Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.11.2025 року у справі №479/1403/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 479/1403/24

провадження № 61-604св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких»,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» на постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року у складі колегії суддів Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В., Ямкової О. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» про розірвання договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» (далі - ТОВ «Агрофірма Корнацьких»), у якому просив розірвати договір оренди землі, укладений між сторонами 05 січня 2015 року.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що йому на підставі рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 01 липня 2015 року належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,7744 га, кадастровий номер 4823983800:02:000:0347, що розташована в межах території Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області.

05 січня 2015 року між позивачем та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки.

Однак, відповідач систематично (протягом 2015-2021 років) не виконував умови договору в частині своєчасної сплати орендної плати, чим істотно порушив права позивача як власника земельної ділянки, який був значною мірою позбавлений того, на що розраховував під час укладенні правочину.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив задовольнити позов.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Кривоозерський районний суд Миколаївської області ухвалою від 28 жовтня 2024 рокувідмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у зв`язку з тим, що є таке, що набрало законної сили судове рішення між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що Кривоозерський районний суд Миколаївської області рішенням від 04 червня 2024 року у справі № 479/100/24, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 липня 2024 року, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Агрофірма Корнацьких» про розірвання договорів оренди та стягнення орендної плати.

Таким чином, оскільки існує таке, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, то у відкритті провадження у цій справі слід відмовити.

Миколаївський апеляційний суд постановою від 30 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.

Ухвалу Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 28жовтня 2024року скасував, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що предмет та підстави позовів у справі № 479/100/24 та у справі, що перебуває на розгляді, не є тотожними.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2025 року ТОВ «Агрофірма Корнацьких»подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року скасувати, а ухвалу Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 28 жовтня 2024 року залишити в силі.

Касаційну скаргу заявник мотивував тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що предмет і підстава позову є тотожними, в позовах ОСОБА_1 навів однотипні епізоди порушення умов договору оренди землі, які існували на час розгляду справи № 479/100/24.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 18 березня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Кривоозерського районного суду Миколаївської області.

09 квітня 2025 року матеріали справи № 479/1403/24 надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Кривоозерський районний суд Миколаївської області рішенням від 04 червня 2024 року у справі № 479/100/24, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 липня 2024 року, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Агрофірма Корнацьких» про розірвання договорів оренди землі та стягнення орендної плати.

Предметом позову у справі № 479/100/24 є вимога про розірвання договорів оренди землі, укладених між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» 05 січня 2015 року та 05 січня 2017 року, а також вимога про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за цими договорами.

Підставою позову у справі, що переглядається, є порушення орендарем (відповідачем) умов договору оренди землі від 05 січня 2015 року, а саме систематична несплата орендної плати за 2022-2023 роки без поважних причин.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Разом із тим завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Діяльність суду при здійсненні судочинства в цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. В розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначила, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Подання нових доказів чи інше перефразування підстави позову не буде свідчити про пред`явлення іншого позову, у будь-якому випадку це буде тотожний позов (постанова Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 204/7727/19 (провадження № 61-1251св23)).

Суд під час здійснення судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Згідно з відкритими даними Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 479/100/24 ОСОБА_1 пред`явив до ТОВ «Агрофірма Когнацьких» позов про розірвання договорів оренди, укладених між сторонами 05 січня 2015 року та 05 січня 2017 року, та стягнення заборгованості по виплаті орендної плати за 2022 та 2023 роки, пені за договорами оренди.

Натомість у справі, що переглядається, предметом позову є вимога про розірвання договору оренди землі, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» 05 січня 2015 року. Підставою цього позову є неналежне (систематичне) невиконання відповідачем умов указаного договору оренди щодо сплати орендної плати з моменту його укладання і до 2021 року включно.

Отже, сторони та предмет у цій справі та у справі № 479/100/24 є тотожними, а підстави позову - ні.

Таким чином, встановивши, що у справі № 479/100/24 та у цій справі підстави позову, тобто обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, не збігаються, тоді як нетотожність хоча б одного з елементів позову не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованої особи за вирішенням спору, апеляційний суд правильно виснував, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для відмови у відкритті провадження у цій справі за положеннями пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України.

Отже, встановивши правову природу правовідносин, які виникли між учасниками справи, суд апеляційної інстанції правильно вказав, що у цій справі та у справі № 479/100/24 спори є нетотожними.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду щодо наявності підстав для направлення цієї справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, а, отже, й не дають підстав вважати неправильним застосування апеляційним судом норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Пророк А. А. Калараш Є. В. Петров

Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанова оформлена суддею Петровим Є. В.