Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.09.2019 року у справі №1915/2789/2012
Постанова КЦС ВП від 22.11.2023 року у справі №1915/2789/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 1915/2789/2012

провадження № 61-14726св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Покотило Юрій Володимирович, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 квітня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року, в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Управління сім`ї молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, про позбавлення батьківських прав, призначення опікуном, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, про позбавлення громадянки ОСОБА_2 батьківських прав щодо її дитини - ОСОБА_3 , 2006 року народження; призначення її опікуном ОСОБА_3 ; визначення місця проживання дитини - АДРЕСА_1 , який в подальшому збільшила і просила також стягнути з ОСОБА_2 на її користь на утримання малолітньої ОСОБА_3 аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів доходу, але не менше 1/3 прожиткового мінімуму, встановленого на день стягнення, для дитини відповідного віку.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 , батьками якої є: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , однак, батьки не виконують обов`язків щодо виховання та утримання своєї дочки, не надають матеріальної допомоги, не цікавляться станом її здоров`я, фізичним розвитком, не проявляють батьківських почуттів, піклування та турботи. Позивач у справі є тіткою малолітньої ОСОБА_3 , вона проживає разом із нею та піклується про неї.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Тернопільський міськрайонний суд заочним рішенням від 12 жовтня 2012 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнив. Позбавив ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Тернопільський міськрайонний суд додатковим рішенням від 29 жовтня 2012 року стягнув аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів її заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29 лютого 2012 року і до повноліття дитини. Вирішив питання розподілу судових витрат та допустив рішення до негайного виконання.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_2 з 2007 року проживає окремо від доньки, ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, не цікавиться її життям, не допомагає матеріально, що є підставою для позбавлення її батьківських прав відносно ОСОБА_3 , 2006 року народження, та стягнення аліментів.

Тернопільський апеляційний суд постановою від 19 серпня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Покотило Ю. В. задовольнив. Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2012 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у позові ОСОБА_5 до ОСОБА_2 відмовив.

Тернопільський апеляційний суд додатковою постановою від 23 серпня 2019 року додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду від 29 жовтня 2012 року скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , 2006 року народження, відмовив.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд не врахував тієї обставини, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів винної поведінки та свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав відносно ОСОБА_3 позивачем не надано. Посилання позивача на те, що ОСОБА_2 на час розгляду справи була наркозалежна та проживала з наркозалежною особою, не обґрунтовані належними доказами, а тому апеляційний суд не взяв їх до уваги.

Апеляційний суд зазначав, що самі лише доводи позивача про те, що ОСОБА_2 не піклується про свою дитину ОСОБА_6 , ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не можуть бути достатніми підставами для позбавлення її батьківських прав, оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідач хоче піклуватися про дитину та бажає її виховувати. У матеріалах справи відсутні беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками відповідачем, які б свідчили про її ухилення від виховання своєї дитини, а вирішення питання про стягнення аліментів на дитину за таких обставин є передчасним.

Верховний Суд постановою від 20 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 жовтня 2012 року, додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2012 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року та додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 серпня 2019 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційний суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що докази надані позивачем до суду першої інстанції і використані ним при розгляді справи є суперечливими. Зокрема, акт від 20 березня 2012 року № 17, складений представником БУ-1 та спеціалістом Служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, Протокол засідання опікунської ради від 27 квітня 2012 року № 29, висновок органу опіки та піклування містять інформацію зі слів ОСОБА_1 чи з її заяв, проте органом опіки та піклування Тернопільської міської ради та Службою у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради фактично не встановлено де і з ким проживала малолітня ОСОБА_3 з 2007 року до дня постановлення рішення суду, чи ухилялася ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Однак, колегія суддів вважала, що апеляційний суд дійшов передчасних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог, не встановивши всіх обставин справи.

Суди залишили поза увагою те, що попри встановлене інше місце проживання малолітньої ОСОБА_3 на території м. Ланівці Тернопільської області, взагалі не встановлювалась обставина її проживання там, так само умови проживання та утримання дитини батьками або особами, які їх замінюють за адресою: АДРЕСА_2 Службою у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради не досліджувались, висновок не надавався.

Крім того, Верховний Суд звернув увагу на те, що суди не розглянули позовні вимоги, викладені в уточненій позовній заяві, про призначення опікуном ОСОБА_3 , 2006 року народження, ОСОБА_1 та визначення місце проживання дитини - АДРЕСА_1 .

Під час нового розгляду Тернопільський міськрайонний суд рішенням від 12 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Позбавив ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 29 лютого 2012 року та до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині позовних вимог відмовив.

Стягнув із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 429,20 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено, що відповідач ОСОБА_2 , у порушення вимог статті 150 СК України свідомо не виконує покладені на неї обов`язки щодо виховання та розвитку свої дитини ОСОБА_3 . Після народження ОСОБА_3 у 2007 році, відповідач утримувала дитину в неналежних санітарно-гігієнічних умовах. У подальшому, свідомо залишила неповнолітню ОСОБА_3 на виховання та утримання особі похилого віку, за адресою: АДРЕСА_1 , виїхавши у 2012 році на тривалий час за кордон. З 2007 року вихованням та утриманням неповнолітньої дитини займається позивач, що підтверджено належними доказами. Неповнолітня ОСОБА_3 вважає ОСОБА_1 своєю матір`ю, яка із змалку опікувалася нею, водила її у школу, проводила дозвілля та організовувала надання їй медичної допомоги, постійно піклувалася про неї. Крім цього, суд врахував думку неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , висловлену нею під час судового засідання, та про яку вона зазначила під час засідання опікунської ради.

Суд не взяв до уваги докази надані ОСОБА_2 які підтверджують належне виконання своїх батьківських обов`язків, а саме: перерахування коштів із за кордону та переписку із дочкою у мобільних додатках, оскільки квитанції, які були надані відповідачем належним чином не було перекладено, із них не можливо зрозуміти мету спрямування таких коштів, а переписка з дитиною в мобільних додатках, на думку суду, не може свідчити про належне виконання матір`ю своїх обов`язків щодо виховання дитини. Крім цього, суд взяв до уваги висновки органу опіки та піклування, затверджені рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 18 липня 2012 року № 1128, а також рішенням виконавчого комітету від 02 лютого 2021 року № 60, про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав по відношенню до неповнолітньої ОСОБА_3 та вважав їх обґрунтованими, такими, що прийняті з урахуванням якнайкращих інтересів дитини.

При визначенні розміру аліментів суд врахував стан здоров`я дитини та особи, з якої слід стягувати аліменти, а також її матеріальний стан, перебування на її утриманні ще однієї малолітньої дитини, гарантовано визначений розмір прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років державою, та вважав, що зазначений розмір аліментів відповідач спроможна сплачувати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини на АДРЕСА_1 та призначення позивача опікуном, суд виходив з того, що такі вимоги уже вирішені рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 26 грудня 2012 року № 2305 «Про встановлення опіки та надання соціального статусу малолітній дитині», відповідно до якого малолітній дитині ОСОБА_3 було надано соціальний статус дитини, позбавленої батьківського піклування та встановлено опіку над малолітньою дитиною і призначено ОСОБА_1 її опікуном. Також, суд зазначив, що частинами другою та четвертою статті 29 ЦК України визначено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Оскільки на момент розгляду справи та ухвалення рішення неповнолітня ОСОБА_3 досягла чотирнадцятирічного віку, тому вона вправі самостійно визначати своє місце проживання в силу зазначених вимог закону.

Тернопільський апеляційний суд постановою від 18 вересня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Покотила Ю. В. - залишив без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 квітня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що оскільки ОСОБА_2 свідомо, без поважних причин залишила дитину в особи похилого віку ОСОБА_7 та не приймала жодної участі у вихованні дитини, не піклувалася про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечувала необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкувалася з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надавала дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяла засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляла інтересу до її внутрішнього світу; не створювала умов для отримання нею освіти, а також врахувавши думку неповнолітньої ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Також апеляційний суд вказав, що доказів, які б підтверджували те, що після 11 лютого 2009 року дитина ОСОБА_3 проживала разом з матір`ю на АДРЕСА_3 , чи у будь-якому іншому житлі, зокрема, у АДРЕСА_2 , відповідач не надала. Однак, матеріалами справи та показаннями свідків підтверджено, що з квітня 2010 року ОСОБА_3 постійно проживала на АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_7 та ОСОБА_1 без матері ОСОБА_2 , яка добровільно залишила дитину у вказаній квартирі, самоусунулась від її виховання та не брала жодної участі у житті дитини.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

12 жовтня 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат - Покотило Ю. В., засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 квітня 2023 року і постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Скаржник вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 20 листопада 2019 року у цій справі, а також у постановах від 30 травня 2018 року в справі № 553/2563/15, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19, від 17 червня 2021 року в справі № 643/7876/18.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду у цій справі щодо необхідності залучення до участі у справі органу опіки і піклування, повноваження якого розповсюджуються на м. Ланівці Тернопільської області, що призвело до неповного з`ясування обставин справи.

Станом на час звернення з цим позовом ОСОБА_3 не проживала у сім`ї ОСОБА_1 , оскільки остання згідно з довідкою ПП «Дружба сервіс-житло» від 03 листопада 2009 року № 7092 мешкала в квартирі АДРЕСА_4 разом з чоловіком ОСОБА_8 та дочкою ОСОБА_9 , а тому ОСОБА_1 не мала права на звернення до суду з цим позовом.

Зазначає, що дитина ОСОБА_3 проживала разом з матір`ю на АДРЕСА_3 , що підтверджується актами від 06 червня 2008 року та від 11 лютого 2009 року. Дитина час від часу знаходилась у квартирі АДРЕСА_5 , оскільки там проживала прабабуся дитини ОСОБА_7 , яка допомагала ОСОБА_2 у вихованні та утриманні її доньки, а тому сусіди могли бачити дитину у вказаній квартирі.

Жодна із обставин, на яку посилалась позивачка у своїй позовній заяві як на підставу для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , не підтверджена належними, допустимими та достовірними доказами. Зокрема, відсутні докази, що ОСОБА_2 була наркозалежною, проживала з наркозалежною особою, не приймала участі у вихованні своєї дитини.

За період відсутності на території України протягом 2014-2018 років ОСОБА_2 систематично робила грошові перекази, передавала речі і продукти на ім`я позивача для забезпечення належного матеріального утримання дитини, за вказаний період передала близько 2 500,00 євро. До листопада 2018 року ОСОБА_2 вільно спілкувалася з дитиною засобами мобільного зв`язку та через мережу Інтернет. Наведене свідчить про те, що ОСОБА_2 належно виконувала свої материнські обов`язки, всіляко намагалась забезпечити свою дитину матеріально, а також постійно спілкувалася з нею, що виключає можливість позбавлення її батьківських прав.

Крім того, починаючи з 2019 року ОСОБА_2 неодноразово намагалася побачитися з дитиною, однак позивач усіляко намагається не допустити зустріч матері з дитиною, у зв`язку з чим ОСОБА_2 неодноразово зверталась до правоохоронних органів.

Також вказує на те, що в матеріалах справи відсутні акти обстеження умов проживання неповнолітньої ОСОБА_3 в 2011 році, які були б складені працівниками служби у справах дітей.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у листопаді 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , відповідний актовий запис за № 147 (т. 1 а. с. 4).

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є тіткою неповнолітньої ОСОБА_3 .

Відповідно до листа Лановецького районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 18 січня 2007 року № 21/3-02, адресованого начальнику служби у справах дітей РДА, в ході здійснення соціального інспектування особи молодіжного віку, засудженого до покарань, не пов`язаних з позбавленням волі ОСОБА_10 , виявлено особу ОСОБА_11 ( АДРЕСА_3 ), що є його співмешканкою, яка виховує малолітню дитину. Санітарно-гігієнічні умови проживання сім`ї незадовільні (т. 1 а. с. 7).

Згідно з актами обстеження житлово-побутових умов проживання неповнолітньої ОСОБА_12 , 2006 року народження, від 06 червня 2008 року та від 11 лютого 2009 року, складеними спеціалістами Служби у справах неповнолітніх та дітей Лановецької районної державної адміністрації, встановлено, що неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з матір`ю - ОСОБА_2 у АДРЕСА_3 . Санітарно-гігієнічні умови не відповідають нормам, взаємостосунки в сім`ї негативні. (т. 1 а. с. 5, 6).

З медичної документації - Історії розвитку дитини (форма № 112-У, назва закладу - Лановецька КЦРЛ), встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вибула в м. Тернопіль у 2008 році (т. 1 а. с. 26-39).

15 квітня 2010 року ОСОБА_1 писала письмову відмову № 34 від проведення усіх профілактичних щеплень ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Адреса проживання дитини зазначена: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 35 зв).

У 2011 році під час обстеження умов проживання ОСОБА_2 у квартирі на АДРЕСА_2 працівники служби у справах дітей не виявили у цьому житлі дитину ОСОБА_3 . Присутність дитини встановлено у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_13 - працівника органу опіки і піклування, яка у складі відповідної комісії у 2011 році обстежувала житлово-побутові умови малолітньої ОСОБА_3

02 грудня 2011 року в Лановецькій міській раді була зареєстрована письмова заява ОСОБА_1 та ОСОБА_7 про надання висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 , яка зареєстрована у м. Ланівці, батьківських прав щодо її малолітньої дочки ОСОБА_3 , оскільки з 2007 року вона не виконує батьківських обов`язків, а дитина проживає разом із заявницями у квартирі АДРЕСА_1 , де створено усі необхідні умови для здорового і всебічного розвитку дитини та склалися близькі стосунки з дитиною (т. 2 а. с. 172, 173).

Відповідно до акта від 20 березня 2012 року № 17, складеного за участі комісії: Романишин Є. В. - начальника БУ-1, Мацелюх Г. В. , в присутності сусідів, які проживають на АДРЕСА_6 - ОСОБА_16 , кв. АДРЕСА_7 - ОСОБА_17 , власника кв. АДРЕСА_5 ОСОБА_1 , зі слів сусідів встановлено, що ОСОБА_3 з 2007 року проживає у кв. АДРЕСА_1 , без реєстрації (т. 1 а. с. 21).

У вказаній трикімнатній квартирі була зареєстрована та проживала ОСОБА_7 , 1941 року народження, та без реєстрації проживала дочка ОСОБА_7 - ОСОБА_1 , що підтверджується довідками Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 2 від 14 лютого 2006 року № 80 та від 20 жовтня 2011 року № 134 (т. 1 а. с. 23, 41).

Родинні зв`язки між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 підтверджені свідоцтвом про народження НОМЕР_2 та не заперечувалися сторонами.

Станом на 2012 рік ОСОБА_7 , 1941 року народження, була особою з інвалідністю ІІ групи (з 1996 року) та отримувала пенсію, що підтверджується довідкою управління ПФУ в м. Тернополі № 572 від 02 лютого 2012 року (т. 1 а. с. 25).

З витягу із протоколу засідання опікунської ради від 27 квітня 2012 року № 29 встановлено, що слухали заяву ОСОБА_1 , яка зазначила, що ОСОБА_2 більше чотирьох років не виконує батьківські обов`язки, а саме: матеріально не забезпечує, не турбується про розвиток дитини ОСОБА_6 , яка потребує лікування. Дитина більше чотирьох років перебуває на утриманні тітки ОСОБА_1 та прабабусі ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 59).

З висновку органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , 2006 року народження, затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 18 липня 2012 року № 1128, встановлено, що зі слів ОСОБА_1 мати дитини ОСОБА_2 не виконує батьківських обов`язків щодо виховання та утримання доньки, не створює умов для фізичного, духовного і морального розвитку, а тому позбавлення її батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , 2006 року народження, є доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини. Із вказаного висновку також встановлено, що ОСОБА_2 була присутня на зазначеному засіданні під час розгляду питання про позбавлення її батьківських прав, висловивши своє заперечення щодо цього (т. 1 а. с. 58).

Подальшим вирішенням питання щодо позбавлення її батьківських прав щодо дочки ОСОБА_6 після засідання опікунської ради у липні 2012 року ОСОБА_2 не цікавилась, що підтвердила у суді першої та апеляційної інстанцій.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12 жовтня 2012 року, яке в подальшому було скасоване Верховним Судом у 2019 році, ОСОБА_2 була позбавлена батьківських прав.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 26 грудня 2012 року № 2305 малолітній дитині ОСОБА_3 надано соціальний статус дитини, позбавленої батьківського піклування, встановлено опіку та призначено опікуна ОСОБА_1 (т. 2 а. с. 19, 111).

ОСОБА_3 з 06 квітня 2012 року перебуває під спостереженням дитячого психіатра, що підтверджується довідкою КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» від 01 серпня 2019 року. Неодноразово проходила стаціонарне лікування у зазначеному лікувальному закладі з діагнозом: розлади емоцій та поведінки дитячого віку на резидуально-органічному фоні, гіперкінетичний синдром (виписка з історії хвороби № 7914 ).

Допитана у суді першої інстанції як свідок ОСОБА_18 , яка з 2012 року є лікуючим психіатром ОСОБА_3 , пояснила, що лікуванням ОСОБА_3 з 2012 року займалася виключно ОСОБА_1 . У 2019 році з появою ОСОБА_2 у дитини спостерігалось різке погіршення її психічного стану, зумовлене появою відповідача.

З вересня 2013 року, з першого класу, ОСОБА_3 навчалася у Тернопільській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 4 Тернопільської міської ради. З вересня 2013 року до вересня 2019 року класний керівник, адміністрація школи жодного разу не бачили та не спілкувалися з біологічною матір`ю ОСОБА_19 . За весь час навчання дитину в школу приводила і забирала ОСОБА_1 , яка опікується дитиною і сумлінно виконує свої обов`язки щодо дитини. ОСОБА_6 завжди охайна, доглянута, має усе необхідне приладдя та канцтовари. Наведене підтверджується листом-клопотанням директора школи Левенець Н. І. від 25 вересня 2019 року № 127/02-12, адресованим начальнику служби у справах дітей (т. 1 а. с. 30).

Протягом 2014-2018 років ОСОБА_2 була відсутня на території України. У період з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2017 року неодноразово передавала продукти харчування, одяг, оргтехніку, інші побутові речі на ім`я ОСОБА_1 в м. Тернопіль (Україна) із Іспанії (м. Мадрид), що підтверджується довідкою від 20 січня 2020 року, наданою ФОП ОСОБА_21 .

Допитана у суді першої інстанції свідок ОСОБА_22 , яка проживає у будинку на АДРЕСА_5 пояснила, що ОСОБА_3 з 2007 року постійно проживає разом із ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 , а мати дитини ОСОБА_2 лише періодично до 2008 року з`являлася у цій квартирі разом зі своїм співмешканцем ОСОБА_10 , а з 2008 року до 2019 року її не було взагалі.

Заслухана у суді першої інстанції неповнолітня ОСОБА_3 , якій на час розгляду справи виповнилось 16 років, у присутності психолога, суду пояснила, що відповідач ОСОБА_2 не опікується нею, вона із дитячих років постійно проживає із ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 , яку вона вважає своєю матір`ю та яка піклується про неї. Висловила думку про позбавлення відповідачки батьківських прав по відношенню до неї.

З пояснень ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції встановлено, що вона періодично залишала дитину на АДРЕСА_1 у прабабусі дитини - ОСОБА_7 . У 2012 році виїжджала за межі України на декілька місяців, залишивши малолітню дитину ОСОБА_3 у ОСОБА_7 за згодою останньої. Коли дитина пішла у перший клас і в яку школу, вона не знала і цими питання дійсно не займалася, хоча в цей час проживала на території України. Визнала, що до 2019 року не була в школі, у якій навчалася ОСОБА_6 . Про психічне захворювання дитини нічого не знала і в лікаря-психіатра з дитиною ніколи не була. У 2014 році вона знову виїхала за межі України, а дочку ОСОБА_6 залишила у ОСОБА_7 , яка пообіцяла доглядати дитину разом із ОСОБА_1 . При цьому ОСОБА_2 не обговорювала особисто з ОСОБА_1 можливість виховання останньою малолітньої ОСОБА_3 та не отримувала від ОСОБА_1 згоди і будь-яких обіцянок доглядати та виховувати малолітню ОСОБА_3 . ОСОБА_2 знала про смерть ОСОБА_7 у 2014 році, але при цьому за дитиною не повернулася і не вирішувала жодних питань щодо опіки над дитиною.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету від 02 лютого 2021 року № 60, орган опіки та піклування, беручи до уваги рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На засіданні комісії неповнолітня ОСОБА_3 повідомила, що не має бажання проживати та підтримувати будь-які контакти з ОСОБА_2 та вважає, що вона не приймає участі у її житті, не цікавиться її навчанням, успіхами, духовним та фізичним розвитком. Дитина боїться ОСОБА_2 та бажає, щоб вона її взагалі не турбувала. ОСОБА_6 має бажання проживати з ОСОБА_1 , яку називає мамою (т. 3 а. с. 10).

Відповідно до інформації, викладеній у листі Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області від 03 січня 2020 року № П-149аз, ОСОБА_2 , у період із серпня 2019 року до листопада 2019 року, неодноразово зверталася у Тернопільський відділ поліції ГУНП в Тернопільській області із заявами щодо незаконного утримання ОСОБА_1 її дитини - ОСОБА_3 (т. 2 а. с. 112).

Відповідно до довідки Лановецької комунальної ЦРЛ від 24 травня 2019 року № 496 ОСОБА_2 на диспансерному обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває та не перебувала (т. 2 а. с. 102).

Згідно з довідкою КНП «Тернопільський обласний наркологічний диспансер» від 22 січня 2020 року № 16 будь-яких наркотичних чи психотропних речовин у ОСОБА_2 не виявлено (т. 2 а. с. 104).

Відповідно до довідки серії ААА № 0816774 МВС України ОСОБА_2 на території України станом на 21 січня 2020 року до кримінальної відповідальності не притягується, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває (т. 2 а. с. 103).

Відповідно до інформації Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 04 січня 2018 року № В-392/1/3.1-09-35, адресованого ОСОБА_1 , розмір заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_2 , яка виникла на підставі ухваленого у цій справі заочного судового рішення, яке виконувалось державною виконавчою службою, станом на 01 грудня 2017 року становила 45 464,00 грн.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 підтвердила суду те, що вона як працівник органу опіки та піклування в 2011 році проводила обстеження умов проживання відповідача у квартирі на АДРЕСА_2 . Квартира була в незадовільному стані та потребувала ремонту. Під час обстеження неповнолітня ОСОБА_3 була відсутня. Також в подальшому, вона на підставі звернення прокуратури Тернопільської області була залучена до комісії, яка проводила обстеження умов проживання неповнолітньої ОСОБА_3 на АДРЕСА_5 , під час якого було встановлено присутність дитини та задовільні умови проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частинами першою, другою та четвертою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року в справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року в справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року в справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року в справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`зки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України» (заява № 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Так, заслухана у суді першої інстанції неповнолітня ОСОБА_3 , якій на час розгляду справи виповнилось 16 років, у присутності психолога, суду пояснила, що відповідач ОСОБА_2 не опікується нею, вона із дитячих років постійно проживає із ОСОБА_1 у кв. АДРЕСА_1 , яку вона вважає своєю матір`ю та яка піклується про неї. Висловила думку про позбавлення відповідача батьківських прав по відношенню до неї.

Врахувавши думку дитини, а також те, що відповідач з 2007 року не виконувала належно свої батьківські обов`язки щодо дочки ОСОБА_6 , а з квітня 2010 року взагалі самоусунулася та ухилялася від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дочки ОСОБА_6 , що свідчить про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанції, з огляду на таке.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, станом на січень 2007 року, а також станом на день складення спеціалістами Служби у справах неповнолітніх та дітей Лановецької районної державної адміністрації актів обстеження житлово-побутових умов проживання неповнолітньої ОСОБА_3 від 06 червня 2008 року та від 11 лютого 2009 року, дитина була присутня у житлі на АДРЕСА_3 разом з мамою ОСОБА_2 , однак умови проживання дитини були незадовільні.

Також встановлено, що у 2007-2009 роках ОСОБА_3 проживала періодично як з матір`ю ОСОБА_2 у м. Ланівці, так і в квартирі АДРЕСА_1 без ОСОБА_2 , а остання лише навідувалась до дитини у зазначену квартиру.

Будь-які докази, які б свідчили про те, що після 11 лютого 2009 року малолітня дитина ОСОБА_3 проживала разом з матір`ю у матеріалах справи відсутні.

Однак, матеріалами справи, а також показами свідків підтверджено те, що з 15 квітня 2010 року малолітня ОСОБА_3 постійно проживала в квартирі АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_7 та ОСОБА_1 без матері ОСОБА_2 , яка добровільно залишила дитину у вказаній квартирі, самоусунулася від її виховання та не приймала жодної участі у житті дитини.

ОСОБА_2 не змогла спростувати такі докази і пояснити, де вона перебувала 15 квітня 2010 року, чому ОСОБА_1 , а не відповідачка як матір супроводжувала дитину до медичного закладу для проведення профілактичних щеплень.

У 2011 році під час обстеження умов проживання ОСОБА_2 у квартирі на АДРЕСА_2 , працівники служби у справах дітей не виявили у цьому житлі дитину ОСОБА_3 . Присутність дитини встановлено у квартирі на АДРЕСА_1 .

Звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_7 з відповідною заявою, яка була зареєстрована 02 грудня 2011 року в Лановецькій міській раді, про надання висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських щодо її малолітньої дочки ОСОБА_3 також свідчить про те, що станом на час подання цієї заяви дитина ОСОБА_3 не проживала разом з відповідачем ОСОБА_2 , остання ухилялась від виконання своїх батьківських обов`язків.

Та обставина, що після засідання опікунської ради за фактичним місцем проживання дитини у м. Тернополі у липні 2012 року, на якому була присутня ОСОБА_2 , остання не цікавилась подальшим вирішенням питання щодо позбавлення її батьківських прав щодо дочки ОСОБА_6 , свідчить про відсутність у неї інтересу до виховання дитини та свідоме самоусунення від участі у житті дитини.

Оскільки ОСОБА_2 свідомо, без поважних причин залишила дитину в особи похилого віку ОСОБА_7 , виїхавши у 2012 році на тривалий час закордон, та не приймала жодної участі у вихованні дитини, не піклувалася про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечувала необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкувалася з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надавала дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяла засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляла інтересу до її внутрішнього світу; не створювала умов для отримання нею освіти, а також враховуючи думку ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не мала права на звернення до суду з цим позовом, у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 не проживала у сім`ї ОСОБА_1 , а остання мешкала в квартирі АДРЕСА_4 разом з чоловіком ОСОБА_8 та дочкою ОСОБА_9 . Так як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ОСОБА_1 розірвала шлюб з ОСОБА_8 29 жовтня 2003 року і після розірвання шлюбу проживала без реєстрації разом зі своєю матір`ю ОСОБА_7 на АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 2 від 14 лютого 2006 року № 80 та від 20 жовтня 2011 року № 134 та показаннями допитаних у суді свідків.

Крім того, доказами, які містяться в матеріалах справи підтверджено той факт, що саме ОСОБА_1 опікувалася малолітньою ОСОБА_3 як на час звернення з цим позовом до суду у 2012 році, так і всі наступні роки життя ОСОБА_3 , яка проживала разом із нею на АДРЕСА_1 .

Також колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відхилення доводів відповідача про те, що дитина ОСОБА_3 проживала разом з матір`ю на АДРЕСА_3 , що підтверджується актами від 06 червня 2008 року та від 11 лютого 2009 року, і лише час від часу знаходилась у квартирі АДРЕСА_5 , оскільки там проживала прабабуся дитини ОСОБА_7 , яка допомагала ОСОБА_2 у вихованні та утриманні її доньки, оскільки відповідач не надала доказів на підтвердження періодичності проживання її дитини ОСОБА_6 на АДРЕСА_1 , а також доказів, що прабабабуся ОСОБА_7 , будучи особою похилого віку та особою з інвалідністю ІІ групи, могла забезпечити належний догляд її малолітній дитині.

Крім того, суд враховує те, що ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів на спростування тієї обставини, що ОСОБА_3 достовірно з 2010 постійно, а не періодично, проживала у квартирі АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_1 , яка опікувалася дитиною, що підтверджується матеріалами справи та показаннями свідків.

Посилання ОСОБА_2 в касаційній скарзі на те, що за період її відсутності на території України протягом 2014-2018 років вона систематично робила грошові перекази, передавала речі і продукти на ім`я позивача для забезпечення належного матеріального утримання дитини, спілкувалася з дитиною засобами мобільного зв`язку та через мережу Інтернет, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки наведені обставини не свідчать про належне виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що залишивши малолітню дитину у прабабусі ОСОБА_7 , та не беручи при цьому з 2010 року жодної безпосередньої участі у житті та вихованні дитини, цим самим ОСОБА_2 без поважних причин свідомо ухилилася від виконання свої батьківських обов`язків. У подальшому, дізнавшись про смерть ОСОБА_7 у 2014 році, відповідач не вживала заходів, щоб забрати дитину та виконувати свої батьківські обов`язки щодо її виховання. Дитина проживала разом з ОСОБА_1 , яка повністю опікувалася дитиною, дбала про її здоров`я, навчання, безпеку, фізичний та психічний розвиток.

ОСОБА_2 не спростувала тієї обставини, що до 2019 року свідомо нехтувала обов`язками матері щодо дочки ОСОБА_6 . Крім того, суд враховує ту обставину, що після повернення до України у 2018 році ОСОБА_2 не виявила бажання звернутися до суду з позовом про поновлення її батьківських прав, відповідно до положень статті 169 СК України, а вважаючи безпідставним звернення ОСОБА_1 у 2012 році з цим позовом, подала апеляційну скаргу.

Посилання в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30 травня 2018 року в справі № 553/2563/15, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19, від 17 червня 2021 року в справі № 643/7876/18, є безпідставним, оскільки фактичні обставини у вказаних справах не є подібними до обставин цієї справи.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом відповідно до вимог статті 89 ЦПК України надано належну правову оцінку, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. При цьому судами враховано, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу та допускається при наявності вини матері, яка належно не виконувала своїх батьківських обов`язків. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачем надано докази, які свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та її винну поведінку.

Оскільки позов в частині позбавлення батьківських прав задовольняється, а особа, позбавлена батьківських прав не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини (частина друга статті 166 СК України), підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 29 лютого 2012 року та до досягнення дитиною повноліття.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Покотило Юрієм Володимировичем, залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 квітня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк