Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2025 року

м. Київ

Справа № 369/12292/24

Провадження № 61-3921св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Карапетяна Армена Рафіковича на постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року в складі колегії суддів Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

У липні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - попереднього договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 3222487001:01:008:5180, загальною площею 77,7 кв. м, укладеного 25 жовтня 2019 року; стягнути з ОСОБА_1 1 282 050,00 грн.

Зазначила, що 25 жовтня 2019 року між нею та ОСОБА_1 у простій письмовій формі було укладено попередній договір, за умовами якого сторони зобов`язались в майбутньому укласти і належним чином нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 3222487001:01:008:5180, загальною площею 77,7 кв. м, вартістю 1 282 050,00 грн. Будинок мав бути споруджений та введений в експлуатацію в ІІІ кварталі 2020 року, основний договір мав бути укладений сторонами не пізніше 6 місяців з дня введення будинку в експлуатацію.

На виконання умов попереднього договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 3222487001:01:008:5180, що знаходиться на стадії будівництва ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 1 282 050,00 грн. Така обставина підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_1 .

Однак станом на дату подання позову основний договір купівлі-продажу між сторонами не укладався. Оскільки під час укладення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 жовтня 2019 року вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору сторонами не дотримані, вказаний договір є нікчемним, тому необхідно застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 282 050,00 грн.

Разом з позовом ОСОБА_2 подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:008:5180, площею 0,8009 га за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1546091432224.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

29 липня 2024 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

20 лютого 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 липня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_2 .

Заборонено державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:008:5180, площею 0,8009 га за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1546091432224. В іншій частині заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24 березня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Карапетян А. Р. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року, в якій просить її скасувати в частині задоволення заяви про забезпечення позову, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що на час звернення ОСОБА_3 до суду з позовом та заявою про забезпечення позову правокористувачем земельної ділянки є Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Житловий комплекс «Власна», яке не є відповідачем у справі, що виключає можливість застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову.

Судом не застосовано правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду:

- від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17, про те, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо під час його застосування забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача;

- від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18, про те, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам;

- від 03 жовтня 2018 року в справі № 186/1743/15-ц, про те, що безпідставний вихід за межі доводів апеляційної скарги є порушенням принципів диспозитивності і змагальності процесу.

Заявник зазначив, що в постанові суду не наведено жодних доказів на підтвердження можливості або наміру відповідачем відчужити земельну ділянку, до якої було застосовано забезпечення позову. Суд апеляційної інстанції не надав висновків стосовно доводів відповідача про те, що з часу подачі заяви про забезпечення позову (липень 2024 року) і на момент розгляду апеляційної скарги (лютий 2025 року) жодних дій щодо відчуження зазначеної земельної ділянки відповідачем не вчинялось.

У матеріалах справи відсутня будь-яка вартісна оцінка земельної ділянки та її співмірність ціні позову. Висновки щодо того, що стороною відповідача не надано жодних доказів про наявність у відповідача іншого майна, не відповідають дійсності, оскільки в матеріалах справи наявна інформаційна довідка від 15 липня 2024 року, відповідно до якої відповідачу на праві власності належить інше нерухоме майно.

Доводи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав..

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У справі, що переглядається, позивачка разом з позовною заявою про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення грошових коштів з відповідача подала заяву про забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, зокрема задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до положень статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до частини п`ятої статті 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Зазначене узгоджується з постановою Верховного Суду від 21 липня 2025 року в справі № 466/11625/24.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі№ 381/4019/18, на яку, зокрема, посилається заявник в касаційній скарзі, сформульовано висновок про те,що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 зазначила, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо від час його застосування забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. Під час вжиттія такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам (див. постанову Верховного Суду від 03 грудня 2021 року в справі № 910/4777/21).

У постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 Верховний Суд звернув увагу на те, що під час задоволення заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не врахували, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2024 року в справі № 756/19178/21, від 21 квітня 2022 року в справі № 755/5300/21 та ін.

Отже, забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Верховний Суд ураховує, що мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричиненню значної шкоди позивачу.

Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому під час накладення арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним (постанова Верховного Суд від 24 липня 2024 року в справі № 567/459/23).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просила застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - попереднього договору купівлі-продажу житлового приміщення та стягнути з ОСОБА_1 1 282 050,00 грн.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивачка зазначала, що є підстави вважати, що відповідач здійснить дії з відчуження свого майна на користь третіх осіб для уникнення виконання рішення суду в майбутньому, та у разі невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відносно земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:008:5180, площею 0,8009 га, АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1546091432224.

Згідно з попереднім договором купівлі-продажу від 25 жовтня 2019 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , сторони зобов`язувалися в майбутньому укласти і належним чином нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу квартири будівельний номер АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 3222487001:01:008:5180 (а. с. 16-19).

Відтак на земельній ділянці з кадастровим номером 3222487001:01:008:5180 знаходиться об`єкт будівництва.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:008:5180 є ОСОБА_1 , правокористувачем земельної ділянки (право забудови земельної ділянки - суперфіцій) є ТОВ «Житловий комплекс «Власна» та ОСОБА_4 (а. с. 8, 9).

Нотаріально посвідченою заявою від 25 жовтня 2019 року ОСОБА_1 підтвердив отримання від ОСОБА_2 1 282 050,00 грн забезпечувального платежу в повному обсязі щодо квартири за будівельним АДРЕСА_3 будинок № 3 на земельній ділянці з кадастровим номером 3222487001:01:008:5180 (а. с. 20).

Факт належності відповідачу ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:008:5180 представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Карапетян А. Р. не заперечує.

Водночас доводи адвоката Карапетян А. Р. про наявність у відповідача іншого майна за рахунок якого можуть бути забезпечені позовні вимоги доказами в справі не підтверджені, спростовані Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 8, 9).

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду про те, що, оскільки заборона державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відносно земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:008:5180 може створювати перешкоди зареєстрованим правокористувачам земельної ділянки (право забудови земельної ділянки - суперфіцій) ТОВ «Житловий комплекс «Власна» та ОСОБА_4 у господарській діяльності, зокрема у випадку необхідності продовжити право користування земельною ділянкою, вчинення щодо такої певних реєстраційних дій, такий захід забезпечення позову, як заборона державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії щодо відчуження вказаної земельної ділянки, є звуженням вимог заявниці та співмірним із заявленими позивачем вимогами позовної заяви, оскільки обмежує відповідача лише у розпорядженні нерухомим майном до вирішення спору по суті та ухвалення рішення у справі.

Викладені заявником обставини, виходячи з положень статті 151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.

Такий вид забезпечення позову не є виходом суду апеляційної інстанції за межі заявлених позивачкою в заяві про забезпечення позову вимог, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки апеляційного суду не суперечать постановам Верховного Суду, на які посилається заявник в касаційній скарзі, узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з рішенням суду попередньої інстанції по суті спору і спростовуються матеріалами справи.

Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain), пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Карапетяна Армена Рафіковича залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська