Історія справи

Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 344/17498/20

провадження № 61-17813св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» нарішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 липня 2021 року у складі судді Польської М. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк», банк) про визнання кредитного договору та договору іпотеки припиненими.

Позов мотивовано тим, що 09 січня 2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційно-інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк»), правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», укладений кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у формі кредитної лінії в іноземній валюті з встановленим лімітом у розмірі 55 000,00 доларів США зі сплатою 12,3 % річних, з кінцевою датою повернення до 08 січня 2014 року.

На забезпечення виконання кредитного зобов`язання у цей же день між банком та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений іпотечний договір, відповідно до якого в іпотеку передано належну їй на праві власності крамницю продтоварів з кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2015 року з ОСОБА_1 на користь кредитора стягнуто заборгованість у розмірі 404 869,65 грн, з яких: 211 978,93 грн - заборгованість за тілом кредиту та 192 890,72 грн - несплачені відсотки.

13 жовтня 2020 року ОСОБА_1 отримав повідомлення від АТ «Альфа-Банк», до якого перейшло право вимоги за зазначеними кредитним та іпотечним договорами, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. Проте 26 жовтня 2020 року визначена рішенням суду заборгованість була оплачена повністю на рахунок банку. Таким чином, зобов`язання за кредитним договором були виконані повністю, чого банк не визнає.

Позивачі вважали, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У зв`язку з виконанням рішення суду про стягнення заборгованості зобов`язання за кредитним договором припинилось. Натомість кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язань відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Посилаючись на частину першу статті 593 ЦК України, позивачі вважали припиненим також договір іпотеки, який забезпечував припинене кредитне зобов`язання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 липня 2021 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано припиненими зобов`язання за кредитним договором від 09 січня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк».

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що навіть несвоєчасне виконання за рішенням суду зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором, у якому визначено чіткі суми таких зобов`язань на час закінчення дії кредитного договору від 09 січня 2007 року, припинило такі зобов`язання шляхом виконання, проведеним належним чином, за статтею 599 ЦК України, і правовідносини сторін такого кредитного договору трансформовані у інші відносини - по відшкодуванню втрат та отримання певної компенсації за несвоєчасне повернення коштів за кредитним договором, у разі якщо відповідач таке право бажає використати.

Суд виходив з того, що вимога в частині визнання зобов`язання за кредитним договором припиненим є такою, що підлягає задоволенню, оскільки стосується виключно зобов`язань зі сплати за самим кредитним договором. При цьому право на відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові за статтею 625 ЦК України залишилось, і це право не обмежується судом.

Разом з тим, оскільки іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування, у тому числі збитків, завданих порушенням основного зобов`язання чи умов іпотечного договору, що не було предметом розгляду у даній справі, однак заявлено відповідачем щодо такого, суд дійшов висновку, що вимоги у цій частині є передчасними та необґрунтованими.

Вимога позову про зняття обтяження (заборони на нерухоме майно) з об`єкта нерухомого майна - крамниці продтоварів з кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 17078307, є похідною від вимоги про припинення іпотечного зобов`язання, а тому у цій частині суд відмовив.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 липня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договору іпотеки припиненим, зняття обтяження з об`єкта нерухомого майна та розподілу судових витрат скасовано та прийнято у цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання іпотеки припиненою та зняття обтяження з об`єкта нерухомого майна задоволено.

Визнано припиненою іпотеку за договором іпотеки від 09 січня 2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк», посвідчених приватним нотаріусом Дузінкевич Л. Б. за № Д-8.

Знято обтяження (заборону на нерухоме майно) з об`єкта нерухомого майна - крамниці продтоварів з кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 17078307, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про обтяження 5860362.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про визнання припиненим зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 09 січня 2007 року, оскільки позивач повністю виконав рішення суду про стягнення з нього кредитної заборгованості, сплатив суму боргу, що не заперечувалось сторонами та підтверджено відповідними доказами.

Проте апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання іпотеки припиненою з тих підстав, що АТ «Альфа-Банк» може вимагати від боржника певних сум, передбачених статтею 625 ЦК України, та таке право повинно продовжувати забезпечуватися іпотекою.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні іпотеки припиненою та приймаючи у цій частині нове рішення про задоволення позову, виходив з того, що за належного виконання у повному обсязі основного зобов`язання за кредитним договором, забезпеченим іпотекою, припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, яке є похідними від основного зобов`язання.

Оскільки належне виконання основного зобов`язання припиняє іпотеку і обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині зняття обтяження (заборони на нерухоме майно) з об`єкта іпотеки нерухомого майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2021 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку АТ «Альфа-Банк» подано касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської областівід 06 липня 2021 року в частині задоволення позовних вимог, а також постанову Івано-Франківської апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18), від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (провадження № 14-651цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19), від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц (№ 14-97цс19), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (№ 14-364цс19), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19), від 19 січня 2021 року від 916/1415/19 (№ 12-80гс20), у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц.

АТ «Альфа-Банк» посилається на те, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що вимога про визнання припиненим договору іпотеки та вимога про визнання такими, що припинилися, правовідносини іпотеки є тотожними за своєю правовою природою та змістом, є необґрунтованими, оскільки суд не наділений повноваженнями на власний розсуд змінювати предмет позову та зміст позовних вимог, а такі дії суду свідчать про вихід за межі позовних вимог.

Визнання зобов`язання припиненим та визнання припиненим кредитного договору є різними, відмінними один від одного способами захисту порушених прав. Позовна вимога про визнання припиненим кредитного договору та договору іпотеки є неналежним способом захисту у даному спорі.

Право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов`язання за договором.

Таким чином, суди мали відмовити у позові в тому числі з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту, проте задовольнили позов, застосувавши спосіб захисту про застосування якого позивач не просив, чим порушили вимоги частини другої статті 264 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини, встановлені судами

09 січня 2007 року АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступники: ПАТ «УкрСиббанк», ПАТ «Дельта Банк», АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 11106533000, за умовами якого позичальник отримав від банку 55 000,00 доларів США на строк до 08 січня 2014 року під 12,3 % річних (а. с. 55-59).

На забезпечення належного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором 09 січня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки, відповідно до якого остання передала в іпотеку нерухоме майно - крамницю продтоварів з кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим накладено обтяження - заборона на нерухоме майно (а. с. 63-65, 74).

Пунктами 1.3, 1.4 іпотечного договору передбачено, що іпотекою за цим договором забезпечується вимога іпотекодержателя за договором кредиту від 09 січня 2007 року № 11106533000. У випадку невиконання боржником положень кредитного договору іпотекодержатель має право отримувати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами в повному обсязі, включаючи основну суму боргу, відсотки за користування кредитом, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, включаючи пеню та інші штрафні санкції, а також видатки по зверненню стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію. Відповідно до пункту 3.2 договору право іпотеки приняється у випадку повного виконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість та у 2015 року ПАТ «Дельта Банк»(правонаступник ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 та його поручителя заборгованості.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Фраінквської області від 10 лютого 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 404 869,65 грн, з яких: 211 978,93 грн - заборгованість за тілом кредиту та 192 890,72 грн-заборгованість за відсотками. У задоволенні іншої частини вимог, в тому числі до поручителя, відмовлено. (а. с. 5-8).

Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 09 грудня 2019 року АТ «Дельта Банк» відступило АТ «Альфа-Банк» шляхом продажу новому кредитору належні банку права вимоги за вказаним кредитним та іпотечним договорами (а.с. 86-93).

21 вересня 2020 року АТ «Альфа-Банк» надіслало ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки за невиконання зобов`язань від 09 січня 2007 року на суму 141 322,91 долари США (а. с. 9).

ОСОБА_1 виконав судове рішеннята сплатив заборгованість за договором кредиту № 11106533000, що підтверджується квитанціями від 26 жовтня 2020 року на суму 234 000,00 грн та від 27 жовтня 2020 року на суму 170 870,00 грн (а. с. 11-12). Отже, рішення суду було виконано повністю, що сторони не заперечують.

У відповідь на звернення ОСОБА_1 АТ «Альфа-Банк» повідомило, що кошти було зараховано. Проте станом на 01 грудня 2020 року загальна заборгованість за договором становить: сума кредиту - 39 757,94 долари США, відсотки - 88 994,93 долари США, пеня - 557 201,41 грн. При цьому зазначено, що після постановлення рішення суду нарахування за договором не зупинялось (а. с. 14).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга АТ «Альфа-Банк» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526 599 611 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, з ухваленням рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2015 року у справі № 344/341/15-ц про стягнення заборгованості, зобов`язання позичальника сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання 26 жовтня 2020 року(дата повного виконання рішення суду). Тому кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення, тобто до 26 жовтня 2020 року.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 26 жовтня 2020 року (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов`язання позичальника перед банком за кредитним договором припинилося.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Встановивши, що ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання за кредитним договором шляхом повного виконання судового рішення про дострокове стягнення з нього всієї суми заборгованості за цим договором, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що зобов`язання за кредитним договором припинилися на підставі статті 599 ЦК України 26 жовтня 2020 року, тобто в день остаточного погашення заборгованості, стягнутої судовим рішенням.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3Закону України «Про іпотеку»).

Абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

З огляду на викладене, оскільки основне зобов`язання припинилося виконанням 26 жовтня 2020 року, також обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про визнання припиненою з 26 жовтня 2020 року іпотеки та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про зняття обтяження з об`єкта нерухомого майна.

У справі, яка переглядається банк не визнавав факт закінчення строку дії кредитного договору та продовжував здійснювати нараховування відсотків і пені. Обумовлене частиною другою статті 625 ЦК України право банк не реалізував. Матеріали справи не містять доказів пред`явлення кредитором вимог до позичальника відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Кредитор має право порушувати питання про стягнення зОСОБА_1 коштів на підставі статті 625 ЦК України за період невиконання рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2015 року у справі № 569/3151/15-ц. Однак таке право кредитора виникає в силу Закону, а не договору.

Визнання судами у цій справі припиненими зобов`язань за кредитним договором та іпотеки за іпотечним договором не припинило правовідносин сторін кредитного договору і не припинило зобов`язання в цілому та не позбавило кредитора права на отримання сум, визначених статтею 625 ЦК України, однак вказані правовідносини та зобов`язання продовжують існувати в силу Закону, а не договору, тоді як договірні зобов`язання є припиненими, що відповідає наведеному вище правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Доводи касаційної скарги АТ «Альфа-Банк» є аналогічними аргументам апеляційної скарги банку та були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, який дав їм належну оцінку та спростував на підставі наявних у справі доказів і встановлених обставин.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків апеляційного суду та суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частиніне спростовують, на законність судових рішень в оскаржуваних частинах не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки наявних у справі доказів і обставин, зокрема, щодо встановлення неналежності обраного позивачами способу захисту прав та щодо формулювання вимог позовної заяви.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк»залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 липня 2021 року у нескасованій апеляційним судом частині та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець