Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.09.2019 року у справі №201/9565/19

Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 201/9565/19

провадження № 61-8113св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

Ткачука О. С.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: ОСОБА_2, Управління-служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Шишкін Олександр Петрович, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року у складі судді Наумової О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2020 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: ОСОБА_2, Управління-служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради про встановлення факту проживання і перебування на утриманні,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання і перебування на її утриманні доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом із нею у Турецькій Республіці.

На обґрунтування вимог (з урахуванням уточнень від 29 жовтня 2019 року) заявниця посилалася на те, що з 07 березня 2008 року до 18 липня 2008 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2.

Після розірвання шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 народила доньку ОСОБА_3. З народження ОСОБА_3 знаходиться на її утриманні і мешкає спільно з нею. Спочатку вони проживали за адресою: АДРЕСА_1. В подальшому, 21 липня 2015 року її колишній чоловік ОСОБА_2 надав нотаріально посвідчену згоду на виїзд на постійне місце проживання і навчання за кордон до Турецької Республіки малолітньої доньки ОСОБА_3 разом із матір'ю ОСОБА_1.

Після отримання дозволу на виїзд вона у липні 2015 року вилетіла з донькою ОСОБА_5 до Туреччини, де до цього часу вони постійно мешкають за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується довідками Адміністрації району Кепез, районного управління у справах населення, виданими 22 липня 2019 року на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Під час мешкання ОСОБА_1 у Туреччині вона вступила у шлюб з громадянином Турецької Республіки - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженцем м. Алма-Ата (Казахстан).

У зв'язку з цим, виникла необхідність встановлення судом факту перебування фізичної особи - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на утриманні та спільному мешканні зі своєю матір'ю - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4, у Турецькій Республіці за адресою: АДРЕСА_2, де ОСОБА_1 зможе на території Турецької Республіки представляти та захищати права та законні інтереси своєї малолітньої доньки ОСОБА_3, а ОСОБА_3 зможе отримувати освіту у Туреччині та мешкати зі своєю матір'ю - ОСОБА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1, заінтересовані особи: ОСОБА_2, Управління-служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради, про встановлення факту проживання і перебування на утриманні.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявляючи вимоги про встановлення факту перебування на утриманні задля отримання громадянства Туреччини дитиною, заявниця не надала жодних належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_3 перебуває повністю на її утриманні та те, що вона зверталася за набуттям турецького громадянства, і їй було відмовлено, як і того, що було відмовлено у набутті турецького громадянства донькою ОСОБА_3 внаслідок відсутності громадянства у її матері.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року та постановити нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 в повному обсязі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2020 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року -без змін.

Постанова суду мотивована тим, що заявляючи вимоги про встановлення факту перебування на утриманні задля отримання громадянства Туреччини дитиною, заявниця не надала жодних належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_3 перебуває повністю на її утриманні.

Заявницею не надано відповідних доказів того, що вона зверталася за набуттям турецького громадянства, і їй було відмовлено, як і того, що було відмовлено у набутті турецького громадянства донькою ОСОБА_3 внаслідок відсутності громадянства у її матері.

Стосовно встановлення факту постійного проживання ОСОБА_3 у Туреччині з матір'ю ОСОБА_1, то позивач не підтвердила цього належними доказами, оскільки у довідках, наданих позивачем, вказано, що вони дійсні строком до 21 серпня 2019 року, тобто на час передання цієї справи у провадження і на момент розгляду заяви по суті, ці довідки вже були недійсними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

23 жовтня 2020 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1, в інтересах якої дієадвокат Шишкін О. П., вказувала, що суд не дослідив зібрані у справі докази; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання; суд необґрунтовано відхилив клопотання про долучення до справи письмових доказів.

Також посилається на порушення судом апеляційної інстанції статті 382 ЦПК України, оскільки в постанові не зазначено осіб, які брали участь у судовому засіданні та відсутні пояснення надані ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції.

Крім того, у касаційній скарзі зазначено, що встановлення факту перебування на утриманні та спільному проживанні ОСОБА_3 з ОСОБА_1 необхідне для того щоб дитина могла мешкати зі своєю матір'ю, відвідувати школу, різні гуртки та інше.

Без встановлення цього факту влада Туреччини може депортувати ОСОБА_3 до України.

Також суд не надав належної оцінки показам свідка ОСОБА_9 - батька ОСОБА_1, дійшовши безпідставного висновку про те, що вони є неналежними і недопустимими, оскільки не містять відомостей щодо предмета доказування, а є лише припущеннями.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу зацікавлена особа ОСОБА_2 просив задовольнити заяву ОСОБА_1 з викладених в ній підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 07 березня 2008 року до 18 липня 2008 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (а. с. 18).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 народила доньку - ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_1, актовий запис № 1142, батьком записаний ОСОБА_2 (а. с. 19).

21 липня 2015 року ОСОБА_2 надав нотаріально посвідчену заяву про згоду на виїзд на постійне місце проживання і навчання за кордон до Турецької Республіки малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із її матір'ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 20).

Як вказує заявниця, з самого народження ОСОБА_3 знаходиться на її утриманні і мешкає спільно з нею. Спочатку вони проживали за адресою: АДРЕСА_1.

Після отримання дозволу на виїзд у липні 2015 року ОСОБА_1 вилетіла з донькою ОСОБА_5 до Туреччини, де до цього часу постійно мешкають за адресою: АДРЕСА_2.

ОСОБА_1 у Туреччині уклала шлюб з громадянином Турецької Республіки - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженцем м. Алма-Ата (Казахстан), на підтвердження чого надала копію свідоцтва про вступ у шлюб від 10 листопада 2015 року № 2015/292, нотаріально посвідчений переклад якого здійснено 29 жовтня 2019 року перекладачем Демешко К. В. (а. с. 58-59).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, Конституції України, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 293 ЦПК України справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення суд розглядає в порядку окремого провадження.

Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

За умовами частини 3 статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених частини 3 статті 294 ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Частинами 1 , 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

ОСОБА_1 зазначала, що вона не є громадянкою Турецької Республіки, але має вид на проживання та бажає одночасно з донькою отримати громадянство Туреччини. При цьому статтею 16 Закону Турецької Республіки "Про громадянство Туреччини" визначено, що іноземці, які перебувають у шлюбі протягом трьох років і продовжують перебувати у шлюбі, можуть звернутись за набуттям турецького громадянства.

Заявниця вважає, що норми Закону Турецької Республіки "Про громадянство Туреччини" вимагають перебування дитини під опікунством матері або батька для набуття дитиною турецького громадянства. При цьому, перебування на утриманні, що є визначальним для набуття громадянства, має бути встановлено рішенням суду за місцем постійного проживання в країні, громадянами якої є мати або батько.

Колегія суддів вважає, що розгляд судом заяви ОСОБА_1 про встановлення фактів проживання і перебування дитини на її утриманні в Туреччині є фактично перебиранням на себе органом судової влади функції, яку покладено на спеціально уповноважений орган іноземної держави, що має відповідну компетенцію щодо перевірки всіх необхідних обставин для набуття громадянства країни. При цьому заявник не навела обставин, які свідчили б про неможливість отримання документів в інший спосіб, не надала доказів, що зверталась у відповідні державні органи і отримала відмову.

Колегія суддів зробила висновок про те, що заява про встановлення фактів проживання і перебування дитини на утриманні в Туреччині не підлягає розгляду в судовому порядку, оскільки встановлено певну процедуру отримання громадянства іноземної держави. Перекладання на суд функцій іноземного органу державної влади суперечило б вимогам закону, принципам міжнародного права, і створило б умови для уникнення встановленої іноземним законодавством процедури отримання статусу іноземного громадянства.

Є безпідставними доводи касаційної скарги про те, що судом не надано належної оцінки показам свідка ОСОБА_9 - батька ОСОБА_1, оскільки відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 1 , 6 статті 81 ЦПК України).

Щодо доводів касаційної скарги про те, що справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання слід зазначити таке.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених частин 1 , 2 та 5 статті 12 ЦПК України; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Статтею 43 ЦПК України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно з частиною 3 статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 3 статті 368 ЦПК України.

Відповідно до частин 6 , 7 , 9 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених частин 6 , 7 , 9 статті 128 ЦПК України, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених частин 6 , 7 , 9 статті 128 ЦПК України, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв'язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв'язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Згідно зі статтею 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відомості про те, що сторони у справі були належним чином, у спосіб, встановлений статтею 128 ЦПК України, повідомлені судом першої інстанції про дату, час і місце розгляду справи підтверджуються матеріалами справи, а саме: наручно отримана представником заявниці Шишкіним О. П. копія ухвали про відкриття провадження у справі та судова повістка на 12 листопада 2019 року (а. с. 51), наручно отримана представником Управління-служби у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради копія ухвали про відкриття провадження у справі та судова повістка на 12 листопада 2019 року (а. с. 55), зворотніми повідомленнями про вручення судових повісток про виклик до суду апеляційної інстації на 18 березня 2020 року (а. с. 104,105,106,107).

За таких обставин аргументи касаційної скарги про неналежне повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі "Надточій проти України" (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі "Лазаренко та інші проти України" і від 03 жовтня 2017 року у справі "Віктор Назаренко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених частини 1 статті 141 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Шишкін Олександр Петрович, задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2020 року скасувати, провадження у справі закрити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук