Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.05.2024 року у справі №202/5156/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2024 року

м. Київ

справа № 202/5156/19

провадження № 61-11620св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - Дніпровська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 23 квітня 2021 року у складі судді Марченко Н. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2023 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Максюти Ж. І., Зайцевої С. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради

(далі - Департамент), третя особа, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Індустріальної районної у місті Дніпрі ради (далі - виконавчий комітет) про визнання права користування житловим приміщенням та визнання права на завершення приватизації.

2. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 19 грудня 2019 року до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, допущено

ОСОБА_2 .

3. Позов ОСОБА_1 обґрунтований, тим що із вересня 2015 року вона проживала разом з ОСОБА_3 у квартирі

АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира), яка знаходилася в його постійному користуванні на підставі договору найму житла.

4. 19 жовтня 2018 року вони зареєстрували шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 . Після смерті чоловіка вона продовжила користуватися спірною квартирою та сплачувати комунальні платежі.

5. 04 червня 2019 року вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

6. ОСОБА_3 за життя мав право на приватизацію спірної квартири та у 2018 році подав до Департаменту заяву про приватизацію квартири, однак

у встановлений строк його заява не була розглянута та рішення про приватизацію не було прийнято.

7. Листом від 27 травня 2019 року № 3/17-2423 Департамент їй повідомив про відсутність інформації щодо передачі у власність шляхом приватизації спірної квартири. Крім того, за повідомленням Департаменту, листом

від 18 вересня 2018 року № 3/9-4544 ОСОБА_3 будо відмовлено в наданні адміністративної послуги у зв`язку з тим, що до заяви про приватизацію квартири не були надані відомості про реєстрацію та документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду у період з 21 лютого 2003 року до 19 квітня 2005 року.

8. Позивачка таку відмову вважає незаконною, оскільки ОСОБА_3

із 1976 року був зареєстрований та проживав у спірній квартирі, а із 2003 до 2005 року знаходився в місцях позбавлення волі. У його паспорті відсутні відмітки про використання права на приватизацію. Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 будь-яке нерухоме майно не зареєстровано. Участі у приватизації державного житлового фонду він не брав.

9. Вона декілька разів зверталася до голови Індустріальної районної

у місті Дніпрі ради із заявою про зміну особового рахунку та договору найму спірної квартири, однак з цього питання радою не було прийнято будь-якого рішення.

10. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , остаточно сформулювавши позовні вимоги, просила суд визнати за нею право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 , а також визнати за нею право на завершення приватизації спірної квартири.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

11. Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська

від 23 квітня 2021 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2023 року, з урахуванням ухвали Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 09 серпня

2021 року про виправлення описки, позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право на завершення приватизації квартири

АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

12. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вважав доведеним право позивачки на завершення процедури приватизації квартири, що розпочалась за життя її чоловіка, який мав таке право на момент своєї смерті.

13. ОСОБА_3 , не було відмовлено в приватизації рішенням компетентного органу, як і не було надано відповідачем доказів вручення ОСОБА_3 повідомлення про неможливість надання адміністративної послуги через необхідність подання додаткових документів для приватизації.

14. Відмовивши в частині позову про визнання за ОСОБА_1 права на користування спірною квартирою, суд виходив з того, що позивачка не була зареєстрована у спірній квартирі, договір найму цього житла з нею не укладався та згідно матеріалів справи вона зареєстрована за іншою адресою у м. Дніпрі, а саме по собі проживання без реєстрації в квартирі, яка належить до комунальної власності, не є підставою для виникнення у особи права на користування цим житлом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. У касаційній скарзі Дніпровська міська радапросить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову

в позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16. 14 липня 2023 року Дніпровська міська рада подала касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 23 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня

2023 року.

17. Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які

у листопаді 2023 року надійшли до Верховного Суду.

18. Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц,

від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року

у справі № 916/1415/19, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,

від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, Верховного Суду

від 11 квітня 2018 року у справі № 752/10477/15-ц, від 09 червня 2020 року

у справі № 554/8856/17, від 05 серпня 2019 року у справі № 761/28893/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. Звертає увагу, що районним судом не було залучено до участі у справі міську раду, як третю особу, незважаючи на те, що власником спірної квартири є територіальна громада міста Дніпро, а рішення суду у цій справі безпосередньо впливає на права та інтереси Дніпровської міської ради

21. Суд апеляційної інстанції вказаного питання не дослідив, чим порушив пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України.

22. Апеляційний суд, вказавши, що листи від 18 вересня 2018 року

№ 3/9-4544 та від 27 травня 2019 року № 3/17-2423 про відсутність інформації щодо передачі спірної квартири у власність в порядку приватизації та неможливість розгляду заяви ОСОБА_3 не є рішенням органу приватизації про передачу чи про відмову у передачі квартири у власність громадянина, не навів мотивів для таких висновків та фактично розглянув спір про визнання дій Департаменту протиправними, хоча ОСОБА_3 за життя з таким позовом не звертався, дії Департаменту не оскаржував, а отже у позивачки не виникло право на завершення приватизації спірної квартири.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив

Фактичні обставини справи встановлені судами

23. На підставі рішення Виконавчого комітету від 28 вересня 1976 року

ОСОБА_4 на сім`ю у складі чотирьох осіб (чоловік ОСОБА_5 , сини ОСОБА_6 та ОСОБА_3 ) був виданий ордер на квартиру

АДРЕСА_1 .

24. ОСОБА_5 та ОСОБА_4 померли, що підтверджено свідоцтвами про смерть від 30 грудня 2011 року серії НОМЕР_1 та від 03 листопада 1999 року серії НОМЕР_2 .

25. Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська

від 25 листопада 2015 року за позовом ОСОБА_3 визнано ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

26. На підставі вказаного судового рішення виконавчий комітет рішенням від 21 лютого 2017 року за № 75 надав дозвіл на зміну договору найму житлового приміщення - квартири

АДРЕСА_1 на ОСОБА_3 .

27. 19 жовтня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

28. Після смерті ОСОБА_3 , позивачка 04 червня 2019 року подала заяву про прийняття спадщини, за якою приватним нотаріусом Солошенко Ю. В. заведена спадкова справа № 12/2019. Інші спадкоємці до нотаріуса не зверталися.

29. За життя ОСОБА_3 не було приватизовано спірну квартиру.

30. Згідно із відомостями, які містяться у листі Департаменту від 27 травня

2019 року № 3/17-2423, станом на 21 травня 2019 року у комп`ютерній базі приватизованого житлового фонду Департаменту відсутня інформація щодо передачі у власність шляхом приватизації спірної квартири. Крім того зазначено, що листом від 18 вересня 2018 року № 3/9- 4544 ОСОБА_3 було відмовлено у наданні адміністративної послуги у зв`язку з тим, що ним до заяви про приватизацію квартири не були надані відомості про реєстрацію та документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду у період з 21 лютого 2003 року до 19 квітня 2005 року.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

31. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

32. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

33. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

34. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

35. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

36. Відповідно до статей 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

37. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

38. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

39. За змістом статті 345 ЦК України (у редакції на час звернення померлого ОСОБА_3 із заявою про приватизацію квартири) фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється

у порядку, встановленому законом.

40. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції на час звернення померлого ОСОБА_3 із заявою про приватизацію квартири) приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд

і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

41. Частиною четвертою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.

42. За змістом пункту 3 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

43. Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 затверджено Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян (далі - Положення), яким визначено порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків, жилих приміщень

у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму,

у власність громадян.

44. Пунктом 17 Положення передбачено, що громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Зразок бланка заяви наведено у додатку 2.

45. Відповідно до пункту 18 Положення громадянин подає до органів приватизації такі документи:

заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення

у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі;

копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом

з ним;

копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім`ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо);

довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі;

технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок;

копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку;

документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду;

копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності);

заява-згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.

46. У разі не передання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише

в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або

в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.

47. Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду названим органом у строк, передбачений чинним законодавством.

48. У тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру (див. постанови Верховного Суду України у постанові від 11 грудня 2013 року у справі

№ 6-121цс13 та Верховного Суду у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 752/10477/15-ц, від 09 червня 2020 року у справі № 554/8856/17).

49. Отже обов`язковою умовою переходу права вимоги до спадкоємців,

є звернення спадкодавця до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою (див. постанови Верховного Суду від 19 червня

2023 року у справі № 295/2637/20, від 01 листопада 2023 рокуу справі

№ 183/80/21).

50. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

51. Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так

і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

52. Встановивши, що ОСОБА_3 за життя виявив волю на приватизацію займаної ним із 1976 року квартири, яка була його єдиними житлом, та звернувся з відповідною заявою до органу приватизації, не був позбавлений права користування спірною квартирою та знятий з реєстраційного обліку, докази отриманням ним листа Департаменту від 18 вересня 2018 року

№ 3/9-4544 відсутні, суди дійшли загалом обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 , після смерті чоловіка, успадкувала належне йому право на завершення приватизації спірної квартири.

53. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд, надавши оцінку листам від 18 вересня 2018 року № 3/9-4544 та від 27 травня 2019 року

№ 3/17-2423, розглянув спір про визнання дій Департаменту протиправними, є помилковими, оскільки орган приватизації не позбавлений права перевірити відповідність вимогам закону документів, які будуть подані ОСОБА_1 для завершення процедури приватизації спірної квартири.

54. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що листи

від 18 вересня 2018 року № 3/9-4544 та від 27 травня 2019 року № 3/17-2423 не є рішеннями органу приватизації про передачу чи про відмову у передачі квартири у власність громадянина, що підтверджено усталеною практикою Верховного Суду з розгляду аналогічних спорів.

55. Надаючи оцінку доводами Дніпровської міської ради про необхідність скасування оскаржених судових рішень, через незалучення її до участі

у справі, колегія суддів дійшла таких висновків.

56. Дніпровська міська рада вважала, що мала бути залучена до участі

у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

57. Однак у розглядуваній справі, з моменту відкриття провадження ухвалою суду від 01 серпня 2019 року беруть участь Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради та виконавчий комітет Індустріальної районної у місті Дніпрі ради.

58. Департамент, згідно із положенням, затвердженим рішенням Дніпровської міської ради від 21 грудня 2016 року № 33/17 є виконавчим органом Дніпровської міської ради, органом приватизації житлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра та здійснює розподіл такого житлового фонду.

59. Виконавчий комітет Індустріальної районної у місті Дніпрі ради за рішенням Дніпровської міської ради від 02 вересня 2020 року № 80/60 реорганізовано шляхом приєднання до виконавчих органів Дніпровської міської ради.

60. Вказані обставини дають підстави для висновку, що за обставин розглядуваної справи, Дніпровська міська рада була достатньо представлена через свої виконавчі органи, а скасування оскаржених судових рішень

з наведених заявником підстав матиме формальний характер.

61. Висновки апеляційного суду не суперечать узагальненим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня

2018 року у справі № 200/18858/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 752/10477/15-ц, від 09 червня 2020 року у справі № 554/8856/17,

від 05 серпня 2019 року у справі № 761/28893/16-ц, на які заявник посилався в касаційній скарзі.

62. Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права, зокрема щодо не дослідження доказів, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки суди належним чином виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотрималися вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.

63. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

64. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

65. Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

66. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

67. Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

68. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

69. В частині відмови у задоволенні вимог про визнання за ОСОБА_1 права користування спірною квартирою, Верховний Суд оскаржувані судові рішення не переглядає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська

від 23 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 15 червня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович