Хуліганства без порушення громадського порядку та без мотивів явної неповаги до суспільства не буває (ВС/ККС у справі №127/30388/19 від 08.06.2021).

Фабула судового акту: ВС роз’яснив, що нанесення тілесних ушкоджень у приватній обстановці із особистих спонукань не може вважатись хуліганством. В такому випадку відсутня головна ознака зухвалого злочину – мотив неповаги до громадського порядку.

Прокурор звернувся до суду із обвинувальним актом про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 296 КК України.

Суди перших двох інстанцій визнали обґрунтованими обвинувачення за ст. 122 ККУ, однак, складу злочину передбаченого ст. 296 ККУ, що є хуліганством, у діях обвинуваченого не вбачали, тому в цій частині обвинуваченого було виправдано на підставі ч. 1 ст. 373 КПК України.

Як вбачається із судових рішень, інцидент між потерпілим та обвинуваченим стався у магазині. Там, під час конфлікту, обвинувачений побив потерпілого, чим завдав тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Слід зазначити, що обвинувачений та потерпілий між собою були родичами.

Не погоджуючись із виправданням (в частині обвинувачення) та розміром стягнутої моральної шкоди, потерпілий подав касаційну скаргу.

Здійснюючи перегляд оскаржуваних судових рішень, ВС дійшов висновку про їх законність, з огляду на наступне.

Перш за все, ВС нагадав, чим відрізняється хуліганство від подібних складів злочину.

Так, дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім`ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи.

При цьому, як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Взагалі-то приміщення магазину звичайно є громадським місцем, однак, прокурор та потерпілий не врахували того, що на момент вчинення злочину, магазин вже не працював, а саме приміщення використовувалось у цей час його власниками - свідками для вживання спиртних напоїв у компанії близьких знайомих, в тому числі обвинуваченого та потерпілого.

Отже, за вказаних умов суд першої інстанції правильно зазначив, що це приміщення не може вважатися громадським місцем.

Про відсутність складу злочину свідчить також і те, що обвинувачений побив потерпілого не з мотивів явної неповаги до суспільства. Конфлікт відбувся з особистих спонукань у приватній обстановці, не в умовах громадського місця, а обвинувачений прагнув завдати шкоди потерпілому, який є його родичем.

З урахуванням зазначеного, ВС залишив касаційну скаргу без задоволення.

Аналізуйте судовий акт: Хуліганство – ч.4 ст. 296 КК України: що таке предмет спеціально пристосований або заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень – роз’яснення (ВС/ККС у справі № 749/1092/16-к від 12 березня 2019 р.)

Суд наклав адмінштраф за «дрібне хуліганство» у Фейсбук (Постанова Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у справі №303/1004/21 від 09.03.2021).

Відсутність постанови про призначення групи прокурорів має наслідком визнання всіх, зібраних під час досудового розслідування, доказів недопустимими (ВС/ККС по справі № 522/11807/18 від 03.03.2021).

Хуліган побив консула за неправильне паркування. Чи є в його діях зневага до суспільства? (ВС/ККС по справі №461/2694/19 від 22.12.2020 р.)

Постанова

Іменем України

08 червня 2021 року

м. Київ

справа № 127/30388/19

провадження № 51-6307км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Слинька С. С.,

суддів Марчука О. П., Матієк Т. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Гапон С. А.,

прокурора Шевченко О. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018020020001871 від 10 травня 2018 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

с. Ковалівка Немирівського району Вінницької області, жителя

АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 296 КК України,

за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_2 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 19 травня 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 19 травня

2020 року, залишеним без зміни ухвалою Вінницького апеляційного суду

від 05 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням

із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік.

Цим же вироком ОСОБА_1 визнано невинуватим за ч. 1 ст. 296 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в його діях є склад кримінального правопорушення.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат, втраченого заробітку, матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1

на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 6 311,71 грн; моральної шкоди - 3 000 грн; втраченого заробітку внаслідок зменшення загальної працездатності - 3482,81 грн. У решті вимог цивільного позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого судові витрати в розмірі 11 100 грн.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 09 травня

2018 року приблизно о 15:45, перебуваючи в приміщенні магазину «Радіосвіт» (секція № 27), розташованого на території Центрального ринку в м. Вінниці

на просп. Коцюбинського, 13, на ґрунті особистих неприязних відносин, які виникли під час конфлікту з ОСОБА_2 , умисно завдав останньому правим кулаком одного удару в ліве плече та кілька ударів в обличчя, внаслідок чого

потерпілий утратив рівновагу й упав і йому було спричинено легкі тілесні ушкодження. Після цього ОСОБА_1 завдав ОСОБА_2 , який вже підвівся, одного удару правим кулаком в обличчя, від чого потерпілий утратив рівновагу й знову упав, і таким чином йому було спричинено тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому нижньої щелепи в ділянці суглобового відростка справа зі зміщенням, які належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався

у вчиненні за вказаних вище обставин у той же час у тому самому місці кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, а саме

у тому, що він умисно, демонструючи зверхнє ставлення до інших осіб, ігноруючи норми моралі та елементарні правила поведінки в суспільстві, грубо порушуючи громадський порядок та нормальний режим роботи магазину, з мотивів явної неповаги до суспільства, що характеризувалось особливою зухвалістю,

в присутності сторонніх осіб завдав ОСОБА_2 численних ударів правим кулаком

в ліве плече та обличчя, спричинивши останньому легкі та середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження.

У результаті розгляду кримінального провадження місцевий суд з урахуванням положень ст. 62 Конституції України, статей 2, 7, 8, 17, 22, 85, 86, 87, 89 КПК України й сукупності досліджених у судовому засіданні доказів дійшов висновку, що обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні хуліганства не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження та на доказах (належних, допустимих, прямих чи непрямих), зібраних під час досудового й судового слідства, а тому виправдав ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю в діянні останнього складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі потерпілий, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого, просить скасувати оскаржені вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає висновки судів щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, помилковими, а підхід до розгляду справи поверхневим та формальним. Крім того, вказує на безпідставне неврахування судами обтяжуючих покарання обставин, а саме вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння та щодо особи з інвалідністю. Також посилається

на необґрунтоване застосування під час призначення ОСОБА_1 покарання положень ст. 75 КК України, оскільки поза увагою суду, на думку потерпілого, залишилось те, що ОСОБА_1 не працює, не має власного житла, сім`ї, своєї вини

у вчиненому не визнав, не розкаявся, завданої шкоди не відшкодував.

Крім зазначеного, потерпілий не погоджується з оскарженими судовими рішеннями в частині вирішення цивільного позову, а саме щодо розміру стягнутої моральної шкоди, безпідставного відхилення позовних вимог стосовно відшкодування вартості виготовлення нових окулярів та витрат на благодійну допомогу. При цьому потерпілий наголошує на тому, що апеляційний суд

не звернув належної уваги на вказані вище порушення, у зв`язку з чим його ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги і вважала, що ухвалені судові рішення у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 є законними та обґрунтованими.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених

у касаційних скаргах.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Тобто під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення злочину, встановлених судом.

Частинами 1, 2 ст. 2 КК України передбачено, що підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вини не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України суд ухвалює виправдувальний вирок у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

За статтею 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Судом першої інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано, про що свідчить нижченаведене.

Так, під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду

про відсутність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно

до закону в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для виправдання ОСОБА_1 за вказаною статтею.

Вивчивши матеріали провадження, колегія суддів касаційного суду погоджується

з висновком місцевого суду.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року

№ 10 «Про судову практику у справах про хуліганство» дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім`ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Оскільки події, що є предметом розгляду, сталися в приміщенні магазину «Радіосвіт», розташованого на Центральному ринку в м. Вінниці, після закінчення робочого часу магазину, на дверях якого, як убачається з показань свідка

ОСОБА_3 , на час зазначених подій вже була розміщена табличка

із написом «Закрито», а саме приміщення використовувалось у цей час його власниками - свідками Федиками для вживання спиртних напоїв у компанії близьких знайомих, суд першої інстанції правильно зазначив, що за вказаних умов

це приміщення не може вважатися громадським місцем.

Крім того, ОСОБА_1 заподіяв тілесні ушкодження двоюрідному брату

внаслідок довготривалих неприязних стосунків між ними, що було підтверджено

як ОСОБА_1 , так і потерпілим. Безпосередньо перед завданням тілесних ушкоджень між ними стався конфлікт, викликаний висловлюванням ОСОБА_2 . Вказані обставини узгоджуються з показаннями всіх допитаних у судовому засіданні осіб.

Суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 85, 86, 94 КПК України зробив ґрунтовний аналіз усіх доказів у справі та дійшов обґрунтованого висновку про те, що подані стороною обвинувачення докази не доводять винуватості ОСОБА_1

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, а саме хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю. Натомість з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 під час конфлікту

з особистих спонукань у приватній обстановці, не в умовах громадського місця, прагнув завдати шкоди потерпілому, який є його родичем.

Таким чином, місцевий суд, урахувавши вищенаведене, обґрунтовано виправдав ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 296 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України,

з чим слушно погодився і апеляційний суд, переглянувши вирок за апеляційною скаргою потерпілого.

З огляду на наведене доводи потерпілого щодо безпідставного виправдання

ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 296 КК України є необґрунтованими.

Рішення ж суду про кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КК України, доведеність його винуватості за вказаної статтею у касаційній скарзі

не оскаржуються.

Що стосується доводів касаційної скарги про безпідставне неврахування судами обтяжуючих покарання обставин, а також необґрунтоване застосування під час призначення ОСОБА_1 покарання положень ст. 75 КК України, то слід зазначити таке.

Відповідно до статей 50, 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Положенням ч. 1 ст. 75 КК України визначено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку

про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, який раніше

до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліках у нарколога та психіатра не перебуває, характеризуючи дані, часткове визнання вини, відсутність обтяжуючих та пом`якшуючих покарання обставин.

З урахуванням наведеного, а також конкретних обставин справи суд дійшов висновку, що покарання у виді обмеження волі є необхідним і достатнім

для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів.

При цьому, зваживши на наведене й усі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_1

без ізоляції від суспільства і на підставі ст. 75 КК України звільнив його

від відбування покарання у виді обмеження волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Згідно з ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Оскільки стороною обвинувачення в обвинувальному акті не було наведено, зокрема, обставин, які обтяжують покарання, суд, керуючись положеннями

ст. 337 КПК України, не зазначив таких обставин у вироку.

З огляду на наведене, посилання на необхідність врахування судом першої інстанції під час призначення ОСОБА_1 покарання таких обтяжуючих покарання обставин, як вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння та щодо особи з інвалідністю є безпідставними.

Що стосується мотивів незгоди з оскарженими судовими рішеннями в частині вирішення цивільного позову, то колегія суддів дійшла до такого висновку.

За змістом ст. 128 КПК України, ст. 1177 ЦК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та моральної шкоди, має право пред`явити цивільний позов до обвинуваченого; шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Як убачається з ухваленого вироку, суд вірно зазначив, що факт купівлі нових окулярів вартістю 600 грн не доводить актуальної на момент вчинення кримінального правопорушення ринкової вартості пошкоджених ОСОБА_1 окулярів, а тому за відсутності в матеріалах провадження відомостей, на підставі яких можна було б встановити вартість пошкодженої речі, обґрунтовано відмовив

у стягненні вищевказаної суми.

Також суд правильно відхилив вимоги потерпілого в частині стягнення коштів, витрачених ним на благодійність, відповідно до наданих копій квитанцій вартістю 350 грн як такі, що не пов`язані із завданою майновою шкодою.

Частина 1 ст. 1167 ЦК України визначає загальні підстави відшкодування моральної шкоди: моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, котра її завдала, за наявності її вини

у заподіянні такої шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи в результаті яких дій (бездіяльності) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під час визначення розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди частково, зважив на всі наведені потерпілим у позові доводи, а саме тяжкість понесених моральних страждань, їх тривалість, та належним чином обґрунтував прийняте рішення.

Апеляційний суд, переглядаючи провадження в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 419 КПК України ретельно перевірив доводи в апеляційній скарзі потерпілого, які аналогічні доводам у його касаційній скарзі, та обґрунтовано залишив подану скаргу без задоволення, навівши належні й достатні мотиви спростування.

Таким чином, постановлені у кримінальному провадженні судові рішення

є необхідним чином вмотивовані та обґрунтовані, їх зміст відповідає вимогам

статей 370, 374, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди,

та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.

З огляду на те, що колегія суддів касаційного суду не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, підстав для задоволення касаційної скарги потерпілого вона не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 19 травня 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 -

без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

С. С. Слинько О. П. Марчук Т. В. Матієк