Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.04.2025 року у справі №367/3426/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 367/3426/19

провадження № 61-12895св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор Київської філії Комунального підприємства Вишенківської сільської ради «Добробут Гарант» Гуменюк Катерина Миколаївна, ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства Вишенківської сільської ради «Добробут Гарант» Гуменюк Катерини Миколаївни, ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», третя особа - ОСОБА_3 , про скасування рішення державного реєстратора, скасування записів про право власності та визнання права власності

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бабенка Сергія Сергійовича на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 березня 2024 року у складі судді Кравчук Ю. В. та постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2024 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В.А., Кафідової О.В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила скасувати рішення державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Гуменюк К. М. (далі - державний реєстратор Гуменюк К. М.), від 15 серпня 2018 року, індексний номер 42561135, згідно з яким 15 серпня 2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 27507575 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку загальною площею 0,10 га, кадастровий номер 3210900000:01:089:0035, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1622972080000, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») на підставі договору іпотеки від 26 лютого 2007 року № 2832;

скасувати запис про право власності № 27507575 на вказану земельну ділянку за ТОВ «Кей-Колект»;

скасувати запис про право власності № 30194637 на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 ;

визнати за нею право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,10 га, кадастровий номер 3210900000:01:089:0035, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1622972080000.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 26 лютого 2007 року між ОСОБА_3 і Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), який змінив назву на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), був укладений кредитний договір № 11121897000, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 69 000,00 дол. США строком до 26 лютого 2014 року включно.

Цього ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між позивачкою та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений договір іпотеки № 2832, за умовами якого в іпотеку банку передано земельну ділянка, загальною площею 0,10 га, кадастровий номер 3210900000:01:089:0035, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» на підставі договору відступлення права вимоги за договорами іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саєнко Є. В., відступило права вимоги за іпотечним договором ТОВ «Кей-Колект».

15 серпня 2018 року державний реєстратор Гуменюк К. М. здійснила реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» права власності на предмет іпотеки.

У подальшому ТОВ «Кей-Колект» як новий власник вказаного майна 07 лютого 2019 року здійснило відчуження майна, шляхом укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки з відстрочкою платежу, реєстровий номер договору 1003, з ОСОБА_2 .

Позивачка вважає, що перехід права власності на належний їй предмет іпотеки відбувся незаконно, що призвело до порушення її прав, які підлягають захисту в судовому порядку.

Зокрема, у ТОВ «Кей-Колект» не було та немає окремого письмового договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Крім того, ТОВ «Кей-Колект» було зобов`язане надати державному реєстратору Гуменюк К. М. письмову вимогу про усунення порушень, документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем такої вимоги та окремий письмовий договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Враховуючи те, що вона не отримувала вказаної письмової вимоги та не укладала окремого письмового договору про задоволення вимог іпотекодержателя, позивачка просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ірпінський міський суд Київської області рішенням від 27 березня 2024 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними. При цьому суд встановив, що ТОВ «Кей-Колект» відповідно до пункту 5.2 договору іпотеки правомірно звернуло стягнення на предмет іпотеки та зареєструвало право власності на предмет іпотеки. Тобто звернення стягнення на предмет іпотеки ТОВ «Кей-Колект» та подальший продаж земельної ділянки ОСОБА_2 проведено з додержанням норм законодавства.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 25 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Цесельська І. В., залишив без задоволення. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 березня 2024 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У серпні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бабенко С. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 759/9676/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що сторони, укладаючи договір іпотеки, встановили, що позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку». Водночас у матеріалах справи немає доказів того, що між ОСОБА_1 як іпотекодавцем і ТОВ «Кей-Колект» (який є правонаступником ПAT «УкрСиббанк») як іпотекодержателем був укладений окремий договір про задоволення вимог ТОВ «Кей-Колект». Отже, суди попередніх інстанцій дійшли безпідставного висновку про те, що такий пункт договорів є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя.

Суди не врахували того, що ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_3 не отримували повідомлень про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Суди не взяли до уваги і той факт, що реєстрація права власності за іпотекодержателем відбулася без оцінки предмета іпотеки. Також скарга містить доводи про те, що розрахунок заборгованості позичальника не відповідає дійсності, при цьому позивачка поручалася перед кредитором за виконання боржником зобов`язання у розмірі 348 450,00 грн.

У жовтні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Карпухін Я. В. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України або залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. При цьому посилався, зокрема, на обрання позивачкою неналежного способу захисту з огляду на те, що ТОВ «Кей-Колект», зареєструвавши право власності на спірну ділянку, відчужило її ОСОБА_2 .

У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бабенко С. С. подав до Верховного Суду письмові пояснення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

18 жовтня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що 26 лютого 2007 між АКІБ «Укрсиббанк» і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 11121897000, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 69 000,00 дол. США строком до 26 лютого 2014 року включно.

Цього ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за вказаними кредитним договором між позивачкою та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений договір іпотеки № 2832, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В,. за умовами якого в іпотеку банку передано земельну ділянку, загальною площею 0,10 га, кадастровий номер 3210900000:01:089:0035, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1.2 іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання всіх грошових зобов`язань позичальника за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № 11121897000 (далі - кредитний договір 1) та за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № 11121901000/2 (далі - кредитний договір 2) (разом - кредитний договір).

Згідно з підпунктом 1.2.1 договору іпотеки передбачено зобов`язання по поверненню в повному обсязі отриманих в порядку та на умовах відповідно до кредитного договору 1 кредитних коштів у сумі 69 000,00 дол. США, що на день укладення кредитного договору 1 за курсом НБУ становило 348 450,00 грн.

Відповідно до підпункту 1.2.2 ввказаного договору передбачено зобов`язання по повернення отриманого кредиту за кредитним договором 1 в термін до 26 лютого 2014 року, якщо інший термін повернення кредиту не встановлено згідно з умовами кредитного договору 1.

Відповідно до підпункту 1.2.8 договору іпотеки строк користування кредитом за кредитним договором 2 встановлено до 26 лютого 2014 року, якщо інший строк повернення кредиту не встановлено відповідно до зазначеного кредитного договору.

Згідно з підпунктом 2.1.1 договору іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до підпункту 2.1.2 в разі порушення позичальником обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати довгострокового виконання зобов`язань за кредитним договором, а в разі невиконання позичальником цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з пунктом 4.1 звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у: випадках, зазначених в підпунктах 2.1.1 - 2.1.2. цього договору іпотеки, або; у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності позичальника або визнання його банкрутом або; у разі ліквідації юридичної особи - позичальника, або; у разі порушення позичальником будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим договором, або; в інших випадках відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до пункту 4.2 казаного договору звернення стягнення здійснюється на підставі: або рішення суду; або виконавчого напису нотаріуса; або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; або за договором між іпотекодавцем та іпотокодержателем про задоволення вимог іпотекодежателя.

Згідно з пунктом 4.3 у випадках, зазначених в підпунктах 2.1.1 - 2.1.2 цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю повідомлення, оформлене згідно зі статтею 35 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до пункту 4.4 договору у разі невиконання іпотекодавцем вимог, зазначених в повідомленні, про яке йдеться в пункті 4.3, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення.

Згідно з пунктом 4.6 договору звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору іпотеки та відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку».

Розділом 5 договору передбачено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до підпункту 5.1 договору іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до пункту 5.2 договору іпотеки у разі настання обставин, зазначених в пункті 4.1 цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

На підставі нотаріального договору факторингу № 4 та нотаріального договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, посвідчених приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В. 12 грудня 2011 року за реєстровими номерами 5207-5208, право вимоги до боржників за кредитним договором та іпотечним договором набуло ТОВ «Кей-Колект».

06 липня 2017 року ТОВ «Кей-Колект» рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення надіслало ОСОБА_1 (іпотекодавцю) і ОСОБА_3 (позичальнику) вимогу про порушення основного зобов`язання та іпотечного договору з пропозицією сплатити заборгованість, а також з попередженням про наслідки несплати заборгованості з урахуванням положень статей 35, 36 Закону України «Про іпотеку», зокрема шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтями 37, 38 Закону України «Про іпотеку».

Вказані повідомлення іпотекодавець ОСОБА_1 та позичальник ОСОБА_3 отримали 18 липня 2017 року (т. 1, а. с. 210, 213), проте вимоги іпотекодержателя не задовольнили, боргові зобов`язання за кредитним договором перед кредитором залишилися невиконаними.

15 серпня 2018 року державний реєстратор Гуменюк К. М. здійснила реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кей-Колект».

07 лютого 2019 року між ТОВ «Кей-Колект» і ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з відстрочкою платежу, зареєстрований приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Розсохою С. С. за реєстровим номером 1003.

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору продавець передає у власність покупця земельну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 3210900000:01:089:0035, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а покупець приймає земельну ділянку у власність та зобов`язується сплатити за неї певну грошову суму.

Згідно з пунктом 2.1 вказаного договору вартість нерухомого майна відповідно до довідки про балансову вартість від 17 серпня 2018 року № 17/08/18/734024/3 становить 1 088 744,00 грн.

Відповідно до пункту 2.2 за домовленістю сторін продаж земельної ділянки вчинено за 1 472 016,00 грн., що відповідно до курсу НБУ еквівалентно 54 600,00 дол. США, але повинна бути переглянута покупцем відповідно до курсу долара США на дату здійснення платежу. Грошові кошти покупець зобов`язаний передати до 30 квітня 2019 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме мано та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04 березня 2019 року № 158391606 земельна ділянка, загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 3210900000:01:089:0035, за адресою: АДРЕСА_1 , з реєстраційним номером 1622972080000 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 07 лютого 2019 року № 1003.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення відповідають не повною мірою.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача. Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні). Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

У справі, яка переглядається, позивачка з урахуванням заяви про зміну предмета позову просила скасувати рішення державного реєстратора Гуменюк К. М. від 15 серпня 2018 року, індексний номер 42561135, згідно з яким 15 серпня 2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 27507575 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору іпотеки від 26 лютого 2007 року № 2832;

скасувати запис про право власності № 27507575 на вказану земельну ділянку за ТОВ «Кей-Колект»;

скасувати запис про право власності № 30194637 на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 ;

визнати за нею право власності на земельну ділянку загальною площею 0,10 га, кадастровий номер 3210900000:01:089:0035, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1622972080000.

Суди встановили, що 15 серпня 2018 року державний реєстратор Гуменюк К. М. здійснила реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кей-Колект», а 07 лютого 2019 року між ТОВ «Кей-Колект» і ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з відстрочкою платежу.

Згідно з частиною першою статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребувати своє майно, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

За загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) та багатьох інших.

Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що позивачка обрала неефективний спосіб захисту порушених прав, оскільки вирішення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора, скасування записів про право власності не призведе до повернення у власність позивача спірного нерухомого майна, яке відчужене іпотекодержателем іншій особі, а отже, і до поновлення порушених прав, на що суди попередніх інстанцій уваги не звернули.

Відновлення порушеного права ОСОБА_1 можливе лише шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 388 ЦК України.

ОСОБА_1 , змінивши предмет позову, вимог до ОСОБА_2 щодо витребування майна з чужого незаконного володіння не заявляла.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за необґрунтованістю позову, не звернувши уваги на неефективність обраного позивачем способу захисту.

Таким чином, слушними є доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, про обрання позивачкою неефективного способу захисту, однак немає підстав для задоволення заяви представника про закриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційну скаргу належить задовольнити частково, судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бабенка Сергія Сергійовича задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2024 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов