Історія справи

Постанова

Іменем України

20 серпня 2024 року

м. Київ

Справа № 201/11812/23

Провадження № 61-7195св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,

учасниками якої є

позивач - ОСОБА_1 (далі - позивач / кредитор),

відповідачка - ОСОБА_2 (далі - відповідачка / позичальниця),

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 (далі - поручитель),

за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором

за касаційною скаргою позивача, інтереси якого представляє адвокат Червона Тетяна Михайлівна (далі - адвокат),

на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року, прийняту колегією суддів у складі Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Лопатіної М. Ю.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. 14 лютого 2008 року позичальниця взяла кредит у банку на 5 років з метою придбання автомобіля, який передала в заставу. Право вимоги за кредитним договором двічі відступали. Новим кредитором став позивач на підставі договору відступлення права вимоги від 27 вересня 2017 року. Позивач вказав, що позичальниця не виконала зобов`язання за кредитним договором, має борг, який відмовляється погашати на вимогу. Просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитом і процентами, розмір яких визначив станом на 8 вересня 2017 року, а також поновити строк звернення до суду. Вважав, що перебіг позовної давності почався з моменту набуття ним статусу кредитора. Через запровадження 12 березня 2020 року карантину позовна давність була зупинена. 28 вересня 2023 року, тобто у межах двох місяців з моменту закінчення карантину, він подав позов. Відповідачка наголошувала на тому, що позивач пропустив позовну давність, яка спливла 15 лютого 2016 року, тобто до введення карантину.

2. Суд першої інстанції позов задовольнив. Вказав, що для позивача позовна давність відраховується з дати отримання ним права вимоги до відповідачки, тобто з 27 вересня 2017 року. Апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову. Виснував, що позивач пропустив позовну давність, бо за зобов`язаннями з визначеним строком виконання її перебіг починається зі спливом строку виконання. Зауважив, що заміна кредитора у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

3. Позивач у касаційній скарзі стверджував, що строк за кредитним договором був продовжений до 28 січня 2018 року, оскільки 28 січня 2013 року продовжили на 5 років строк дії обтяження - застави автомобіля. Наполягав, що позовна давність для позивача почала спливати з дати отримання ним права вимоги до відповідачки, а не з настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором. Тому просив постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

4. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на два питання. (1) Як обчислювати позовну давність за вимогою про стягнення заборгованості за кредитом, якщо для її погашення у договорі були передбачені періодичні платежі, а позивач набув право вимоги до позичальниці на підставі договору про його відступлення? (2) Чи є підстави для застосування позовної давності до вимоги позивача про стягнення процентів за користування кредитом, якщо ці проценти нараховані після спливу строку кредитування? Вимогу про стягнення боргу за кредитом позивач заявив після спливу позовної давності, яку слід обчислювати окремо за кожним періодичним платежем. Набуття позивачем права вимоги до відповідачки після спливу строку кредитування не впливає на порядок обчислення позовної давності. Оскільки після настання терміну повернення кредиту кредитор не мав права нараховувати проценти за користування кредитними коштами, до вимоги позивача про стягнення таких процентів із 15 лютого 2013 року (наступного дня після спливу строку кредитування) до 8 вересня 2017 року наслідки спливу позовної давності застосувати не можна. Апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позову про стягнення боргу за кредитом і за процентами, нарахованими до спливу строку кредитування, через пропуск позовної давності. Але помилився щодо застосування останньої до безпідставної вимоги про стягнення процентів за кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування. Тому постанову апеляційного суду стосовно відмови стягнути такі проценти слід змінити у мотивувальній частині.

(2) Зміст позовної заяви

5. У вересні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідачки на його користь 84 489,72 доларів США боргу за кредитом і 29 998,75 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом станом на 8 вересня 2017 року, а також поновити строк звернення до суду. Мотивував вимоги так:

5.1. 14 лютого 2008 року Закрите акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - банк) уклав із відповідачкою кредитний договір № 490057296 (далі - кредитний договір), згідно з умовами якого вона отримала 95 844,49 доларів США кредиту під 11,99 % річних на строк до 14 лютого 2013 року.

5.2. Кредит банк надав з метою придбання транспортного засобу - «Porsche» 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - автомобіль) - й оплати 34 814,66 грн за страхування автомобіля за перший рік.

5.3. Кредит забезпечений заставою автомобіля. Третя особа є поручителем за виконання договірних обов`язків позичальниці.

5.4. Право вимоги за кредитним договором двічі відступали:

5.4.1. 8 вересня 2017 року банк уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю «Златко Груп» (далі - фактор) договір факторингу, згідно з яким фактор за плату набув, зокрема, право грошової вимоги за кредитним договором. Розмір боргу за кредитом становить 84 489,72 доларів США, а за процентами за користування кредитом станом на 8 вересня 2017 року - 29 998,75 доларів США.

5.4.2. 27 вересня 2017 року фактор уклав із позивачем договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з яким відступив позивачеві право вимоги, що належало першому на підставі договору факторингу від 8 вересня 2017 року, а позивач став новим кредитором, зокрема за кредитним договором.

5.5. 11 червня 2021 року позивач сповістив відповідачку та поручителя про неналежне виконання ними умов кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 114 488,47 доларів США. Це сповіщення вони залишили без відповіді.

5.6. Слід поновити строк звернення до суду з позовом: відлік позовної давності розпочався з 27 вересня 2017 року - дня укладення договору відступлення права вимоги на користь позивача; загальна позовна давність мала би сплинути 27 вересня 2020 року, проте 12 березня 2020 року на території України ввели карантин (через це перебіг такої давності був зупинений); 1 липня 2023 року карантин закінчився, а перебіг позовної давності поновився.

(3) Зміст заяв відповідачки про застосування позовної давності

6. 17 листопада, 20 листопада і 22 грудня 2023 року відповідачка подала до суду першої інстанції заяви, у яких просила застосувати наслідки спливу позовної давності. Обґрунтувала так:

6.1. Датою повернення кредиту було 14 лютого 2013 року. Позовна давність вже спливла станом на 15 лютого 2016 року, тобто до запровадження карантину.

6.2. Позивач звернувся до суду з позовом 28 вересня 2023 року за відсутності поважних причин пропуску позовної давності.

6.3. Є підстави відмовити у задоволенні позову згідно з частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

(4) Зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

7. 7 лютого 2024 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська ухвалив рішення про задоволення позову: стягнув із відповідачки на користь позивача 84 489,72 доларів США боргу за кредитом і 29 998,75 доларів США боргу за процентами за користування кредитом. Мотивував рішення так:

7.1. Відносини сторін є договірними та виникли внаслідок укладення вищевказаних договорів (кредитного договору, договорів факторингу та відступлення права вимоги).

7.2. Через порушення умов договорів позичальницею не відбулося своєчасне погашення кредиту та процентів, тобто виникла заборгованість. Її відповідачка добровільно не погасила. Тому позивач на підставі договору відступлення права вимоги від 27 вересня 2017 року має право вимагати стягнення з відповідачки заборгованості у судовому порядку.

7.3. Відповідачка заперечень щодо суті вимог не висловила, обмежилась поданням заяви про застосування позовної давності. Суд виснував, що для позивача такий строк відраховується з дати отримання права вимоги до відповідачки, тобто з 27 вересня 2017 року. Через введення на всій території України 12 березня 2020 року карантину перебіг позовної давності для позивача зупинився; з дати скасування карантину - 1 липня 2023 року - її перебіг продовжився. Позивач має право на поновлення пропущеного строку, бо причини пропуску є поважними, зумовлені обмеженнями, запровадженими через карантин.

8. 17 квітня 2024 року Дніпровський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про відмову у задоволенні позову. Мотивував так:

8.1. Заміна кредитора у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання її перебіг починається зі спливом строку виконання.

8.2. Відповідно до пункту 2.3 кредитного договору дата остаточного повернення кредиту - 14 лютого 2013 року. Перебіг позовної давності розпочався 15 лютого 2013 року та закінчився 15 лютого 2016 року, тобто до введення карантину. Позивач пропустив цей строк. Тому у задоволенні позову слід відмовити.

(5) Зміст вимог касаційної скарги й ухвал суду касаційної інстанції

9. 17 травня 2024 року адвокат в інтересах позивача сформувала у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. 17033/0/220-24 від 17 травня 2024 року), у якій просила: (1) скасувати постанову апеляційного суду; (2) залишити в силі рішення суду першої інстанції; (3) стягнути з відповідачки на користь позивача 13 420,00 грн судових витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 26 840,00 грн за подання касаційної скарги.

10. 11 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України; відмовив у задоволенні клопотання останнього про зупинення виконання оскарженої постанови апеляційного суду.

11. 16 серпня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12. Кредитор мотивував касаційну скаргу так:

12.1. Невиконання позичальницею грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням. Тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникло у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання та триває до моменту усунення й обмежене останніми трьома роками, які передували зверненню до суду з позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц).

12.2. Апеляційний суд не врахував, що позивач набув зобов'язання за кредитним договором з продовженням на 5 років строку повернення, що підтверджує Витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрації змін) № 39805375 від 28 січня 2013 року. Згідно з цим витягом зареєстровані зміни до інформації про заставу з продовженим строком (після змін) до 28 січня 2018 року на підставі кредитного договору.

12.3. Для правильного обчислення строків важливе значення має визначення початку їхнього перебігу. Такий перебіг починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок. Тобто день, коли безпосередньо мав місце момент початку перебігу строку, при обчисленні останнього не враховується (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19).

12.4. Відносини сторін виникли внаслідок укладання кредитного договору, договору факторингу та договору відступлення права вимоги. Через порушення відповідачки не відбулося своєчасне погашення кредиту та відсотків за користування ним. Заборгованість відповідачка добровільно не погасила. Заперечень проти позову не подала, крім клопотання про застосування позовної давності.

12.5. Суд першої інстанції правомірно відхилив це клопотання, бо для позивача позовна давність почала спливати з дати отримання права вимоги до відповідачки, а саме з 27 вересня 2017 року. Тому обґрунтовано погодився з позивачем у тому, що з 12 березня 2020 року перебіг позовної давності зупинився (за 6 місяців і 15 днів до спливу), а продовжився з дати скасування карантину - з 1 липня 2023 року.

12.6. Відповідачка не надала докази того, що первісний кредитор вчиняв дії зі стягнення заборгованості. Тому, оскільки банк не заявив претензії до відповідачки, перебіг позовної давності для позивача розпочався з моменту набуття останнім права вимоги до відповідачки. Крім того, вимогу до відповідачки та поручителя про виконання простроченого зобов'язання позивач надіслав лише у 2021 році (вимогу боржники не виконали).

(2) Позиції інших учасників справи

13. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу на подали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції

14. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим (частина перша статті 400 ЦПК України).

15. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги(частина третя статті 400 ЦПК України).

16. З огляду на вказані приписи Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, але не обмежений ними тоді, коли, зокрема, необхідно врахувати висновок щодо застосування норм права, який Верховний Суд сформулював у постанові після подання касаційної скарги.

(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(2.1) Як обчислювати позовну давність за вимогою про стягнення заборгованості за кредитом, якщо для її погашення у договорі були передбачені періодичні платежі, а позивач набув право вимоги до позичальниці на підставі договору про його відступлення?

17. Позивач вказав, що з 27 вересня 2017 року є новим кредитором відповідачки, яка не виконує зобов`язання за кредитним договором. Вважав, що для нього перебіг позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за кредитом із терміном погашення 14 лютого 2013 року розпочався 27 вересня 2017 року, коли позивач набув статус кредитора. Стверджував, що перебіг позовної давності зупинився із введенням 12 березня 2020 року на території України карантину, а із його закінченням 1 липня 2023 року - поновився. Просив стягнути з позичальниці кредитну заборгованість і поновити строк звернення до суду.

18. Суд першої інстанції стягнув заборгованість за кредитом, бо вважав відповідну вимогу обґрунтованою. Зазначив, що для позивача позовна давність відраховується з дати отримання ним права вимоги до відповідачки, тобто з 27 вересня 2017 року; 12 березня 2020 року через введення карантину її перебіг зупинився, а з 1 липня 2023 року, коли карантин закінчився, - продовжився. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні вимоги про стягнення боргу за кредитом. Виснував, що позивач пропустив позовну давність, про застосування наслідків спливу якої заявила позичальниця; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг такої давності починається зі спливом строку виконання. Зауважив, що заміна кредитора у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

19. Позивач у касаційній скарзі стверджував, що набув зобов'язання за кредитним договором з продовженою дією до 28 січня 2018 року. Пояснив це тим, що 28 січня 2013 року в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зафіксоване продовження на 5 років строку дії обтяження - застави автомобіля. Наголосив, що для нього позовна давність почала спливати з дати отримання права вимоги до відповідачки, а саме з 27 вересня 2017 року. Вимогу до відповідачки про виконання простроченого зобов'язання надіслав лише у 2021 році. Тому просив постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

20. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що підстав для стягнення заборгованості за кредитом не було. Ця вимога є обґрунтованою, але позивач її заявив після спливу позовної давності. Тому апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні відповідної вимоги.

21. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша та друга статті 1054 ЦК України).

22. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору (стаття 526 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

23. З огляду на ці приписи для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Отже, після настання терміну внесення кожного чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов`язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (частина перша статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України), а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання - зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строкукредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесеннячергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Тому за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 41-46, 56-60, 93)).

24. У випадку спливу позовної давності суд приймає до розгляду заяву про захист цивільного права або інтересу, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).

25. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:

25.1. 14 лютого 2008 року банк уклав із відповідачкою кредитний договір, згідно з яким банк надав 95 844,49 доларів США кредиту на придбання автомобіля (до цієї суми входить 34 814,66 грн страхових платежів за перший рік страхування) та прийняв його у заставу для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором.

25.2. Банк і відповідачка у кредитному договорі погодили: дату остаточного повернення кредиту - 14 лютого 2013 року (пункт 2.3); термін сплати платежів за кредитом і процентами - у разі сплати у валюті кредиту - 14-го числа кожного місяця, а в разі сплати у валюті, відмінній від валюти кредиту, - не пізніше 13-го числа кожного місяця (пункт 2.8).

25.3. 8 вересня 2017 року банк і фактор уклалидоговір факторингу, згідно з яким банк зобов`язався відступити фактору за плату права грошової вимоги до боржників. Зокрема банк відступив фактору право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту у розмірі 84 489,72 доларів США та процентів за користування кредитом, які нараховані й несплачені станом на дату підписання цього договору, у розмірі 29 998,75 доларів США.

25.4. 27 вересня 2017 року фактор і позивач уклали договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з яким фактор відступив позивачу право вимоги, що належало фактору на підставі договору факторингу. Позивач став новим кредитором за кредитним договором.

25.5. У суді першої інстанції відповідачка заявила про застосування позовної давності (а. с. 95-96). Зауважила, що перебіг позовної давності розпочався з 15 лютого 2013 року (наступний день після дати остаточного повернення кредиту, визначеної у пункті 2.3 кредитного договору), а закінчився 15 лютого 2016 року.

26. З урахуванням того, що за умовами кредитного договору позичальниця мала виконувати зобов`язання шляхом сплати щомісячних платежів, починаючи з 14 лютого 2008 року до 14 лютого 2013 року включно, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним із цих щомісячних платежів розпочався з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. Встановлення у кредитному договорі, який передбачав внесення позичальницею щомісячних платежів, останнього дня строку кредитування - 14 лютого 2013 року - має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою кредитодавця про погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Інакше кажучи, початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за кредитним договором визначається за кожним таким черговимплатежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності дляпогашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.

27. Позивач звернувся до суду з позовом 28 вересня 2023 року, тобто після спливу позовної давності навіть щодо останнього щомісячного платежу за кредитним договором. Тому висновок апеляційного суду про сплив позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за кредитом є правильним.

28. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відхиляє доводи позивача про необхідність врахування висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц. Згідно з цим висновком право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникло у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання та триває до моменту усунення й обмежене останніми трьома роками, які передували зверненню до суду з позовом. У справі № 201/11812/23 позивач не заявляв вимог про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України.

29. Верховний Суд вважає необґрунтованими твердження позивача про те, що зобов`язання за кредитним договором були продовжені на 5 років лише через те, що у Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрації змін) № 39805375 від 28 січня 2013 року були зареєстровані зміни до інформації про заставу з продовженим строком (після змін) до 28 січня 2018 року на підставі кредитного договору.

29.1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).

29.2. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважує, що дії, вчинені за забезпечувальним зобов`язанням, зокрема реєстрація змін до строку застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, не впливають на перебіг загальної позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням. За схожих обставин Велика Палата Верховного Суду підтримала висновок, згідно з яким слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки (див. постанову від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц (провадження № 14-208цс21, пункт 51)).

30. Верховний Суд також не погоджується з аргументом позивача про те, що для нього позовна давність почала спливати з дати отримання права вимоги до відповідачки, а саме з 27 вересня 2017 року. Укладення договору відступлення права вимоги не є підставою для переривання позовної давності згідно зі статтею 264 ЦК України. Заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (стаття 262 ЦК України).

31. Доводи позивача про те, що він надіслав відповідачці вимогу про виконання простроченого зобов'язання лише у 2021 році, не впливають на вирішення питання про перебіг позовної давності.

32. З огляду на викладене постанову апеляційного суду у частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом через сплив позовної давності слід залишити без змін.

(2.2) Чи є підстави для застосування позовної давності до вимоги позивача про стягнення процентів за користування кредитом, якщо ці проценти нараховані після спливу строку кредитування?

33. Позивач вважав, що має право вимагати від позичальниці повернення процентів за користування кредитом. Зазначив, що з 27 вересня 2017 року набув право вимоги до відповідачки на підставі договору відступлення, у якому вказана сума заборгованості за процентами станом на 8 вересня 2017 року у розмірі 29 998,75 доларів США. Суд першої інстанції визнав цю вимогу обґрунтованою та стягнув з відповідачки проценти у заявленому розмірі. Апеляційний суд виснував про протилежне. Вказав, що позивач пропустив позовну давність за вимогою про стягнення таких процентів, що є підставою для відмови у задоволенні позову. У касаційній скарзі позивач стверджував, що вчасно звернувся до суду з вимогою про стягнення процентів за користування кредитом (підстави викладені у пункті 19 цієї постанови).

34. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з висновком апеляційного суду про відмову стягнути проценти за користування кредитом, але дещо з інших мотивів, ніж через пропуск позовної давності, бо вона застосовується лише до обґрунтованих вимог. З огляду на те, що заборгованість за процентами нарахована позивачем станом на 8 вересня 2017 року (а. с. 6), то лише вимога про стягнення їхньої частини за період користування кредитом до закінчення строку кредитування - до 14 лютого 2013 року - є обґрунтованою. Однак у її задоволенні слід відмовити через пропуск позовної давності. А вимога про стягнення іншої частини таких процентів, нарахованих із 15 лютого 2013 року до 8 вересня 2017 року, є необґрунтованою, бо їхнє нарахування після спливу строку кредитування було неправомірним.

35. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

36. Як неодноразово зауважувала Велика Палата Верховного Суду, термін «користування чужими грошовими коштами» (стаття 536 ЦК України) використовується у двох ситуаціях: 1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; 2) прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (стаття 1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (стаття 625 ЦК України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 38) і від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (пункти 6.20-6.24)).

37. Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53-54, 90-91)).

38. За умовами кредитного договору сторони погодили щомісячну сплату процентів за кредитом, нарахованих на фактичну суму заборгованості за кредитом. Тому у межах строку кредитування позичальниця мала періодичними (щомісячними) платежами повертати банку кредит і сплачувати проценти за користування ним. Суд апеляційної інстанції вважав, що кредитор правомірно нараховував проценти за користування кредитом після 14 лютого 2013 року, проте пропустив позовну давність за вимогою про їх стягнення. Апеляційний суд відмовив у стягненні всієї суми процентів за користування кредитом з мотивів спливу позовної давності. Проте право позивача нараховувати проценти на підставі частини першої статті 1048 ЦК України припинилося після спливу 14 лютого 2013 року строку кредитування.

39. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тільки якщо суд встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідною вимогою спливла, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71)).

40. Оскільки після спливу строку кредитування кредитор не мав права нараховувати проценти за кредитом, то до його вимоги про стягнення таких процентів, нарахованих після 14 лютого 2013 року, позовну давність застосувати не можна. Тому слід змінити з урахуванням висновків цієї постанови мотиви постанови суду апеляційної інстанції у частині відмови у стягненні з позичальниці процентів, які нараховані за період із 15 лютого 2013 року до 8 вересня 2017 року; у частині відмови стягнути проценти за період до 14 лютого 2013 року постанову апеляційного суду слід залишити без змін.

(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(3.1) Щодо суті касаційної скарги

41. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункти 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

42. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).

43. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, четверта статті 412 ЦПК України).

44. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, проте порушив норми матеріального права, відмовивши у стягненні всієї суми процентів за користування кредитом з мотивів спливу позовної давності. Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що постанову апеляційного суду у частині відмови у стягненні процентів, нарахованих за період із 15 лютого 2013 року до 8 вересня 2017 року слід змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови; в іншій частині постанову апеляційного суду слід залишити без змін.

(3.2) Щодо судових витрат

45. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати за подання позовної заяви та касаційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 - 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

п о с т а н о в и в:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у частині відмови у стягненні процентів, які нараховані за період із 15 лютого 2013 року до 8 вересня 2017 року, змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. КратСудді Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко