Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.08.2024 року у справі №759/2620/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07 серпня 2024 року

справа № 759/2620/22

провадження № 61-12245св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої - Фаловської І. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі:Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крижов Максим Олександрович, на рішення Святошинського районного суду міста Києва у складі судді П`ятничук І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві (далі - ГУ ДСНС України у м. Києві), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 , про визнання незаконним рішення та його скасування, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення.

Позов обґрунтованим тим, що він є користувачем (наймачем) приміщення (квартири) АДРЕСА_1 згідно з ордером № 131, виданим на підставі спільного рішення керівництва та протоколу засідання житлової комісії ГУ МНС України у м. Києві від 01 серпня 2008 року (далі - № 131). За цією адресою також зареєстровані ОСОБА_5 та неповнолітній ОСОБА_6 Ордер № 131 є чинним.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2020 року у справі № 759/14973/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, задоволено позов ГУ ДСНС України у м. Києві та визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року ці рішення судів скасовано та у позові відмовлено. Тому на цей час право користування квартирою належить позивачеві та третім особам.

Верховний Суд ухвалою від 30 листопада 2020 року у справі № 759/14973/17 задовольнив клопотання представника позивача та зупинив дію рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року.

У подальшому йому стало відомо, що на підставі протоколу засідання комісії з житлово-побутової роботи ГУ ДСНС України у м. Києві від 10 листопада 2020 року № 9 належну позивачу та членам його сім`ї на праві користування квартиру надано в користування іншій особі - ОСОБА_2 та членам його сім`ї. Це відбулося у проміжок часу, коли рішення суду апеляційної інстанцій у справі № 759/14973/17 було чинним до зупинення його дії судом касаційної інстанції. Відповідачі проживають у спірній квартирі на підставі договору найму житлового приміщення (ліжкомісця) від 11 листопада 2020 року.

Позивач є єдиним законним користувачем квартири, проте не може реалізувати свої права, зокрема щодо володіння та проживання, оскільки у спірному приміщенні зареєстровані та проживають відповідачі та їхня дитина.

ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати рішення, прийняте на підставі протоколу № 9 засідання комісії з житлово-побутової роботи ГУ ДСНС України у м. Києві від 10 листопада 2020 року щодо надання у користування житлового приміщення (квартири) АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та членам його сім`ї: дружині ОСОБА_3 та неповнолітньому сину ОСОБА_4 , договір найму житлового приміщення (ліжко-місця) від 11 листопада 2020 року № 34/20, а також інші документи щодо права володіння квартирою зазначеними особами, усунути перешкоди у користуванні вказаним житловим приміщенням шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та зняття їх з реєстрації.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ГУ ДСНС України у м. Києві, видавши ордер на ім`я ОСОБА_2 , діяв у спосіб та в межах, визначених законодавством України. На час отримання відповідачем ордера, спірне житлове приміщення було вільним, тому надання ОСОБА_2 ордера на житлову площу в гуртожитку не порушує прав позивача, оскільки той не був законним користувачем спірного нерухомого майна.

Оскільки ГУ ДСНС України у м. Києві є титульним володільцем спірної кімнати, а позивач не надав доказів, що він має право володіти спірним житлом, то у ОСОБА_1 немає правових підстав звертатись до суду з негаторним позовом.

Враховуючи, що відповідачі вселились у житлове приміщення на підставі ордера на законних підставах, позовні вимоги в частині усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом їх виселення та зняття з реєстрації не підлягають задоволенню.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крижовий М. О., залишено без задоволення, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ГУ ДСНС України у м. Києві видало ордер на ім`я ОСОБА_2 та уклало з ним договір найму спірного житлового приміщення, яке було вільним відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 759/14973/17. Надання ОСОБА_2 ордера не порушує прав ОСОБА_1 , оскільки той не надав доказів на підтвердження того, що має право володіти спірним житлом.

Відповідачі вселилися в спірне житлове приміщення на підставі ордера, який не визнавався недійсним, на законних підставах, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог в частині усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення відповідачів та зняття їх з реєстрації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крижов М. О., направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що необхідно відступити від висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 червня 2019 року у справі № 925/180/18, від 30 червня 2021 року у справі № 661/1702/17.

Суди попередніх інстанцій, відмовивши у позові, зазначили, що ОСОБА_1 не є користувачем спірного житла, тому не може звертатися до суду із негаторним позовом відповідно до частини першої статті 391 ЦК України.

Заявник зазначає, що у цій справі він є титульним володільцем спірного житлового приміщення, оскільки право користування спірним приміщенням у нього виникло ще у 2008 року і він відновив свій правовий стан, який існував до звернення ГУ ДСНС України у м. Києві до суду у справі № 759/14973/17.

Суди першої та апеляційної інстанцій посилалися на те, що відповідач набув право користування спірною квартирою на законних підставах, це право є непорушним, тому житлові права позивача не підлягають поновленню.

Проте суди не врахували, що позивач втратив право користування квартирою на підставі рішення, яке в подальшому було скасоване, однак не може поновити свої житлові права на спірне приміщення, оскільки відповідач набув право користування на це майно.

У цій справі, на думку заявника, існує два титульних володільця квартирою, які мають право на захист своїх прав.

На час розгляду справи відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 391 ЦК України у подібних правовідносинах, за умови коли право користування житловим приміщенням належить одночасно двом особам.

Аргументи інших учасників справи

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Бублик А. В., подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що він продовжує спільно проживати разом зі своєю дружиною та сином, після офіційного розірвання шлюбу. Тому у разі задоволення позову позивач одноособово набуде право користування квартирою, яка призначена для проживання трьох осіб. Також задоволення позову призведе до виселення із спірної квартири сім`ї із малолітньою дитиною, що не відповідатиме статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить визнати його титульним володільцем спірної квартири, проте такі вимоги позивач не заявляв у судах першої та апеляційної інстанцій.

У матеріалах справи немає доказів на підтвердження того, що відповідач вчиняв неправомірні дії спрямовані на позбавлення позивача права користуватися спірною квартирою.

У жовтні 2023 року ГУ ДСНС України у м. Києві подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що позивач не є титульним користувачем спірної квартири, оскільки ордер на підставі якого він був вселений у 2008 році вже не діє, також є недійсними інші правовстановлюючі документи на право користування квартирою, укладені між позивачем та ГУ ДСНС України у м. Києві.

Надання ОСОБА_2 ордера не порушує прав позивача, оскільки він на момент надання ордера не був законним користувачем спірного приміщення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 2, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження за касаційною відкрито з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації від 31 січня 2008 року № 87 затверджений реєстр житлових будинків, які використовуються як гуртожитки у АДРЕСА_2 , балансоутримувачем якого є підпорядкована державна пожежна частина № 18 (далі - 18-ПДПЧ) ГУ МНС України у м. Києві.

Відповідно до довідки ГУ ДСНС України у м. Києві від 14 вересня 2017 року на його балансі обліковується будівля 18-ПДПЧ ГУ ДСНС України у м. Києві на вул. Пшеничній, 3 у м. Києві.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будинок АДРЕСА_2 зареєстрований на праві оперативного управління за ГУ ДСНС України у м. Києві.

Згідно з довідкою ГУ ДСНС України у м. Києві від 18 вересня 2017 року № 402 ОСОБА_1 проходив службу в органах та підрозділах цивільного захисту з 06 червня 2005 року до 06 січня 2016 року, звільнений зі служби та виключений з кадрів ДСНС України у відставку за підпунктом 3 пункту 176 (за станом здоров`я), із зняттям з військового обліку згідно з наказом ГУ ДСНС України у м. Києві від 06 січня 2016 року № 7 о/с. Вислуга років станом на 06 січня 2016 року становить 17 років 05 місяців 13 днів.

Протоколом № 7 засідання житлової комісії ГУ МНС України в м. Києві від 01 серпня 2008 року постановлено надати двокімнатне житлове приміщення № 10 у гуртожитку сімейного типу при 18-ПДПЧ, яке звільняє ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , начальнику відділу взаємодії з органами державної влади управління організаційно-контрольної роботи та взаємодії з органами державної влади (далі - начальник ВВОДВ) ГУМНС України у м. Києві на сім`ю з трьох осіб.

На підставі спільного рішення керівництва та протоколу засідання житлової комісії ГУ МНС України у м. Києві від 01 серпня 2008 року ОСОБА_1 , який працював начальником ВВОДВ ГУ МНС України у м. Києві, видано ордер № 131 на право зайняття житлового приміщення в гуртожитку сімейного типу при 18-ПДПЧ на АДРЕСА_3 на сім`ю з трьох осіб, а саме: ОСОБА_1 , його дружину ОСОБА_8 , дочку ОСОБА_9 . В ордері зазначено строк його дійсності - 30 днів.

Відповідно до протоколу засідання комісії з житлово-побутової роботи ГУ ДСНС України у м. Києві від 24 грудня 2014 року № 9 постановлено зареєструвати дружину ОСОБА_1 - ОСОБА_5 та дитину ОСОБА_6 за місцем проживання в гуртожитку при 18-ДПРЧ.

Згідно з листом Святошинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві від 12 листопада 2022 року за результатами перевірки виявлено актовий запис про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_5 від 23 липня 2014 року № 37, складений виконавчим комітетом Великоровинецької селищної ради Чуднівського району Житомирської області, а також актовий запис про розірвання цього шлюбу від 23 березня 2019 року № 95, складений Святошинським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального МРУЮ (м. Київ).

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2020 року у справі № 759/14973/17 позов ГУ ДСНС України у м. Києві про визнання особі такими, що втратили право користування житловим приміщенням задоволено. Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням АДРЕСА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2020 року змінено у частині розподілу судових витрат, в іншій частині рішення залишено без змін.

Згідно з довідкою з місця проживання сім`ї та прописки від 13 вересня 2017 року ОСОБА_1 проживає постійно, прописаний на АДРЕСА_3 , яка складається з окремої кімнати житловою площею 30,7 кв. м, у житловому приміщенні проживає троє членів сім`ї: ОСОБА_1 (з 2008 року), дружина ОСОБА_5 , син ОСОБА_6 (з 2015 року).

Відповідно до копії довідок про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , з 16 серпня 2008 року до 20 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 - з 22 січня 2015 року до 20 жовтня 2020 року.

Згідно з довідкою ГУ ДСНС України у м. Києві від 20 травня 2022 року № 151/03 ОСОБА_2 дійсно знаходиться на службі в ГУ ДСНС України у м. Києві з 14 червня 2014 року до цього часу.

У рапорті на ім`я начальника ГУ ДСНС України у м. Києві ОСОБА_2 просив посприяти йому у поліпшенні житлових умов, надавши житлове приміщення в одному з гуртожитків столичного гарнізону.

Відповідно до протоколу засідання комісії з житлово-побутової роботи ГУ ДСНС України у м. Києві від 10 листопада 2020 року № 9 щодо розподілу окремого ізольованого житлового приміщення в гуртожитку заступник голови комісії доповів, що постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 759/14973/17 визнано таким, що втратив право користування службовим житловим приміщенням у гуртожитку при 18-ДПРЧ Святошинського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві ОСОБА_1 , та разом із сім`єю знятий з реєстрації місця проживання на АДРЕСА_2 . Постановлено, враховуючи вагомий внесок у розвиток 18-ДПРЧ Святошинського РУ ГУ, надати для проживання двокімнатне окреме ізольоване житлове приміщення з усіма зручностями № 10, у гуртожитку при 18-ДПРЧ Святошинського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві на вул. Пшеничній, 3 начальнику 18-ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві ОСОБА_2 для проживання разом з дружиною ОСОБА_3 та сином ОСОБА_4 , 2018 року народження, за умови укладення договору найму.

На підставі спільного рішення керівництва та протоколу засідання житлової комісії ГУ МНС України у м. Києві від 10 листопада 2020 року № 9 ОСОБА_2 , начальнику 18-ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві, виданий ордер № 49/20 на право зайняття жилої площі в гуртожитку сімейного типу на АДРЕСА_3 , розміром 48,3 кв. м. Склад сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - дружина, ОСОБА_4 - син. В ордері зазначено строк його дійсності - 30 днів.

11 листопада 2020 року ГУ ДСНС України у м. Києві та ОСОБА_2 уклали договір № 34/20 найму житлового приміщення (ліжко-місця), за умовами якого наймодавець передає наймачеві в користування на строковій основі службове житлове приміщення для подальшого проживання у ньому. Предметом договору найму за цим договором є двокімнатне ізольоване жиле приміщення у гуртожитку № 10 загальною площею 48,3 кв. м на АДРЕСА_2 , при 18-ДПРЧ. Відповідно до договору разом з наймачем в житловому приміщенні постійно проживатимуть дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 , які мають з наймачем рівні права та обов`язки щодо користування житловим приміщенням. Договір укладено строком на 36 місяців на умовах автоматичної пролонгації.

Відповідно до довідки ГУ ДСНС України у м. Києві від 17 грудня 2020 року ОСОБА_2 дійсно проживає в гуртожитку при 18-ДПРЧ Святошинського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві на вул. Пшеничній, 3, житлове приміщення № 10 , та відкрито особовий рахунок в КП «ГІОЦ» для оплати житлово-комунальних послуг з 11 листопада 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 759/14973/17, відкрито касаційне провадження у справі за позовом ГУ ДСНС України у м. Києві до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зупинено дію рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2020 року.

Постановою Верховного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 759/14973/17 касаційну скаргу ОСОБА_1 частково задоволено, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року скасовано. У позовaГУ ДСНС України у м. Києві до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням відмовлено.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 ЦК України).

Відповідно до статті 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Згідно із частиною другою статті 128 ЖК України жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

Відповідно до статті 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою про вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення (частина друга статті 58 ЖК України).

Згідно зі статтею 59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнаний недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Відповідно до частини першої статті 130 ЖК України порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна (статті 317 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

У частині третій статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 18 січня 2018 року у справі № 465/3255/14-ц, провадження № 61-192св17, не можуть вважатися такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, особи, які вселилися до нього на підставі ордера.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 630/588/17, провадження № 61-40350св18, виклав висновок, що самоуправними визнаються дії, що вказують на заняття житлового приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні. Вселення громадян у житлове приміщення не на підставі ордера, а на підставі іншого адміністративного акту (наприклад, письмового дозволу відповідної посадової особи) або рішення некомпетентного органу і таке інше не є самоуправним вселенням. Якщо ж особа зайняла житлове приміщення без ордера, але на підставі якогось дозволу, така особа не може вважатися такою, що самоуправно зайняла житлове приміщення.

Звернувшись до суду з цим позовом, ОСОБА_10 посилався на те, що він є законним користувачем спірного житлового приміщення, оскільки постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 759/14973/17 відмовлено у позові ГУ ДСНС України у м. Києві про визнання його таким, що втратив право користування спірним житлом, проте він не може реалізувати його права щодо володіння та користування спірною кімнатою у гуртожитку, оскільки у ній з листопада 2020 року проживає відповідач разом зі своєю сім`єю.

Відмовивши у позові, суди першої та апеляційної інстанцій посилалися на те, що позивач разом із сім`єю були зняті із реєстрації місця проживання у спірній квартирі на підставі постанови Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, яка набрала законної сили, спірне житлове приміщення, на час видачі ГУ ДСНС України у м. Києві ОСОБА_2 ордера та укладення з ним договору найму, було вільним, тому немає правових підстав для задоволення позову, оскільки позивач на час укладення оспорюваних рішень не був законним користувачем спірного житла.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що оскільки позивач не є титульним володільцем спірного житлового приміщення, то не може заявляти вимоги про усунення перешкод у користуванні, шляхом виселення відповідачів із спірного житла.

Верховний Суд не погоджується з такими доводами з огляду на таке.

Суди встановили, що ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , з 16 серпня 2008 року до 20 жовтня 2020 року.

20 жовтня 2020 року на підставі постанови Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 759/14973/17 позивач знятий із реєстрації місця проживання.

Водночас постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 759/14973/17 постанова Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року скасована та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Отже, ОСОБА_1 втратив право користування спірним житловим приміщенням на підставі рішення судів, які у подальшому були скасовані, тому не може вважатися таким, що самовільно займав житлове приміщення або втратив право користування ним.

У постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 925/180/18, на яку посилався суд апеляційної інстанції, зазначено, що звернутися із негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем є лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Тому з`ясування того, хто є власником або титульним володільцем спірного майна, має значення для вирішення справи.

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 661/1702/17 зазначено, що власник має право вимагати усунення порушення його прав, якщо дії третіх осіб мають неправомірний характер.

Суди попередніх інстанцій, посилаючись на те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що він має право користування спірним приміщенням, не врахували, що з огляду на ухвалення постанови Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 759/14973/17 відновилося правове становище позивача, яке існувало до подання ГУ ДСНС України у м. Києві позову, та він вважається таким, що має право користування квартирою № 10 та може захищати його у обраний спосіб.

Водночас ОСОБА_2 набув право користування спірним житлом на підставі рішення уповноваженої особи, ордера та договору найму у той час, коли вказане житло не було обтяжене правом користування інших осіб.

Отже, з 22 вересня 2021 року склалися обставини, відповідно до яких наймачами спірного житлового приміщення одночасно є позивач і відповідачі. За таких обставин, суди повинні оцінити необхідність втручання у право на житло кожного з них, з огляду на їхній конкуруючий інтерес на це житло.

Щодо втручання у право позивача на житло

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 24 листопада 1986 року у справі Gillow v. the U.K.), так і на наймача або членів його сім`ї (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі Larkos v. Cyprus).

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine») поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17, від 24 грудня 2020 року у справі № 369/6361/15-ц.

У цій справі виник спір між ОСОБА_1 , який був користувачем спірного приміщення у період з 16 серпня 2008 року до 20 жовтня 2020 року та втратив право користування цим житлом на підставі рішень судів, які були у подальшому скасовані, та ОСОБА_2 , який є користувачем спірного житлового приміщення з 11 листопада 2020 року до цього часу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди послалися на те, що виселення відповідачів буде непропорційним втручанням у їхнє право на мирне володіння майном.

У пункті 2 статті 8 Конвенції визначено підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Верховний Суд зауважує, що зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання (згідно із законом); 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність у демократичному суспільстві.

У справі, що переглядається, суди не звернули належної уваги на баланс інтересів сторін спору з урахуванням підстав позову, а саме пропорційність та необхідність втручання у право позивача на користування житлом, правове становище якого поновлено ухваленням постанови Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 759/14973/17 та який проживав у спірному житлі впродовж тривалого часу.

Суди не надали належної оцінки доводам позивача про те, що з урахуванням постанови Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 759/14973/17 його право користування спірним житлом підлягає поновленню.

Як на підставу касаційного оскарження заявник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 391 ЦК України у подібних правовідносинах, за умови коли право користування житловим приміщенням належить одночасно двом особам.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16 зазначено, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

У рішенні від 08 лютого 2024 року в справі «Єсічко та інші проти України» ЄСПЛ зазначив, що у своїй аргументації суд не розглянув аргументи заявників щодо нестабільності їхньої ситуації чи особливостей обставин, за яких вони переїхали у спірну кімнату. Суд також жодним чином не вказав, що він намагався оцінити бажання позивача - органу державної влади - звільнити спірну кімнату на користь незазначених третіх сторін попри твердження заявників, що збереження цього житла було життєво важливим питанням для них. ЄСПЛ зазначив, що не може визнати, що національні органи влади навели «достатні підстави», аби довести існування «нагальної суспільної потреби» у спірному рішенні про виселення або обґрунтованість «пропорційності» такого виселення у розумінні статті 8 Конвенції.

З огляду на прецедентну практику ЄСПЛ та відповідно усталену практику Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції з огляду на конкуруючий приватний інтерес щодо проживання у спірній квартирі не оцінив факту поновлення права позивача на проживання у житловому приміщенні, надавши перевагу праву відповідачів на спірне приміщення, не надав оцінки чи є нагальна суспільна потреба у позбавленні позивача права на користування житлом, не оцінив балансу інтересів сторін у користуванні спірним приміщенням та не обґрунтував пропорційності примусового позбавлення позивача права на житло відповідно до статті 8 Конвенції, загальних засад цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

У цій справі, суд апеляційної інстанції не виконав вимоги, передбачені процесуальним законодавством України, щодо встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, не виклав мотивів спростування доводів апеляційної скарги, не здійснив аналізу справедливого балансу інтересів сторін та пропорційності між захистом прав позивача на житло та виселенням відповідачів.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

З огляду на неналежне дослідження та оцінку зібраних доказів суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крижов Максим Олександрович, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточноюі оскарженню не підлягає.

Головуюча І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В . Сердюк