Історія справи

Постанова КГС ВП від 02.02.2022 року у справі №909/671/20
Постанова КГС ВП від 21.02.2022 року у справі №909/671/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 909/671/20

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

за участю представників: Державної екологічної інспекції Карпатського округу - Дмитрів В.В.; Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськторф" - Голубчак Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Державної екологічної інспекції Карпатського округу

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.06.2021

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.10.2021

у справі № 909/671/20

за позовом Державної екологічної інспекції Карпатського округу

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськторф"

про стягнення шкоди заподіяної внаслідок самовільного користування надрами,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Державна екологічна інспекція Карпатського округу (далі - Держекоінспекція, позивач) звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськторф" (далі - Товариство, відповідач) про стягнення шкоди, заподіяної державі внаслідок самовільного користування надрами в сумі 1 249 066,50 грн.

Позов обґрунтовано наступним:

- факт вчинення відповідачем правопорушення зафіксовано актом № 47, який складений за результатами проведення планового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, проведеного за період з 21.05.2019 по 03.06.2019;

- підтвердженням факту користування відповідачем надрами після закінчення дії спеціального дозволу є лист Державної служби геології та надр України (далі - Держгеонадра) і звітний баланс запасів корисних копалин за 2018 рік за формою №5-гр, згідно яких за 2018 рік Товариство видобуло 6,1 тис. тон. Окрім того, згідно з Інформаційної електронної бази спеціальних дозволів на користування надрами ДНВП "Геоінформ України" Спеціальний дозвіл на користування надрами виданий Товариству за реєстраційним номером 1083 від 24.09.1997 до 24.09.2017 є недійсним та анульованим;

- відповідно до пункту 3.2 Методики визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного користування надрами, затвердженою наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 29.08.2011 № 303 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 19.09.2011 року за №1097/19835 (далі - Методика) державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Держекоінспекції за порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства, а саме - видобуток торфу за відсутності спеціального дозволу на користування надрами, було проведено розрахунок збитків;

- згідно із розрахунком розміру збитків від 31.07.2019 сума шкоди, яка заподіяна державі товариством внаслідок самовільного користування надрами (торф) за межами населеного пункту с. Верхній Струтин на ділянці "Під Бором" Рожнятівського району становить 1 249 066,50 грн.

Обґрунтовуючи заперечення проти позову, відповідач зазначав таке:

- згідно пункту 1.7. Методики остання застосовується при визначенні відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного користування надрами, у тому числі торфу, загальною глибиною розробки понад два метри. Натомість, позивачем не встановлено фактичних даних щодо кількості гектарів, на яких здійснювався видобуток торфу, кількості торфу та глибини розробки, не проводилось жодних інструментальних методів; отже, розрахунок розміру збитків від порушення законодавства про використання та охорону надр при самовільному користуванні надрами (торф) від 31.07.2019 зроблений з грубим порушенням закону;

- потужність родовища без встановлення фактичних даних не може слугувати підставою для нарахування збитків, а застосування Методики є протиправним, якщо не зафіксована глибина розробки торфу понад два метри та не визначено шляхом замірів фактичну кількість незаконно видобутого торфу;

- для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: протиправна поведінка заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вина. Натомість, в діях Товариства відсутня протиправна поведінка, наявність шкоди, а також вина.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 23.06.2021 (суддя Неверовська Л.М.) в позові Держекоінспекції відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судом встановлено відсутність як вини Товариства в неодержанні спеціального дозволу на користування надрами так і факту неправомірної поведінки, оскільки відповідно до приписів частини 6 статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", у разі якщо у встановлений законом строк суб`єкту господарювання не видано документ дозвільного характеру або не прийнято рішення про відмову у його видачі, через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб`єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності (принципом мовчазної згоди).

Не погодившись із вказаним рішенням, Держекоінспекція оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 (колегія суддів: Скрипчук О.С. - головуючий, Марко Р.І., Желік М.Б.) апеляційну скаргу Держекоінспекції залишено без задоволення; рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.06.2021 у справі № 909/671/20 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції у своїй постанові погодився з позицією місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову, ураховуючи не доведення позивачем всіх елементів, необхідних для застосування до відповідача деліктної відповідальності, а відтак відсутності у діях Товариства складу правопорушення.

При цьому, апеляційним судом не досліджувалось питання наявності у відповідача спеціального дозволу на видобування торфу у спірний період, оскільки за висновками цього суду Товариство видобувало торф загальною глибиною розробки до двох метрів, відтак у відповідності до частини першої статті 23 КУпН мало право без спеціальних дозволів, як землекористувач, видобувати торф на земельній ділянці торф`яного родовища "Під Бором" площею 241,7 га.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Держекоінспекція звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.06.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі № 909/671/20, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування доводів посилається на невірне застосування судами норм матеріального права, а саме статей 38, 41, 47, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього середовища", статей 16 19 21 23 Кодексу України про надра (далі - КУпН), статей 22 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також порушення норм процесуального права, зокрема статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Вказані порушення, на думку скаржника, полягають у наступному:

- посилання відповідача у справі та суду апеляційної інстанції на статтю 23 КУпН є безпідставним та необґрунтованим, адже Товариство є неналежним землекористувачем земельної ділянки №2624880901:01:004:0006, яка використовується для видобування торфу, право користування чи оренди земельної ділянки не зареєстроване у встановленому законом порядку;

- право користування земельною ділянкою відповідачем за договором тимчасового користування землею площею 241,7 га від 09.03.1997 припинилося за законом з моменту укладення нового договору оренди землі 09.01.2004 між Верхньострутинською сільською радою та Товариством площею 222,3250 га, який зареєстрований в Івано-Франківському центрі ДЗК №040421000012 від 29.01.2004. Вказане підтверджується судовими рішеннями апеляційного адміністративного суду у справах № 300/1479/19 та № 300/2304/19. Окрім того, Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 16.07.2020 у справі № 300/2220/19 дійшов висновку, зокрема, що є безпідставними доводи позивача про те, що договір на право тимчасового користування землею від 09.03.1997 є чинним;

- судом першої та апеляційної інстанцій безпідставно та з порушенням норм процесуального права не взято до уваги обставини щодо самовільного користування надрами та земельною ділянкою, встановлені рішеннями судів апеляційної інстанції від 15.07.2020 у справі № 300/1479/19, від 01.06.2020 у справі №300/2304/19, від 16.07.2020 у справі № 300/2220/19 та від 11.11.2020 по справі №300/2271/19, що набрали законної сили, у якій брали участь ті самі особи, стосовно яких встановлено вищезазначені обставини;

- Товариство користується земельними ділянками без належно оформлених документів на право оренди чи користування цих ділянок, чим порушує норми статті 125 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а тому не є належним землекористувачем в розумінні цього Кодексу;

- користування надрами Товариством після закінчення строку дії спеціального дозволу на користування надрами, а також після вилучення за рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.11.2014 у справі №909/794/14 (набрало законної сили 20.01.2015) відповідно до акту прийому-передачі приймання- передачі від 29.05.2015 земельної ділянки, є порушенням пунктів 2, 7 статті 26 КУпН та є незаконним;

- застосування принципу мовчазної згоди в оскаржуваних судових рішеннях є незаконним, прийнятим з порушенням норм процесуального та матеріального права, адже рішення судів по справі № 300/2536/20 не встановлює факту підставності застосування вказаного принципу, не встановлює фактичних обставин справи № 909/671/20, зокрема щодо правомірності надрокористування Товариством на родовищі "Під Бором" після закінчення строку дії дозволу на користування надрами від 24.09.1997 № 1083 (після 25.09.2017), після вилучення земельної ділянки у відповідача та жодним чином не спростовує факту незаконного видобування торфу, не встановлює правомірність поведінки відповідача, не встановлює відсутність вини Товариства у незаконному користуванні надрами та відсутність причинно-наслідкового зв`язку між неправомірною поведінкою та завданою шкодою державі.

В якості підстави касаційного оскарження скаржник також зазначає про неврахування судами правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, а саме:

- щодо обов`язку врахування преюдиційних обставин (постанови Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 26.11.2019 у справі №922/643/19, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17);

- стосовно того, що для застосування принципу мовчазної згоди в процесі отримання спецдозволу на користування надрами необхідним є направлення надрокористувачем до Держгеонадр повідомлення про початок робіт (постанова Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 813/3145/16);

- що закріплені у законодавстві гарантії прав суб`єктів приватного права (зокрема, процесуальні строки, можливість застосування принципу мовчазної згоди тощо), не повинні використовуватися для легалізації триваючого правопорушення або здійснення незаконної діяльності (постанови Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 804/401/17 та від 19.06.2018 у справі №464/2638/17, від 10.04.2020 у справі № 826/9605/16, від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16);

На переконання заявника касаційної скарги, в діях відповідача наявний склад цивільного правопорушення як необхідної умови для застосування до нього встановленої законодавством відповідальності у вигляді відшкодування завданої навколишньому природному середовищу шкоди, а саме: (1) неправомірна поведінка полягає у здійсненні самовільного користування надрами (за відсутності дозвільної документації та відсутність права користування земельною ділянкою), (2) наявність шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу в розмірі 1249066,50 грн, розрахунок якої проведено відповідно до Методики, (3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, (4) вина відповідача, що заподіяв шкоду самовільним користуванням надрами.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Товариство подало відзив, у якому просить касаційну скаргу Держекоінспекції залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - залишити без змін, вважаючи її законними та обґрунтованими.

На переконання Товариства, доводи касаційної скарги є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать чинному законодавству, серед іншого, з наступних підстав:

- у відповідача був спеціальний дозвіл на користування надрами № 1083 від 24.09.1997 та з метою видобування торфу на родовищі "Під Бором" Рожнятівського району Івано-Франківської області і в законодавчо встановлений термін і порядок Товариством здійснено всі заходи щодо його продовження. Спеціальний дозвіл не продовжено внаслідок протиправних дій Державної служби геології та надр України, що підтверджується рішенням у справі № 300/2536/20 від 15.12.2020. Судом при розгляді вказаної справи також встановлено право мовчазної згоди Товариства щодо користування надрами на родовищі "Під Бором";

- на 2018 рік (План робіт на 2018 рік) роботи по видобутку торфу з врахуванням договору на тимчасове користування земельною ділянкою від 09.03.1997 та статті 23 Кодексу України про надра погоджено теруправлінням Держпраці України. Такий план був у Товариства і на 2019 рік;

- Товариством подані податкові декларації за 2018 рік з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин та сплачено збір за користування надрами (видобуток корисних копалин) за 2018 рік, що підтверджується матеріалами справи;

- Товариством розроблені основні заходи щодо запобігання та протидії торфовим пожежам в літній період 2019 року (на час здійснення усіх заходів контролю) по Товариству на торфовому родовищі "Під Бором";

- з огляду на наявність договору від 10.03.1997 на право тимчасового користування земельною ділянкою із змінами з зареєстрованим речовим правом та норми статті 23 КУпН, а також ураховуючи те, що Товариство не видобувало торф загальною глибиною розробки від двох метрів, відтак останнє мало право без спеціальних дозволів видобувати торф на земельній ділянці торф`яного родовища "Під Бором" площею 241,7 га;

- з 1996 по даний час Товариством сплачується плата за користування земельною ділянкою урочища "Під Бором", що підтверджується довідкою з 1996 та реєстром квитанцій за два роки. 12.10.2020 Товариством отримано рішення Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/351/20 від 03.09.2020 (вступило в законну силу 06.10.2020) за позовом Товариства до Верхньострутинської сільської ради про тлумачення договору. У вказаному рішенні господарським судом зазначено: "Із врахуванням наведеного, останнім днем права ПрАТ "Івано- Франківськторф" користуватись земельною ділянкою торф`яного родовища "Під Бором" площею 241,7 га, що є предметом договору від 09 березня 1997 р. (із врахуванням змін від 05 березня 2001 р.), є 31 грудня 2020 р.";

- додатково належність землекористування підтверджується долученим до відзиву рішенням у справі № 300/3574/20, відповідно до якого: "Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Івано-Франківськторф", вул. Б. Хмельницького, буд. 59, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018, код ЄДРПОУ 05489158, в дохід бюджету податковий борг (з земельного податку) в сумі 161500 (сто шістдесят одну тисячу п`ятсот) гривень 84 копійки з розрахункових рахунків у банках, які обслуговують дане підприємство та за рахунок готівки, що належить відповідачу. Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на 11.11.2020 сума податкового боргу відповідача з земельного податку з юридичних осіб становить 161 500,84 грн. Податкові зобов`язання по платежу земельний податок з юридичних осіб в розмірі 146265,92 грн. нараховані згідно податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) від 17.02.2020 … Внаслідок несплати відповідачем податкового боргу та відповідно до ст. 59 Податкового кодексу України приватному акціонерному товариству "Івано-Франківськторф" було сформовано та направлено податкову вимогу №42278-50 від 03.10.2018 р.";

- для розрахунку збитків по Методиці позивач мав встановити глибину розробки торфу понад два метри. Однак, під час здійснення заходів контролю, які відбувалися з 10.01.2019 по 11.01.2019, з 21.05.2019 по 03.06.2019, з 09.08.2019 по 13.08.2019, з 05.11.2019 по 06.11.2019, не було встановлено ні глибини розробки, ні інших промірів. Отже, розрахунок розміру збитків від порушення законодавства про використання та охорону надр при самовільному користуванні надрами (торф) від 31.07.2019 зроблений з грубим порушенням закону.

Касаційне провадження

16.11.2021 до Верховного Суду надійшла вищевказана касаційна скарга.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №909/671/20 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Чумака Ю.Я. (головуючого), Дроботової Т.Б., Багай Н.О., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 16.11.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 22.11.2021 заяву суддів Чумака Ю.Я., Дроботової Т.Б., Багай Н.О. від 22.11.2021 про самовідвід від розгляду касаційної скарги Держекоінспекції у справі № 909/671/20 задоволено.

У зв`язку з ухвалою про самовідвід суддів, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Жуков С.В. Ткаченко Н.Г., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 25.11.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 14.12.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Держекоінспекції на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.06.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі №909/671/20; призначено касаційну скаргу до розгляду на 02.02.2022 о 11:00 год.

Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2021, зокрема, задоволено клопотання Держекоінспекції про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Судове засідання 02.02.2022 відбулось за участі представників Держекоінспекції та Товариства, які надали пояснення у справі.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Держекоінспекцією у відповідності до вимог Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" в період з 21.05.2019 по 03.06.2019 проведено плановий захід державного нагляду (контролю) за додержанням вимог природоохоронного законодавства Товариством на підставі наказу від 20.05.2019 № 53 та направлення на проведення планового заходу від 20.05.2019 № 76. Результати зафіксовані актом планового заходу.

У Акті Держекоінспекції № 47, складеного за результатом проведення вказаного планового заходу (на який посилається позивач в обґрунтування позовних вимог), зокрема, встановлено, що:

- Товариство користувалося надрами на підставі Спеціального дозволу на користування надрами виданого Держгеонадра, реєстраційний номер 1083 від 24.09.1997 терміном дії 20 років, дійсний до 24.09.2017, площа 172,1564 га. Прив`язка на місцевості - 1км на північ від с. Верхній Струтин, 3 км на південний схід від м. Долина. Вид корисної копалини - торф. Отже, видобуток торфу відповідачем проводиться за відсутності дозволу, що є порушенням вимог статті 19 КУпН;

- земельні ділянки знаходяться в державній власності, а Товариство використовує дані земельні ділянки без державної реєстрації прав на земельну ділянку, що є порушенням статті 125 126 ЗК України.

Товариство щорічно надає звіт 5-гр до інформаційного - геологічного фонду України, про видобуток торфу. Також, Товариством видано довідку про сплату збору за користування надрами для видобування корисних копалин, згідно якої за видобутий торф в 2018 році до бюджету сплачено 36 291,00 грн.

До матеріалів справи доданий лист Держгеонадра та звітний баланс запасів корисних копалин за 2018 рік за формою № 5-гр, згідно яких за 2018 рік Товариство видобуло 6,1 тис. тон.

Згідно з Інформаційною електронною базою спеціальних дозволів на користування надрами ДНВП "Геоінформ України" Спеціальний дозвіл на користування надрами виданий Товариству за реєстраційним номером 1083 від 24.09.1997 до 24.09.2017 недійсним та анульованим.

Обсяг самовільно добутого торфу відповідачем без дозволу на користування надрами за 2018 рік - 6,1 тис. тон визначений позивачем за звітним балансом запасів корисних копалин за 2018 рік за формою № 5-гр,

Згідно із Розрахунком розміру збитків від 31.07.2019, здійсненим позивачем, сума шкоди, яка заподіяна державі Товариством внаслідок самовільного користування надрами (торф) за межами населеного пункту с. Верхній Струтин на ділянці "Під Бором" Рожнятівського району, визначена у розмірі 1 249 066,50 грн.

Також, Держекоінспекцією видано Товариству припис на усунення порушень від 03.06.2019 року № 76, в тому числі щодо здійснення видобутку корисних копалин (торф) за наявності спеціального дозволу на користування надрами.

З метою досудового врегулювання спору було надіслано Товариству претензію від 09.09.2019 № 34/19 про сплату шкоди в розмірі 1 249 066,50 грн, яку підприємство отримало 10.09.2019, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Проте, відповідачем вимоги претензії не визнано і станом на 30.07.2020 не задоволено.

Позивач зазначав, що:

- на розгляді Восьмого апеляційного адміністративного суду перебувала апеляційна скарга Товариства на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 у справі №300/2304/19 за позовом Товариства до Держекоінспекції про визнання протиправним та скасування припису № 374 від 18.11.2019;

- також, розглянута апеляційна скарга Товариства на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 у справі № 300/1479/19 за позовом Товариства до Держекоінспекції про визнання протиправним дій та скасування приписів № 76 від 03.06.2019 та №212 від 15.08.2019;

- суд апеляційної інстанції при винесені постанови від 01.06.2020 у справі №300/2304/19, постанови від 15.07.2020 у справі №300/1479/19 досліджував факти, обставини та результати перевірок державного нагляду (контролю) щодо дотримання Товариством вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів;

- Господарським судом Івано-Франківської області у справі № 909/794/14 прийнято рішення від 11.11.2014, яким визнано недійсним договір оренди землі, укладений 09.01.2004 між Верхньострутинською сільською радою та Товариством, та зобов`язано Товариство повернути земельну ділянку площею 222,3250 га, яка знаходиться на території Верхньострутинської сільської ради в урочищі "Під Бором" за межами населеного пункту с.Верхній Струтин Рожнятівського району до державної власності;

- на виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області № 136 від 13.02.2015 Товариство повернуло вказану земельну ділянку площею 222,3250 га, кадастровий номер 2624880901:004:0001, до державної власності, передавши її по акту приймання-передачі Івано-Франківській ОДА, що підтверджується копією такого акту від 29.05.2015;

- Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області листом від 30.07.2019 № 0-9-0.2-4423/0/2-19 повідомило відповідача, що відомості про зареєстроване право оренди за Товариством до системи Державного земельного кадастру на вищевказані земельні ділянки станом на 30.07.2019 не надходили;

- таким чином, вищевказані земельні ділянки на час винесення відповідачем припису № 374 від 18.11.2019 перебували у державній власності в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації;

- вищевказані судові рішення мають преюдиціальне значення для даної справи.

Водночас судом першої інстанції встановлено таке:

- рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 у справі № 300/2536/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2021, за адміністративним позовом Товариства до Держгеонадр про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Держгеонадр щодо не продовження Товариству спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування торфу на родовищі "Під Бором" Рожнятівського району Івано-Франківської області. Зобов`язано Держгеонадра повторно розглянути заяви Товариства про продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами № 1083 від 24.09.1997 із врахуванням вищенаведених висновків суду.

- при розгляді вказаної справи № 300/2536/20 суд першої інстанції встановив, що 24.09.1997 Держгеонадра видала Товариству спеціальний дозвіл на користування надрами №1083 строком на 20 років, дійсний до 24.09.2017, для видобування торфу придатного для приготування торф`яних компостів у родовищі "Під Бором". 02.03.2017 Товариство розпочало процедуру із продовження спеціального дозволу на користування надрами від 24.09.1997 №1083 з метою видобування торфу родовища "Під Бором". Приймаючи рішення у справі № 300/2536/20, суд першої інстанції виходив з того, що, відмовляючи у продовженні строку дії спеціального дозволу, відповідач не прийняв з цього приводу відповідного рішення, у якому не вказав усіх недоліків заяви позивача та поданих документів. Отже, відповідач, на думку суду першої інстанції, допустив протиправну бездіяльність щодо розгляду заяв позивача про продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами. У цій же справі апеляційний суд у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2021 встановив, що відповідач, при зверненні позивача із заявою від 02.03.2017 № 23 про продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами, не прийняв рішення, яке було б оформлене окремим актом індивідуальної дії про відмову у продовженні строку дії спеціального дозволу; аналогічно діяв відповідач і тоді, коли позивач звернувся до відповідача з заявами № 47 від 15.05.2017, № 81 від 07.08.2018, № 84 від 27.08.2018, № 95 від 25.10.2018, № 102 від 03.12.2018, № 20 від 01.04.2019, № 30 від 11.05.2019, № 140 від 03.12.2019. Апеляційний суд у справі № 300/2536/20 дійшов висновку, що внаслідок допущеної відповідачем бездіяльності щодо неприйняття протягом тривалого часу рішення відповідач створив невизначеність для позивача та позбавив позивача законної можливості реалізувати своє право на продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами станом до закінчення дії спеціального дозволу № 1083, виданого позивачу Державною службою геології та надр України терміном до 24.09.2017. Таким чином, апеляційний суд у вищевказаній справі встановив, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо вирішення питання про продовження позивачу строку дії спеціального дозволу на користування надрами.

Щодо договорів оренди земельної ділянки "Під Бором" судами встановлено:

- 09.03.1997 між Верхньострутинською сільською радою (орендодавець) та ВАТ "Івано-Франківськторф" (орендар), правонаступником якого є Товариство (ПрАТ "Івано-Франківськторф") було укладено договір на право тимчасового користування землею/в тому числі на умовах оренди, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове довгострокове користування терміном на 10 років земельну ділянку торф`яного родовища "Під Бором" площею 241,7 га. Зазначений договір був зареєстрований у Книзі записів договорів на право тимчасового користування землею за № 1 у Верхньострутинській сільській раді Рожнятівського району Івано-Франківської області;

- 05.03.2001 Верхньострутинська сільська рада прийняла рішення про продовження терміну користування ВАТ "Івано-Франківськторф" земельною ділянкою торф`яного родовища "Під Бором" площею 241,7 га до 2020 року, у зв`язку з чим сторони внесли зміни до договору від 09.03.1997, виклавши п. 1.2 цього договору у такій редакції: "Земельна ділянка надається на умовах тимчасового довгострокового користування терміном до 2020 р. для видобутку торфу згідно з рішенням сесії Верхньострутинської сільської ради. Додаток до договору зареєстровано у Книзі записів договорів на право тимчасового користування за № 2 у Верхньострутинській сільській раді Рожнятівського району Івано-Франківської області;

- договір від 09.03.1997 та додаток до договору на право тимчасового користування землею у судовому порядку не визнавалися недійсними та не були розірваними;

- 09.01.2004 між Верхньострутинською сільською радою (орендодавець) та ВАТ "Івано-Франківськторф" (орендар) був укладений договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, площею 222,3250 га, яка знаходиться на території Верхньострутинської сільської ради в урочищі "Під Бором". Зазначений договір визнаний недійсним у судовому порядку рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.11.2014 у справі № 909/794/14 з тих підстав, що станом на момент укладення договору оренди від 09.01.2004 сільська рада не являлася розпорядником зазначених земель в урочищі "Під Бором", а отже при укладанні договору вийшла за межі наданих їй законом повноважень;

- Товариство звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області (справа № 909/351/20) з позовом до Верхньострутинської сільської ради із вимогою наступного змісту: розтлумачити положення Договору про право тимчасового користування землею/в тому числі на умовах оренди/ від 09.03.1997 (із врахуванням змін від 05.03.2001) у частині терміну надання Товариству земельної ділянки торф`яного родовища "Під Бором" площею 241,7 га для тимчасового довгострокового користування. В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначало, що положення укладеного із відповідачем договору в частині строку дії цього договору сформульовано нечітко та потребує відповідного тлумачення. Однак, враховуючи положення цивільного законодавства та практику Верховного Суду позивач вважав, що норма договору "терміном до 2020 року" означає, що останнім днем користування відповідною земельною ділянкою є 31.12.2020. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/351/20 від 03.09.2020, яке набрало законної сили 06.10.2020, позов про тлумачення договору задоволено. Як вбачається із вказаного судового рішення, розтлумачено положення вказаного Договору від 09.03.1997 (із врахуванням змін від 05.03.2001) у частині терміну надання Товариству земельної ділянки торф`яного родовища "Під Бором" площею 241,7 га для тимчасового довгострокового користування наступним чином: за Договором про право тимчасового користування землею/в тому числі на умовах оренди/ від 09.03.1997 (із врахуванням змін від 05.03.2001) Товариству надано право тимчасового довгострокового користування земельною ділянкою торф`яного родовища "Під Бором" площею 241,7 га із 09.03.1997 терміном до 2020 року, тобто до 31.12.2020.

Щодо видобутку торфу та нарахування розміру шкоди суди встановили:

- обсяг самовільно добутого торфу відповідачем без дозволу на користування надрами за 2018 рік - 6,1 тис.тон визначений позивачем за звітним балансом запасів корисних копалин за 2018 рік за формою №5-гр;

- згідно із Розрахунком розміру збитків від 31.07.2019, здійсненим позивачем, сума шкоди визначена у розмірі 1 249 066,50 грн;

- судом першої інстанції встановлено на підставі поданих доказів та визнано представниками сторін в судовому засіданні, що позивачем не здійснювались жодних інструментальних вимірів передбачених Методикою. Відтак позивачем не дотримано вимог Методики визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного користування надрами, при визначенні розміру шкоди.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Оцінивши доводи скаржника, здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога Держекоінспекції до Товариства про стягнення збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного видобування торфу в період відсутності спеціального дозволу на користування надрами.

З урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд керується наступним.

Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду є заподіяння майнової шкоди.

Відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища України регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до статті 65 КУпН порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні, зокрема, у самовільному користуванні надрами.

За змістом статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України).

Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведеність складу правопорушення, оскільки за встановлених судом обставин: (1) відсутньою є як вина Товариства в неодержанні спеціального дозволу на користування надрами, так і факт неправомірної поведінки, оскільки за принципом мовчазної згоди суб`єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності; (2) позивачем не доведено і наявність шкоди.

Суд першої інстанції врахував, що судові рішення у справі № 300/2536/20, в силу статті 75 ГПК України, мають преюдиціальне значення для цієї справи №909/671/20 щодо встановлення факту відсутності вини Товариства в неодержанні спеціального дозволу на користування надрами та відсутності факту неправомірної поведінки.

Також, як преюдицію місцевим господарським судом враховано встановлені у рішенні Господарського суду Івано-Франківської області від 03.09.2020 (набрало законної сили 06.10.2020) у справі № 909/351/20 обставини того, що судом розтлумачено положення Договору про право тимчасового користування землею /в тому числі на умовах оренди/ від 09.03.1997 (із врахуванням змін від 05.03.2001) у частині терміну, та зауважено, що за цим Договором (із врахуванням змін) Товариству надано право тимчасового довгострокового користування земельною ділянкою торф`яного родовища "Під Бором" площею 241,7 га із 09.03.1997 терміном до 2020, тобто до 31.12.2020.

Погодившись з позицією місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову, ураховуючи не доведення позивачем всіх елементів складу правопорушення, суд апеляційної інстанції зауважив, що ним не досліджувалось питання наявності у відповідача спеціального дозволу на видобування торфу у спірний період, оскільки Товариство видобувало торф загальною глибиною розробки до двох метрів, відтак у відповідності до частини першої статті 23 КУпН мало право без спеціальних дозволів, як землекористувач, видобувати торф на земельній ділянці торф`яного родовища "Під Бором" площею 241,7 га.

Відтак, в основу оскаржуваної постанови апеляційного суду покладено висновок, зокрема, про недоведення позивачем факту неправомірної поведінки не через дослідження обставин наявності/відсутності спеціального дозволу на користування надрами чи можливості самовільного видобутку за принципом мовчазної згоди, а через встановлену цим судом, правомірність користування надрами та видобуток торфу загальною глибиною розробки до двох метрів у відповідності до вимог частини першої статті 23 КУпН як землекористувачем без наявності спеціальних дозволів.

Наведеним спростовуються усі доводи скаржника в частині того, що судом апеляційної інстанції незаконно застосовано принцип мовчазної згоди та враховано як преюдицію встановлені у справі № 300/2536/20 обставини, а також неврахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах від 10.01.2019 у справі №813/3145/16, від 11.04.2018 у справі №804/401/17 та від 19.06.2018 у справі №464/2638/17, від 10.04.2020 у справі №826/9605/16, від 31.03.2021 у справі №803/1541/16.

Колегія суддів враховує, що залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду у справі, суд апеляційної інстанції не встановив обставин, з якими положення законодавства пов`язують відшкодування збитків, зокрема й з підстав неправомірного землекористування Товариством земельною ділянкою торф`яного родовища "Під Бором".

Так, досліджуючи доводи позивача в підтвердження факту порушення відповідачем природоохоронного законодавства про те, що відповідач у спірний період (2018 року) не був землекористувачем земельної ділянки площею 241,7 га торф`яного родовища "Під Бором", апеляційний суд врахував наступне.

Частинами першою, третьою статті 19 КУпН визначено, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу. Користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу у випадках, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, законодавством передбачені випадки, коли землекористувачі мають право користуватися надрами без спеціального дозволу.

Статтею 23 КУпН, зокрема, встановлено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів.

Тобто, вказана норма звільняє землевласників та землекористувачів від обов`язку отримувати саме спеціальний дозвіл на користування надрами за умови видобування корисних копалин місцевого значення і торфу загальною глибиною розробки до двох метрів.

Як зазначалось, за результатами дослідження наявних у справі доказів, судом апеляційної інстанції встановлено, що: (1) зі змісту Акта Держекоінспекції № 47 не вбачається, що відповідач видобував торф загальною глибиною розробки від двох метрів; (2) позивач звертаючись до суду першої інстанції не зазначав, що відповідач видобував торф загальною глибиною розробки від двох метрів; (3) відповідач стверджував, що ним видобувався торф загальною глибиною розробки до двох метрів; (4) матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач видобував торф загальною глибиною розробки від двох метрів.

Ураховуючи встановлений апеляційним судом факт того, що Товариство не видобувало торф загальною глибиною розробки від двох метрів, колегія суддів погоджується з правомірністю висновку цього суду, що відповідач мав право без спеціальних дозволів видобувати торф на земельній ділянці торф`яного родовища "Під Бором" площею 241,7 га як землекористувач вказаної ділянки.

Водночас, одними із ключових доводів скаржника - Держекоінспекції є те, що Товариство не було землекористувачем вказаної земельної ділянки торф`яного родовища "Під Бором".

Щодо цього, як зазначалось вище, суди попередніх інстанцій встановили, зокрема, наступне:

- 09.03.1997 Верхньострутинською сільською радою (орендодавець) та ВАТ "Івано-Франківськторф" (орендар), правонаступником якого є Товариство було укладено договір на право тимчасового користування землею/в тому числі на умовах оренди, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове довгострокове користування терміном на 10 років земельну ділянку торф`яного родовища "Під Бором" площею 241,7 га;

- 05.03.2001 Верхньострутинська сільська рада прийняла рішення про продовження терміну користування Товариством вказаною земельною ділянкою до 2020 року, у зв`язку з чим сторони внесли зміни до договору від 09.03.1997;

- 09.01.2004 між Верхньострутинською сільською радою (орендодавець) та ВАТ "Івано-Франківськторф" (орендар) був укладений договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, площею 222,3250 га, яка знаходиться на території Верхньострутинської сільської ради в урочищі "Під Бором", однак вказаний договір визнаний недійсним у судовому порядку рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.11.2014 у справі № 909/794/14 з тих підстав, що станом на момент укладення договору оренди від 09.01.2004 сільська рада не являлася розпорядником зазначених земель в урочищі "Під Бором";

- водночас, договір від 09.03.1997 та додаток до договору на право тимчасового користування землею у судовому порядку не визнавалися недійсними та не були розірваними;

- рішенням Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/351/20 від 03.09.2020, яке набрало законної сили 06.10.2020, позов Товариства до Верхньострутинської сільської ради про тлумачення договору задоволено. Розтлумачено положення Договору від 09.03.1997 (із врахуванням змін від 05.03.2001) у частині терміну надання Товариству земельної ділянки торф`яного родовища "Під Бором" площею 241,7 га для тимчасового довгострокового користування шляхом зазначення про право такого користування вказаною земельною ділянкою із 09.03.1997 терміном до 2020 року, тобто до 31.12.2020.

Крім того, оцінюючи доводи Держекоінспекції про порушення Товариством статей 125 126 ЗК України через користування земельними ділянками без належно оформлених документів на право оренди чи користування, апеляційним судом було досліджено наявні у справі докази з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин та з`ясовано наступне:

- порядок укладення договору від 09.03.1997 та додатку до договору на право тимчасового користування землею регулювався ЗК України від 18.12.1990 № 561-ХІІ, який був чинний до 01.01.2002 до прийняття нового ЗК України, тому передача в користування земельної ділянки відбулась у відповідності до вимог ЗК України від 18.12.1990 № 561-ХІІ;

- у пункті 7 Розділу 10 Перехідних положень ЗК України (чинного з 01.01.2002) зазначено, що громадяни та юридичні особи, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, передбачених раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Відтак, право користування земельною ділянкою, яке виникло у відповідача до набрання чинності ЗК України - 01.01.2002, збереглося у нього після цієї дати, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у пункті 36 постанови від 27.04.2021 у справі № 916/608/19;

- ЗК України, який набрав чинності з 01.01.2002, на відміну від попереднього, не передбачає можливості набуття та здійснення такого права на землю як право тимчасового користування землею, а містить положення про набуття та здійснення права оренди землі. Однак ЗК України в редакції від 13.03.1992 та від 25.10.2001 забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві тимчасового користування землею. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу. Разом з тим, перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою з 01.01.2002 визначений у статті 140 ЗК України (у редакції Кодексу від 25.10.2001 № 2768-ІІІ) і є вичерпним. Враховуючи наведені норми та оскільки договір від 09.03.1997 та додаток до нього на право тимчасового користування землею у судовому порядку не визнавалися недійсними та не були розірваними, у суду немає підстав вважати, що Товариство у 2018 році (період за який позивач розрахував розмір збитків) не був землекористувачем земельної ділянки площею 241,7 га торф`яного родовища "Під Бором".

Вищенаведені обставини в їх сукупності, що встановлені судами попередніх інстанцій, свідчать про необґрунтованість доводів скаржника про те, що Товариство у спірний період (2018 року) не було землекористувачем земельної ділянки площею 241,7 га торф`яного родовища "Під Бором".

Посилання скаржника на те, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.11.2014 у справі № 909/794/14 визнано недійсним договір оренди землі від 09.01.2004 (площею 222,3250 га в урочищі "Під Бором") та зобов`язано Товариство повернути вказану земельну ділянку площею 222,3250 га до державної власності, не спростовують висновків апеляційного суду щодо правомірності землекористування Товариством земельною ділянкою площею 241,7 га торф`яного родовища "Під Бором", ураховуючи презумпцію правомірності правочину та з огляду на встановлені цим судом обставини того, що договір від 09.03.1997 та додаток до нього у судовому порядку не визнавалися недійсними та не були розірваними.

При цьому, чинним судовим рішенням у господарській справі №909/351/20 розтлумачено положення Договору від 09.03.1997 (із врахуванням змін від 05.03.2001) шляхом зазначення про право Товариства тимчасового довгострокового користування земельною ділянкою торф`яного родовища "Під Бором" площею 241,7 га із 09.03.1997 терміном до 2020 року, тобто до 31.12.2020.

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Водночас, у постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях в інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами, встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду, та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Ураховуючи наведені правові висновки, колегія суддів вважає обґрунтованою позицію судів попередніх інстанцій при вирішення даної справи № 909/671/20 про відхилення доводів позивача про наявність інших преюдиціальних обставин, встановлених судами адміністративної юрисдикції у наведених позивачем справах щодо строку дії договору про право тимчасового користування землею / в тому числі на умовах оренди/ від 09.03.1997 (із врахуванням змін від 05.03.2001). Крім того, враховуючи норми ЦК України ГПК України, місцевий господарський суд вірно зазначив, що спір щодо тлумачення договору відноситься до юрисдикції господарського суду.

З огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про безпідставне залишення судами поза увагою обставин щодо самовільного користування надрами та земельною ділянкою, встановлених рішеннями судів апеляційної інстанції від 15.07.2020 у справі № 300/1479/19, від 01.06.2020 у справі № 300/2304/19, від 16.07.2020 у справі № 300/2220/19 та від 11.11.2020 у справі №300/2271/19.

Також, суд відхиляє вказані доводи скаржника про порушення судами вимог статті 75 ГПК України, оскільки у вказаних справах не досліджувалось та не вирішувалось питання визнання недійсними чи розірвання договору на право тимчасового користування землею від 09.03.1997 та/або додатку до нього, натомість судами надано оцінку доводам Товариства про чинність вказаного договору (із врахуванням змін від 05.03.2001), а також оцінку строку дії цього договору. При цьому, судами у цій справі, що переглядається, враховано, що преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

З урахуванням наведеного, колегія суддів також вважає безпідставним посилання скаржника на неврахування судами правових висновків Верховного Суду щодо обов`язку врахування преюдиційних обставин (постанови Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17).

Крім зазначеного, при дослідженні обставин доведеності позивачем наявності шкоди та її розміру, судом першої інстанції встановлено, що позивачем для визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного користування надрами, не здійснювались жодних інструментальних вимірів, передбачених Методикою.

Колегія суддів враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок, згідно якого встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 300 ГПК України.

Таким чином, з урахуванням встановлених місцевим господарським судом фактичних обставин справи щодо не дотримання Держекоінспекцією вимог Методики при визначенні розміру шкоди, а також беручи до уваги визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів вважає правомірним висновок цього суду, що такий розмір (заподіяної державі шкоди внаслідок самовільного користування надрами) не можна визнати обґрунтованим.

Таким чином, доводи скаржника про наявність в діях відповідача повного складу цивільного правопорушення спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами справи та зазначеними вище законодавчими приписами.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову з підстав відсутності складу правопорушення ґрунтується на встановлених обставинах і оцінених доказах та повністю узгоджується з приписами чинного законодавства, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки цих доказів та обставин, що відповідно до приписів статті 300 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відхиляючи доводи скаржника суд враховує наведені у рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" висновки, згідно яких пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

У контексті вказаної практики Верховний Суд вважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані судові рішення, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.

На підставі викладеного, керуючись нормами статей 308 309 ГПК України та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 цього Кодексу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та дійшов до висновку, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.06.2021 та постанова Західного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у цій справі є законними та обґрунтованими, а тому касаційна скарга Держекоінспекції не підлягає задоволенню.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції Карпатського округу залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.06.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі № 909/671/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

Н.Г. Ткаченко