Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.07.2024 року у справі №161/5823/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

справа № 161/5823/23

провадження № 61-6342св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ЕкоПагорб»,

відповідачі: Боратинська сільська рада Луцького району Волинської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкоПагорб» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 січня 2024 року у складі судді Філюк Т. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2023 рокутовариство з обмеженою відповідальністю «ЕкоПагорб» (далі - ТОВ «ЕкоПагорб», товариство) звернулося до суду із позовом до Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області, ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди та припинення права оренди.

Позовну заяву мотивовано тим, що товариство є власником об`єктів нерухомого майна, які розташовані на АДРЕСА_1 , в межах сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 0722880700:03:001:6279.

Позивач зазначав, що 03 жовтня 2019 року Боратинська сільська рада Луцького району Волинської області прийняла рішення № 11/263 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її в оренду ОСОБА_1 », яким надала ОСОБА_1 в оренду на 15 років земельну ділянку, площею 0,5827 га, кадастровий номер 0722880700:03:001:6435, розташовану у с. Новостав Луцького району Волинської області. На підставі вказаного рішення 22 грудня 2021 року між Боратинською сільською радою Луцького району Волинської області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі.

ТОВ «ЕкоПагорб» посилалося на те, що надання ОСОБА_1 в оренду вказаної земельної ділянки порушує його права як власника приміщення котельні літ. И-1, загальною площею 127, 5 кв. м, яке розташоване на переданій відповідачу земельній ділянці, а тому просило визнати незаконним та скасувати рішення Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області

від 03 жовтня 2019 року, визнати недійсним договір оренди землі від 22 грудня 2021 року, укладений між Боратинською сільською радою Луцького району Волинської області та ОСОБА_1 , а також скасувати державну реєстрацію та припинити ОСОБА_1 право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0722880700:03:001:6435.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, у задоволенні позову ТОВ «ЕкоПагорб» відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що ТОВ «ЕкоПагорб» набуло право власності на нерухоме майно, зокрема, котельню, площею 127,5 кв. м, лише 01 серпня

2022 року, тоді як оспорювані ним рішення Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області прийнято 03 жовтня 2019 рок та договір оренди землі укладено 22 грудня 2021 року, тобто вищенаведені рішення Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області та договір оренди існували задовго до набуття позивачем у власність приміщення котельні, що свідчить про те, що на час прийняття сільською радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її в оренду ОСОБА_1 та укладення договору оренди права позивача не були порушені. Крім того, на спірній орендованій земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомості, право власності на які зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 (автогараж на 5 боксів, загальною площею 240, 6 кв. м, кормоцех, загальною площею 176,8 кв. м, кормосховище, загальною площею 557,2 кв. м) і вона як власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване в силу Закону. Також загальна площа нерухомого майна, яке належить відповідачу і знаходиться на спірній орендованій земельній ділянці значно перевищує площу, яку займає котельня, яка належить позивачеві, а тому у випадку визнання недійсним оспорюваного договору оренди землі будуть порушені права відповідача ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою для обслуговування належних на праві власності об`єктів нерухомості, які на ній знаходяться.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

29 квітня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від імені ТОВ «ЕкоПагорб» - адвокат Василюк І. М. подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 911/714/18, від 14 січня 2020 року у справі № 910/21404/17, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 15 грудня 2021 року у справі № 924/856/20, від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 21 ЦК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що на переданій відповідачу у користування земельній ділянці розташоване належне позивачу на праві власності приміщення котельні, а тому рішення сільської ради та укладений між відповідачами договір оренди порушує його права як власника вказаного майна. Власник нерухомого майна має право користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Зазначає, що на момент реєстрації права власності на приміщення котельні (01 серпня

2022 року) позивач не міг бути обізнаним про існування рішення сільської ради та договору оренди землі, оскільки державну реєстрацію права оренди за

ОСОБА_1 проведено лише 19 жовтня 2022 року. Тобто, договір оренди землі набрав чинності 19 жовтня 2022 року, коли позивач вже був власником спірного майна.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 11 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами фактичні обставини справи

03 жовтня 2019 року Боратинською сільською радою Луцького району Волинської області прийнято рішення № 11/263 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її в оренду ОСОБА_1 ». Зазначеним рішенням Боратинська сільська рада вирішила затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,5827 га, кадастровий номер 0722880700:03:001:6435, в оренду на 15 років відповідачу ОСОБА_1 ,

а також надати в оренду на 15 років вказану земельну ділянку

ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування основних, підсобних і допоміжних споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

22 грудня 2021 року між Боратинською сільською радою Луцького району Волинської області та ОСОБА_1 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки. У пунктах 3 та 4 договору оренди визначено, що на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна, земельна ділянка передається в оренду разом з господарським приміщенням.

01 серпня 2022 року ТОВ «ЕкоПагорб» набуло право власності на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на АДРЕСА_1 , в межах сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 0722880700:03:001:6279, у тому числі на приміщення котельні літ. И-1, загальною площею 127, 5 кв. м.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 22 лютого 2023 року під час розроблення проекту землеустрою, який був затверджений оспорюваним рішенням сільської ради, не було враховано те, що на земельній ділянці, кадастровий номер 0722880700:03:001:6435, розташований об`єкт нерухомого майна - котельня, площею 127,5 кв. м, який перебуває у приватній власності ТОВ «ЕкоПагорб». Даний обєкт нерухомості на кадастровому плані та інших графічних та текстових матеріалах землевпорядної документації не враховано та не відображено. Факт розташування вказаної будівлі на земельній ділянці з кадастровим номером 0722880700:03:001:6435 підтверджується картографічною основою Державного земельного кадастру. В результаті внесення недостовірних відомостей до Державного земельного кадастру, ТОВ «ЕкоПагорб» не може оформити належним чином право користування на земельну ділянку під будівлею, на яку оформлено право власності.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтями 15 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд, неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК Української РСР закон передбачав автоматичний перехід права власності або право користування на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції, яка була чинною з 01 січня 2002 року до 20 червня 2007 року (до набрання чинності Закону України від 27 квітня 2007 року № 997-V «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям ЦК України»), при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. При цьому, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Чинні редакції статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України передбачають автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди.

Так, відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 120 ЗК України у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі. При вчиненні правочину, який передбачає перехід права власності на частку у праві спільної власності на такий об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

За загальним правилом, закріпленим у цих нормах, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником або користувачем відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому землекористувачу. При цьому у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості право власності або право користування на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, на яку послався апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні, Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 120 ЗК України, висловлений у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, визначивши, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частинами першою-четвертою та дев`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Таким чином, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 922/1646/20 та від 04 березня 2021 року у справі № 922/3463/19.

В постанові від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що за відсутності в попереднього власника належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статей 120 ЗК України 377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 173/1744/19 зазначено, що за правилами статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до набувачів будівлі переходять права на земельну ділянку, на якій вона розташована, у тих обсягах, які були у попереднього власника. Відповідно, сам факт набуття права власності на будинок не може бути достатньою підставою для висновку про набуття особою у власність земельної ділянки.

У справі, яка переглядається, позивач не довів належними та допустимими доказами, що на час набуття ним у власність спірного приміщення - котельні

літ. И-1, загальною площею 127, 5 кв. м, у попереднього власника цього приміщення (відчужувача) було наявне право користування чи право власності на земельну ділянку, на якій розміщено приміщення, тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову про визнання незаконним та скасування рішення Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області від 03 жовтня 2019 року, а також укладеного на його підставі договору оренди землі

від 22 грудня 2021 року.

Доводи касаційної скарги про те, що положеннями статей 377 ЦК України 120 ЗК України передбачено автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки передумовою застосування вказаних положень закону була наявність у відчужувача нерухомого майна права власності чи права користування земельною ділянкою, на якій вказане майно розташоване. Проте у справі, яка переглядається, позивач не довів, що він або попередній власник приміщення ОСОБА_2 набули у передбачений законом спосіб право користування спірною земельною ділянкою або отримали державний акт на землю, уклали договір оренди, здійснили державну реєстрацію будь-яких прав на земельну ділянку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі

№ 523/14489/15-ц звертала увагу на те, що наявність підстав для визнання того чи іншого правочину недійсним суд встановлює на момент вчинення цього правочину. Отже, суд завжди встановлює обставини, з якими може пов`язуватися недійсність правочину, станом на минуле.

Як слідує з матеріалів справи, ТОВ «ЕкоПагорб» набуло право власності, зокрема, на котельню, площею 127,5 кв. м, 01 серпня 2022 року, тоді як оспорювані стороною позивача рішення Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області прийнято 03 жовтня 2019 року, а договір оренди землі укладено 22 грудня 2021 року. Тобто вищенаведені рішення Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області та договір оренди існували задовго до набуття позивачем у власність приміщення котельні, що свідчить про те, що на час прийняття сільською радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її в оренду ОСОБА_1 та укладення договору оренди права позивача не були порушені. При укладенні договору оренди землі відповідачем

ОСОБА_1 у ТОВ «ЕкоПагорб» були відсутні будь-які майнові права, які могли бути порушені відповідачем.

При цьому матеріали справи не містять відомостей про оспорення попереднім власником приміщення котельні ОСОБА_2 вказаного рішення сільської ради та договору оренди землі, як і не містять доказів належності йому права користування чи власності на земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Крім того, на спірній орендованій земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомості, право власності на які зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 (автогараж на 5 боксів, загальною площею 240,6 кв. м, кормоцех, загальною площею 176,8 кв. м, кормосховище загальною площею 557,2 кв. м) і вона як власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване в силу Закону. Також загальна площа нерухомого майна, яке належить відповідачу і знаходиться на спірній орендованій земельній ділянці значно перевищує площу, яку займає котельня, яка належить позивачеві, а тому у випадку визнання недійсним оспорюваного договору оренди землі будуть порушені права відповідача ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою для обслуговування належних на праві власності об`єктів нерухомості, які на ній знаходяться.

При цьому позивач не позбавлений можливості встановити сервітут для обслуговування належного йому приміщення або урегулювати такі відносини шляхом укладення договору суборенди.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи зводяться до переоцінки доказів та встановленню інших обставин ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, відповідно касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкоПагорб» залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 січня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович