Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.11.2025 року у справі №756/6789/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 756/6789/20

провадження № 61-4234св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року в складі судді Яценко Н. О.та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року в складі колегії суддів Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.

усправі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», треті особи: державний реєстратор Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Мосійчук Оксана Василівна, ОСОБА_2 , про визнання припиненим кредитного договору, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав і їх обтяжень та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнення, просив:

- визнати припиненим кредитний договір від 07 березня 2008 року

№ 380/699/08-ж, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ) «Укрсоцбанк»;

- скасувати рішення державного реєстратора Мосійчук О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 березня 2019 року, індексний номер 45847696, записів про обтяження іпотекою та накладення заборони на нерухоме майно з індексними номерами: 30592908 та 30593053.

Обґрунтовував позов тим, що з 08 травня 1996 року вінперебуває у шлюбі з ОСОБА_2 07 березня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку (далі - АКБ) «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 380/699/08-Ж, а також договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П., у якому предметом іпотеки зазначено квартиру АДРЕСА_1 . Зазначав, що квартира належить їм на праві спільної сумісної власності,безпідставно перебуває в іпотеці та під забороною відчуження.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 12 березня 2019 року № 159248978 стало відомо, що право власності на цю квартиру 01 березня 2019 року було неправомірно зареєстровано за Акціонерним товариством (далі - АТ) «Укрсоцбанк».

Позивач вважав, що банк неправомірно та з порушенням встановленого порядку з допомогою третьої особи Мосійчук О. В. (державний реєстратор) перереєстрував право власності на вказане майно, так як ані він як поручитель за кредитним договором, ані третя особа ОСОБА_2 не отримували рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, а також даних про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог. Перереєстрація проведена незважаючи на обтяження (арешт), накладений державним виконавцем на нерухоме майно ОСОБА_2 , а також за наявності спору між сторонами про розмір заборгованості.

Зазначав, що надавав нотаріальну згоду ОСОБА_2 на передання в іпотеку виключно об`єкта за адресою: АДРЕСА_2 . Державний реєстратор Мосійчук О. В. протиправно та з перевищенням повноважень 06 березня 2019 року змінила запис про Державну реєстрацію іпотек та Державну реєстрацію обтяжень: номери 30592908, 30593053 та внесла до них новий об`єкт нерухомості, належний ОСОБА_2 , а саме - квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Такими діями відповідач та третя особа Мосійчук В. О. незаконно обмежили його право на користування, розпорядження належним на праві спільної власності майном, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_3 шляхом обтяження цього об`єкта іпотекою, тому просив суд захистити його право на вільне користування, розпорядження нерухомим майном шляхом скасування рішення державного реєстратора Мосійчук О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45847696 від 06 березня 2019 року, записів про обтяження іпотекою та накладення заборони на нерухоме майно (індексні номери 30592908 та 30593053).

Позивач також зазначав, що відповідач вже звертався з позовом до суду (справа № 756/1105/16) про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 АТ «Укрсоцбанк» направляло на його адресу вимогу про усунення порушення зобов`язань від 10 грудня 2015 року № 08-305/186-22091. Так, банком була встановлена сума заборгованості в розмірі 83 239,92 доларів США та запропоновано погасити цю суму протягом 30 календарних днів. На думку позивача, надсилання вказаної вимоги свідчить про те, що кредитний договір припинив свою дію з дати направлення боржнику вимоги про дострокове погашення боргу, а саме 10 грудня 2015 року і такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 564/2199/15, оскільки направленням боржнику вимоги про дострокове погашення кредиту змінив терміни повернення кредиту.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

23 березня 2021 року проведено заміну відповідача АТ «Укрсоцбанк» на АТ «Альфа Банк».

20 березня 2024 року рішенням Оболонського районного суду м. Києва в задоволенні позову відмовлено.

16 грудня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позовні вимоги про визнання кредитного договору припиненим не підлягають задоволенню з тих підстав, що не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим.Позивач не є ані стороною кредитного договору, ані стороною договору іпотеки. Кредитний договір та договір іпотеки не підлягають припиненню, а обтяження предмета іпотеки не підлягає зняттю. Оскільки позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, записів про обтяження іпотекою та накладення заборони на нерухоме майно є похідними від вимог про визнання кредитного договору припиненим, вони також задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

02 квітня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що порушення процедури державної реєстрації прав та обтяжень є окремою підставою скасування рішення державного реєстратора. Фактично він обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання судом припиненими зобов`язань перед АТ «Укрсоцбанк» за кредитним договором через неотримання коштів, але банк цього не визнає. За таких обставин йому недоступні інші можливості захисту його прав.

Суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду:

- від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, про те, що неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм;

- від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15, про те, що суд, з`ясувавши, що сторона у справі в обґрунтування вимог або заперечень послалася не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх;

- від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц, про те, що суд зобов`язаний надати кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору;

- від 19 жовтня 2022 року в справі № 910/14224/20, щодо способу захисту порушеного права.

Суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду:

- від 19 вересня 2019 року в справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року в справі № 910/8357/18, від 12 червня 2020 року в справі № 906/775/17, від 25 червня 2020 року в справі № 924/233/18, про те, що оцінка предмета позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача здійснюється судом крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги;

- від 02 лютого 2021 року в справі № 909/1286/19, від 08 вересня 2022 року в справі № 817/2205/17, від 31 липня 2023 року в справі № 804/7910/17, про те, що одним з обов`язків державного реєстратора є встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а для перевірки цієї інформації з метою недопущення подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор повинен, зокрема, запитувати інформацію від органів, які відповідно до чинного на час оформлення прав законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі потреби подання додаткових документів тощо;

- від 15 вересня 2021 року в справі № 310/1772/19, щодо застосування принципу «суд знає закони»;

- від 20 листопада 2024 року в справі № 373/2163/21 про те, що, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази суд не взяв до уваги. Викладення у рішенні лише доводів, доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням процесуальних норм. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору.

В іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 , а не квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , тому обтяження на останню квартиру накладено незаконно.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 березня 2008 року між ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк», правонаступниками якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та АТ «Альфа-банк», було укладено договір кредиту № 380/699/08-ж, відповідно до якого банк надав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 148 110,00 доларів США зі сплатою 12,50 % річних з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 06 березня 2033 року на умовах, визначених договором кредиту.

На забезпечення кредитних зобов`язань між банком та ОСОБА_2 укладено договір застави (іпотеки) від 07 березня 2008 року № 04/1-18, предметом якого є: до моменту (дати) завершення будівництва та отримання права власності на об`єкт будівництва, а саме квартиру АДРЕСА_4 - майнові права на квартиру АДРЕСА_4 ; після завершення будівництва квартири АДРЕСА_4 як об`єкта будівництва та отримання його ОСОБА_2 , зокрема після оформлення та/або державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_4 - предметом іпотеки є безпосередньо квартира АДРЕСА_4 .

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 умов договору кредиту станом на 18 грудня 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 108 659,77 доларів США.

У порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки рішенням державного реєстратора Державного підприємства «Науково-дослідний інститут землеустрою» Мосійчук О. В. від 01 березня 2019 року, індексний номер № 30592863, право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_5 було перереєстровано на нового власника - АТ «Укрсоцбанк».

Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в справі № 756/4067/19 задоволено позов ОСОБА_2 до державного реєстратора Державного підприємства «Науково-дослідний інститут землеустрою» Мосійчук О. В., АТ «Альфа-Банк», третя особа: ОСОБА_1 про скасування реєстраційних дій. Скасовано реєстраційні дії державного реєстратора Мосійчук О. В., а саме рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 45847696 від 06 березня 2019 року, номер запису про право власності 30592863, щодо реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_5 .

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою АТ «Альфа-Банк» на постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Однією з таких підстав є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Підстави припинення зобов`язань викладені у главі 50 ЦК України. Зокрема, статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Указаною главою визначено, що підставами припинення зобов`язання можуть бути: припинення зобов`язання виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), припинення зобов`язання переданням відступного (стаття 600 ЦК України), припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог (стаття 601 ЦК України), зарахування у разі заміни кредитора (стаття 603 ЦК України), домовленість сторін (стаття 604 ЦК України), прощення боргу (стаття 605 ЦК України), поєднання боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), припинення зобов`язання неможливістю його виконання (стаття 607 ЦК України), смерть боржника, якщо зобов`язання є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою (стаття 608 ЦК України), припинення зобов`язання ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу (стаття 609 ЦК України).

За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 522/407/15-ц та від 27 березня 2019 року в справі № 711/4556/16).

Належних та допустимих доказів наявності передбачених главою 50 ЦК України підстав припинення зобов`язань за кредитним договором від 07 березня 2008 року № 380/699/08-жта укладеним для забезпечення його виконання іпотечним договором суду не надано.

З огляду на викладене, суди, дослідивши докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи вказані норми матеріального права, зробили обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитного договору припиненим.

У цій частині позову ОСОБА_1 зазначав, що банк уже звертався з позовом до суду (справа № 756/1105/16) про стягнення заборгованості із нього та ОСОБА_2 , направляв вимогу про усунення порушення зобов`язань від 10 грудня 2015 року № 08-305/186-22091. На думку позивача, надсилання вказаної вимоги свідчить про те, що кредитний договір припинив свою дію з дати направлення боржнику вимоги про дострокове погашення боргу, а саме 10 грудня 2015 року, оскільки направленням боржнику вимоги про дострокове погашення кредиту змінено терміни повернення кредиту.

Верховний Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18) зробила висновки про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

У постанові від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Отже, після направлення боржнику письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитор втрачає можливість нарахування та стягнення з позичальника відсотків за кредитним договором, саме в цій частині кредитний договорів припиняє свою дію - щодо можливості нараховувати проценти за користування кредитними коштами.

Однак кредитний договір продовжує зберігати правові наслідки, передбачені ним, щодо виконання зобов`язань, які виникли до спливу строку його дії.

У цій справі кінцевий термін повернення кредиту - 06 березня 2033 року було змінено кредитором шляхом надсилання дострокової вимоги про усунення порушення зобов`язань від 10 грудня 2015 року № 08-305/186-22091. Проте 29 листопада 2018 року ухвалою Оболонського районного суду м. Києва в справі № 756/1105/16-ц позовну заяву ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без розгляду.

Також у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки рішенням державного реєстратора Державного підприємства «Науково-дослідний інститут землеустрою» Мосійчук О. В. від 01 березня 2019 року, індексний номер № 30592863, право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_5 було перереєстровано на нового власника - АТ «Укрсоцбанк». У подальшому в судовому порядку таке рішення про державну реєстрацію прав скасовано.

Однак саме собою надсилання дострокової вимоги, звернення стягнення на предмет іпотеки чи набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору його забезпечення, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення. Якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для нарахування заборгованості (висновки Верховного Суду в постанові від 04 квітня 2024року в справі № 200/758/19).

ОСОБА_1 як солідарний з ОСОБА_2 боржник відповідно до договору поруки від 07 березня 2008 року № 04/П-61 у випадку звернення кредитора до нього з вимогами про стягнення боргу може захистити свої права, доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для нарахування заборгованості після пред`явлення дострокової вимоги. Однак такі обставини не припиняють кредитний договір та зобов`язання за ним, що виникли до спливу його строку і залишаються невиконаними.

Стосовно позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора Мосійчук О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 березня 2019 року, індексний номер 45847696, записів про обтяження іпотекою та накладення заборони на нерухоме майно з індексними номерами: 30592908 та 30593053, необхідно зазначити таке.

Рішення державного реєстратора Мосійчук О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 березня 2019 року, індексний номер 45847696 (позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки) скасовано постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в справі № 756/4067/19 за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора Державного підприємства «Науково-дослідний інститут землеустрою» Мосійчук О. В., АТ «Альфа-Банк», третя особа: ОСОБА_1 про скасування реєстраційних дій.

Тобто вказане рішення державного реєстратора скасоване судовим рішенням в справі № 756/4067/19, повторне скасування рішення державного реєстратора юридичного значення не несе.

Записи державного реєстратора про обтяження спірної квартири іпотекою та накладення заборони на нерухоме майно з індексними номерами: 30592908 та 30593053 вчинені 10 березня 2008 року на підставі договору застави (іпотеки) від 07 березня 2008 року № 04/1-18(т. 1, а. с. 4).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV«Про іпотеку» (далі - Закон про іпотеку), який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону про іпотеку обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

Тобто вчинення державним реєстратором записів про обтяження квартири іпотекою та накладення заборони на нерухоме майно з індексними номерами: 30592908 та 30593053 є виконанням вимог закону щодо накладення такої заборони на іпотечне майно до моменту повного виконання зобов`язань позичальником перед іпотекодержателем за кредитним договором під час посвідчення договору іпотеки.

Заявник посилається на те, що в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 , а не квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , тому обтяження на останню квартиру накладено незаконно.

Однак такі доводи є безпідставними, оскільки в договорі застави (іпотеки) від 07 березня 2008 року № 04/1-18 зазначено, що предметом іпотекиє: до моменту (дати) завершення будівництва та отримання права власності на об`єкт будівництва, а саме квартиру АДРЕСА_4 - майнові права на квартиру АДРЕСА_4 ; після завершення будівництва квартири АДРЕСА_4 як об`єкта будівництва та отримання його ОСОБА_2 , зокрема після оформлення та/або державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_4 - предметом іпотеки є безпосередньо квартира АДРЕСА_4 .

17 серпня 2011 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

АДРЕСА_6 було перейменовано на АДРЕСА_6 19 лютого 2016 року згідно з рішенням Київської міської ради № 125/1.

Доказів того, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 є відмінним об`єктом нерухомості від квартири за адресою: АДРЕСА_3 , заявник не надав.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону про іпотеку, пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).

У цій справі не встановлено належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором, тому зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання, також не припиняються, про що правильно виснували суди попередніх інстанцій.

Заявник посилається на те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду:

- від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, про те, що неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм;

- від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15, про те, що суд, з`ясувавши, що сторона у справі в обґрунтування вимог або заперечень послалася не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх;

- від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц, про те, що суд зобов`язаний надати кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору;

- від 19 жовтня 2022 року в справі № 910/14224/20, щодо способу захисту порушеного права;

- від 19 вересня 2019 року в справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року в справі № 910/8357/18, від 12 червня 2020 року в справі № 906/775/17, від 25 червня 2020 року в справі № 924/233/18, про те, що оцінка предмета позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача здійснюється судом крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги;

- від 02 лютого 2021 року в справі № 909/1286/19, від 08 вересня 2022 року в справі № 817/2205/17, від 31 липня 2023 року в справі № 804/7910/17, про те, що одним з обов`язків державного реєстратора є встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а для перевірки цієї інформації з метою недопущення подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор повинен, зокрема, запитувати інформацію від органів, які відповідно до чинного на час оформлення прав законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі потреби подання додаткових документів тощо;

- від 15 вересня 2021 року в справі № 310/1772/19, щодо застосування принципу «суд знає закони»;

- від 20 листопада 2024 року в справі № 373/2163/21, про те, що, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази суд не взяв до уваги. Викладення у рішенні лише доводів, доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням процесуальних норм. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору.

Для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Пославшись на неврахування судами висновків у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Судувід 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15, від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц, від 19 жовтня 2022 року в справі № 910/14224/20, від 19 вересня 2019 року в справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року в справі № 910/8357/18, від 12 червня 2020 року в справі № 906/775/17, від 25 червня 2020 року в справі № 924/233/18, від 02 лютого 2021 року в справі № 909/1286/19, від 08 вересня 2022 року в справі № 817/2205/17, від 31 липня 2023 року в справі № 804/7910/17, від 15 вересня 2021 року в справі № 310/1772/19, від 20 листопада 2024 року в справі № 373/2163/21, заявник не мотивував, яким чином ці висновки неправильно застосовані або не враховані судами попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги в іншій частині зводяться до переоцінки доказів у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками касаційного перегляду справи судові рішення залишаються без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська