ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2018 року

Київ

справа №464/2638/17

адміністративне провадження №К/9901/48594/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м. Львова, третя особа: ОСОБА_2 про скасування декларації про готовність об'єкта до експлуатації за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Сихівського районного суду м. Львова у складі судді Чорної С.З. від 02 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Коваля Р.Й., Святецького В.В., Судової-Хомюк Н.М. від 21 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2017 року Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до Сихівського районного суду м. Львова із позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м. Львова, у якому просила зобов'язати Інспекцію з державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові скасувати декларацію № ЛВ 14216118302 від 27 квітня 2016 року про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до I-III категорії складності.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в оскаржуваній декларації зазначена недостовірна інформація про дозвільні документи: дозвіл на виконання будівельних робіт, хоча насправді реконструкція квартири АДРЕСА_1 проведена її власниками без будь-яких дозвільних документів і є самочинним будівництвом, у зв'язку з чим ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності, а розпорядженням голови Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 17 лютого 2014 року № 63 затверджено висновок міжвідомчої комісії про демонтаж самочинно добудованого балкону та зобов'язано третіх осіб його демонтувати. Однак, 27 квітня 2016 року Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області було зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації.

Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 02 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач обрав невірний спосіб захисту, оскільки відповідач не є видавником декларації і цей документ не є результатом його дій. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що позивачем не обґрунтовано та не доведено належними доказами, в чому полягають порушення його прав (охоронюваних законом інтересів) сформованою третіми особами декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, а також реєстрацією цієї декларації відповідачем.

Постановою Львівського апеляційний адміністративний суду від 21 березня 2018 року апеляційну скаргу Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи апеляційну скаргу, Львівський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що відповідно до підпункту 1.1 Положення про Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради, затвердженого рішенням Львівської міської ради № 977 від 01 листопада 2016 року, адміністрація є виконавчим органом Львівської міської ради, а відповідно до підпункту 4.50 цього Положення до її компетенції відноситься розгляд питань та вжиття заходів у порядку, встановленому виконавчим комітетом, щодо фактів самочинного будівництва (погодження, приведення до попереднього стану, демонтажу тощо). На цій підставі апеляційний суд дійшов до висновку, що звертаючись до суду із позовом, Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради діяла відповідно до своїх повноважень та на виконання покладених на неї обов'язків у сфері містобудівної діяльності, а вимоги заявленого адміністративного позову знайшли своє підтвердження наявними у матеріалах справи доказами.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, ОСОБА_2 звернулась з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанови Сихівського районного суду м. Львова від 02 листопада 2017 року та Львівського апеляційний адміністративний суду від 21 березня 2018 року, прийняти нове рішення, яким залишити адміністративний позов Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради без розгляду.

У касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не правильно застосували статтю 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції), оскільки позивачем - суб'єктом владних повноважень пропущений шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений статтею 99 КАС України (у редакції, чинній на день звернення позивача до суду першої інстанції), у зв'язку з тим, що про порушення позивач дізнався 14 червня 2016 року (дата звернення до позивача із відповідною заявою), але з адміністративним позовом до суду звернувся лише у квітні 2017 року.

Від Сихівської районної державної адміністрації Львівської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому міститься заперечення проти касаційних вимог та вказується на їх необґрунтованість, а також зазначається, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3

У березні та травні 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зверталися до департаменту містобудування Львівської міської ради із заявами щодо надання висновку про можливість експлуатації квартири АДРЕСА_1 після самочинно здійсненої реконструкції з влаштуванням балкону, проте, їм у цьому було відмовлено з огляду на те, що виконана реконструкція не відповідає вимогам п. 8.14 ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт».

У зв'язку з цим, постановою адміністративної комісії при Сихівській районній адміністрації Львівської міської ради № 228 від 24 жовтня 2013 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 150 Кодексу України про адміністративні правопорушення і накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 51 грн.

11 лютого 2014 року на засіданні міжвідомчої комісії Сихівської районної адміністрації було розглянуто звернення ЛКП «Дністер» про самочинну добудову балкона у квартирі за вказаною адресою та вирішено, що він підлягає демонтажу, оскільки добудову консольного балкону до квартири виконано без погодженої проектної документації та дозволу органу місцевого самоврядування.

Розпорядженням голови Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 17 лютого 2014 року № 63 «Про демонтаж самочинно добудованого балкона до квартири АДРЕСА_1» затверджено висновок міжвідомчої комісії та зобов'язано власника цієї квартири ОСОБА_3 демонтувати самочинно добудований консольний балкон до квартири, влаштування якого виконано без погодження проектної документації, розрахунку несучої здатності конструкцій та дозволу органу місцевого самоврядування.

Вказане розпорядження було оскаржено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до суду. Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 19 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2015 року та Вищого адміністративного суду від 02 вересня 2015 року, у задоволенні позову було відмовлено.

У зв'язку з невиконанням розпорядження голови Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради № 63 від 17 лютого 2014 року в добровільному порядку до визначеної дати (15 березня 2014 року), рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 13 серпня 2015 року у справі № 464/3576/14-ц, яке набуло законної сили 22 грудня 2015 року, було задоволено позов Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради і зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 демонтувати самочинно добудований консольний балкон до квартири АДРЕСА_1.

За виконавчим листом № 464/3576/14-ц, виданим 20 січня 2016 року Сихівського районного суду м. Львова, Сухівським відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції відкрите виконавче провадження.

У квітні 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Львівській області декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до I-III категорії складності - реконструкцію квартири за вказаною адресою, із добудовою консольного балкону; департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області вказана декларація була зареєстрована 27 квітня 2016 року за № ЛВ 14216118302.

У декларації вказано, що замовники (генеральні підрядники; особи, відповідальні за виконання робіт; особи, які затверджували проектну документацію): ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які проживають у цій квартирі та є її власниками.

У пункті 11 цієї декларації зазначено інформацію про дозвільні документи - дозвіл на виконання будівельних робіт, виданий Інспекцією ДАБК Львівської міської ради 13 жовтня 2006 року за № 355/06.

14 червня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради із заявою про припинення виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 серпня 2015 року у справі № 464/3576/14-ц, щодо якої не надано відповіді по суті, а листом від 19 липня 2016 року вказано на необхідність додаткового вивчення та отримання додаткової інформації.

24 червня 2016 року ОСОБА_2 подала до Сухівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції копію декларації про готовність до експлуатації об'єкта разом з іншими документами, на підставі яких 31 жовтня 2016 року державним виконавцем Сухівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

На запит голови Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради з приводу того, чи звертались ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до департаменту містобудування Львівської міської ради щодо отримання висновку про можливість експлуатації проведеного або про можливість закінчення здійсненого (здійснюваного) самочинного будівництва, в.о. директора департаменту листом від 18 липня 2016 року повідомив про звернення у березні та травні 2014 року та що листами департаменту заявникам відмовлено у наданні позитивного висновку.

Звертаючись до суду із адміністративним позовом, Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради зазначила, що вказана у декларації інформація про дозвільні документи є недостовірною, що є підставою для скасування цієї декларації.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року відповідає, а вимоги касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, ОСОБА_2 не оскаржує рішення судів попередніх інстанцій по суті, не заперечує проти встановлених судами обставин справи та зроблених на їх основі висновків, а вказує на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, у зв'язку з чим, вважає, що суди попередніх інстанцій мали залишити позов без розгляду. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду першої інстанції) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 100 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду першої інстанції) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що виноситься ухвала.

Згідно з частиною другою статті 100 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду першої інстанції) позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи. Тобто, суд може на будь-якій стадії, встановивши факт пропуску строку звернення до суду, залишити позов без розгляду.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що положення частини другої статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду першої інстанції) слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, але не повинні використовуватися як засоби легалізації неправомірної поведінки і не повинні застосовуватися стосовно заходів, які спрямовані на припинення неправомірної поведінки.

За своєю юридичною природою реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка містить недостовірну інформації щодо дозвільних документів, як і самочинне будівництво, факт якого встановлений у судовому рішенні в іншій справі, - це правопорушення, які носять триваючий характер.

Триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

На цій підставі та враховуючи, що на дату звернення позивача до суду не припинили існувати підстави для звернення до суду, колегія суддів вважає безпідставним твердження скаржника про порушення позивачем, встановлених статтею 99 КАС України, строків звернення до суду.

Крім того, колегія суддів враховує, що згідно з положеннями частини першої статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

У зв'язку з відсутністю зі сторони учасників справи, зокрема, скаржника заперечень щодо рішення апеляційного суду по суті, у касаційній скарзі не оспорюється правильність застосування апеляційним судом норм матеріального права, колегія суддів вважає, що встановлені рішенням цього суду обставини справи, висновки апеляційного суду визнаються сторонами, відтак, рішення, що ґрунтується на таких висновках, є законним та обґрунтованим.

Відповідно до частини другої статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на таке, не применшуючи значення дотримання строків звернення до адміністративного суду, встановлених статтею 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції) та статтею 122 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови), колегія суддів вважає, що порушення процесуальної норми повинно бути підставою для скасування судового рішення з закриттям провадження у справі лише за умови, якщо останнє за своєю суттю є необґрунтованим та/або незаконним й підлягало би скасуванню чи зміні навіть за відсутності вказаної підстави.

Оскільки із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та зі змісту касаційної скарги вбачається, що звернення до адміністративного суду Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради в інтересах громади у квітні 2017 року не могло призвести до винесення незаконного та необґрунтованого судового рішення, колегія суддів доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішення апеляційного суду.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).

Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.

Крім того, у рішенні у справі «Сутяжник проти Росії» (№ 8269/02) Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення. У свою чергу, у рішеннях у справах «Compcar, S.R.O. v. Slovakia» (№ 25132/13), «PSMA, Spol. S.R.O. v. Slovakia» (№ 42533/11), «Draft-Ova A.S. v. Slovakia» (№ 72493/10) формальне усунення допущених судових помилок протиставляється «фундаментальним недолікам та невдачам судочинства» та «помилкам фундаментального значення для судової системи».

Ураховуючи практику Європейського суду з прав людини та законність постановленого у справі рішення апеляційного суду, оцінюючи обставини справи у їх сукупності, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішення суду апеляційної інстанції.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року, якою скасовано постанову Сихівського районного суду м. Львова від 02 листопада 2017 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко