Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.08.2021 року у справі №623/4221/20
Ухвала КАС ВП від 11.07.2021 року у справі №623/4221/20
Постанова КЦС ВП від 23.02.2022 року у справі №623/4221/20

Постанова

Іменем України

23 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 623/4221/20

провадження № 61-12321св21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Ізюмська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Ізюмської міської ради на постанову Харківського апеляційного суду від 27 травня 2021 року в складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ізюмської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті його баби ОСОБА_2 .

Позовна заява мотивована тим, що 29 травня 2019 року ОСОБА_2 склала заповіт, за яким належну їй квартиру АДРЕСА_1 , заповіла позивачу. ОСОБА_2 проживала в Російській Федерації, де і померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . У листопаді 2020 року позивач як єдиний спадкоємець за заповітом звернувся до державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті баби ОСОБА_2 , але нотаріусом йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки він пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини. На думку позивача цей строк пропущений з поважних причин, оскільки у зв`язку з тривалою хворобою він з 25 вересня 2019 року по 29 вересня 2020 року знаходився на лікуванні, тому вчасно подати заяву про прийняття спадщини не міг. ОСОБА_1 просив визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини в два місяці.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26 січня 2021 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що наведені позивачем причини попуску строку для прийняття спадщини не є об`єктивними, непереборними та істотними труднощами, які можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Надана суду медична довідка від 29 вересня 2020 року № 134 не свідчить про неможливість позивача протягом шести місяців звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Посилаючись на недоведення позивачем наявності перешкод, які впливали на своєчасність подання заяви до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини за законом, суд вважав відсутніми підстави для надання йому додаткового строку для цього.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у три місяці з дня набрання зазначеною постановою законної сили.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем доведено, що з 25 вересня 2019 року по 29 вересня 2020 року він перебував на лікуванні з діагнозом микобактеріальний легеневий туберкульоз, що підтверджується довідкою від 29 вересня 2021 року № 134, виданою головним лікарем ТОВ «Клініка «Інтер» Туберкульоз відноситься до соціально небезпечних захворювань, перебування позивача у громадських місцях ставило б під загрозу здоров`я оточуючих, що підтверджує, що ОСОБА_1 не мав можливості для подачі заяви про прийняття спадщини протягом шести місяців після смерті його баби ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Враховуючи обставини справи, наявність заповіту на користь позивача як єдиного спадкоємця майна ОСОБА_2 , а також наведені позивачем причини пропуску строк для подання заяви про прийняття спадщини, апеляційний суд вважав, що наявні підстави для визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року Ізюмська міська рада надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 27 травня 2021 року.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 27 травня 2021 року та залишити у силі рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26 січня 2021 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 09 вересня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Ізюмської міської ради на постанову Харківського апеляційного суду від 27 травня 2021 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 27 травня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 17 жовтня 2019 року в справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року в справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року в справі № 450/1383/18, від 17 жовтня 2018 року в справі № 681/203/17-ц, від 28 жовтня 2019 року в справі № 761/42165/17-ц, а також у постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року в справі № 6-1320цс17.

Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

Відзив на касаційну скаргу Ізюмської міської ради не надходив до суду.

Фактичні обставини, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Красноярськ, Красноярського району, Російська Федерація, померла ОСОБА_2 , яка на день своєї смерті проживала в Російській Федерації, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим «Территориальным отделом агентства ЗАГСу Красноярского края по Ленинсокму району г. Красноярска» (російською мовою).

ОСОБА_2 була власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 07 листопада 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області Банніковим С. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 3045.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне їй майно, яке складається з квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до заповіту, посвідченого нотаріусом Красноярського нотаріального округу Російської Федерації «Логвиновой О. А.» (російською мовою) 29 травня 2019 року, ОСОБА_2 на випадок смерті заповідала ОСОБА_1 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

24 листопада 2020 року позивач ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_2 звернувся до Ізюмської державної нотаріальної контори з приводу оформлення спадкових прав.

Листом від 26 листопада 2020 року № 1746/02-17 завідувача Ізюмської державної нотаріальної контори Харківської області Литвиненку С. В. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину зв`язку з пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини. Також повідомлено, що після смерті ОСОБА_2 спадкова справа не заводилась.

Згідно із довідкою від 29 вересня 2020 року № 134, виданою за підписом головного лікаря ТОВ «Клініка «Інтер», ОСОБА_1 з 25 вересня 2019 року по 29 вересня 2020 року перебував на лікуванні із діагнозом микобактеріальний легеневий туберкульоз.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як вбачається із касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Статтею 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними причинами є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на час вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18.

Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

У частині першій статті 1269 ЦК України зазначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто (частина друга статті 1269 ЦК України).

Заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини у письмовій формі; не допускається приймати заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї або заяви про їх відкликання, складені від імені спадкоємців їх представниками, що діють на підставі довіреностей (пункти 3.3, 3.6 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5).

Апеляційним судом установлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 щодо належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 .

З 25 вересня 2019 року по 29 вересня 2020 року ОСОБА_1 перебував на лікуванні з діагнозом микобактеріальний легеневий туберкульоз, що підтверджується довідкою від 29 вересня 2021 року № 134, виданою головним лікарем ТОВ «Клініка «Інтер».

Позивач ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 , тобто після відкриття спадщини та до закінчення шестимісячного строку на подання заяви про прийняття спадщини після смерті спадкодавця ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) перебував на лікуванні, тобто з поважної причини не зміг подати заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк.

У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини у такому випадку потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 12 вересня 2018 року у справі № 484/3221/17, від 10 січня 2019 року у справі № 263/1221/17, від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц, від 21 вересня 2020 року в справі № 130/2517/18.

Враховуючи встановлені апеляційним судом належним чином фактичні обставини справи: наявність заповіту на користь позивача як спадкоємця ОСОБА_2 ; наведені позивачем причини своєчасного неприйняття спадщини після спадкодавця ОСОБА_2 , колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про наявність обґрунтованих підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується, у тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

При розгляді даної справи суд апеляційної інстанції, крім іншого, також врахував принцип пропорційності з метою дотримання при розгляді справи та ухваленні рішень «справедливого балансу» сторін.

Розгляд справ судами має здійснюватися з дотриманням принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України),

Рішення суду повинне бути не просто формально законним і обгрунтованим, а й справедливим за своєю суттю.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи (постанова Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 755/5684/18-ц).

Оскаржена постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи вищезазначене, апеляційний суд, дослідивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшов належного та правильного висновку щодо задоволення позову ОСОБА_1 у зв`язку із його обґрунтованістю.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: 17 жовтня 2019 року в справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року в справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року в справі № 450/1383/18, а також у постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року в справі № 6-1320цс17, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 766/14595/16 та у справі, яка переглядається, установлено різні фактичні обставини, зокрема, у першій справі позивач (спадкоємець) знав про смерть спадкодавця (батька) та не був позбавлений можливості звернутися до нотаріуса до відрядження або надіслати на адресу нотаріуса заяву про прийняття спадщини під час відрядження; натомість у справі, яка переглядається, позивачем як єдиним спадкоємцем за заповітом, доведено перебування на лікуванні наявної у нього соціально небезпечної інфекційної хвороби (легеневий туберкульоз) у період перебігу шестимісячного строку для прийняття спадщини, що в даних спірних правовідносинах свідчить про наявність підстав для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.

У справі № 487/2375/18 та у справі, яка переглядається, установлено різні фактичні обставини, зокрема, у наведеній справі, позивачем не доведено наявність об`єктивних, непереборних причин для прийняття спадщини після смерті батька 26 березня 2014 року період після відкриття спадщини та до спливу шестимісячного строку для цього (26 вересня 2014 року).

У справі № 450/1383/18 та у справі, яка переглядається, встановлено різні фактичні обставини, зокрема, у наведеній справі позивачем не доведене наявність обставин, які б свідчили про об`єктивні, істотні труднощі для спадкоємця щодо подання у передбачений законом строк заяви про прийняття спадщини та при цьому позивач був обізнаний про наявність заповіту до відкриття спадщини, а тому повинен був подати заяву про прийняття спадщини у відповідний строк.

У справі № 6-1320цс17 та у справі, яка переглядається, установлено різні фактичні обставини, зокрема, у наведеній справі позивач за зустрічним позовом як спадкоємець за заповітом, не був родичем спадкодавця, не знав про існування заповіту та відкриття спадщини (смерть спадкодавця) до часу подання первісного позову про оскарження відповідного заповіту.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.

У справі № 761/42165/17-ц, як і у справі, яка переглядається, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, оскільки визначений частиною першою статті 1270 ЦК України строк для прийняття спадщини, пропущено позивачем із поважних, незалежних від позивача причин. Судом апеляційної інстанції також обґрунтовано враховано свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та дотримано принцип пропорційності між застосованим заходом і переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції.

Із цих наведених обставин відсутні підстави вважати, що в справі, яка переглядається апеляційним судом застосовано норми права без врахування висновку про їх застосування, викладеного у постанові Верховного Суду в справі № 761/42165/17-ц.

У справі № 681/203/17-ц зазначено, що вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Разом із цим, у справі, яка переглядається, апеляційним судом належним чином встановлені фактичні обставини у справі, враховано характер, зміст та склад учасників спірних правовідносин, ураховано принцип «пропорційності», та ухвалено рішення, аналогічне рішенню у вищенаведеній справі, про визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.

Тому відсутні підстави вважати, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалене без урахування висновку про застосування норм права у спірних подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 681/203/17-ц.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішення суду апеляційної інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційним судом ухвалено рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судом апеляційної інстанції повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ізюмської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 27 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук