Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.08.2025 року у справі №363/1751/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 363/1751/20

провадження № 61-10436св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Фоя Лідія Андріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 лютого 2024 року у складі судді Котлярової І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2024 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області (далі - приватний нотаріус) Фоя Л. А., про стягнення коштів.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 виступив поручителем за договором позики за яким ОСОБА_5 надав ОСОБА_6 з метою здійснення спільної діяльності з риборозведення в озері, що знаходиться в межах

с. Димарка, Іванківського району Київської області 67 500,00 дол. США частинами, а саме: 19 червня 2017 року - 20 000,00 дол. США; 27 червня 2017 року - 10 000,00 дол. США; 15 серпня 2017 року - 14 500,00 дол. США;

22 вересня 2017 року - 6 000,00 дол. США; 22 грудня 2017 року -

13 000,00 дол. США; 11 квітня 2018 року - 4 000,00 дол. США. Строк повернення визначено до 31 грудня 2018 року.

В подальшому до позивача, як поручителя, звернувся ОСОБА_5 щодо повернення боргу ОСОБА_6 , що і було ним зроблено, а саме на виконання зобов`язань ОСОБА_6 він виплатив ОСОБА_5

67 500,00 дол. США, що підтверджується відповідним договором щодо врегулювання виплати боргу та розпискою ОСОБА_5 .

ОСОБА_1 вказував, що виконавши як поручитель, обов`язок

ОСОБА_6 щодо повернення коштів за договором позики, він набув відповідне право вимоги до ОСОБА_6 як до боржника.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто станом на час повернення ним коштів вже була заведена спадкова справа, позивач заявив вимогу від 11 травня 2020 року до спадкоємців в межах заведеної приватним нотаріусом спадкової справи за № 110/2018.

Одним із двох спадкоємців ОСОБА_7 є ОСОБА_2 , а тому вона відповідає за боргові зобов`язання спадкодавця в 1/2 їх частині, а саме за зобов`язання з повернення коштів в частині 33 750,00 дол. США.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 33 750,00 дол. США.

Також ОСОБА_1 звернувся до суду з окремим позовом до іншого спадкоємця ОСОБА_7 - ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Фоя Л. А., про стягнення коштів, в якому просив стягнути

з ОСОБА_3 на його користь 33 750,00 дол. США

В обґрунтування вимог даного позову, зазначив аналогічні аргументи, викладені ним у його позові до ОСОБА_2 , зокрема, що ОСОБА_3 є спадкоємцем 1/2 частини спадкового майна ОСОБА_7 ,

а тому вона відповідає за боргові зобов`язання спадкодавця в 1/2 їх частині,

а саме за зобов`язання з повернення коштів в частині 33 750,00 дол. США.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02 лютого

2021 року об`єднано в одне провадження справу № 363/1751/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Фоя Л. А., про стягнення коштів та справу № 363/1752/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Фоя Л. А., про стягнення коштів. Присвоєно об`єднаній справі єдиний унікальний номер № 363/1751/20 (номер провадження 2/363/439/21).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13 лютого

2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів належним чином факт передання ОСОБА_5 ОСОБА_8 позики на суму

67 500,00 дол. США, домовленості сторін про порядок та строки повернення позики. ОСОБА_1 не є суб`єктом в розумінні статті 560 ЦК України, який може виступати гарантом за виконання грошових зобов`язань. В той же час факт того, що позивач за вказаними борговими зобов`язаннями виступав поручителем, зі змісту розписок також не вбачається та судом не встановлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 червня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 лютого

2024 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

19 липня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд залишив поза увагою, що також підтвердили спадкоємці і кредитор, наявність боргових зобов?язань за долученими розписками саме ОСОБА_6 . Апеляційний суд не навів підстав сумнівів щодо достовірності обставин, які можуть мати місце в частині визнання всіма сторонами факту наявності боргових зобов?язань за долученими розписками саме у ОСОБА_6 . В цьому випадку договір поруки між позивачем, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 укладено у письмовій формі шляхом записів у розписках з приводу виникнення зобов?язань щодо повернення отриманих ОСОБА_6 коштів з боку ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц, від 10 квітня 2019 року

у справі № 390/34/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Інші аргументи учасників справи

13 вересня 2024 року представник ОСОБА_9 - ОСОБА_10 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від

13 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2024 року - без змін.

Відзив мотивовано тим, що суди першої і апеляційної інстанцій під час розгляду справи та ухвалення оскаржуваних судових рішень дотрималися вимог процесуального права, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та спірних правовідносин, правильно застосували норми матеріального права.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2024 року представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_4 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 лютого 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 червня 2024 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Вишгородського районного суду Київської області.

29 серпня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

04 липня 2019 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 укладено договір, предметом якого, є питання врегулювання виплати боргу, який утворився внаслідок укладання договору позики між ОСОБА_5

і ОСОБА_11 .

Згідно з пунктом 1.2 вказано договору ОСОБА_5 надав

ОСОБА_6 для риборозведення в озері, що знаходиться в межах с. Димарка Іванківського району Київської області, 67 500,00 дол. США частинами, а саме: 19 червня 2017 року - 20 000,00 дол. США; 27 червня 2017 року - 10 000,00 дол. США; 15 серпня 2017 року - 14 500,00 дол. США; 22 вересня

2017 року - 6 000,00 дол. США; 22 грудня 2017 року - 13 000,00 дол. США;

11 квітня 2018 року - 4 000,00 дол. США. Строком повернення визначено термін до 31 грудня 2018 року.

Відповідно до пункту 1.3 вказаного договору сторони підтверджують, що поручителем за виконання зобов`язання ОСОБА_12 повернути ОСОБА_13 отримані кошти у розмірі 67 500,00 дол. США виступив

ОСОБА_1 .

Згідно пункту 1.4 вказаного договору сторони погоджують, що повернення грошових коштів у порядку та розмірі, визначених цим договором, є належним виконанням договору поруки за вказаним борговим зобов`язанням ОСОБА_6 .

Пунктом 2.1 вказаного договору сторони визначили, що розрахунки за даним договором здійснюються у готівковій формі.

Відповідно до пунктів 3.1-3.2 вказаного договору факт належного виконання поручителем зобов`язання з повернення коштів в повному обсязі має бути підтверджено відповідною розпискою кредитора, яка підлягає нотаріальному посвідченню. Кредитор також зобов`язується віддати поручителю оригінали документів, які стосуються боргових зобов`язань ОСОБА_6 .

З моменту повної виплати суми у розмірі 67 500,00 дол. США і надання письмового підтвердження (надання кредитором розписки) обов`язок поручителя перед кредитором вважається виконаним належним чином

в повному обсязі.

Підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 договору визначено, що кредитор зобов`язується надати поручителю письмове підтвердження отримання від поручителя коштів

в рахунок боргових зобов`язань ОСОБА_6 в повному обсязі та надати оригінали документів, які стосуються боргових зобов`язань ОСОБА_6 .

Підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 договору визначено, що поручитель зобов`язується виконати зобов`язання ОСОБА_6 по поверненню коштів у розмірі

67 500,00 дол. США перед кредитором на умовах договору позики між кредитором і ОСОБА_6 .

Згідно з розпискою від 19 червня 2017 року ОСОБА_1 позичив

у ОСОБА_5 20 000,00 дол. США та зобов`язався повернути їх до 31 грудня 2017 року.

На копії вказаної розписки містяться записи «отримав 10 000 (десять тисяч доларів США) 15 серпня 2018 року, підпис (Курупят); отримав 10 00 США (десять тисяч), підпис (Куруп)».

Згідно з розпискою від 15 серпня 2017 року ОСОБА_1 позичив

у ОСОБА_5 14 500,00 дол. США та зобов`язався повернути їх до 31 грудня 2018 року.

Згідно з копією розписки від 22 грудня 2017 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_5 13 000,00 дол. США та зобов`язався повернути їх до 31 грудня 2018 року.

На вказаній розписці є записи «отримав 10 000 дол. США (десять тисяч доларів) і 200 000 (двісті тисяч гривень) 10 жовтня 2018 року, підпис; получил

40 000 доларів США (сорок тисяч доларів США) 15 листопада 2019 року, підпис».

Відповідно до розписки від 27 червня 2017 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_5 10 000,00 дол. США та зобов`язався повернути їх до 01 січня 2018 року.

Також на вказаній розписці є запис «взял 22 вересня 2017 року 6 (шесть тис. долларов США, підпис ОСОБА_14 », а на звороті запис «45 (сорок п`ять) % ОСОБА_15 , 30 (тридцять) % - ОСОБА_6 , 25 (двадцять п`ять) % - ОСОБА_1 , ОСОБА_16 - до 01 жовтня 2017 року - 1 000 000 (один мільйон гривень), до 01 січня 2017 року - 300 000 (триста тисяч гривень), три підписи».

Також до справи долучено копію даної розписки, на якій містяться записи «получил 10 800 доларів США (десять тисяч вісімсот доларів США, підпис, получил 6 000 (шесть тис. дол. США), підпис».

Згідно з розпискою від 11 квітня 2018 року «я, ОСОБА_6 получил 11.04.2018 г. от ОСОБА_5 4 000 (четыре тысячи) долларов США для покупки малька (белый амур), 11.04.2018 г., підпис (Куколевский)».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

З розписки поручителю про повернення коштів від 01 травня 2020 року відомо, що ОСОБА_5 , на виконання умов договору від 04 серпня 2019 року про врегулювання виплат боргу, який утворився внаслідок укладання договору позики між ОСОБА_17 і ОСОБА_6 , підтверджує факт повернення коштів поручителем ОСОБА_1 у розмірі 67 500,00 дол. США.

Інших вимог майнового характеру за фактом позики, наданої

ОСОБА_6 , щодо поручителя ОСОБА_1 і спадкоємців

ОСОБА_6 немає.

На виконання умов договору розписки за фактом отримання коштів повертає поручителю ОСОБА_1 .

Розписки на передану суму коштів в сумі 67 500,00 дол. США внаслідок погашення позики, отриманої ОСОБА_6 від ОСОБА_17 , отримано.

До справи також долучено аркуш паперу з блокноту з назвою «поворотна фіндопомога Багіра Д.», яка містить записи з розрахунками.

10 травня 2020 року ОСОБА_1 пред`явив до приватного нотаріуса Фої Л. А. вимогу щодо сплати боргу ОСОБА_6 у розмірі 67 500,00 дол. США до його спадкоємців, в якій просив долучити дану вимогу до спадкової справи

№ 110/2018 та довести її до відома спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 ; повідомити про коло спадкоємців; відкласти видачу свідоцтва про право на спадщину до з`ясування питання погашення заборгованості ОСОБА_6 з боку його спадкоємців.

З спадкової справи № 110/2018, заведеної приватним нотаріусом Фоя Л. А. до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , відомо, що із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса звернулися ОСОБА_18 (донька) і ОСОБА_2 (дружина), яким було видано свідоцтва про право на спадщину.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками,

а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року

у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження

№ 61-30435сво18) вказано: «У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. Тлумачення абзацу

1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)».

Згідно із статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частинах першій, другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Установивши, що саме ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_5 кошти а саме: відповідно до розписки від 19 червня 2017 року - 20 000,00 дол. США; за розпискою від 27 червня 2017 року - 10 000,00 дол. США; відповідно до розписки від 15 серпня 2017 року - 14 500,00 дол. США; по розписці від

22 грудня 2017 року - 13 000,00 дол. США, які зобов`язався повернути позикодавцеві у визначені строки, що свідчить про факт отримання саме ОСОБА_1 зазначених сум грошових коштів у позику від ОСОБА_5 . Факт отримання грошових коштів у позику ОСОБА_6 змістом даних розписок не підтверджується, оскільки вони не підписані ОСОБА_6 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що договір поруки між ОСОБА_1 , ОСОБА_6 і ОСОБА_5 укладено в письмовій формі шляхом записів у розписках з приводу виникнення зобов`язань щодо повернення отриманих ОСОБА_6 коштів з боку ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки з наданих розписок не вбачається, що ОСОБА_1 є поручителем перед ОСОБА_5 , а чітко вбачається, що він є позичальником грошових коштів. В матеріалах справи немає доказів того, що ОСОБА_6 уповноважував ОСОБА_1 у визначений законом спосіб на отримання від ОСОБА_5 коштів у позику.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником

у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, арішення Вишгородського районного суду Київської області від

13 лютого 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 червня 2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 лютого

2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська