Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.04.2019 року у справі №752/20709/17
Постанова КЦС ВП від 20.11.2024 року у справі №752/20709/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 752/20709/17

провадження № 61-14087св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів Грушицького А. І., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державне підприємство «Сетам», Відділ державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в місті Києві, ОСОБА_4, ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Сетам» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 листопада 2022 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 03 травня 2023 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Сетам», Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в місті Києві, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна, про визнання недійсним проведення електронних торгів та визнання недійсним протоколу,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в місті Києві (далі - ВДВС Голосіївського РУЮ) в якому просила:

- визнати недійсними проведення Державним підприємством «Сетам» (далі - ДП «Сетам») електронних торгів з відчуження квартири АДРЕСА_1 , що відбулися 24 листопада 2016 року;

- визнати недійсним, складений за результатом проведення 24 листопада 2016 року ДП «Сетам» електронних торгів, протокол № 214720 від 24 листопада 2016 року про проведення електронних торгів з реалізації зазначеної квартири.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 21 липня 2000 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, в період перебування в якому ними була придбана квартира АДРЕСА_1 , яка була оформлена на ОСОБА_2

02 листопада 2016 року їй стало відомо, що зазначена квартира виставлена для продажу з прилюдних (електронних) торгів, призначених ВДВС Голосіївського РУЮ, які відбудуться 24 листопада 2016 року на виконання рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 лютого 2016 року (виконавче провадження ВП № НОМЕР_1), відповідно до якого ОСОБА_2 повинен сплатити ОСОБА_3 кошти в сумі 1 474 989 грн.

24 листопада 2016 року ДП «Сетам» було проведено електронні торги на веб-сайті електронних торгів https://setam.net.ua, протокол № 214720, реєстраційний номер лота №178393, щодо реалізації зазначеної двокімнатної квартири за ціною 1 423 494 грн, про що було складено акт від 07 грудня 2016 року та протокол № 214720 проведення електронних торгів від 24 листопада 2016 року, реєстраційний номер лоту № 178393, переможцем за якими став громадянин Канади ОСОБА_4 .

Позивач зазначила, що торги та протокол № 214720 про проведення електронних торгів від 24 листопада 2016 року з продажу зазначеної квартири є недійсними з огляду на допущені при їх проведенні порушення діючого законодавства, оскільки квартира, що була предметом продажу є спільною сумісною власністю подружжя і була реалізована без згоди другого із подружжя, що порушує її права і є підставою для визнання недійсним правочину.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 11 грудня 2018 року у позові відмовив.

Київський апеляційний суд постановою від 27 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Абросімовою О. В., задовольнив.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року скасував та ухвалив нове судове рішення про задоволення позову.

Визнав недійсними електронні торги з відчуження квартири АДРЕСА_1 , які проведені 24 листопада 2016 року ДП «Сетам».

Визнав недійсним протокол № 21720 від 24 листопада 2016 року про проведення електронних торгів з реалізації двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Верховний Суд постановою від 02 грудня 2020 року касаційну скаргу Дорофєєва О. О. в інтересах ОСОБА_4 задовольнив частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 березня 2019 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанову суд касаційної інстанції мотивував тим, що власник відчужуваного майна боржник - ОСОБА_2 до участі у справі не залучений, а переможець оскаржуваних прилюдних торгів ОСОБА_4 залучений до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, що свідчить про передчасність висновку суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову без залучення до участі у справі належного відповідача - ОСОБА_4 та власника відчужуваного майна боржника - ОСОБА_2 .

Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 04 листопада 2022 року позов задовольнив.

Визнав недійсними електронні торги з відчуження двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , які проведені 24 листопада 2016 року ДП «Сетам».

Визнав недійсним протокол № 21720 від 24 листопада 2016 року про проведення електронних торгів з реалізації двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що реалізація на прилюдних торгах нерухомого майна, що належало подружжю на праві спільної сумісної власності, порушує права та законні інтереси позивача, як співвласника спірної квартири на володіння, користування та розпорядження належним їй майном.

Київський апеляційний суд постановою від 03 травня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Савицького Д. О. залишив без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 листопада 2022 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що встановивши, що в результаті проведення електронних торгів спірна квартира, яка є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 , була продана ОСОБА_4 в цілому, чим порушено право власності ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними проведення електронних торгів.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2023 року від ДП «Сетам» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішеннях Верховного Суду України від 11 листопада 2008 року у справі № 6-27563св07, від 15 квітня 2010 року у справі № 6-21170св08, згідно з якими за договором позики позикодавець передає позичальникові грошові кошти у власність, а останні згідно з вимогами статті 60 СК України стають об`єктом спільної сумісної власності подружжя, то в такому випадку позичальником (боржником) стає не чоловік або дружина, а подружжя та несуть солідарну відповідальність за виконання кредитного договору.

Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя (постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15).

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, не враховує норму пункту 3 частини першої статті 57 СК України про особисту приватну власність дружини, чоловіка та суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц.

Вказані правові висновки не були враховані, судами не було досліджено за чиї кошти було набуто спірне нерухоме майно.

Також судами попередніх інстанцій не було враховано правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12, від 06 квітня 2016 року у справі № 910/23970/15, та Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 910/1454/17, від 13 березня 2018 року у справі № 911/494/17, згідно з якими відчуження майна з електронних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України; вирішуючи спір про визнання електронних торгів недійсними, необхідно встановити чи мало місце порушення вимог порядку та інших норм законодавства під час проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

Дії виконавця, на які посилалися суди, були здійснені до призначення електронних торгів та не стосуються правил проведення торгів, тому не можуть бути підставою для визнання недійсними електронних торгів.

Позивач не була стороною договору купівлі-продажу, укладеного на спірних електронних торгах, обраний нею спосіб захисту своїх прав шляхом визнання електронних торгів недійсними, визнання недійсним протоколу про проведення електронних торгів є неналежним та неефективним, що є підставою для відмови у задоволенні позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У грудні 2023 року ОСОБА_1 та її представник адвокат Білошапка О. В. подали до Верховного Суду письмові пояснення та відзиви на касаційну скаргу, в яких просять залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи та повним дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Для покладення на подружжя солідарного обов`язку за зобов`язаннями за договором, у даному випадку, позики, необхідно було встановити, що договір позики був укладений в інтересах сім`ї, що на укладення договору позики була отримана згода позивача або що отримані грошові кошти за договором позики були витрачені в інтересах сім`ї.

Однак таких обставин судом встановлено не було, а відповідачі самоусунулися від обов`язку довести свої заперечення належними доказами.

Позивач не є стороною виконавчого провадження, тому обраний нею спосіб захисту своїх порушених прав співвласника на реалізоване без її згоди майно є належним способом захисту, який відповідає судовій практиці та правовим висновкам Верховного Суду.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 листопада 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Голосіївського районного суду міста Києва.

Справа № 752/20709/17 надійшла до Верховного Суду 20 листопада 2023 року.

Верховий Суд ухвалою від 08 січня 2024 року продовжив ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд ухвалою від 03 вересня 2024 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

21 липня 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб.

Подружжя має дочку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з свідоцтвом про право власності від 10 грудня 2009 року, виданим Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 19 листопада 2009 року № 1778-С/К1, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 .

Зазначена квартира придбана на підставі договору про участь у будівництві від 17 листопада 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Будівельна компанія «Міськжитлобуд».

Подільський районний суд міста Києва рішенням від 09 лютого 2016 року у справі № 758/14321/15-ц позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 кошти у розмірі 57 000 доларів США, що еквівалентно 1 474 989 грн.

Постановою державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва від 26 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 на виконання виконавчого листа, виданого 11 березня 2016 року Подільським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу у сумі 1 481 089 грн.

Згідно з протоколом № 214720 проведення електронних торгів, 24 листопада 2016 року ДП «Сетам» реалізовано квартиру АДРЕСА_2 , за 1 423 494 грн.

Відповідно до акта державного виконавця про проведення електронних торгів від 07 грудня 2016 року переможцем торгів є ОСОБА_4 .

Право власності ОСОБА_4 на зазначену квартиру зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07 грудня 2016 року на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М.

Згідно з розпискою від 15 березня 2013 року ОСОБА_2 отримав у борг 10 400 доларів США під заставу автомобіля. Також у розписці зазначено, що при заставі автомобіля була присутня дружина ОСОБА_1 , яка надала свою усну згоду.

Разом з цим, у розписці не зазначено, що грошові кошти беруться у борг за згодою ОСОБА_1 , не міститься також у розписці і підпису ОСОБА_1 .

В інших розписках про згоду ОСОБА_1 на отримання позики не зазначено.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог про визнання недійсними електронних торгів

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) ? сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця ? учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином.

Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655, частиною четвертою статті 656 ЦК України, які відносять публічні торги до договорів купівлі-продажу.

Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а відтак така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).

Разом із тим, оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення.

Відповідно до частин першої, другої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Відповідно до вищенаведених правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено правовий висновок про те, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-231цс17.

Для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Підставою для пред`явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює (див. постанову Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 372/3161/18 (провадження № 61-86св20)).

Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення звертається саме на майно боржника. Звернення стягнення проводиться в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно з частиною третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясувати питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами, вирішувати питання про необхідність визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Подібні положення містить і стаття 368 ЦК України. Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Встановивши, що спірна квартира була придбана ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 на підставі договору про участь у будівництві, тобто за відплатним договором, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що вказана квартира є спільним сумісним майном подружжя і позивач є її співвласником.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Схожий за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. За спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.

Встановивши, що ОСОБА_2 брав гроші в борг у ОСОБА_3 для бізнесу, тобто не в інтересах сім`ї, а також те, що державним виконавцем не було надано доказів у підтвердження виконання ним вимог діючого законодавства при здійсненні виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, зокрема, стосовно перевірки статусу майна, яке ним було передано на реалізацію з прилюдних торгів для погашення боргу ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання електронних торгів з відчуження спірної квартири недійсними.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не була стороною договору купівлі-продажу, укладеного на спірних електронних торгах, обраний нею спосіб захисту своїх прав шляхом визнання електронних торгів недійсними, визнання недійсним протоколу про проведення електронних торгів є неналежним та неефективним, що є підставою для відмови у задоволенні позову суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) виклала правовий висновок про те, що … [вимогу про визнання недійсними електронних торгів суд може інтерпретувати як позов про визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу. Проте ця вимога лише за певних умов може бути ефективним способом захисту, наприклад тоді, коли позивачем і відповідачем є продавець і покупець за договором купівлі-продажу. Якщо позивач не був стороною договору купівлі-продажу, укладеного на електронних торгах, і, наприклад, вважає, що переможець торгів є недобросовісним та не набув право власності на придбане майно, він може скористатися прямо визначеним законом для таких спірних правовідносин способом захисту права. Для застосування вимоги про витребування майна із чужого володіння немає потреби в оскарженні електронних торгів (відповідного правочину купівлі-продажу), складених на їхній підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу].

За обставинами справи, яка була предметом перегляду Великою Палатою Верховного Суду, та за обставинами справи, яка є предметом касаційного перегляду, перехід права власності до інших осіб, які не були учасниками електронних торгів (наступних набувачів), не відбувся, тому позивач у цій справі обрала ефективний спосіб захисту свого порушеного права, а саме визнання недійсним електронних торгів.

Аргументи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12, від 06 квітня 2016 року у справі № 910/23970/15, та Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 910/1454/17, від 13 березня 2018 року у справі № 911/494/17, суд касаційної інстанції також відхиляє.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій в означеній частині не суперечать практиці Верховного Суду України та Верховного Суду, викладеній у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Верховний Суд звертає увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.

Інші доводи касаційної скарги стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій в означеній частині.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним протоколу про проведення електронних торгів

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 , звернувшись до суду з позовом до відповідачів, крім інших позовних вимог, просила визнати недійсним протокол проведення електронних торгів.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи, зокрема позовні вимоги про визнання недійсним протоколу про проведення електронних торгів, виходив з того, що права позивача як співвласника майна були порушені, оскільки відсутні докази належності спірної квартири на праві особистої приватної власності ОСОБА_2 , а державним виконавцем при передачі квартири на торги не було належним чином перевірено чи володіє боржник даним нерухомим майном спільно з іншими особами та не було реалізоване належним чином право для визначення частки боржника у спільному майні.

Однак, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що позовні вимоги в частині визнання недійсним протоколу про проведення електронних торгів є неефективними способом захисту і не призведуть до відновлення порушеного права позивача, а тому в цій частині рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову у їх задоволенні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним протоколу про проведення електронних торгів з реалізації спірної квартири підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову в задоволенні з наведених вище підстав. В іншій частині рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки позов задоволено частково, тому сплачений ДП «Сетам» судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1 280 грн слід стягнути з ОСОБА_1 на його користь.

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Сетам» задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 травня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Сетам», Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в місті Києві, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна, про визнання недійсним протоколу про проведення електронних торгів скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Сетам», Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в місті Києві, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна, про визнання недійсним протоколу про проведення електронних торгів відмовити.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 травня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Сетам», Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в місті Києві, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна, про визнання недійсним електронних торгів залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Сетам» судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 1 280 (одна тисяча двісті вісімдесят) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко Судді: А. І. Грушицький С. О. Карпенко Є. В. Петров В. В. Сердюк