Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.08.2025 року у справі №369/6488/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 369/6488/22

провадження № 61-4452св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в інтересах якої дії законний представник - ОСОБА_3 ,

третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Маркєловим Вадимом Валентиновичем, на постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Желепи О. В., Поливач Л. Д., Сушко Л. П. від 11 березня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в інтересах якої діє законний представник - ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 14 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 068-2008-663 на суму 393 460,00 швейцарських франків до 10 березня 2032 року для придбання житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Цього ж дня сторони уклали договір іпотеки, за яким банк отримав у забезпечення житловий будинок площею 361,5 кв. м та земельну ділянку площею 0,0984 га.

Через невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, у справі № 762/5652/15-ц суд стягнув із нього заборгованість у розмірі 100 847,05 швейцарських франків. На виконання рішення було видано виконавчий лист, відкрито виконавче провадження, описано та арештовано предмет іпотеки для реалізації. Оскільки 21 червня 2019 року електронні торги не відбулися, 25 червня 2019 року приватний виконавець склав акт про реалізацію предмета іпотеки, а 27 червня 2019 року право власності на вказане майно зареєстровано за банком.

Під час перевірки з`ясувалося, що в житловому будинку фактично проживають ОСОБА_1 із членами родини, які не звільнили приміщення. Позивач надіслав вимоги про добровільне виселення, проте вони повернулися без вручення. Оскільки банк є власником житлового будинку з 27 червня 2019 року, відповідачами, які проживають в чужій власності порушуються права позивача на користування та розпорядження майном, позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод, шляхом виселення відповідачів, без наданням їм іншого жилого приміщення та просив стягнути з них судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі вселились у спірний будинок як власники та члени сім`ї власника житлового будинку, які після припинення права власності продовжували в ньому проживати. Матеріали справи не містять жодних доказів наявності у відповідачів іншого житла. Виселення відповідачів може призвести до виникнення негативних для них наслідків, пов`язаних з відсутністю житла. У разі задоволення позовних вимоги про виселення відповідачів з житлового будинку, останні будуть позбавлені єдиного житла, на яке вони мають встановлене законом право користування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Універсал банк» - задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 361,5 кв.м, без надання іншого житла. Вирішено питання про судовий збір. Зупинено виконання постанови в частині виселення відповідачів із житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 361,5 кв.м на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову виходив із наявності правових підстав для задоволення позову, оскільки позивач правомірно набув право власності на спірний будинок, а відповідачі своїми діями чинять перешкоди у користуванні позивачем належним йому нерухомим майном. Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 361,5 кв.м був придбаний за кредитні кошти, а тому виселення відповідачів, які проживають в цьому будинку, має здійснюватись без наданням іншого постійного жилого приміщення.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

06 квітня 2025 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Маркєлов В. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2025 року, у якій просить скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не взяв до уваги те, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

З моменту реєстрації позивачем права власності на спірний будинок минуло більше 3 років, що свідчить про пропуск строку позовної давності позивачем за позовом.

Узагальнені доводи письмових пояснень по справі

04 липня 2025 року через систему «Електронний суд» представник АТ «Універсал Банк» - адвокат Городенський О. А., подав до Верховного Суду письмові пояснення по справі, у яких заперечує проти доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , вважає їх надуманими, необґрунтованими та такими, що не гуртуються на обставинах справи. Зазначає, що позовна заява та докази додані до неї, в повній мірі підтверджують наявність порушених прав позивача зі сторони відповідачів, а перешкоди, які створюються у користуванні чи розпорядженні відповідним майном не усунуті.

У справах про виселення з житла позовна давність, як загальне правило, не застосовується. Це означає, що власник майна може звернутися до суду з позовом про виселення, незалежно від того, скільки часу особа, яка незаконно займає житло, перебуває там, тому твердження відповідача не заслуговують на увагу.

Надходження касаційної скарг до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 369/6488/22 з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 14 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 068-2008-663 (на придбання майна), відповідно до умов якого кредитор зобов`язується надати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти в сумі 393 460 швейцарських франків, строком до 10 березня 2032 року.

Цільове призначення виданого кредиту відповідно до пункту 1.3 кредитного договору: на придбання майна, а саме домоволодіння та земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У забезпечення виконання зобов`язання 14 березня 2008 року між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого було домоволодіння, загальною площею 361,5 кв.м, житловою площею 125,7 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка, кадастровий номер 3222486603:02:002:0063 загальною площею 0,0984 га, що має цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Указаний договір посвідчено приватним нотаріусом КМНО Захарченком В. В. та зареєстровано в реєстрі за № 502.

25 червня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Телявським А. М. при примусовому виконанні виконавчого листа № 761/5652/15-ц, виданого 17 липня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором № 068-2008-054 від 24 січня 2008 року в сумі 69 135,98 дол. США, за кредитним договором № 068-2008-663 від 14 березня 2008 року в сумі 100 847,05 швейцарських франків та стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» судового збору в сумі 1 827,00 грн, складено акт про реалізацію предмета іпотеки в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1.

27 червня 2019 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Саєнком О. О. було проведено державну реєстрацію права власності на майно, що складається з житлового будинку загальною площею 361,5 кв.м.. житловою площею 125,7 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, кадастровий номер 3222486603:02:002:0063, загальною площею 0,0984 га, що має цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та видано свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за № 2221.

16 вересня 2021 року представником АТ «Універсал Банк» було направлено вимоги відповідачам по справі про добровільне виселення та усунення перешкод у здійсненні права власності.

Зазначені письмові вимоги були повернуті без вручення за закінченням терміну зберігання (номери направлених рекомендованих повідомлень: 0200251467420, 0200251467438, 0200251467527, 0200251467411, 0200251467586).

Добровільне звільнення житлового приміщення не відбулось.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК України, у частині першій якої передбачені підстави виселення, а у частині третій - порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК України, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IVта статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що Верховний Суд України застосував норми права, які регулюють спірні правовідносини, тобто суд діяв згідно із законом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22) зроблено висновок, що:

«порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК УРСР. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

А тому в разі якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону № 898-IV та частин першої - третьої статті 109 ЖК УРСР, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК УРСР, тобто з наданням цим громадянам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16 та від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18 дійшла висновків, що обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 Житлового кодексу Української РСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку», є передбачуваними. Тлумачення частини другої статті 109 Житлового кодексу УРСР з урахуванням глави 26 Цивільного кодексу України та положень статті 379 Цивільного кодексу України свідчить, що виселення без надання іншого жилого приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це жиле приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі якщо предмет іпотеки набувався іпотекодавцем не за рахунок отриманих кредитних коштів, то виселення з вказаного житлового приміщення без надання іншого жилого приміщення не допускається.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

У цій справі, придбання спірного будинку за кредитні кошти, підтверджується копіями кредитного та іпотечного договорів, з яких вбачається, що вартість придбаного будинку та земельної ділянки тотожна вартості отриманих у позивача кредитних коштів.

За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів з іпотечного будинку, оскільки в разі придбання іпотечного жилого приміщення за рахунок кредиту допускається виселення мешканців без надання іншого постійного житлового приміщення (стаття 40 Закону України «Про іпотеку» і стаття 109 ЖК України).

Висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про застосування до виниклих правовідносин позовної давності, оскільки до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується (постанова Верховного Суду у справі № 686/16196/15-ц від 08 липня 2020 року).

Інших підстав для перегляду рішення у касаційній інстанції заявник не наводить.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Маркєловим Вадимом Валентиновичем, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун