Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 332/4629/15

провадження № 61-15451св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представник відповідача - ОСОБА_6,

третя особа - Державна реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 24 січня 2018 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Гончар М. С., Кухаря С.

В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частку у спільній власності майна подружжя.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з липня 1996 року він та ОСОБА_7 проживали однією сім'єю як подружжя без реєстрації шлюбу.

18 липня 1997 року він подарував ОСОБА_7 належний йому на праві власності житловий будинок житловою площею 49,8 кв. м, а також гараж, літню кухню, сараї, вбиральню, погріб, паркани і водопровід, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування.

02 серпня 1997 року між ними було зареєстровано шлюб.

Позивач зазначав, що за час сумісного проживання, ними за рахунок сімейного бюджету, здійснено реконструкцію зазначеного житлового будинку, внаслідок чого його загальна площа була збільшена до 280,9 кв. м, а житлова площа - до 171,7 кв. м.

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та після її смерті відкрилась спадщина на нерухоме майно.

Відповідачі у справі є спадкоємцями ОСОБА_7 за законом.

Оскільки між ними є спір щодо обсягу прийнятого спадкового майна, позивач просив визнати нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: житловий будинок літ. "Г ", житлову прибудову "Г1-2 ", літні кухні "А ", "К ", гаражі "Ж", "З ", сараї "Л ", "Н ", вбиральню "М ", погріб "пг ", намети "О ", "П", паркани №№ 4,5,6,7,8,9,10 та водопровід № 11 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_7, визнати за ним право власності на 1/2 частину зазначеного нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2016 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов подано з пропуском встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 03 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року рішення Апеляційного суду Запорізької області від 03 березня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 24 січня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову.

Позов задоволено.

Визнано нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: житловий будинок літ. "Г ", житлову прибудову "Г1-2 ", літні кухні "А ", "К ", гаражі "Ж", "З ", сараї "Л ", "Н ", вбиральню "М ", погріб "пг ", намети "О ", "П", паркани №№ 4,5,6,7,8,9,10 та водопровід № 11 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_7.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: житловий будинок літ. "Г", житлова прибудова "Г1-2 ", літні кухні "А ", "К ", гаражі "Ж ", "З ", сараї "Л ", "Н", вбиральня "М ", погріб "пг ", намети "О ", "П", паркани №№ 4,5,6,7,8,9,10 та водопровід № 11.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати по 2 110,60 грн з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що саме в період спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7, вартість спірного будинку була значно збільшена та поліпшено його якісні характеристики, в зв'язку з чим спірний будинок в розумінні статті 62 СК України є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відсутні підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки позивач, вважаючи себе одним із співвласників об'єкту права спільної сумісної власності подружжя, дізнався про порушення його прав не з дня відкриття спадщини, а з вересня 2015 року, оскільки у період з 2011 до 2015 року ніхто зі спадкоємців заходів для отримання свідоцтва про право на спадщину не вживав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року справа передана судді-доповідачу Мартєву С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в складі п'яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не надав доказів того, що внаслідок спільних трудових та фінансових затрат за період шлюбу здійснено поліпшення спірного будинку; відсутня письмова угода між подружжям про створення спільної власності; суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що суд призначив судову будівельно-технічну експертизу, а експерт надав висновок за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи; позивач пропустив строк звернення до суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 18 липня 1997 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_7 належний йому на праві власності житловий будинок жилою площею 49,8 кв. м, а також гараж, літню кухню, сараї, вбиральню, погріб, паркани і водопровід, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (договір дарування, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вакуленко С. О. та внесений в реєстр за р. № 3692, а. с. 8-9).

02 серпня 1997 року між ними було зареєстровано шлюб (а. с. 7).

Протягом часу сумісного проживання подружжя здійснило реконструкцію вказаного житлового будинку, в наслідок чого його загальна площа була збільшена до 280,9 кв. м, а житлова площа - до 171,7 кв. м.

Факт здійснення перебудов, реконструкцій та зведення нових об'єктів домоволодіння підтверджується розпорядженням голови Заводської районної адміністрації від 13 грудня 2004 року № 1438р "Про оформлення житлової прибудови "Г -2" та самовільних будівель на АДРЕСА_1" (а. с. 14, т. 1).

Згідно з актом про прийняття індивідуального житлового будинку у м. Запоріжжі, затвердженим на підставі розпорядження голови Заводської районної адміністрації від 13 грудня 2004 року № 1438р, спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 був введений в експлуатацію у 2004 році (а. с. 15, т. 1).

Орендним підприємством "Запорізьке міське бюро технічної інвентаризації" було внесено відповідні зміні до технічного паспорту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 10-13 т. 1).

Позивач весь час мешкав за спірною адресою і особисто приймав участь у перебудові та реконструкції будинку.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 28 липня 2017 року № 119-17 в період з 1997 до 2015 року в житловому будинку було виконано реконструкцію та прибудовано нові прибудови, за рахунок чого було збільшено площу житлового будинку АДРЕСА_1, а також на території домоволодіння у вказаний період було побудовано нові будівлі та споруди. Тобто виконано невід'ємні поліпшення земельної ділянки, які впливають на ринкову вартість об'єкта нерухомості. Загальна площа житлового будинку, відповідно до технічного паспорту від 07 липня 1997 року (т. 2 а. с. 43-45), експлікації з плану житлового будинку АДРЕСА_1, складала 114,7 кв. м.

Загальна площа житлового будинку, відповідно до технічного паспорту від 26 жовтня 2004 року (т. 2 а. с. 38-42), експлікації з плану житлового будинку АДРЕСА_1, складала 280,9 кв. м (а. с. 147-233).

Різниця в площі житлового будинку АДРЕСА_1 після проведення реконструкції складає 166,2 кв. м.

Площа житлового будинку АДРЕСА_1 після проведення реконструкції збільшилася на 59 % (166,2/280,9 х 100).

За період з 1997 року до 2015 року на території земельної ділянки АДРЕСА_1 було побудовано нові прибудови до житлового будинку, господарські будівлі та споруди.

Загальна вартість об'єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 станом на липень 1997 року складала 45 817,00 грн.

Загальна вартість об'єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 станом на жовтень 2004 року складала 703 664,00 грн.

Реконструкція, яка була виконана в будинку АДРЕСА_1 в період з 1997 року до 2015 року, призвела до поліпшення технічних та об'ємно-планувальних характеристик нерухомого майна, оскільки площу житлового будинку було збільшено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Майнові відносини, які складаються між подружжям урегульовано у нормах КпШС України (чинного на час укладення шлюбу та здійснення перебудов, проведення реконструкції) та СК України (чинного на час завершення реконструкції та введення будинку в експлуатацію).

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

Статтею 24 КпШС України передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

У статті 22 КпШС України та 60 СК України зазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Можна зробити висновок, що за загальним правилом майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу.

Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах.

Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля.

Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції", пункти 69 і 73).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу № 1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.

Частиною 3 статті 5 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У зв'язку з тим, що здійснення перебудов, реконструкцій та зведення нових об'єктів домоволодіння відбулося на час чинності КпШС України, а завершилося у грудні 2004 року, підлягають застосуванню норми СК України.

Так, у статті 62 СК України передбачено втручання у право особистої приватної власності. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однак при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.

Тому у самому законі, статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.

Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об'єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об'єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості саме по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об'єктів нерухомості, інфляційних та інших об'єктивних процесів, не пов'язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мав довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Зазначений висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20.

Відповідно до частини 5 статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Так, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що суд апеляційної інстанції не дослідив усіх доказів, які містяться у матеріалах справи, не встановив обставини справи, на спростування доводів позивача щодо істотного збільшення вартості спірного будинку внаслідок здійснених під час шлюбу поліпшень, не роз'яснив сторонам права заявити клопотання про призначення експертизи з метою встановлення розміру вартості майна до реконструкції та після її проведення для встановлення істотності збільшення вартості житлового будинку АДРЕСА_1, не роз'яснив, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, допустив суттєву неповноту у з'ясуванні таких обставин, не дав належної оцінки доказам та поясненням сторін і свідків, таким чином не усунув недоліків суду першої інстанції, при ухваленні рішення не вирішив спір по суті.

Врахувавши вказівки, що містяться в ухвалі суду касаційної інстанції та встановивши, що саме в період спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 вартість спірного будинку була значно збільшена та поліпшена, тобто всі поліпшення вчинені за рахунок спільних коштів, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вбачаються передбачені статтею 62 СК України підстави виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині на праві особистої приватної власності.

Із системного аналізу норм статті 22 КпШС України, статей 60, 63, 66, 67, 70 СК України вбачається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач надав докази на підтвердження того, що його внесок у збільшення вартості та площі будинку у розумінні частини 1 статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскількиплоща житлового будинку після проведення реконструкції збільшилася на 59 % (166,2/280,9 х 100), тому з урахуванням особистих і спільних майнових та трудових затрат кожного з подружжя, є підстави для визнання об'єкта таким, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не надав доказів того, що внаслідок спільних трудових та фінансових затрат за період шлюбу здійснено поліпшення спірного будинку висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Крім того, відсутність письмової угоди між подружжям про створення спільної власності не є підставою для відмови у позові, оскільки визначальними обставинами для вирішення цієї справи є вартість майна до та після поліпшень та те, чи істотно вона збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат подружжя.

Також необґрунтованими є доводи скарги про те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що експерт надав висновок за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи, а не судової будівельно-технічної експертизи, як суд призначив, оскільки експерт надав відповіді на постановлені судом в ухвалі про призначення експертизи питання, а назва експертизи не змінює суті поставлених перед експертом питань та не впливає на результат.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач пропустив строк звернення до суду не знайшли свого підтвердження з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 257 ЦПК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки позивач, як співвласник об'єкта права спільної сумісної власності подружжя, дізнався по порушення його прав не з дня відкриття спадщини (ІНФОРМАЦІЯ_1 - дня смерті його дружини ОСОБА_7), а з вересня 2015 року, тому що в період з 2011 до 2015 року ні хто зі спадкоємців заходів для отримання свідоцтва про право на спадщину не здійснював.

При вирішенні справи суд вірно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 24 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. Ю. Мартєв Судді: А. І. Грушицький С. О. Карпенко Є. В. Петров І.

М. Фаловська