Матеріальне забезпечення дитини одним з батьків не може свідчити про свідоме ухилення іншого з батьків від виконання батьківських обов`язків. (ВС КЦС № 486/341/22 від 27.06.2023 р.)

Фабула судового акту: Батько намагався позбавити батьківських прав матір свого сина. Додавав і довідки з навчальних та медичних закладів, викликав свідків, навіть надав постанову, якою матір притягнуто до адміністративної відповідальності - буцімто за те що вона вдарила сина коли син не слухався (однозначно батько клопотав про відкриття справи про адмінправопорушення). Водночас позбавити батьківських прав матір у нього не вийшло - відмовив і суд першої інстанції, і апеляційний суд. Це його не зупинило, і він звернувся до касаційної інстанції.

ВС КЦС, вкотре пояснив основні моменти, які дають право суду позбавляти батьківських прав особу (на жаль не всі суди враховують ці позиції, дуже часто ними просто нехтують - несправедливо вирішуючи дитині долю):

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Щодо судової практики:

• У постанові ВС від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».
• У постанові ВС від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Отже, у цій справі: Судами обґрунтовано встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази винної поведінки відповідача, як матері, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, які б свідчили про її умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо сина. Відповідач не відмовляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки, бажає спілкуватися з дитиною (сином). Матеріальне забезпечення дитини батьком не може свідчити про свідоме ухилення матері від виконання батьківських обов`язків.

При цьому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахував наявність між сторонами (батьками дитини) певного конфлікту, що також має наслідком обмеження відповідача здійснити заходи щодо виконання своїх батьківських обов`язків відносно сина.

Разом із цим, суди обґрунтовано не взяли до уваги постанову щодо притягнення матері до адміністративної відповідальності, якою встановлено факт завдання відповідачем сину ударів. За цією постановою у зв`язку із щирим каяттям матері, відсутністю будь-яких тяжких наслідків від вчиненого правопорушення, визнано вчинене відповідачем правопорушення малозначним та звільнено її від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням; провадження у справі закрито. Разом із цим, вона на час подання даного позову та на час розгляду цієї справи судами вважалася особою, яка не була піддана адміністративному стягненню, оскільки докази нового (повторного) вчинення нею фізичного або психологічного насильства щодо сина у справі відсутні.

Інші належні та допустимі докази на підтвердження жорстокого поводження з сином, у справі відсутні. Також відсутні і докази засудження відповідача за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо сина.

Судами також правильно не взято до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав як недостатньо обґрунтований. Зокрема, у висновку не наведено мотивів про: причин усунення відповідача від утримання та виховання дитини; ставлення дитини до матері та матері до дитини на час складання висновку. Сам по собі висновок про доцільність позбавлення батьківських прав не є достатнім доказом, який беззаперечно підтверджує наявність підстав для позбавлення мати батьківських прав за відсутності інших належних доказів.

Отже, ВС підстави, передбачені ч.1 ст. 164 СК України для позбавлення матері батьківських прав, відсутні.

Аналізуйте судовий акт: Факт створення небезпеки для життя і здоров`я дитини та ухилення обох батьків від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини - стали підставами для позбавлення їх батьківських прав (ВС КЦС справа №203/3505/19 від 26.01.2022 р.);

При відібранні дитини, якщо вона не може бути передана другому з батьків, переважне право мають, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі, мачуха, вітчим, а якщо ні - тоді вже дитина передається органу опіки та піклування. (ВС КЦС справа №308/12188/18 від 03.05.2022 р.);

Суд врахував бажання батька спілкуватись із дитиною, конфлікт із матір’ю і - для забезпечення якнайкращих інтересів дитини, зокрема права на спілкування з обома батьками - відмовив у позбавленні батька батьківських прав. (ВС КЦС, справа №215/3495/21 від 13.03.2023 р.);

Висновок судово-генетичної експертизи (ДНК) має важливе значення в процесі встановлення факту батьківства, проте його необхідно оцінювати урахуванням інших доказів у їх сукупності (ВС КЦС, справа № 592/4443/17 від 30.05.2023 р.).

Постанова

Іменем України

27 червня 2023 року

м. Київ

справа № 486/341/22

провадження № 61-180св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_1 ,відповідач третя особа - - ОСОБА_2 , орган опіки та піклування Южноукраїнської міської ради Миколаївської області,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 15 вересня 2022 року в складі судді Далматової Г. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року в складі колегії суддів Самчишиної Н. В., Лівінського І. В., Серебрякової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У квітні 2022 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі також - відповідач), третя особа - орган опіки та піклування Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що з 04 лютого 2011 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 . Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 жовтня 2014 року шлюб між ними розірвано. Під час перебування у шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_5

20 вересня 2017 року рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради № 271 визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 із позивачем (батьком). Відповідач не піклується про сина, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами сина, станом здоров`я, не піклується про фізичних і духовний розвиток дитини, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток. Під час зустрічі відповідач застосовує до сина силу та заподіює йому тілесні ушкодження, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню сином загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання сином освіти. Дитина знаходиться на утриманні позивача.

Така поведінка відповідача свідчить про ухилення від виховання дитини матір`ю, свідомого нехтування, невиконання нею батьківських обов`язків по відношенню до сина. Позивач просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 15 вересня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факту ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків. Відповідач бажає приймати участь у вихованні, спілкуванні та утриманні сина.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 15 вересня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився із судом першої інстанції про відсутність належних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина у зв`язку із ухиленням від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. Суди встановили, що відповідач не відмовляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки, бажає спілкуватися з дитиною. Матеріальне забезпечення дитини батьком не може свідчити повною мірою про ухилення матері від виконання батьківських обов`язків. У матеріалах справи відсутні достатні докази винної поведінки відповідача, як матері, свідомого нехтування нею батьківськими обов`язками та умисного ухилення від їх виконання. З урахуванням обставин справи місцевий суд дійшов правильного висновку, що у справі недостатньо доказів для застосування до відповідача як матері крайнього заходу впливу - позбавлення батьківських прав відносно сина, а тому позовні вимоги про позбавлення батьківських прав не можуть бути задоволені.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

26 грудня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вялова І. М. надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Южноукраїнського районного суду Миколаївської області від 15 вересня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року. У касаційній скарзі вона просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 13 березня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Южноукраїнського районного суду Миколаївської області від 15 вересня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 15 вересня 2022 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року позивач вказує про застосування в оскаржуваних судових рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 724/743/15-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21. Крім того, зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиція інших учасників

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи до суду не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 лютого 2011 року.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 жовтня 2014 року в справі № 486/1672/14-ц шлюб між сторонами розірвано.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради № 271 від 20 вересня 2017 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , з батьком - ОСОБА_1 .

Відповідно до копії довідки № 80 від 07 серпня 2017 року ОСОБА_5 знаходився на стаціонарному лікуванні КЗ «Южноукраїнська міська лікарня». Доглядав за дитиною батько ОСОБА_1 .

Згідно із характеристикою на батька ОСОБА_5 - учня бальних танців БК «Енергетик», батько ОСОБА_1 приводить та забирає сина на заняття; регулярно та вчасно здійснює оплату за танці; цікавиться вмінням та досягнення дитини.

Відповідно до копії характеристики батька вихованця групи № 5 Дитячого навчального закладу № 8 (ДНЗ № 8) ОСОБА_5 , його батько ОСОБА_1 приймав участь у житті та вихованні сина. Взаємовідносини між татом і сином налагоджені.

Відповідно до копії довідки ДНЗ № 8 в останні місяці (травень - вересень 2017 року) перебування ОСОБА_5 у дошкільному закладі, мама хлопчика ОСОБА_4 до життя дитини в ДНЗ інтересу не проявляла. Вихованням хлопчика займався тато.

Згідно копій довідок № 30 від 05 березня 2018 року, № 256 від 14 січня 2019 року та № 20 від 02 лютого 2021 року, виданих Южноукраїнською ЗОШ № 4, протягом 2017-2018 років, 2018-2019 років мати ОСОБА_5 - ОСОБА_2 періодично приходила до школи, спілкувалася з вчителями, була присутня на батьківських зборах, але жодного разу не приводила і не забирала дитину додому, а протягом 2020-2021 року - не приходила до школи, жодного разу не приводила і не забирала дитину додому.

У копії довідки № 48 від 29 березня 2022 року Южноукраїнської ЗОШ № 4 зазначено, що мати учня 5-Б класу ОСОБА_5 - ОСОБА_2 з 01 вересня 2021 року до лютого 2022 року навчального року не приходила до школи, жодного разу не приводила та не забирала дитину додому; вихованням хлопчика займається тато.

Постановою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 25 жовтня 2017 року в справі № 486/1145/17 ОСОБА_2 звільнено від адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства) за фактом події 18 липня 2017 року у квартирі АДРЕСА_1 , а саме, вчинення фізичного насильства відносно її малолітнього сина ОСОБА_5 (відповідач двічі вдарила сина, який себе погано поводив). ОСОБА_2 . За цією постановою у зв`язку із щирим каяттям відповідача, відсутністю будь-яких тяжких наслідків від вчиненого правопорушення, визнано вчинене відповідачем правопорушення малозначним, її було звільнено від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням; провадження у справі закрито.

Згідно копії довідки лікаря-хірурга хворий ОСОБА_5 , перебував на амбулаторному лікування з 19 липня 2017 року з діагнозом множинні поверхневі осадження шкіри спини.

За довідкою професорського медичного центру від 24 липня 2017 року на прийоми до лікаря-стоматолога у серпні-вересні 2016 року та квітні 2017 року ОСОБА_5 приходив завжди у супроводі батька.

Відповідно до копії довідки № 75431 дитина ОСОБА_5 відвідував дитячий садок у супроводі батька ОСОБА_1 .

Згідно копії договору про надання освітніх послуг від 14 лютого 2022 року ТОВ «АТМОСФЕРНА ШКОЛА» уклало із ОСОБА_1 договір з метою надання освітніх послуг з навчання.

Згідно із копіями двох платіжних доручень від 15 липня 2020 року на суму 2 500,00 грн та від 28 жовтня 2020 року на суму 1 000,00 грн, зазначені кошти перераховані відповідачем на рахунок, відкритим позивачем на ім`я дитини ОСОБА_5 в АТ «Державний ощадний банк України» Вказаний факт позивач не заперечував.

На фотокартках, які долучила відповідач до справи, зображені ОСОБА_2 із сином та син із дочкою, усміхнені. Позивачем долучено до справи фотокартки сина та його із сином.

Згідно відповіді Южноукраїнського міського центру соціальних служб ОСОБА_2. з будь-яких питань щодо малолітнього сина ОСОБА_5 не зверталася.

Відповідно до відповіді на запит від 05 липня 2022 року ОСОБА_2 не зверталась до служби у справах дітей Южноукраїнської міської ради із заявами щодо визначення способу участі матері у вихованні та спілкуванні, в тому числі з питань встановлення графіку зустрічей із сином ОСОБА_5 .

Будь-яких відомостей про негативну характеристику відповідача за місцем проживання та роботи матеріали справи не містять.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 показали, що відповідач не проявляла бажання спілкуватися з сином. Свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 показали, що відповідач завжди проявляла увагу до сина.

Допитаний малолітній ОСОБА_5 пояснив, що раніше спілкувався із мамою, але тепер уникає спілкування з нею, він не може їй вибачити продаж його «бєговела», коли йому було ще три роки, а також того, що цього року (29 травня 2022 року) мати не привітала його з Днем народження. Йому подобається проживати із батьком.

Згідно з висновком Южноукраїнської міської ради, затвердженим рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради № 205 від 27 липня 2022 року, ОСОБА_2 доцільно позбавляти батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

Згідно зі статтею 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально й морально заохочує, підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

За частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).

ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 посилався, зокрема, на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню сина, не приймає участі у його житті, не забезпечує необхідного утримання дитини, не спілкується з ним, здійснила фізичне насильство щодо дитини.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.

Судом першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, обґрунтовано встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази винної поведінки відповідача, як матері, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, які б свідчили про його умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо сина ОСОБА_5 . Відповідач не відмовляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки, бажає спілкуватися з дитиною (сином). Матеріальне забезпечення дитини батьком не може свідчити про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

При цьому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахував наявність між сторонами (батьками дитини) певного конфлікту, що також має наслідком обмеження відповідача здійснити заходи щодо виконання своїх батьківських обов`язків відносно сина.

Разом із цим, суди обґрунтовано не взяли до уваги постанову суду від 25 жовтня 2017 року в справі № 468/1145/17 (щодо притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП), якою встановлено факт завдання відповідачем сину ударів 18 липня 2017 року. За цією постановою у зв`язку із щирим каяттям ОСОБА_12 , відсутністю будь-яких тяжких наслідків від вчиненого правопорушення, визнано вчинене відповідачем правопорушення малозначним та звільнено її від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням; провадження у справі закрито. Разом із цим, в силу статті 39 КУпАП відповідач на час подання даного позову та на час розгляду цієї справи судами вважалася особою, яка не була піддана адміністративному стягненню, оскільки докази нового (повторного) вчинення нею фізичного або психологічного насильства щодо сина у справі відсутні.

Інші належні та допустимі докази на підтвердження жорстокого поводження з сином, у справі відсутні. Також відсутні і докази засудження відповідача за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо сина.

Судами також правильно не взято до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав як недостатньо обґрунтований. Зокрема, у висновку не наведено мотивів про: причин усунення відповідача від утримання та виховання дитини; ставлення дитини до матері та матері до дитини на час складання висновку. Сам по собі висновок про доцільність позбавлення батьківських прав не є достатнім доказом, який беззаперечно підтверджує наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав за відсутності інших належних доказів.

Верховний Суд зазначає, що висновок органу опіки та піклування є одним із доказів, який відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює у взаємному зв`язку з іншими доказами у справі.

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, на підставі правильно оцінених доказів, зробив обґрунтований висновок про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

З огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, Верховний Суд погоджується з висновками судів про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 724/743/15-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 724/743/15-ц Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із такого. Як встановлено судами, малолітній ОСОБА_5 після смерті його матері, ОСОБА_7, проживає та виховується у сім`ї його рідного дядька ОСОБА_4. Разом з цим у наявному у матеріалах справи висновку органу опіки та піклування Вижницької райдержадміністрації від 24 березня 2015 року немає відомостей про обстеження умов місця проживання ОСОБА_4, з яким на час розгляду справи проживає ОСОБА_5, також умов проживання його батька ОСОБА_6. Крім того, відповідно до частини другої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 року, на час розгляду справи досяг десятирічного віку. Суди на наведені норми матеріального права уваги не звернули, належним чином не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, а саме, в яких умовах проживає сім`я рідного дядька ОСОБА_5 - ОСОБА_4 та його батько ОСОБА_6, а відповідно, в яких умовах буде проживати та виховуватися дитина, та не заслухали думки самого ОСОБА_5.

У справі № 661/2532/17 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду (про відмову у позбавлення батьківських права відповідача щодо сина) та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, вказав таке. Апеляційний суд не погоджуючись з висновками суду першої інстанції не дослідив можливості відповідача фінансово забезпечувати свого неповнолітнього сина, в тому числі, підстави не влаштування відповідача на певну роботу з такою метою, наявність вини в цьому відповідача. Подібні дії відповідача можуть бути розцінені як ухилення від ефективного виконання своїх батьківських обов`язків, що може бути підставою застосування статті 164 СК України. Відсутність протиправних дій відповідача стосовно сина не виключає дію пункту 4 частини першої статті 164 СК України. Факт перебування відповідача на зазначеному диспансерному обліку з діагнозом «Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю. Синдром залежності» не спростовано. Апеляційний суд формально підійшов до вивчення цього питання в контексті пункту 4 частини першої статті 164 СК України. Разом з тим, обставини наявності у відповідача хронічного алкоголізму повинні підтверджуватись відповідним медичним висновком. Матеріалами справи не підтверджується, що відповідач після 12 жовтня 2017 року та до моменту прийняття постанови Апеляційного суду Херсонської області від 26 вересня 2018 року звертався до суду з метою усунення перешкод у його спілкуванні з неповнолітнім сином, попри заяви про наявність таких перешкод та право, передбачене частиною першою статті 159 СК України. Сумніви апеляційного суду в обґрунтованості висновку органу опіки від 19 січня 2018 року самі по собі не можуть бути підставою для встановлення фактичної відсутності будь-яких підстав для позбавлення батьківських прав. Відповідач не був позбавлений права надати необхідні пояснення, які б спростовували ці висновки безпосередньо у судовому засіданні, оскільки не орган опіки Новокаховської міськради приймає рішення про позбавлення батьківських прав, а суд, який наділений правом не приймати відповідні висновки до уваги згідно із частиною шостою статті 19 СК України. Однак матеріали справи не вказують на належне спростування відповідачем, зокрема обставин, які передбачають застосування пункту 2 та 4 частини першої статті 164 СК України. Апеляційний суд, вказавши на відсутність з`ясування думки дитини у справі, сам не з`ясовував таку думку з метою повного встановлення обставин справи.

У справі № 398/4299/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина вказав, зокрема, таке. Позбавивши заявника батьківських прав, суди взяли до уваги аргументи, надані матір`ю дитини, врахували те, що неповнолітній син сторін є особливою дитиною, їй діагностовано аутизм, сприйняття світу вона здійснює виключно через контакт з матір`ю та її психоемоційний стан. Контакту з батьком у дитини немає і відповідач не вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, не цікавиться її станом здоров`я, не виявляє будь-якої турботи про дитину, не надає матеріальної підтримки. Для лікування дитини позивачу рекомендовано виїжджати за межі України, проте, оскільки відповідач не підтримує спілкування з дитиною, місцеперебування його невідоме, то неможливо отримати дозвіл відповідача на виїзд з дитиною за кордон. Ухваливши рішення про задоволення позову, з урахуванням доказів, які є в матеріалах справи, суди дійшли висновку, що відповідач дитиною не цікавиться. Відповідач не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо сина.

У справі № 149/2510/21 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та постановляючи нове рішення щодо позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина, вказав таке. Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи позовну вимогу про позбавлення батьківських прав, не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові, наведеній заявником у касаційній скарзі, не дотрималися принципу змагальності цивільного судочинства, не врахували докази, подані позивачем на підтвердження доводів про те, що поведінка відповідача після ухвалення попереднього рішення про відмову в позові про позбавлення батьківських прав не змінилася та він продовжує ухилятися від виконання батьківських обов`язків і такі порушення є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового про задоволення позову в частині вимоги про позбавлення батьківських прав, що відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.

Колегія суддів також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Таким чином, аргументи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених позивачем у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.

Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).

Судами повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 15 вересня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук