Постанова

Іменем України

25 квітня 2018 року

місто Київ

справа № 645/3265/13-ц

провадження № 61-5552свп18

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Луспеника Д. Д., Олійник А. С., Погрібного С. О. (інший суддя-доповідач), Синельникова Є.

В., Ступак О. В., Усика Г. І., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",

відповідачі: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_8 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року у складі судді Шарка О. П. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Пилипчук Н. П., Трішкової І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк", банк) 15 квітня 2013 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (законним представником якої є ОСОБА_8), ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 (законним представником якого є ОСОБА_13) про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

На обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_14 укладено кредитні договори, зокрема, від 09 вересня 2005 року № 10212159000 (19/355/АК-ТУ1), за умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 52 700,00 дол. США зі сплатою 12,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 09 вересня 2011 року, від 30 січня 2007 року № 11112783000, за умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 87 500,00 дол. США зі сплатою 12,2 % річних з кінцевим терміном повернення до 30 січня 2014 року та від 30 січня 2007 року № 11112856000, за умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 68 700,00 дол. США зі сплатою 12,3 % річних з кінцевим терміном повернення до 30 січня 2018 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами № 11112783000 та № 11112856000 30 січня 2007 року між банком і ОСОБА_14 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого позичальник передав в іпотеку банку належні йому на праві власності нежитлові приміщення другого поверху № VІ, 16,21,26, третього поверху № VІІІ в літері "А-3" загальною площею 268,1 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Згідно зі свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1, ОСОБА_14 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. На час відкриття спадщини зобов'язання померлого ОСОБА_14 за кредитними договорами з повернення кредитних коштів та відсотків, нарахованих за його життя, залишилися невиконаними. 04 листопада 2010 року банк подав до Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори вимогу кредитора до відповідачів як спадкоємців позичальника. Станом на 07 березня 2013 року загальна сума заборгованості ОСОБА_14 за кредитними договорами становила 142 303,06 дол. США, з яких: 17 319,04 дол. США - за договором від 09 вересня 2005 року № 10212159000 (19/355/АК-ТУ1); 67 189,28 дол. США - за договором від 30 січня 2007 року № 11112783000; 57 794,74 дол. США - за договором від 30 січня 2007 року № 11112856000. Оскільки вимога кредитора не була задоволена відповідачами у добровільному порядку, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з відповідачів на користь банку заборгованість за згаданими кредитними договорами на загальну суму 142 303,06 дол. США з урахуванням розміру часток кожного з відповідачів в успадкованому майні та в межах вартості цього майна.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором від 09 вересня 2005 року № 10212159000 (19/355/АК-ТУ1), за договором про надання споживчого кредиту від 30 січня 2007 року № 11112783000, за договором про надання споживчого кредиту від 30 січня 2007 року № 11112856000 в сумі 23 717,17 дол. США. Стягнуто з ОСОБА_9, законним представником якої є ОСОБА_8, на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором від 09 вересня 2005 року № 10212159000 (19/355/АК-ТУ1), за договором про надання споживчого кредиту від 30 січня 2007 року № 11112783000, за договором про надання споживчого кредиту від 30 січня 2007 року № 11112856000 в сумі 23 717,17 дол. США. Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором від 09 вересня 2005 року № 10212159000 (19/355/АК-ТУ1), за договором про надання споживчого кредиту від 30 січня 2007 року № 11112783000, за договором про надання споживчого кредиту від 30 січня 2007 року № 11112856000 в сумі 23 717,17 дол. США. Стягнуто з ОСОБА_11 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором від 09 вересня 2005 року № 10212159000 (19/355/АК-ТУ1), за договором про надання споживчого кредиту від 30 січня 2007 року № 11112783000, за договором про надання споживчого кредиту від 30 січня 2007 року № 11112856000 в сумі 23 717,17 дол. США. Стягнуто з ОСОБА_12, законним представником якого є ОСОБА_13, на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором від 09 вересня 2005 року № 10212159000 (19/355/АК-ТУ1), за договором про надання споживчого кредиту від 30 січня 2007 року № 11112783000, за договором про надання споживчого кредиту від 30 січня 2007 року № 11112856000 в сумі 47 434,34 дол. США. Стягнуто з ОСОБА_8, ОСОБА_9, законним представником якої є ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, законним представником якого є ОСОБА_13, на користь ПАТ "УкрСиббанк" сплачений судовий збір за подання позовної заяви в сумі 3 441,00 грн та витрати, пов'язані з проведенням судової оціночно-будівельної експертизи, в сумі 9 028,00 грн, по 2 494,60 грн з кожного.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що після смерті ОСОБА_14, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, залишилися невиконаними зобов'язання за кредитними договорами з повернення кредитних коштів та відсотків, що були нараховані за його життя. ПАТ "УкрСиббанк" пред'явив вимогу кредитора за місцем відкриття спадщини та у строк, визначений статтею 1281 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Загальна сума заборгованості за кредитними договорами складає 142 303,06 дол. США, загальна вартість успадкованого відповідачами майна у валюті зобов'язання складає 813 729,74 дол. США. З урахуванням вимог частини 1 статті 1282 ЦК України та розміру часток кожного з відповідачів у спадщині банк вправі вимагати стягнення з них зазначеної суми заборгованості за договорами.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10 листопада 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_8, ОСОБА_15 відхилено, рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду та зазначив, що постанова Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15 щодо неможливості стягнення зі спадкоємців заборгованості за кредитом за рахунок успадкованого майна, на яку посилався представник відповідача, не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки в зазначеній справі вирішувався спір про стягнення заборгованості зі спадкоємців, які успадкували іпотечне майно, і при цьому боржник та іпотекодавець були різними особами.

06 грудня 2016 року ОСОБА_8 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Фрунзенського районного суду м.

Харкова від 26 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10 листопада 2016 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "УкрСиббанк" відмовити.

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено, а позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, що вимогу кредитора доведено до відома спадкоємців. Судом першої інстанції встановлено заборгованість за кредитними договорами у розмірі 142 303,06 дол. США станом на 07 березня 2013 року. Банком порушено порядок пред'явлення вимог до спадкоємців. Застосовуючи до спірних правовідносин частину 1 статті 1282 ЦК України, суди повинні були також застосувати й частину другу цієї ж статті. У такому випадку банк зобов'язаний був звернутися до відповідачів з позовом про звернення стягнення на майно, передане їм у спадщину, а не про стягнення заборгованості. Із відповіді приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Хаславської К. В. від 04 серпня 2016 року № 470/02-14 випливає, що від Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори будь-які вимоги від ПАТ "УкрСиббанк" до спадкоємців померлого ОСОБА_14 не надходили, а в матеріалах спадкової справи містяться вимоги інших кредиторів. З огляду на те, що, за твердженнями заявника, загальна сума вимог кредиторів до спадкоємців перевищує вартість спадкового майна, то відповідачі взагалі нічого не отримають у спадщину. Суди поза межами спадкових правовідносин стягнули з відповідачів додатково грошові кошти в рахунок погашення зобов'язання за кредитними договорами померлого ОСОБА_14, що є недопустимим з огляду на наведені норми права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2017 року відкрито провадження у справі.

05 квітня 2017 року ПАТ "УкрСиббанк" подало заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначило про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень і просило відмовити у задоволенні скарги у зв'язку з її безпідставністю. Банк пред'явив вимогу кредитора за місцем відкриття спадщини та у строк, визначений статтею 1281 ЦК України, а обов'язок довести її до відома спадкоємців покладається на нотаріуса. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачі відмовилися задовольняти грошові вимоги кредитора, то відсутні підстави, передбачені частиною 2 статті 1282 ЦК України, для пред'явлення банком позову про звернення стягнення на майно. Позивач сам вправі обирати спосіб захисту свого порушеного права.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Цивільну справу № 645/3265/13-ц разом з матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 02 лютого 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року справу передано на розгляд Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Щодо фактичних обставин справи та застосування до них норм права.

У статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частиною 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 09 вересня 2005 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_14 укладено кредитний договір № 10212159000 (19/355/АК-ТУ1), за умовами якого позичальник отримав кредит в сумі 52 700,00 дол. США зі сплатою 12,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 09 вересня 2011 року.

30 січня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_14 укладено кредитний договір № 11112783000, за умовами якого позичальник отримав кредит в сумі 87 500,00 дол. США зі сплатою 12,2 % річних з кінцевим терміном повернення до 30 січня 2014 року.

30 січня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_14 укладено кредитний договір № 11112856000, за умовами якого позичальник отримав кредит в сумі 68 700 дол. США зі сплатою 12,3 % річних з кінцевим терміном повернення до 30 січня 2018 року.

Відповідно до частини 1 статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами № 11112783000 та №11112856000 між банком і ОСОБА_14 укладено договір іпотеки, за яким позичальник передав в іпотеку банку належні йому на праві власності нежитлові приміщення другого поверху № VІ, 16,21,26, третього поверху № VІІІ в літері "А-3" загальною площею 268,1 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_14 помер.

На час відкриття спадщини зобов'язання померлого ОСОБА_14 за кредитними договорами з повернення кредитних коштів та відсотків, що були нараховані за його життя, залишилися невиконаними.

ПАТ "УкрСиббанк" 04 листопада 2010 року подало до Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори вимогу кредитора на загальну суму 142 905,77 дол. США.

16 листопада 2010 року вимогу отримано працівником Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори, що підтверджується описом вкладень у цінний лист та зворотнім поштовим повідомленням про вручення.

Відповідно до частини 1 статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Останнім місцем проживання ОСОБА_14 було за адресою: АДРЕСА_1, що територіально розташоване у Фрунзенському районі м. Харкова, на який поширюється діяльність Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори.

Згідно з частиною 1 статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги (частина 2 статті 1281 ЦК України).

Судами встановлено, що відповідачі, які є спадкоємцями позичальника ОСОБА_14, не виконали свого обов'язку, передбаченого частиною 1 статті 1281 ЦК України, щодо повідомлення ПАТ "УкрСиббанк" про смерть позичальника. Банк протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця подав вимогу кредитора до Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори.

Відповідачі також не повідомили ПАТ "УкрСиббанк" про те, що вони подали заяви про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Хаславської К. В.

Позивач дізнався про смерть ОСОБА_14 під час розгляду іншої цивільної справи у Фрунзенському районному суді м. Харкова про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_14, ОСОБА_13, за результатом розгляду якої ПАТ "УкрСиббанк" відмовлено у стягненні боргу з ОСОБА_13 та припинено договір поруки у зв'язку зі смертю ОСОБА_14

У листі Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори від 25 лютого 2011 року № 448/01-16 ПАТ "УкрСиббанк" надано відповідь, що свідоцтва про право на спадщину після померлого ОСОБА_14 не видавалися та відповідно до пункту 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованої Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882 (далі - Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України) про видачу таких свідоцтв банк буде повідомлено додатково.

Листом від 12 серпня 2015 року № 2289/01-16 Дванадцята Харківська державна нотаріальна контора повідомила ПАТ "УкрСиббанк", що його вимогу кредитора від 03 листопада 2010 року направлено на адресу приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Хаславської К. В. у зв'язку із заведенням нею спадкової справи після померлого спадкодавця ОСОБА_14

Зважаючи на наведене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що ПАТ "УкрСиббанк" пред'явив вимогу кредитора за місцем відкриття спадщини у строк, визначений частиною 2 статті 1281 ЦК України.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день з якого вона оголошується померлою (частина 2 статті 1220 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина 3 статті 1296 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.

Оскільки після смерті боржника зобов'язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

За змістом відповіді приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Хаславської К. В. від 04 липня 2014 року № 238/02-14 після померлого ОСОБА_14 розмір часток у спадщині кожного із відповідачів складає: ОСОБА_8-1/6 частка; ОСОБА_9-1/6 частка; ОСОБА_10-1/6 частка; ОСОБА_11-1/6 частка; ОСОБА_12-2/6 частки.

Інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 липня 2014 року за № 24087862 підтверджується, що за життя ОСОБА_14 на праві власності належало таке нерухоме майно: нежитлові приміщення підвалу № І, ІІ, першого поверху № ІV, 8-14 в літері "А-3", загальною площею 243 кв. м, другого поверху № VІ, 16,21,26; третього поверху № VІІІ в літері "А-3", загальною площею 268,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2; 1/4 частина двокімнатної квартири АДРЕСА_1; приватний будинок, загальною площею 265 кв. м, на АДРЕСА_3; нежитлова будівля літера "А-2", загальною площею 904,3 кв. м, на АДРЕСА_4.

Висновком судової оціночно-будівельної експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені професора Бокаріуса М. С. від 31 березня 2016 року № 13202 визначено вартість успадкованого нерухомого майна, яка на момент відкриття спадщини (ІНФОРМАЦІЯ_1) за курсом 1 дол. США дорівнює 7,90 грн, складає: нежитлові приміщення другого поверху № VІ, 16,21,26; третього поверху № VІІІ в літері "А-3" на АДРЕСА_2 - 972 131,00 грн, що еквівалентно 123 054,55 дол. США; нежитлові приміщення підвалу № І, ІІ, першого поверху № ІV, 8-14 в літері "А-3" на АДРЕСА_2 - 881 118,00 грн, що еквівалентно 111 533,92 дол. США; 1/4 частина двокімнатної квартири АДРЕСА_1 - 80 035,00
грн, що еквівалентно 10 131,01 дол. США; приватний будинок на АДРЕСА_3-2 186
456,00 грн, що еквівалентно 276 766,58 дол. США; нежитлова будівля літерою "А-2" на АДРЕСА_5-2 308 725,00 грн, що еквівалентно 292 243,67 дол. США.

Станом на 07 березня 2013 року заборгованість за кредитним договором від 09 вересня 2005 року № 10212159000 (19/355/АК-ТУ1) становила 17 319,04 дол. США (прострочена заборгованість за кредитом); заборгованість за кредитним договором від 30 січня 2007 року № 11112783000-67 189,28 дол. США, з яких: 35 822,84 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом, 30 587,32 дол. США - строкова заборгованість за кредитом, 779,12 дол. США - прострочена заборгованість за відсотками, нарахованими за життя позичальника; заборгованість за кредитним договором від 30 січня 2007 року № 11112856000-57 794,74 дол. США, з яких: 41 477,38 дол. США - строкова заборгованість за кредитом, 15 612,82 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом, 704,54 дол. США - прострочена заборгованість за відсотками, нарахованими за життя позичальника. Всього заборгованість за кредитними договорами становить 142 303,06 дол. США.

Щодо правонаступництва у цивільних правовідносинах.

Спадкування, перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах. У такому разі відбувається зміна суб'єктного складу у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного із їх учасників.

Основною метою універсального правонаступництва є збереження стабільності цивільного обороту за допомогою забезпечення заміни третіми особами особи, яка вибула зі складу учасників цивільного обороту.

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини 2 статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Законодавством визначено, що у подібних випадках відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття, або, якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини.

Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.

Щодо порядку задоволення вимог кредитора спадкодавця.

У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.

Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов'язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини 1 статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості.

Право кредитора на захист.

Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов'язки на нового боржника.

Право на захист є складовою будь-якого суб'єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 1282 ЦК України вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. Наведене дає підстави для висновку, що у Кодексі визнається право кредитора на вимогу до спадкоємців.

Відповідно до усталеної судової практики судами традиційно визнавались за кредиторами спадкодавця права на вимогу до спадкоємців щодо виконання зобов'язань попереднього боржника, спадкодавця.

Обрання способу захисту.

Відповідно до структури ЦК України у книзі першій, розділу І "Основні положення", у статті 16 визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

У наведеній нормі права передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою, спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги. Ані зі змісту, ані з системного аналізу наведеного правила у зв'язку з іншими нормами ЦК України Верховний Суд не має правових підстав зробити висновок, що такий спосіб захисту є єдино можливим.

Верховний Суд зробив висновок, що застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України про примусове виконання обов'язку в натурі.

Тлумачення ж статті 1282 ЦК України окремо від інших норм ЦК України позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому випадку, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майноё яке було передано спадкоємцю у натурі, не збереглося.

Відповідно до структури ЦК України кредитор має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту кредитор здійснює на власний розсуд.

Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Таке розуміння права кредитора на обрання ефективного способу захисту не порушуватиме прав та інтересів спадкоємців, оскільки завжди в основі вирішення питання про прийняття спадщини лежить вольовий акт, пов'язаний із наміром спадкоємця прийняти спадщину.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal v. the United Kingdom" (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

Саме таке розуміння особливостей захисту прав кредиторів у спадкових відносинах відповідає основній меті цивільного права, якою є забезпечення стабільності цивільного обороту.

Зважаючи на наведене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, що ПАТ "УкрСиббанк" вправі вимагати з відповідачів стягнення суми заборгованості за кредитними договорами, оскільки обов'язок спадкоємців боржника перед позикодавцем (кредитором) спадкодавця полягає у поверненні сум за кредитом та іншими нарахуваннями за позикою, що виникли до дня смерті спадкодавця, але в межах вартості одержаного у спадок майна та відповідно до розміру часток кожного з них.

Доводи касаційної скарги, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів обізнаності спадкоємців із вимогою кредитора та порушення банком порядку пред'явлення такої вимоги, не заслуговують на увагу, оскільки вимога може бути заявлена кредитором безпосередньо спадкоємцю, а також через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, який у строк, встановлений статтею 1281 ЦК України, приймає вимоги кредиторів спадкодавця. У цьому випадку ПАТ "УкрСиббанк" скористався своїм правом подати вимогу через нотаріуса. Банку не було відмовлено у прийнятті вимоги кредитора і не було рекомендовано звернутись із такою вимогою за місцезнаходженням спадкової справи.

Відповідно до пункту 189 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус за місцем відкриття спадщини в строк, установлений статтею 1281 Цивільного кодексу України, приймає претензії від кредиторів спадкодавця. Претензії мають бути заявлені у письмовій формі і прийняті незалежно від строку настання права вимоги. Про претензію, що надійшла, нотаріус доводить до відома спадкоємців, які прийняли спадщину, або виконавця заповіту.

Згідно з пунктом 231 згаданої Інструкції нотаріусом ведеться книга обліку спадкових справ та алфавітна книга спадкових справ. У книзі обліку спадкових справ реєструються, зокрема претензії кредиторів. При заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи. У разі підтвердження цього факту нотаріус відмовляє у прийнятті заяви (іншого документа), рекомендуючи заявнику подати її за місцезнаходженням цієї справи, а в разі потреби - вимагає цю справу для подальшого провадження.

Відповідно до пункту 1 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, схвалених рішенням Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України від 29 січня 2009 року, з метою фіксації документальної інформації, необхідної для посвідчення нотаріусом переходу прав спадкодавця до спадкоємців, нотаріус заводить спадкову справу. Спадкова справа на майно та майнові права померлого на території України спадкодавця може бути заведена тільки одна. Спадкова справа заводиться за місцем відкриття спадщини.

При встановленні факту одночасного відкриття декількох спадкових справ (наприклад, за місцем проживання спадкодавця і за місцем знаходження спадкового майна), спадкові справи, відкриті з порушенням вимог статті 1221 ЦК України, повинні бути передані за належністю нотаріусу, до компетенції якого належать ведення конкретної спадкової справи.

Що стосується наявності у спадкодавця боргових зобов'язань у значних розмірах перед іншими кредиторами та пред'явлення ними вимог до спадкоємців, то судом першої інстанції належним чином оцінені доводи представника відповідача, який не надав суду доказів, що права вимоги третіх осіб на нерухоме майно зареєстровані та є дійсними, а тому вірним є висновок, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, зазначені обставини не відносяться до суті цього спору і не впливають на право позивача захистити своє порушене право в обраний ним спосіб.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук СуддіО. В. Білоконь С. О. Погрібний Б. І. Гулько Є. В.

Синельников С. О. Карпенко О. В. Ступак В. О. Кузнєцов Г. І. Усик Д. Д. Луспеник С. Ф. Хопта А. С. ОлійникЮ. В. Черняк