Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.10.2025 року у справі №545/788/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 545/788/22

провадження № 61-17087св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз»,

відповідачка - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Бутенка С. Б., Обідіної О. І., Чумак О. В.

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2022 року Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» (далі - АТ «ОГС «Полтавагаз») звернулося до суду з позовом

до ОСОБА_1 про стягнення вартості необлікованого (донарахованого) об`єму природного газу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є побутовим споживачем природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , і їй в установленому законом порядку присвоєно персональний код ідентифікації споживача (ЕІС-код) НОМЕР_2.

27 січня 2022 року під час обстеження домоволодіння за вказаною адресою

у споживача ОСОБА_1 працівниками АТ «ОГС «Полтавагаз»виявлено несанкціоноване втручання у роботу газорозподільної системи, що полягає

у самовільному під`єднанні несанкціонованого газопроводу, витрата (споживання) природного газу через який не обліковується комерційним вузлом обліку (лічильником газу), виконаного шляхом прихованих заходів. Виявлене втручання зафіксовано в акті про порушення від 27 січня 2022 року № 1, який підписаний ОСОБА_1 без зауважень та доповнень, АТ «ОГС «Полтавагаз» до акту додано фото- та відеоматеріали, на яких зафіксоване порушення. 01 лютого 2022 року на засіданні Комісії з розгляду актів про порушення, внаслідок яких здійснюється перерахунок (донарахування об`ємів природного газу та зміни їх режиму нарахування споживачу (несанкціонованому споживачу) АТ «ОГС «Полтавагаз», розглянуто та задоволено акт про порушення від 27 січня 2022 року № 1, прийнято рішення про донарахування необлікованого об`єму та обсягу природного газу і його вартості.

На підставі акта розрахунку необлікованого (донарахованого) об`єму та обсягу природного газу і його вартості від 01 лютого 2022 року № 5/22/1 виписано рахунок

№ НОМЕР_1 від 01 лютого 2022 року, який направлений відповідачці поштовим відправленням (листом з описом вкладенням) за місцем проживання.

Позивач вказував, що станом на час звернення з позовом вартість необлікованого (донарахованого) об`єму природного газу в сумі 365 343,49 грн споживачем не сплачена.

Посилаючись на наведені обставини, АТ «ОГС «Полтавагаз» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 365 343,49 грн вартості необлікованого (донарахованого) об`єму природного газу та судові витрати по сплаті судового збору.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Полтавський районний суд Полтавської області рішенням від 12 квітня 2023 року

у задоволенні позову АТ «ОГС «Полтавагаз» відмовив.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався недоведеністю АТ «ОГС «Полтавагаз» факту несанкціонованого підключення ОСОБА_1 до газової мережі

з порушенням положень Кодексу газорозподільних систем поза приладом обліку.

Надаючи оцінку наданим доказам, суд врахував, що поданий до суду СD-диск містить відеозапис (електронний документ у цифровій формі), не засвідчений електронним цифровим підписом, у зв`язку з чим дійшов висновку, що СD-диск не може вважатися допустимим доказом згідно із статтями 78 100 ЦПК України. Суд звернув увагу, що на наданому відео немає дати та часу здійснення відеозапису, є лише посилання на дату та час від невідомої особи, яка знаходиться поза кадром. На дослідженому відео взагалі не зафіксовано відповідачку. У переліку доказів, які позивач надав до позовної заяви, вказано диск з відеозаписом, однак цей диск не конкретизований, а саме не зазначено, на який носій було здійснено відеозапис подій.

Щодо підписання споживачем ОСОБА_1 акта про порушення від 27 січня 2022 року

№ 1 суд першої інстанції зазначив, що згідно пункту 2 висновку експерта № 1 складеного 13 лютого 2023 року за результатами проведеної судово-психологічної експертизи за заявою ОСОБА_1 , враховуючи психічний стан в момент підписання акта припинення (обмеження) розподілу природного газу від 27 січня 2022 року (надмірні негативні емоційні переживання, стан емоційного «ступору», емоційного «шоку», бажання усамітнитися, закінчити переживання негативних емоцій), зовнішні умови, в яких проходило прийняття рішення (вечірній час доби, наявність кількох осіб чоловічої статі, психологічний тиск з боку працівників АТ «ОГС «Полтавагаз»), а також індивідуальну значимість наслідків підписання акта, ОСОБА_1 не мала адекватного (правильного) уявлення про суть підписаного нею документа. Наведене підтвердила допитана в судовому засіданні як свідок експерт ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції, не беручи до уваги акт про порушення від 27 січня 2022 року № 1 як належний та допустимий доказ, вказав, що у розділі: «Відмітка про усунення порушення на дату складання акта» запис, про усунення або неможливість усунути порушення на дату складання акта про порушення, - відсутній. Також в акті про порушення від 27 січня 2022 року № 1 не зазначено доказів проведення газопроводу шляхом здійснення прихованих заходів.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, АТ «ОГС «Полтавагаз» оскаржило його в апеляційному порядку.

Полтавський апеляційний суд постановою від 23 жовтня 2023 року апеляційну скаргу АТ «ОГС «Полтавагаз» задовольнив.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 12 квітня 2023 року скасував та ухвалив у справі нове судове рішення.

Позов АТ «ОГС «Полтавагаз» задовольнив.

Стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ «ОГС «Полтавагаз» 365 343,49 грн вартості необлікованого (донарахованого) об`єму природного газу та 13 700,37 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги те, що акт про порушення від 27 січня

2022 року № 1 складений чотирма представниками Оператора ГРМ за участю відповідачки ОСОБА_1 , який за формою та змістом відповідає вимогам глави 5 розділу XI Кодексу газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС) та підписаний відповідачкою без зауважень і заперечень, а відсутність відмітки про усунення порушення, що може здійснюватися представником Оператора ГРМ окремо зі складанням акта про усунення порушення, на правомірність цього акта не впливає та факту несанкціонованого втручання споживача у роботу газорозподільної системи шляхом проведення несанкціонованого газопроводу не спростовує.

Суд апеляційної інстанції вказав, що факт влаштування несанкціонованого газопроводу у будинку відповідачки шляхом здійснення прихованих заходів підтверджується також фото- та відеофіксацією виявленого порушення, що відповідно до пункту 5 глави 5 розділу XI може проводитись як споживачем (несанкціонованим споживачем), так і представниками Оператора ГРМ під час виявлення порушення та складання акта про порушення, та відповідно до вимог статей 77 78 100 ЦПК України є належними і допустимими доказами по справі.

Апеляційний суд, надаючи оцінку дослідженому в судовому засіданні

відеозапису правопорушення, вказав, що визнання відеозапису недопустимим доказом є безпідставним через відсутність засвідчення електронним цифровим підписом наданої представником позивача копії, оскільки з огляду на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (частина друга статті 8), а відповідно до частини другої статті 7 цього Закону у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Усі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. Питання ідентифікації електронного документа як оригіналу можуть бути вирішені уповноваженою особою, яка його створила (за допомогою спеціальних програм порахувати контрольну суму файлу або каталогу з файлами CRC-сума, hash-сума), або за наявності відповідних підстав шляхом проведення спеціальних досліджень, що в суді першої інстанції сторонами не ініціювалося.

В частині правомочності комісії АТ «ОГС «Полтавагаз» суд апеляційної інстанції спростував висновки місцевого суду витягом з протоколу від 01 лютого

2022 року № 5/22, наказом від 06 грудня 2021 року № 565 та довідками АТ «ОГС «Полтавагаз», згідно з якими до складу комісії, яка задовольнила акт про порушення від 27 січня 2022 року № 1 побутового споживача ОСОБА_1 , входили головний метролог ОСОБА_3 , начальник управління обліку природного газу

та контролю режимів газопостачання ОСОБА_4 та провідний інженер виробничо-технічного відділу Дорохова Д. В., які належать до інженерно-технічного персоналу товариства, а також юрисконсульт юридичного відділу Юренко В. В. та заступник голови правління з обліку та економіки Мокрий С. І. - голова комісії.

Отже, апеляційний суд виснував, що комісія АТ «Полтавагаз» була правомочною розглядати акт про порушення від 27 січня 2022 року № 1 та прийняте за результатами такого розгляду рішення комісії про повне задоволення акта та складення акта-розрахунку необлікованого (донарахованого) об`єму та обсягу природного газу і його вартості побутовому споживачу ОСОБА_1 згідно з абзацом 2 пункту 1 глави 3 розділу

XI Кодексу ГРС, що нараховано за період з 28 січня 2020 року до 01 січня 2022 року

з урахуванням граничних об`ємів споживання природного газу населенням у разі порушення вимог Кодексу ГРС відповідно до зареєстрованих осіб та опалювальної площі будинку на суму 365 343,49 грн, є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам Кодексу ГРС.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28 листопада 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася

до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року, в якій заявниця, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року та залишити в силі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 12 квітня 2023 року.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті

389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц,

від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, від 27 червня 2018 року у справі

№ 756/1529/15-ц, постановах Верховного Суду від 10 вересня 2021 року у справі

№ 587/685/20, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 19 січня 2021 року у справі № 922/51/20, ухвали Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 303/4297/20, ухвали Верховного Суду від 26 березня 2018 року у справі

№ 915/907/17, від 27 липня 2018 року у справі № 910/9224/17.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення застосував статтю 12 ЦПК України без врахування висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини

з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс та аналогічного висновку, викладеного у постановах Верховного Суду

від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі

№ 917/1307/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18.

Суд апеляційної інстанції порушив принцип змагальності та рівності сторін, який полягає у тому, що апеляційний суд не надіслав ОСОБА_1 копію апеляційної скарги, внаслідок чого відповідачка була позбавлена можливості ознайомитися з апеляційною скаргою та доданими до неї документами, подати до суду відзив на апеляційну скаргу викласти свої доводи та заперечення на апеляційну скаргу.

Заявниця зазначає, що після ознайомлення з матеріалами цивільної справи

21 листопада 2023 року вона дізналася, що до апеляційної скарги долучено нові докази, які підтверджують склад комісії. Ці докази, додані до апеляційної скарги, на момент ухвалення рішення місцевим судом не існували, судом не досліджувалися, однак у порушення вимог статті 367 ЦПК України були взяті до уваги судом апеляційної інстанції.

Вказує, що апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі, не звернувши уваги на те, що Заліпа Н. Ю. не мала представляти інтереси АТ «ОГС «Полтавагаз», оскільки діяла на підставі довіреності, строк якої закінчився ще у 2022 році. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув з неї судовий збір за результатами розгляду справи, оскільки вона звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 18 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

АТ «ОГС «Полтавагаз» у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є побутовим споживачем природного газу, який поставляється позивачем АТ «ОГС «Полтавагаз» за адресою: АДРЕСА_1 .

27 січня 2022 року працівниками АТ «ОГС «Полтавагаз» під час обстеження будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , у присутності споживача ОСОБА_1 було виявлено несанкціоноване втручання у роботу газорозподільної системи, а саме - самовільне під`єднання несанкціонованого газопроводу, витрата (споживання) природного газу через який не обліковується комерційним вузлом обліку (лічильником газу), виконаного шляхом прихованих заходів, про що складено акт про порушення від 27 січня 2022 року № 1 з фото- та відеофіксацією (а. с. 8-9).

01 лютого 2022 року на засіданні Комісії з розгляду актів про порушення, внаслідок яких здійснюється перерахунок (донарахування об`ємів природного газу та зміни

їх режиму нарахування споживачу (несанкціонованому споживачу) АТ «Полтавагаз» (протокол № 5/22), вирішено акт про порушення від 27 січня 2022 року

№ 1 задовольнити та скласти акт-розрахунок необлікованого (донарахованого) об`єму та обсягу природного газу і його вартості згідно з абзацом 2 пункту 1 глави 3 розділу

XI Кодексу ГРС та направити рахунок споживачу в установленому порядку (а. с. 11).

Відповідно до акта-розрахунку від 01 лютого 2022 року № 5/22/1 необлікованого (донарахованого) об`єму природного газу і його вартості споживачу ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 28 січня 2020 до 01 січня 2022 року донараховано 365 343,49 грн вартості необлікованого об`єму природного газу, виходячи з опалювальної площі будинку 122,4 кв. м та граничної норми споживання на 1 мешканця 18,3 куб. м (а. с. 12).

Складений на підставі акта-розрахунку від 01 лютого 2022 року № 5/22/1 рахунок

від 01 лютого 2022 року № У0000000013 на суму 365 343,49 грн направлено на адресу ОСОБА_1 та згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення одержано відповідачем 10 лютого 2022 року, але до цього часу відповідачкою не сплачений (а. с. 13-16).

Згідно з витягом з протоколу від 01 лютого 2022 року № 5/22 наказом від 06 грудня

2021 року № 565 та довідками АТ «Полтавагаз» до складу комісії, яка задовольнила акт про порушення від 27 січня 2022 року № 1 побутового споживача ОСОБА_1 , входили головний метролог ОСОБА_3 , начальник управління обліку природного газу та контролю режимів газопостачання ОСОБА_4 та провідний інженер виробничо-технічного відділу Дорохова Д. В., які належать до інженерно-технічного персоналу товариства, а також юрисконсульт юридичного відділу Юренко В. В. та голова комісії заступник голови правління з обліку та економіки Мокрий С. І.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів

та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати

або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того

чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами.

Пункт 3 частини другої статті 13 Закону України «Про ринок природного газу» визначає, що споживач зобов`язаний не допускати несанкціонованого відбору природного газу. У разі порушення або невиконання своїх обов`язків споживач несе відповідальність згідно із законом (частина третя статті 13 Закону України «Про ринок природного газу»).

Частини перша, друга статті 40 Закону України «Про ринок природного газу» передбачають, що розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про ринок природного газу» суб`єкти ринку природного газу, які порушили законодавство, що регулює функціонування ринку природного газу, несуть відповідальність згідно із законом.

Правопорушеннями на ринку природного газу, зокрема, є самовільне під`єднання до системи, зривання або пошкодження цілісності пломб, повірочного тавра, заглушок тощо, що впливає на безпеку постачання природного газу або результати вимірювання (пункт 8 частини другої статті 59 Закону України «Про ринок природного газу»).

Взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб`єктами ринку природного газу, а також правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем визначені Кодексом ГРС (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 1 глави 3 розділу 6 Кодексу ГРС договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об`єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ.

Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов`язані укласти договір розподілу природного газу

з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об`єкт.

Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.

Пунктами 4, 7, 8 глави 3 розділу 6 Кодексу газорозподільних систем передбачено, що договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або

в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності

з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.

Фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема, повернення підписаної заяви -приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30 вересня 2015 року № 2498 затверджено Типовий договір розподілу природного газу (далі - Типовий договір), який є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної поставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів.

За змістом підпунктів 5-7 пункту 7.4 розділу VII Типового договору (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) споживач зобов`язується не допускати несанкціонованого відбору природного газу; забезпечити належну експлуатацію власних газових мереж відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем та акта розмежування балансової належності й експлуатаційної відповідальності сторін; дотримуватись інших вимог цього договору та Кодексу газорозподільних систем.

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором та чинним законодавством України (пункт 8.1 розділу VIIІ Типового договору).

Згідно з пунктом 5 глави 1 розділу І Кодексу ГРС несанкціонований відбір природного газу - відбір природного газу за відсутності споживача в Реєстрі споживачів постачальника будь-якого постачальника протягом розрахункового періоду; без укладення відповідного договору з постачальником; шляхом самовільного під`єднання та/або з навмисно пошкодженими приладами обліку природного газу або поза охопленням приладами обліку; шляхом самовільного відновлення споживання природного газу.

Комерційний вузол обліку природного газу (ВОГ) - вузол обліку, що застосовується для проведення комерційних розрахунків при визначенні об`єму (обсягу) транспортування (споживання/постачання) природного газу в точці комерційного обліку.

Пунктом 7 глави 9 розділу Х Кодексу ГРС передбачено, що у разі виявлення під час перевірки комерційного ВОГ чи його складових або контрольного огляду вузла обліку ознак нижченаведених порушень представник Оператора ГРМ на місці перевірки складає у порядку, визначеному цим Кодексом, акт про порушення, зокрема про:

1) пошкодження пломб; 2) пошкодження ЗВТ (лічильника газу); 3) наявність зміни параметрів параметризації обчислювача чи коректора об`єму газу; 4) непрацездатність комерційного ВОГ чи його складових та/або його (їх) невідповідність умовам експлуатації чи узгодженій проєктній документації або умовам договору; 5) наявність ознак несанкціонованого втручання в роботу ЗВТ; 6) наявність несанкціонованого газопроводу; 7) несанкціоноване підключення газових приладів, внаслідок чого перевищується діапазон обчислення лічильника газу (сумарна номінальна потужність газових приладів і пристроїв перевищує діапазон обчислення лічильником газу).

Розрахунок необлікованого або облікованого частково об`єму природного газу внаслідок порушення здійснюється за наявності акта про порушення та у порядку, визначеному в розділі ХІ цього Кодексу.

При виявленні ознак пошкодження пломб (крім факту їх відсутності чи розірвання пломбувального матеріалу, на якому встановлено пломбу) та/або несанкціонованого втручання в роботу ЗВТ, що має бути зазначено в акті про порушення, за домовленістю сторін або за ініціативою Оператора ГРМ чи споживача (суміжного су'`єкта ринку природного газу) може бути ініційована їх експертиза у порядку, визначеному цим розділом. При виявленні ознак пошкодження ЗВТ (лічильника газу) за умови відсутності ознак несанкціонованого втручання в роботу ЗВТ за ініціативою Оператора ГРМ чи споживача (суміжного суб`єкта ринку природного газу) може бути ініційована його позачергова чи експертна повірка у порядку, визначеному цим розділом. До отримання результатів експертизи або позачергової чи експертної повірки розрахунок необлікованого або облікованого частково об`єму природного газу внаслідок порушення не здійснюється.

Згідно з підпунктом 3 пункту 1 глави 2 розділу ХІ Кодексу ГРС до порушень споживача та несанкціонованого споживача, які кваліфікуються як несанкціонований відбір природного газу з ГРМ (крадіжка газу) та внаслідок яких щодо них здійснюється нарахування необлікованих об`ємів (обсягів) природного газу, належить несанкціоноване втручання в роботу ЗВТ (комерційного ВОГ, зокрема лічильника газу).

Відповідно до пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРС несанкціоноване втручання в роботу ЗВТ/лічильника газу є втручанням в роботу або конструкцію чи складові комерційного вузла обліку (у тому числі, лічильника газу), у тому числі шляхом їх підробки, пошкодження чи пошкодження на них пломб, впливу дії спрямованого постійного магнітного поля або зміни конфігурації даних обчислювача/коректора об`єму газу (первинного програмування чи протоколу параметризації), внаслідок чого витрата (споживання) природного газу комерційним вузлом обліку не обліковується (обліковується частково чи з порушенням законодавства), та інші дії, що призводять до викривлення даних обліку природного газу.

Зміст зазначеної вище норми прямо вказує на те, що несанкціонованим є втручання

в роботу ЗВТ/лічильника газу за наявності факту того, що витрата (споживання) природного газу комерційним вузлом обліку не обліковується (обліковується частково чи з порушенням законодавства), або інші дії, що призводять до викривлення даних обліку природного газу.

Несанкціонованим втручанням є не лише доведення факту пошкодження конструкції ЗВТ/лічильника, а й встановлення факту викривлення даних обліку природного газу (коли витрати природного газу комерційним вузлом обліку не обліковуються, обліковуються частково чи з порушенням).

Наведене вище узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у справі № 296/9480/22 (провадження

№ 61-14569св24).

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 509/4515/18 (провадження № 61-4953св20) зроблено висновок, що згідно із підпунктом 37 пункту 4 глави 1 Кодексу ГРС для виявлення несанкціонованого втручання необхідно довести три складові цього правопорушення, а саме: 1) дію, тобто несанкціоноване втручання в роботу або конструкцію чи складові комерційного вузла обліку; 2) спосіб втручання, тобто вчинене шляхом підробки, пошкодження чи пошкодження на них пломб, впливу дії спрямованого постійного магнітного поля або зміни конфігурації даних обчислювача/коректора об`єму газу (первинного програмування чи протоколу параметризації); 3) наслідки, тобто витрата (споживання) природного газу комерційним вузлом обліку не обліковується (обліковується частково чи з порушенням законодавства), та інші дії, що призводять до викривлення даних обліку природного газу). При цьому, тільки наявність всіх трьох складових правопорушення дає змогу стверджувати, що споживачем було вчинено несанкціоноване втручання в роботу ЗВТ.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що актом про порушення та долученими до нього фото- та відеодоказами підтверджено факт несанкціонованого втручання споживача ОСОБА_1 в газопровід шляхом прихованих заходів, а надані

АТ «ОГС «Полтаваоблгаз» акт про порушення, протокол засідання комісії щодо розгляду акта про порушення, розрахунок необлікованого (донарахованого) об`єму (обсягу) природного газу і його вартості на підставі акта про порушення є належними та допустимими доказами, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову АТ «ОГС «Полтаваоблгаз».

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 на підтвердження відсутності порушень не надала належних і допустимих доказів, які б свідчили про неправомірні дії працівників АТ «ОГС «Полтавагаз» під час оформлення порушення з несанкціонованого втручання ОСОБА_1 в газопровід та розрахунку вартості необлікованого об`єму природного газу. Апеляційний суд встановив, що АТ «ОГС «Полтавагаз» дотрималося процедури оформлення порушення з несанкціонованого втручання ОСОБА_1 в газопровід, дії АТ «ОГС «Полтавагаз» щодо нарахування за актом-розрахунком ОСОБА_1 боргу у розмірі 365 343,49 грн у зв`язку з виявленням несанкціонованого газопроводу відповідають вимогам закону та здійснені відповідно до положень Кодексу ГРМ. Отже, доводи касаційної скарги з цього приводу не заслуговують на увагу.

Щодо доводів заявниці про те, що після ознайомлення з матеріалами цивільної справи 21 листопада 2023 року їй стало відомо, що до апеляційної скарги долучено нові докази, які підтверджують склад комісії, та які судом першої інстанції не досліджувалися, але апеляційний суд у порушення вимог статті 367 ЦПК України взяв їх до уваги, колегія суддів зазначає таке.

Відповідачка та її представник були присутні під час розгляду справи у суді першої інстанції, скористалися своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, при цьому у змісті відзиву на позовну заяву відсутні заперечення про ту обставину, що акт про порушення розглянуто неповноважним складом комісії. Натомість позивачу про таку обставину стало відомо після отримання рішення суду першої інстанції. Отже, суд апеляційний суд правомірно взяв до уваги додані до апеляційної скарги докази, які спростовують твердження суду першої інстанції про те, що розгляд акта про порушення розглянуто неповноважним складом комісії.

Доводи заявниці про те, що суд апеляційної інстанції порушив принцип змагальності та рівності сторін, який полягає у тому, що апеляційний суд не надіслав ОСОБА_1 копію апеляційної скарги, внаслідок чого відповідачка була позбавлена можливості ознайомитися з апеляційною скаргою та доданими до неї документами, подати до суду відзив на апеляційну скаргу та викласти свої доводи та заперечення на апеляційну скаргу, не знайшли підтвердження під час касаційного перегляду справи, оскільки відповідачка брала участь під час апеляційного розгляду в судових засіданнях 13 вересня 2023 року, 23 жовтня 2023 року, надавала пояснення під час розгляду апеляційної скарги та користувалася своїми правами на власний розсуд.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги доводи заявниці про те, що апеляційний суд, відкриваючи апеляційне провадження у справі, залишив поза увагою те, що Заліпа Н. Ю. не мала повноважень представляти інтереси АТ «ОГС «Полтавагаз» та діяла на підставі довіреності, строк якої закінчився ще у 2022 році, з огляду на таке.

У матеріалах справи міститься копія довіреності від 08 грудня 2022 року, яка видана головою правління АТ «ОГС «Полтавагаз» на представництво інтересів АТ «ОГС «Полтавагаз» Заліпою Н. Ю., яка була чинною до 31 грудня 2023 року (а. с. 210).

Отже, посилання у касаційній скарзі на те, що Заліпа Н. Ю. не мала повноважень представляти інтереси АТ «ОГС «Полтавагаз» та діяла на підставі довіреності, строк якої закінчився ще у 2022 році, не відповідають дійсності.

Крім того, апеляційна скарга у цій справі була подана АТ «ОГС «Полтавагаз» 15 травня 2023 року в особі голови правління Погрібняка С. С., який згідно із статутом АТ «ОГС «Полтавагаз» має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності (а. с. 189-191), що не суперечить висновкам щодо самопредставництва юридичної особи, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 303/4297/20, ухвалах Верховного Суду від 26 березня 2018 року у справі № 915/907/17, від 27 липня 2018 року у справі № 910/9224/17, на які посилалась заявниця в касаційній скарзі.

Щодо доводів заявника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув з неї судовий збір за результатами розгляду справи, оскільки вона звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» колегія суддів зазначає таке. На підтвердження наведеного до касаційної скарги ОСОБА_1 долучено копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія АВ № 0033193 про надання заявниці статусу особи з інвалідністю ІІ групи з 24 травня 2022 року безстроково.

За правилами частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Статтею 141 ЦПК України врегульовано порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до частин першої, шостої статті 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З огляду на викладене, враховуючи, що ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду справи ОСОБА_1 не надала доказів про звільнення її від сплати судового збору на підставі пункту 5 частини першої статті

5 Закону України «Про судовий збір», колегія суддів, діючи в межах статті 400 ЦПК України не вбачає порушень норм процесуального права судом апеляційної інстанції при вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Доводи заявниці про те, що суд апеляційної інстанції застосував статтю

12 ЦПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц, постановах Верховного Суду від 10 вересня 2021 року у справі № 587/685/20, від 23 жовтня

2019 року у справі № 917/1307/18, від 19 січня 2021 року у справі № 922/51/20, колегія суддів не бере до уваги, оскільки доводи касаційної скарги в цій частині зводяться

до переоцінки доказів, що є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій,

а правовідносини та встановлені фактичні обставини у наведених постановах Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі, не є подібними.

Колегія суддів звертає увагу, що заявниця у касаційній скарзі вдається до цитування висновків Верховного Суду, які за своїм змістом є загальними вимогами процесуального та матеріального законодавства, певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. Однак у кожній із наведених заявницею справ, які переглядалися Верховним Судом, ці норми та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування.

Верховний Суд зауважує, що суть доводів відповідачки, які підкріплені відповідним цитуванням загальних висновків Верховного Суду, не стосується питань права або правозастосування, а зводиться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших фактичних обставин справи. Водночас зазначене виходить за межі визначених статтею 400 ЦПК України повноважень суду касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) виклала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявниці іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом апеляційної інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявниці.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «RUIZ TORIYA v. SPAINE» від 09 грудня 1994 року заява № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року, заява № 49684/99, § 2)

Зва таких обставин колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої

та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська