Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.01.2020 року у справі №0417/2436/2012

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 0417/2436/2012

провадження № 61-206св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк", ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2012 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк "), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк"), ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 15 вересня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк ", а в подальшому АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № E/V082854. За умовами договору ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 100 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12 вересня 2013 року.

На забезпечення належного виконання ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором 20 жовтня 2010 року, між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та АТ "Акцент-Банк" укладено договір поруки № 167.

З тією ж самою метою, 15 вересня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № E/V082854, за умовами якого останній поручився за належне виконання позичальником обов'язків за кредитним договором № E/V082854.

ОСОБА_1 порушила умови кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 14 листопада 2011 року допустила утворення заборгованості у загальному розмірі 143 333,40 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 76 996,40 дол. США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 35 072,81 дол. США, заборгованості за комісією за користування кредитом у розмірі 22 385,00 дол. США та пені у розмірі 8 878,92 дол. США.

Посилаючись на викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд:

- стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 15 вересня 2008 року № E/V082854 у розмірі 143 308,24 дол. США;

- стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ПАТ "Акцент-Банк" 200 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2012 року у складі судді Зосименко С. Г. позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ
КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 15 вересня 2008 року № E/V082854 у розмірі 1 133 799,26 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ПАТ "Акцент-Банк" 10 000,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" є доведеними, обґрунтованими та такими, що відповідно до статей 526, 549, 554, 611, 1054 ЦК України підлягають задоволенню у визначеному позивачем розмірі.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Провадження в частині позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ПАТ "Акцент-Банк" про стягнення заборгованості закрито.

Позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 15 вересня 2008 року № E/V082854 станом на 27 січня 2010 року у загальному розмірі 81 846,61 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 76 996,40 дол. США, заборгованості за процентами - 4 646,42 дол. США, заборгованості за комісією - 133,75 дол. США та заборгованості за пенею - 70,04 дол. США.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" судові витрати у розмірі по 1 609,50 грн з кожного.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1
996,58 грн.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що звернувшись до суду у березні 2010 року з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, АТ КБ "ПриватБанк" скористалося передбаченим частиною 2 статті 1050 ЦК України правом та змінило строк виконання основного зобов'язання.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Провадження у справі в частині вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ПАТ "Акцент-Банк" підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, оскільки цей спір віднесено до юрисдикції господарських судів, про що відповідно до статті 256 ЦПК України роз'яснено позивачу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2 просив суд скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року в частині задоволення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк", обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом під час розгляду справи неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статей 251, 252 та частини 4 статті 559 ЦК України, які визначають умови припинення поруки.

Апеляційний суд усупереч вимог частини 4 статті 263 ЦПК України не врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 та у постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 554/1566/17; залишив поза увагою прецедентну судову практику щодо незаконності нарахування та стягнення комісії; не застосував до вимог про стягнення пені позовну давність.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк ", ПАТ "Акцент-Банк", ОСОБА_1 суду не подали.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 0417/2436/2012 з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

15 вересня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк" та АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № E/V082854, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 100 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12 вересня 2013 року.

15 вересня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № E/V082854, за умовами якого останній поручився за належне виконання позичальником обов'язків за кредитним договором № E/V082854.

На забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором 16 вересня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, згідно з яким останній передав ЗАТ КБ "ПриватБанк" належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 10-12).

Також, з метою забезпечення належного виконання ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором, 20 жовтня 2010 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та АТ "Акцент-Банк" укладено договір поруки № 167.

З розрахунку, наданого банком, вбачається, що заборгованість за кредитним договором від 15 вересня 2008 року № E/V082854 станом на 14 листопада 2011 року становить 143 333,40 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 76 996,40 дол. США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 35 072,81 дол. США, заборгованості за комісією за користування кредитом у розмірі 22 385,00 дол. США та пені у розмірі 8 878,92 дол. США.

У березні 2010 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 06 жовтня 2010 року у справі № 2-1132/10 позовні вимоги банку були задоволені частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 вересня 2008 року № E/V082854 в розмірі 89 650,20 дол. США звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_2 на праві приватної власності, надавши ПАТ КБ "ПриватБанк" право реалізувати предмет іпотеки із застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку" (а. с. 95-97).

Указане рішення суду набрало законної сили.

Цим судовим рішенням установлено, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору від 15 вересня 2008 року № E/V082854 станом на 27 січня 2010 року утворилась заборгованість в розмірі 89 650,20 дол. США, у тому числі з погашення кредиту - 84 799,99 дол. США, зі сплати відсотків - 4 646,42 дол. США, зі сплати комісійних за користування кредитом - 133,75 дол. США, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 70,04 дол. США.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин 1 , 2 , 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (статті 1054 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною 1 статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення виконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1050 ЦК України.

При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині 4 статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини 4 статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Керуючись положеннями частини 4 статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною 2 статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 4-680цс19) зазначила:

"36. Строк, передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України у вказаній редакції, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов'язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини 4 статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59), а також постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15)".

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив призводить до припинення суб'єктивного права кредитора.

Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України).

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Крім того, слід зауважити, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Умовами договору поруки № E/V082854, укладеного 15 вересня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, сторони погодили, що договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором (пункт 10).

Тобто, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється. Наявний у договорі пункт 10, яким встановлено, що порука діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором, не може вважатися строком його дії, оскільки не відповідає змісту статей 251, 252 ЦК України, де визначено, що настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається саме календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Отже, оскільки сторони у договорі поруки не визначили строк її дії, то до спірних правовідносин застосовуються положення частини 4 статті 559 ЦК України.

З матеріалів справи відомо, що у березні 2010 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 06 жовтня 2010 року у справі № 2-1132/10 позовні вимоги банку були задоволені частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 вересня 2008 року № E/V082854 в розмірі 89 650,20 дол. США звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, належну ОСОБА_2.

Указане рішення суду набрало законної сили.

Ураховуючи те, що у зв'язку з пред'явленням у березні 2010 року ПАТ КБ "ПриватБанк" позовну до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, шляхом звернення стягнення на предмет іпотечного майна, тобто такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов'язання на березень 2010 року, а до суду з цим позовом до поручителя звернувся лише у лютому 2012 року, зі спливом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання, визначених частиною 4 статті 559 ЦК України, то слід дійти висновку про те, що порука ОСОБА_2 припинилася.

З огляду на викладене, колегія суддів критично ставиться до посилань апеляційного суду про неможливість відмови у позові через наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Оскільки ПАТ КБ "ПриватБанк" вимог про стягнення з поручителя сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України не заявляло, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 як поручителя у зв'язку з відсутністю підстав для його задоволення.

Позичальник ОСОБА_1 постанову апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржила, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути касаційну скаргу в межах доводів щодо вирішення спору в частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відмови ПАТ КБ "ПриватБанк" у позові до ОСОБА_2 з огляду на безпідставність вимог, постанова апеляційного суду в частині визначеного розміру заборгованості судом касаційної інстанції не переглядається.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд (пункт 3 частини 1 статті 409 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 -3 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати. Ухвалити у цій частині позовних вимог нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

У іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк