
Ухвала08 травня 2019 рокум. Київсправа № 569/4373/16-цпровадження № 61-23044св18Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Луспеника Д. Д.,суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Рівненської області у складі колегії суддів:Григоренка М. П., Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М., від 01 грудня 2016 року,ВСТАНОВИВ:
Описова частинаКороткий зміст позовних вимогУ квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про виселення з квартири АДРЕСА_1.Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 11 грудня 2015 року разом з іншими членами його сім'ї - ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, на підставі договору міни набув право власності на вказану квартиру, знаючи, що в ній постійно проживають відповідачі.Відповідачі відмовляються укласти з ним договір найму та перешкоджають доступу позивача до квартири.
З урахуванням зазначеного позивач просив виселити відповідачів з підстав, передбачених статтею
825 ЦК України та статтею
116 ЖК Української РСР, з вказаного житла та пересилити їх в будинок АДРЕСА_2, який належить ОСОБА_6Під час розгляду справи відповідач ОСОБА_6 померла. У травні 2016 року позивач, збільшивши позовні вимоги та зазначаючи відповідачем лише ОСОБА_2, посилався на додаткову підставу для задоволення позову - похідність прав ОСОБА_2 на спірне житло, яке припинилось із припиненням права власності на це житло у ОСОБА_7, членом сім'ї якої був відповідач.З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.Короткий зміст рішення суду першої інстанціїРішенням Рівненського міського суду Рівненської області у складі судді Першко О.
О. від 19 вересня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, дійшов висновку про те, що із припиненням права власності попереднього власника ОСОБА_7 на спірне нерухоме майно, членом сім'ї якого є відповідач, також припинилось право відповідача користуватись житлом. За таких обставин право власності позивача на спірну квартиру має бути захищено шляхом виселення із неї відповідача без надання іншого житла. При цьому судом зазначено, що положення статті
116 ЖК Української РСР та статті
825 ЦК України до правовідносин, які виникли між сторонами, не підлягають застосуванню.Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанціїРішенням Апеляційного суду Рівненської області від 01 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави 606,32 грн на відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги, від сплати якого відповідача було звільнено як інваліда другої групи.Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс, посилаючись на те, що в іншому випадку буде мати місце недотримання судом таких засад цивільного судочинства як справедливість, добросовісність і розумність.При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що до укладення договору міни позивачу було відомо, що право власності попереднього власника вищевказаної квартири - ОСОБА_7 обтяжено тим, що остання мала обов'язок забезпечувати відповідачу можливість проживання у спірній квартирі. Будучи обізнаним про те, що місце проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зареєстроване у спірній квартирі, позивач не відмовився укладати договір міни та не порушував питання про його розірвання, а томуфактично погодився набути право власності на вищевказану квартиру з тими обтяженнями, які існували у попереднього власника.Також судом апеляційної інстанції враховано, що відповідач є особою з інвалідністю другої групи, іншого житла не має і його виселення без надання іншого житла суперечить його соціальній захищеності.Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.Аргументи учасників справиДоводи особи, яка подала касаційну скаргуКасаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач втратив право користування житлом та підлягає виселенню, оскільки є членом сім'ї попереднього власника. Суд апеляційної інстанції, відмовляючись виселити відповідача, всупереч правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс, помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.Суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідач відмовляється укладати договір найму чи звільняти житло, чинить власникам квартири перешкоди у користуванні нею і не надав оцінки вимогам про виселення відповідача з підстав, передбачених статтею
116 ЖК Української РСР та статтею
825 ЦК України.
При цьому суд апеляційної інстанції помилково посилався на те, що відповідач сплачує комунальні послуги за користування спірною квартирою та немає іншого житла.Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанціїУхвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2017 року та від 06 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та призначено її до судового розгляду.Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень
ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до
Господарського процесуального кодексу України
Цивільного процесуального кодексу України
Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Відповідно до статті
388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справа передана до Верховного Суду.Фактичні обставини справи, встановлені судамиУ справі, що переглядається, установлено, що у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 проживає з 1970 року, в якій зареєстровано його місце проживання з 06 лютого 1990 року.Спірна квартира була власністю матері відповідача - ОСОБА_8, після смерті якої у 2007 році стала власністю сина відповідача - ОСОБА_9. Останній 28 листопада 2014 році на підставі нотаріально посвідченого договору дарування подарував її своїй дружині ОСОБА_7Даних про наявність у ОСОБА_2 будь-якого речового права на інше житло матеріали справи не містять.
У 2015 році ОСОБА_7 вимагала виселити відповідача зі спірної квартири, однак їй відмовлено рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 вересня 2015 року, у тому числі й з тих підстав, що відповідач є членом сім'ї власника житла.За нотаріально посвідченим договором міни 11 грудня 2015 року ОСОБА_7 обміняла спірну квартиру на іншу, яка належала ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, у результаті чого в останніх виникло право часткової власності на спірне житло.Згідно з пунктом 11 цього договору будь-які права у третіх осіб на цю квартиру відсутні, укладенням договору не порушуються права інших осіб.Мотивувальна частинаПозиція Верховного Суду
Відповідно до частини 3 статті
403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваЗвертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив виселити відповідача зі спірної квартири, яка належить йому та третім особам на праві спільної часткової власності.Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що законні підстави для виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири без надання іншого житла відсутні, оскільки попередній та теперішній власник цієї квартири, укладаючи щодо неї договір міни, достовірно знали про наявність у ОСОБА_2 права проживання в ній як членасім'ї попереднього власника ОСОБА_7 Остання при відчуженні квартири не вирішила питання щодо права проживання в ній члена своєї сім'ї ОСОБА_2, особи з інвалідністю, тобто, у порушення вимог статті
319 ЦК України не дотрималась моральних засад суспільства та порушила право ОСОБА_2 на житло, передбачене статтею
47 Конституції України.
У результаті такого обміну ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_1 отримали у власність спірну квартиру з обтяженням у вигляді права проживання в ній ОСОБА_2, без попереднього виселення з неї відповідача.При цьому суд апеляційної інстанції вважав за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, згідно з яким право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходить із такого.Відповідно до частин 1 , 2 , 4 , 7 статті
41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.Відповідно до частин 1 , 2 статті
319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно з частиною 1 статті
383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.Положеннями статті
391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.За положеннями статті
47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.Відповідно до статті
56 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.Згідно з частиною 1 статті
405 ЦК Україничлени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.Згідно зі статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі "Садов'як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом", не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається "необхідним у демократичному суспільстві ". Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.Отже, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_2 набув право користування спірним житлом згідно із законом, однак втратив його у зв'язку з відчуженням цього житла його попереднім власником - ОСОБА_7, членом сім'ї якої він був.
При цьому обмін, у результаті якого у ОСОБА_7 припинилось, а у позивача та третіх осіб виникло право на житло, вочевидь не відповідав добросовісності, оскільки сторони договору міни були достовірно обізнані про право ОСОБА_2 на користування цією квартирою.ОСОБА_7 при відчуженні вказаного нерухомого майна використала своє право власника, але з урахуванням положень статті
319 ЦК України розпорядилась своєю власністю у порушення моральних засад суспільства, оскільки позбавила права користування житлом члена своєї сім'ї, особи з інвалідністю, що поставило під загрозу його соціальний статус.У свою чергу, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 при укладенні договору міни також діяли вочевидь недобросовісно, оскільки до моменту укладення вказаного договору достовірно знали прообтяження спірної квартири у вигляді проживання у ній ОСОБА_2 Про обізнаність позивача щодо фактичного проживання та реєстрації у спірній квартирі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на момент укладення договору міни свідчить зміст його позовних вимог та надані органом реєстрації офіційні дані щодо реєстрації вказаних осіб у спірній квартирі. На момент укладення договору міни згідно з пунктом 1.9 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, обов'язковою умовою для укладення такого договору було надання нотаріусу довідки про осіб, які зареєстровані у квартирі, щодо якої укладається договір відчуження.Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті
3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.Вочевидь, дії сторін за договором міни від 11 грудня 2015 року щодо передачі ОСОБА_7 права власності на квартиру ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 були недобросовісними стосовно ОСОБА_2 та спрямованими на позбавлення його права користування житлом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу "Кривіцька та Кривіцький проти України" ( № 8863/06) 02 грудня 2010 року, установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло, останні були позбавлені процесуальних гарантій.Міжнародною судовою установою встановлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.Отже, виселення відповідача в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватись з урахуванням порушення права останнього на житло та недобросовісності дій сторін договору міни, внаслідок яких ОСОБА_2 може втратити право на користування житлом.Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право власності на житло повинно відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.За таких обставин, на думку колегії суддів, правовий висновок Верховного Суду України, який викладений у постанові від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, підлягає застосуванню у цій справі лише за умови дотримання принципу добросовісності припинення права власності ОСОБА_7 та набуття цього права позивачем, тобто за умови, що перехід права власності відбувся із дотриманням вимог статті
319 ЦК України і загальних вимог, передбачених пунктом 6 статті
3 ЦК України.
Тому посилання лише на те, що позивач є власником квартири, який має охоронюване законом право володіння, користування і розпорядження належним йому майном, не може бути підставою для виселення ОСОБА_2Не є підставою для виселення членів сім'ї власника квартири, у тому числі і колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи, оскільки їх право користування жилим приміщенням врегульовано житловим законодавством, за яким ніхто не може бути виселеним із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина 3 статті
9 ЖК Української РСР).Крім того, виселення ОСОБА_2,1959 року народження, який є особою з інвалідністю другої групи, може призвести до виникненню негативних для нього та суспільства у цілому наслідків, пов'язаних з відсутністю в особи житла.Згідно з частиною 1 статті
8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті
129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині 1 статті
10 ЦПК України.Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "C. G. та інші проти Болгарії" від 24 квітня 2008 року ("C. G. andOthers v. Bulgaria", заява № 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" від 9 січня 2013 року ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170).Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року ("Vyerentsov v. Ukraine", заява " № 20372/11, § 65)).Згідно з частиною 3 статті
3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Вирішуючи справу, Верховний Суд враховує, що з 15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція
ЦПК України, а відповідно до пункту 7 Перехідних положень
ЦПК України відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, може лише Велика Палата Верховного Суду.Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, з огляду на те, що застосування вказаного правового висновку Верховного Суду України, призведе до порушення права на житло ОСОБА_2, передбачене статтею
47 Конституції України та статтею 8 Конвенції.
Згідно з частиною 3 статті
403 ЦПК України та з урахуванням наведеного, наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.Керуючись частиною 3 статті 403, частинами 1 та 4 статті
404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуУХВАЛИВ:Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про виселення передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта