Історія справи

Постанова КАС ВП від 05.09.2025 року у справі №200/5212/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 200/5212/23

адміністративне провадження № К/990/14549/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Білак М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу № 200/5212/23

за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, порушеної

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Анісімова Євгенія Станіславівна,

на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року (головуючий суддя Духневич О.С.),

та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року (колегія суддів у складі головуючого судді Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діяла адвокат Анісімова Є.С., звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ), у якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 25.10.2020 включно індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення у розмірі 4463,15 грн щомісяця відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

1.2. зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 25.10.2020 включно індексацію (індексацію-різницю) грошового забезпечення у розмірі 4463,15 грн щомісяця відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з відрахуванням військового збору і податку з доходів фізичних осіб з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, та з урахуванням раніше виплачених сум індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 25.10.2020;

1.3. визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні ОСОБА_1 на суми нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 25.10.2020 компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та її невиплаті;

1.4. зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 25.10.2020;

1.5. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2020 по день остаточного розрахунку;

1.6. зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2020 по день остаточного розрахунку.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач, зокрема наводить доводи про те, що В/ч НОМЕР_1 протиправно не нараховано та невиплачено компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати при звільненні на суми нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 25.10.2020 та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2020 по день остаточного розрахунку на підставі статей 116 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

3. ОСОБА_1 проходив службу у В/ч НОМЕР_1 , наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.10.2020 № 604-ОС ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.09.2020 № 539-ОС (у зв`язку із закінченням строку контракту), виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 25.10.2020.

4. У період проходження військової служби позивачу не у повному розмірі виплачувалась індексація грошового забезпечення. Тому з метою нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду.

5. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.08.2021 по справі № 200/5794/21 зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, а за період з 01.03.2018 по 25.10.2020 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, врахувавши при підрахунку підвищення грошового забезпечення всі його складові, які не мають разового характеру, з урахування виплачених сум; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у повному обсязі компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій, з відрахуванням раніше сплачених сум та з врахуванням суми індексації на день звільнення; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на суму недоплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 25.10.2020 компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

6. На виконання вказаного рішення суду відповідачем було нараховано: індексація грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 28.02.2018 у сумі 17 552,95 грн із базовим місяцем при нарахуванні - січень 2008 року; компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у сумі 2 650,25 грн, грошову компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки у сумі 256,19 грн. Після утримання податків та зборів відповідачем здійснено виплату суми коштів у загальному розмірі 19 675,45 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 24.11.2021 № 3603.

7. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19.12.2022 по справі № 200/19153/21 зобов`язано відповідача перерахувати та виплатити (за виключенням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2018 по 25.10.2020 включно, з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; зобов`язано відповідача перерахувати та виплатити (за виключенням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, із грошового забезпечення на день звільнення з включенням індексації, обчисленої з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

8. На виконання вказаного рішення суду відповідачем були зроблені такі донарахування:

8.1. індексація-різниця грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 25.10.2020 у сумі 55 236,65 грн;

8.2. грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у сумі 2 215,19 грн.

9. Після утримання податків та зборів відповідачем 18.08.2023 перераховано позивачу суму коштів у розмірі 46 248,73 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

10. Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 30.11.2023 закрив провадження у справі в частині позовних вимог зазначених у пунктах 1.1 та 1.2., на підставі пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки остаточним судовим рішенням у справі № 200/19153/21 вже вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

11. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30.11.2023 позов задоволено частково.

11.1. Визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 25.10.2020 компенсацію втрати частини доходів з 25.10.2017 по день фактичної виплати індексації (18.08.2023).

11.2. Зобов`язано В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 25.10.2020 компенсацію втрати частини доходів з 25.10.2017 по день фактичної виплати індексації (18.08.2023) з урахуванням раніше виплаченої суми.

11.3. Визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

11.4. Зобов`язано В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11274,56 грн. (одинадцять тисяч двісті сімдесят чотири гривні 56 коп.).

11.5. В задоволені решти позовних вимог суд відмовив.

12. Задовольняючи позовні вимоги в означеній частині, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач протиправно не нарахував та невиплатив ОСОБА_1 , у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 25.10.2020, компенсацію втрати частини доходів з 26.10.2020 по день фактичної виплати індексації (18.08.2023), а тому наявні підстави, передбачені статтею 117 КЗпП України для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

13. Донецьким окружним адміністративним судому установлено, що відповідно до довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 27.11.2023 № 828, наданої відповідачем на виконання вимог суду, середньоденний заробіток позивача виходячи з розрахунку за два місяці перед виключенням зі списків особового складу частини серпень-вересень 2020 становив 384,10 грн. [(11839,74 грн +11590,50 грн): 61 календ. днів]. Отже середній заробіток позивача за час затримки розрахунку за період з 26.10.2020 по 18.08.2023 складає 394 470,70 грн (384,10 грн. х 1027 днів).

14. Суд першої інстанції послався на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, про те, що оскільки КЗпП України встановлено лише максимально допустиму суму відшкодування середнього заробітку, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру, суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

15. З урахуванням норми статті 117 КЗпП України щодо шестимісячного строку нарахування, яка діє з 19.07.2022, Донецький окружний адміністративний суд дійшов висновку, що співмірною буде сума вчасно не виплачена позивачу за 6 місяців до дати виплати 18.08.2023.

16. Отже, з урахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, суд першої інстанції виснував, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 63 273,93 грн (сума, яку виплачено позивачу, у яку не враховано компенсацію втрати частини доходів у сумі 2 650,25 грн, оскільки вказана сума має компенсаторний характер та не включаються до складу грошового забезпечення) / 394 470,70 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 16,04 %. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 16,04 % становить: 384,10 грн (середньоденний заробіток позивача) х 16,04 % х 183 (кількість днів за пів року), яка максимально може бути взята в розрахунок (6 місяців) = 11 274,56 грн.

17. Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 14.03.2024 залишив рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.11.2023 без змін, погодившись із його висновками.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

18. Не погодившись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Анісімова Є.С., звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду (далі - Суд), у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу в частині визнання протиправною бездіяльності В/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11274,56 грн, направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

18.1. Ця касаційна скарга подана з підстав неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

18.2. На обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник послався на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, викладених у постановах від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та наводить доводи про те, що до спірних правовідносин, як до правовідносин, що мають триваючий характер, має бути застосований такий принцип правозастосування з урахуванням редакцій статті 117 КЗпП України: період нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення складається з двох частин, перший період відліковується з дня, наступного після виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення - 26.10.2020 та закінчується 18.07.2022 року, що складає 631 день, друга частина складає 6 місяців (184 дня) з дати набрання чинності 19.07.2022 Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), яким стаття 117 КЗпП України викладена в новій редакції.

19. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2024 визначено для розгляду цієї справи колегію суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: головуючий суддя: Мартинюк Н.М., судді: Жук А.В., Мельник-Томенко Ж.М.

20. Ухвалою Суду від 25.04.2024 у справі відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою.

21. Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2025, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 15.08.2025 № 925/0/78-25 (на підставі службової записки про проведення повторного автоматизованого розподілу судових справ у зв`язку з перебуванням судді Мартинюк Н. М. у відпустці по вагітності та пологах) для розгляду справи № 200/5212/23 визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді: Соколов В.М., Білак М.В.

22. Ухвалою Суду від 19.08.2025 справу № 200/5212/23 прийнято до провадження, а ухвалою від 04.09.2025 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог статей 340 та 345 КАС України.

23. Не погоджуючись із наведеними доводами скаржника В/ч НОМЕР_1 направила до Суду письмовий відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін, як такі, що є законними та обґрунтованими.

Висновки Верховного Суду, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

24. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

25. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26. Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

27. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

28. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

29. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

30. Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

31. Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

32. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

33. Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

33.1. «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

33.2. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

34. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 вже висловлював правові позиції щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14.03.2024 (справа № 560/6960/23), від 31.10.2023 (справа № 240/15141/22), від 29.01.2024 (справа № 560/9586/22), від 22.02.2024 (справа № 560/831/23) та від 01.05.2024 (справа № 140/16184/23).

35. У наведених справах, Верховний Суд, зокрема, зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

36. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

37. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

38. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17.

39. Водночас, Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

40. Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

41. Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України (у чинній редакції Закону № 2352-ІХ), час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

42. За висновками Верховного Суду у такій категорії справ, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їхнього внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

43. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України, Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

44. У цьому контексті варто зауважити, що надалі, з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах, питання щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX до подібних триваючих правовідносин було предметом дослідження судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду у справі № 440/6856/22 (постанова від 06.12.2024).

45. У вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX (19.07.2022) положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, у зв`язку з чим було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України у попередній редакції, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

46. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли як під час дії статті 117 КЗпП України у попередній редакції, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 урегульовані згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

47. Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).

48. Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України (у редакції Закону України від 20.12.2005 № 3248-IV «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» (далі - Закон № 3248-IV) втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022, є недоречним.

49. Верховний Суд також звернув увагу на те, що аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України (в редакції Закону № 3248-IV) не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і з метою уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах. Необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.

50. Аналогічним чином положення статті 117 КЗпП України були застосовані в постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі 560/9586/22 та від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, на які скаржник посилався як на підставу для відкриття касаційного провадження і в яких Суд дійшов висновку, що у питанні щодо обчислення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у період до 19.07.2022 необхідно застосовувати приписи статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 і не передбачала строкових обмежень. Тому, за висновками Суду має бути застосований принцип співмірності, окреслений у практиці Великої Палати Верховного Суду. Що стосується періоду після 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, то розрахунки необхідно зробити, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

51. Також у постанові від 10.04.2024 у справі № 360/380/23 Верховний Суд констатував, що у межах цієї справи необхідно ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

52. У справі, що розглядається, спірний період тривав з 26.10.2020 (наступний день за датою звільнення позивача) по 18.08.2023 (дата остаточного розрахунку). Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19.07.2022.

53. Як слідує із оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанції, урахували те, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 25.10.2020, а 24.11.2021 та 18.08.2023 відповідач перерахував позивачу заборгованість з виплати індексації грошового забезпечення.

54. Із урахуванням обмеження, встановленого статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ, суди дійшли висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки починаючи з 26.10.2020, але не більш як за шість місяці, що становить 183 календарних днів.

55. Відповідно до довідки від 27.11.2023 № 828 середньоденний заробіток позивача виходячи з розрахунку за два місяці перед виключенням зі списків особового складу військової частини серпень-вересень 2020 року становив 384,10 грн [(11839,74 грн +11590,50 грн): 61 календ. днів)].

56. На підставі наведеного суди попередніх інстанцій виснували, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку за період з 26.10.2020 по 18.08.2023 складає 394 470,70 грн (384,10 грн. х 1027 днів), за шість місяців - 70290,30 грн.

57. Суди попередніх інстанцій посилалися на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у зокрема у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо урахування широкого спектру умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку та щодо застосування до спірних правовідносин принципу співмірності, розумності та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування.

58. З урахуванням того, що позивач не одразу після звільнення оскаржив бездіяльність відповідача щодо повного розрахунку, а також дій відповідача, який не здійснив повного розрахунку при звільненні, проте невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов`язана із помилковим застосуванням норм чинного законодавства та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про зменшення розмір середнього заробітку, визначивши його в загальній сумі 11 274,56 грн виходячи із істотності частки невиплачених сум 16,04 %.

59. Однак, як зазначено раніше, у зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах шістьма місяцями, Верховний Суд дійшов висновку, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.

60. Аналогічним чином положення статті 117 КЗпП України були застосовані в постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, на які позивач посилався як на приклад неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

61. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій помилково вважали за можливе зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період після 19.07.2022. Середній заробіток за період з 19.07.2022 обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, і висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (та інших), щодо можливості пропроційного зменшення середнього заробітку до таких правовідносин не застосовуються.

62. Особливості обчислення середнього заробітку до 19.07.2022, зокрема випадки та критерії його зменшення були сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

63. Пізніше Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби.

64. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

65. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

66. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

67. Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

68. Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

69. Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

70. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

71. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період до 19.07.2022 виплачується в розмірі прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум.

72. Таким чином, для цілей обчислення середнього заробітку за період з 26.10.2020 (наступний після звільнення день) по 18.07.2022 (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) суди мали застосувати норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, та встановити: (1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100; (2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; (3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.

73. Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

74. Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

75. Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарг, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій.

76. У постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а Верховний Суд наголошував, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи під час розгляду адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого статтею 2 та частиною четвертою статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд уживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

77. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

78. Суди попередніх інстанцій не вжили усіх визначених законом заходів та не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справ.

79. Водночас суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів.

80. Відповідно до підпункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

81. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

82. Таким чином, з огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

83. Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, надати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

84. Ураховуючи результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Анісімова Євгенія Станіславівна, задовольнити.

2. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі № 200/5212/23 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов М.В. Білак