Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.03.2025 року у справі №554/11260/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року

м. Київ

справа № 554/11260/21

провадження № 61-5526св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Чумаком Романом Васильовичем , на постанову Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Одринської Т. В., Панченка О. О.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики грошових коштів.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , після смерті якого відкрилася спадщина, яка була прийнята спадкоємцями, в тому числі позивачем.

10 вересня 2021 року позивач дізналася шляхом ознайомлення з матеріалами справи № 641/806/21 про заміну сторони виконавчого провадження № НОМЕР_1, що 26 червня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А. за зверненням ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис № 490 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 23 травня 2018 року в розмірі 65 250 000,00 грн та 1 700,00 грн витрат на вчинення виконавчого напису.

Договір позики від 23 травня 2018 року укладений та підписаний у м. Києві начебто між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до якого позичальник зобов`язався повернути позикодавцю кошти у строк до 20 липня 2018 року. Договір позики грошових коштів був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. та зареєстрований в реєстрі за номером № 19.

Позивач вказувала, що договір позики грошових коштів від 23 травня 2018 року підписаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, оскільки він не перебував 23 травня 2018 року в м. Києві та підпис, що виконаний у договорі від його імені, не відповідає дійсному підпису останнього.

Позивач просила:

визнати недійсним договір позики грошових коштів від 23 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. та зареєстрований в реєстрі № 19.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13 вересня 2023 року у складі судді Гольник Л. В. позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики грошових коштів задоволено.

Визнано недійсним договір позики грошових коштів від 23 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. та зареєстрований в реєстрі за № 19.

Рішення суду мотивоване тим, що станом на день подачі позову відповідач фактично є кредитором боржника - померлого ОСОБА_1 . Обов`язок за договором позики грошових коштів від 23 травня 2018 року № 19 не припинився внаслідок його смерті. Позивачем доведено підроблення підпису ОСОБА_1 на спірному договорі, що свідчить про відсутність волевиявлення останнього щодо взяття на себе відповідних договірних зобов`язань за таким договором, та прямо суперечить частини третій статті 203 ЦК України.

Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про неналежність та недопустимість висновку експерта від 12 листопада 2021 року № 214/11-2021, оскільки відповідно до відповіді ТОВ «Український незалежний інститут судових експертиз» (далі - ТОВ «УНІСЕ») від 22 червня 2023 року № 498 для проведення цього дослідження було залучено експерта-спеціаліста ОСОБА_4 , яка працює за цивільно-правовим договором за № 11/01-2019, який укладений між нею та ТОВ «УНІСЕ» 03 січня 2019 року.

Стосовно ненадання копії позовної заяви, суд зауважив, що представник відповідача адвокат Шершень Ю. С. вступив у справу, подавши заяву 02 лютого 2022 року та неодноразово брав участь у судових засіданнях з розгляду цієї справи. Впродовж тривалого часу представник відповідача жодним чином у судових засіданнях не повідомляв до останнього судового засідання про неможливість розгляду справи внаслідок відсутності у нього копії позовної заяви. Під час судового розгляду представник позивача підтвердив, що він має доступ до системи «Електронний суд», що підтверджує отримання ним всіх процесуальних документів у справі, а також позовної заяви разом з усіма додатками.

Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2023 року заяву представника позивача Чумака Р. В. про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 53 800 грн.

Додаткове рішення мотивоване тим, що:

представник позивача подав заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 68 000 грн та сплачений судовий збір у розмірі 908 грн;

оскільки рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені, тому судовий збір у розмірі 908 грн підлягає стягненню з відповідача;

суд вважав завищеною вартість, наданих адвокатом послуг за участь у судових засідання, у сумі 68 000 грн та вказав, що між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Адвокатського об`єднання «АРЕС» 15 листопада 2021 року укладено договір про надання правової допомоги б/н, а також акт приймання-передачі послуг за цим договором. Представник відповідача надав клопотання, в якому вказав, що представником позивача було завищено витрати, пов`язані з його участю у судових засідань, оскільки той брав участь у режимі відеоконференції. Суд встановив, що адвокатом позивача на участь у судових засіданнях витрачено 4 год 50 хв. Враховуючи те, що представник відповідача не заперечував щодо інших витрат на професійну правничу допомогу, принципи змагальності сторін та диспозитивності, суд зробив висновок про наявність підстав про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 53 800 грн.

Короткий зміст оскарженої постанови апеляційного суду

Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Шершень Ю. С., на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 вересня 2023 року задоволено.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Шершень Ю. С., на додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2023 року задоволено частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 вересня 2023 року та додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2023 року скасовані та ухвалене нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики грошових коштів відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1 362,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги недоведені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Відповідно до висновку експерта об`єктом дослідження була електрофотографічна копія договору позики грошових коштів від 23 травня 2018 року, а не оригінал документа. Експертиза була проведена ТОВ «Українським незалежним інститутом судових експертиз», засновником якого є фізична особа, відтак вказане свідчить, що товариство не є державною спеціалізованою установою у розумінні закону, а є самостійним суб`єктом господарювання. Крім того, суд апеляційної інстанції критично поставився до інформації приватного нотаріуса Гречаної Р. Т. щодо не посвідчення нею спірного договору, оскільки відповідно до його копії такий договір містить підпис та печатку нотаріуса, а також його розміщено на спеціальному бланку для вчинення нотаріальних дій, який згідно відомостей ДП «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України був переданий останній, а згідно інформації з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів - витрачено 23 травня 2018 року. Позивачем не порушувалося клопотання про проведення у справі судової почеркознавчої експертизи. В матеріалах справи міститься лише копія оспорюваного договору, походження якої суду не відомо, хоча у тексті оспорюваного правочину вказано, що цей договір укладений у двох примірниках, але місцезнаходження яких не є відомим.

Також апеляційний суд вважав, що оскільки на підставі оспорюваного договору позики приватним нотаріусом за зверненням ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис № 490 про стягнення з ОСОБА_1 а на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 23 травня 2018 року в розмірі 65 250 000,00 грн та 1 700,00 грн витрат на вчинення виконавчого напису, який на час звернення позивача з позовом перебував на примусовому виконанні у приватного виконавця, про що позивач була обізнана, вона має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Оскільки додаткове рішення суду першої інстанції має похідний характер від основного, то у випадку скасування останнього, скасуванню підлягає й додаткове, тому додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2023 року також слід скасувати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника Чумака Р. В. , в якій просить постанову Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2024 року скасувати, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 вересня 2023 року та додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2023 року залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подавала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд апеляційної інстанції не врахував, що для встановлення належності, допустимості та достовірності експертного висновку як доказу, потрібно аналізувати наявність відповідної освіти, досвіду роботи та кваліфікації для здійснення дослідження у експерта. Матеріалами справи підтверджується наявність у експерта ОСОБА_4 належних знань, освіти та досвіду у проведенні почеркознавчих експертиз. Тому, визнання судом висновку експерта недопустимим доказом є порушенням норм процесуального права;

позивач самостійно звернулася до відповідної установи, отримала висновок експерта та надала його до суду. За таких обставин, твердження про неподання клопотання про проведення судом почеркознавчої експертизи, як у провину позивачу та необґрунтованості заявленої позиції, є порушенням норм процесуального права. В аспекті частини першої статті 103 ЦПК України суд апеляційної інстанції мав самостійно проявити ініціативу у призначенні почеркознавчої експертизи, проте не зробив цього, у зв`язку з чим допустив порушення норм процесуального права;

апеляційний суд, зробивши висновок про недопустимість висновку експерта, наданого на замовлення позивача, фактично допустив порушення принципу змагальності, оскільки не звернув уваги на бездіяльність відповідача у користуванні своїми процесуальним правами та виконанні процесуальних обов`язків;

заперечивши проти листа приватного нотаріуса від 19 липня 2022 року № б/н, суд апеляційної інстанції, не маючи при цьому на протиставлення інших належних, допустимих та достовірних доказів, допустив порушення принципу змагальності сторін та положень достовірності доказів;

апеляційний суд мав усі підстави задля витребування з власної ініціативи у відповідача оригіналу договору позики, оскільки з боку відповідача вбачалась недобросовісність щодо здійснення своїх процесуальних обов`язків (в частині сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подання і не приховування доказів);

судом апеляційної інстанції застосовано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17 липня 2023 року у справі № 953/25514/19, який стосувався інших правовідносин.

У серпні 2024 року ОСОБА_1 подала додаткові пояснення до касаційної скарги за підписом представника Чумака Р. В .

Позиція інших учасників справи

У липні 2024 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу за підписом представника Шершеня Ю. С., в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін. Винести окрему ухвалу щодо наявності в діях представника позивача - адвоката Чумака Р. В. факту маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями, що відповідно до статті 44 ЦПК України є зловживанням процесуальними правами.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що спосіб захисту, обраний позивачем, є неефективним, оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Позовна заява з додатками не була надіслана учасникам справи і в матеріалах справи відсутні докази надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів, а відповідно всі додатки (докази) не можуть бути прийняті судом до розгляду. Позивач підтвердила відсутність у неї чи її представника оригіналу чи прирівняної до нього копії (завіреної належним чином) оспорюваного договору. З огляду на викладене, суд першої інстанції не повинен був відкривати провадження у справі. Копія договору позики, надіслана суду, відрізняється від копії договору позики, наданої для проведення експертизи (наявні штампи, відмітки завіряння, тобто очевидно що це дві різні копії), невідоме походження цих копій, не доведено, що ці копії автентичні з оригіналом. Отже, існують обґрунтовані сумніви в справжності копій договору, наданих суду і для досліджень. Судом першої інстанції не забезпечено отримання інформації, що містить нотаріальну таємницю, щодо використання спеціального бланку нотаріальних документів серія НМТ № 847011. Наданий як доказ експертний висновок ОСОБА_4 не може оцінюватися судом як доказ.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з суду першої інстанції.

У вересні 2024 року матеріали цивільної справи № 554/11260/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2025 року повернуто ОСОБА_1 додатки № 3-8 до додаткових пояснень до касаційної скарги.Справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 10 червня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 322/426/16, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц, 11 червня 2020 року у справі № 141/875/17-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 624/600/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 201/13235/15-ц, від 11 червня 2018 року у справі № 916/613/17, від 21 вересня 2023 року у справі № 580/483/23, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 12 травня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 23 травня 2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики грошових коштів, згідно якого позикодавець ОСОБА_2 передав у власність позичальнику 65 250 000,00 грн, що еквівалентно 2 500 000 дол. США за офіційним валютним курсом Національного банку України, встановленим на момент укладення договору, та позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у строк до 20 липня 2018 року. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. зареєстрований за № 19.

ОСОБА_1 та ОСОБА_1 з 04 лютого 1994 року перебували у шлюбі, який зареєстрований Червонозаводським відділом ЗАГСу м. Харкова.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 , як спадкоємець ОСОБА_1 , прийняла усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини. Відтак, позивач фактично є боржником за договором позики грошових коштів від 23 травня 2018 року.

26 червня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А. за зверненням ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис № 490 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 23 травня 2018 року в розмірі 65 250 000,00 грн та 1 700,00 грн витрат на вчинення виконавчого напису.

10 липня 2020 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва О. С. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 65 250 000,00 грн та витрати за вчинення виконавчого напису.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи від 12 листопада 2021 року № 214/11-2021, проведеного Українським незалежним інститутом судових експертиз, підпис від імені «Позичальника» ОСОБА_1 , зображення якого міститься у відповідній графі наданої на дослідження електрографічної копії договору позики грошових коштів від 23 травня 2018 року, який укладено між «Позикодавцем» ОСОБА_2 та «Позичальником» ОСОБА_1 , посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т., зареєстровано в реєстрі за № 19, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_1 .

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 13 квітня 2022 року про витребування доказів повідомлено 19 липня 2022 року суд, що нею, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т., 23 травня 2018 року не було посвідчено договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , натомість нею посвідчувався договір позики між іншими суб`єктами, саме 23 травня 2018 року за реєстровим № 511.

Апеляційним судом також встановлено, що на запит адвоката Міністерство юстиції України повідомило, що за даними державного Реєстру атестованих судових експертів свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта № 475, видане ОСОБА_4 на підставі рішення експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства внутрішніх справ від 06 жовтня 2008 року з правом проведення почеркознавчої експертизи за експертною спеціальністю 1.1; технічної експертизи документів за експертними спеціальностями 2.1, 2.3; балістичної експертизи за експертними спеціальностями 2.1, 3.2, 3.3; трасологічної експертизи за експертними спеціальностями 4.1, 4.2, 4.4, 4.5, 4.6; портретної експертизи за експертною спеціальністю 6.2, недійсне з 29 березня 2010 року.

Свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта № 44-11, видане ОСОБА_4 на підставі рішення експертно-кваліфікаційної комісії Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 30 березня 2011 року № 2 (1) за експертними спеціальностями: 1.1 - дослідження почерку та підписів; 2.1 - дослідження реквізитів документів; 2.3 - дослідження друкарських форм та інших засобів виготовлення документів, недійсне з 06 червня 2012 року.

ДП «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України у листі від 07 березня 2023 року повідомило, що 09 жовтня 2017 року бланк серії НМТ № 847011 було передано приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Гречаній Р. Т. згідно видаткової накладної від 09 жовтня 2017 року за № 71878.

Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів бланк серії НМТ № 847011 було витрачено 23 травня 2018 року.

Позиція Верховного Суду

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55)).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача. Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні). Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. пункти 110-113 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23)).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (пункт 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц). Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2024 року у справі № 334/5347/22 (провадження № 61-11751св23) зазначено, що:

«якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. В аспекті оцінки належності та ефективності обраного позивачкою способу захисту її прав, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що визнання зобов`язань за спірним договором позики відсутніми, у тому числі і передбаченого ним третейського застереження, є цілком ефективним способом захисту прав ОСОБА_1, як спадкоємиці померлого ОСОБА_3 . Судами попередніх інстанцій правильно враховано сталу судову практику Верховного Суду щодо розгляду спорів, які виникли у зв`язку з неукладеністю правочину, та обґрунтовано зазначено про те, що неукладений договір не може бути визнаний недійсним».

У справі, що переглядається:

у листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики грошових коштів. В обґрунтування позову вказала, що є спадкоємцем ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Договір позики грошових коштів від 23 травня 2018 року підписаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, оскільки він не перебував 23 травня 2018 року в м. Києві та підпис, що виконаний у договорі від його імені, не відповідає дійсному підпису останнього;

суд першої інстанції позов задовольнив;

апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання договору позики недійсним через недоведеність позовних вимог;

апеляційний суд не врахував, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним; у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність договору у мотивувальній частині судового рішення; належним способом захисту спадкоємця, який вважає договір позики неукладеним, є визнання обов`язку боржника за договором позики відсутнім;

позивач (спадкоємець померлого позичальника)позовні вимоги щодо визнання обов`язку боржника за спірним договором позики відсутнім не заявляла;

за таких обставин позовна вимога про визнання недійсним договору позики, є неналежною, оскільки не призведе до відновлення порушених прав позивача.

З огляду на викладене, апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позову, проте помилився щодо мотивів такої відмови. Тому постанову апеляційного суду слід змінити у мотивувальній частині, виклавши її мотиви у редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги з урахуванням висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановіВерховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2024 року у справі№ 334/5347/22 (провадження № 61-11751св23),дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з частковим порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції - змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Щодо клопотання про постановлення окремої ухвали

ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу просив постановити окрему ухвалу щодо наявності в діях представника позивача - адвоката Чумака Р. В. факту маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями, що відповідно до статті 44 ЦПК України є зловживанням процесуальними правами.

Клопотання обґрунтоване тим, що представником позивача - адвокатом Чумак Р. В. було подано декілька позовів до одного й того самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, які були відкликані наступного дня після їх подання до відкриття провадження у справі. Суд першої інстанції без будь-якого обґрунтування відмовив у визнанні зловживанням процесуальними правами дій представника позивача адвоката Чумака Р. В. щодо подання кількох позовів ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики грошових коштів (справи № 554/10974/21, № 554/11042/21 та № 554/11260/21 (справа, що переглядається)) та не висвітлив це питання в оскаржуваному рішенні як і суд апеляційної інстанції.

У частині другій статті 262 ЦПК України передбачено, що суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.

При вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18)).

Доказів того, що позови, подані представником ОСОБА_1 - адвокатом Чумаком Р. В. до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики грошових коштів у справах № 554/10974/21 та № 554/11042/21, містять аналогічні підстави, що наведені у позові в справі, що переглядається, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, Верховний Суд не встановив порушень, які давали б підстави для постановлення окремої ухвали в цій справі, тому клопотання задоволенню не підлягає.

Оскільки постанова апеляційного суду підлягає зміні лише щодо мотивів її прийняття, судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 262 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 , яке подане представником Шершенем Юрієм Сергійовичем , про постановлення окремої ухвали відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Чумаком Романом Васильовичем , задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 12 березня 2024 рокузмінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко