При відібранні дитини, якщо вона не може бути передана другому з батьків, переважне право мають, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі, мачуха, вітчим, а якщо ні - тоді вже дитина передається органу опіки та піклування. (ВС КЦС справа №308/12188/18 від 03.05.2022 р.)

Фабула судового акту: До суду у цій справі звернувся орган опіки та піклування (далі - ООП), з позовом про відібрання дитини від батька без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Все почалося з того, що на адресу служби у справах дітей звернувся керівник гімназії з повідомленням, що неповнолітня дитина постраждала від жорстокого поводження зі сторони свого батька. Про це у заклад повідомила бабуся неповнолітньої дитини, яка викликала поліцію за їх адресою. У ході перевірки зазначених фактів дитина підтвердила, що її батько неодноразово знущався над нею без поважних на те причин, застосував та застосовує до неї фізичне насильство, яке проявляється у побитті руками, ногами, постійно кричить і принижує, закриває у кімнаті, забороняє спілкуватися з її друзями та однолітками.

З огляду на підозру вчинення батьком психологічного та фізичного насильства відносно дитини та відповідно до розпорядження міського голови було вирішено: терміново провести відібрання неповнолітньої від її батька, як дитини, яка опинилася в умовах, які є загрозливими для її життя та здоров`я; влаштувати дитину у сім`ю її родичів, оскільки мати дитини у той час перебувала поза межами території України, а дитина виявила бажання проживати у родичів по лінії матері (дідусь, бабуся, молодша сестричка).

Рішенням міськрайонного суду позов ООП задоволено повністю: дитину відібрано від батька, аліменти вирішено стягувати. Проте, апеляційний суд, відмовив у позові, бо ООП при зверненні до суду з позовом про відібрання дитини від батька без позбавлення батьківських прав не вказав, кому саме належить передати дитину.

При розгляді справи в суді касаційної інстанції, ВС КЦС не погодився із таким висновком апеляційного суду, мотивуючи наступним:

Відповідно до ч.1 ст.170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених п. 2-5 ч.1 ст. 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Згідно з п. 2-5 ч.1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Основні підстави для відібрання дитини зазначені у ч.1 ст. 164 СК України. Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у вищенаведеній ч.1 ст. 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Отже у цій справі: Ухвалюючи рішення про відібрання малолітньої дитини від відповідача без позбавлення останнього батьківських прав, суд першої інстанції виходив із доведеності позивачем факту того, що він вчиняє відносно своєї неповнолітньої доньки, фізичне та психологічне насильство, внаслідок чого дитина боїться свого батька і не бажає повертатися до нього. Зазначене у судовому засіданні підтвердила й сама неповнолітня дитина.

Тому, ВС КЦС погодився з висновком суду першої інстанції про відібрання дитини від батька без позбавлення останнього батьківських прав, оскільки така міра відповідає найкращим інтересам дитини.

Посилання апеляційного суду на те, що суд першої інстанції при вирішенні питання про відібрання дитини від батька без позбавлення батьківських прав всупереч положенням ст.170 СК України не вказав, кому саме передається дитина, а тому відмовив у задоволенні позову, є помилковими, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував якнайкращі інтереси дитини, яка внаслідок вчинення відносно неї фізичного та психологічного насильства, боїться свого батька і не бажає повертатися до нього. При цьому апеляційний суд сам міг уточнити висновок міськрайонного суду, але не зробив цього.

Ще у позовній заяві та у касаційній скарзі ООП, зазначав, що розпорядженням міського голови, доручено влаштувати малолітню дитини у сім`ю родичів, з чим мати дитини, яка проживала за межами території України, погодилася, а інші можливості (щодо баби, діда тощо) з`ясовуються.

Отже, тлумачення ст. 4, ч.1 ст. 170 СК України дає змогу дійти висновку про те, що у разі неможливості (у тому числі, на час пред`явлення позову і вирішення справи) передати дитину родичам, то дитина передається органу опіки та піклування для вжиття заходів щодо захисту особистих та майнових прав дитини й забезпечення тимчасового влаштування дитини.

Зазначене повністю узгоджується із положеннями ч.4,5 ст. 167 СК України, згідно з якими, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим; якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу опіки та піклування.

Відповідні роз'яснення органам опіки та піклування надано Державним департаментом з усиновлення та захисту прав дитини у п. 2 Листа від 24 лютого 2010 року № 4.1/6-49/630. Також подібних правових висновків дійшов Касаційний цивільний суду у складі Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 473/1555/19, провадження № 61-22786св19.

Разом з тим, ВС КЦС зауважив, що відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав є тимчасовим заходом на відміну від позбавлення цих осіб батьківських прав, яке має безстроковий характер. Тому якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини, при цьому суд керується інтересами дитини (ч.3 ст.170 СК України).

Аналізуйте судовий акт: Відсутність бажання брати участь у вихованні та утриманні дитини через вади її характеру не є підставою для скасування усиновлення (ВС КЦС №175/1713/20 від 23.06.2022 р.);

Враховуючи право дитини знати свого батька та реалізувати спадкові права, жінка, що народила в шлюбі, може оспорити батьківство, навіть якщо біологічний батько не встиг подати заяву про батьківство (ВС КЦС №336/1357/16-ц від 07.07.2021 р.);

Батько за походженням, чия дитина усиновлена іншим чоловіком, не зобов’язаний утримувати таку дитину до досягнення нею повноліття. Такий обов'язок покладається на усиновителя. (ВС КЦС справа №522/5039/21 від 31.08.2022 р.);

Особа, яка свідомо змінює країну проживання, не приймає участі у вихованні дітей та у виконанні батьківських обов'язків може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини (ВС КЦС №520/8264/19від 26.04.2022 р.).

Постанова

Іменем України

03 травня 2022 року

м. Київ

справа № 308/12188/18

провадження № 61-19974 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів:Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - виконавчий комітет Ужгородської міської ради Закарпатської області, як орган опіки та піклування, яке діє в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_1 ;

відповідач -ОСОБА_2 ;

третя особа-ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області,

як органу опіки та піклування, яке діє в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_1 , на постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року у складі колегії суддів:

Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю., Джуги С. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року виконавчий комітет Ужгородської міської ради Закарпатської області (далі - ВК Ужгородської міської ради Закарпатської області), як орган опіки та піклування, який діє в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до суду

з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 ,

про відібрання дитини від батька без позбавлення батьківських прав

та стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що 09 жовтня 2018 року на адресу служби

у справах дітей від Лінгвістичної гімназії ім. Т. Г. Шевченка надійшло повідомлення про неповнолітню дитину - ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка постраждала від жорстокого поводження

зі сторони свого батька - ОСОБА_2 . Так, 08 жовтня 2018 року бабуся неповнолітньої ОСОБА_1 - ОСОБА_4 (мати відповідача) повідомила адміністрацію навчального закладу про те, що 06 жовтня

2018 року вона викликала поліцію на адресу: АДРЕСА_1 ,

у зв`язку з учиненням насильства фізичного та психологічного характеру над її онукою - ОСОБА_1 її батьком - ОСОБА_2 . У ході перевірки зазначених фактів дитина підтвердила, що її батько неодноразово знущався над нею без поважних на те причин, застосував та застосовує до неї фізичне насильство, яке проявляється у побитті руками, ногами, постійно кричить і принижує, закриває у кімнаті, забороняє спілкуватися з її друзями та однолітками.

З огляду на підозру вчинення батьком психологічного та фізичного насильства відносно дитини та відповідно до розпорядження Ужгородського міського голови від 10 жовтня 2018 року № 453 комісією

з питань захисту прав дитини ВК Ужгородської міської ради Закарпатської області було вирішено: терміново провести відібрання неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від її батька -

ОСОБА_2 , як дитини, яка опинилася в умовах, які є загрозливими для її життя та здоров`я; влаштувати дитину у сім`ю її родичів, оскільки мати дитини - ОСОБА_3 у той час перебувала поза межами території України, а дитина виявила бажання проживати у родичів по лінії матері (дідусь, бабуся, молодша сестричка).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 16 жовтня 2018 року у справі № 308/11661/18 частково задоволено заяву органу опіки та піклування - ВК Ужгородської міської ради Закарпатської області. Застосовано до ОСОБА_2 на період протягом чотирьох місяців обмежувальний припис у вигляді заборони спілкуватися

з неповнолітньою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

та наближатися до місця її перебування ближче, ніж на 100 м. Направлено ОСОБА_2 до Департаменту соціального захисту населення Закарпатської обласної державної адміністрації на проходження програми для кривдників строком на чотири місяці.

Згідно з висновку від 25 жовтня 2018 року № 510/34-26 орган опіки та піклування - ВК Ужгородської міської ради Закарпатської області вважав за доцільне відібрати неповнолітню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

без позбавлення його батьківських прав.

З огляду на викладене, ВК Ужгородської міської ради Закарпатської

області, як орган опіки та піклування, яке діє в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уточнивши позовні вимоги, просив суд:

- відібрати неповнолітню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від її батька - ОСОБА_2 , який зареєстрований та проживає

за адресою: АДРЕСА_2 , без позбавлення батьківських прав;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь органу опіки та піклування -

ВК Ужгородської міської ради Закарпатської області аліменти на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 від усіх видів його заробітку, але не менше 100% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та до досягнення нею повноліття.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 27 листопада 2020 року у складі судді Придачука О. А. позов

ВК Ужгородської міської ради Закарпатської області, як органу опіки

та піклування, яке діє в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , задоволено.

Відібрано неповнолітню - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від її батька - ОСОБА_2 , без позбавлення останнього батьківських прав. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ВК Ужгородської міської

ради Закарпатської області, як органу опіки та піклування, аліменти

у розмірі 1/4 від усіх видів його заробітку, але не менше 100% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення позивача до суду - з 25 жовтня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що

ОСОБА_2 вчиняє відносно своєї неповнолітньої доньки -

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фізичне та психологічне насильство, що призвело до того, що дитина боїться свого батька і не бажає повертатися до нього. Вказані обставини у судовому засіданні підтвердила й неповнолітня дитина.

Щодо стягнення аліментів, то суд першої інстанції дійшов висновку, що відібрання дитини від батька не звільняє його від обов`язку утримувати свою дитину, крім того відповідач у цій частині позов визнав.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові

ВК Ужгородської міської ради Закарпатської області, як органу опіки та піклування, яке діє в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено.

Скасовуючи рішення міськрайонного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що орган опіки та піклування при зверненні до суду з позовом про відібрання дитини від батька без позбавлення батьківських прав не вказав, кому належить передати дитину, тоді як положення частини першої статті 170 СК України, які регулюють спірні правовідносини, передбачають, що при вирішенні питання про відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Суд першої інстанції на зазначене положення закону належної уваги не звернув та не вказав, кому передається дитина, а суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи позбавлений можливості усунути вказане порушення. При цьому апеляційний суд на підставі доказів, поданих сторонами у справі, врахував, що неповнолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час апеляційного перегляду справи проживає у родині своєї матері - ОСОБА_3 (бабуся, дідусь по лінії матері, молодша сестричка), а згідно з довідки від 20 вересня 2021 року № 41/21/22 Загальноосвітнього ліцею з інтеграційними відділами ім. Стефана Кіселєвського, поданої до суду представником її матері, неповнолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ученицею третього класу у навчальному році 2021/2022 та проживає за адресою:

АДРЕСА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ВК Ужгородської міської ради Закарпатської області,

як орган опіки та піклування, яке діє в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддівПершої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. У задоволенні клопотання ВК Ужгородської міської ради Закарпатської області, як органу опіки та піклування, яке діє в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_1 , про зупинення виконання судового рішення відмовлено.

У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2022 року справу за позовом

ВК Ужгородської міської ради Закарпатської області, як органу опіки

та піклування, яке діє в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про відібрання дитини від батька без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, за касаційною скаргою ВК Ужгородської міської ради Закарпатської області, як органу опіки та піклування, яке діє в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_1 , на постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ВК Ужгородської міської ради Закарпатської області,

як орган опіки та піклування, яке діє в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_1 , мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не дослідив усіх обставин справи, не врахував, що положення статті 170 СК Українине містять імперативної норми про те, що саме за рішенням суду передається дитина другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування, а, відтак, не конкретизовано, хто приймає рішення про передання дитини: суд, орган опіки та піклування, чи законний представник дитини.

Відповідно до розпорядження Ужгородського міського голови

від 10 жовтня 2018 року № 453 було вирішено: службі у справах

дітей, Ужгородському відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області провести відібрання неповнолітньої ОСОБА_1 та влаштувати її у сім`ю родичів, так як на той час матері дитини не було на території України і дитина виявила бажання проживати разом з родичами по лінії матері (бабусею, дідусем), де також проживає її молодша сестричка. Зазначене відповідає положенням частини четвертої статті 167 СК України, на що суд апеляційної інстанції не звернув уваги.

При цьому на час пред`явлення позову мати дитини повідомила службу

у справах дітей про намір забрати дитину до себе, а тому не було необхідності змінювати позовні вимоги із зазначенням вимоги про передачу дитини органу опіки та піклування. Крім того, апеляційний суд не врахував, що на час розгляду справи у суді першої інстанції дитині виповнилося чотирнадцять років, а згідно з частиною третьою статті 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Апеляційний суд також відмовив у стягненні аліментів на утримання дитини, не зазначивши мотивів скасування рішення суду в цій частині.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є батьками неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого міським відділом реєстрації актів цивільного стану Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області (а. с. 12).

09 жовтня 2018 року директор лінгвістичної гімназії ім. Т. Г. Шевченка Ужгородської міської ради Закарпатської області направив начальнику управління освіти Ужгородської міської ради Закарпатської області

та начальнику Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області інформацію щодо фізичного

та морального насильства над ученицею ОСОБА_1 , яка отримана адміністрацією закладу 08 жовтня 2018 року від бабусі учениці - ОСОБА_4 (матері батька), яка повідомила, що 06 жовтня 2018 року вона викликала наряд поліції на адресу: АДРЕСА_1 , у зв`язку із вчиненням насильства фізичного та психологічного характеру над її онукою - ОСОБА_1 , батьком - ОСОБА_2 (а. с. 16).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтвердила факти неодноразового знущання над нею з боку батька безпричинно: не так подивилася, не так їсть, не так сидить.

10 жовтня 2018 року видано розпорядження міського голови м. Ужгорода

№ 453 про відібрання неповнолітньої дитини, згідно з яким за результатами розгляду клопотання служби у справах дітей від 09 жовтня 2018 року

№ 477/34 та рішення комісії з питань захисту прав дитини ВК Ужгородської міської ради Закарпатської області постановлено: службі у справах дітейтерміново провести відібрання неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька - ОСОБА_2 , як дитини, яка опинилась в умовах, що є загрозливими для її життя та здоров`я, у зв`язку з підозрою на вчинення батьком психологічного та фізичного насилля відносно неї, та влаштувати її у сім`ю родичів(а. с. 17).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 16 жовтня 2018 року у справі № 308/11661/18 частково задоволено заяву органу опіки та піклування - ВК Ужгородської міської ради Закарпатської області. Застосовано до ОСОБА_2 на період протягом чотирьох місяців обмежувальний припис у вигляді заборони спілкуватися

з неповнолітньою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та наближатися до місця її перебування ближче, ніж на 100 м. Направлено ОСОБА_2 до Департаменту соціального захисту населення Закарпатської обласної державної адміністрації на проходження програми для кривдників строком на чотири місяці (а. с. 18).

Згідно з висновком від 25 жовтня 2018 року № 510/34-26 орган опіки

та піклування - ВК Ужгородської міської ради Закарпатської області, розглянувши матеріали, подані службою у справах дітей, на розгляд

комісії з питань захисту прав дитини щодо відібрання неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення батьківських

прав, дійшов висновку про доцільність відібрання неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення його батьківських прав (а. с. 7-11).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК Українипередбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ВК Ужгородської міської ради Закарпатської області),

як орган опіки та піклування, який діє в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_1 ,підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Щодо відібрання дитини без позбавлення батьківських прав

Згідно з частиною третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої, п`ятої статті 5 СК Українидержава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї; ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства»передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній

для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання

і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право

і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

У частині сьомій статті 7 СК Українипередбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК Українибатьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК Україниздійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно з пунктами 2-5 частини першої статті 164 СК Українимати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Відповідно до частини першої статті 170 СК Українисуд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини

є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини

у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови:

по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року

у справі «Мамчур проти України»).

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів,

не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України).

Основні підстави для відібрання дитини зазначені у частині першій

статті 164 СК України.

Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться

у вищенаведеній частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я

і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише

з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року

у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.

Ухвалюючи рішення про відібрання малолітньої дитини від відповідача без позбавлення останнього батьківських прав, суд першої інстанції виходив із доведеності позивачем факту того, що ОСОБА_2 вчиняє відносно своєї неповнолітньої доньки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фізичне та психологічне насильство, внаслідок чого дитина боїться свого батька і не бажає повертатися до нього. Зазначене у судовому засіданні підтвердила й сама неповнолітня дитина.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї

ООН від 21 грудня 1995 року, яка ратифікована постановою Верховної

Ради № 789-X11 від 27 лютого 1991 року, в усіх випадках щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону

і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї.

Стаття 9 Конвенції про права дитини покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи

згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання

і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Верховний Суду у складі Касаційного цивільного суду погоджується

з висновком суду першої інстанції про відібрання дитини від батька без позбавлення останнього батьківських прав, оскільки така міра відповідає найкращим інтересам дитини.

Посилання апеляційного суду на те, що суд першої інстанції при вирішенні питання про відібрання дитини від батька без позбавлення батьківських прав всупереч положенням статті 170 СК Українине вказав, кому саме передається дитина, а тому відмовив у задоволенні позову, є помилковими, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував якнайкращі інтереси

дитини, яка внаслідок вчинення відносно неї фізичного та психологічного насильства, боїться свого батька і не бажає повертатися до нього. При цьому апеляційний суд помилково вказав, що не може змінити, чи уточнити висновок міськрайонного суду.

У позовній заяві та у касаційній скарзі ВК Ужгородської міської ради Закарпатської області, як орган опіки та піклування, який діє в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_1 , зазначав, що розпорядженням міського голови м. Ужгорода від 10 жовтня 2018 року № 453 йому, як органу опіки

та піклування, доручено влаштувати малолітню дитини у сім`ю родичів,

з чим мати дитини, яка проживала за межами території України, погодилася, а інші можливості (щодо баби, діда тощо) з`ясовуються.

Отже, тлумачення статті 4, частини першої статті 170 СК Українидає змогу дійти висновку про те, що у разі неможливості (у тому числі, на час пред`явлення позову і вирішення справи) передати дитину родичам, то дитина передається органу опіки та піклування для вжиття заходів щодо захисту особистих та майнових прав дитини й забезпечення тимчасового влаштування дитини.

Зазначене повністю узгоджується із положеннями частини четвертої та п`ятої статті 167 СК України, згідно з якими, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим; якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу опіки та піклування.

Відповідні роз'яснення органам опіки та піклування надано Державним департаментом з усиновлення та захисту прав дитини у пункті 2 Листа

від 24 лютого 2010 року № 4.1/6-49/630.

Також подібних правових висновків дійшов Касаційний цивільний суду

у складі Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі

№ 473/1555/19, провадження № 61-22786св19.

У зв'язку з викладеним, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 листопада 2020 року підлягає уточненню, не змінюючи його суті, але порядком його виконання.

Разом з тим, Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду зауважує,

що відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення

їх батьківських прав є тимчасовим заходом на відміну від позбавлення цих осіб батьківських прав, яке має безстроковий характер. Тому якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини, при цьому суд керується інтересами дитини (частина третя статті 170 СК України).

Щодо стягнення аліментів на утримання дитини

Відповідно до частин першої-другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У статті 180 СК Українивстановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК Україниза рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до статті 184 СК Україниякщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини (частина четверта статі 170 СК України).

Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов`язаний врахувати всі обставини, зазначені в частині першій статті 182 СК України: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

За положеннями частини другої статті 182 СК Українирозмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

У порушення наведених вище норм права апеляційний суд, відмовляючи

у задоволені позову в цілому, взагалі не навів жодних мотивів відмови

у стягненні аліментів на утримання дитини, і це при тому, що відповідач визнав позов у цій частині.

З огляду на викладене, Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду вважає, що позов органу опіки та піклування ВК Ужгородської міської ради Закарпатської області ґрунтується на вимогах закону, а суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й правильно застосувавши норми права, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову

ВК Ужгородської міської ради Закарпатської області, як органу опіки та піклування, яке діє в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 413 ЦПК Українисуд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 141 400 402 409 413 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області, як органу опіки та піклування, яке діє в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_1 , задовольнити.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року скасувати, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 листопада 2020 року залишити в силі, доповнивши його резолютивну частину наступним реченням: Неповнолітню дитину - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передати виконавчому комітетові Ужгородської міської ради Закарпатської області, як органу опіки та піклування, для її подальшого влаштування.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець