Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.06.2025 року у справі №144/1440/22

Постанова

Іменем України

02 червня 2025 року

м. Київ

справа № 144/1440/22

провадження № 61-12561сво24

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Грушицький А. І., Гулько Б. І., Луспеник Д. Д., Синельников Є. В., Фаловська І. М., Червинська М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фермерське господарство «Щиглика Валентина Володимировича»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фермерського господарства «Щиглика Валентина Володимировича» на постанову Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У червні 2022 році ОСОБА_1 звернулася до фермерського господарства «Щиглика Валентина Володимировича» (далі - ФГ «Щиглика В. В.») про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання їх повернути.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок, які розташовані на території Пологівської сільської ради Гайсинського (Теплицького) району Вінницької області, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Навесні 2021 року позивач дізналася, що 01 квітня 2011 року між позивачкою та ФГ «Щиглика В. В.», без її відома, укладено договори оренди вказаних земельних ділянок, які вона не підписувала. На підставі укладених договорів ФГ «Щиглика В. В.» зареєструвало за собою право оренди вказаних земельних ділянок.

03 березня 2021 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про надання їй цих договорів. Не отримавши відповіді, 16 березня 2021 року вона подала до відділення поліції заяву про вчинення посадовими особами ФГ «Щиглика В. В.» злочину. Під час досудового розслідування кримінального провадження проведено почеркознавчу експертизу оскаржуваних договорів оренди землі і відповідно до висновку експерта встановлено, що вона договори оренди землі не підписувала.

З урахуванням того факту, що позивачка не підписувала договори, тобто її волевиявлення на їх укладання було відсутнє, умови оренди свого майна вона не погоджувала, а відповідач на момент подачі до суду позову користується цими земельними ділянками, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

ОСОБА_1 просила:

усунути їй перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523786000:03:000:0037, площею 4,5266 га, яка розміщена на території Пологівської сільської ради шляхом зобов`язання ФГ «Щиглика В. В.» повернути вказану земельну ділянку;

усунути їй перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523786000:02:000:0076, площею 3,8283 га, яка розміщена на території Пологівської сільської ради шляхом зобов`язання ФГ «Щиглика В. В.» повернути вказану земельну ділянку.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області в складі судді Довгалюк Л. В. від 21 травня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

звертаючись до суду з позовом, представник позивача просив усунути перешкоди в користуванні належними ОСОБА_1 земельними ділянками шляхом зобов`язання відповідача їх повернути, посилаючись на те, що договори оренди землі від 01 квітня 2011 року позивач особисто не підписувала, інших осіб на їх підписання не уповноважувала, а тому вважає їх неукладеними. 24 травня 2023 року судом частково задоволено клопотання представника відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи, натомість ухвалу суду експертом залишено без виконання, оскільки кошти на її оплату від відповідача не надійшли. У подальшому на підтвердження заявлених позовних вимог про те, що позивач не підписувала договорів оренди з відповідачем, адвокатом Клінчиковим С. О. подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Ухвалою суду від 12 жовтня 2023 року клопотання задоволено, призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення експерта поставлено запитання: чи виконаний підпис у договорах оренди земельних ділянок від 01 квітня 2011 року, укладених між ОСОБА_1 та ФГ «Щиглика В.В.» у графі «Орендодавець» ОСОБА_1 чи іншою особою? (а. с. 131-135). Відповідно до висновку експерта від 05 березня 2024 року № 7416/23-21 підпис у договорі оренди земельної ділянки від 01 квітня 2011 року, кадастровий номер 0523786000:03:000:0037, площею 4.5266 га, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Щиглика В. В.» у графі «Орендодавець» - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, підпис у договорі оренди земельної ділянки від 01 квітня 2011 року, кадастровий номер 0523786000:02:000:0076, площею 3.8282 га, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Щиглика В. В.» у графі «Орендодавець» - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав. Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше);

представником відповідача не доведено таких обставин належними та допустимими доказами. Копію квитанції поштового переказу на суму 13 624 грн, долучену до справи 16 квітня 2024 року (а. с. 188), суд не бере до уваги, як таку, що беззаперечно не підтверджує факту отримання ОСОБА_1 від ФГ «Щиглика В. В.» орендної плати за 2023 рік у погодженому сторонами розмірі, оскільки вказаний документ є сумнівним, містить ряд недоліків, із якого неможливо достовірно встановити ким та кому саме (не зазначено ініціалів отримувача) здійснено поштовий переказ грошових коштів, призначення платежу тощо. Також суд звертає увагу на те, що переказ коштів датований 27 грудня 2023 року, тобто після звернення позивача до суду з цим позовом. Натомість доказів отримання позивачем орендних платежів від орендаря за попередні роки (з 2011 року) стороною відповідача до суду не надано;

заперечуючи проти задоволення позову, представником відповідача зазначено про недобросовісність із боку позивача, оскільки до вказаних договорів оренди сторонами укладено додаткові угоди за номерами 13 та 15 від 01 квітня 2011 року. Натомість підписання додаткових угод, що не були предметом позову, укладення яких заперечував представник позивача, не доведено відповідачем. Представник відповідача у передбачений ЦПК України порядок і строки не скористалася своїм правом на звернення до суду з зустрічним позовом, надання відзиву та інших доказів, їх витребування, зокрема, додаткових угод на підтвердження своїх доводів і заперечень, зокрема, щодо фактичного виконання договорів оренди обома сторонами та прийняття позивачем усіх їх істотних умов;

встановивши, що ОСОБА_1 не підписувала договорів оренди, тобто не виявила свою волю на їх вчинення, суд дійшов висновку про те, що такі угоди є неукладеними, тому вказані земельні ділянки, які належать останній, перебувають у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав;

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 зробила висновок, що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача; позовна вимога про скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації права оренди щодо спірної земельної ділянки, з одночасним припиненням такого права, не є належним способом захисту порушеного права, а вимога про зобов`язання повернути позивачу спірну земельну ділянку є похідною. Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім. Належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача;

оскільки представник позивача позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляв, тому і відсутні підстави для кваліфікації договорів оренди землі як неукладених, а отже у задоволенні позову належить відмовити, зважаючи обрання позивачем неналежного способу захисту. Викладене також узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 567/1408/22.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено;

рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 21 травня 2024 року скасовано;

позов ОСОБА_1 задоволено;

усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523786000:03:000:0037, площею 4,5266 га, яка розміщена на території Пологівської сільської ради шляхом зобов`язання ФГ «Щиглика В. В.» повернути вказану земельну ділянку;

усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523786000:02:000:0076, площею 3,8283 га, яка розміщена на території Пологівської сільської ради шляхом зобов`язання ФГ «Щиглика В. В.» повернути вказану земельну ділянку;

вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок. Врахувавши вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №145/2047/16-ц ОСОБА_1 , 30 грудня 2022 року, звернулася до суду із вказаним позовом;

суд першої інстанції встановив, що договори оренди земельних ділянок від 01 квітня 2011 року ОСОБА_1 не підписувалися, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача, як власника земельних ділянок, на передачу їх в оренду відповідачу. Разом з тим, суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками шляхом їх повернення через обрання позивачем неналежного способу захисту, взявши до уваги висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладені у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, та висновки Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладені у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 567/1408/22;

застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19. Із вказаного слідує, що позиція Верховного Суду зводиться до того, що спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту;

оскільки у статті 2 ЦПК України йдеться про справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та розгляд справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, тобто йдеться про захист як мету вирішення спорів, а не про мету захисту, то завданням суду, відповідно, є вирішити спір. Апеляційний суд вважає, що як обраний позивачем спосіб захисту (усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом їх повернення власнику), так і зазначений судом першої інстанції спосіб захисту (визнання відсутнім права оренди) у цьому випадку призведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду за захистом своїх прав. Виходячи з принципу процесуальної економії, відповідно до якого ефективність позовної вимоги треба оцінювати залежно від того, чи призведе її задоволення до реального захисту права чи інтересу позивача без необхідності повторного, додаткового звернення до суду, з метою недопущення надмірного формалізму та дотримання принципу пропорційності та з урахуванням обставин цієї справи, апеляційний суд вважав, що наявні підстави для задоволення позовних вимог;

апеляційний суд вказав, що постанови Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі № 567/3/22 та Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі № 567/1408/22, якими керувався суд першої інстанції, ухвалені 19 лютого 2024 року та 13 березня 2024 року відповідно, а позивач, звертаючись до суду теж керувався постановою Великої Палати Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц щодо способу захисту за 2020 рік. З урахуванням того, що рішення суду має силу закону, то в такій ситуації доречно говорити про дію закону в часі;

тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

12 вересня 2024 року ФГ «Щиглика В. В.» подало касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить:

оскаржену постанову апеляційного суду скасувати;

рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційний суд дійшов помилкового висновку про обрання позивачем правильного способу захисту порушеного права, оскільки не звернув уваги, що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, а його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди, а судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача;

на думку відповідача, суд першої інстанції законно та обґрунтовано врахувавши правові висновки, викладені у постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 та Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 567/1408/22, відмовив у задоволенні позову.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні заяви про зупинення дії постанови апеляційного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2025 року справу призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року вказано, що у касаційній скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК підстав касаційного оскарження, а саме застосування судом в оскарженому судовому рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14, від 07 серпня 2018 року у справі № 910/7981/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 910/16750/18, від 12 травня 2020 року у справі № 911/991/19, від 27 травня 2020 року в справі № 910/1310/19, від 14 липня 2021 року у справі № 911/1442/19, від 21 червня 2022 року у справі № 911/3276/20, від 05 липня 2022 року у справі № 922/2469/21, від 16 вересня 2022 року у справі № 913/703/20, від 05 травня 2023 року у справі № 920/659/22, від 14 вересня 2023 року у справі № 910/4725/22, від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19, від 30 січня 2024 року у справі № 916/542/18, від 28 лютого 2024 року у справі № 136/2517/18, від 06 березня 2024 року у справі № 193/148/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 741/1183/21 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/2530/19, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2025 року передано справу № 144/1440/22 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2025 року мотивована тим, що:

«у цій справі спір пов`язаний із захистом прав орендодавця на земельну ділянку і позивач просила усунути їй перешкоди у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання відповідача повернути їх (див. пункти 8-9).

Позивач зазначала, що вона не підписувала договори, тобто її волевиявлення на їх укладання було відсутнє, умови оренди свого майна вона не погоджувала, а відповідач на момент подачі до суду позову користується цими земельними ділянками, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

Спір у справі № 130/8/23 (провадження № 61-6874св24) також пов`язаний із захистом прав орендодавця на земельну ділянку і позивач звернулася до суду із вимогою про усунення їй перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Позивач вказала, що угоди щодо оренди землі вона не укладала, її підпис у додатковій угоді відсутній.

Правовідносини у цих справах є подібними (див. пункти 33-34) і пов`язані із особливостями застосування статті 16 ЦК.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду підкреслює, що Верховний Суд сформував підхід щодо способів захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє.

Так, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22)).

Такий підхід в подальшому виснувала і Об`єднана палата Касаційного цивільного суду (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Однак після того, як були сформульовані вказані висновки, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 130/8/23 (провадження № 61-6874св24) сформулював інший підхід.

За обставинами тієї справи (див. пункт 34) Верховний Суд зробив висновок, що способом захисту, який забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації правочину.

Наведене свідчить про застосування судом касаційної інстанції у різних палатах різного підходу до розуміння і тлумачення норм матеріального права у подібних правовідносинах, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.

Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 130/8/23 (провадження № 61-6874св24) щодо способу захисту прав орендодавця на земельну ділянку, та зробити висновок про те, що: «належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди».

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року прийнято та призначено до розгляду справу № 144/1440/22.

Фактичні обставини

Позивачка є власницею двох земельних ділянок із кадастровими номерами: 0523786000:03:000:0037, площею 4,5266 га, та 0523786000:02:000:0076, площею 3,8282 га, які розташовані на території Пологівської сільської ради Гайсинського (Теплицького) району Вінницької області, за межами населеного пункту, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується копіями державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ № 207114 від 17 серпня 2010 року та серії ЯЛ №207115 від 06 серпня 2010 року.

03 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до ФГ «Щиглика В. В.» із заявою про надання їй договорів оренди землі, укладених між нею та ФГ «Щиглика В. В.».

16 березня 2021 року за заявою ОСОБА_1 щодо підробки договорів оренди належних їй земельних ділянок відділенням поліції № 1 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області було внесено відомості до ЄРДР за №1202102511000031 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частини першої статті 358 КК.

Відповідно до висновку експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 12 серпня 2021 року № СЕ-19/102-21/11413-ПЧ, наданого в кримінальному провадженні: 1) підпис у графі «Орендодавець» під рукописним записом ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 01 квітня 2011 року, кадастровий номер 0523786000:03:000:0037, площею 4,5266 га виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою»; 2) «підпис у графі «Орендодавець» під рукописним записом ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 01.04.2011, кадастровий номер 0523786000:02:000:0076, площею 3,8282 га виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою».

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 05 березня 2024 року № 7416/23-21, підпис у договорі оренди земельної ділянки від 01 квітня 2011 року, кадастровий номер 0523786000:03:000:0037, площею 4.5266 га, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Щиглика В .В.» у графі «Орендодавець», - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, підпис у договорі оренди земельної ділянки від 01 квітня 2011 року, кадастровий номер 0523786000:02:000:0076, площею 3.8282 га, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Щиглика В. В.» у графі «Орендодавець», - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

На підставі договорів оренди землі від 01 квітня 2011 року ФГ «Щиглика В. В.» зареєструвало за собою речові права - права оренди земельних ділянок із кадастровими номерами 0523786000:03:000:0037 та 0523786000:02:000:0076.

ОСОБА_1 , зважаючи на те, що договори оренди землі від 01 квітня 2011 року вона не підписувала, тобто було відсутнє волевиявлення на їх укладання, умови оренди належних їй земельних ділянок не погоджувала, а відповідач користується вказаними земельними ділянками, звернулася до суду із позовом про усунення їй перешкод в користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом їх повернення від ФГ «Щиглика В. В.».

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційних скаргах доводи, за результатами чого робить висновок про часткове прийняття аргументів, викладених у касаційних скаргах, з таких мотивів.

Щодо наявності підстав відступу

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Об`єднана палата зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21 (провадження № 61-6001св23)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.

Об`єднана палата вже звертала увагу, що тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац 1 частини другої статті 207 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (абзац 1 частини першої статті 638 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) вказано, що: «укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини».

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22)).

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Усталеним у судовій практиці незалежно від виду судочинства та категорії справи є підхід, згідно з яким висновки щодо застосування норм судовою палатою касаційного суду мають перевагу над висновками колегії суддів; висновки об`єднаної палати касаційного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати та колегії суддів касаційного суду (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (пункт 8.12), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20, від 20 грудня 2023 року у справі № 752/4079/16, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2023 року у справі № 757/42452/20, від 05 січня 2024 року у справах № 149/184/21 і № 337/2398/20, від 24 січня 2024 року у справах № 761/22446/20 і № 757/51692/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі № 932/9029/23).

Обміркувавши викладене, Об`єднана палата зауважує, що:

предметом її розгляду вже було питання про спосіб захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє. Об`єднана палата акцентувала увагу на тому, що: «такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім. Належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача» (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22);

предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду були питання про те, чи є належним способом захисту прав орендодавця, який не підписував договір (додаткову угоду), вимога про скасування державної реєстрації права оренди. У справі 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) орендодавець просив визнати протиправним і скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди (пункт 54). Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновками судів про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги з мотивів обрання орендодавцем належного способу захисту порушеного права (пункт 55);

висновки об`єднаної палати касаційного суду мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати та колегії суддів касаційного суду;

як Велика Палата Верховного Суду, так і Об`єднана палата послідовно дотримуються підходу, що належним способом захисту прав орендодавця, який не підписував договір (додаткову угоду), є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. При цьому судове рішення про визнання відсутнім права оренди є підставою для державної реєстрації припинення права оренди. Будь-яке інше судове рішення (про скасування державної реєстрації права оренди, про зобов`язання повернути земельну ділянку) за змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не є підставою для державної реєстрації припинення права оренди.

При передачі справи на розгляд Об`єднаної палати колегія суддів вважала необхідним відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 130/8/23 (провадження № 61-6874св24) щодо способу захисту прав орендодавця на земельну ділянку, та зробити висновок про те, що: «належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди».

У справі № 130/8/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що: «ефективним способом захисту та таким, що забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації».

За таких обставин, з урахуванням викладеного, Об`єднана палата вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 130/8/23 (провадження № 61-6874св24).

Щодо суті касаційної скарги

У справі, що переглядається:

позивачка просила усунути їй перешкоди у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом зобов`язання відповідача повернути земельні ділянки. В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що 01 квітня 2011 року між сторонами без її відома, укладено договори оренди вказаних земельних ділянок, які вона не підписувала. На підставі цих договорів відповідач зареєстрував за собою право оренди цих земельних ділянок.

суди на підставі висновку експерта за результатами почеркознавчої експертизи встановили, що позивачка договори оренди землі не підписувала, тобто, не виявила свою волю на їх вчинення, а тому такі договори є неукладеними і земельні ділянки перебувають у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав;

суд першої інстанції, застосувавши висновки, викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, обґрунтовано вказав, що позивачка вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляла, тому у задоволенні позову належить відмовити, зважаючи обрання позивачем неналежного способу захисту;

апеляційний суд вважав, що наявні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки як обраний позивачем спосіб захисту (усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом їх повернення власнику), так і зазначений судом першої інстанції спосіб захисту (визнання відсутнім права оренди) у цьому випадку призведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду за захистом своїх прав;

апеляційний суд не врахував, що належним способом захисту прав орендодавця, який не підписував договір (додаткову угоду), є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. При цьому судове рішення про визнання відсутнім права оренди є підставою для державної реєстрації припинення права оренди. Будь-яке інше судове рішення (про скасування державної реєстрації права оренди, про зобов`язання повернути земельну ділянку) за змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не є підставою для державної реєстрації припинення права оренди.

За таких обставин апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції. Тому постанову апеляційного суду належить скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 413 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним, Об`єднана палата вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити; оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач сплатив 1 697,17 грн судового збору за подання касаційної скарги. Тому з позивачки на користь відповідача належить стягнути 1 697,17 грн судового збору.

Щодо заяви про поворот виконання

У лютому 2025 року ФГ «Щиглика В. В.» через Електронний суд подало заяву про поворот виконання рішення.

Суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони (частини перша, п`ята статті 444 ЦПК України).

Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина дев`ята статті 444 ЦПК України).

З урахуванням того, що за результатами розгляду касаційної скарги ухвалено рішення про скасування оскарженої постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, то підстави для задоволення заяви ФГ «Щиглика В. В.» про поворот виконання, передбачені частиною першою статті 444 ЦПК України, відсутні.

Тому в задоволенні заяви про поворот виконання належить відмовити.

Висновки про правильне застосування норм права

У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду висловлює такі висновки про застосування норм права.

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.

Належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства «Щиглика Валентина Володимировича» задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 року скасувати.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь фермерського господарства «Щиглика Валентина Володимировича» 1 697,17 грн судового збору за подання касаційної скарги.

У задоволенні заяви фермерського господарства «Щиглика Валентина Володимировича» про поворот виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 року відмовити.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 року втрачає закону силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: А. І. Грушицький

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Є. В. Синельников

І. М. Фаловська

М. Є. Червинська