Історія справи

11 липня 2025 року

м. Київ

справа № 2-295/2009

провадження № 61-3867св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 28 вересня 2023 року у складі судді Мануйлової Н. Ю. та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень суду першої інстанції

У січні 2009 року Закрите акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», яке перейменоване в Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 04 квітня 2007 року уклали кредитний договір № ZPONGA00000091, відповідно до якого АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати відповідачу кредит в розмірі 110 200,00 дол. США на строк до 04 квітня 2017 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. Позивач зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Відповідач своєчасно не надавав банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим відповідач станом на 15 січня 2019 року має заборгованість 127 421,79 дол. США, яка складається з: 103 001,66 дол. США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 19 630,79 дол. США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2 262,00 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 2 527,34 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом.

Заочним рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 лютого 2009 року стягнено з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № ZPONGA00000091 від 04 квітня 2007 року в розмірі 934 760,75 грн, розірвано кредитний договір № ZPONGA00000091 від 04 квітня 2007 року.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 28 липня 2010 року скасовано заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 лютого 2009 року.

У січні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подано уточнену позовну заяву, в якій позивач просив:

стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 24 420,13 дол. США, що еквівалентно 684 252,04 грн, яка складається з: 19 630,79 дол. США - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 2 262,00 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 2 527,34 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 28 вересня 2023 року, з урахування ухвали цього суду від 24 жовтня 2023 року про виправлення описки, позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк»:

заборгованість за кредитним договором № ZPONGA00000091 від 04 квітня 2007 року у розмірі 24 420,13 дол. США, яка складається з: 19 630,79 дол. США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2 262,00 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 2 527,34 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; судові витрати в розмірі 1 730 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідно до пункту 7.1 кредитного договору № ZPONGA00000091 від 04 квітня 2007 року банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банку на строк з 04 квітня 2007 року по 04 квітня 2017 року включно у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 110 200,00 дол. США на такі цілі: будівництво житла, у розмірі 99 000,00 дол. США, а також у розмірі 11 200,00 дол. США на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з 03 по 08 число кожного місяця. Оскільки відповідач своєчасно не виконав взяті на себе зобов`язання з погашення заборгованості з повернення відсотків та комісії, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2. задоволено частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 28 вересня 2023 року змінено, зменшено розмір заборгованості, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № ZPONGA00000091 від 04 квітня 2007 року з 24 420,13 дол. США до 22 158,13 дол. США, і який складається з: 19 630,79 дол. США - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 2 527,34 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Апеляційний суд погодився зі стягненням з відповідача на користь банку заборгованості по відсотках за користування кредитом (19 630,79 дол. США) та пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором (2 527,34 дол. США).

Разом з тим, апеляційний суд вважав, що відсутні підстави для стягнення з відповідача комісії за користування кредитом у розмірі 2 262,00 дол. США з огляду на таке:

відповідно до умов кредитного договору від 04 квітня 2007 року передбачено сплату комісії, яка включає винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та винагороди на надання фінансового інструмента у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісячно у період сплати відсотків за дострокове погашення кредиту згідно пункту 3.11 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2 договору. Вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а встановлення всупереч вимог нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України). Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу не врахування висновків постанови Великої палати Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі 444/9512/12, щодо відсутності права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, апеляційний суд зазначив, що сам по собі факт наявності у позичальника обов`язку повного повернення кредиту, пов`язаний із простроченням щомісячного платежу, передбачений умовами договору, не вказує на сплив строку кредитування. Обставини щодо пред`явлення вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, судом не встановлені. Таким чином подібні доводи є необґрунтованими.

Аргументи учасників справи

У березні 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 28 вересня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 лютого 2024 року, ухвалити нове рішення про залишення позову без задоволення, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди залишили поза увагою, що позивачем не надано графік погашення заборгованості за кредитом. Уточнюючи позовні вимоги позивач не заявив про стягнення заборгованості за тілом кредиту, проте збільшив суму нарахованих відсотків та пені;

поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що відповідно до розрахунку заборгованості, який наданий банком у січні 2019 року, прострочення сплати щомісячного платежу за кредитним договором припадає на 10 травня 2007 року, коли тіло у розмірі 494,14 дол. США стало простроченим. Відповідно до пункту 2.2.10, 2.3.3 кредитного договору позичальник був зобов`язаний повністю повернути кредит у разі затримання сплати хоча б одного щомісячного платежу строком на один місяць. Щомісячні платежі вносяться з 3 по 8 число місяця. Тому відповідач вважає, що починаючи з 09 червня 2007 року позичальник був зобов`язаний повністю повернути кредит, тобто у цей момент сплив строк кредитування, обумовлений відкладальною обставиною кредитного договору. Вказані твердження відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) (пункт 54), від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 14-318цс18). Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, помилково вважав, що умова договору про дострокове повернення кредиту не впливає на строк кредитування, у зв`язку з чим відхилив аргументи відповідача;

умова договору (відкладальна обставина (стаття 212 ЦК України) про повернення кредиту у повному обсязі у разі допущення прострочення більше ніж на 1 календарний місяць змінює строк кредитування, що свідчить про неможливість подальшого нарахування передбачених кредитним договором відсотків та пені, у зв`язку з чим суди ухвалили оскаржені судові рішення без належного встановлення цих обставин справи.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог, тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.

У травні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» через представника Істамову І. В. подаловідзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що судами правильно встановлена наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості на користь AT КБ «ПриватБанк». Зазначені доводи відповідача з посиланням на неотримання кредитних коштів на придбання житлової нерухомості свідчать, що відповідач, скориставшись кредитними коштами, починає маніпулювання для відстрочення виконання своїх зобов`язань шляхом затягуванням судових процесів.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з суду першої інстанції справу.

У травні 2024 року справа № 2-295/2009 надійшла до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 01 травня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 16 листопада 2022 року у справі № 752/8302/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 27 лютого 2019 року у справі № 697/798/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 300/470/17, від 19 серпня 2020 року у справі № 375/998/15-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 640/4666/18, від 03 березня 2021 року у справі № 522/799/16, від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц).

Фактичні обставини

Суди встановили, що АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 04 квітня 2007 року уклали кредитний договір № ZPONGA00000091, відповідно до якого АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати відповідачу кредит розмірі 110 200,00 дол. США на строк до 04 квітня 2017 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору № ZPONGA00000091 від 04 квітня 2007 року банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банку на строк з 04 квітня 2007 року по 04 квітня 2017 року включно у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 110 200,00 дол. США на такі цілі: будівництво житла, у розмірі 99 000,00 дол. США, а також у розмірі 11 200,00 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 договору. Періодом сплати вважати період з 03 по 08 число кожного місяця.

Відповідно до договору, погашення заборгованості здійснюється у такому порядку: щомісяця період сплати відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати відповідно до кредитного договору.

Позивач зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.

Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим станом на 15 січня 2019 року має заборгованість 127 421,79 дол. США, яка складається з: 103 001,66 дол. США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 19 630,79 дол. США - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 2 262,00 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 2 527,34 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

У позовній заяві позивач вказав, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, тому просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 24 420,13 дол. США, яка складається з: 19 630,79 дол. США - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 2 262,00 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 2 527,34 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), на яку посилається ОСОБА_1 в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) ), на яку посилається ОСОБА_1 в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв`язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі. У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору. Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2023 року у справі № 235/1368/17 (провадження № 61-13744св23) зазначено, що:

«55. Відповідно до пункту 4.4 кредитного договору шляхом підписання даного договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків за користування кредитом строк користування кредитом, зазначений у пункті 1.2 даного договору, припиняється достроково, на 10-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника.

56. З огляду на відсутність доказів направлення кредитором вимоги/повідомлення про дострокове повернення кредиту, відсутні підстави для висновку про зміну строку кредитування, визначеного у пункті 1.2 кредитного договору (до 17 липня 2032 року).

57. Разом з тим, враховуючи те, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином, а позичальник, отримавши кредитні кошти, не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання щодо їх повернення (неналежним чином сплачував періодичні платежі), що не заперечується ним, колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для стягнення простроченої заборгованості за тілом кредиту та процентах, строк погашення яких настав».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц, на яку посилається ОСОБА_1 в касаційній скарзі, зроблено висновок,що «якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

у 2009 році АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ZPONGA00000091 від 04 квітня 2007 року. До позову АТ КБ «ПриватБанк» додав розрахунок заборгованості, в якому зазначено, що заборгованість, яка виникла станом на 09 січня 2009 року, серед іншого, складається з простроченої заборгованості по процентах - 16 078,42 дол. США, та пені у розмірі 3 417,78 дол. США (т. 1, а. с. 7);

в 2019 році АТ КБ «ПриватБанк» уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача, зокрема, заборгованість по відсотках за користування кредитом станом на 15 січня 2019 року (19 630,79 дол. США) та пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором (2 527,34 дол. США);

суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вимоги в цій частині задовольнив, вказавши, що відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, тому з нього підлягає стягненню прострочена заборгованість по відсоткам та пеня;

колегія суддів погоджується з такими висновками судів та зауважує, що аналіз матеріалів справи свідчить, що позивач просив стягнути з відповідача саме прострочену заборгованість по відсотках, яка виникла станом на 20 березня 2009 року, а також пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 2 527,34 дол. США, яка нарахована станом на 16 липня 2010 року, про що свідчить розрахунок заборгованості, наданий позивачем.

Твердження відповідача про закінчення строку кредитування, що унеможливлює стягнення з нього заборгованості по відсотках та пені, є помилковими, оскільки за змістом пункту 7.1 кредитного договору банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банка на строк з 04 квітня 2007 року по 4 квітня 2017 року включно. А в пункті 2.3.3 кредитного договору визначено, що при виникненні кожного з наступних подій, зокрема, порушення позичальником зобов`язань, передбачених умовами даного договору, банк, на власний розсуд, має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії та процентів за його користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. Згідно зі статтями 212 611 651 Цивільного кодексу України щодо зобов`язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену в повідомленні дату. На цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду, комісію й проценти за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати зобов`язання за договором (т. 1, а. с. 10-13). Тобто, за положеннями кредитного договору зміна строку кредитування пов`язана з направленням повідомлення про повернення кредиту, сплати винагороди, комісії та процентів за його користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі.

Строк кредитування за спірним кредитним договором змінився внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі заочного рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2013 рогу у справі № 314/3727/13-ц, яким у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 04 квітня 2007 року у розмірі 127 196,59 дол. США, що за курсом НБУ становить 1 016 300,75 грн, звернуто стягнення на предмети іпотеки - садовий будинок АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведення дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

Проте, предметом спору у цій справі є стягнення саме простроченої заборгованості по відсотках та пені.

Крім того, у справі № 752/8302/16-ц, на яку ОСОБА_1 посилається як на неоднакове застосування висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року, встановлено, що в пункті 4.5 Кредитного договору зазначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених підпунктами 3.3.9-3.3.10 цього договору, протягом більш ніж 90 (дев`яносто) календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

У справі № 697/798/16-ц, на яку ОСОБА_1 посилається як на неоднакове застосування висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року, встановлено, що у пункті 4.4 договору кредиту передбачено, що кредитор має право вимагати повернення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів.

Тобто, висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_1 зроблені за інших фактичних обставин, тому не можуть бути підставою для скасування оскаржених судових рішень.

Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення в оскарженій частині - без змін.

Оскільки постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін, то судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 28 вересня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 лютого 2024 року в частині задоволених позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості про процентах та пені залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

В. І. Крат