Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.04.2025 року у справі №215/3624/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 215/3624/22

провадження № 61-14242св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Кириєнко Юлія Федорівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Квятковського Я. А., додаткове рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Квятковського Я. А., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Агєєва О. В., Корчистої О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Кириєнко Ю. Ф. (далі - приватний нотаріус КРНО Кириєнко Ю. Ф.), про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування.

Змінена позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , спадкоємцями першої черги за законом якої є: чоловік ОСОБА_6 та сини ОСОБА_3 і ОСОБА_4

ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини після померлої матері ОСОБА_5 не звертався.

Відповідно до довідки від 10 грудня 2021 року № 10866 ОСОБА_5 та її сини ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, зазначена квартира стояла зачинена до 2022 року через пожежу.

Згідно з актом від 26 вересня 2022 року ОСОБА_6 з 2000 року проживав з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в квартирі АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_6 на праві власності. 30 грудня 2011 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, після чого вони проживали однією сім`єю за цією адресою до смерті ОСОБА_5 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на грошові вклади, що знаходяться в Акціонерному товаристві комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), номер рахунку НОМЕР_1 , договір SAMDNWFD0071709151701 від 20 вересня 2017 року, залишок 7 499,76 дол. США.

Зазначені кошти було набуто під час шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , тому за життя ОСОБА_6 належала 1/2 частина цих коштів.

Також, з урахуванням прийняття спадщини ОСОБА_6 після померлої дружини ОСОБА_5 , а також частки іншого спадкоємця ОСОБА_3 , спадкова частина ОСОБА_6 у вкладі складає 1/4 - від 1/2 частки вкладу.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 , спадкоємцями першої черги за законом якого є донька ОСОБА_2 та син ОСОБА_1 .

До складу спадщини ОСОБА_6 включається вклад в Акціонерному товаристві «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - АТ «ПУМБ»), номер рахунку НОМЕР_2 , відкритий на підставі заяви ОСОБА_6 від 01 березня 2006 року, сума коштів 2 007,34 грн, які набуті ним під час шлюбу з ОСОБА_5 .

Відповідно до листа приватного нотаріуса КРНО Кириєнко Ю. Ф. від 20 вересня 2022 року № 160/01-16 у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 відмовлено та роз`яснено, що у разі наявності документів або іншої інформації про майно, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , вона має звернутися до суду для визнання за ОСОБА_6 права власності на належну йому частину майна, щоб виключити це майно зі спадкової маси після смерті ОСОБА_5 .

Ураховуючи викладене, з урахуванням зміни позову, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд:

- встановити факт постійного проживання ОСОБА_6 зі спадкодавцем - дружиною ОСОБА_5 на час відкриття спадщини після смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частки грошового вкладу з усіма нарахованими процентами, що знаходяться в АТ КБ «ПриватБанк», номер рахунку НОМЕР_1 , договір SAMDNWFD0071709151701 від 20 вересня 2017 року в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/8 частки грошового вкладу з усіма нарахованими процентами, що знаходяться в АТ КБ «ПриватБанк», номер рахунку НОМЕР_1 , договір SAMDNWFD0071709151701 від 20 вересня 2017 року в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частки грошового вкладу з усіма нарахованими процентами, що знаходяться в АТ «ПУМБ», номер рахунку НОМЕР_2 , на підставі заяви від 01 березня 2006 року, у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/8 частки грошового вкладу з усіма нарахованими процентами, що знаходяться в АТ «ПУМБ», номер рахунку НОМЕР_2 , на підставі заяви від 01 березня 2006 року, у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 травня 2024 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_6 з дружиною ОСОБА_5 на час відкриття спадщини після смерті останньої - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частки грошового вкладу з усіма нарахованими процентами, що знаходяться в АТ КБ «ПриватБанк», номер рахунку НОМЕР_1 , договір SAMDNWFD0071709151701 від 20 вересня 2017 року в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/8 частки грошового вкладу з усіма нарахованими процентами, що знаходяться в АТ КБ «ПриватБанк», номер рахунку НОМЕР_1 , договір SAMDNWFD0071709151701 від 20 вересня 2017 року в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частки грошового вкладу з усіма нарахованими процентами, що знаходяться в АТ «ПУМБ», номер рахунку НОМЕР_2 , на підставі заяви від 01 березня 2006 року, у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/8 частки грошового вкладу з усіма нарахованими процентами, що знаходяться в АТ «ПУМБ», номер рахунку НОМЕР_2 , на підставі заяви від 01 березня 2006 року, у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачами підтверджено належними та достовірними доказами те, що ОСОБА_5 з 2000 року до дня смерті проживала спільно з ОСОБА_6 в квартирі АДРЕСА_2 , незважаючи на те, що була зареєстрована за іншою адресою, та враховуючи те, що зазначений факт має юридичне значення для позивачів для реалізації спадкових прав, наявні підстави для встановлення факту спільного проживання ОСОБА_6 з ОСОБА_5 на час відкриття спадщини.

Оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували у шлюбі, спільно проживали, а після смерті ОСОБА_5 залишився грошовий вклад у банку, оформлений на її ім`я, також після смерті ОСОБА_6 залишилися кошти на банківському рахунку, оформленому на його ім`я, зазначені грошові кошти є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 та частка кожного становить 1/2.

З урахуванням прийняття спадщини ОСОБА_6 (враховуючи постійне спільне проживання із спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини) і ОСОБА_3 після померлої ОСОБА_5 , за життя ОСОБА_6 успадкував 1/4 частину банківського вкладу в АТ КБ «ПриватБанк», оформленого на ім`я ОСОБА_5 , тобто від 1/2 частки спільного майна подружжя.

У зв`язку з окремим проживанням відповідача ОСОБА_4 і неподачею ним заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , він не прийняв спадщину у встановленому законом порядку, а тому не може бути спадкоємцем за законом.

Таким чином, до складу спадщини після смерті ОСОБА_6 входить 3/4 частини зазначених банківських вкладів.

Відповідно до розрахунку позивачів, вони просять суд визнати за ними у порядку спадкування за законом право власності на 3/8 частки вкладів за кожним після смерті батька ОСОБА_6 , з чим суд погоджується з урахуванням принципу рівності часток спадкоємців, а також відсутністю інших спадкоємців після смерті ОСОБА_6 .

Додатковим рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 225,85 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 225,85 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 225,85 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 8 975,00 грн, а всього 10 200,85 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 225,85 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 8 975,00 грн, а всього 10 200,85 грн.

Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив із їх доведеності належними, допустимими та достовірними доказами, а також неподачею відповідачами клопотань про їх зменшення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 травня 2024 року в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на 3/8 частки грошового вкладу за кожним, з усіма нарахованими процентами, що знаходяться в АТ КБ «ПриватБанк», номер рахунку НОМЕР_1 , договір SAMDNWFD0071709151701 від 20 вересня 2017 року, та 3/8 частки грошового вкладу за кожним, з усіма нарахованими процентами, що знаходяться в АТ «ПУМБ», номер рахунку НОМЕР_2 , на підставі заяви від 01 березня 2006 року, у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінено.

Зменшено розмір частки права власності спадкоємців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за цими грошовими вкладами з 3/8 частки на 1/3 частки за кожним.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Додаткове рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2024 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, погодився із позицією позивачів, що після смерті ОСОБА_5 спадкоємцями стали чоловік ОСОБА_6 та син ОСОБА_3 , який подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини, інший син спадкодавця ОСОБА_4 , на думку суду першої інстанції, спадщину не прийняв, тому належна померлій частка спадкового майна у вигляді банківського вкладу була поділена між двома - чоловіком та одним сином, а не трьома спадкоємцями, тобто сина ОСОБА_4 суд позбавив спадкового майна, зробивши хибний висновок, що останній не прийняв спадщину у встановленому законом порядку, оскільки він проживав окремо від матері і заяву про прийняття спадщини нотаріусу не подавав.

Цей висновок суду першої інстанції спростовується матеріалами справи, зокрема інформацією приватного нотаріуса, який зазначив, що спадкоємцями після померлої матері ОСОБА_5 є син ОСОБА_3 , який подав заяву про прийняття спадщини за законом та ОСОБА_4 , який хоча заяву про прийняття спадщини не подавав, проте був зареєстрований із матір`ю за однією адресою і від спадщини не відмовлявся.

Таким чином, після смерті ОСОБА_5 її чоловік ОСОБА_6 та сини ОСОБА_3 і ОСОБА_4 успадкували по 1/6 частці належних спадкодавцеві грошових вкладів.

Отже, батько позивачів ОСОБА_6 з урахуванням належнї йому 1/2 частки від спільного майна подружжя (грошових вкладів) з урахуванням успадкованої 1/6 частки після померлої дружини, всього успадкував 2/3 частки спільних грошових вкладів. Таким чином, діти ОСОБА_6 , після його смерті, син та донька, позивачі мають право кожний на 1/3 частку спадкового майна батька, яке складається з двох грошових вкладів.

Враховуючи зазначене, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим допустився помилки у визначенні частки належного позивачам після смерті батька спадкового майна, визначивши, кожному частку в спадковому майні по 3/8, що не відповідає дійсності, тому наявні підстави для зменшення часток спадкового майна до 1/3 частки.

Залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що представник позивачів у строки, визначені нормами ЦПК України, заявила клопотання про стягнення судових витрат та надала докази їх понесення, тому були наявні та обґрунтовані підстави для їх стягнення. Крім того, відповідачі не подавали клопотань про зменшення цих витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У жовтні 2024 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 травня 2024 року, додаткове рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що позивачі у первісному позові взагалі не зазначили, які їх права та інтереси були порушені саме відповідачами, тому були наявні підстави для відмови у задоволенні позову.

Також суди попередніх інстанцій не враховували того, що позивачі просили суд вирішити питання щодо прав осіб, які померли, тобто, не мають цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що є порушенням норм матеріального права.

Щодо ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення про стягнення судових витрат, то суд не врахував того, що докази розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу не були подані до закінчення судових дебатів у справі, а представник позивачів не обґрунтовувала поважність причин їх неподання, тому суд мав відмовити у їх стягненні.

Підставами касаційного оскарження рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 травня 2024 року, додаткового рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права, а саме суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18), від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19, від 22 липня 2021 року у справі № 910/18389/20, від 25 травня 2022 року у справі № 462/2075/21 (провадження № 61-20270св21), від 28 грудня 2022 року у справі № 285/6579/21 (провадження № 61-8174св22).

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У листопаді 2024 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У грудні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до акта від 26 вересня 2022 року, затвердженого Товариством з обмеженою відповідальністю «УЮТ-2011», ОСОБА_6 з 2000 року проживав із ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в квартирі АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_6 на праві власності, що підтверджує свідоцтво на право власності на житло від 25 січня 1996 року № 30-25 (т. 1, а. с. 14, 16).

30 грудня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено шлюб, що підтверджує свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , видане Тернівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області (т. 1, а. с. 13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджує свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 , видане 13 липня 2021 року Тернівським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (т. 1, а. с. 15).

За життя ОСОБА_5 уклала договір банківського вкладу в АТ КБ «ПриватБанк», номер рахунку НОМЕР_1 , договір від 20 вересня 2017 року № SAMDNWFD0071709151701, залишок коштів на якому - 7 499,76 дол. США (т. 1, а. с. 20, 80, 82).

Відповідно до відповіді приватного нотаріуса КРНО Кириєнко Ю. Ф. від 03 січня 2023 року № 3/02-14 у спадковій справі міститься інформація про те, що спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 , є її сини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 84).

Згідно зі спадковою справою № 136 /2021, заведеною 14 грудня 2021 року після смерті ОСОБА_5 , із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 17, 18).

Відповідно до довідок відділу реєстрації місця проживання громадян від 10 грудня 2021 року № 10866 та від 09 січня 2023 року № 297 згідно з відомостям, що містяться у реєстрі Криворізької міської територіальної громади, ОСОБА_5 та її сини ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 22, 52).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що підтверджує свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 , видане 13 червня 2022 року Тернівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (т. 1, а. с. 8).

За життя ОСОБА_6 в АТ «ПУМБ» були відкриті такі банківські рахунки: НОМЕР_2 , на якому містяться грошові кошти у розмірі 2 007,34 грн, НОМЕР_6 , НОМЕР_7 (т. 2, а. с. 112).

ОСОБА_7 та ОСОБА_1 є дітьми ОСОБА_6 , що підтверджують свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 та серії НОМЕР_9 , свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_10 , видане 30 квітня 2010 року Тернівським відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області (т. 1, а. с. 9-11).

З відповіді приватного нотаріуса КРНО Кириєнко Ю. Ф. від 09 січня 2023 року № 5/02-14 встановлено, що у спадковій справі міститься інформація про те, що спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 , є його донька ОСОБА_2 та син ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 85).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 права власності на частку грошового вкладу з усіма нарахованими процентами, що знаходяться в АТ «ПУМБ», номер рахунку НОМЕР_2 , на підставі заяви від 01 березня 2006 року, у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядаються в касаційному порядку.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Предметом позову в цій справі є вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на банківські вклади у порядку спадкування за законом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15 16 ЦК України).

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Суд розглядає справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначено у частині першій статті 315 ЦПК України.

Вимоги до змісту рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, викладено у частині першій статті 319 ЦПК України.

Так, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування.

Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд.

Підстава позову - це юридичні факти (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача.

Виходячи зі змісту позовної вимоги про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_6 із дружиною ОСОБА_5 на час відкриття спадщини після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачі фактично намагаються довести факт того, що ОСОБА_6 фактично прийняв спадщину після смерті своєї дружини ОСОБА_5 , оскільки проживав з нею з 2000 року до моменту її смерті в його квартирі АДРЕСА_2 , незважаючи на те, що вона була зареєстрована за іншою адресою.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що фактичне проживання ОСОБА_6 із дружиною ОСОБА_5 породжує юридичні наслідки для позивачів, тому наявні підстави встановити факт постійного проживання ОСОБА_6 з дружиною ОСОБА_5 на час відкриття спадщини після смерті останньої - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до змісту статей 1216 1217 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Згідно з статтею 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (стаття 1296 ЦК України).

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Подібні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 03 січня 2025 року у справі № 754/7860/22 (провадження № 61-13339св24).

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судом апеляційної інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що позивачі, як спадкоємці першої черги, у передбачений статтею 1270 ЦК України строк звернулися до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 , тому вважаються таким, що прийняли спадщину відповідно до вимог статті 1269 ЦК України.

ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі, спільно проживали та мали спільні кошти, після смерті ОСОБА_5 залишився грошовий вклад у банку, оформлений на її ім`я, а після смерті ОСОБА_6 залишилися кошти на банківському рахунку, оформленому на його ім`я.

Відповідно до відповіді приватного нотаріуса КРНО Кириєнко Ю. Ф. від 03 січня 2023 року № 3/02-14 у спадковій справі міститься інформація про те, що спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 , є її сини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

З наявної в матеріалах справи інформації випливає, що ОСОБА_5 мала два місця проживання, одне за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 , з яким зберігала зв`язок на час смерті, де також зареєстровані і її сини, інше - за місцем реєстрації свого чоловіка ОСОБА_6 , де вони разом фактично мешкали: АДРЕСА_3 .

Таким чином, після смерті ОСОБА_5 , з урахуванням належності другому з подружжя 1/2 частки від спільного майна подружжя, її чоловік ОСОБА_6 та сини ОСОБА_3 і ОСОБА_4 успадкували по 1/3 частці належної спадкодавцеві 1/2 частини грошового вкладу, тобто по 1/6 частині всього грошового вкладу.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що батьку позивачів ОСОБА_6 з урахуванням належності йому 1/2 частки від спільного майна подружжя (грошових вкладів), з урахуванням успадкованої 1/6 частки після померлої дружини, належало 2/3 частки спільних грошових вкладів. Таким чином, два спадкоємці ОСОБА_6 (позивачі), після його смерті мають право кожний на 1/2 частину спадкового майна батька. Відповідно, оскільки померлому належало 2/3 частки спільних грошових вкладів, то кожен з позивачів має право на 1/2 частину від 2/3, що становить 1/3 частку грошових вкладів.

Враховуючи зазначене, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим допустився помилки у визначенні частки належного позивачам після смерті батька спадкового майна, визначивши, кожному частку в спадковому майні по 3/8, що не відповідає дійсності, тому суд апеляційної інстанції вірно вказав про наявність підстав для зменшення часток спадкового майна (грошових вкладів) до 1/3 частки.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині визначення часток в спадковому майні.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не мали повноважень вирішити питання про права осіб, які не мають цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності (померлих осіб), що свідчить про неефективність способу захисту права особи, Верховний Суд спростовує з огляду на таке.

У цій справі позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заявили вимогу про встановлення факту постійного проживання спадкоємця - чоловіка ОСОБА_6 разом зі спадкодавцем - дружиною ОСОБА_5 на час відкриття спадщини.

Позов, а не заява, позивачами подано виключно через те, що іншою вимогою у цій справі був спір про право, а саме: визнання за позивачами права власності в порядку спадкування, а тому всі ці вимоги розглядаються у позовному провадженні.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі №691/1237/20 (провадження №61-14225св21), від 06 грудня 2023 року № 144/1842/21 (провадження № 61-8262св23).

Посилаючись на те, що суди при розгляді справи не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 травня 2022 року у справі № 462/2075/21 та інших, на які посилався у касаційній скарзі, заявник не звернув увагу на те, що вказані постанови Верховного Суду не є релевантними до правовідносин, що виникли у справі, яка переглядається в касаційному порядку.

Зокрема, у вищезгаданих постановах Верховного Суду вказано, що «визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим чи визнання майна особистою приватною власністю померлого не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України.

У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування».

У даній справі № 215/3624/22, що переглядається касаційним судом, позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та про визнання права власності в порядку спадкування , тобто саме з такою вимогою, яку Верховний Суд вважає ефективним способом захисту прав.

В даній справі позивачі не заявляли вимогу про визначення судом частки співвласника у праві спільної власності за померлим, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є неспроможними.

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції

Згідно з положеннями пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Види адвокатської діяльності визначені у статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

У справі, що переглядається в касаційному порядку, встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що 10 травня 2024 року в судовому засіданні суду першої інстанції представником ОСОБА_2 - адвокатом Севостьяновою І. Г. було повідомлено про те, що ними буде подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення щодо вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджує протокол судового засідання від 10 травня 2024 року (т. 2, а. с. 220, 221).

13 травня 2024 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Севостьяновою І. Г. подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення та на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції було надано суду такі докази: акт виконаних робіт від 13 травня 2024 року, де зазначені усі виконані адвокатом роботи, затрачений адвокатом час, визначена вартість наданих послуг - 17 950,00 грн; договір про надання правової допомоги від 15 вересня 2023 року, укладений між адвокатом Севостьяновою І. Г. та ОСОБА_2 , де зокрема у пункті 4.2 зазначено, що гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін у розмірі 1 000,00 грн за годину роботи адвоката та надано 6 квитанцій про оплату ОСОБА_2 послуг адвоката в загальному розмірі 17 950,00 грн.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, про стягнення з відповідачів судових витрат, зокрема судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому суд першої інстанції вірно врахував обсяг, вартість та співрозмірність заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, оцінив витрати ОСОБА_2 з урахуванням всіх аспектів складності цієї справи, а також час, який міг витратити адвокат на вивчення справи та підготовку позову та пояснень як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин та участь у судових засіданнях, врахував відсутність заперечення іншої сторони щодо стягнення витрат на правничу допомогу та дійшов обґрунтованого висновку про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 17 950,00 грн, що не призведе до надмірного збагачення ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги про пропуск представником ОСОБА_2 - адвокатом Севостьяновою І. Г. строку для подачі заяви про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу спростовуються матеріалами справи.

Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 травня 2024 року в його незміненій частині, додаткове рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець