Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.04.2025 року у справі №297/2047/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 297/2047/21

провадження № 61-5774св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - керівник Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області,

відповідачі: Великобийганська сільська рада, ОСОБА_1 ,

третя особа - Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Національної академії аграрних наук України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Пуканичем Едуардом Володимировичем, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року керівник Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області звернулася до суду з позовом до Великобийганської сільської ради, ОСОБА_1 , третя особа - Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Національної академії аграрних наук України (далі - ЗДСГДС НААН), про визнання недійсним рішення і скасування реєстрації права власності на земельну ділянку.

Позов мотивований тим, що рішенням Астейської сільської ради Берегівського району Закарпатської області від 04 серпня 2015 року № 210 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером: 2120480100:10:001:0060, площею 0,2115 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Указане рішення Астейської сільської ради було прийняте в порушення вимог статей 84 149 150 ЗК України, статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», оскільки оспорювана земельна ділянка сільськогосподарського призначення, не будучи вилучена з постійного користування ЗДСГДС НААН, передана у приватну власність фізичній особі ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджено висновком земельно-технічної експертизи від 27 листопада 2020 року № 15/221.

Просив суд:

визнати недійсним рішення Астейської міської ради № 210 від 04 серпня 2015 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2115 га за кадастровим номером 2120480100:10:001:0060 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору, що розташована в АДРЕСА_1 ;

скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 723517521204) та у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію прав власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2115 га за кадастровим номером 2120480100:10:001:0060, вартістю 758 121,75 грн, яка розташована в АДРЕСА_1 ;

судовий збір стягнути ОСОБА_1 та Великобийганської сільської ради на користь Закарпатської обласної прокуратури.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Берегівського районного суду від 12 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що враховуючи висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, оскільки на час прийняття Астейською сільською радою Берегівського району Закарпатської області рішення від 04 серпня 2015 року № 210 та передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про право постійного користування ЗДСГДС НААН на спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 набула право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Прокурором не наведено обставини, які могли би свідчити про недобросовісність відповідача.

Прокурор просить визнати недійсним рішення Астейської сільської ради Берегівського району Закарпатської області від 04 серпня 2015 року № 210 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку, що є неналежним способом захисту прав і є самостійною підставою для відмови у позові. Указане узгоджується із висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29).

Сторони не заперечували, що законність права власності ОСОБА_1 була належним чином перевірена та підтверджена органами державної реєстрації, у зв`язку з цим суд вважає заявлений позов необґрунтованим, оскільки помилки та недоліки, допущені державними органами влади, повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо у разі відсутності інших конфліктуючих приватних інтересів. Іншими словами, ризик вчинення державними органами будь-якої помилки має нести держава і ці помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи (рішення Європейського суду з прав людини від 01 грудня 2016 року в справі «Томіна та інші проти Росії» (Tominaand Others v. Russia),пункт 39,від 09 жовтня 2018 року в справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України», пункт 61). Суд доходить висновку, що втручання у майнові права відповідачки, на додаток до серйозних сумнівів щодо його законності, поклало би на відповідача непропорційний тягар у випадку скасування її права власності на спірну земельну ділянку, що було б порушенням статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Твердження прокурора про можливість продовження реалізації відповідачем як власником (приватною особою) об`єкта нерухомого майна (збудованої на спірній земельній ділянці будівлі) його прав, а саме права користування спірною земельною ділянкою, за одночасного задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації її прав на неї, що фактично призведе до повернення у державну власність спірної земельної ділянки, на якій розташований такий об`єкт нерухомого майна, враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруд (статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України), суд вважає взаємовиключним.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачка ОСОБА_1 отримала у власність спірну земельну ділянку в порядку передбаченому чинним на той час законодавством. На час прийняття оскарженого рішення від 04 серпня 2015 року і передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , земельна ділянка належала до земель запасу територіальної громади села Астей Берегівського району Закарпатської області і знаходилася на території АДРЕСА_1 . Згідно з генеральним планом села Астей Берегівського району Закарпатської області спірна земельна ділянка на час її передачі у власність ОСОБА_1 знаходилася на території АДРЕСА_1 . У даному випадку відповідачка, на користь якої прийнято оспорюване рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо вказаний орган місцевого самоврядування вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання дій вказаного місцевого органу державної влади незаконними не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок дії вказаного місцевого органу державної влади.

Конструкція, за якої добросовісний набувач утрачає майно й сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (постанова Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 645/4220/16-ц). На думку суду, навіть якщо припустити, що Астейська сільська рада Берегівського району Закарпатської області прийняла оспорюване рішення з порушенням вимог законодавства, то це не може бути достатньою підставою для позбавлення ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, оскільки в такому разі порушення були вчинені органом публічної влади, а не громадянином, а тому позбавлення ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку при таких обставинах і з таких підстав було б непропорційним втручанням у її право на мирне володіння своїм майном та, відповідно, - порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом встановлено, що згідно матеріалів справи на спірній земельній ділянці розташована будівля, яка була побудована ОСОБА_1 на підставі будівельного паспорта на будівництво житлового будинку та господарських будівель від 20 березня 2017 року № 13, тобто згідно та з дотриманням чинного законодавства. Цю обставину визнав прокурор і це підтверджується і наявними в матеріалах справи супутниковими знімками спірної земельної ділянки від 03 червня 2022 року. Аналіз статей 120 ЗК України 377 ЦК України свідчить про те, що перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об`єкт нерухомості, що відповідає принципу «superficiessolocedit» - збудоване на землі слідує за нею. Указане узгоджується із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16-ц, від 11 лютого2015 року в справі № 6-2цс15. ОСОБА_1 є фактичним власником будівлі, побудованої нею на спірній земельній ділянці (на підставі будівельного паспорта на будівництво житлового будинку та господарських будівель від 20 березня 2017 року № 13), та, відповідно, земельної ділянки за кадастровим номером: 2120480100:10:001:0060 площею 0,2115 га, оскільки вказана будівля фактично займає частину зазначеної земельної ділянки, а інша частина необхідна для безпосереднього обслуговування житлового будинку, тому витребування вказаної земельної ділянки від відповідачки порушить її право власності на відповідне майно.

Відповідачі просили відмовити в задоволенні заявленого позову, зокрема, з підстав пропущення позивачем позовної давності. Судом встановлено, що прокурор звернувся до суду в інтересах позивача з відповідним позовом лише 26 серпня 2021 року, тоді як оспорюване рішення було прийняте Астейською сільською радою ще 04 серпня 2015 року. Ні позивач, ні прокурор, не надали суду доказів, які б свідчили про їхню об`єктивну неспроможність дізнатися про порушення права держави ще 04 серпня 2015 року - в момент прийняття Астейською сільською радою Берегівського району Закарпатської області оспорюваного рішення від 04 серпня 2015 року № 210. Зазначене свідчить про те, що позивач мав об`єктивну можливість дізнатися про порушення свого права ще 04 серпня 2015 року, однак останній не вжив належних заходів для цього. Право власності держави на спірну земельну ділянку було порушено, коли земельна ділянка вибула з володіння держави у володіння іншої особи, тому початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли держава в особі уповноваженого органу довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

З 05 серпня 2016 року державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює Держгеокадастр, тому ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області мало об`єктивну можливість дізнатися про порушення інтересів держави ще 05 серпня 2016 року, а тому перебіг позовної давності за заявленими позовними вимогами почався ще 05 серпня 2016 року, а закінчився - 05 серпня 2019 року.

У цій справі прокурор не довів, а суд не встановив обставин, що вказували б на поважність причин пропущення позивачем строку позовної давності. Водночас суд вважає, що в задоволенні заявленого позову слід відмовити не в зв`язку з пропущенням позивачем (прокурором) позовної давності за заявленими позовними вимогами, а в зв`язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури задоволено.

Рішення Берегівського районного суду від 12 жовтня 2022 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним рішення Астейської сільської ради № 210 від 04 серпня 2015 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2115 га за кадастровим номером 2120480100:10:001:0060 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташований у АДРЕСА_1 .

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 723517521204) та у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію прав власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,2115 га за кадастровим номером 2120480100:10:001:0060, вартістю 758 121,75 грн, за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнено з Великобийганської сільської ради та ОСОБА_1 на користь Закарпатської обласної прокуратури по 2 270,00 грн відшкодування судового збору за подачу позовної заяви та по 3 405,00 грн з кожного у відшкодування судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на момент видачі оскаржуваного рішення і передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_1 спірна земельна ділянка знаходилась у постійному користуванні Закарпатського інституту агропромислового виробництва НААН України, правонаступником якого є ЗДСГДС НААН, передача спірної земельної ділянки відбулась внаслідок учинення кримінального правопорушення (кримінальне провадження № 42017070000000306 по звинуваченню ОСОБА_2 - начальника Держземагенства у Берегівському районі Закарпатської області за частиною другою статті 367 КК України), без її вилучення від постійного землекористувача, без згоди Президії Національної академії наук України, а також без дотримання порядку щодо зміни цільового призначення земельної ділянки.

У спірних правовідносинах прокурор, діючи в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області, втручаючись у право мирного володіння відповідною земельною ділянкою із боку приватної особи, захищає при цьому загальні інтереси, які реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок, що набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) та через інші законодавчо обмежувальні процедури. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цим осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та Верховний Суд в постанові від 27 липня 2019 року у справі № 369/6601/15-ц.

Спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, яка перебувала в постійному користуванні ЗДСГДС НААН та відповідно до вимог п. «е» частини четвертої статті 84 ЗК України земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності, зокрема Національної академії наук України, державних галузевих академій наук перебувають у державній власності та не можуть передаватися у приватну власність. Тому обраний прокурором спосіб судового захисту є належним та ефективним, оскільки ОСОБА_1 є першим та останнім набувачем спірної земельної ділянки, а заявлені ним позовні вимоги - обґрунтованими та доведеними.

Твердження відповідача та висновок суду першої інстанції щодо пропуску позовної давності є помилковими, оскільки про наявність порушених інтересів держави Берегівській окружній прокуратурі стало відомо лише 27 листопада 2020 року, а саме - після призначення земельно-технічної експертизи та складення висновку експерта від 27 листопада 2020 року № 15/221, яка була призначена під час досудового розслідування кримінального провадження № 42017070000000306 від 23 серпня 2017 року, згідно з яким спірна земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку площею 1,0283 га, яка відповідно до державного акту на право постійного користування серії І- ЗК № 000413 від 29 березня 1996 року перебувала у користуванні Закарпатського інституту агропромислового виробництва Берегівського району. В зв`язку з цим початок перебігу позовної давності належить обраховувати саме з 27 листопада 2020 року. Позов пред`явлено 26 серпня 2021 року, тобто в межах установленого законом строку.

Аргументи учасників справи

17 квітня 2024 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - адвокат Пуканич Е. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив постанову апеляційного суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що належним способом захисту у цій справі є віндикаційний позов, оскільки вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення права особи, яка вважає себе власником, що узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 466/8649/16-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, що узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16. Позивач вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не заявляв, обрав неналежний спосіб захисту прав та інтересів держави, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка на час передачі її у власність ОСОБА_1 входила до складу земель, які перебувають у постійному користуванні ЗДСГДС НААН, оскільки земельна за кадастровим номером: 2120480100:10:001:0122 була сформована лише 04 травня 2017 року, тоді як спірна земельна ділянка була сформована ще 08 вересня 2015 року.

Висновок експерта від 27 листопада 2020 року № 15/221 не є належним доказом, оскільки «матеріали обмірів», які використовував судовий експерт, не є технічною документацією із землеустрою у розумінні закону, а тому на їх підставі не можна було проводити земельно-технічну експертизу виходячи з приписів підпунктів 6.1.2., 6.1.3. пункту 6.1. глави 5 розділу П Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1950/5); у висновку не зазначено, що такий підготовлений для подання до суду, що узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі №522/1029/18.

Суд першої інстанції правильно встановив, що оскільки з 05 серпня 2016 року державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється Держгеокадастром, то перебіг позовної давності за заявленими позовними вимогами почався ще з указаної дати і закінчився 05 серпня 2019 року. Берегівська окружна прокуратура Закарпатської області не надала суду докази, які б свідчили про її чи Держгеокадастру об`єктивну неспроможність дізнатися про порушення інтересів держави до проведення перевірки в 2021 року ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області. Тому позов подано у серпні 2021 року з пропуском позовної давності.

Апеляційний суд не врахував, що суд першої інстанції фактично вставив добросовісність набуття земельної ділянки ОСОБА_1 , а тому справедлива рівновага між загальним інтересом суспільства та захистом права власності ОСОБА_1 є порушеною. Остання понесла особистий і надмірний тягар, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У червні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив керівника Берегівської окружної прокуратури, у якому просить відхилити касаційну скаргу ОСОБА_1 і залишити без змін постанову апеляційного суду.

Зазначає, що твердження представника відповідача, що апеляційним судом не враховано висновків, викладених Верховним Судом в постанові від 21 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, є необґрунтованим, оскільки у вказаній справі заявлені вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення, які перебували в комунальній власності. У справі, що переглядається, предметом позову є земельна ділянка і учасниками справи є інші особи. Таким чином правовідносини не є подібним. Як вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21 не є ефективним способом захисту вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення до суду з позовною заявою шляхом укладення відповідного договору оренди. Однак у справі, що переглядається, жодного договору оренди землі не укладалось, тому правовідносини не є подібним.

Твердження скаржника, що оскільки у висновку експерта не зазначено, що такий підготовлено для суду, тому він є неналежним доказом є безпідставним, оскільки в постанові Великої Палати Верховного суду від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18 висновок експерта складений в цивільному процесі згідно зі статтею 106 ЦПК України, а в цій справі висновок був складений під час розслідування кримінального провадження № 42017070000000306 і експерт Матьовка Є. І., який має свідоцтво експерта за № 16573 на проведення земельно-технічної експертизи і зареєстрований на сайті Міністерства юстиції України в реєстрі атестованих судових експертів та був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта. Крім того, працівники ТОВ «Експерт», згідно ліцензії № 189130, мають право проводити топографо-геодезичні роботи.

Твердження, що Астейською сільською радою було розроблено проект землеустрою щодо встановлення (зміну) меж населеного пункту і вказаний акт погодження меж був підписаний і Закарпатським інститутом АПВ не заслуговує на увагу, оскільки згідно з рішенням Закарпатської обласної ради № 372 від 13 грудня 2011 року «Про зміну та встановлення меж населеного пункту» та акту погодження меж вбачається, що статус земельної ділянки державної власності не змінювався, а лише земельна ділянка, яка перебувала за межами населеного пункту, перейшла в межі населеного пункту Астейської сільської ради.

Помилковими є твердження, що відповідач понесе надмірний тягар при задоволенні позовної заяви прокуратури, оскільки земельна ділянка, що перебуває у постійному користуванні, лише частково накладається на оспорювану земельну ділянку за кадастровим номером 2120480100:10:001:0060, а саме накладається на 0,1006 га, і нерухоме майно розташовано лише на частині оспорюваної земельної ділянки, яка не відноситься до земель, що перебували в постійному користуванні, тому при позитивному рішенні відповідач уповноважений повторно звернутися до органу місцевого самоврядування щодо надання їй безоплатно у приватну власність частину земельної ділянки, яке не накладається на землі НААН України відповідно до статті 118 ЗК України. Таким чином, її право не порушується.

Прокуратурою не пропущено строк звернення до суду, оскільки Верховний Суд в постанові № 648/533/16-ц від 29 вересня 2020 року зазначив, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21, від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 26 червня 2019 року у справі № 522/14452/15- ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 24 лютого 2021 року у справі № 755/3531/19, від 30 травня 2018 року у справі № 916/575/17, від 16 січня 2019 року у справі №367/3615/15-ц, від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18 від 17 жовтня 2019 року у справі № 359/2012/15- ц, від 06 травня 2020 року у справі № 615/947/18-ц, від 02 травня 2018 року у справі № 643/4697/13- ц, від 06 жовтня 2020 року у справі № 924/1275/19, від 14 березня 2019 року у справі № 369/7054/17-ц, від 24 січня 2024 року у справі № 291/86/20, від 21 листопада 2018 року у справі № 140/2059/14- ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 562/2143/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 718/2639/14-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16- ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 2-779/09, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 10 травня 2018 року у справі № 465/2120/14- ц, від 28 квітня 2021 року у справі № 715/316/18, у постановах Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 3-869гс17, від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від11 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії І- ЗК № 000413 від 29 березня 1996 року Закарпатському інституту агропромислового виробництва, який у подальшому реорганізований у ЗДСГДС НААН, на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 3166,8 га для ведення сільськогосподарського виробництва згідно з розпорядженням глави Берегівської райдержадміністрації № 10 від 12 січня 1998 року.

Згідно з пунктами 1.3, 3.1 статуту ЗДСГДС НААН дослідна станція є науковою бюджетною установою державної форми власності; державне підприємство перебуває у безпосередньому підпорядкуванні Національній академії аграрних наук України (Академія). Майно господарства є державною власністю, закріплене за ним Академією і належить їй на праві оперативного управління. Здійснюючи це право, дослідна станція може використовувати це майно для участі в цивільних відносинах, в тому числі для провадження фінансово-господарської діяльності відповідно до статутних цілей та в межах своєї цивільної правоздатності (п. 4.3 статуту).

Відповідно до частини третьої п. 33 статуту ЗДСГДС НААН землі дослідних полів відносяться до особливо цінних земель і їх вилучення для суспільних потреб не допускається за виключенням випадків, визначених законом. Вилучення земельних ділянок здійснюється лише за погодженням Президії Академії відповідно до ЗК України та Порядку володіння та користування земельними ділянками науковими установами та організаціями НААН України.

Рішенням Астейської сільської ради № 210 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 загальною площею 0,2115 га за кадастровим номером 2120480100:10:001:0060 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в АДРЕСА_1 та передано ОСОБА_1 безкоштовно у власність цю земельну ділянку.

30 листопада 2020 року утворено Великобийганську об`єднану територіальну громаду, до складу якої увійшла Астейська сільська рада, правонаступником якої є Великобийганська сільська рада.

Ухвалою Берегівського районного суду від 01 лютого 2021 року у справі № 297/85/2 кримінальне провадження № 42017070000000306 по звинуваченню ОСОБА_2 за частиною другою статті 367 КК України закрито в зв`язку із закінченням строків давності та звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України. Згідно з цією ухвалою, у ході досудового розслідування установлено, що ОСОБА_2 , перебуваючи на посаді начальника Держземагенства у Берегівському районі Закарпатської області, всупереч вимог статей 92 118 142 186-1 ЗК України (в редакції від 06 червня 2015 року), Законів України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», «Про землеустрій», Положення про Державний фонд документації із землеустрою, Положення про Управління (Відділ) Держземагенства у районі, не перевіривши у визначеному законом порядку та не порівнявши наявні матеріали проектів відведення земельних ділянок у приватну власність громадян із наявним в Управлінні фондом документації із землеустрою, а також Державним Актом на право постійного користування землею І- ЗК № 000413 від 29 березня 1996 року, виданим Закарпатському інституту агропромислового виробництва с. В. Бакта (останнім правонаступником якого є ЗДСГДС НААН) для ведення сільськогосподарського виробництва, у тому числі в межах населеного пункту села Астей Берегівського району Закарпатської області (ділянка № 6 контур 140 (урочище «Культурне пасовище»), протягом червня-серпня 2015 року безпідставно скріпила своїми підписами та відтисками печатки Управління: - висновки Управління Держземагенства у Берегівському районі за результатами розгляду проектів відведення земельних ділянок у власність громадян ОСОБА_3 за № 19-702-0,4-3347/2-15, ОСОБА_1 за № 19-702-0,4-3345/2-15, ОСОБА_4 за № 19-702-0,4-3344/2-15, ОСОБА_5 за № 19-702-0,4-3362/2-15, ОСОБА_6 за № 19-702-0,4-3411/2-15, ОСОБА_7 за № 19-702-0,4-3414/2-15, ОСОБА_8 за № 19-702-0,4-3699/2-15, ОСОБА_9 за № 19-702-0,4-3701/2-15, ОСОБА_10 за № 19-702-0,4-3700/2-15, ОСОБА_11 за № 19-702-0,4-3809/2-15, ОСОБА_12 за № 19-702-0,4-3357/2-15, ОСОБА_13 № 19-702-0,4-3355/2-15 та ОСОБА_14 № 19-702-0,4-3412/2-15 про віднесення земельних ділянок до земель житлової та громадської забудови, а також про те, що цільове призначення земельної ділянки не змінюється; - кадастрові плани земельних ділянок у проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у с. Астей Берегівського району Закарпатської області громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , на яких графічно, в системах координат зображено місце розташування земельних ділянок, у які внесено відомості про віднесення земельної ділянки до земель, відведених для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; - експлікацію земельних угідь у проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Астей Берегівського району Закарпатської області громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , на яких графічно, в системах координат, зображено місце розташування земельних ділянок, у які внесено відомості про віднесення земельної ділянки до земель, відведених для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Як наслідок, упродовж липня-вересня 2015 року Астейською сільською радою Берегівського району Закарпатської області, з урахуванням позитивних висновків Управління Держземагентства у Берегівському районі Закарпатської області, які скріплені підписами ОСОБА_2 та відтисками печатки Управління, та які є невід`ємною частиною проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам, вказані проекти відведення земельних ділянок з кадастровими номерами 2120480100:10:001:0060, 2120480100:10:001:0110, 2120480100:10:001:0111, 2120480100:10:001:0077, 2120480100:10:001:0057, 2120480100:10:001:0156, 2120480100:10:001:0112, 2120480100:10:001:0113, 2120480100:10:001:0055, 2120480100:10:001:0061, 2120480100:10:001:0163, 2120480100:10:001:00597 затверджено та передано земельні ділянки у приватну власність вказаних громадян.

Згідно з висновком земельно-технічної експертизи від 27 листопада 2020 року № 15/221, проведеної у кримінальному провадженні № 42017070000000306, земельна ділянка за кадастровим номером: 2120480100:10:001:0060, яка передана ОСОБА_1 , частково накладається на земельну ділянку площею 1,0283 га, яка відповідно до Державного акту на право постійного користування землею І- ЗК № 000413 від 29 березня 1996 року на праві постійного користування належить Закарпатському інституту агропромислового виробництва Берегівського району.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та інші).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) зазначила, що усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18, пункт 143). Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (пункт 181)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), на яку посилається особа, яка подала касаційну скаргу, вказано, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права».

Велика палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) також вказала, що:

«112. Натомість усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)].

113. Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146)].

114. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).

115. Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

116. АТ «Укрзалізниця» просить визнати недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1259 га. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

117. Згідно з рішенням Кам`янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га. Водночас частина земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 та накладається на смугу відведення залізниці, має площу 0,0974 га.

118. Тобто площа земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці, менша загальної площі земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_1 згідно з рішенням Кам`янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10.

119. У цій справі позивач заявляє вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га, - тобто намагається скасувати правовий титул (визнати недійсним відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на смугу відведення залізниці).

120. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці.

121. АТ «Укрзалізниця» має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16).

122. Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

123. Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).

124. У власних висновках Верховний Суд базується на тому, що за змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.

125. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що ОСОБА_1 буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця», а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність ОСОБА_1 якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

126. Крім того, варто зазначити, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.

127. Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.

128. Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_1 .

145. Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що у спорах з подібними обставинами належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається».

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

Берегівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області звернулася до суду з позовом про визнання недійсним рішення міської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію прав власності на зазначену земельну ділянку; в обґрунтування позову вказано, що спірна земельна ділянка, передана у приватну власність ОСОБА_1 , частково накладається на земельну ділянку державної власності, яка на праві постійного користування належить ЗДСГДС НААН. Тому оспорювані рішення та відомості порушують права ЗДСГДС НААН на користування наданою йому відповідно до норм чинного законодавства земельною ділянкою для ведення сільськогосподарського виробництва;

суд першої інстанції зазначив, що: прокурором не наведено обставини, які могли би свідчити про недобросовісність відповідача; заявлені прокурором вимоги є неналежним способом захисту порушеного права; втручання у майнові права відповідачки поклало б на відповідача непропорційний тягар у випадку скасування її права власності на спірну земельну ділянку, на додаток до серйозних сумнівів щодо його законності; зробив висновок про пропущення позивачем позовної давності, однак в задоволенні позову відмовив у зв`язку з його необґрунтованістю;

апеляційний суд вважав позов прокурора обґрунтованим, зазначив, що на момент видачі оскаржуваного рішення і передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_1 спірна земельна ділянка знаходилась у постійному користуванні Закарпатського інституту агропромислового виробництва НААН України, правонаступником якого є ЗДСГДС НААН, передача спірної земельної ділянки відбулась без її вилучення від постійного землекористувача, без згоди Президії Національної академії наук України, а також без дотримання порядку щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, обраний прокурором спосіб судового захисту є належним та ефективним, оскільки ОСОБА_1 є першим та останнім набувачем спірної земельної ділянки, спірна земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку площею 1,0283 га, яка відповідно до державного акту на право постійного користування серії І- ЗК № 000413 від 29 березня 1996 року перебувала у користуванні Закарпатського інституту агропромислового виробництва Берегівського району, позов пред`явлено в межах установленого законом строку;

суди не врахували, що в контексті обставин цієї справи належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування ЗДСГДС НААН та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_1 . Проте позивач з такими вимогами до суду не звертався. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

За таких обставин постанову апеляційного суду належить скасувати, а рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23),дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду та частково рішення суду першої інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити в мотивувальній частині.

Оскільки у задоволенні позову до ОСОБА_1 відмовлено, то з Закарпатської обласної прокуратури слід стягнути її витрати на сплату судового збору у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції в розмірі 9 080,00 грн.

Керуючись статтями 141 400 402 409 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року скасувати.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2022 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 9 080,00 грн витрат на сплату судового збору у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Закарпатського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року втрачає законну силу і подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко