Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.10.2025 року у справі №753/13527/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 753/13527/22

провадження № 61-16970св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Марафет Хоум»;

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ченцова Наталія Аркадіївна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Марафет Хоум» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 червня 2024 року у складі судді Котвицького В. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2024 рокуу складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року товариство з обмеженою відповідальністю «Марафет Хоум» (далі - ТОВ «Марафет Хоум») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ченцова Н. А. (далі - приватний нотаріус КМНО Ченцова Н. А.), про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними (фіктивними).

Позовна заява ТОВ «Марафет Хоум» мотивована тим, що ОСОБА_1 була власницею квартири АДРЕСА_1 .

З 24 жовтня 2016 року до 26 вересня 2017 року ОСОБА_1 обіймала посаду генерального директора ТОВ «Марафет Хоум».

17 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні № 12019100080005996 від 21 серпня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами третьою, четвертою статті 191, частинами першою, другою статті 200, частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Зокрема, відповідачка підозрюється у розтраті чужого майна у великих розмірах, у незаконних діях з документами на переказ, підробці документа на переказ та його використанні, у складанні, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Загальна сума розтрати складає 1 050 000 грн, які були незаконним шляхом перераховані з рахунків ТОВ «Марафет Хоум» на рахунок ФОП ОСОБА_4 . У вказаному кримінальному провадженні ТОВ «Марафет Хоум» є потерпілою особою.

Користуючись правом на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої потерпілому внаслідок вчиненого кримінального правопорушення, в межах досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12019100080005996, ТОВ «Марафет Хоум» 30 вересня 2019 року пред`явило цивільний позов до підозрюваної ОСОБА_1 з вимогою стягнути 1 050 000 грн на відшкодування майнової шкоди та 1 050 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.

Разом із цивільним позовом ТОВ «Марафет Хоум» подало заяву про забезпечення позову, в якій просило заборонити відчуження квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 та накласти арешт на всі банківські рахунки, що будуть виявлені в ході виконання рішення, власниками яких є ОСОБА_1 .

Позивач переконаний, що з моменту повідомлення про підозру (17 жовтня 2019 року) відповідачка в силу процесуального статусу підозрюваної, користуючись правовою допомогою захисників, мала повне усвідомлення та могла передбачити для себе негативні наслідки у випадку задоволення заяви про забезпечення цивільного позову (накладання заборони на відчуження на квартиру до скасування таких заходів), а також у випадку задоволення цивільного позову про відшкодування майнової та моральної шкоди в сумі 2 100 000 грн - подальше звернення стягнення на таке майно в порядку примусового виконання вироку суду.

Водночас, за договором купівлі-продажу від 05 листопада 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Ченцовою Н. А., ОСОБА_1 відчужила вищевказану квартиру на користь свого співмешканця ОСОБА_2 .

У свою чергу, за договором купівлі-продажу від 04 грудня 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Ченцовою Н. А., ОСОБА_2 відчужив зазначену квартиру на користь ОСОБА_3 .

На думку позивача, вказані правочини щодо відчуження квартири мають ознаки фіктивності та вчинені без наміру створення правових наслідків з метою приховати майно підозрюваної особи та уникнення накладення на нього арешту в межах кримінального провадження.

Враховуючи викладене, ТОВ «Марафет Хоум» просило:

- визнати недійсним (фіктивним) договір купівлі-продажу серія та номер: 2090 квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1073570680000), укладений 05 листопада 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Ченцовою H. A.;

- визнати недійсним (фіктивним) договір купівлі-продажу серія та номер: 2323 квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1073570680000), укладений 04 грудня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського КМНО Ченцовою H. A.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 червня 2024 року у задоволені позову ТОВ «Марафет Хоум» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів фіктивності оспорюваних договорів, натомість реальність укладення договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_3 підтверджена тим, що ця квартира з моменту її придбання перебуває у його власності.

Суд установив, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 листопада 2021 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Марафет Хоум» грошові кошти у загальній сумі 1 363 465,24 грн, з яких: 1 050 000 грн - безпідставно набуті грошові кошти; 71 560 грн - три проценти річних; 241 904,95 грн - інфляційні витрати.

Вказане рішення суду не оскаржувалося, набрало законної сили 28 грудня 2021 року та було спрямоване позивачем на виконання до виконавчої служби. Разом із тим, позивач також має на меті відшкодування вказаної суми з ОСОБА_1 в межах кримінального провадження № 12019100080005996.

Позивачем не доведено, що укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу квартири відбулося з метою приховання ОСОБА_1 цього майна від наступного звернення стягнення на нього в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням, оскільки таке зобов`язання взагалі не настало. Зокрема, на переконання суду першої інстанції, в цій справі не доведено обізнаність відповідачів про те, що на момент укладення оспорюваних правочинів існували будь-які вимоги третіх осіб на зазначену квартиру, позови щодо цієї квартири, обтяження на цю квартиру або рішення судів про стягнення відповідних сум з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 або ОСОБА_3 , за якими можливо звернення стягнення на цю квартиру.

Оскільки оплатні договори купівлі-продажу квартири були реально виконані, а жодних рішень судів, виконавчих написів нотаріусів чи виконавчих проваджень щодо стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на користь позивача чи накладення будь-яких обтяжень на майно ОСОБА_1 до моменту вручення ОСОБА_1 слідчим копії цивільного позову та обвинувального акту 03 лютого 2020 року (тобто через чотири місяці після укладення договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2019 року) не було, то суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено свідомий намір (умисел) ОСОБА_1 на ухилення від виконання своїх грошових зобов`язань перед позивачем та наявності боргових зобов`язань перед ТОВ «Марафет Хоум» за період її роботи у позивача за трудовим договором.

Позивачем також не надано доказів того, що оспорювані правочини (договори купівлі-продажу) суперечать Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, окремим громадянам чи суб`єктам господарювання.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Марафет Хоум» задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 червня 2024 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в цій справі ТОВ «Марафет Хоум» заявило позовні вимоги про визнання договорів недійсними (фіктивними), водночас зміст обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, вказує на те, що підставою визнання оспорюваних правочинів недійсними позивач визначив їх укладення з метою уникнення звернення стягнення на майно ОСОБА_1 . Позивач послався на факт укладення відповідачами таких договорів на шкоду ТОВ «Марафет Хоум» як кредитору (потенційному кредитору) ОСОБА_1 та, по суті, на їх фраудаторність.

Оцінивши оспорювані договори купівлі-продажу в контексті доводів про їх фіктивність, суд першої інстанції не дав належної оцінки аргументам позивача про зловживання відповідачкою правами, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення не в повному обсязі містить відповіді на суттєві доводи позовної заяви.

Усуваючи неповноту з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а саме щодо доводів позивача про використання позивачкою «права на зло», апеляційний суд зазначив, що позивачем не надано суду належних, допустимих та переконливих доказів на підтвердження того, що укладенням спірних договорів купівлі-продажу будь-яким чином порушуються його права.

Таким чином, спростувавши доводи позивача про використання позивачкою «права на зло», апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову по суті, однак вважав, що рішення місцевого суду слід змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову шляхом викладення її в редакції цієї постанови.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19 грудня 2024 року ТОВ «Марафет Хоум» подало до Верховного Суду через підсистему Електронний Суд касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ТОВ «Марафет Хоум» подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389, пункту 5 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3976/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18, від 20 лютого 2020 року у справі № 922/719/16, від 03 березня 2020 року у справі № 910/1405/14, від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18, від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18, від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19, від 30 червня 2021 року у справі № 927/889/18, від 30 листопада 2022 року у справі № 916/329/21, від 07 вересня 2023 року у справі № 509/2517/20, від 22 жовтня 2024 року у справі № 757/30604/17-ц, а також відсутній висновок Верховного Суду, щодо питання визнання договорів фраудаторними у подібних правовідносинах.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду міста Києва.

14 січня 2025 року справа № 753/13527/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ТОВ «Марафет Хоум» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що ОСОБА_1 дізналася про існування цивільного позовутільки 03 лютого 2020 року, тобто через чотири місяці після укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2019 року, оскільки 17 жовтня 2019 року слідчим СВ Святошинського управління поліції ГУНП у м. Києві старшим лейтенантом поліції Захаревичем Р. М. у кримінальному провадженні № 12019100080005996 повідомлено ОСОБА_1 про підозру за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами третьою, четвертою статті 191, частинами першою, другою статті 200, частиною першою статті 366 КК України, а 02 грудня 2019 року слідчим суддею Святошинського районного суду міста Києва розглядалось клопотання про накладення арешту за участі захисника обвинуваченої ОСОБА_1 - адвоката Глушкової Т. І., яка ознайомлювалась із клопотанням, висловлювала свою правову позицію та надавала своєму клієнту для ознайомлення процесуальні документи.

Стягнуті рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 листопада 2021 року з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Марафет Хоум» грошові кошти у загальній сумі 1 363 465,24 грн мають іншу природу та не співвідносяться із порушеннями та протиправними діями, які були допущені з боку ОСОБА_1 , а тому в цій справі суди попередніх інстанцій необґрунтовано зазначили про те, що позивач має на меті відшкодування шкоди за невиконання договору про надання послуг (виконання робіт) у сфері інформатизації від 01 жовтня 2016 року ще з ОСОБА_1 , в межах кримінального провадження № 12019100080005996.

ТОВ «Марафет Хоум» вважає, що дії ОСОБА_1 з відчуження квартири є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, адже вона діяла фактично на зло ТОВ «Марафет Хоум», яке є потерпілим в межах кримінального провадження. ОСОБА_1 використала цивільно-правовий договір як спосіб уникнення негативних наслідків в контексті притягнення її до кримінальної відповідальності та стягнення завданої матеріальної шкоди. Укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу квартири відбулося саме з метою приховання ОСОБА_1 цього майна від наступного звернення стягнення, що підтверджується сукупністю доказів, які містяться у матеріалах справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2025 року представник ОСОБА_3 - адвокат Бабенко С. Ш. подала до Верховного Суду через підсистему Електронний Суд відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 29 травня 2015 року, довідки від 30 червня 2016 року та акта прийому-передачі майнових прав від 07 липня 2016 року ОСОБА_1 належала квартира за адресою: АДРЕСА_2 .

З 24 жовтня 2016 року до 26 вересня 2017 року ОСОБА_1 обіймала посаду генерального директора ТОВ «Марафет-Хоум».

Слідчим відділом Святошинського управління поліції ГУНП в м. Києві 21 серпня 2019 року відкрито кримінальне провадження № 12019100080005996 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами третьою, четвертою статті 191, частинами першою, другою статті 200, частиною першою статті 366 КК України, відповідно до яких ОСОБА_1 інкримінується розтрата чужого майна на загальну суму 1 050 000,00 грн, які за версією слідства були незаконно перераховані з рахунків ТОВ «Марафет Хоум» на користь ФОП ОСОБА_4 за неукладеним договором б/н про надання послуг (виконання робіт) у сфері інформатизації від 01 жовтня 2016 року між ТОВ «Марафет Хоум» та ФОП ОСОБА_4 .

17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами третьою, четвертою статті 191, частинами першою, другою статті 200, частиною першою статті 366 КК України та 16 січня 2020 року вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри.

Крім того, в рамках вказаного кримінального провадження ТОВ «Марафет Хоум», якого визнано потерпілим, 30 вересня 2019 року пред`явило цивільний позов до підозрюваної ОСОБА_1 з вимогою стягнути з останньої на свою користь 1 050 000 грн відшкодування майнової шкоди та 1 050 000 грн відшкодування моральної шкоди.

05 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири, а за договором купівлі-продажу від 04 грудня 2019 року квартира була відчужена ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 . Спірні договори було укладено та посвідчено приватним нотаріусом КМНО Ченцовою Н. А.

Апеляційним судом було встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 05 листопада 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ціна договору становить 745 300 грн, що визначена згідно зі звітом про оцінку майна, складеним 04 листопада 2019 року ФОП ОСОБА_5 .

Згідно з висновком оціночно-будівельного експертного дослідження від 27 січня 2021 року № ED-1727-1-1708.20, виконаного судовим експертом ТОВ «Судова незалежна експертиза України» Комашко Р. В., ймовірна вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 05 листопада 2019 року становить 1 682 000 грн.

При цьому апеляційний суд зазначив, що не враховує звіт про визначення ринкової вартості спірної квартири, виконаний Асоціацією «Малого та середнього бізнесу «Афіна», відповідно до якого вартість об`єкта дослідження становить 2 662 000 грн, оскільки він провів оцінку станом на 06 січня 2021 року, а не станом на дату укладення договору купівлі-продажу.

З огляду на встановлені обставини, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ціна продажу квартири хоча і є меншою за ринкову, однак не є значно заниженою, що відповідає принципу свободи договору та не свідчить про те, що єдиною метою укладення договору купівлі-продажу було уникнення стягнення на майно боржника.

Крім того, позивачем не доведено повної неплатоспроможності ОСОБА_1 внаслідок відчуження своєї власності, а також використання «права на зло» ОСОБА_2 при відчуженні спірної квартири в подальшому ОСОБА_3 .

Без установлення обставини неплатоспроможності боржника внаслідок вчинення певного правочину такий договір, на переконання апеляційного суду, не може бути кваліфікований як фраудаторний.

28 листопада 2019 року у кримінальному провадженні №12019100080005996 слідчим СВ Святошинського управління поліції ГУНП в м. Києві подано до Святошинського районного суду міста Києва клопотання про арешт квартири за адресою: АДРЕСА_2 , у задоволенні якого ухвалою слідчого судді від 02 грудня 2019 року відмовлено у зв`язку із тим, що слідчим не надано суду жодних допустимих доказів на обґрунтування клопотання про накладення арешту на вказану квартиру.

З доданих до позову копій матеріалів кримінального провадження № 12019100080005996 від 21 серпня 2019 року вбачається, що про існування цивільного позову ТОВ «Марафет Хоум» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням остання вперше дізналась тільки 03 лютого 2020 року, коли вона та її захисник отримали від прокурора Пересьолкіна М. О. копію зазначеного цивільного позову разом із копією обвинувального акту відносно ОСОБА_1 .

Крім того, судами встановлено, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 листопада 2021 року у справі № 211/5509/19 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Марафет Хоум» грошові кошти у загальній сумі 1 363 465,24 грн, з яких: 1 050 000 грн - безпідставно набуті грошові кошти; 71 560 грн - три проценти річних; 241 904,95 грн - інфляційні витрати.

Вказане рішення суду не оскаржувалося, набрало законної сили 28 грудня 2021 року та було спрямоване позивачем на виконання до виконавчої служби.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ТОВ «Марафет Хоум» не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та судове рішення апеляційного суду ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи зі змісту статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (див. пункт 53 постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, постанови Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16).

Частинами першою, другою статті 234 ЦК України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «Марафет Хоум» вказувало, що його інтереси порушені внаслідок недобросовісної поведінки відповідачки ОСОБА_1 , яка після отримання 17 жовтня 2019 року повідомлення про підозру у кримінальному провадженні № 12019100080005996, а також після пред`явлення до неї цивільного позову з вимогою про відшкодування майнової шкоди у розмірі 1 050 000 грн та моральної шкоди у розмірі 1 050 000 грн, відчужила належну їй квартиру АДРЕСА_1 з метою приховати майно та уникнення накладення на нього арешту в межах кримінального провадження.

За пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18 та від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18.

У постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц Верховним Судом зроблено висновок, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 та від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що оспорювані договори купівлі-продажу були виконані відповідачами, ці договори були посвідчені приватним нотаріусом КМНО Ченцовою Н. А. та право власності на квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 , а в подальшому за ОСОБА_3 . Також позивачем не доведено і судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 продовжила проживати в спірній квартирі після її відчуження. Тому суди попередніх інстанцій обґрунтованого відхилили доводи позивача про фіктивність оспорюваних правочинів та дійшли правильного висновку про відсутність підстав визнавати ці правочини недійсними із зазначених підстав.

Крім того, дослідивши копії матеріалів кримінального провадження № 12019100080005996 від 21 серпня 2019 року, суди попередніх інстанцій встановили, що копію цивільного позову разом із копією обвинувального акта ОСОБА_1 та її захисник отримали 03 лютого 2020 року, що підтверджується розписками. Саме ці копії розписок долучені позивачем до позову з метою доведення заявлених позовних вимог та їх обґрунтування.

Оскільки в матеріалах справи відсутні інші докази ознайомлення або вручення ОСОБА_1 та/або її захиснику копії зазначеного цивільного позову, то апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що на момент укладення оспорюваних правочинів відповідачка не була обізнана про потенційну можливість виникнення у неї грошового зобов`язання перед ТОВ «Марафет Хоум».

При цьому апеляційний суд спростував доводи ТОВ «Марафет Хоум» про те, що ОСОБА_1 знала про цивільний позов до 03 лютого 2020 року, зокрема через повідомлення про підозру 17 жовтня 2019 року та розгляд клопотання про арешт майна 02 грудня 2019 року, оскільки обізнаність про цивільний позов має підтверджуватися належними доказами (наприклад, врученням копії позову), а повідомлення про підозру у вчиненні розтрати майна позивача не є тотожним ознайомленню з цивільним позовом та підозра стосувалася кримінального провадження, а не цивільного позову про стягнення коштів.

Також апеляційний суд врахував, що діяння, вчинення яких інкримінується ОСОБА_1 , не мають обов`язкового наслідку у вигляді стягнення збитків чи конфіскації майна. Більше того, відповідачці інкримінується не привласнення майна позивача, а безпідставне перерахування коштів на рахунок іншої особи - ФОП ОСОБА_4 . Однак вказані безпідставно набуті грошові кошти були предметом спору у справі № 211/5509/19 та рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 листопада 2021 року, яке не оскаржувалося та набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Марафет Хоум» грошові кошти у загальній сумі 1 363 465,24 грн, з яких: 1 050 000 грн - безпідставно набуті грошові кошти; 71 560 грн - три проценти річних; 241 904,95 грн - інфляційні витрати.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Оскільки місцевий суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, однак не дав належної оцінки аргументам позивача про зловживання відповідачкою правами, так як оспорювані правочини були укладені з метою уникнення звернення стягнення на майно ОСОБА_1 , то апеляційний суд обґрунтовано змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в цій частині, чим усунув неповноту з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3976/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18, від 20 лютого 2020 року у справі № 922/719/16, від 03 березня 2020 року у справі № 910/1405/14, від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18, від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18, від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19, від 30 червня 2021 року у справі № 927/889/18, від 30 листопада 2022 року у справі № 916/329/21, від 07 вересня 2023 року у справі № 509/2517/20, від 22 жовтня 2024 року у справі № 757/30604/17-ц є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Вказані правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судами були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Тому заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Марафет Хоум» залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 червня 2024 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович