Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.02.2025 року у справі №175/9071/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 175/9071/24

провадження № 61-14935св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

скаржник - ОСОБА_1 , заінтересована особа - директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кисельов Максим Євгенович, розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2024 року у складі судді Васюченко О. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року у складі колегії суддів Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У червні 2024 року ОСОБА_1 , заінтересована особа - директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кисельов М. Є. (далі - директор Департаменту ДВС Кисельов М. Є.), звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є. та зобов`язання вчинити певні дії.

Скаргу мотивовано тим, що директор Департаменту ДВС Кисельов М. Є. допустив неправомірну бездіяльність під час розгляду скарги ОСОБА_1 від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року», поданої у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, а також під час прийняття постанови від 31 травня 2024 року № 8/20.6-20/24 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1, у результаті якої порушені вимоги Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5, далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень № 512/5).

Заявник зазначав, що з 25 жовтня 2019 року (із дати призначення на посаду) і до 30 травня 2024 року директор Департаменту ДВС Кисельов М. Є. під час розгляду скарги від 05 травня 2018 року, поданої у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, із одного й того ж питання двічі допустив протиправну бездіяльність, яка підтверджена судовими рішеннями у справах № 175/4057/2020 (провадження № 4?с/175/23/2020) і № 175/3272/2021 (провадження № 4-с/175/13/2021); двічі прийняв незаконні постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 за скаргою від 05 травня 2018 року, що підтверджено судовими рішеннями у справах № 175/3685/2021 (провадження № 4-с/175/17/2021) та № 175/2504/2013.

31 травня 2024 року за результатами розгляду скарги від 05 травня 2018 року директор Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Кисельов М. Є. прийняв постанову № 8/20.6-20/24 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 за скаргою від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року», якою визнав, що постанова заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року про скасування процесуального документа винесена з порушенням вимог частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закону № 1404-VIII); копію постанови направив до відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС.

ОСОБА_1 вважав зазначену постанову від 31 травня 2024 року № 8/20.6-20/24 незаконною, з огляду на те, що при проведенні перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 за його скаргою від 05 травня 2018 року директор Департаменту ДВС Кисельов М. Є. допустив порушення вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5, у зв`язку з чим не розглянув по суті вимоги скарги від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року».

Вказував, що у скарзі від 05 травня 2018 року було заявлено вимогу про скасування постанови заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року про скасування постанови старшого державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Попіва Р. І. від 23 грудня 2014 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.

За результатами розгляду зазначеної скарги від 05 травня 2018 року директор Департаменту ДВС Кисельов М. Є. постанову заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року не скасував, не доручив скасувати указану постанову іншій посадовій особі Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, не повідомив про причини відмови у її скасуванні.

На думку заявника, визнання директором Департаменту ДВС Кисельовим М. Є. постанови заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року такою, що прийнята з порушенням вимог частини третьої статті 74 Закону № 1404?VIII, не змінює її чинності, оскільки є чинною до моменту її скасування або визнання нечинною в установленому законом порядку.

На підставі наведеного ОСОБА_1 просив:

визнати неправомірною бездіяльність директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є., допущену під час розгляду скарги ОСОБА_1 від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року», поданої у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, та під час прийняття постанови від 31 травня 2024 року № 8/20.6-20/24 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1, у зв`язку з порушенням вимог абзаців 6, 10 пункту 7, пункту 9 розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5;

зобов`язати директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є. усунути порушення положень, передбачених абзацами 6, 10 пункту 7, пунктом 9 розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5, допущених під час розгляду скарги ОСОБА_1 від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року», поданої у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, та під час прийняття постанови від 31 травня 2024 року № 8/20.6-20/24 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 31 липня 2024 року скаргу ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав неправомірною бездіяльність директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є., допущену під час розгляду скарги ОСОБА_1 від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року», поданої у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, та під час прийняття постанови від 31 травня 2024 року № 8/20.6-20/24 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1, у результаті якої допустив порушення вимог, передбачених абзацами 6, 10 пункту 7, пунктом 9 розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5.

Зобов`язав директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є. усунути порушення положень, передбачених абзацами 6, 10 пункту 7, пунктом 9 розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5, допущених під час розгляду скарги ОСОБА_1 від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року», поданої у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, і під час прийняття постанови від 31 травня 2024 року № 8/20.6-20/24 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано таким.

Відповідно до положень статті 74 Закону № 1404-VIII на директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є., як керівника вищого органу державної виконавчої служби, покладено обов`язок здійснювати контроль за законністю виконавчого провадження.

Визнавши, що постанова заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року є такою, що прийнята з порушенням вимог частини третьої статті 74 Закону № 1404-VІІІ, директор Департаменту ДВС Кисельов М. Є., усупереч положенню, передбаченому абзацом 10 пункту 7 розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5, не доручив начальнику органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, провести дії, передбачені абзацами другим і третім частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII.

Також, у постанові від 31 травня 2024 року № 8/20.6-20/24 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 директор Департаменту ДВС Кисельов М. Є. не зазначив строк виконання указаної постанови та особу, відповідальну за безпосередній контроль за усуненням виявлених порушень, що передбачено абзацом 6 пункту 7, пунктом 9 розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5.

Крім того, директор Департаменту ДВС Кисельов М. Є. виготовив оскаржувану постанову від 31 травня 2024 року № 8/20.6-20/24 не в Автоматизованій системі виконавчого провадження, що є порушенням пункту 4 розділу IV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження.

Врахувавши викладене вище, а також те, що копію постанови від 31 травня 2024 року № 8/20.6-20/24 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 директор Департаменту ДВС Кисельов М. Є. скаржнику ОСОБА_1 не направляв, сканкопію цієї постанови вніс до Автоматизованої системи виконавчого провадження 11 червня 2024 року, місцевий суд дійшов висновку про задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є. у повному обсязі.

Не погодившись з указаною ухвалою суду першої інстанції, Міністерство юстиції України оскаржило її в апеляційному порядку, посилаючись на те, що директор Департаменту ДВС Поліщук Д. В. провів перевірку матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1 та прийняв постанову від 26 травня 2017 року № 3, пунктом 3 якої постанову старшого державного виконавця Попіва Р. І. від 23 грудня 2014 року про закінчення виконавчого провадження скасовано. Оскільки постанову заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року про скасування процесуального документа не було скасовано, тому у резолютивній частині оскаржуваної постанови директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є. від 31 травня 2024 року не визначалась особа, на яку покладено здійснення контролю за виконанням цієї постанови та, відповідно, строк на її виконання. Директор Департаменту ДВС у цій постанові від 31 травня 2024 року з об`єктивних причин не зазначив дії, передбачені абзацами 6, 10 пункту 7, пунктом 9 розділу ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5, тобто не визначив особу, яку зобов`язано вжити заходів щодо усунення порушень законодавства, особу, на яку покладено здійснення контролю за виконанням цієї постанови та строк її виконання.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 15 жовтня 2024 року апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнив частково.

Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2024 року змінив, виклав резолютивну частину зазначеної ухвали в редакції цієї постанови. Скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Зобов`язав директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Кисельова М. Є. привести постанову від 31 травня 2024 року № 8/20.6-20/24 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 у відповідність до вимог абзаців 6, 10 пункту 7, пункту 9 розділу ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5, а також пункту 4 розділу IV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження.

Змінюючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що директор Департаменту ДВС Кисельов М. Є. вчинив дії, а саме прийняв постанову від 31 травня 2024 року № 8/20.6-20/24 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1, якою визнав, що постанова заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року про скасування процесуального документа винесена з порушенням вимог частини третьої статті 74 Закону № 1404?VIII.

Водночас оскільки директор Департаменту ДВС Кисельов М. Є. оскаржувану постанову від 31 травня 2024 року № 8/20.6-20/24 оформив з порушенням вимог, передбачених абзацами 6, 10 пункту 7, пунктом 9 розділу ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5, а також пункту 4 розділу IV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, слід зобов`язати директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є. привести цю постанову у відповідність до згаданих вимог закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2024 року, Міністерство юстиції України просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, абзаців 6, 10 пункту 7, пункту 9 розділу ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5; пункту 4 розділу IV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження.

Мотивує скаргу тим, що у начальника відділу ДВС відсутні повноваження скасовувати свою ж постанову, тому у резолютивній частині оскаржуваної постанови від 31 травня 2024 року № 8/20.6-20/24 не вказано особу, яку зобов`язано вжити заходів щодо усунення порушень законодавства та особу, на яку покладено здійснення контролю за виконанням цієї постанови.

Міністерство юстиції України вважає, що скаржник не довів, а суди не встановили, яким чином постанова директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є. від 31 травня 2024 року про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 порушує право або охоронюваний законом інтерес ОСОБА_1 , а також не мотивували у своїх рішеннях, що задоволення скарги ОСОБА_1 шляхом скасування цієї постанови відновить порушене, на думку скаржника, право, враховуючи те, що виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчене з підстав фактичного виконання виконавчого листа на користь ОСОБА_1 .

Також заявник вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки перегляд незаконного судового рішення у даній справі сприятиме подальшому припиненню, запобіганню порушенням і дотриманню в майбутньому фізичними та юридичними особами прав та інтересів держави. Наявність протиправних та необґрунтованих рішень тягнуть за собою вчинення протизаконних дій посадовими особами за результатом виконання останніх, що в свою чергу призведе до порушення норм Закону України «Про виконавче провадження».

Доводи інших учасників справи

У січні 2025 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає про необґрунтованість доводів Міністерства юстиції України, просить оскаржувані рішення залишити без мін, а касаційну скаргу відхилити.

Учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина перша статті 395 ЦПК України).

28 листопада 2024 року в ухвалі про відкриття касаційного провадження Верховний Суд встановив ОСОБА_1 строк у межах десяти днів із моменту отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу. 10 грудня 2024 року ОСОБА_1 отримав зазначену ухвалу, що підтверджується повідомлення про доставлення електронного листа.

Оскільки відзив подано (20 січня 2025 року) з пропуском строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження, що не відповідає розумним строкам для вчинення процесуальних дій, а підстав для продовження строку на подання відзиву колегією суддів не встановлено, відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу підлягає поверненню без розгляду.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду Міністерством юстиції України у листопаді 2024 року.

Верховний Суд ухвалою від 28 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Міністерства юстиції України та витребував цивільну справу з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

У грудні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 30 вересня 2013 року у справі № 4с-175/2504/2013-ц, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2013 року, скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Управління ДВС Головного управління юстиції у Дніпропетровській області П`ятницького А. В. задовольнив. Зобов`язав начальника Управління ГУЮ у Дніпропетровській області П`ятницького А. В. розглянути скаргу ОСОБА_1 від 06 квітня 2013 року у частині ненадання начальником Кіровського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Неклесою М. М. відповіді на заяву від 09 лютого 2013 року та письмово повідомити його про результати розгляду скарги у цій частині.

Добровільно виконати ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2013 року у справі № 4с-175/2504/2013-ц начальник Управління ДВС П`ятницький А. В. відмовився.

08 лютого 2014 року на підставі виконавчого листа, виданого Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області 04 грудня 2013 року у справі № 4с-175/2504/2013-ц, старший державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Попів Р. І. прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2013 року у справі № 4с-175/2504/2013-ц.

31 березня 2014 року, незважаючи на невиконання начальником УДВС П`ятницьким А. В. ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2013 року у справі № 4с-175/2504/2013-ц, старший державний виконавець Попів Р. І. прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 20 травня 2014 року у справі № 4с-175/1731/2014, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року:

скасував як незаконну постанову старшого державного виконавця ВПВР ДВС України Попіва Р. І. від 31 березня 2014 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2013 року у справі № 4с-175/2504/2013-ц;

зобов`язав старшого державного виконавця ВПВР ДВС України Попіва Р. І. відновити виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2013 року у справі № 4с-175/2504/2013-ц.

12 листопада 2014 року на виконання ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2014 року у справі № 4с-175/1731/2014, яка набрала законної сили 23 жовтня 2014 року, старший державний виконавець Попів Р. І. прийняв постанову про відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1.

23 грудня 2014 року, незважаючи на повторне невиконання начальником Управління ДВС П`ятницьким А. В. ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2013 року у справі № 4с-175/2504/2013-ц, старший державний виконавець Попів Р. І. прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).

У результаті бездіяльності заступника директора Департаменту - начальника ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Ярушевської І. І., усупереч вимогам статті 41 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження № НОМЕР_1 не було відновлене.

05 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Поліщука Д. В. зі скаргою на бездіяльність заступника директора Департаменту - начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. щодо незабезпечення відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1 у строки, передбачені статтею 41 Закону 1404-VIII.

Директор Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Поліщук Д. В. постановою від 26 травня 2017 року № 3 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 за скаргою ОСОБА_1 від 05 квітня 2017 року постанову старшого державного виконавця Попіва Р. І. від 23 грудня 2014 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 скасував як незаконну.

Скаргу від 05 квітня 2017 року на бездіяльність заступника директора Департаменту - начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. розглянула сама Ярушевська І. І.

23 червня 2017 року у відповідь на скаргу ОСОБА_1 від 05 квітня 2017 року заступник директора Департаменту - начальник ВПВР Департаменту ДВС Ярушевська І. І. прийняла постанову про скасування постанови старшого державного виконавця ВПВР Попіва Р. І. від 23 грудня 2014 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, яка уже була скасована постановою директора Департаменту ДВС Поліщука Д. В. від 26 травня 2017 року № 3 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1.

05 травня 2018 року на підставі статті 19, частини третьої статті 74 Закону № 1404?VIII ОСОБА_1 звернувся до директора Департаменту ДВС Воробйова О. В. зі скаргою «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року», у якій просив скасувати постанову заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року, оскільки неможливо у законний спосіб скасувати постанову, яка уже скасована. Звернення ОСОБА_1 (скарга від 05 травня 2018 року) директор Департаменту ДВС Воробйов О. В. проігнорував.

31 серпня 2018 року цю ж скаргу від 05 травня 2018 року ОСОБА_1 повторно надіслав директору Департаменту ДВС Воробйову О. В., яка була ним теж проігнорована.

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 27 листопада 2018 року у справі № 175/2172/2018, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2019 року і постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, скаргу ОСОБА_1 на неправомірну бездіяльність директора Департаменту ДВС Воробйова О. В. задовольнив у повному обсязі:

визнав неправомірною бездіяльність директора Департаменту ДВС Воробйова О. В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо неприйняття процесуального рішення у формі постанови за результатами розгляду скарги від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року» та ненаправлення вказаної постанови ОСОБА_1 ;

зобов`язав директора Департаменту ДВС Воробйова О. В. або іншу посадову особу, яка буде виконувати обов`язки директора Департаменту ДВС, повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року», за результатами повторного розгляду вказаної скарги від 05 травня 2018 року прийняти відповідну постанову, копію якої направити ОСОБА_1

24 червня 2019 року на виконання ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2018 року у справі № 175/2172/2018, яка набрала законної сили 09 квітня 2019 року, директор Департаменту ДВС Воробйов О. В. прийняв постанову № 87 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 за скаргою ОСОБА_1 від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року», якою у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 05 травня 2018 року відмовив у повному обсязі з тих підстав, що начальник ВПВР Ярушевська І. І. мала право скасувати скасовану постанову державного виконавця.

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 16 жовтня 2019 року у справі № 175/2496/2019, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2020 року:

визнав неправомірною та скасував постанову директора Департаменту ДВС Воробйова О. В. від 24 червня 2019 року № 87 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 за скаргою ОСОБА_1 від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року»;

зобов`язав директора Департаменту ДВС Воробйова О. В. або іншу особу, яка буде виконувати обов`язки директора Департаменту ДВС, повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року», за результатами повторного розгляду вказаної скарги від 05 травня 2018 року прийняти відповідну постанову, копію якої направити ОСОБА_1

Верховний Суд ухвалою від 14 серпня 2020 року у справі № 175/2496/2019 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту ДВС Міністерства юстиції України на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2020 року і ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2019 року.

Наказом Міністерства юстиції України від 24 жовтня 2019 року № 3069/к на посаду директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України з 25 жовтня 2019 року призначено Кисельова М. Є.

Директор Департаменту ДВС Кисельов М. Є. повторно не виконав ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2019 року у справі № 175/2496/2019.

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 17 березня 2021 року у справі № 175/4057/2020 (провадження № 4-с/175/23/20), яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду 29 червня 2021 року (у касаційному порядку судові рішення не оскаржувалися), скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є. задовольнив. Визнав неправомірною бездіяльність директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 за період із 09 липня до 12 листопада 2020 року щодо нерозгляду скарги від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року», неприйняття процесуального рішення в формі постанови про перевірку законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 за результатами розгляду вказаної скарги від 05 травня 2018 року та ненаправлення вказаної постанови ОСОБА_1 .

Директор Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Кисельов М. Є. не виконав ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2019 року у справі № 175/2496/2019, яка набрала законної сили 08 липня 2020 року.

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 18 листопада 2021 року у справі № 175/3272/2021 (провадження № 4-с/175/13/2021), яка набрала законної сили 06 грудня 2021 року, визнав неправомірною бездіяльність директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 за період з 13 листопада 2020 року до 13 серпня 2021 року щодо нерозгляду скарги від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року», неприйняття процесуального рішення в формі постанови про перевірку законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 за результатами розгляду вказаної скарги від 05 травня 2018 року та ненаправлення вказаної постанови ОСОБА_1 .

У зв`язку з відмовою директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є. виконати ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2019 року у справі № 175/2496/2019 у добровільному порядку, 02 серпня 2021 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області видав виконавчий лист у справі № 175/2496/2019, який пред`явлено для виконання до ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України.

13 серпня 2021 року головний державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС Кузьменко О. С. на підставі виконавчого листа, виданого Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області 02 серпня 2021 року у справі № 175/2496/2019, прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 66496942 з примусового виконання ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2019 року у справі № 175/2496/2019.

01 вересня 2021 року на виконання ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2019 року у справі № 175/2496/2019 директор Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Кисельов М. Є. прийняв постанову № 13/20.3-22/21 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 за скаргою ОСОБА_1 від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року», якою у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив у повному обсязі з тих підстав, що начальник ВПВР Департаменту ДВС Ярушевська І. І. мала право скасувати скасовану постанову державного виконавця.

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 26 жовтня 2021 року у справі № 175/3685/2021, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2022 року і постановою Верховного Суду від 20 вересня 2022 року, визнав неправомірною та скасував постанову директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є. від 01 вересня 2021 року № 13/20.3-22/21 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 за скаргою ОСОБА_1 від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року».

13 січня 2022 року за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 05 травня 2018 року директор Департаменту ДВС Кисельов М. Є. прийняв постанову № 1/20.3?20/22 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1, якою у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року» відмовив.

Верховний Суд постановою від 10 квітня 2024 року у справі № 175/2504/2013 (провадження № 61-12799св23) касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав неправомірною та скасував постанову директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є. від 13 січня 2022 року № 1/20.3-20/22 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 за скаргою ОСОБА_1 від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року».

31 травня 2024 року за результатами розгляду скарги від 05 травня 2018 року директор Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Кисельов М. Є. прийняв постанову № 8/20.6-20/24 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 за скаргою ОСОБА_1 від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року», якою:

визнав, що постанова заступника директора Департаменту - начальника ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року про скасування процесуального документа винесена з порушенням вимог частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII;

копію постанови направив до ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема обов`язковість судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Тобто, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови) передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Права та обов`язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови) примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

У статті 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що відповідно до цього Закону державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до цього Закону державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом (стаття 8 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

Отже, відповідно до положень статей 7, 8 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» директор Департаменту ДВС Кисельов М. Є. є керівником органу державної виконавчої служби, державним виконавцем, державним службовцем, уповноваженим державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом і зобов`язаний виконувати обов`язки, передбачені законом.

Згідно з частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Абзацом 3 частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII встановлено, що керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.

З огляду на положення частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII на директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є. як керівника вищого органу ДВС покладено обов`язок здійснювати контроль за законністю виконавчого провадження.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5 (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови) директор Департаменту ДВС Міністерства юстиції України має право перевірити законність виконавчого провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, відділах примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень, відділах державної виконавчої служби.

Відповідно до пункту 2 розділу ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5 посадові особи можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження за дорученням керівника вищого органу державної виконавчої служби та з власної ініціативи.

У абзаці 6 пункту 7 розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5 зазначено, що про результати перевірки законності виконавчого провадження виноситься постанова, у якій, зокрема, зазначається строк виконання постанови.

Відповідно до абзацу 10 пункту 7 розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5 у разі, якщо під час перевірки виконавчого провадження виявлено порушення вимог Закону, посадова особа, зазначена в абзацах другому та четвертому пункту 1 цього розділу, в резолютивній частині постанови доручає начальнику органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, провести дії, передбачені абзацами другим і третім частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

У пункті 9 розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5 зазначено, що посадова особа органу державної виконавчої служби, яка здійснювала перевірку виконавчого провадження і виявила порушення вимог законодавства, зобов`язана забезпечити безпосередній контроль за цим виконавчим провадженням до повного усунення виявлених порушень.

Згідно з абзацом 2 частини третьої статті 74 Закону № 1404-VІІІ начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У статті 451 ЦПК України зазначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 вважав незаконною постанову директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є. від 31 травня 2024 року № 8/20.6?20/24 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 за його скаргою від 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року», оскільки під час проведення перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1 за його скаргою від 05 травня 2018 року директор Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Кисельов М. Є. допустив порушення вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5, у зв`язку з чим вимоги скарги ОСОБА_1 05 травня 2018 року «На постанову начальника ВПВР Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року» не розглянуто по суті.

Ухвалою суду першої інстанції, яка змінена за результатом її апеляційного перегляду, частково задоволено скаргу ОСОБА_1

Суди керувалися тим, що бездіяльність директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 не підтвердилася, оскільки останній відповідно до вимог статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» вчинив дію, а саме прийняв постанову від 31 травня 2024 року № 8/20.6?20/24 про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1, якою визнав, що постанова заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року про скасування процесуального документа винесена з порушенням вимог частини третьої статті 74 Закону № 1404 VIII.

Водночас директор Департаменту ДВС Кисельов М. Є. оскаржувану постанову від 31 травня 2024 року № 8/20.6-20/24 оформив з порушенням вимог закону, а саме: не доручив начальнику органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, провести дії, передбачені абзацами другим і третім частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII; не зазначив строк виконання указаної постанови та особу, відповідальну за безпосередній контроль за усуненням виявлених порушень, що передбачено абзацом 6 пункту 7, пунктом 9 розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5; виготовив оскаржувану постанову від 31 травня 2024 року № 8/20.6-20/24 не в Автоматизованій системі виконавчого провадження, що є порушенням пункту 4 розділу IV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження.

З огляду на допущені директором Департаменту ДВС Кисельовим М. Є. порушення вимог закону щодо оформлення прийнятої постанови, суди дійшли обґрунтованого висновку про необхідність зобов`язати директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є. привести цю постанову у відповідність до вимог, передбачених абзацами 6, 10 пункту 7, пунктом 9 розділу ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5, а також пункту 4 розділу IV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій та відхиляє доводи касаційної скарги про те, що постанова директора Департаменту ДВС Кисельова М. Є. від 31 травня 2024 року про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_1, яка є предметом скарги у цій справі, не порушує прав та інтересів ОСОБА_1 , з огляду на наведене скаржником обґрунтування, зокрема, що цією постановою від 31 травня 2024 року директор Департаменту ДВС Кисельов М. Є., допустивши порушення вимоги закону під час проведення перевірки законності виконавчого провадження, не вирішив по суті вимоги скарги ОСОБА_1 на постанову заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Ярушевської І. І. від 23 червня 2017 року, що було також встановлено судами у цій справі.

Щодо доводів касаційної скарги Міністерства юстиції України з підстав відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення, зазначеними у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Під час касаційного перегляду судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Крім того, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Слід також зазначити, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).

Колегія суддів звертає увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).

У касаційній скарзі Міністерство юстиції України посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування абзаців 6, 10 пункту 7, пункту 9 розділу ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5; пункту 4 розділу IV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження.

На обґрунтування вказаної підстави касаційного оскарження, заявник, посилаючись на неправильне застосування судами пункту 7 розділу ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5, зазначає, що у начальника відділу ДВС відсутні повноваження скасовувати свою ж постанову, тому у резолютивній частині оскаржуваної ОСОБА_1 постанови від 31 травня 2024 року № 8/20.6?20/24 директор Департаменту ДВС Кисельов М. Є. не вказав особу, яку зобов`язано вжити заходів щодо усунення порушень законодавства та особу, на яку покладено здійснення контролю за виконанням цієї постанови.

Так, абзацом 10 цього пункту визначено, що у разі якщо під час перевірки виконавчого провадження виявлено порушення вимог Закону № 1404-VIII, зокрема, директор Департаменту ДВС у резолютивній частині постанови доручає начальнику органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, провести дії, передбачені абзацами другим і третім частини третьої статті 74 Закону.

Отже, наведене заявником обґрунтування касаційного оскарження не свідчить про неправильне застосування судами пункту 7 розділу ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5, враховуючи те, що резолютивна частина судового рішення апеляційного суду, а саме усунути порушення положень, передбачених абзацами 6, 10 пункту 7, пунктом 9 розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5 під час прийняття оскаржуваної постанови від 31 травня 2024 року, не містить зобов`язання про скасування начальником відділу своєї ж постанови.

Також слід зазначити, що відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради від 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 201/12569/16.

Крім того, оскільки Верховний Суд вже викладав правові висновки у подібних правовідносинах щодо оскарження постанов, прийнятих посадовими особами органу державної виконавчої служби з порушенням порядку проведення перевірок законності виконавчого провадження, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 175/3995/17-ц, від 21 червня 2022 року у справі № 947/4337/20, від 26 червня 2024 року у справі № 2-6510/11, які були правильно застосовані судами під час розгляду скарги, посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 7 розділу ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5 є необґрунтованим.

З огляду на зміст касаційної скарги, заявник не обґрунтував необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо норми права; не вказав про наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, що свідчило б про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями за заявника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам заявник. В іншому випадку вказане б призвело до порушення таких принципів цивільного процесу, як змагальності та диспозитивності.

Вивчивши зміст касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належного обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, і, відповідно, підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не є підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає недоведеним наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд, на підставі статті 410 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу Міністерства юстиції України повернути без розгляду.

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2024 року, змінену за результатом її перегляду в апеляційному порядку, та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк