Історія справи

Постанова КАС ВП від 03.02.2026 року у справі №420/922/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 420/922/23

адміністративне провадження № К/990/30676/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 420/922/23

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, порушеної за

касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Одеській області

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року (головуючий суддя Лебедєва Г.В.)

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року (колегія суддів у складі судді-доповідача Крусяна А.В., суддів: Єщенко О.В., Яковлєва О.В.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У січні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - відповідач, ГУНП в Одеській області), в якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ від 18.02.2022 № 294 о/с про звільнення його зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів);

1.2. поновити на посаді заступника начальника ГУ НП в Одеській області;

1.3. стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив службу на посаді заступника начальника ГУНП в Одеській області, а наказом ГУНП в Одеській області від 18.02.2022 № 294 о/с звільнений зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII). Наказ про звільнення позивач вважає протиправним та таким, що належить скасувати, оскільки відповідно до переліку змін у штатах Національної поліції, затвердженому наказом Національної поліції від 23.11.2021 № 976 посаду заступника начальника Головного управління скорочено, а уведено рівнозначну посаду заступника начальника Головного управління - начальника управління превентивної діяльності. У поданні про звільнення зі служби в поліції від 17.02.2022 зазначено, що позивачу запропоновано призначення на вакантні посади середнього складу поліції на вибір від яких позивач відмовився, однак рівнозначну посаду заступника начальника Головного управління - начальника управління превентивної діяльності позивачу не запропонували. Неправомірність дій відповідача, на думку позивача, полягає у незаконному звільненні через скорочення штатів, оскільки при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату начальник органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється, чим позбавив можливість позивача реалізувати законне право на подальше проходження служби, що стало підставою звернення до суду з вказаним позовом.

Установлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 полковник поліції, проходив службу в ГУНП в Одеській області та працював на посаді заступника ГУНП в Одеській області.

4. 20.12.2021 позивача попереджено про можливе наступне звільнення у зв`язку з реорганізацією в ГУНП в Одеській області відповідно до наказу Національної поліції України від 23.11.2021 № 976 «Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції».

5. Відповідно до Переліку змін у штатах Національної поліції, затвердженому Наказом Національної поліції від 23.11.2021 № 976, посаду заступника начальника Головного управління скорочено, а уведено рівнозначну посаду заступника начальника Головного управління - начальника управління превентивної діяльності.

6. У поданні до звільнення зі служби в поліції від 17.02.2022 зазначено, що позивачу запропоновано призначення на вакантні посади середнього складу поліції на вибір, від яких позивач відмовився, однак рівнозначної посади позивачу не запропонували.

7. Листом від 30.12.2022 відповідач проінформував позивача, що станом на 18.02.2022 в ГУНП в Одеській області була в наявності одна вакантна посада заступника начальника управління поліції начальник слідчого відділу Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області, яка відповідно до наказу НПУ від 04.12.2015 № 142, зі змінами «Про затвердження Переліку посад молодшого та середнього складу поліції і відповідних їм граничних спеціальних звань» передбачає граничне спеціальне звання «полковник поліції». Однак, зазначена посада не запропонована позивачу.

8. Наказом ГУНП в Одеській області від 18.02.2022 № 294 о/с позивач звільнений зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) Закону № 580-VIII.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

9. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23.01.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано час, продовжений ухвалою суду від 26.01.2023, для усунення недоліків шляхом надання суду: заяви про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об`єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.

10. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2023 визнані поважними причини пропуску строку звернення до суду, позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

10.1. Визнаючи поважними причини пропуску строку звернення до суду із цією позовною заявою, суд першої інстанції насамперед виходив з того, що пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

10.2. Суд першої інстанції констатував, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, а потім неодноразово продовжувався. Зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними та невідворотними (лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1).

10.3. Зваживши на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, відповідно до якої сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв`язку із запровадженням такого, не може вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків, суд цієї інстанції урахував ту обставину, що позивач з самого початку війни і до сьогоднішнього дня активно допомагає Збройним Силам України, активно бере участь у волонтерській діяльності, практично допомагає Національній Гвардії України в обороні Одеського регіону, що підтверджується належними доказами.

10.4. Спираючись на правову позицію Верховного Суду щодо застосування строків під час воєнного стану, викладену у цій же постанові, відповідно до якої при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом, а надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), суд першої інстанції вважав за необхідне зазначити, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55 124 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції.

10.5. Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду, які від обґрунтовував воєнним станом та пов`язаними з ним обставинами, суд цієї інстанції з урахуванням вищевикладеного засновувався на практиці Європейського суду з прав людини щодо тлумачення статті 6 Конвенції, яка містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду:

- рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа Беллет проти Франції (Bellet v. France);

- розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy), Ятрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece)).

- надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (справа «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and оthers v. Spain)).

10.6. Підсумовуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, про доведеність поважності причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом та достатність підстав для визнання судом таких причин поважними, а відтак і наявність підстав для поновлення судом строків, встановлених частиною другою статті 122 КАС України.

11. Розглядаючи подану після відкриття провадження у справі заяву ГУНП в Одеській області про залишення позову без розгляду на підставі частини четвертої статті 123 КАС України з тих мотивів, що суд передчасно визнав поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду, суд першої інстанції ухвалою від 01.03.2023 залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об`єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.

11.1. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 клопотання представника позивача про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом ОСОБА_1 до ГУНП в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу від 18.02.2022 № 294 о/с задоволено, визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду, а у задоволенні клопотання ГУНП в Одеській області про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду - відмовлено, розгляд справи продовжено.

11.2. Вирішуючи вказані клопотання, суд взяв до уваги, що позивач з самого початку війни і до сьогоднішнього дня активно допомагає Збройним Силам України, активно бере участь у волонтерській діяльності, практично допомагає Національній гвардії України в обороні Одеського регіону, що підтверджується належними доказами, а саме: посвідчення Національної Гвардії України про нагородження позивача знаком «За співпрацю», подяки за активну громадську діяльність та вагомий волонтерський внесок в березні 2022 року у матеріально-технічне спорядження особового складу батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Одеській області, за надання гуманітарної допомоги в жовтні 2022 року для батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Одеській області, за надану допомогу в організації та проведенні на волонтерських засадах в червні 2022 року з особовим складом батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Одеській лекції з екстреної домедичної допомоги, за активну громадську позицію, плідну співпрацю та наданий позашляховий автомобіль для виконання бойових завдань військовослужбовцями НОМЕР_1 бригади Національної гвардії України імені ОСОБА_2 , за активну громадську позицію, плідну співпрацю та наданню допомоги у вирішенні питань щодо побутових умов особового складу НОМЕР_1 бригади Національної гвардії України АДРЕСА_1 під час повномасштабної війни рф проти України, за активну громадську позицію, плідну співпрацю та наданню допомоги в обладнанні фортифікаційних споруд НОМЕР_1 бригади Національної гвардії України імені ОСОБА_2 під час повномасштабної війни рф проти України, за активну громадську позицію, вагомий внесок у справу зміцнення оборонної могутності нашої держави, проведення заходів дієвої допомоги підрозділами Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

11.3. Також суд першої інстанції зважив на обставини воєнного стану в Україні та фактичні обставини, які мали місце під час дії воєнного стану (ракетні обстріли, періодичні сигнали «Повітряна тривога», які вимагають перебування особи у безпечному місці відключення електропостачання, перебої мобільного зв`язку та роботи мережі Інтернет, які є загальновідомими обставинами), могли зумовити об`єктивні труднощі для своєчасного подання позовної заяви.

11.4. За оцінкою суду першої інстанції, наведені обставини можуть свідчити про пропуск позивачем строку звернення до суду з поважних причин та є достатньою підставою для поновлення судом строків, встановлених частиною другою статті 122 КАС України.

12. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.05.2023, залишеному без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2023 позов задоволено:

12.1. визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Одеській області від 18.02.2022 № 294 о/с, яким звільнено ОСОБА_1 зі служби в поліції;

12.2. поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУНП в Одеській області;

12.3. стягнуто з ГУНП в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 747064,16 грн з урахуванням податків;

12.4. допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУНП в Одеській області та стягнення з ГУНП в Одеській області на його користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць в розмірі 51285,90 грн з урахуванням податків.

13. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що приписами частини 3 статті 68 Закону № 580-VIII гарантована можливість працевлаштування поліцейського в будь-якому органі (закладі, установі) поліції, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків, у разі скорочення його посади. Необхідним елементом щодо призначення поліцейського на іншу посаду є його згода, надання якої неможливо без його обізнаності із переліком усіх наявних вакантних посад, які пропонуються йому, з урахуванням критеріїв, визначених приписами даної статті.

13.1. За обставинами цієї справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що під час процедури звільнення позивача зі служби в поліції відповідачем порушені трудові гарантії позивача, що виявилося в тому, що позивачу у цій процедурі запропоновано призначення на вакантні посади середнього складу поліції на вибір від яких позивач відмовився, однак, вакантні на той час рівнозначні посади (заступника начальника Головного управління - начальника управління превентивної діяльності, заступника начальника управління поліції - слідчого відділу Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області) йому не запропонували.

13.2. Застосовуючи при вирішенні цього спору висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені, зокрема у постановах від 25.04.2019 у справі № 814/163/17, від 26.06.2019 у справі № 826/14973/16, від 16.10.2020 у справі № 814/2440/16, суди попередніх інстанцій зауважили, що пропозиція усіх наявних вакантних посад є невід`ємним атрибутом належного дотримання процедури звільнення поліцейського з причин скорочення штату у разі реорганізації, в якій визначальними критеріями є досвід роботи, освітній рівень, стан здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків. Водночас у цій справі відповідачем не надано жодних обґрунтувань, чому вказані посади не відповідали кваліфікації та досягненням позивача і чому їх не було йому запропоновано.

13.3. Розраховуючи розмір середнього грошового забезпечення належного позивачу до стягнення у зв`язку із поновленням на посаді через незаконне звільнення суд першої інстанції виходив з того, що заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували місяцю звільнення (грудень 2021 року, січень 2022 року (62 дні) становить 105991,05 грн. Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1709,53 грн.

13.4. За розрахунком суду першої інстанції, загальна тривалість вимушеного прогулу ОСОБА_1 склала 437 днів з 19.02.2022 наступний день після звільнення по 01.05.2023 день винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника. Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 747064,16 грн (437 к.д. х 1709,53 грн) з урахуванням податків.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

14. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ НП в Одеській області звернулося до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою, у якій просили скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

14.1. Ця касаційна скарга подана з підстав неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права згідно з пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

14.2. ГУ НП в Одеській області вважає рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції такими, що не відповідають критеріям законності та обґрунтованості, встановленим положеннями статті 242 КАС України, оскільки судами попередніх інстанції невірно застосовано норми матеріального права - частину другу статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), статтю 68 Закону № 580-VIII та порушено норми процесуального права - статтю 45, частину першу статті 121 та частину п`яту статті 122 КАС України.

14.3. На обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України касатор посилався на те, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій застосували частину п`яту статті 122, частину першу статті 121 КАС України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17.03.2021 у справі № 160/3121/20 в частині оцінки тривалості пропуску строку звернення до суду та від 16.02.2023 у справі № 640/4426/22 в частині оцінки аспектів воєнного стану, жоден з яких не був проаналізований судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи [№420/922/23].

14.4. У взаємозв`язку з наведеним касатор наголосив на тому, що у цій справі [№ 420/922/23] позивачем пропущено встановлений процесуальним законом строк звернення до суду в 11 разів, а суди не надали такій тривалості пропуску строку жодної оцінки як не з`ясовували і питання чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право у межах процесуального строку. При цьому такий значний проміжок часу, через який правовідносини піддалися оцінці судом, негативно впливає на сталі організаційні, трудові та оперативно-службові процеси в ГУНП в Одеській області, що є критичним в умовах запровадження в Україні воєнного стану.

14.5. Спираючись на критерії оцінки поважності пропуску строку звернення до суду з позовом з урахуванням тривалості такого пропуску, визначені Верховним Судом у наведених постановах, касатор наполягав на відсутності підстав для визнання причин пропуску ОСОБА_1 з огляду на таке:

- Одеський окружний адміністративний суд (до якого мав звернутися позивач), не припиняв своєї процесуальної діяльності, а всі засоби комунікації та доступу до суду були постійно забезпеченні не залежно від негативних факторів, спричинених збройною агресією рф;

- Одеська область не перебувала під окупацією, шляхи в межах області не перекривалися, активні бойові дії в Одеській області не велися, будь-яких перешкод на території Одеси у пересуванні, доступі до послуг адвокатури чи суду не існувало, а ракетні обстріли відбувалися так само як і по іншій території нашої держави;

- висновки судів про наявність обставин, які об`єктивно перешкоджали позивачу реалізувати його право звернення до суду із цим позовом у межах визначеного процесуального строку через відключення електроенергії та тривалі ракетні обстріли не ґрунтуються на жодних доказах;

- поза увагою судів попередніх інстанцій залишилася поведінка ОСОБА_1 , який увесь час з моменту звільнення проживав та знаходився в Одеському регіоні і протягом майже 10 місяців не вживав будь-яких заходів пов`язаних з підготовкою звернення до суду із цим позовом, натомість працевлаштувався на роботу помічником ректора ВНЗ, розташованого в Одесі, що було підтверджено відповідними доказами, із заробітною платою, розмір якої навіть більше ніж розмір грошового забезпечення, яке він отримував на службі в Національній поліції України, а також оформив собі пенсію після звільнення, що в сукупності вказує на те, що позивач протягом тривалого часу не вважав свої права порушеними.

14.6. Касатор підкреслив, що відповідно до статті 17 Закону України «Про основи національного спротиву» Національна поліція разом з іншими органами належить до сил безпеки та сил оборони, а структурні підрозділи ГУНП в Одеській області з перших днів повномасштабного вторгнення рф беруть участь в забезпеченні реалізації заходів правового режиму воєнного стану, несуть службу на блокпостах, здійснюють фільтраційні та контрдиверсійні заходи, відряджаються до зони ведення бойових дій, на деокуповані території, здійснюють евакуацію населення, документують воєнні злочини окупантів, займаються розмінуванням тощо, що і є постійною активною участю в обороні.

14.7. З погляду касатора, позивач не довів, а суди попередніх інстанцій не обґрунтували, яким саме чином участь ОСОБА_1 у волонтерській діяльності унеможливила вчасне звернення до суду із цим позовом. Надані позивачем подяки та грамоти не доводять поважності пропуску процесуального строку, натомість, на переконання скаржника, підтверджують той факт, що позивач перебував, як мінімум, в межах держави і на території міста Одеси, був дієздатним, здоровим, активним і у нього було достатньо часу, ресурсів та засобів для продуктивної діяльності, включаючи працевлаштування в іншому місці.

14.8. Поруч із цим касатор просив врахувати Суд, що суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки доводам ГУНП в Одеській області про наявність у діях ОСОБА_1 ознак зловживання своїми процесуальними правами під час звернення до суду із цим позовом. Так, попередньо поданий ОСОБА_1 позов до ГУНП в Одеській області про той самий предмет та з тих самих підстав (справа № 420/406/23), залишений судом першої інстанції без руху з підстав не надання позивачем до позовної заяви та заяви про поновлення строку звернення жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що введення воєнного стану унеможливило звернення позивача до суду, в строки визначені частиною п`ятою статті 122 КАС України, замість усунення визначених судом недоліків позивач відкликав позов шляхом подання заяви про залишення позовної заяви без розгляду та її повернення. Водночас, в день постановлення Одеським окружним адміністративним судом ухвали від 18.01.2023 у справі № 420/406/23 про повернення позовної заяви особі, яка її подала, ОСОБА_1 знову подав до того ж суду позовну заяву до ГУНП в Одеській області про той самий предмет з тих самих підстав. Наведене, на переконання касатора, свідчить про те, що позивач обирав суддю, а подібні дії визнавалися Верховним Судом спробою маніпулювати автоматизованим розподілом справ між суддями та зловживанням процесуальними правами (постанова від 01.12.2022 у справі № 640/36713/21).

14.9. На обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України з посиланням у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 235 КЗпП України, якою передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Однак, судами попередніх інстанцій стягнуто на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 19.02.2022 по 01.05.2023, тобто за 437 днів, що складає період більше одного року.

14.10. Касатор наголосив на тому, що за приписами частини другої статті 235 КЗпП України визначено, що єдиною підставою виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в обсязі більше ніж один рік є розгляд заяви про поновлення на роботі більше одного року не з вини працівника. З погляду скаржника, з наведеної норми слідує, що значення має саме період розгляду справи судом, а не відрізок часу між моментом звільнення до моменту ухвалення рішення. Отже, враховуючи, що справа розглядалася судами не більше одного року, то, на переконання касатора, судами попередніх інстанцій необґрунтовано стягнуто на підставі частини другої статті 235 КЗпП України на користь позивача коштів за час вимушеного прогулу за період більше одного року. Причиною тому, знову ж таки підкреслив касатор, є необґрунтовано тривалий пропуск позивачем строку звернення до суду, що має наслідком покладення на ГУНП в Одеській області колосальних витрат на фінансування особи, яка майже 11 місяців займалася своїми (хоч і соціально корисними) справами, отримувала заробітну плату за основним місцем роботи і додатково пенсію, не бажаючи у складний воєнний період належати до сил оборони. При тому що ці кошти конче необхідні правоохоронній системі України для виконання безпекових заходів, виплати надбавок поліцейським, залученим безпосередньо до участі в бойових діях.

14.11. Скаржник також зауважив, що суди попередніх інстанцій помилилися в розрахунку середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, оскільки не врахували, що оскаржуваним наказом ГУНП в Одеській області від 18.02.2022 № 294 о/с ОСОБА_1 звільнений зі служби з 21.02.2023, натомість розмір середнього грошового забезпечення стягнутий на користь позивача був розрахований за період починаючи з 19.02.2022, тобто з урахуванням трьох днів, коли позивач ще проходив службу в ГУНП в Одеській області і отримував відповідні кошти за свою роботу.

14.12. Касатор наполягав на тому, що ГУНП в Одеській області дотримано процедуру звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 77 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) Закону № 580-VIII та вживалися додаткові заходи задля забезпечення права позивача на працю, а саме були запропоновані наявні вакантні посади в ГУНП для того, щоб він міг продовжити службу в структурі поліції, від яких позивач відмовився. При тому, що позивач не проявляв жодної ініціативи з цього приводу, а пропонування вакантних посад не передбачено нормами спеціального Закону № 580-VIII.

14.13. Щодо висновків судів попередніх інстанцій про той факт, що позивачу не запропоновано рівнозначні посади, касатор наголосив на тому, що посада заступника начальника Головного управління - начальника управління превентивної діяльності не була вакантною, а посада заступника начальника управління поліції - начальника слідчого відділу Одеського РУП № 1 ГУНП в Одеській області не могла бути йому запропонована з огляду на те, що ОСОБА_1 жодного дня не працював ані слідчим, ані керівником органу досудового розслідування (начальником слідчого відділу), не має жодного досвіду застосування кримінального процесуального законодавства, проведення досудового розслідування і вчинення процесуальних дій в межах Кримінального процесуального кодексу України, навичок роботи з Єдиним реєстром досудових розслідувань, а отже, у даному випадку посада керівника органу досудового розслідування йому не могла бути запропонована у зв`язку із повною відсутністю відповідної кваліфікації і досвіду. Більше того, ГУНП в Одеській області неодноразово звертало увагу суду на той факт, що на вказану посаду вже проходила процедуру призначення (погодження) інша особа, яка в подальшому була призначена на цю посаду.

15. Ухвалою Суду від 02.10.2023 визнано поважними підстави пропуску ГУНП в Одеській області строку на касаційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2023 у справі № 420/922/23, поновлено пропущений з поважних причин процесуальний строк та відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою після усунення її недоліків на підставі пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

16. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 12.12.2024, у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Губської О.А., яка входила до складу постійної колегії суддів, визначеної для розгляду цієї справи, з метою дотримання строків розгляду справ, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Єресько Л.О., судді: Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

17. Ухвалою Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 03.10.2023 клопотання пропуску ГУНП в Одеській області про зупинення дії оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій задоволено, зупинено дію рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2023 у справі № 420/922/23 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

18. Не погодившись із доводами касаційної скарги сторона позивача подала Суду письмовий відзив на касаційну скаргу, за змістом якого позивач та його представник просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

18.1. Сторона позивача просила взяти до уваги, що в касаційній скарзі ГУНП в Одеській області, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник обмежився цитуванням окремих частин постанов Верховного Суду у справах № 160/3121/20 та № 640/4426/22 без доведення подібності правовідносин у вказаних справах із справою, що розглядається. Так, за доводами позивача, у першій з указаних справ висновки Суду стосувалися правовідносин, які виникли значно раніше та не враховували всіх подій, що відбувались після 24.02.2022, а в іншій справі - правовідносини стосувалися іншого суб`єктного складу та інших правовідносин щодо яких застосовуються спеціальні норми законодавства про працю та оцінювання результатів службової діяльності державних службовців апарату Міністерства фінансів України.

18.2. Сторона позивача наполягала на поважності причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом та на відповідності висновків судів попередніх інстанцій в частині визнання поважними указаних позивачем причин пропуску строку звернення до суду практиці Європейського суду з прав людини.

19. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 26.09.2025 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог статей 340 та 345 КАС України.

Висновки Верховного Суду, оцінка висновків судів попередніх інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

20. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

21. Спір у цій справі виник у зв`язку з (не)правомірністю звільнення поліцейського за пунктом 4 частини першої статті 77 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) Закону № 580-VIII.

22. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

23. Спірні правовідносини регулюються Законом № 580-VIІI, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

24. Згідно з частиною першою статті 59 цього Закону служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

25. Відповідно до статті 58 Закону № 580-VIІI призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов`язків. Строкове призначення здійснюється в разі заміщення посади поліцейського на період відсутності особи, за якою відповідно до закону зберігається посада поліцейського, та посад, призначенню на які передує укладення контракту.

26. Абзацом 4 пункту 2 частини першої статті 65 Закону № 580-VIII передбачено, що переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації.

27. Статтею 68 Закону № 580-VIII регламентовано порядок призначення поліцейських на посади під час здійснення реорганізації.

28. Відповідно до частини першої статті 68 Закону № 580-VIII у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

29. Частиною другою статті 68 цього ж Закону передбачено, що поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

30. Згідно з частиною третьою статті 68 Закону № 580-VIII поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

31. Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства (частина п`ята статті 68 Закону № 580-VIII).

32. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

33. Згідно з частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

34. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

35. Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

36. Отже вказаною нормою встановлено спеціальний, скорочений строк звернення до суду, який законодавець визнав достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

37. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.12.2021 у справі № 9901/241/21, проаналізувавши положення частини п`ятої статті 122 КАС України, дійшла висновку, що нею встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, однак такі не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.

38. Відповідно до частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

39. Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

40. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

41. У постанові від 05.02.2020 у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.

42. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

43. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

44. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

45. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду та здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.

46. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях вказує на те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

47. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Без наявності строків на процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

48. Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

49. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності та об`єктивності, поведінки сторін, значимості справи та її впливу на суспільні відносини і національну безпеку, а також непереборності обставин, що спричинили пропуск строку.

50. Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

51. Наслідки пропуску строку звернення до суду визначені статтею 123 КАС України.

52. Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

53. Відповідно до частини четвертої статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

54. Системний аналіз процитованих положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача у спірних правовідносинах є надання можливості останньому скористатися правом подати заяву, в якій вказати причини поважності пропущеного строку, які мають бути оцінені судом.

55. Отже, пропущення строків звернення до адміністративного суду не є безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України

56. Водночас строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. При цьому при вирішенні питання щодо дотримання строку на звернення до суду та наявності підстав для його поновлення суд виходить в кожному окремому випадку з наявного обсягу доказів, причин пропуску строку на звернення до суду та враховує індивідуальні особливості кожної окремої справи.

57. За позицією ЄСПЛ вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, від судів вимагається вказувати підстави.

58. Сталою є позиція Верховного Суду про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, необхідно виходити із такого: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

59. Навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку, оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

60. З наведеного випливає, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із відповідним позовом.

61. Процесуальний закон не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин пропуску звернення до адміністративного суду, та не дає визначення терміну «поважні причини». Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення підстав їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

62. Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

63. Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.

64. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

65. Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.

66. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.03.2023 у справі № 600/6782/21-а, від 13.03.2023 у справі № 260/192/21, від 17.03.2021 у справі № 160/3121/20 та інш.

67. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

68. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

69. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

70. Поновлюючи ОСОБА_1 строк звернення до суду із цим позовом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав поважними причини пропуску такого строку з огляду на обставини запровадження на всій території України воєнного стану у зв`язку із збройною агресією рф та фактичні обставини, які мали місце під час дії воєнного стану (ракетні обстріли, періодичні сигнали «Повітряна тривога», які вимагають перебування особи у безпечному місці відключення електропостачання, перебої мобільного зв`язку та роботи мережі Інтернет), а також активну волонтерську діяльність позивача у період між звільненням зі служби в поліції оскаржуваним наказом та моментом звернення до суду про оскарження відповідного наказу ГУНП в Одеській області.

71. За обставинами цієї справи 20.12.2021 позивача попереджено про можливе наступне звільнення у зв`язку з реорганізацією в ГУНП в Одеській області відповідно до наказу Національної поліції України від 23.11.2021 № 976 «Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції».

72. У поданні до звільнення зі служби в поліції від 17.02.2022 зазначено, що позивачу запропоновано призначення на вакантні посади середнього складу поліції на вибір (крім посади заступника начальника Головного управління - начальника управління превентивної діяльності), від яких позивач відмовився.

73. В акті про відмову полковника поліції ОСОБА_1 від призначення на запропоновані йому посади у зв`язку з реалізацією наказу Національної поліції України від 23.11.2021 № 976 від 07.02.2022, з яким ознайомлено позивача, констатовано, що полковник поліції ОСОБА_1 від призначення на запропоновані йому посади відмовився. Поряд із цим йому запропоновано подати рапорт на переведення до інших органів Національної поліції України, закладів та установ Міністерства внутрішніх справ України та повідомлено, що у разі не призначення його на посаду до 20.02.2022, він буде звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII. Відповідний рапорт ОСОБА_1 не подавався відповідачу.

74. Наказом ГУНП в Одеській області від 18.02.2022 № 294 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) Закону № 580-VIII.

75. Згідно з наявною в матеріалах справи розпискою полковника поліції ОСОБА_1 від 21.02.2022, останній особисто 21.02.2022 отримав трудову книжку серії НОМЕР_2 та військовий квиток офіцеру запасу серії НОМЕР_3 , а також завірену належним чином копію наказу ГУНП в Одеській області від 18.02.2022 № 294 о/с про звільнення зі служби в поліції, довідку на військовозобов`язаного від 21.02.2022 № 9/956, повідомлення про заміну облікових даних від 21.02.2022 № 9/955, пам`ятку застереження для поліцейських, державних службовців, які є суб`єктами декларування про дотримання окремих вимог, обмежень та заборон, передбачених Законом України «Про запобігання корупції» при звільненні зі служби/роботи.

76. Отже матеріали справи дозволяють достовірно встановити день, коли позивач дізнався про оскаржуваний наказ та отримав його завірену копію - 21.02.2022.

77. За таких обставин 30 денний строк, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, сплинув 23.03.2022.

78. Суд враховує, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України постановлено ввести в Україні воєнний стан з 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

79. Згідно Рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, прийнятих Радою суддів України від 02.03.2022, судам рекомендовано продовжити процесуальні строки до закінчення воєнного стану в Україні.

80. Проте в подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та триває на даний час, у зв`язку з чим безмежне продовження процесуальних строків до закінчення воєнного стану спричиняє порушення стабільності суспільних відносин.

81. Питання поновлення строку в умовах воєнного стану неодноразово вирішувалося Верховним Судом. Так, з огляду на приписи частини першої статті 10 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», відповідно до якої у період дії воєнного стану, зокрема, не можуть бути припинені повноваження судів, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 указала, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

82. У цьому взаємозв`язку Велика Палата Верховного Суду, зауважила, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.

83. Необхідно зазначити, що, дійсно, введений в Україні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади. Між тим, сама по собі ця обставина, без належного обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов`язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

84. За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

85. Верховний Суд, зокрема, у постанові від 16.02.2023 у справі № 640/4426/22 визначив, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.

86. Застосовуючи наведені критерії до обставин цієї справи, Суд враховує таке.

87. До суду із цим позовом ОСОБА_1 звернувся 18.01.2023, тобто майже через 10 місяців після спливу встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України 30 денного строку для такого оскарження (23.03.2022).

88. Такий значний пропуск строку (майже 10 місяців) вимагає підвищеного стандарту оцінки судом поважності причин його пропуску, з огляду на необхідність дотримання принципу правової визначеності, стабільності публічно-службових правовідносин та балансу інтересів особи та держави.

89. Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх постановах, що вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду, суди повинні надавати оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у тісному взаємозв`язку з тривалістю пропущеного строку, враховуючи встановлені процесуальним законодавством строки звернення до суду в цій категорії спорів.

90. При цьому особа, яка звертається до суду, повинна не абстрактно, а конкретно довести наявність об`єктивних перешкод для звернення до суду протягом розумного строку, обґрунтувати тривалість цих перешкод (чи мали вони безперервний характер та охоплювали весь період пропуску строку, чи були проміжки часу, коли звернення до суду було можливим).

91. Оцінюючи доводи касаційної скарги необхідно врахувати, що Одеський окружний адміністративний суд, до якого ОСОБА_1 мав би звернутися про оскарження його звільнення, не зупиняв свою процесуальну діяльність з моменту введення воєнного стану.

92. Одеська область та місто Одеса не належали до територій, що розташовані в районі проведення воєнний (бойових) дій або які перебували в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

93. Позивач при обґрунтуванні поважності причин пропуску строку звернення до суду не посилався на відсутність доступу до суду, поштового зв`язку, електронних сервісів, як не посилався і на те, що у його випадку мали місце евакуація, втрата ним житла чи документів, перебування на лікуванні тощо.

94. ОСОБА_1 не був мобілізований до лав Збройних Сил України або інших військових формувань та весь час залишався на території міста та, судячи з наданих ним документів, активно займався волонтерською діяльністю, будучи при цьому працевлаштованим в іншому місці. З наведеного слідує, що позивач весь час з моменту звільнення зі служби в поліції до моменту звернення до суду із цим позовом, залишався активним та працездатним.

95. Не применшуючи значення внеску позивача у допомогу Національній гвардії України в обороні Одеського регіону, Суд констатує, що його активна волонтерська діяльність не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки така обставина не має об`єктивного та непереборного характеру і не позбавляє особу можливості своєчасно реалізувати право на судовий захист.

96. Матеріалами справи підтверджується, що перший адвокатський запит щодо підстав звільнення ОСОБА_1 , в якому адвокатом вказано, що ним 05.12.2022 укладено угоду про надання правової допомоги в інтересах ОСОБА_1 , направлений до ГУ НП в Одеській області 09.12.2022. Відповідь на цей запит відповідачем надано 15.12.2022. Другий адвокатський запит до ГУ НП в Одеській області з приводу обставин звільнення ОСОБА_1 (чим були обумовлені зміни у штатах Національної поліції, чи пропонувалися ОСОБА_1 рівнозначні посади, які вакантні посади, що передбачають граничне звання «полковник поліції» були наявні в ГУ НП в Одеській області станом на момент звільнення позивача тощо) направлений до ГУ НП в Одеській області 21.12.2022, відповідь на який відповідачем надана 30.12.2022.

97. Зі змісту позовної заяви слідує, що підстави позову обґрунтовані обставинами, повідомленими у вказаних відповідях на адвокатські запити.

98. Матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що позивач з моменту, коли він дізнався про своє порушене право (21.02.2022), та до моменту укладення 05.12.2022 з адвокатом договору про надання правової допомоги, вчиняв, чи принаймні намагався вчиняти дії з метою своєчасного (протягом розумного строку з урахуванням обставин воєнного стану) оскарження наказу ГУ НП в Одеській області, і що ці дії були пов`язані із готуванням до звернення до суду із підтвердженням відповідними доказами. Позивач не наводив таких доводів ані під час звернення із позовом до суду першої інстанції, ані під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

99. Сукупність обставин у цій справі вказує на те, що у спірний період ОСОБА_1 не було вчинено усіх залежних та можливих від нього дій, які б свідчили про бажання та дійсний намір реалізації наданих законом процесуального права на подання адміністративного позову. Така поведінка позивача не може бути визнана сумлінною.

100. Велика Палата Верховного Суду визначила, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22).

101. Водночас триваюча пасивна поведінка особи, яка має намір звернутися до суду, не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

102. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22).

103. У цьому аспекті необхідно підкреслити, що місячний строк звернення до суду, визначений частиною п`ятою статті 122 КАС України, обчислюється саме з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а не з дня коли особа почала уважати, що її права порушені. Отримання відповідей на адвокатські запити не змінюють момент, з якого позивач дізнався чи повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України.

104. Висновки суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, про визнання поважними причин пропуску строку звернення позивачем із цим позовом до суду з урахуванням фактичних обставини, які мали місце під час дії воєнного стану (ракетні обстріли, періодичні сигнали «Повітряна тривога», які вимагають перебування особи у безпечному місці відключення електропостачання, перебої мобільного зв`язку та роботи мережі Інтернет) не ґрунтуються на досліджених доказах у тісному взаємозв`язку з тривалістю пропущеного строку.

105. Матеріали справи не містять відомостей про те, що вказані обставини носили безперервний характер протягом усього строку, пропущеного позивачем.

106. Наведене дає підстави для висновку про відсутність об`єктивно непереборних та пов`язаних із дійсно істотними перешкодами чи труднощами обставин, які перешкоджали б своєчасному (протягом розумного строку) зверненню позивача до суду із цим позовом, оскільки у нього існувала об`єктивна можливість та ніщо правдиво йому не заважало реалізувати своє право на оскарження наказу відповідача у встановлений законом строк, але він цього не зробив.

107. Крім того, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», відповідно до якої судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, в тому числі до інформації, визначеної статтею 7 цього Закону, Судом з`ясовано, що ОСОБА_1 , перед зверненням до суду із цим позовом, вже звертався до Одеського окружного адміністративного суду з аналогічною позовною заявою до ГУНП в Одеській області про той самий предмет та з тих самих підстав (справа № 420/406/23), яка ухвалою суду першої інстанції від 09.01.2023 була залишена без руху з тих мотивів, що до клопотання про поновлення строку звернення до суду з посиланням на воєнний стан позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що введення воєнного стану унеможливило звернення позивача до суду, в строки визначені частиною п`ятою статті 122 КАС України, з наданням останньому 10-денного строку для усунення недоліків шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску або зазначення інших підстав для поновлення строку звернення до суду.

108. З відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень слідує, що ОСОБА_1 , замість усунення встановлених судом недоліків, подав заяву про залишення позовної заяви без розгляду. Ухвалою суду першої інстанції від 18.01.2023 вказана заява була задоволена, позовна заява (справа № 420/406/23) залишена без розгляду.

109. Ця позовна заява подана до того ж суду 18.01.2023, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду.

110. Подібні дії особи, яка зверталася до суду із кількома аналогічними позовними заявами, визнавалися Верховним Судом спробою маніпулювати автоматизованим розподілом справ між суддями та зловживанням процесуальними правами (зокрема, постанова від 01.12.2022 у справі № 640/36713/21).

111. Зрештою оцінка змісту обставин справи, хронології та послідовності дій позивача перед зверненням до суду свідчать про те, що цей строк був пропущений через відсутність його зусиль, особливо з огляду на встановлену судом реальну своєчасну обізнаність позивача про прийнятий відповідачем оскаржуваний наказ про його звільнення. Пропуск строку звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.

112. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права в частині передчасного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду та необґрунтованого поновлення такого строку без наявності на те поважних причин, що не залежали від волевиявлення особи, яка звертається до суду із позовом, та пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду, без урахування тривалості строку, який пропущено, та поведінки позивача протягом цього строку, а суд апеляційної інстанції ці порушення не усунув.

113. Таким чином, доводи касаційної скарги ГУНП в Одеській області, які слугували підставою відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі, а касаційна скарга підлягає задоволенню в частині цих доводів.

114. Згідно з частиною першою статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

115. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу, якими передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

116. Ураховуючи наведене, позовна заява ОСОБА_1 до ГУ НП в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає залишенню без розгляду.

117. Поряд із цим, Суд зазначає, що залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду адміністративним судом справи без прийняття рішення суду по суті спору.

118. Щодо інших доводів касаційних скарг ГУ НП в Одеській області в частині порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спірних правовідносин по суті спору, то з огляду на те, що колегія суддів дійшла висновку про залишення позову без розгляду, подальша правова оцінка таких доводів у цьому випадку не матиме юридичного значення.

119. Наведене свідчить про відсутність підстав для формування Верховним Судом висновків щодо застосування норм матеріального права у цій справі, як про те зазначало ГУ НП в Одеській області у касаційній скарзі.

120. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 240 262 341 349 354 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області задовольнити частково.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року у справі № 420/922/23 скасувати.

3. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов