Постанова

Іменем України

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 186/1743/15-ц

провадження № 61-5639св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2016 року у складі судді Кривошеї С. С. та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2016 року у складі колегії суддів:

Посунся Н. Є., Макарова М. О., Прозорової М. Л.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних збитків та процентів від простроченої суми.

Позовна заява мотивована тим, що 30 березня 2010 року відділом державної виконавчої служби Першотравневого міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження № 18323027 за виконавчим листом № 2-72, виданим 29 грудня 2009 року на виконання рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2010 року, про стягнення з ОСОБА_2 на його користь заборгованості за договором позики у розмірі 15 375,00 грн.

Посилався на те, що згідно з довідок від 28 серпня 2015 року № 4848 кошти в сумі 399,77 грн в рахунок повернення боргу, згідно з виконавчим листом від 29 грудня 2009 року № 2-72 були стягнуті з ОСОБА_2 у травні 2013 року, а тому йому була спричинена матеріальна шкода, яка полягає в заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та передбачених пунктом 6 договору позики 10 % від простроченої суми.

Просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь інфляційні збитки за весь час прострочення повернення позики (грудень 2007 року - травень 2013 року) у розмірі 275,40 грн та 10 % від простроченої суми у розмірі 1141,88 грн, а всього 1
417,28 грн.

Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди (індексу інфляції) та процентів від простроченої суми задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість із сплати відсотків від простроченої суми у розмірі 1 141,88 грн та інфляційне збільшення - 226,67 грн, а всього стягнуто 1 368,55 грн.

Компенсовано за рахунок держави ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в розмірі 487,20 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення міського суду мотивовано тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Не погодившись із рішенням міського суду ОСОБА_1 оскаржив його до апеляційного суду в частині стягнення щомісячно 10 % від простроченої суми.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2016 року рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2016 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення індексу інфляції та процентів від простроченої суми відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд вийшов за межі заявлених в апеляційній скарзі вимог та скасував рішення міського суду в повному обсязі (частина 3 статті 303 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи). Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позовні вимоги необґрунтовані, оскільки вони вже були задоволені рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2010 року.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою в якій просив скасувати рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2016 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не визначилися з характером спірних правовідносин, не звернули увагу, що сторони, укладаючи договір позики, встановили відповідальність у разі неповернення позики у строки, визначені договором, у вигляді 10 % від простроченої суми (пункт 6 договору). Крім того, умовами договору також визначено відповідальність у вигляді інфляційних збитків, що відповідає положенням статті 625 ЦК України.

А також посилається на те, що апеляційний суд вийшов за межі, заявлених в апеляційній скарзі, вимог та переглянув рішення суду першої інстанції в повному обсязі, хоча ОСОБА_1 оскаржив його лише в частині стягнення щомісячно 10% від простроченої суми, чим порушив норми процесуального права.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядається спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

05 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Рішення апеляційного суду постановлено без додержання норм процесуального права з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами 3 та 4 статті 303 ЦПК України лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі.

Не є виходом за межі доводів апеляційної скарги, якщо особа, яка подала скаргу, заявляє вимогу про скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, а суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення або змінює рішення чи навпаки, оскільки в цьому разі суд використовує надані йому законом повноваження (стаття 307 ЦПК України).

У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Крім того, можна вийти за межі доводів апеляційної скарги при наявності такої скарги і підстав для цього, а відповідач ОСОБА_2 апеляційної скарги взагалі не подавав.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що зі змісту апеляційної скарги вбачається, що заявник оскаржував рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2016 року лише в частині стягнення щомісячно 10% від простроченої суми.

Отже, безпідставний вихід за межі доводів апеляційної скарги є порушенням принципів диспозитивності і змагальності процесу (статей 10, 11 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи).

За таких обставин, постановлене апеляційним судом рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи до апеляційного суду на новий розгляд.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. М. Коротун В. І. Крат В. П.

Курило