Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.10.2024 року у справі №638/126/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 638/126/21

провадження № 61-9927св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Сенс Банк», ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Мица Юрій Вікторович, та Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2023 року у складі судді ОСОБА_4 та постанову Харківського апеляційного суду від 25 травня 2023 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк», ОСОБА_2 , в якому просив визнати протиправним та скасувати запис про право власності від 28 липня 2020 року № 37570875 на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , за Акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі -

АТ «Альфа-Банк») та витребувати квартиру на його користь у добросовісного набувача ОСОБА_2 .

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 17 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та банком укладено кредитний договір від 17 квітня 2008 року № 800003658, відповідно до умов якого позивач отримав кредитні кошти в розмірі

140 000 доларів США з датою остаточного повернення 17 квітня 2023 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору 17 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та банком укладено договір іпотеки № 800003658-И, відповідно до умов якого позивач передав квартиру в іпотеку. Відповідно до пункту 6 договору іпотеки іпотекодержатель має право на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов цього договору, у інших випадках, передбачених законом. Пунктом 6.3 договору іпотеки передбачено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що визнано сторонами та чинним законодавством як договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку позасудового врегулювання на підставі даного застереження може здійснюватися: шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання. У цьому випадку право власності на предмет іпотеки переходить від іпотекодавця до іпотекодержателя з дня, наступного за останнім днем строку, визначеного для виконання порушеного основного зобов`язання та/або умов цього договору у вимозі про усунення порушень, яка буде надіслана іпотекодержателем згідно зі статтею 35 Закону України «Про іпотеку». Це застереження є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, або шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

15 вересня 2020 року позивачу стало відомо, що банк зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки відповідно до умов договору іпотеки.

Квартира була придбана позивачем не за кредитні кошти та передана в іпотеку для забезпечення виконання кредиту в іноземній валюті, вона використовується позивачем та його донькою як місце постійного проживання, інше нерухоме житлове майно у позивача відсутнє. Оскільки застосований банком спосіб стягнення є за своїм змістом примусовим зверненням стягненням на квартиру без згоди позивача, то, звернувши стягнення на предмет іпотеки, банк порушив вимоги пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

24 листопада 2020 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири. ОСОБА_2 здійснив реєстрацію права власності на квартиру.

Позивач вважав, що квартира вибула з його володіння поза його волею, тому що банк не мав право на її відчуження. Зазначене є підставою для витребування квартири від добросовісного набувача.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2021 року залучено ОСОБА_3 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2023 року, залишеним постановою Харківського апеляційного суду від 25 травня 2023 року без змін, позов задоволено частково. Витребувано з мотивів, викладених у рішенні суду, квартиру АДРЕСА_1 , з володіння добросовісного набувача ОСОБА_2 у власність ОСОБА_1 . В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що належних доказів отримання ОСОБА_1 письмової вимоги про усунення порушення кредитного зобов`язання та надання ним згоди на відчуження предмета іпотеки суду надано не було. Надані відповідачем повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки не можуть вважатися належними та допустимими доказами, які підтверджують факт дотримання передбачених вимог щодо надання ОСОБА_1 згоди на примусове стягнення квартири. Квартира АДРЕСА_2 , яка використовувалася позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Отже, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Альфа-Банк». Проте всупереч дії мораторію відбувся фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки без згоди власника майна.

Разом з тим суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги щодо скасування рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Мереф`янської міської ради Харківського району Харківської області від 28 липня 2020 року № 37570875 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 за АТ «Альфа-Банк», оскільки оспорювання ланцюга таких рішень не є ефективним способом захисту права власності. З правового аналізу пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та обставин справи випливає, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної квартири, оскільки він не знав та не міг знати, що квартира за відплатним договором придбана у АТ «Альфа-Банк», яке не мало права його відчужувати. Відповідно, згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України ОСОБА_1 має право на витребування від

ОСОБА_2 квартири, яка вибула з володіння позивача поза його волею та була набута ОСОБА_2 шляхом укладення правочину з банком, який не мав права відчужувати квартиру. Позовна вимога про витребування спірної квартири з володіння добросовісного набувача ОСОБА_2 у власність позивача підлягає задоволенню, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з володіння добросовісного набувача, за яким воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статті 388 ЦК України, є неефективними.

У свою чергу апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції та вказав, що доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування правильного рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У червні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Мица Ю. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження зазначає порушення судами норм матеріального права та неврахування правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18,

від 29 вересня 2021 року у справі № 638/16569/18, від 01 лютого 2023 року у справі № 592/10781/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 127/19638/20,

від 30 травня 2022 року у справі № 759/9650/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 04 серпня

2022 року у справі № 607/5148/20, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 22 лютого 2023 року у справі № 202/8669/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування судами підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»

у системному зв`язку з положеннями пункту 6 статті 3, частин четвертої-шостої статті 13 ЦК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

03 липня 2023 року АТ «Сенс Банк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня

2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 травня 2023 року,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. У касаційній скарзі заявник також просив поновити строк на касаційне оскарження судових рішень, а також зупинити дію рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від 25 травня 2023 року.

Підставою касаційного оскарження банк зазначає порушення судами норм матеріального права та неврахування правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/2030/19,

від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 06 жовтня 2021 року у справі № 206/6043/19, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/5691/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 522/2732/16-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14, від 19 січня 2022 року у справі № 361/3222/19, від 12 травня 2022 року у справі № 756/15123/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/2030/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзиви на касаційні скарги станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 04 липня 2023 року касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Погрібний С. О., Ступак О. В.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 липня 2023 року касаційна скарга АТ «Сенс Банк» передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Погрібний С. О., Ступак О. В.

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року касаційну скаргу АТ «Сенс Банк» залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, зокрема надання доказів на підтвердження дати отримання копії постанови та доплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 (з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 638/126/21 із Дзержинського районного суду м. Харкова та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) поновлено АТ «Сенс Банк» строк на касаційне оскарження рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від 25 травня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «Сенс Банк» (з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України), відмовлено

у задоволенні клопотання АТ «Сенс Банк» про зупинення дії рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від 25 травня 2023 року та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 638/126/21.

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2024 року № 1122/0/226-24 на підставі службової записки судді Гулейкова І. Ю. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 вересня 2024 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11 березня 2008 року.

17 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - ЗАТ «Альфа-Банк») укладено кредитний договір № 800003658, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримано кредитні кошти в розмірі

140 000,00 доларів США з датою остаточного повернення 17 квітня 2023 року на власні потреби без будь-яких обмежень.

Відповідно до пункту 2.9 кредитного договору основне забезпечення - іпотека об`єкта нерухомості, а саме: квартири

АДРЕСА_1 .

17 квітня 2008 року, з метою забезпечення зобов`язання за кредитним договором, між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк» укладено іпотечний договір № 800003658-И, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ЗАТ «Альфа-Банк» зазначену квартиру

АДРЕСА_1 .

01 грудня 2022 року АТ «Альфа-Банк» змінило свою назву на АТ «Сенс Банк».

Пунктом 6.1 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя набути право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання основного зобов`язання, невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов цього договору, у інших випадках, передбачених законом. У разі порушення іпотекодавцем основного договору та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору. Документом, що підтверджує відправлення іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушення та виконання порушеного зобов`язання, є квитанція поштового відділення про відправлення відповідного рекомендованого листа іпотакодавцю за адресою його фактичного проживання (реєстрації), зазначеної в преамбулі та в статті 8 цього договору.

Відповідно до пункту 6.2 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно із договором про задоволення вимоги іпотекодержателя (позасудове врегулювання), яким вважатиметься застереження, що міститься у пункту 6.3 цього договору.

Пунктом 6.3 договору іпотеки передбачено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Застереження визнано сторонами та діючим законодавством як договір про задоволення вимог іпотекодержателя, що надає право іпотекодержателю в порядку позасудового регулювання звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі даного договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку позасудового врегулювання на підставі даного договору та застереження може здійснюватися одним із зазначених нижче способів:

- шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки

у рахунок виконання основного зобов`язання. У цьому випадку право власності на предмет іпотеки переходить від іпотекодавця до іпотекодержателя з дня, наступного за останнім днем строку, визначеного для виконання порушеного основного зобов`язання та/або умов цього договору у вимозі про усунення порушень, яка буде надіслана іпотекодержателем згідно зі статтею 35 Закону України «Про іпотеку». Дане застереження є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (підпункт 6.3.1);

- шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 6.4 договору іпотеки право вибору способу звернення стягнення на предмет іпотеки з числа передбачених у цьому договорі та у законодавстві України належить іпотекодержателю.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не виконував належним чином зобов`язання за кредитним договором 27 січня 2020 року, банк надіслав на ім`я ОСОБА_1 на дві адреси: АДРЕСА_4 , та АДРЕСА_5 , повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням № 164.

27 квітня 2020 року АТ «Альфа-Банк» повторно надіслало на ім`я ОСОБА_1 за вказаними вище адресами повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням № 350.

Матеріали справи містять копії опису поштового вкладення про направлення на ім`я позивача зазначених повідомлень, проте не містять будь-яких даних, які доводять факт їх отримання позивачем або його обізнаність про їх існування.

28 липня 2020 року державним реєстратором Виконавчого комітету Мереф`янської міської ради Харківського району Харківської області на підставі договору іпотеки, повідомлень про звернення стягнення на предмет іпотеки від 27 січня 2020 року № 164 та від 17 квітня 2008 року № 350, здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за АТ «Альфа-Банк».

24 листопада 2020 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Лавінда Н. О., реєстровий номер 3651, відповідно до умов якого АТ «Альфа-Банк» передало

у власність ОСОБА_2 квартиру

АДРЕСА_1 .

24 листопада 2020 року між ОСОБА_2 , як власником спірної квартири, та ОСОБА_3 укладено договір позики та з метою забезпечення виконання зобов`язання за цим договором - договір іпотеки, за яким вказану спірну квартиру передано в іпотеку ОСОБА_3 . Строк виконання основного зобов`язання за договором позики - 16 грудня 2020 року.

Станом на дату ухвалення оскаржуваного судового рішення в матеріалах справи відсутні дані щодо виконання ОСОБА_2 укладеного з ОСОБА_3 договору позики.

Під час розгляду справи позивачем надано до суду свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , з якого випливає, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано, про що 17 серпня 2016 року складено відповідний актовий запис.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна виходить, що ОСОБА_5 18 квітня 2017 року набула право власності на квартиру АДРЕСА_6 та квартиру АДРЕСА_7 .

Позивач під час розгляду справи зазначав, що будь-якого іншого майна на праві власності не має, станом на час розгляду справи проживає у орендованій комунальній квартирі.

Матеріали справи не містять даних, що свідчать про те, що у власності

ОСОБА_1 перебуває будь-яке інше житлове майно.

Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні, ОСОБА_2 зареєстрований 21 листопада 2006 року за адресою: АДРЕСА_8 .

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 цього Закону).

За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення іпотечного договору) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами); 3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації; 4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Пункт 6.3 іпотечного договору містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з пунктом 6.1 іпотечного договору, який кореспондується зі статтею 35 Закону № 898-IV, у випадку порушення кредитного договору або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.

З наведеного випливає, що згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.

Як установлено судами, надіслані АТ «Альфа-Банк» позивачу вимоги за двома адресами від 27 січня 2020 року та 27 квітня 2020 року не були отримані ОСОБА_1 , відсутні належні та допустимі докази їх вручення позивачу. Так само матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 надав згоду як власник квартири на її примусове стягнення (відчуження без згоди власника).

Таким чином, банк не дотримався порядку звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі застереження, передбаченого в іпотечному договорі, що свідчить про вибуття з володіння ОСОБА_1 спірної квартири не з його волі.

Окрім цього, суди правильно урахували, що 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі також Закон № 1304-VII), підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та іпотечного договору) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).

Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що спірна квартира, яка використовувалася позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII,

у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «Альфа-Банк» як забезпечення виконання позивачем умов кредитного договору від 17 квітня

2008 року, укладеного в іноземній валюті.

Отже, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Альфа-Банк».

Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20). Підстави для відступу від цього висновку відсутні.

Висновки про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» підлягає застосуванню навіть у разі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, містяться і в постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 201/7014/18 (провадження № 61-7373св20), від 30 вересня 2021 року у справі № 127/15802/15-ц (провадження № 61-16395св20).

Доводи касаційних скарг ОСОБА_2 та АТ «Сенс Банк» про те, що кредит, отриманий позивачем від ЗАТ «Альфа-Банк» за кредитним договором, не є споживчим, а надавався для розвитку бізнесу, спростовуються установленими судами обставинами справи, зокрема ОСОБА_1 укладав цей договір як фізична особа, а не суб`єкт підприємницької діяльності, а в пункті 2.4 кредитного договору цільовим використанням кредиту зазначено «на власні потреби без будь-яких обмежень».

Доводи касаційних скарг про те, що позивач не використовував спірну квартиру як місце постійного проживання, вона не є його єдиним житлом, відхиляються, оскільки зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Такі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку відповідача, підтверджує безпідставність заявлених позивачем вимог. Встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Доводи касаційних скарг заявників про те, що на спірні правовідносини не розповсюджуються норми Закону № 1304-VII, не знайшли своє підтвердження при касаційному перегляді справи.

Наведені у касаційних скаргах ОСОБА_2 та АТ «Сенс Банк» доводи

є аналогічними із доводами їх апеляційних скарг та були предметом дослідження

у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Обставини у наведених заявниками постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що позивач у спірних правовідносинах діяв недобросовісно, зловживаючи своїм правом, відхиляються, оскільки питання неналежного виконання позивачем умов кредитного договору не є предметом цього позову.

Наведені у касаційній скарзі ОСОБА_2 доводи про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування судами підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у системному зв`язку з положеннями пункту 6 статті 3, частин четвертої-шостої статті 13 ЦК України у подібних правовідносинах, не беруться до уваги, оскільки у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Зі змісту заявлених позовних вимог, встановлених у цій справі обставин та досліджених доказів, випливає, що судами правильно застосовано до спірних правовідносин норми права, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди допустили неправильне тлумачення наведених норм або застосували закон, який не підлягав застосуванню чи не застосували закон, який підлягав застосуванню, що б дало підстави для формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Інші доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Незгода із ухваленими судовими рішеннями не є підставою для їх скасування.

Касаційні скарги не містять доводів у частині висновків судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні вимоги про визнання протиправним та скасування запису про право власності, ОСОБА_1 також не оскаржував судові рішення в цій частині, тому судові рішення у цій частині у касаційному порядку не переглядаються.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями про часткове задоволення позову.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд на підставі статті 410 ЦПК України вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення судів в оскаржуваній частині - без змін.

Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Мица Юрій Вікторович, та Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець