Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.10.2020 року у справі №199/9361/19

Постанова

Іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 199/9361/19

провадження № 61-14387св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Приватне акціонерне товариство "Українське Дунайське пароплавство", Госпрозрахунковий відокремлений структурний підрозділ "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Алексєєв Олександр Євгенович, на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 січня 2020 року у складі судді Руденко В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" (далі - ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство"), Госпрозрахункового відокремленого структурного підрозділу "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" (далі - ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод", завод) про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі.

На обґрунтування позову посилався на таке. Наказом виконувача обов'язків голови правління ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" від 14 лютого 2019 року № 50 його було призначено на посаду тимчасово виконувача обов'язків директора ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" з 15 лютого 2019 року.

Наказом голови правління ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" від 19 вересня 2019 року № 404 його переведено на посаду виконувача обов'язків заступника директора заводу. Підставою переведення у зазначеному наказі є його заява. Проте жодної заяви про переведення йому не пропонували написати та він особисто і не писав.

На підставі зазначеного наказу, наказом тимчасово виконувача обов'язків директора ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" Максіміхіна С.

В. від 19 вересня 2019 року № 130/к його переведено на посаду виконувача обов'язків заступника директора заводу, з цим наказом його навіть не ознайомили.

31 жовтня 2019 року позивач повідомив відділ персоналу заводу, що з 31 жовтня 2019 року він перебуває на лікарняному, у зв'язку з чим у нього відкрито листок непрацездатності.

Проте його повідомили, що на підставі листа ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" від 31 жовтня 2019 року № ЧЗК-152 він підлягає звільненню з роботи 31 жовтня 2019 року відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв'язку із закінченням строку трудового договору. При цьому, жодні строкові трудові договори з ним не укладалися.

Наказом тимчасово виконувача обов'язків директора ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" Максіміхіна С. В. від 31 жовтня 2019 року № 151/к, його звільнено із займаної посади під час перебування на лікарняному.

Вважає своє звільнення таким, що не відповідає трудовому законодавству.

Крім того, станом на день звернення з цим позовом йому не видано належно оформленої трудової книжки і з ним не проведено розрахунку у день звільнення.

З урахуванням викладеного просив визнати незаконними та скасувати наказ голови правління ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" від 19 вересня 2019 року № 404 та накази тимчасово виконувача обов'язків директора ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" Максіміхіна С. В. від 19 вересня 2019 року № 130/к та від 31 жовтня 2019 року № 151/к, поновити його на посаді тимчасово виконувача обов'язків директора ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод".

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивача на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України є законним та обґрунтованим у зв'язку із закінченням строкового трудового договору, оскільки на посаду виконувача обов'язків заступника директора позивача не було прийнято на постійній основі.

Порушень трудового законодавства, на думку судів, не встановлено.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У вересні 2020 року ОСОБА_3, від імені якого діє адвокат Алексєєв О. Є., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.

Дніпропетровська від 14 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що для встановлення факту незаконного переведення ОСОБА_1 дослідженню підлягає питання щодо наявності у ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" власноруч написаної заяви ОСОБА_1 про переведення. Позивач заявляв клопотання про витребування відповідних доказів до суду першої інстанції, однак ухвалою Амур-Нижньодніпровськогорайонногосудум.

Дніпропетровськавід 19 листопада 2019 року у задоволенніклопотання необґрунтовано відмовлено. Під час розгляду справи Дніпровським апеляційним судом у судовому засіданні 02 вересня 2020 року представник позивача заявляв клопотання про витребування від ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" оригіналу заяви ОСОБА_1 на переведення, на підставі якої видано наказ від 19 вересня 2019 року № 404, однак протокольною ухвалою йому було відмовлено у витребуванні оригіналу зазначеної заяви ОСОБА_1.

У разі спливу за будь-яких причин двомісячного строку тимчасово працююча особа вважається такою, що виконує обв'язки на постійній основі з дня, коли фактично приступила до їх виконання. Оскільки з дати призначення (15 лютого 2019 року) його на посаду тимчасово виконувача обов'язків директора ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" до дня переведення (19 вересня 2019 року) він пропрацював на зазначеній посаді понад 9 місяців, то є підстави вважати, що позивач виконував свої обов'язки за безстроковим договором.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України може бути припинений тільки строковий трудовий договір, однак жодних строкових трудових договорів він не підписував.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності. Позивач повідомив відповідача, що з 31 жовтня 2019 року перебуває на лікарняному, у зв'язку з чим йому відкрито листок непрацездатності.

Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 800/11/17, та необґрунтованого відхилення клопотання про витребування від ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" доказів, у тому числі оригіналу заяви ОСОБА_1 про переведення, на підставі якої виданий наказ ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" від 19 вересня 2019 року № 404 про переведення ОСОБА_1 на посаду виконувача обов'язків заступника директора ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод".

У січні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство", у якому воно просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відзив мотивовано тим, що ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.

Дніпропетровська від 19 листопада 2019 року та протокольною ухвалою від 02 вересня 2020 року Дніпровського апеляційного суду обґрунтовано та законно відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про витребування доказів, оскільки у цьому клопотанні не наведено обставин, які свідчать про те, що позивачем вживались заходи для отримання доказів самостійно, а також доказів вжиття таких заходів. Перебування працівника на лікарняному у зв'язку з хворобою на момент закінчення строку дії строкового трудового договору не є підставою для продовження трудових відносин.

У справах про звільнення позивач звертається до суду у місячний строк для захисту своїх інтересів, а в інших випадках - у тримісячний строк. Отже, позивач пропустив місячний строк звернення до суду за захистом своїх прав стосовно поновлення на роботі на посаді тимчасово виконувача обов'язків директора, оскільки переведення позивача з посади тимчасово виконувача обов'язків директора на посаду виконувача обов'язків заступника директора відбулося 19 вересня 2019 року відповідно до наказів від 19 вересня 2019 року № 404 та від 19 вересня 2019 року № 130/к, а позов було подано до суду 15 листопада 2019 року.

Посилаючись на те, що копію ухвали Верховного Суду від 07 грудня 2020 року про відкриття касаційного провадження ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" отримало несвоєчасно, відповідач просить поновити строк для подання відзиву.

Відповідно до частини 2 статті 127 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" та продовжити процесуальний строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_3, від імені якого діє адвокат Алексєєв О. Є.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3, від імені якого діє адвокат Алексєєв О. Є., на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 389, пунктів 1, 3 частини 3 статті 411 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 рокусправу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю не відповідають.

Суди встановили, що ОСОБА_3 прийнято до ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" на посаду виконувача обов'язків заступника директора на підставі наказу від 23 січня 2019 року № 12/к та письмової заяви позивача від 23 січня 2019 року.

Згідно з наказом голови правлінняПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" від 14 лютого 2019 року № 50 "Про призначення ОСОБА_1 тимчасово виконувача обов'язків директора ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод", письмовою заявою ОСОБА_1 від 14 лютого 2019 року та виробничою необхідністю, тимчасово виконувача обов'язків директора ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" ОСОБА_4 переведено до ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" на іншу посаду, а ОСОБА_1, виконувача обов'язків заступника директора, призначено на посаду тимчасово виконувача обов'язківдиректора ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" з 15 лютого 2019 року.

Пунктом 2 зазначеного наказу від 14 лютого 2019 року № 50 передбачено, що у зв'язку з переведенням ОСОБА_4 на іншу посаду здійснити прийом-передачу справ директора ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" з 15 лютого 2019 року до 19 лютого 2019 року, акт прийому-передачі справ надати голові правління ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" для затвердження до 20 лютого 2019 року. Фактично ОСОБА_1 приступив до тимчасового виконання обов'язків директора, але справи та документи не прийняв, акт прийому-передачі справ не склав та не надав на затвердження голові правління ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство", у зв'язку з чим ОСОБА_1 не було призначено на посаду директора та не укладено з ним контракт, як передбачено положенням ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" та чинними нормативними актами.

Згідно з пунктом 6.9. розділу 6 положення про ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" заступник директора підрозділу, головний бухгалтер та юрисконсульт призначаються директором підрозділу за погодженням з правлінням товариства. Відповідно до поданого до ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" письмового подання ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" від 29 жовтня 2019 року за вих. № 033/2158, на підставі пункту 6.9 положення про ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" питання щодо погодження про призначення на посаду заступника директора ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" ОСОБА_1 було внесено на розгляд правління ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство".

Відповідно до витягу з протоколу засідання правління ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" від 30 жовтня 2019 року № 7 з питання щодо призначення на посаду заступника директора ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" ОСОБА_1 на постійній основі прийнято рішення про непогодження призначення виконувача обов'язківзаступника директора ОСОБА_1 на посаду заступника директора (а. с. 121).

На підставі прийнятого рішення, рекомендованого листа ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" від 31 жовтня 2019 року № ЧЗК-152 та наказу від 31 жовтня 2019 року № 151/к ОСОБА_1 звільнено з посади виконувача обов'язків заступника директора ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" згідно з пунктом 2 статті 36 КЗпП України.

Відповідно до довідки ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" від 05 грудня 2019 року за вих. № 033/2251 станом на 31 жовтня 2019 року існували вакантні посади інженера-технолога, інженера з технічного нагляду (будівель та гідротехнічних споруд) та інженера з охорони навколишнього середовища. Виходячи з освіти позивача та наданої копії диплому спеціаліста до особової справи під час прийняття на роботу, позивач має повну вищу освіту за спеціалізацією "правознавство" та кваліфікацію "юрист". Тому ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" на день звільнення не мав змоги запропонувати відповідну вакантну посаду за її відсутності.

При прийнятті на роботу до ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" позивач надав копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_1, виданого Індустріальним РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області від 21 листопада 2002 року, у якому є штемпель з відміткою "місце проживання за адресою: АДРЕСА_1" та штемпель з відміткою "знято з реєстрації", інша інформація про подальшу реєстрацію за місцем проживання відсутня. Виходячи з письмової заяви ОСОБА_1 від 23 січня 2019 року про прийняття на посаду виконувача обов'язків заступника директора, позивач зазначив адресу: АДРЕСА_2.

01 листопада 2019 року ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" рекомендованою поштою направлено лист від 31 жовтня 2019 року за вих. № 033/2160 на зазначену позивачем при прийнятті на роботу адресу - АДРЕСА_2, про необхідність отримання трудової книжки або направлення на адресу роботодавця листа (заяви) про згоду направлення трудової книжки поштою, з додатком до листа - бланк самої заяви.

Про відправлення вказаного листа свідчить фіскальний чек Укрпошти від 01 листопада 2019 року № 00007441600015. У зв'язку з наданням недостовірної інформації щодо адреси місця проживання ОСОБА_1 при прийомі на роботу, зазначений лист повернено з відміткою пошти "повернення", що також підтверджено відстеженням поштового відправлення.

Щодо вирішення по суті вимог, пред'явлених до ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство"

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивача на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України є законним та обґрунтованим у зв'язку із закінченням строкового трудового договору, оскільки на посаду виконувача обов'язків заступника директора позивача не було прийнято на постійній основі.

Суди відхилили доводи позивача про те, що зважаючи на тривалий період зайняття ним посади тимчасово виконувача обов'язків директора ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод", він вважається таким, що виконував обов'язки за безстроковим договором.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення права на справедливий суд, а саме необґрунтоване відхилення судами клопотання про витребування доказів (заяви позивача на переведення, на підставі якої видано накази від 19 вересня 2019 року № 404; від 19 вересня 2019 року № 404 з відміткою про ознайомлення заявника з ним; картку форми № 11-2 "особова картка працівника" з підписом заявника про ознайомлення про переведення в розділі ІV "Призначення і переведення"; строковий трудовий договір, який укладено на визначений строк, встановлений за погодженням сторін), що має значення для правильного вирішення справи.

Такі доводи Верховний Суд оцінює в контексті процесуальних дій судів першої та апеляційної інстанцій, а саме, чи забезпечено учасникам процесу під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

З урахуванням прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), згідно з якою відповідно до Конвенції право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства ("Airey
v. Ireland" (Ейрі проти Ірландії), § 24; "Stanev v. Bulgaria" (Станєв проти Болгарії), § 231, "Pretto and Others v. Italy" (Претто та інші проти Італії), § 21) Верховний Суд зазначає, що ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

У справі "Delcourt v. Belgium" (Делькур проти Бельгії) ЄСПЛ зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав ("Beles and others v. the Czech Republic" (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).

У справі "Bellet v. France" (Беллет проти Франції) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвеції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою ("Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany" (Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини)).

Вимога справедливості застосовується до проваджень загалом і не обмежується слуханнями ("Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece" (Стрен Грік Рифайнеріз і Стратіс Андреадіс проти Греції), § 49).

Верховний Суд зауважує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і має дотримуватися порядок ведення провадження, а також особі не можуть чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Ефективність розгляду справи досягається тоді, коли сторони мають право надати суду ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом, що знаходить своє відображення у рішенні суду, яке й буде свідчити про справедливість здійсненої судової процедури.

Посилаючись у касаційній скарзі на порушення права на справедливий суд, заявник зазначає, що суди відмовили йому у задоволенні клопотання про витребування доказів (заяви позивача на переведення, на підставі якої видано наказ від 19 вересня 2019 року № 404; наказу від 19 вересня 2019 року № 404 з відміткою про ознайомлення заявника з ним; картку форми № 11-2 "особова картка працівника" з підписом заявника про ознайомлення про переведення в розділі ІV "Призначення і переведення"; строковий трудовий договір, який укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін), отже, обмежили позивача у використанні переліку засобів встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Верховний Суд зазначає, що ідея справедливого судового розгляду включає основоположне право на змагальні провадження, незалежно від предмета спору.

Право на змагальні провадження фактично означає можливість сторін бути обізнаними щодо усіх коментарів з приводу представлених доказів та спостережень, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду ("Ruiz-Mateos v. Spain" (Руїз Матеос проти Іспанії), § 63; "McMichael v. the United Kingdom" (МакМайкл проти Сполученого Королівства), § 80; "Vermeulen v. Belgium" (Вермюлен проти Бельгії), § 33; "Lobo Machado v. Portugal" (Лобу Машаду проти Португалії), § 31; "Kress v.

France" (Кресс проти Франції), § 74).

Право на змагальні провадження повинно надаватись у задовільних умовах: сторона у справі повинна мати можливість ознайомитись із доказами у суді, і коментувати їх існування, зміст та достовірність у належній формі у встановлений час ("Krcmar and Others v. the Czech Republic" (Kрцмар та інші проти Чеської Республіки), § 42; "Immeubles Groupe Kosser v. France" (Іммебль Груп Коссер проти Франції), § 26), за необхідності, отримати відкладення справи ("Yvon v.

France" (Івон проти Франції), § 39); сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги ("Clinique des Acacias and Others v. France" (Клінік дез Акація та інші проти Франції), § 37).

Бажання зекономити час і прискорити провадження не обґрунтовує невиконання такого фундаментального принципу, як право на змагальні провадження ("Niderost-Huber v. Switzerland" (Нідерьост-Хубер проти Швейцарії), § 30).

Стосовно доводів касаційної скарги про відхилення судами клопотання про витребування доказів (заяви позивача на переведення, на підставі якої видано наказ від 19 вересня 2019 року № 404; наказу від 19 вересня 2019 року № 404 з відміткою про ознайомлення заявника з ним; картки форми № 11-2 "особова картка працівника" з підписом заявника про ознайомлення про переведення в розділі ІV "Призначення і переведення"; строкового трудового договору, який укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін), то з огляду на право на справедливий суд Верховний Суд зазначає таке.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2019 року узадоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів (заяви позивача на переведення, на підставі якої видано наказ від 19 вересня 2019 року № 404; наказу від 19 вересня 2019 року № 404 з відміткою про ознайомлення заявника з ним; картки форми № 11-2 "особова картка працівника" з підписом заявника про ознайомлення про переведення в розділі ІV "Призначення і переведення"; строкового трудового договору, який укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін)відмовлено.

Суд виходив з того, що у клопотанні про витребування доказів не наведено обставин, які свідчать про те, що позивачем вживались заходи для отримання доказів самостійно, а також доказів вжиття таких заходів.

Протокольною ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року у судовому засіданні представнику позивача у задоволенні клопотання про витребування доказів відмовлено.

Оцінюючи доводи касаційної скарги в частині порушення права на справедливий суд, як одну з підстав оскарження судових рішень (пункт 3 частини 3 статті 411 ЦПК України), Верховний Суд на виконання завдання цивільного судочинства має визначити, чи були докази, представлені сторонами, враховуючи порядок їх прийняття судом, таким чином, що не суперечить гарантії справедливого судового розгляду.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).

Верховний Суд зауважує, що працівник має підпорядковане становище перед роботодавцем, а тому потребує підвищеного захисту від неправомірних дій роботодавця.

Заявивши клопотання про витребування доказів, заявник мав право розраховувати на те, що правила ЦПК України та інших нормативно-правових актів будуть застосовані у цій справі, томуобґрунтування суду першої інстанції, викладені в ухвалі від 19 листопада 2019 року, про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів є такими, що не відповідають нормам цивільного процесуального права, чого не виправив суд апеляційної інстанції, не взяв до уваги, що обов'язок доказування правомірності застосування оскаржуваних наказів покладається на роботодавця.

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування залежить від специфіки обставин, про доведення яких йдеться, а сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху справи. При визначенні наявності або відсутності підстав для витребування доказів суди не повинні ігнорувати позицію осіб, які беруть участь у справі. Для забезпечення реалізації вказаного положення суди повинні мотивовано відповідати на клопотання сторін як про витребування доказів, так і про відмову в їх витребуванні.

За загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Ухваливши рішення про відмову в позові, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а для повного та всебічного розгляду справи необхідно дати оцінку всім доводам та запереченням сторін. Суд апеляційної інстанції такі вимоги також не виконав, оскільки не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права.

ЄСПЛ у справі "Дія-97" проти України" від 21 жовтня 2011 року зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, й до національних судів (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Kanye de Honji v. Spain" (Каньєте де Хоньї проти Іспанії), заява № 55782/00, п. 36, ECHR 2002-VIII; "Gorou v. Greece (no. 3)" (Гору проти Греції" ( № 3)), заява № 21845/03, п. 27, від 22 червня 2006 року; "Miholapa v. Latvia" (Михолапа проти Латвії), зава № 61655/00, п. 24, від 31 травня 2007 року, та "Andrejeva v. Latvia" (Андрєєва проти Латвії), заява № 55707/00, пункт 99).

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що відмова судів у витребуванні доказів належним чином не мотивована, що не відповідає нормам ЦПК України, отже, суди не забезпечили справедливу процедуру розгляду справи.

Верховний Суд зауважує, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру). Дотримання цивільного процесуального закону є гарантією прав особи у цивільному судочинстві та виконання судом його завдання.

З урахуванням наведеного необхідно дійти висновку, щосуди допустили порушення норм процесуального права, які мають значення для застосування норм матеріального права, доводи касаційної скарги про порушення права на справедливий суд є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції (пункт 3 частини 3 статті 411 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України.

В аспекті зазначеної підстави касаційного оскарження заявник посилається на недослідження доказів, зокрема, заяви ОСОБА_1 про його переведення на посаду виконувача обов'язків заступника директора ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод".

Водночас висновок про дотримання процедури його переведення, порушення цими діями прав позивача можливе за умови належного дослідження у справі доказів, чого суд першої інстанції не здійснив, а апеляційний суд не виправив цього недоліку.

Так, досліджуючи докази у справі, апеляційний суд зробив загальний висновок, що звільнення позивача на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України є законним та обґрунтованим у зв'язку із закінченням строкового трудового договору, оскільки на посаду виконувача обов'язків заступника директора позивача не було прийнято на постійній основі. Порушень трудового законодавства судом не встановлено.

З таким висновком погодитись не можна, оскільки він є загальним, суд його дійшов без належного дослідження кожного доказу з наданням відповідної оцінки.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановлено, що суди попередніх інстанцій не дослідили кожен доказ окремо, не перевірили їх належність, допустимість та достовірність.

Формальний підхід до вирішення справи та ухвалення судового рішення за відсутності встановлених судом фактичних обставин справи суперечить фундаментальним принципам цивільного судочинства та не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на ухвалення законних та справедливих рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.

Указане також є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (пункт 1 частини 3 статті 411 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17 (провадження № 61-576сво18) суд дійшов висновку, що на особу, яка є виконуючим обов'язки, поширюється трудове законодавство, гарантії забезпечення права на працю, у тому числі й можливість захисту від незаконного звільнення.

У постанові від 04 березня 2020 року у справі № 235/2741/19 (провадження № 61-18814св19) Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про незаконність звільнення позивача з посади виконуючого обов'язки головного лікаря у зв'язку із закінченням строку, на який його було призначено, оскільки факт призначення головного лікаря за конкурсом не знайшов свого підтвердження матеріалами справи, тобто подія, з якою закон пов'язує закінчення строку виконання особою обов'язків головного лікаря, не настала.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції у цій справі в частині вирішення вимог, пред'явлених до ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство", підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 3 частини 3 статті 411 ЦПК України.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить урахувати викладене, дослідити наявні у справі докази, дати їм відповідну оцінку, вирішити клопотання про витребування доказів (заяви позивача на переведення, на підставі якої видано наказ від 19 вересня 2019 року № 404; наказу від 19 вересня 2019 року № 404 з відміткою про ознайомлення заявника з ним; картки форми № 11-2 "особова картка працівника" з підписом заявника про ознайомлення про переведення в розділі ІV "Призначення і переведення")та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17 (провадження № 61-576сво18), у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 235/2741/19 (провадження № 61-18814св19).

Водночас аргументи касаційної скарги про неврахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 800/11/17 (провадження № 11-621заі18), Верховний Суд відхиляє з огляду на те, що вони стосуються вирішення вимог по суті спору за умови належного додержання судами норм процесуального права.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності та доводів відзиву на касаційну скаргу про те, що перебування працівника на лікарняному у зв'язку з хворобою на момент закінчення строку дії строкового трудового договору не є підставою для продовження трудових відносин, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р (ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини 3 статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини 3 статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини 3 статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства.

Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини 3 статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Вказаний висновок висловлений також у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-17196вв19), від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц (провадження № 61-43676св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 291/1136/17 (провадження № 61-44028св18), від 08 вересня 2021 року у справі № 265/5327/20 (провадження № 61-3055св21).

Отже, при новому розгляді справи апеляційному суду необхідно врахувати зазначені висновки Верховного Суду, оскільки не підлягають звільненню працівники під час тимчасової непрацездатності.

Аргументи відзиву про те, що позивачем пропущений місячний строк звернення до суду за захистом своїх прав стосовно поновлення на роботі на посаді тимчасово виконувача обов'язків директора, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом 15 листопада 2019 року.

Звертаючись до суду з позовом про визнання незаконними та скасування наказів ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" від 19 вересня 2019 року № 404, від 19 вересня 2019 року № 130/к про його переведення, позивач звернувся до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався про порушення свого права, а з позовом про визнання незаконним та скасування наказу ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" від 31 жовтня 2019 року № 151/к про його звільнення та поновлення його на посаді тимчасово виконувача обов'язків директора ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" він звернувся в місячний строк.

З урахуванням наведеного строки, передбачені нормами статті 233 КЗпП України, не пропущені.

Щодо вирішення судами вимог, заявлених до ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод"

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20) зроблено висновок, що філії та представництва, які не є юридичними особам, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред'явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору.

У зазначеній постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зроблений висновок про те, що довіреність керівника відокремленого підрозділу має комплексний характер. Від імені юридичних осіб має право виступати тільки керівник відокремленого підрозділу, а не сам підрозділ, адже поміж керівником і юридичною особою існують відносини представництва і його повноваження підтверджуються довіреністю юридичної особи. Процесуальні повноваження керівника відокремленого підрозділу мають бути вказані у довіреності юридичної особи. З урахуванням цивільно-правового статусу філій та представництв недопустимою є участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу, як складової частини юридичної особи, що його створила.

Розглядаючи справу і вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій не урахували, що ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод", до якого ОСОБА_1 пред'явив позов, відповідно до положень статей 47, 48 ЦПК України не може виступати стороною у цивільному процесі, а тому такий позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.

Дніпропетровська від 14 січня 2020 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2020 рокув частині вирішення вимог до ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3, 5 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктами 1, 3 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 3 статті 411 ЦПК України; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 411 ЦПК України).

Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається у суді з листопада 2019 року, тому з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України), меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України) та викладених мотивів вважає за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог, пред'явлених до ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство", та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, який має повноваження у межах доводів касаційної скарги усунути неповноту дослідження доказів, допущену судом першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених частиною 1 статті 414 ЦПК України.

Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини 1 статті 255 ЦПК України).

Установивши неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 січня 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року та закриття провадження у справі в частині вирішення вимог до ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод".

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа в частині вирішення вимог до ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а провадження в частині вирішення вимог до ГВСП "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" підлягає закриттю, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" задовольнити.

Продовжити Приватному акціонерному товариству "Українське Дунайське пароплавство" строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Алексєєв Олександр Євгенович.

Касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Алексєєв Олександр Євгенович, задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року в частині вирішення вимог до Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року в частині вирішення вимог до Госпрозрахункового відокремленого структурного підрозділу "Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод" Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко