Історія справи

Постанова КГС ВП від 04.06.2025 року у справі №922/3109/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/3109/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою

відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Ю-БЕЙС» - Зимненко Є. В.,

Товариства з додатковою

відповідальністю «САЛТІВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД» - Халабурдіна С. В.,

Публічного акціонерного товариства «КАРАВАЙ» - Шендрика К. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Ю-БЕЙС»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 (у складі колегії суддів: Слободін М. М. (головуючий), Гребенюк Н. В., Шутенко І. А.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2024 (суддя Лаврова Л. С.)

у справі № 922/3109/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Ю-БЕЙС»

до Товариства з додатковою відповідальністю «САЛТІВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства «КАРАВАЙ»,

про визнання права іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ Ю-БЕЙС» (далі - ТОВ «ФК «Ю-БЕЙС») звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «САЛТІВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД» (далі - ТДВ «САЛТІВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД»), в якому просило суд:

1. визнати право іпотекодержателя ТОВ «ФК «Ю-БЕЙС» за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трубніковим С. О. 09.07.2012 за реєстровим № 989 на об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлові приміщення літ. «А-4», «В-1», «Д-1», «Е- 1», «Ж-1», « 3-1», «И-1», «М-2», «Р-1», «С-1», «Т-1», «У-1», «Ф-1», «Х-1», «Ч-1», «Ш», загальною площею 10 351,7 кв. м, розташовані за адресою: вул. Польова, 55, м. Харків, РНОНМ: 545558663101, які належить на праві власності ТДВ «САЛТІВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД»;

2. у рахунок погашення заборгованості Приватного акціонерного товариства «Хлібзавод «Салтівський» (далі - ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський») перед ТОВ «ФК «Ю-БЕЙС» за кредитним договором від 09.07.2012 № 165/12-КLMV звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трубніковим С. О. 09.07.2012 за реєстровим № 989, який належить на праві власності ТДВ Салтівський хлібозавод (Код ЄДРПОУ: 41659690), а саме, на нерухоме майно: - нежитлові будівлі літ. «А-4», «В-1», «Д-1», «Е- 1», «Ж-1», « 3-1», «И-1», «М-2», «Р-1», «С-1», «Т-1», «У-1», «Ф-1», «Х-1», «Ч-1», «Ш», загальною площею 10 351,7 кв. м, розташовані за адресою: вул. Польова, 55, м. Харків, РНОНМ: 545558663101. У рішенні суду способом реалізації нерухомого майна, на яке звернено стягнення, визначити проведення прилюдних торгів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 06.06.2024 між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (далі - ПАТ «Златобанк») та ТОВ «ФК «Ю-БЕЙС» укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги ПАТ «Златобанк» за кредитним договором від 09.07.2012 № 165/12- KLMV, укладеним між ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський» та ПАТ «Златобанк», а також права іпотекодержателя за договором іпотеки від 09.07.2012, відповідно до якого ПАТ «КАРАВАЙ» у забезпечення виконання зобов`язань за вказаним вище кредитним договором передано в іпотеку ПАТ «ЗЛАТОБАНК» нерухоме майно - нежитлові будівлі, розташовані за адресою: вул. Польова, 55, м. Харків. ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський» свої зобов`язання за кредитним договором не виконало, а тому у позивача як іпотекодержателя виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.09.2024 залучено до участі у справі як третю особу, не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «КАРАВАЙ» (далі - ПАТ «КАРАВАЙ»).

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.12.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2025, відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у березні 2025 року ТОВ «ФК «Ю-БЕЙС» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2024, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.04.2025 у справі № 922/3109/24 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Ю-БЕЙС» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2024 з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.05.2025.

21.05.2025 до Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ «ФК «Ю-БЕЙС» про відкладення розгляду справи, обґрунтоване неможливістю направити представника у судове засідання.

У судовому засіданні 21.05.2025 у справі № 922/3109/24 заявлене ТОВ «ФК «Ю-БЕЙС» клопотання задоволено частково - оголошено перерву до 04.06.2025.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 09.07.2012 між ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський» (боржник) та ПАТ «Златобанк» (кредитор), було укладено кредитний договір № 165/12-KLMV, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, встановлених цим кредитним договором та чинним законодавством України, кредитор надає боржнику кредит, а боржник зобов`язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього кредитного договору. Максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією по цьому договору становить 5 000 000,00 доларів США.

09.07.2012 між ПАТ «КАРАВАЙ» (іпотекодавець) та ПАТ «Златобанк» (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трубніковим С. О. та зареєстрований в реєстрі за № 989, відповідно до умов якого цей договір забезпечує виконання ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський» зобов`язань, що випливають з укладеного з іпотекодержателем кредитного договору від 09.07.2012 № 165/12-KLMV та з додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, у тому числі стосовно будь-яких збільшень основного зобов`язання та процентів за основним зобов`язанням (пункт 1.1). Предметом іпотеки є нерухоме майно: нежитлові будівлі літ. «А-4», «В-1», «Д-1», «Е- 1», «Ж-1», « 3-1», «И-1», «М-2», «Р-1», «С-1», «Т-1», «У-1», «Ф-1», «Х-1», «Ч-1», «Ш», загальною площею 10 351,7 кв. м, розташовані за адресою: вул. Польова, 55, м. Харків, яке належить іпотекодавцю на праві приватної власності (пункт 1.2 договору).

Кредитор свої зобов`язання щодо надання кредитних коштів за кредитним договором від 09.07.2012 № 165/12-KLMV виконав, надав грошові кошти в повному обсязі.

ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський» свої зобов`язання за кредитним договором від 09.07.2012 № 165/12-KLMV не виконало.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.08.2014 у справі № 922/2542/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.09.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 23.10.2014, стягнуто солідарно з ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Золотий урожай» на користь ПАТ «Златобанк» заборгованість за кредитним договором від 09.07.2012 № 165/12-КLMV в розмірі 64 080 015,08 грн, яка складається з заборгованості за основним боргом в сумі 5 231 747,59 доларів США, що еквівалентно 61 527 674,55 грн за офіційним обмінним курсом НБУ (11,760444) станом на 18.06.2014; заборгованості за процентами в сумі 183 847,69 доларів США, що еквівалентно 2 162 130,46 грн за офіційним обмінним курсом НБУ (11,760444) станом на 18.06.2014; пені в розмірі 385 210,06 грн; штрафу за неналежне виконання зобов`язань в розмірі 5 000,00 грн та судовий збір у розмірі 73 080,00 грн.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 01.12 2014 у справі № 309/4563/14-ц відмовлено у задоволенні первісних позовних вимог ПАТ «КАРАВАЙ» до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Агрогарант», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ПАТ «Златобанк», про визнання договору купівлі-продажу та договору поруки недійсними; зустрічні позовні вимоги ПрАТ «Страхова компанія «Агрогарант» до ОСОБА_1 , ПАТ «КАРАВАЙ», ПАТ «Златобанк» про визнання договору поруки дійсним, визнання права власності на майно за договором купівлі-продажу, витребування майна із чужого незаконного володіння, усунення перешкод у здійсненні права власності, припинення державної реєстрації права власності, визнання договорів іпотеки недійсними та вилучення записів з державних реєстрів іпотеки, заборон відчуження нерухомого майна, речових прав на нерухоме майно задоволено частково. Зокрема, визнано недійсними договір іпотеки від 09.07.2012, укладений між ПАТ «КАРАВАЙ» та ПАТ «Златобанк», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трубніковим С. О. та зареєстрований в реєстрі за № 989; виключено з Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про заборону на нерухоме майно за № 12713037 та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис за № 289402, які було внесено на підставі іпотечного договору від 09.07.2012, укладеного між ПАТ «КАРАВАЙ» та ПАТ «Златобанк», посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трубніковим С. О. та зареєстрованого в реєстрі за № 989.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області 29.05.2015 рішення Хустського районного суду від 01.12.2014 у справі № 309/4563/14-ц в частині задоволення зустрічних позовних вимог скасовано, прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Разом з цим, як установлено судами попередніх інстанцій, 02.01.2015 ПАТ «КАРАВАЙ» за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т. М. та зареєстрованим у реєстрі за № 2, відчужило Товариству з обмеженою відповідальністю «Сістем Білдінг Менеджмент» (далі - ТОВ «Сістем Білдінг Менеджмент») нерухоме майно - нежитлові будівлі «А-4», «В-1», «Д-1», «Е- 1», «Ж-1», « 3-1», «И-1», «М-2», «Р-1», «С-1», «Т-1», «У-1», «Ф-1», «Х-1», «Ч-1», «Ш», загальною площею 10 351,7 кв. м, розташоване за адресою: вул. Польова, 55, м. Харків.

29.06.2018 ТОВ «Сістем Білдінг Менеджмент» за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Клопотовим С. Д.та зареєстрованим у реєстрі за № 592, відчужило нерухоме майно - нежитлові будівлі «А-4», «В-1», «Д-1», «Е- 1», «Ж-1», « 3-1», «И-1», «М-2», «Р-1», «С-1», «Т-1», «У-1», «Ф-1», «Х-1», «Ч-1», «Ш», загальною площею 10 351,7 кв. м, розташоване за адресою: вул. Польова, 55, м. Харків, ТДВ «САЛТІВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД».

Отже, з 29.06.2018 власником спірного майна є ТДВ «САЛТІВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД».

06.06.2024 за результатом відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону від 21.05.2024 № GFD001-UA-20240508-68848, між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «ФК «Ю-БЕЙС» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 965, відповідно до умов якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору (боржники), включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави та/або договорами, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору (основні договори). Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором (пункт 1).

За цим договором новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржником зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у додатку № 1 до цього договору, право вимагати сплати неустойки, пені, штрафів, передбачених основними договорами, право вимагати сплати сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (індекс інфляції, 3,0% річних), право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань за основними договорами, право вимагати застосування наслідків недійсного/нікчемного правочину, право отримання коштів від реалізації заставного та іншого майна боржників, вимоги, які випливають з розірвання та/або визнання недійсними договорів із боржниками, права, що випливають із судових справ, у тому числі справ про банкрутство боржників, виконавчих проваджень щодо боржників, в тому числі щодо майна боржників, яке не було реалізоване на торгах та підлягатиме передачі стягувачу в погашення боргу після укладення цього договору, права вимоги за мировими угодами із боржниками, договорами з арбітражними керуючими боржників, охоронними організаціями, права участі в комітеті кредиторів боржників, тощо. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, зазначений у додатку № 1 до цього Договору. Права кредитора за Основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов основних договорів. Після набуття новим кредитором прав вимоги, новий кредитор має право на власний розсуд відступати (продавати, здійснювати наступне відступлення) такі права вимоги повністю або в частині третім особам в порядку, встановленому чинним законодавством України (пункт 2 договору).

Відповідно до пункту 4 договору сторони домовилися, що за відступлення прав вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 35 326 399,57 грн. Загальна ціна активів (прав вимоги), що входять до складу лоту, за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240508-68848 від 21.05.2024, переможцем яких став покупець (новий кредитор), та яка підлягає сплаті за результатами зазначених відкритих торгів, складає 41 716 962,00 грн. Ціна договору сплачується новим кредитором банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до пункту 15 цього договору, на підставі протоколу, сформованого за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.

Відповідно до додатку № 1 до договору до нового кредитора перейшли права вимоги, зокрема, за договором іпотеки від 09.07.2012, укладеним між ПАТ «КАРАВАЙ» та ПАТ «Златобанк», посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трубніковим С. О. та зареєстрованим у реєстрі за № 989, для забезпечення кредитного договору від 09.07.2012 № 165/12-KLMV.

Факт оплати ТОВ «ФК «Ю-БЕЙС» за договором підтверджується платіжною інструкцією від 03.06.2024 № 107 про оплату за лот № GL18N625929 (протокол від 21.05.2024 № GFD001-UA-20240508-68848).

Отже, судами попередніх інстанцій установлено, що ТОВ «ФК «Ю-БЕЙС» на підставі договору про відступлення права вимоги набув права іпотекодержателя за договором іпотеки від 09.07.2012, укладеним між ПАТ «КАРАВАЙ» та ПАТ «Златобанк», посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трубніковим С. О. та зареєстрованим у реєстрі за № 989, для забезпечення кредитного договору від 09.07.2012 № 165/12-KLMV.

Звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами у справі, що розглядається, ТОВ «ФК «Ю-БЕЙС» обґрунтувало їх невиконанням ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський» зобов`язань за кредитним договором у зв`язку з чим, у позивача як іпотекодержателя виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлові будівлі літ. «А-4», «В-1», «Д-1», «Е- 1», «Ж-1», « 3-1», «И-1», «М-2», «Р-1», «С-1», «Т-1», «У-1», «Ф-1», «Х-1», «Ч-1», «Ш», загальною площею 10 351,7 кв. м, розташовані за адресою: вул. Польова, 55, м. Харків.

Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суд першої інстанції, встановивши, що іпотека за договором іпотеки від 09.07.2012, укладеним між ПАТ «КАРАВАЙ» та ПАТ «Златобанк», є чинною, а також відсутність згоди іпотекодержателя (ПАТ «Златобанк») на укладення 02.01.2015 між ПАТ «КАРАВАЙ» та ТОВ «Сістем Білдінг Менеджмент» договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, дійшов висновку про недійсність зазначеного договору купівлі-продажу в силу закону.

При цьому, виходячи з встановлених обставин, що з 29.06.2018 власником спірного нерухомого майна за договором купівлі-продажу стало ТДВ «САЛТІВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД», яке є добросовісним набувачем, суд першої інстанції, врахувавши положення статей 17, 23 Закону України «Про іпотеку», дійшов висновку про наявність порушеного права позивача та обґрунтованість позовних вимог.

Проте, розглянувши заяву відповідача про застосування позовної давності, суд першої інстанції встановив обставини, за яких перебіг позовної давності для пред`явлення до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки не переривався та сплинув 23.06.2017, а також відсутність поважних причин пропуску позовної давності позивачем, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності.

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції залишив його без змін. При цьому, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що іпотека за договором іпотеки від 09.07.2012, укладеним між ПАТ «КАРАВАЙ» та ПАТ «Златобанк», є чинною та про недійсність укладеного 02.01.2015 між ПАТ «КАРАВАЙ» та ТОВ «Сістем Білдінг Менеджмент» договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна в силу закону, з огляду на відсутність згоди іпотекодержателя (ПАТ «Златобанк») на його укладення. Разом з цим, враховуючи встановлену судом добросовісність набувача (відповідача у справі) та практику Європейського суду з прав людини, суд апеляційної інстанції зазначив, що за таких обставин несправедливим і нерозумним буде покладення на відповідача матеріальної відповідальності за дії попередніх учасників обороту спірного нерухомого майна, а також державних органів, які знімали обтяження, встановлювали їх відсутність, реєстрували відсутність прав на таке майно тощо, тому дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та про відмову у їх задоволенні.

При цьому, розглянувши питання щодо застосування позовної давності, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що перебіг позовної давності для пред`явлення до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки не переривався та сплинув 23.06.2017, а також про відсутність поважних причин пропуску позовної давності позивачем щодо заявлених позовних вимог, що відповідно до положень частини 4 статті 267 ЦК України є підставою для відмови у їх задоволенні.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «ФК «Ю-БЕЙС» на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось:

- на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, у постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 297/616/17, відповідно до яких висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 щодо критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду; у постановах Верховного Суду від 02.07.2024 у справі № 910/12118/22, у від 09.12.2021 у справі № 926/124/20, від 31.05.2022 у справі № 922/1374/20 щодо застосування статті 23 Закону України «Про іпотеку», зокрема, щодо відсутності залежності збереження права іпотеки від добросовісності чи недобросовісності нового власника предмету іпотеки, а також від його обізнаності про обтяження придбаного нерухомого майна чи оспорювання в судовому порядку права іпотекодержателя на це майно на момент його придбання;

- на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, відповідно до якого добросовісність виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц щодо важливості встановлення розумної обачності як критерію добросовісного набувача; у постанові Верховного Суду від 04.12.2024 у справі № 910/21329/17, відповідно до якого набувач нерухомого майна може вважатися добросовісним лише тоді, коли він не просто покладався на відомості з Державного реєстру, а робив це добросовісно. Якщо перевірка інформації про нерухоме майно дає підстави для сумнівів щодо наявності прав інших осіб на нерухоме майно, у тому числі незареєстрованих, то набувач такого майна має вчинити дії, спрямовані на усунення таких сумнівів, або відмовитися від набуття нерухомого майна, в іншому разі набувач не буде вважатися добросовісним; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, відповідно до яких добросовісною не може вважатися особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 30.08.2022 у справі № 904/1427/21, відповідно до яких преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи; у постановах Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 725/2206/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, відповідно до яких для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог; у постановах Верховного Суду від 04.11.2018 у справі № 921/247/17-г/16, від 20.06.2018 у справі № 752/17492/15-ц, від 04.07.2018 у справі № 569/1548/16-ц, від 18.07.2018 у справі № 537/6072/16-ц, від 18.11.2020 у справі № 761/43075/18, відповідно до яких відмова у задоволенні позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку зі спливом позовної давності не свідчить про припинення іпотеки, іпотекодержатель вправі реалізувати свої права у позасудовому порядку; у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 10.08.2022 у справі № 303/6079/17, відповідно до яких висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі.

ТОВ «ФК «Ю-БЕЙС» у поданій касаційній скарзі послалось на відсутність висновку Верховного Суду щодо неможливості застосування строків позовної давності за заявою недобросовісного відповідача у спорах про звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на положення статей 3 13 ЦК України.

Крім того, ТОВ «Свобода-Агро» підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, також зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме: суди не дослідили зібрані у справі докази.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (частина 1 статті 546 ЦК України).

Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частини 1 статті 575 ЦК України).

Згідно з статтею 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини 6, 7 статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, за вказаних умов забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами боржника.

У постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.

Ураховуючи встановлені у справі, що розглядається, обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про чинність іпотеки спірного нерухомого майна за договором іпотеки від 09.07.2012, укладеним між ПАТ «КАРАВАЙ» та ПАТ «Златобанк», посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трубніковим С. О. та зареєстрованим у реєстрі за № 989.

Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частини 1, 3).

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» становлено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. У разі видачі заставної перехід права власності на предмет іпотеки не допускається до повного задоволення вимоги за заставною, крім переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування чи правонаступництва.

Встановивши відсутність згоди іпотекодержателя (ПАТ «Златобанк») на продаж ПАТ «КАРАВАЙ» спірного нерухомого майна ТОВ «Сістем Білдінг Менеджмент» (за договором договору купівлі-продажу від 02.01.2015, суди попередніх інстанцій правомірно виснували про недійсність такого договору в силу закону, з огляду на його вчинення без згоди іпотекодержателя (ПАТ «Златобанк»).

Разом з цим, судами попередніх інстанцій установлено, що 29.06.2018 спірне нерухоме майно було відчужено ТОВ «Сістем Білдінг Менеджмент» за договором купівлі-продажу ТДВ «САЛТІВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД».

Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій не лише врахували обставини, встановлені рішенням Господарського суду Харківської області від 27.07.2023 у справі № 922/1521/18 (922/414/23), а і дослідивши зібрані у справі докази та оцінивши їх у сукупності, дійшли висновку, що ТДВ «САЛТІВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД» набуло спірне нерухоме майно, покладаючись на відомості державних реєстрів, які станом на час придбання ним майна не містили відомостей про наявність іпотеки/застави або спору щодо цього майна та виснували про безпідставність доводів позивача про недобросовісність відповідача.

Тому безпідставними є посилання скаржника у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 30.08.2022 у справі № 904/1427/21.

Водночас, оцінивши встановлені у справі, що розглядається, обставини у їх сукупності, враховуючи відсутність підстав, встановлених законом для припинення іпотеки, а також те, що до нового власника предмета іпотеки переходять всі права і обов`язки іпотекодавця за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, суд першої інстанції правомірно виснував про наявність порушених прав позивача та обґрунтованість позовних вимог.

Водночас, суд апеляційної інстанції, помилково не врахував положення статей 17, 23 Закону України «Про іпотеку» та надавши перевагу встановленим обставинам добросовісності відповідача як набувача спірного нерухомого майна (предмета іпотеки), дійшов неправильного висновку про безпідставність заявлених позовних вимог.

Разом з цим, розглянувши питання щодо застосування позовної давності, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, встановивши обставини спливу позовної давності для звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами, правильно застосували наслідки її спливу, виходячи із наступного.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до частин 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина 5 статті 267 ЦК України).

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності необхідно враховувати, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк (постанова Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 359/4206/19).

Отже, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Частиною 2 статті 264 ЦК України встановлено, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Отже, за змістом частини 2 статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до особи, яка є боржником, тобто до особи, яка є належним відповідачем за позовом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).

Верховний Суд у постанові від 30.04.2020 у справі № 908/61/13-г дійшов висновку, що перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення (подання) позову, а здійсненого такого пред`явлення з додержанням вимог процесуального законодавства щодо форми та змісту до особи - належного відповідача за позовом, яким у випадку пред`явлення віндикаційного позову є володілець майна. У разі переходу під час розгляду справи майна у володіння іншої особи - пред`явлення позову до попереднього володільця перериває позовну давність і за вимогою до цієї особи лише за умови здійснення судом заміни відповідача.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції встановив, що ПАТ «Златобанк» (правонаступником якого є позивач) дізнався про порушене право (порушення боржником зобов`язань за договором кредиту) щонайменше 23.06.2014 (час звернення ПАТ «Златобанк» до суду з позовом про стягнення заборгованості). При цьому, ураховуючи те, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.03.2020 у справі № 922/4800/15 (922/1521/18) ПАТ «Златобанк» відмовлено у задоволенні заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки майно щодо якого заявлені вимоги, не належить особам, до яких заявлено вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що перебіг позовної давності не переривався та сплинув 23.06.2017, що свідчить про пред`явлення позивачем відповідного позову у справі, що розглядається, з пропуском позовної давності (03.09.2024).

Вирішуючи питання щодо поважності пропуску позовної давності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, надавши оцінку доводам позивача, не встановив поважності причин пропуску позовної давності, а тому застосувавши положення частини 4 статті 267 ЦК України відмовив у задоволенні позовних вимог.

Ураховуючи наведене, а також обставини початку перебігу позовної давності за двома позовними вимогами, пред`явленими ТОВ «ФК «Ю-БЕЙС», суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про пропуск ТОВ «ФК «Ю-БЕЙС» позовної давності та відповідно про наявність підстав для застосування наслідків її спливу - відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні питання щодо застосування позовної давності висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 725/2206/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 04.11.2018 у справі № 921/247/17-г/16, від 20.06.2018 у справі № 752/17492/15-ц, від 04.07.2018 у справі № 569/1548/16-ц, від 18.07.2018 у справі № 537/6072/16-ц, від 18.11.2020 у справі № 761/43075/18, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 10.08.2022 у справі № 303/6079/17, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, не суперечать висновкам, наведеним у зазначених вище постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, в яких питання спливу позовної давності було вирішено в залежності від встановлених обставин.

За таких обставин, Верховний Суд зазначає, що помилковий висновок суду апеляційної інстанції про безпідставність заявлених позовних вимог не вплинув на правильність відмови у задоволенні позову, тому не є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції. А доводи ТОВ «ФК «Ю-БЕЙС», наведені у касаційній скарзі щодо неправомірності такого висновку суду апеляційної інстанції, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності.

Тому суд касаційної інстанції не приймає до уваги доводи скаржника щодо невідповідності висновків суду апеляційної інстанції висновкам, наведеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, у постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 297/616/17, від 02.07.2024 у справі № 910/12118/22, у від 09.12.2021 у справі № 926/124/20, від 31.05.2022 у справі № 922/1374/20.

Також, суд касаційної інстанції зазначає, що висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, у постанові Верховного Суду від 04.12.2024 у справі № 910/21329/17 щодо добросовісності набувача майна, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, мають загальний характер, а зміст оскаржуваних судових рішень у справі, що розглядається, не свідчить про їх невідповідність правовим висновкам, викладеним у наведених вище постановах.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Також, однією із підстав касаційного оскарження судових рішень у справі № 922/3109/24, що розглядається, ТОВ «ФК «Ю-БЕЙС» зазначає пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У поданій касаційній скарзі скаржник зазначає про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо неможливості застосування строків позовної давності за заявою недобросовісного відповідача у спорах про звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на положення статей 3 13 ЦК України.

Разом з цим, як вже зазначалось судом касаційної інстанції, судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, обставин недобросовісності відповідача встановлено не було.

За таких обставин, підстави для формування зазначеного скаржником у касаційній скарзі висновку Верховного Суду відсутні.

Отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного провадження.

Крім того, у поданій касаційній скарзі, підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, ТОВ «ФК «Ю-БЕЙС» зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме - суди не дослідили зібрані у справі докази.

Відповідно до пункту 4 частини 2статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.

Зокрема, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Верховний Суд також зазначає, що інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки вже оцінених судами попередніх інстанцій доказів та встановлення нових обставин справи, що відповідно до статті 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін з мотивів, наведених у цій постанові.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Ю-БЕЙС» залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2024 у справі № 922/3109/24 залишити без змін з мотивів, наведених у цій постанові.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко