Постанова

Іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 127/19638/20

провадження № 61-14276св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: державне підприємство "Сетам", Центральний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), ОСОБА_3,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", ОСОБА_4,

представник акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" - Пасечник Юлія Анатоліївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Якименко М. М., від 12 липня 2021 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У вересні 2020 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом

до державного підприємства "Сетам" (далі - ДП "Сетам"),

Центрального відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький),

ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо

предмета спору: акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль"

(далі - АТ "Райффайзен Банк Аваль"), ОСОБА_4, про визнання електронних торгів недійсними.

Позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтовані тим, що 24 травня 2007 року між ним та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" був укладений договір № 012/03-11/370 про надання споживчого кредиту в іноземній валюті у розмірі

26 тис. доларів США. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.09 квітня 2010 року на підставі рішення Ленінського районного суду м.

Вінниці було видано виконавчий лист № 2-1304/10 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитним договором в сумі 32 323,79 доларів США та судових витрат. 13 вересня 2017 року за вказаним виконавчим листом було відкрито виконавче провадження № ~organization0~ з його примусового виконання. ОСОБА_4 зазначав, що 20 липня 2020 року йому стало відомо, що у виконавчому провадженні № ~organization1~ його квартира передана для реалізації шляхом проведення електронних торгів ДП "Сетам". 29 липня 2020 року він звернувся до начальника відділу державної виконавчої служби із заявою, в якій повідомив, що зазначена квартира є його єдиним житлом, площа квартири - 37,6 кв. м і вона була передана в іпотеку як забезпечення за кредитом, виданим в іноземній валюті, тому відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", ця квартира не може бути продана на торгах.

Позивач зазначав, що 07 вересня 2020 року з протоколу проведення електронних торгів від 04 вересня 2020 року, який розміщений на сайті ДП "Сетам", він дізнався, що 04 вересня 2020 року відбулись електронні торги з реалізації іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1, з ціною продажу - 423 500 грн, переможець торгів - ОСОБА_3.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_4 просив суд визнати недійсними електронні торги з реалізації нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1,

яка належить йому на праві власності, проведені 04 вересня 2020 року

ДП "Сетам", результати яких оформлені протоколом № 500584

від 04 вересня 2020 року; визнати недійсним та скасувати протокол електронних торгів № 500584 від 04 вересня 2020 року.

Зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Вохмінової О. С. від 18 березня 2021 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсними електронні торги з реалізації нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1,

яка належить на праві власності ОСОБА_4, проведені 04 вересня

2020 року ДП "Сетам", результати яких оформлені протоколом № 500584

від 04 вересня 2020 року.

Скасовано протокол електронних торгів № 500584 від 04 вересня 2020 року.

Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що електронні торги

від 04 вересня 2020 року проведені з порушенням вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки позивач фактично використовує цю квартиру для постійного проживання і вказана квартира є єдиним житлом боржника (за споживчим кредитом в іноземній валюті). Крім того, суд першої інстанції вказав, що відповідачі не надали належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 має у власності інше житло. На думку районного суду, ці порушення вплинули на результати торгів і при цьому мало місце порушення прав і законних інтересів ОСОБА_4.

Зміст та обґрунтування постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 липня 2021 року апеляційні скарги АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 березня

2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_4 не доведено належними, достатніми і допустимими доказами наявність підстав для визнання недійсними електронних торгів з реалізації іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1, зокрема не доведено, що спірне нерухоме житлове приміщення використовується ним як місце постійного проживання.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_2 просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 12 липня 2021 року

і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 820/6265/16 (пункт 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що зареєстроване місце проживання, як і фактичне місце проживання, не є визначальним при вирішенні питання про застосування мораторію на звернення стягнення на предмет іпотеки, а істотне значення має наявність або відсутність у боржника іншого житла. На думку заявника, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також іншим доказам, наявним у матеріалах справи, які підтверджують, що ОСОБА_4 зареєстрований та проживає у спірній квартирі, яка є його єдиним житлом.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Основний зміст відзивів на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просить суд залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. На думку заявниці, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що спірні електронні торги були проведені у відповідності з вимогами законодавства, а права позичальника порушені не були.

У відзиві на касаційну скаргу АТ "Райффайзен Банк Аваль" просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 та залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що спірне нерухоме майно не використовується позивачем як місце постійного проживання та не підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 травня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 012/03-11/370 про надання споживчого кредиту в сумі 26 тис. доларів США зі сплатою 13,5 % річних строком

на 60 місяців.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 24 травня 2007 між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та

ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, згідно якого останній передав в іпотеку нерухоме майно: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 20,5 кв. м, загальною площею 37,6 кв. м. Квартира належала ОСОБА_4 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Вінницької міської ради 29 січня 1998 року згідно рішення від 29 січня 1998 року № 53, зареєстрованого за № 630/33293.

Згідно із довідкою департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 20 липня 2020 року № 30966 місце проживання ОСОБА_4 зареєстровано у квартирі АДРЕСА_1.

У відповідності до довідки ОСББ "Келецька 71/49" від 24 липня 2020 року ОСОБА_4 прописаний та проживає у квартирі АДРЕСА_1.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна

ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1.

09 квітня 2010 року на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці видано виконавчий лист № 2-1304/10 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитним договором у розмірі 32 323,79 доларів США та судових витрат.

13 вересня 2017 року відкрито виконавче провадження № ~organization2~ з примусового виконання виконавчого листа у справі № 2-1304/10.

18 вересня 2019 року державним виконавцем був складений акт про те, що при виході за адресою: квартира АДРЕСА_1 встановлено, що ОСОБА_4 у цій квартирі не проживає. Ці відомості вказані зі слів ОСОБА_5, яка є наймачем цієї квартири, та ОСОБА_6, яка проживає у квартирі АДРЕСА_2 вказаного будинку.

25 травня 2020 року Центральний відділ державної виконавчої служби

м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) подав до ДП "Сетам" заяву на реалізацію арештованого майна у виконавчому провадженні № ~organization3~ - квартиру

АДРЕСА_1, житловою площею 20,5 кв. м, загальною площею 37,6 кв. м, яка належала на праві власності ОСОБА_4 і була передана в іпотеку.

29 липня 2020 року ОСОБА_4 звернувся до начальника відділу державної виконавчої служби з повідомленням про те, що квартира, яка виставлена на торги, є його єдиним житлом, була передана в іпотеку як забезпечення за споживчим кредитом, виданим в іноземній валюті, площа квартири - 37,6 кв. м, тому відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" просив припинити реалізацію предмета іпотеки.

Відповідно до протоколу електронних торгів від 04 вересня 2020 року

ДП "Сетам" були проведені торги з реалізації іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1, ціна продажу склала 423 500 грн, переможцем торгів визначено ОСОБА_3

22 вересня 2020 року старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) у виконавчому провадженні № 54682006 складено акт про реалізацію предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1.

Суд апеляційної інстанції встановив, що вся судова кореспонденція направлялась позивачу за вказаною ним в позові адресою - квартира

АДРЕСА_1, однак із рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення слідує, що адресат відсутній за вказаною адресою.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів вважає, що на момент чинності Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не могло бути примусово звернуто стягнення (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке використовувалось як місце постійного проживання і яке перебувало в іпотеці з метою забезпечення кредиту в іноземній валюті, а загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. м для квартири. Мораторій не поширювався на нерухоме житлове приміщення, яке не використовувалось позивачем як місце постійного проживання.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною 2 статті 16, частиною 1 статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частиною 2 статті 16, частиною 1 статті 215 ЦК України, зокрема у зв'язку з невідповідністю змісту правочину частиною 2 статті 16, частиною 1 статті 215 ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання зі сторони продавця - акт про проведені прилюдні торги.

За змістом частини 2 статті 638 та частини 1 статті 640 ЦК України моментом укладення договору купівлі-продажу на прилюдних торгах є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту пропозиції останнього щодо ціни. Підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу та дії, спрямовані на передання такого майна у володіння покупця, що підтверджують відповідний протокол, акт про проведені прилюдні торги та державна реєстрація права власності за покупцем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 (провадження № 14-624цс18) викладено правовий висновок про те, що правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів.

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Статтею 48 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Згідно з Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок), електронні торги - це продаж майна за принципом аукціону засобами системи електронних торгів через Веб-сайт, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (у редакції, чинній на момент проведення електронних торгів) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачав втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" діяв до 23 вересня 2021 року і не дозволяв органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" на період його чинності.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Частинами 2 та 6 статті 29 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Житлова нерухомість, в якому зареєстровано місце проживання особи, не завжди є місцем її фактичного проживання.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставин справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки спірна квартира не використовувалась позивачем як місце постійного проживання, а тому це нерухоме житлове майно не підпадало під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Судом апеляційної інстанції правильно враховано, що факт реєстрації позивача у спірній квартирі не може беззаперечно свідчити про те, що це житло використовується позивачем як місце постійного проживання, а наявні в матеріалах справи докази (неотримання позивачем кореспонденції від державної виконавчої служби та суду за адресою знаходження предмету іпотеки; акт державного виконавця від 18 вересня 2019 року, згідно якого встановлено, що у спірній квартирі проживає не позивач, а наймач; зазначення у кредитному договорі дружиною позивача, яка є позичальником, іншої адреси проживання, а

саме - квартира АДРЕСА_3) підтверджують те, що позивач не проживає у спірній квартирі.

Тимчасовий мораторій на примусове звернення стягнення нерухомого майна не застосовується у випадках, якщо таке нерухоме житлове майно не використовується як місце постійного проживання позивача.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 01 жовтня 2020 року у справі № 761/24810/14 та від 08 квітня 2020 року у справі № 334/3320/15-ц.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній заявницею у касаційній скарзі постанові.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 висновки суду апеляційної інстанції не спростовують, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судом апеляційної інстанції проведена належна правова оцінка доказів.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 12 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович