з ринкових цін на автомобіль 2019 року випуску.

Висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), відповідно до яких, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

При цьому доказування вимог здійснюють сторони.

Апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про необхідність стягнення грошової компенсації за 1/2 частину спірного автомобіля у розмірі 700 000 грн, які є аналогічними з доводами її касаційної скарги, зазначив, що наданий ОСОБА_2 консультативний висновок з оцінки вартості спірного автомобіля від 08 грудня 2022 року № 08-12-22 є неналежним доказом, оскільки транспортний засіб на огляд оцінювачу не надавався, дані щодо середньоринкової вартості автомобіля отримувалися з Бюлетня автотоварознавця та є спірними.

Іншої оцінки нерухомого майна матеріали справи не містять, клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи з метою визначення вартості майна в процесі розгляду справи не заявлялося. Тобто суд визначив вартість майна саме на час розгляду справи відповідно до наданих сторонами доказів.

Апеляційний суд належно обґрунтував відхилення всіх доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 , які є аналогічними з доводами її касаційної скарги.

Верховний Суд також не бере до уваги доводи касаційної скарги ОСОБА_2 в частині оцінкивартості спірного автомобіля, оскільки суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку доказів у справі, а перевіряє виключно правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права (стаття 400 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц та постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17 (провадження № 61-46210св18), від 27 січня 2021 року у справі № 332/4629/15, оскільки у зазначених справах встановлені інші обставини, відмінні від обставин справи, що є предметом касаційного перегляду.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень в оскаржуваній частині не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Неупокоєвою Наталією Костянтинівною, залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного від 30 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець