Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.07.2025 року у справі №381/1698/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2025 року

м. Київ

справа № 381/1698/24

провадження № 61-4537св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів:Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Фастівська міська рада Київської області, ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області Горохова Ольга Валеріївна, державний реєстратор Виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області Марченко Володимир Григорович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Амельченка Вячеслава Павловича на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2024 року, додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2024 року, ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2024 року, ухвалені в складі судді Соловей Г. В., та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року, ухвалену в складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєва В. А., Кафідової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фастівської міської ради Київської області, ОСОБА_2 , треті особи: державний реєстратор Виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області Горохова О. В. (далі - державний реєстратор Горохова О. В.), державний реєстратор Виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області Марченко В. Г. (далі - державний реєстратор Марченко В. Г.), про визнання рішень незаконними та їх скасування.

Позов мотивовано тим, що рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2018 року у справі № 381/4645/17, яке набрало законної сили, за її ( ОСОБА_1 ) позовом визнано недійсним пункт 2 рішення Борівської селищної ради від 15 квітня 2014 року № 8-20 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,0700 га, кадастровий номер: 3224955300:01:003:0664, за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано протиправним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 травня 2014 року та рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Фастівського МУЮ Київської області від 06 травня 2014 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку; визнано за нею ( ОСОБА_1 ) у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 право на завершення процедури приватизації земельної ділянки площею 0,0700 га, кадастровий номер 3224955300:01:003:0664 за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року у справі № 381/702/20 за її ( ОСОБА_1 ) позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними, скасування реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт, скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва на право власності на нерухоме майно визнано недійсним та скасовано рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Фастівського міського управління юстиції Київської області від 11 березня 2015 року, індексний номер 19897847, згідно з яким за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на незавершене будівництво, - об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , та рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації ГТУЮ у Київській області, індексний номер 22430318, від 26 червня 2015 року про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 26 червня 2015 року на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_2 .

На виконання постанови Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року у справі № 381/702/20 скасовано право власності ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 381/702/20 за касаційною скаргою ОСОБА_2 постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій протиправними, скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва на право власності на нерухоме майно скасовано, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2021 року, яким в указаній частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Верховним Судом зазначено, що з огляду на наявність перешкод у здійсненні позивачкою права на завершення приватизації, яке визнано судовим рішенням (наявність самочинного будівництва перешкоджає в його реалізації), позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора, свідоцтва про право власності не є належним способом захисту. Ефективним способом захисту прав позивача є, зокрема, знесення самочинного будівництва.

У подальшому вона звернулася до Фастівської міської ради Київської області із заявою про виділення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3224955300:01:003:0664, у задоволенні якої 25 лютого 2021 року їй було відмовлено на підставі того, що житловий будинок, побудований на цій земельній ділянці, належить ОСОБА_2 .

У провадженні Фастівського міськрайонного суду Київської області з червня 2023 року перебуває справа за її позовом до ОСОБА_2 про знесення зазначеного об`єкта самочинного будівництва і відновлення попереднього стану згаданої вище земельної ділянки (справа № 381/2720/23).

З відзиву представника ОСОБА_2 на вказаний позов їй стало відомо, що на підставі рішення державного реєстратора Горохової О. В. від 20 червня 2023 року № 68089352 за ОСОБА_2 відновлено право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3224955300:01:003:0664, зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 71356759 від 31 січня 2024 року, прийнятого державним реєстратором Марченко В. Г.

Це рішення державного реєстратора винесено на підставі рішення Фастівської міської ради Київської області від 22 грудня 2023 року № 687-ХLV-VIII про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_2 .

Вказане рішення міської ради позивач вважає незаконним з тих підстав, що Фастівська міська рада на момент його прийняття була обізнана про наявність спорів між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу земельної ділянки, була обізнана про право позивачки на завершення процедури приватизації спірної земельної ділянки в порядку спадкування, що було встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Враховуючи вищевикладене, з метою відновлення своїх прав та інтересів щодо завершення приватизації вказаної земельної ділянки, що визнано судовим рішенням, ОСОБА_1 просила суд:

скасувати рішення державного реєстратора Горохової О. В. за № 68089352 від 20 червня 2023 року;

скасувати рішення Фастівської міської ради Київської області за

№ 687-ХLVVIII від 22 грудня 2023 року про передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 ;

скасувати рішення державного реєстратора Марченко В. Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 71356759 від 31 січня 2024 року.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня

2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Горохової О. В. (індексний номер рішення про скасування 68089352) від 20 червня 2023 року.

Визнано незаконним та скасовано рішення Фастівської міської ради за

№ 687-ХLV-VIII від 22 грудня 2023 року «Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 ».

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Марченка В. Г., індексний номер 71356759 від 31 січня 2024 року, щодо реєстрації права власності на земельну ділянку загальною площею 0,0700 га, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3224955300:01:003:0664, за ОСОБА_2 .

Стягнуто з Фастівської міської ради, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за сплату судового збору у розмірі 3 633,60 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив того, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено факт неправомірного набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, а також право ОСОБА_1 як спадкоємиці ОСОБА_3 на завершення розпочатої ним приватизації земельної ділянки, яка перебувала в його користуванні, та за його заявою було виготовлено технічну документацію із землеустрою.

У порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2011 року № 1141 (далі - Порядок № 1141) та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок №1127) державний реєстратор при винесені оскаржуваного рішення від 20 червня 2023 року, яким поновлено в державному реєстрі державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок на спірній ділянці, належним чином не перевірила подані представником документи, у тому числі не врахувала те, що подана представником ОСОБА_2 заява від 15 червня 2023 року передбачала внесення запису про скасування державної реєстрації прав на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, державна реєстрація прав на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 593128632249 була скасована на момент подачі даної заяви про скасування від 15 червня 2023 року на підставі постанови Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року у справі № 381/702/20.

Крім того, державним реєстратором у порушення вимог пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яким передбачено, що підставою для відмови в державній реєстрації прав є подані документи, які не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, винесено оскаржуване рішення за № 68089352 від 20 червня 2023 року на підставі, зокрема, постанови Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 381/702/20, резолютивна частина якої не містить жодних висновків про набуття, зміну чи припинення речових прав ОСОБА_2 , тобто відповідно до документа, який не дає змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно.

Також, при винесені оскаржуваного рішення, державний реєстратор не перевірила відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації прав власності, користування або оренди за ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3224955300:01:003:0664, на якій розташоване нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , однак право власності на дану земельну ділянку за ОСОБА_2 було скасовано на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області у справі № 381/4645/17 від 11 квітня 2018 року.

На час винесення Фастівською міською радою рішення № 687-ХLV-VIII від 22 грудня 2023 року щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, кадастровий номер 3224955300:01:003:0664, вже існувало чинне рішення Борівської селищної ради Фастівського району Київської області від 15 квітня 2014 року за № 8-20 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», винесене на підставі поданої до селищної ради заяви ОСОБА_3 від 07 квітня 2014 року щодо затвердження проєкту землеустрою для відведення земельної ділянки (кадастровий номер 3224955300:01:003:0664) у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Передача земельної ділянки у власність ОСОБА_2 відбулася усупереч тому, що 27 березня 2014 року управлінням Держземагенства у Фастівському районі проведено державну реєстрацію вказаної земельної ділянки на підставі проєкту землеустрою для відведення земельної ділянки, замовленого ОСОБА_3 та затвердженого Борівською селищною радою. При цьому рішення вказаної селищної ради від 15 квітня 2014 року в частині передачі земельної ділянки, кадастровий номер 3224955300:01:003:0664, у власність ОСОБА_2 - скасовано, тоді як ОСОБА_1 надано право закінчити приватизацію зазначеної земельної ділянки.

Зазначене дає підстави для висновку про незаконність та скасування як рішення Фастівської міської ради від 22 грудня 2023 року за № 687-ХLV-VIII, так і рішення державного реєстратора Марченко В. Г. від 31 січня 2024 року, індексний номер 71356759, щодо реєстрації права власності на земельну ділянку загальною площею 0,0700 га, кадастровий номер 3224955300:01:003:0664, за ОСОБА_2 .

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня

2024 рокуклопотання адвоката Амельченко В. П., подане в інтересах

ОСОБА_2 , про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу залишено без задоволення.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, тому підстави для стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат за надання відповідачу правничої допомоги відсутні. Крім того, заявлена відповідачем до відшкодування сума витрат не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Додатковим рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області

від 07 жовтня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката

Згоди О. О. про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено.

Стягнуто з Фастівської міської ради, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000,00 грн.

Додаткове рішення мотивовано тим, що з огляду на особливості предмета спору, розгляд справи в порядку загального позовного провадження, складність справи, час, який був необхідний для вчинення дій та надання послуг, зазначених в акті про отримання правової допомоги від 30 вересня 2024 року, виходячи з критеріїв їх виправданості, розумності їх розміру та співмірності з позовом та складністю справи, суд дійшов висновку про стягнення з відповідачів на користь позивачки витрат на правничу допомогу в розмірі 45 000 грн, що відповідатиме критеріям виправданості, розумності та справедливості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня

2024 року, ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2024 року та додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції як про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки її права були порушені, так і щодо вирішення питання розподілу судових витрат у справі шляхом їх стягнення з відповідачів на користь позивачки у розмірі, що відповідатиме критеріям виправданості, розумності та справедливості за фактичних обставин цієї справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

07 квітня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Амельченко В. П. через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2024 року, ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2024 року, додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив:

- рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня

2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі;

- додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області

від 07 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі;

- ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня

2024 року скасувати;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у розмірі 5 450,40 грн;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у розмірі 605,60 грн;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 7 827,80 грн;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 73 511,00 грн;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 13 570,00 грн;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 13 841,00 грн.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19),

від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21) та

у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 381/702/20 (провадження № 61-7667св22);

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права

у подібних правовідносинах, а саме абзацу 3 частини третьої статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції Закону України від 12 травня 2022 року № 2255-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству», яка була чинною з 27 червня 2022 року до 22 липня 2023 року;

- суд не дослідив зібрані у справі докази.

Заявник указує, що у жодному із судових процесів, розпочатих за ініціативою ОСОБА_1 , не надано доказів на спростування презумпції добросовісності дій ОСОБА_2 , пов`язаних з оформленням права власності на спірну земельну ділянку, яку ОСОБА_3 заповів йому за життя.

Поновлення запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок є наслідком, у тому числі, ухвалення та скасування низки судових рішень у справах за позовами ОСОБА_1 та повернення у попередній стан речових прав сторін.

Рішення державного реєстратора Горохової О. В. від 20 червня 2023 року № 68089352 щодо відновлення права власності ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , прийнято на підставі постанови Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі 381/702/20 та у точній відповідності з вимогами норм матеріального права, які встановлюють підстави і порядок прийняття такого рішення (статті 26, 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункт 51 Порядку № 1141).

Суди не звернули увагу на те, що реалізація позивачкою права на приватизацію земельної ділянки є неможливою в силу заборони, встановленої підпунктом 5 пункту 27 Розділу Х ЗК України.

Оскільки позивачка стверджує про перешкоди у здійсненні права на завершення приватизації, яке визнано судовим рішенням, і те, що наявність самочинного будівництва перешкоджає в його реалізації, то позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора, свідоцтва про право власності не є належним та ефективним способом захисту. Ефективним способом захисту прав позивачки є, зокрема, вимога про знесення самочинного будівництва, яка позивачкою не заявлена.

Задовольнивши позовну вимогу про скасування рішення державного реєстратора Горохової О. В. від 20 червня 2023 року № 68089352, суди застосували до правовідносин у справі неефективний спосіб захисту.

Зазначене стосується також позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення Фастівської міської ради Київської області за № 687-ХLVVIII від 22 грудня 2023 року.

Частина судових витрат, заявлених позивачкою як компенсація за надану правничу допомогу, не пов`язана з розглядом справи № 381/1698/24.

Транспортні витрати позивачки стосуються лише чотирьох судових засідань, тоді як нею заявлено витрати на прибуття до суду щодо семи засідань.

Фактично представником позивачки підтверджено реальне понесення судових витрат у розмірі 21 000 грн.

За наявності обставин відмови у позові у зв`язку з обранням позивачкою неналежного способу захисту додаткове рішення суду першої інстанції та ухвала цього ж суду від 07 жовтня 2024 року підлягають скасуванню.

Натомість у такому разі суду слід вирішити питання компенсації відповідачу судових витрат у порядку статті 141 ЦК України як стороні, на чию користь ухвалено судове рішення.

Доводи інших учасників справи

01 травня 2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Згоди О. О. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, заперечуючи проти доводів представника ОСОБА_2 - адвоката Амельченка В. П., сторона позивача просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

15 липня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Амельченко В. П. через підсистему «Електронний суд» подав до суду додаткові пояснення у справі, які підлягають залишенню без розгляду, так як подані поза межами строку на касаційне оскарження. При цьому суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України). Такого дозволу заявник у Верховного Суду не просив і Суд не надавав (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21, пункти 25-29), від 08 червня 2022 року № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21, пункти 20-22)).

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Амельченка В. П. залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження

у вказаній справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Амельченка В. П. про зупинення виконання рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2024 року тадодаткового рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня

2024 року.

21 квітня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2025 року зупинено виконання та дію рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2024 року, додаткового рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року, до закінчення касаційного перегляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з протоколом засідання Виконавчого комітету Борівської селищної ради народних депутатів Фастівського району Київської області від 17 квітня 1986 року № 4 ОСОБА_3 дозволено побудувати житловий будинок за типовим проєктом КО-5К-145, 5-кімнатний, житловою площею 66,80 кв. м, загальною площею 103,14 кв. м, розміром 9,960х11,400 м, та зобов`язано оформити технічну документацію на будівництво житлового будинку в районному відділі архітектури. Також вказаним протоколом затверджено рішення про виділення ОСОБА_3 земельної ділянки АДРЕСА_3 під будівництво індивідуального житлового будинку.

Відповідно до довідки Борівської селищної ради від 22 травня 2013 року № 455 ОСОБА_3 користувався земельною ділянкою площею 0,06 га на АДРЕСА_1 .

Згідно з довіреністю, посвідченою 14 жовтня 2013 року секретарем Виконкому Борівської селищної ради Фастівського району Київської області Березянською О. П., ОСОБА_3. уповноважив ОСОБА_2 бути його представником в усіх органах державної влади та місцевого самоврядування України, зокрема у Фастівській районній державній нотаріальній конторі та інших нотаріальних конторах Київської області, Фастівському міжміському бюро технічної інвентаризації та управлінні Держкомзему з питань приватизації земельної ділянки, яка розташована на території Борівської селищної ради.

Строк дії довіреності з 14 жовтня 2013 року до 14 жовтня 2014 року включно.

Рішенням Борівської селищної ради про розгляд земельних питань від 12 грудня 2013 року за № 5-3 ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,0700 га, яка розташована на АДРЕСА_1 .

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було розроблено проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 вказаної земельної ділянки з кадастровим номером 3224955300:01:003:0664, а 07 квітня 2014 року ОСОБА_3 подав голові Борівської селищної ради заяву про затвердження цього проєкту.

Рішенням Борівської селищної ради від 15 квітня 2014 року № 8-20 затверджено проєкт землеустрою та передано земельну ділянку площею 0,0700 га, кадастровий номер 3224955300:01:003:0664, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_2 .

На підставі рішення Борівської селищної ради від 15 квітня 2014 року № 8-20 ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 травня 2014 року, індексний номер 21316941, а саме - на вказану земельну ділянку, а відповідні відомості про реєстрацію права власності були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Виконавчого комітету Борівської селищної ради Фастівського району Київської області від 29 травня 2014 року № 4/6 (на підставі заяви ОСОБА_2 від 14 травня 2014 року) земельній ділянці на АДРЕСА_1 , належній ОСОБА_2 , присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 , та зобов`язано ОСОБА_2 внести зміни до правовстановлюючих та інвентаризаційних документів на вказану земельну ділянку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

ОСОБА_1 , як спадкоємиця за заповітом від 28 липня 2014 року, складеним ОСОБА_3 та посвідченим нотаріально, звернулася до Ружинської державної нотаріальної контори із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Листом Ружинської державної нотаріальної контори від 28 березня 2017 року № 658/02-14 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом з підстав відсутності правовстановлюючих документів та рекомендовано звернутися до суду.

18 квітня 2017 року ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_3 , звернулася до Борівської селищної ради із заявою про надання дозволу на завершення приватизації земельної ділянки площею 0,07 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2018 року у справі № 381/4645/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Борівської селищної ради Фастівського району Київської області, Фастівської РДА Київської області про визнання частково недійсним рішення, скасування свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію прав, яке набрало законної сили після касаційного розгляду справи (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року про залишення в силі рішення суду першої інстанції):

- визнано недійсним пункт 2 рішення Борівської селищної ради від 15 квітня 2014 року за № 8-20 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,0700 га за кадастровим номером 3224955300:01:003:0664 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнано протиправним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 травня 2014 року, індексний номер 21316941 (НОМЕР_3);

- визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора від 06 травня 2014 року, індексний номер 12870141 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3224955300:01:003:0664 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 право на завершення процедури приватизації земельної ділянки, площею 0,0700 га, кадастровий номер 3224955300:01:003:0664, за адресою: АДРЕСА_1 .

Постанову суду касаційної інстанції у справі № 381/4645/17 мотивовано тим, що ОСОБА_1 є спадкоємицею за заповітом після смерті ОСОБА_3 , має право на завершення приватизації земельної ділянки, яка була розпочата спадкодавцем ОСОБА_3 і закінчилась на тому, що ним був поданий до Борівської селищної ради розроблений на його замовлення проект землеустрою, дозвіл на виготовлення якого наданий рішенням Борівської селищної ради від 12 грудня 2013 року № 5-3.

Оскільки технічна документація із землеустрою на земельну ділянку на АДРЕСА_1 розроблялася на ім`я ОСОБА_3 , місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що Борівська селищна рада незаконно прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , який був лише представником ОСОБА_3 за довіреністю, що є підставою для визнання недійсним такого рішення органу місцевого самоврядування. Оскільки ОСОБА_2 неправомірно набув право власності на спірну земельну ділянку, тому видача йому свідоцтва про право власності також є неправомірною, у зв`язку з чим підлягає визнанню протиправним та скасуванню разом із рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 .

Таким чином, судом встановлено факт неправомірного набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку та наявність у ОСОБА_1 права на завершення приватизації спірної земельної ділянки.

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 про визнання дій протиправними, скасування реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт, скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва на право власності на нерухоме майно (справа № 382/702/20).

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2021 року у справі № 382/702/20 у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано недійсним та скасовано рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 19897847 від 11 березня 2015 року, згідно з яким за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на незавершене будівництво, об`єкт житлової нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області індексний номер: 22430318 від 26 червня 2015 року про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Визнано недійсним та скасовано видане Реєстраційною службою Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області на ім`я ОСОБА_2 свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 від 26 червня 2015 року на житловий будинок, загальною площею 278,4 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 381/702/20 касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій протиправними, скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва на право власності на нерухоме майно скасовано.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій протиправними, скасування рішень державного реєстратора, скасування свідоцтва на право власності на нерухоме майно змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції постанови суду касаційної інстанції.

В обґрунтування своєї постанови Верховний Суд зазначив, що оскільки позивачка стверджує про перешкоди в здійсненні права на завершення приватизації, яке визнано судовим рішенням, і те, що наявність самочинного будівництва перешкоджає в його реалізації, то позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора свідоцтва про право власності не є належним способом захисту. Ефективним способом захисту прав позивача є, зокрема, вимога про знесення самочинного будівництва, яка позивачем не заявлена.

Згідно з рішенням державного реєстратора Горохової О. В. від 20 червня 2023 року №68089352 за ОСОБА_2 відновлено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок, загальною площею 278,4 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою для прийняття зазначеного рішення №68089352 від 20 червня 2023 року державним реєстратором Гороховою О. В. зазначено, зокрема, заяву про скасування за № 55775209 від 15 червня 2023 року, подану представником ОСОБА_2 - адвокатом Амельченко В. П. До даної заяви надано довіреність від ОСОБА_2 та копію постанови Верховного Суду № 381/702/20 від 01 лютого 2023 року.

Рішенням Фастівської міської ради Київської області від 22 грудня 2023 року № 687-ХLV-VIII передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3224955300:01:003:0664, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 71356759 від 31 січня 2024 року, прийнятого державним реєстратором Марченко В. Г.

Підставою для прийняття державним реєстратором рішення № 71356759 від 31 січня 2024 року зазначено рішення Фастівської міської ради Київської області від 22 грудня 2023 року № 687-ХLV-VIII.

З червня 2023 року у провадженні Фастівського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справа № 381/2720/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання знесення самочинного будівництва та відновлення до попереднього стану земельної ділянки, у межах якої і має бути надано оцінку діям відповідача щодо порушення прав позивачки будівництвом спірного об`єкту самочинного будівництва.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Амельченка В. П. підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

Положеннями статей 15 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 пред`явила позов з метою відновлення своїх прав та інтересів щодо завершення приватизації земельної ділянки, кадастровий номер 3224955300:01:003:0664, за адресою: АДРЕСА_1 , що визнано судовими рішеннями, які набрали законної сили. Просила суд визнати незаконним та скасувати рішення державних реєстраторів в частині державної реєстрації права власності на спірний об`єкт самочинного будівництва та на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 , а також скасувати рішення Фастівської міської ради Київської області про передачу йому у власність земельної ділянки, кадастровий номер 3224955300:01:003:0664,для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_2 .

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є належним та відновить його порушене право.

Однак Верховний Суд з такими висновками судів погоджується не повністю.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора Горохової О. В. № 68089352 від 20 червня 2023 року

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

У статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частин першої, другої статті 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати у цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дає змогу стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва та встановлює можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено з підстав, передбачених статтями 391 396 ЦК України.

У частині другій статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

У постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) Велика Палата Верховного Суду вказала:

- сам собою факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду не слід розглядати як окреме щодо факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки (пункт 89);

- права власника земельної ділянки порушуються у результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки у реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження (пункт 92);

- за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна (пункт 112);

- належними вимогами, які може заявити власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження нею, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (пункт 113).

Отже, за змістом наведених висновків, вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності є неналежним способом захисту.

Юридичні перешкоди для власника земельної ділянки, які виникли внаслідок зазначеної реєстрації, усуваються внаслідок задоволення судом належних позовних вимог:

1) або про знесення самочинно побудованого нерухомого майна (внаслідок демонтажу якого на підставі пункту 1 частини першої, частини другої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» закриваються відповідний розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційна справа);

2) або про визнання права власності на самочинно побудоване майно (таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності на відповідне майно згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно»).

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (пункт 138)).

У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (пункт 154)).

Вказаний висновок є застосовним до спірних правовідносин з огляду на предмет та підстави позовних вимог та на твердження позивача про те, що спірне майно має характер самочинного.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник (користувач) земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 червня 2024 року в справі № 904/4339/21, від 05 червня 2024 року в справі № 521/13158/19, від 23 квітня 2024 року в справі № 904/994/22, від 19 березня 2024 року в справі № 915/1439/21, від 21 вересня 2022 року в справі № 461/3490/18, від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16, від 20 січня 2021 року в справі № 442/302/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16 (пункт 77), від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (пункт 52), від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20 (пункт 148)).

Належними та допустимими доказами у справі підтверджено, що за життя ОСОБА_3 користувався спірною земельною ділянкою, будував житловий будинок та розпочав процедуру приватизації земельної ділянки.

Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

За наслідками розгляду справ № 381/4645/17 та № 381/702/20 за позовами ОСОБА_1 судовими рішеннями, що набрали законної сили, встановлено наявність у ОСОБА_1 як спадкоємиці ОСОБА_3 права на завершення приватизації спірної земельної ділянки, а також встановлено факт неправомірного набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку.

Отже, ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки до моменту завершення її приватизації у порядку, визначеному законом. При цьому право позивачки на завершення приватизації має пріоритет порівняно з вчиненням ОСОБА_2 аналогічних дій щодо цієї ж земельної ділянки, оскільки реалізацію вказаного права розпочав за життя та не завершив ОСОБА_3 , спадкоємицею якого є ОСОБА_1 .

З позовної заяви вбачається, що неможливість завершення процедури приватизації, зокрема відмова у виділенні ОСОБА_1 у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3224955300:01:003:0664, пов`язана саме з тим, що право власності на житловий будинок, побудований на цій земельній ділянці, зареєстровано за ОСОБА_2 .

Суди першої та апеляційної інстанцій у порушення наведених норм права та сталої судової практики, зазначеного не врахували, з огляду на наявність у позивачки права користування земельною ділянкою дійшли помилкових висновків про задоволення позовних вимог та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого державним реєстратором Гороховою О. В. № 68089352 від 20 червня 2023 року щодо державної реєстрації права власності відповідача на об`єкт самочинного будівництва.

Висновки судів про визнання незаконним та скасування оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23), про те, що права власника (користувача) земельної ділянки порушуються у результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно.

Під час розгляду справи № 381/702/20 Верховний Суд вже виснував про те, що оскільки позивач стверджує про перешкоди в здійсненні права на завершення приватизації, яке визнано судовим рішенням, і те що наявність самочинного будівництва перешкоджає в його реалізації, то позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора свідоцтва про право власності не є належним способом захисту. Ефективним способом захисту прав позивача є, зокрема, вимога про знесення самочинного будівництва, яка позивачем не заявлена (постанова від 01 лютого 2023 року, провадження

№ 61-7667св22).

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що з червня 2023 року у провадженні Фастівського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справа № 381/2720/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання знесення самочинного будівництва та відновлення до попереднього стану земельної ділянки, у межах якої і має бути надано оцінку діям відповідача ОСОБА_2 щодо порушення прав позивачки будівництвом спірного об`єкту самочинного будівництва.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора Горохової О. В. № 68089352 від 20 червня 2023 року підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення у цій частині про відмову у задоволенні позовної вимоги в зв`язку з неефективним способом захисту.

Щодо позовних вимог про скасування рішення Фастівської міської ради Київської області № 687-ХLVVIII від 22 грудня 2023 року та рішення державного реєстратора Марченко В. Г. № 71356759 від 31 січня 2024 року

Відповідно до частин першої, третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

За змістом статті 118 ЗК України (у редакції, чинній для спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

На підставі частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з усталеною практикою вирішення Верховним Судом спірних питань у земельних спорах за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених правових норм, першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього не існує законних перешкод (постанови Верховного Суду від 13 червня 2022 року у справі № 278/2592/20 (провадження № 61- 11128св21), від 01 липня 2022 року у справі № 700/309/20 (провадження №61-11769св21), у постанові від 30 червня 2022 року у справі № 700/305/20.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на час винесення оскаржуваного рішення Фастівською міською радою від 22 грудня 2023 року №687-ХLV-VIII, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості та надано у власність земельну ділянку (кадастровий номер 3224955300:01:003:0664) ОСОБА_2 , земельна ділянка вже була сформована на підставі проєкту землеустрою, виготовленого на ім`я ОСОБА_3 та затвердженого рішенням Борівської селищної ради Фастівського району Київської області від 15 квітня 2014 року, яке в частині затвердження проєкту землеустрою є чинним.

З огляду на аналогічні обставини, набуття ОСОБА_2 у власність вказаної земельної ділянки рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2018 року у справі № 381/4645/17 вже визнавалося незаконним. У вказаній справі судом визнано недійсним пункт 2 рішення Борівської селищної ради від 15 квітня 2014 року за № 8-20 щодо передачі даної земельної ділянки, кадастровий номер 3224955300:01:003:0664, у власність ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 надано право закінчити приватизацію вищезазначеної земельної ділянки.

Таким чином, встановивши, що позивачка має право на завершення процедури приватизації конкретної земельної ділянки, кадастровий номер №3224955300:01:003:0664, у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 як спадкоємиця, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про незаконність рішення Фастівської міської ради Київської області № 687-ХLVVIII від 22 грудня 2023 року та наявність правових підстав для його скасування як такого, що порушує вказане право позивачки.

Оскільки встановлено неправомірність набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку на підставі рішення Фастівської міської ради, колегія суддів погоджується з висновками судів про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Марченко В. Г. № 71356759 від 31 січня 2024 року щодо реєстрації права власності на земельну ділянку загальною площею 0,0700 га, кадастровий номер 3224955300:01:003:0664, за ОСОБА_2 .

Рішення Фастівської міської ради Київської області № 687-ХLVVIII від 22 грудня 2023 року та здійснення державної реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 на підставі вказаного рішення перешкоджають ОСОБА_1 завершити процедуру приватизації конкретної земельної ділянки, кадастровий номер №3224955300:01:003:0664, що підтверджено рішенням суду, що набрало законної сили.

Визнання недійсними та скасування рішення Фастівської міської ради Київської області № 687-ХLVVIII від 22 грудня 2023 року та рішення державного реєстратора Марченко В. Г. № 71356759 від 31 січня 2024 року у такому випадку сприятимуть захисту прав та законних інтересів позивачки, а тому є належним й ефективним способом захисту порушених прав.

Наведені у касаційній скарзі доводи направлені на переоцінку доказів, зокрема щодо наявності у відповідача прав на спірну земельну ділянку, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин при вирішенні позову у вказаній частині позовних вимог ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню в частині вирішення позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора Горохової О. В. № 68089352 від 20 червня 2023 року з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.

У частині вирішення позовних вимог про скасування рішення Фастівської міської ради Київської області № 687-ХLVVIII від 22 грудня 2023 року та рішення державного реєстратора Марченко В. Г. № 71356759 від 31 січня 2024 року рішення судів є законними та обґрунтованими, а тому їх у вказаній частині необхідно залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Крім рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року в частині вирішення спору по суті, предметом касаційного оскарження також є ухвала Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2024 року, додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2024 року та постанова Київського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року про залишення вказаних судових рішень без змін в частині вирішення питання про розподіл судових витрат у справі.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Таким чином, оскільки рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду щодо вирішення спору по суті підлягають частковому скасуванню з ухваленням нового рішення, у справі необхідно здійснити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку як із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, так і з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо судового збору, сплаченого за подання позову, апеляційної та касаційної скарг

Предметом спору у цій справі є вимоги про скасування: рішення державного реєстратора Горохової О. В. за № 68089352 від 20 червня 2023 року, рішення Фастівської міської ради Київської області за № 687-ХLVVIII від 22 грудня 2023 року, рішення державного реєстратора Марченко В. Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 71356759 від 31 січня 2024 року, тобто три вимоги немайнового характеру.

За подання позову ОСОБА_1 сплатила 3 633,60 грн.

За подання апеляційної скарги на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2024 року ОСОБА_2 сплатив 5 450,40 грн.

За подання касаційної скарги на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року в частині вирішення спору по суті ОСОБА_2 сплатив 7 827,80 грн.

Оскільки позов задоволено частково, з відповідачів на користь позивачки відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог (щодо двох вимог) за подання позову до суду першої інстанції - у розмірі 2 422,40 грн, тобто по 1 211,20 грн з кожного відповідача.

Щодо позовної вимоги, у задоволенні якої відмовлено, сплачений судовий збір покладається на позивачку, а тому не підлягає компенсації.

Оскільки рішення про часткове задоволення позову стало результатом касаційного перегляду справи, з позивачки на користь відповідача ОСОБА_2 відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру позовних вимог, які не задоволено (одна вимога), за подання: апеляційної скарги на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2024 року - 1 816,80 грн та касаційної скарги на оскаржувані судові рішення - 2 422,40 грн, а разом 4 239,20 грн.

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Здійснивши взаємозарахування витрат на сплату судового збору, понесеного обома сторонами у судах всіх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку про стягнення:

з Фастівської міської ради на користь ОСОБА_1 1 211,20 грн судового збору;

з ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 3 028 грн (4 239,20 грн - 1 211,20 грн) судового збору.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених сторонами під час розгляду справи судами

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

01 жовтня 2024 року представник позивачки адвокат Згода О. О. на підтвердження понесених нею у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 45 000 грн надав копію договору про надання правничої допомоги від 11 березня 2024 року № 267/24 та додаткової угоди до нього № 1 від 23 липня 2024 року; копію акта приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 11 березня 2024 року № 267/24, датований 30 вересня 2024 року; копії платіжних інструкцій щодо сплати транспортних витрат, пов`язаних з участю представника позивача у судових засіданнях, проведених у приміщеннях Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 липня 2024 року на суму 5 000 грн, від 09 серпня 2024 року на суму 5 000 грн, від 08 вересня 2024 року на суму 5 000 грн, від 19 вересня 2024 року на суму 5 000 грн з копіями рахунків на оплату вказаних витрат від 23 липня 2024 року, 09 серпня 2024 року, 06 вересня 2024 року, 17 вересня 2024 року; копії платіжних інструкцій про оплату вартості послуг адвоката по договору про надання правничої допомоги від 11 березня 2024 року № 267/24; від 27 березня 2024 року у сумі 10 000 грн; від 16 квітня 2024 року у сумі 10 000 грн та від 21 травня 2024 року у сумі 5 000 грн; копію довідки від 30 вересня 2024 року щодо руху коштів по картці адвоката Згоди О. О. у період з 27 лютого 2024 року до 21 травня 2024 року; копію довідки від 30 вересня 2024 року щодо руху коштів по картці адвоката Згоди О. О. у період з 27 лютого 2024 року до 21 травня 2024 року.

У свою чергу, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 73 511 грн у суді першої інстанції представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Амельченко В. П. надав: ордер на надання правничої допомоги від 02 липня 2024 року № 1460990; договір про надання правничої допомоги від 26 січня 2024 року № 109482, замовлення до вказаного договору: від 12 квітня 2024 року на суму 1 900 грн (підготовка та подача заяви про ознайомлення з матеріалами справи), від 01 травня 2024 року на суму 9 500 грн (підготовка та подача відзиву на позовну заяву), від 10 травня 2024 року на суму 1 900 грн (підготовка та подача клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції), від 16 травня 2024 року на суму 3 800 грн (участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції), від 24 травня 2024 року на суму 5 876 грн (підготовка та подача заперечень (відповідь на відзив), від 31 травня 2024 року на суму 5 876 грн (підготовка та пояснень у справі), від 02 липня 2024 року на суму 4 131 грн (участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції), від 23 липня 2024 року на суму 7 600 грн (участь в судовому засіданні в приміщенні суду першої інстанції), від 12 серпня 2024 року на суму 7 600 грн (участь в судовому засіданні в приміщенні суду першої інстанції), від 16 травня 2024 року на суму 1 900 грн (підготовка клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу);

акти здачі-приймання послуг за вказаними замовленнями до договору про надання правничої допомоги від 26 січня 2024 року № 109482: від 19 квітня 2024 року, 17 травня 2024 року, 22 травня 2024 року, 23 травня 2024 року, 29 травня 2024 року, 04 липня 2024 року, 05 липня 2024 року, 25 липня 2024 року, 15 серпня 2024 року;

рахунки на оплату та платіжні інструкції на суму 1900 грн, 9500 грн, 2252 грн, 3800 грн, 5876 грн, 5876 грн, 4131 грн, 8000 грн, 7600 грн, 2076 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 13 570 грн у суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Амельченко В. П. надав:

ордер на надання правничої допомоги від 17 жовтня 2024 року № 1497531; замовлення до договору про надання правничої допомоги від 26 січня 2024 року № 109482: від 04 жовтня 2024 року на суму 11 400 грн (підготовка апеляційної скарги), від 04 листопада 2024 року на суму 2 170 грн (подача апеляційної скарги до суду та усім учасникам справи);

акти здачі-приймання послуг за вказаними замовленнями до договору про надання правничої допомоги від 26 січня 2024 року № 109482: від 04 листопада 2024 року;

рахунки на оплату та платіжні інструкції на суму 11 400 грн, 2 170 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 13 841 грн у суді касаційної інстанції представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Амельченко В. П. надав:

ордер на надання правничої допомоги від 07 квітня 2025 року № 1562640; замовлення до договору про надання правничої допомоги від 26 січня 2024 року № 109482: від 18 лютого 2025 року на суму 7 400 грн (підготовка касаційної скарги), від 03 квітня 2025 року на суму 6 441 грн (підготовка та оформлення касаційної скарги для подання до суду та усім учасникам справи);

акти здачі-приймання послуг за вказаними замовленнями до договору про надання правничої допомоги від 26 січня 2024 року № 109482: від 04 квітня 2025 року; від 07 квітня 2025 року;

рахунки на оплату та платіжні інструкції на суму 7 400 грн, 6 441 грн.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатами позивачки та відповідача ОСОБА_2 послуг та їх необхідність, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, а також враховуючи часткове задоволення позову, колегія суддів вважає, що:

на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 підлягають відшкодуванню витрати на правничу допомогу, понесені у суді першої інстанції у розмірі 25 000 грн;

на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню витрати на правничу допомогу, понесені: у суді першої інстанції у розмірі 15 000 грн; у суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000 грн; у суді касаційної інстанції у розмірі 5 000 грн, а всього 25 000 грн.

Такі розміри витрат на професійну правничу допомогу сторін відповідатимуть критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторін.

Здійснивши взаємозарахування витрат на правову допомогу, понесених сторонами, урахувавши вимоги частини десятої статті 141 ЦПК України, суд касаційної інстанції вважає, що витрати на правову допомогу не підлягають стягненню зі сторін на користь один одного.

Згідно частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою від 06 травня 2025 року Верховний Суд зупинив виконання та дію, зокрема рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року до закінчення перегляду справи касаційним судом, а також враховуючи висновки, зроблені у цій справі касаційним судом, виконання цих судових рішень на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню в частині позовних вимог про скасування рішення Фастівської міської ради Київської області № 687-ХLVVIII від 22 грудня 2023 року та рішення державного реєстратора Марченко В. Г. № 71356759 від 31 січня 2024 року.

Виконання додаткового рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2024 року не підлягає поновленню, оскільки це судове рішення скасоване за результатами касаційного перегляду.

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Амельченка Вячеслава Павловича задовольнити частково.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області Горохової Ольги Валеріївни № 68089352 від 20 червня 2023 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення Фастівської міської ради Київської області № 687-ХLVVIII від 22 грудня 2023 року та рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області Марченка Володимира Григоровича № 71356759 від 31 січня 2024 року залишити без змін.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року у частині розподілу судового збору, а також ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2024 року та додаткове рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове рішення про розподіл судових витрат.

Стягнути з Фастівської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 1211,20 грн судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3028,00 грн судового збору.

Поновити виконання рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення Фастівської міської ради Київської області № 687-ХLVVIII від 22 грудня 2023 року та рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області Марченка Володимира Григоровича № 71356759 від 31 січня 2024 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець