Відсутність бажання брати участь у вихованні та утриманні дитини через вади її характеру не є підставою для скасування усиновлення (ВС КЦС №175/1713/20 від 23.06.2022 р.)

Усиновлювачі повернули дитину до комунального закладу де вона перебувала до усиновлення та просили скасувати усиновлення через її поведінку. Водночас, ВС КЦС нагадав - що процес усиновлення передбачає взяття на себе не тільки прав, а і обов’язків щодо дитини. Та і взагалі - як можна так легковажно повернути дитину через її поведінку? Дорослі люди, і мали б в першу чергу сто раз подумати, перед тим як зробити такий відповідальний крок, як усиновлення. Адже таке повернення може психологічно травмувати дитину.

Фабула судового акту: Батьки-усиновлювачі звернулися до суду з позовом про скасування усиновлення. Мотивували тим, що після усиновлення у дитини стали проявлятися такі вади характеру, як роздратованість, агресивність, та спостерігалася неадекватна поведінка. Виразно почали виявлятися такі стани як істерика, нестриманість, відсутність інтересу до навчання і пізнання чогось нового. Жалілися, що дитина почала поводити себе гіперактивно, маніпулює членами сім`ї, робить непередбачувані вчинки, провокує конфлікти у родині, відкрито демонструє небажання отримувати піклування та виховання з боку усиновлювачів, не приймає як сестру їхню біологічну дочку, ігнорує будь-яке спілкування з нею.

У свою чергу - відповідач - орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей (в інтересах малолітнього) (далі - ООП) звернувся до суду із зустрічним позовом до батьків про позбавлення їх батьківських прав та стягнення аліментів. ООП мотивував зустрічний позов тим, що хлопчик до рішення суду про його усиновлення, тимчасово проживав у їхній родині, для більшої можливості пізнати дитину. Крім того, перед усиновленням надавались рекомендації практичного психолога, який повідомив подружжя, що дитина потребує регулярної особистої уваги з боку батьків, постійного проведення часу з мамою та батьком, регулярних розвиваючих занять, розвитку навичок самостійності відповідно віку. Психологом зазначено, що дитина має певні поведінкові особливості (активний, іноді проявляє агресію, важко будує контакт з однолітками), може вередувати та ігнорувати зауваження і прохання дорослих. Психолог також вказував, що усиновителям особливо знадобляться доброзичливість, терплячість, врівноваженість та стресостійкість при вихованні хлопчика.

Згодом усиновлювачі, після всиновлення, повернули сина відповідному ООП та він був влаштований до комунального дитячого закладу, де перебуває зараз. Такі дії вплинули на дитину. Відповідно до довідки психолога - хлопчик має низьку самооцінку, може наносити собі пошкодження, негативно висловлюватися про себе, свої можливості, особисті якості. Всі ці прояви є наслідком того, що дитина вважає себе винним у його поверненні з родини до комунального закладу. Рекомендовані роботи з психологом батьки не бажають проходити. На думку ООП це свідчить про неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків та порушення прав дитини на виховання в сім’ї.

Рішенням суду першої інстанції у задоволені позову про скасування усиновлення батькам відмовлено, а ось позов ООП в частині про скасування батьківства та стягнення аліментів - суд задовольнив. Рішення мотивоване недоведеністю наявності підстав для скасування усиновлення. Водночас, апеляційний суд - навпаки - позов про скасування усиновлення задовольнив, а у позові ООП - відмовив. Послався на п. 3 ч.1 ст. 238 СК України - що усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків.

При розгляді справи, ВС КЦС став на бік захисту прав дитини та підтримав рішення суду першої інстанції. Суд вказав:

Згідно з ч. 4,5 ст. 232 СК України усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов`язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

В контексті положень про усиновлення та батьківство усиновитель робить свідомий та виважений вибір набути прав батька (матері) стосовно дитини, яка не є його кровною, та приймає на себе кореспондуючий цьому обов`язок стати рідною людиною цій дитині, вживати всіх можливих заходів та дій в інтересах дитини, займатися її вихованням та розвитком таким чином і в такому обсязі, які в мінімальному значенні закріплені у законодавстві та визначаються загальними уявленнями про батьківство. При цьому зовнішньо також має прослідковуватися те, що дитина відчуває, що вона перебуває в такому оточенні, яке забезпечить їй у необхідному випадку допомогу, зокрема і на її прохання у звичайних побутових обставинах.

З метою недопущення порушення інтересів дитини ч. 1 ст. 238 СК України передбачено виключний перелік підстав, за наявності яких суд може скасувати усиновлення - якщо: 1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; 2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; 3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 14 Європейської конвенції про усиновлення дітей, ратифікованою Законом України «Про ратифікацію Європейської конвенції про усиновлення дітей» від 15 лютого 2011 року № 3017-VI, усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним лише за рішенням компетентного органу. Найвищі інтереси дитини завжди мають перевагу. Усиновлення може бути скасовано до досягнення дитиною повноліття лише на підставі серйозних обставин, передбачених законом.

Основною причиною скасування усиновлення є невідповідність усиновлення інтересам усиновленої дитини, незабезпечення їй сімейного виховання. Цим поняттям охоплюються усі аспекти правовідношення із усиновлення, як винного, так і невинного характеру зі сторони усиновлювача. До таких обставин, зокрема, слід віднести відсутність взаємної злагоди між усиновлювачем та усиновленим в силу особистих якостей усиновлювача та (або) усиновленого, в результаті чого усиновлювач не користується авторитетом у дитини або дитина не відчуває себе членом сім`ї усиновлювача та інші обставини, що негативно впливають на емоційний стан дитини.

Отже у цій справі: У справі, що переглядається, - подружжя обрали собі дитину для усиновлення, перебували на обліку у ООП як кандидати в усиновлювачі, потім прийняли дитину у сім`ю, до ухвалення рішення про усиновлення, при цьому подружжю надавались практичні рекомендації психолога та зверталася їх увага на характер поведінки дитини. Два з половиною роки після усиновлення дитина проживала у сім`ї позивачів.

Відмовляючи усиновлювачам у задоволенні первісних позовних вимог про скасування усиновлення, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів правильно виходив з недоведеності позивачами обставин про те, що поведінка дитини, під час проживання в їх сім'ї, змінилась настільки, що негативно вплинуло на взаєморозуміння в сім`ї, з приводу чого виникли конфліктні відносини та призвело до ускладнень стосунків між батьками та дитиною поза волею позивачів. Встановлені у справі обставини вказують на те, що саме поведінка позивачів вплинула на їх стосунки з дитиною, зокрема батьки (усиновлювачі) не вчинили жодних дій для налагодження гармонійних та сімейних відносин між ними та дитиною.

Після усиновлення та погіршення стосунків між ними та усиновленою дитиною усиновлювачі не зверталися до фахівців з метою встановлення причин неналежної поведінки хлопчика й ухилилися від надання допомоги щодо вирішення питання його психоемоційного стану. Єдиним способом вирішення конфлікту вони обрали звернення до суду з позовом про скасування усиновлення та до відповідного органу опіки та піклування з метою повернення дитини й влаштування її до комунального закладу, в якому вона перебувала раніше, на повне державне утримання. При цьому, батьки відмовились від рекомендацій співробітників відповідної служби у справах дітей щодо проведення роботи з дитиною та усиновлювачами з метою налагодження стосунків в родині. Отже, позивачі не довели і суди не встановили неможливості виконання усиновлювачами своїх батьківських обов`язків незалежно від їх волі у стосунках, які склалися між усиновлювачами та дитиною.

Що ж до ухилення батьків від виконання своїх обов`язків - то таке має місце не тільки коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, що є основою батьківського піклування дитиною. Але й коли батьки, надаючи дитині житло та необхідне харчування, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини.

Тому, суд першої інстанції правильно установив, що батьки свідомо ухиляються від виконання батьківських обов'язків що є правовою підставою для позбавлення їх батьківських прав та стягнення з них аліментів (бо за ч.2 ст. 166 СК України, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини).

Аналізуйте судовий акт: Скасування усиновлення має відбуватись ВИКЛЮЧНО в інтересах дитини (ВС/КЦС № 381/4827/17 від 25.04.2019);

У разі роздільного проживання батьків, дитина належить до сім`ї того з них, з яким вона проживає, і не належить до сім`ї іншого з батьків (ВС КЦС, справа №544/856/20 від 10.06.2022р.);

Небажання дитини спілкуватися з батьком, може бути поважною причиною невиконання матір’ю рішення суду про усунення перешкод в участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною (ВС КАС справа № 640/11833/19 від 08.07.2021 р.);

Враховуючи право дитини знати свого батька та реалізувати спадкові права, жінка, що народила в шлюбі, може оспорити батьківство, навіть якщо біологічний батько не встиг подати заяву про батьківство (ВС КЦС №336/1357/16-ц від 07.07.2021 р.).

Постанова

Іменем України

23 червня 2022 року

м. Київ

справа № 175/1713/20

провадження № 61-189св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Фаловської І. М. (суддя-доповідач)

суддів:Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивачі за первісним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач за первісним позовом- Орган опіки та піклування Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області,

позивач за зустрічним позовом- Орган опіки та піклування Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області в особі Служби у справах дітей Дніпровської районної державної адміністрації в інтересах малолітнього ОСОБА_3 ,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особаза зустрічним позовом- Комунальний заклад «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Добре вдома» Дніпропетровської обласної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Органу опіки та піклування Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області в особі Служби у справах дітей Дніпровської районної державної адміністрації на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Служби у справах дітей Дніпровської районної державної адміністрації (далі - Дніпровської РДА) про скасування усиновлення.

Позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мотивована тим, що на підставі судового рішення, яке набрало законно сили, останніми усиновлено

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінено його прізвище, по батькові та дату народження на ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також місце народження.

Після усиновлення у дитини стали проявлятися такі вади характеру, як роздратованість, агресивність, та спостерігалася неадекватна поведінка. Крім того, виразно почали виявлятися такі стани як істерика, нестриманість, відсутність інтересу до навчання і пізнання чогось нового. Дитина почала поводити себе гіперактивно, весь час намагається маніпулювати членами сім`ї. Також хлопчик часто робить непередбачувані вчинки, будь-якими способами провокує конфлікти у родині, відкрито демонструє небажання отримувати піклування та виховання з боку позивачів за первісним позовом, не приймає як сестру їхню біологічну дочку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ігнорує будь-яке спілкування з нею.

На підставі викладеного ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили: скасувати усиновлення ними ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (після усиновлення ? ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2018 року у справі № 175/4345/17-ц; внести зміни

в актовий запис про народження від 01 березня 2013 року № 07, а саме: змінити прізвище дитини з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 », по батькові

з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 », виключити з графи «мати» та «батько» відомості про ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , змінити дату народження з « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на « ІНФОРМАЦІЯ_3 », місце народження

з «село Партизанське Дніпровського району Дніпропетровської області» на «село Олександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області»; неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (до усиновлення - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) передати до Служби у справах дітей Дніпровської РДА.

У жовтні 2020 року Орган опіки та піклування Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (далі - Орган опіки та піклування Дніпровської РДА Дніпропетровської області) в особі Служби

у справах дітей Дніпровської РДА в інтересах малолітнього ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Комунальний заклад «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Добре вдома» Дніпропетровської обласної ради (далі - КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР»), про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Зустрічна позовна заява Органу опіки та піклування Дніпровської РДА Дніпропетровської області мотивована тим, що ОСОБА_4 , до рішення суду про його усиновлення, на підставі заяв ОСОБА_1 і ОСОБА_2 тимчасово проживав у їхній родині, що надавало майбутнім усиновлювачам більшу можливість пізнати дитину. Перед усиновленням надавались рекомендації практичного психолога, який повідомив усиновлювачів, що ОСОБА_4 потребує регулярної особистої уваги з боку батьків, постійного проведення часу з мамою та батьком, регулярних розвиваючих занять, розвитку навичок самостійності відповідно віку. Психологом зазначено, що дитина має певні поведінкові особливості (активний, іноді проявляє агресію, важко будує контакт

з однолітками), може вередувати та ігнорувати зауваження і прохання дорослих. Психолог також вказував, що усиновителям особливо знадобляться доброзичливість, терплячість, врівноваженість та стресостійкість при вихованні хлопчика.

Проте, з травня 2020 року, після всиновлення, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 повернули сина відповідному органу опіки та піклування та він був влаштований до КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР», де перебуває постійно, участі у його вихованні та утриманні не приймають, його здоров`ям та розвитком не цікавляться, що свідчить про неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків.

Враховуючи психологічний стан батьків та дитини, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 неодноразово рекомендувалося провести відповідну роботу з психологом, пройти корекційні зайняття, проте усиновлювачі категорично відмовлялися. Разом з тим, відповідно до характеристики психолога КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР», ОСОБА_4 (після усиновлення - ОСОБА_3 ) має низьку самооцінку, може наносити собі пошкодження, негативно висловлюватися про себе, свої можливості, особисті якості. Всі ці прояви є наслідком того, що дитина вважає себе винним у його поверненні з родини до комунального закладу, де він перебував до усиновлення подружжям ОСОБА_6 .

Отже, повторне потрапляння до КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР» стало великою травмою для психічного здоров`я дитини та його можливості повноцінно розвиватись. Проте, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не бажають займатися вихованням всиновленої дитини.

На підставі викладеного, Орган опіки та піклування Дніпровської РДА Дніпропетровської області в особі Служби у справах дітей Дніпровської РДА в інтересах малолітнього ОСОБА_3 просив: позбавити батьківських прав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини в розмірі ј частини усіх видів доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, на користь особи, яка буде виконувати обов`язки законного представника дитини; вирішити питання щодо накладення заборони на відчуження житла та майна, розташованого на АДРЕСА_1 , право користування яким належить малолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2020 року ( в складі судді Бойка О. М.) до участі у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Служби у справах дітей Дніпровської РДА про скасування усиновлення замість відповідача - Служби у справах дітей Дніпровської РДА залучено належного відповідача - Орган опіки та піклування Дніпровської РДАДніпропетровської області.

Ухвала мотивована тим, що згідно з положеннями статті 51 Цивільного процесуального кодексу України(далі - ЦПК України) суд першої інстанції має право замінити первісного відповідача належним відповідачем. Оскільки позов пред`явлено до Служби у справах дітей Дніпровської РДА, яка є неналежним відповідачем, тому наявні підстави для його заміни на належного відповідача - Орган опіки та піклування Дніпровської РДА Дніпропетровської області.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2021 року (в складі судді Бойка О. М.) у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Зустрічний позов Органу опіки та піклування Дніпровської РДА Дніпропетровської області в особі Служби у справах дітей Дніпровської РДА в інтересах малолітнього ОСОБА_3 задоволено частково.

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини усіх видів доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, на користь особи (установи), яка буде виконувати обов`язки законного представника (усиновлювача) дитини.

Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини усіх видів доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, на користь особи (установи), яка буде виконувати обов`язки законного представника (усиновлювача) дитини.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави суму судового збору у розмірі 908 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави суму судового збору у розмірі 908 грн.

У задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв`язку з виключними обставинами, на підставі заяв ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (після усиновлення - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) був тимчасово влаштований в родину ОСОБА_6 для можливості пізнати дитину більше. При цьому, усиновлювачам надавались рекомендації практичного психолога, в яких звернуто увагу майбутніх батьків, що дитина потребує регулярної особистої уваги з боку батьків, постійного проведення часу з мамою та батьком, регулярних розвиваючих занять, розвитку навичок самостійності дитини відповідного віку. Також було повідомлено, що малолітній ОСОБА_3 має певні поведінкові особливості (активний, іноді проявляє агресію, важко будує контакт з однолітками), може вередувати та ігнорувати зауваження і прохання дорослих. У зв`язку з цим роз`яснено, що майбутнім батькам особливо знадобляться доброзичливість, терплячість, врівноваженість та стресостійкість при вихованні дитини.

Отже, перед усиновленням майбутні батьки усвідомлювали як стан здоров`я малолітньої дитини, так і особливості його поведінки, викликаної тяжким дитинством.

Після тимчасового проживання малолітнього ОСОБА_3 у сім`ї, рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2018 року у справі № 175/4345/17-ц задоволено заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усиновлення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внесено зміни в актовий запис № 07 від 01 березня 2013 року, зроблений виконавчим комітетом Олександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області про народження ОСОБА_4 , змінено прізвище, по батькові, дату народження, місце народження дитини ОСОБА_4 .

Відповідач за первісним позовом надав докази, які не спростовані позивачами за первісним позовом, що після погіршення стосунків між усиновлювачами та дитиною, співробітниками відповідної служби у справах дітей наголошувалося на необхідності проведення попередньої роботи з самою дитиною та батьками (усиновлювачами), проте ОСОБА_2 відмовилася від цих рекомендацій. При цьому батьки (усиновлювачі) наполягали на влаштуванні дитини до КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР» і в ніякому разі не погоджувалися повертати малолітнього ОСОБА_3 в сім`ю.

Крім того, суд встановив, та не спростували позивачі за первісним позовом, що починаючи з травня 2020 року і до дня ухвалення судового рішення у цій справі малолітній ОСОБА_3 перебуває у КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР» на повному державному утриманні, батьки не приймають участі у його вихованні та утриманні.

Зазначеними діями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушено права малолітнього ОСОБА_3 на виховання та проживання в сім`ї.

Відмова батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від дитини є незаконною та такою, що порушує права та інтереси дитини.

Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не довели наявності підстав для скасування усиновлення. Підстав, передбачених статтею 238 Сімейного кодексу України(далі - СК України) щодо скасування усиновлення, немає.

Натомість Орган опіки та піклування Дніпровської РДА довів на підставі належних та допустимих доказів ухиляння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, що згідно з пунктом 2 частини першої статті 164 СК Україниє підставою для позбавлення їх батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (до усиновлення - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції та мотиви її прийняття

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким первісний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Скасовано усиновлення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усиновлювачами: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 13 березня 2018 року у справі № 175/4345/17.

Внесено зміни в актовий запис про народження від 01 березня 2013 року № 07, а саме: виключено з графи «мати» та «батько» відомості про

ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та змінено прізвище дитини з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 », по батькові з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 », дату народження з « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на « ІНФОРМАЦІЯ_3 », місце народження з «село Партизанське Дніпровського району Дніпропетровської області» на «село Олександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області».

Неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до усиновлення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передано до Служби у справах дітей Дніпровської РДА.

У задоволенні зустрічних позовних вимог Органу опіки та піклування Дніпровської РДА Дніпропетровської області в особі Служби у справах дітей Дніпровської РДА в інтересах малолітнього ОСОБА_3 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за пунктом 3 частини першої статті 238 СК Україниусиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків.

На підставі належних та допустимих доказів встановлено, що між усиновлювачами та малолітнім ОСОБА_3 склалися, незалежно від волі усиновлювачів, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків, що у свою чергу суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання та може нашкодити, тому відмова ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у задоволенні позову про скасування усиновлення суперечить найвищим інтересам дитини на забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК Українидозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Тобто позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у їх діях. При цьому позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про винну поведінку ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо малолітнього ОСОБА_3 , або даних про те, що до них раніше застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, за весь час проживання усиновленого ОСОБА_3 у родині, матеріали справи не містять.

Таким чином, Орган опіки та піклування Дніпровської РДА Дніпропетровської області не довів, що в діях усиновлювачів присутня винна поведінка, у зв`язку з чим підстав позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , передбачених частиною першою статті 164 СК України, немає.

Факт звернення ОСОБА_2 із заявою про направлення та влаштування дитини до КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР» після подання усиновлювачами позовної заяви до суду про скасування усиновлення не свідчить про їх винну поведінку щодо малолітнього ОСОБА_3 .

Передбачені частиною першою статті 164 СК Українипідстави, для позбавлення відповідачів за зустрічним позовом батьківських прав відсутні, а факт позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. При цьому Орган опіки та піклування Дніпровської РДА Дніпропетровської області не надав беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків щодо виховання усиновленої ними дитини та їхньої винної поведінки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі Орган опіки та піклування Дніпровської РДА Дніпропетровської області в особі Служби у справах дітей Дніпровської РДА просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу оскарження постанови апеляційного суду заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 381/4827/17 (провадження № 61-1661св19), від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21), від 27 жовтня 2021 року у справі № 204/586/20 (провадження № 61-8871св21).

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не піклуються про фізичний і розумовий розвиток ОСОБА_3 , про його здоров`я, підготовку до дорослого життя, залишили дитину без необхідної уваги та піклування батьків, чим проявляють ухилення від виконання батьківських обов`язків, порушуючи права дитини на проживання у сім`ї.

Апеляційний суд в оскаржуваній постанові посилався на пояснення позивачів за первісним позовом у судовому засіданні, разом з тим вказані особи не були присутніми в судових засіданнях суду першої інстанції, в їхніх інтересах діяв представник, а в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції була присутня лише ОСОБА_2 та її представник.

Позивачі за первісним позовом та їхній представник не подали до суду доказів зміни поведінки дитини після усиновлення, що унеможливлювала їхнє спільне проживання. Разом з тим зібраними у справі доказами підтверджено, що відповідачі за зустрічним позовом відмовилися від виховання ОСОБА_3 , залишили його у комунальному закладі, звідки відмовляються його забрати додому. При згадуванні батьків у малолітнього ОСОБА_3 виникають прояви психологічного захисту (уникнення, відчуження), що є маркерами психотравмуючої ситуації, яку він переживав. ОСОБА_3 переживає важкий адаптаційний період вимушеного розриву контактів з батьками (усиновлювачами), розцінює цей розрив як покарання і має підсвідомі очікування, що його повернуть додому, але відчуває, що ці очікування марні.

Скасування усиновлення порушує права дитини проживати та виховуватися у сім`ї і не відповідає інтересам дитини щодо отримання батьківської уваги та догляду, що суттєво вплинуло на його поведінку та стан здоров`я. Обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про неможливе спільне проживання усиновленої дитини у їхній сім`ї викладаються без будь-якого документального підтвердження (медичне обстеження дитини, висновки фахівців психологів та інше). Отже, у бажанні батьків скасувати усиновлення малолітнього ОСОБА_3 вбачається свідома відмова від дитини, що не свідчить про дотримання інтересів самої дитини.

Поза увагою апеляційного суду залишилась винна поведінка батьків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , до якого застосовувалось психологічне насильство, хоча відповідачі за зустрічним позовом, перебуваючи законними представниками усиновленого сина, зобов`язані були піклуватися про нього навіть після того, як його було влаштовано до КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР».

У травні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому вказували, що доводи касаційної скарги є безпідставними і необґрунтованими, а постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги законність судового рішення апеляційного суду не спростовують.

Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга до Верховного Суду подана Органом опіки та піклування Дніпровської РДА Дніпропетровської області в особі Служби у справах дітей Дніпровської РДА 28 грудня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

02 травня 2022 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 29 серпня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували на обліку у Службі у справах дітей Дніпровської РДА як кандидати в усиновлювачі.

На підставі заяв ОСОБА_2 від 06 листопада

2017 року та від 20 листопада 2017 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (після усиновлення - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) був тимчасово влаштований у родину ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що надавало останнім більшу можливість пізнати дитину (а. с. 38-39).

Подружжю ОСОБА_6 надавались рекомендації практичного психолога, в яких зверталась увага майбутніх батьків, що малолітній ОСОБА_3 потребує регулярної особистої уваги з їх боку, постійного проведення часу з мамою та батьком, регулярних розвиваючих занять, розвитку навичок самостійності відповідно віку. Зазначено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (після усиновлення - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) має певні поведінкові особливості (активний, іноді проявляє агресію, важко будує контакт з однолітками), може вередувати та ігнорувати зауваження і прохання дорослих. Вказано, що у зв`язку з цим, батькам-усиновителям особливо знадобляться доброзичливість, терплячість, врівноваженість та стресостійкість при вихованні хлопчика (а. с. 40, 101-102).

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2018 року у справі № 175/4345/17-ц, яке набрало законної сили, задоволено заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усиновлення дитини (а. с. 7-9).

Усиновлено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Внесено зміни в актовий запис від 01 березня 2013 року № 07, зроблений Виконавчим комітетом Олександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : записано батьком - ОСОБА_1 , матір`ю - ОСОБА_2 .

Змінено прізвище, по батькові, дату народження, місце народження дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_6 », по батькові з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_8 », дату народження з « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на « ІНФОРМАЦІЯ_3 », місце народження з «село Олександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області» на «село Партизанське Дніпровського району Дніпропетровської області», ім`я дитини залишено без змін.

Зобов`язано Дніпровський районний відділ Державної реєстрації

актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції

у Дніпропетровській області внести відповідні зміни в актовий запис у Книзі реєстрації актів цивільного стану про народження від 01 березня 2013 року № 07, зроблений Виконавчим комітетом Олександрівської сільської ради Дніпропетровського районну Дніпропетровської області, про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та видати повторне свідоцтво про народження з урахуванням цих змін.

Згідно з актом про передачу дитини у сім?ю усиновлювачів від 13 квітня 2018 року, складеним адміністрацією КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР», передана усиновлювачам дитина соматично здорова (а.с. 60).

У травні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовною заявою про скасування усиновлення ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказували, що після усиновлення у дитини стали проявлятися такі вади характеру, як роздратованість, агресивність, злобність та спостерігалася неадекватна поведінка. Крім того, виразно почали виявлятися такі стани як істерика, нестриманість, брехня, відсутність інтересу до навчання і пізнання чогось нового. Дитина почала поводити себе гіперактивно, весь час намагається маніпулювати членами сім?ї. Поведінці дитини притаманні симуляція, демонстративність, агресивність, невмотивоване протистояння батькам, з демонстрацією, небажання брати до уваги зауваження чи вимоги дорослих. Також хлопчик часто робить непередбачувані вчинки, будь-якими способами провокує конфлікти у родині, відкрито демонструє небажання отримувати піклування та виховання з їхнього боку, не приймає як сестру їх біологічну доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ігнорує будь-яке спілкування з нею.

Суди також встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до фахівців, що можуть оцінити поведінку дитини ОСОБА_3 після його усиновлення з метою встановлення причин такої поведінки не зверталися.

20 травня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до служби у справах дітей Дніпровської РДА Дніпропетровської області з метою повернення малолітнього ОСОБА_3 до КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР» у зв`язку з погіршенням стосунків між усиновлювачами та дитиною.

З метою налагоджування стосунків в родині співробітниками відповідної служби у справах дітей наголошувалося на необхідності проведення попередньої роботи з малолітнім ОСОБА_3 та батьками (усиновлювачими) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте останні відмовилися від рекомендацій.

26 травня 2020 року працівники служби у справах дітей Дніпровської РДА Дніпропетровської області здійснили вихід за місцем проживання усиновлювачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 , а також склали відповідний акт обстеження умов проживання (а. с. 61).

Під час проведення обстеження встановлено, що ОСОБА_3 перебуває на медичному обстеженні у Комунальному підприємстві «Слобожанська центральна лікарня» Слобожанської селищної ради Дніпропетровської області. Батьки наполягали на влаштуванні ОСОБА_3 до КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР», а також заперечували можливість повернути його в сім`ю.

Крім того, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 28 травня 2020 року додатково звернулися із заявою до відповідної служби у справах дітей щодо влаштування ОСОБА_3 до КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР», мотивуючи тим, що перебування дитини у родині негативно відображається на психологічному та емоційному стані, в першу чергу, дитини та членів родини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було знову рекомендовано провести відповідну роботу з психологом, пройти корекційні зайняття, проте останні категорично відмовилися.

Після звернення до суду з позовом у цій справі, 05 червня 2020 року, ОСОБА_1 звернувся до КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР» із заявою про прийняття малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до комунального закладу у зв`язку з розглядом Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області справи про скасування усиновлення дитини (а. с. 104).

Згідно з актом про факт передачі дитини від 05 червня 2020 року, складеним КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР», усиновлювач ОСОБА_1 передав дитину ОСОБА_3 заступнику директора КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР» ОСОБА_11 . Стан здоров`я дитини - полілімфоаденопатія неясного генезу (а. с. 105).

За інформацією, наданою КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР» від 28 вересня 2020 року, від 14 квітня 2021 року, за час перебування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у комунальному закладі (з 05 червня 2020 року по час видачі довідок) батьки дитину не відвідували, його здоров`ям та розвитком не цікавились, коштів на його утримання не виділяли (а. с. 62, 106).

В характеристиці від 28 вересня 2020 року, підготовленій практичним психологом КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР», зазначено, що після повернення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до державного закладу останній характеризується як замкнений, мовчазний та тривожний хлопчик. На даний час, має часті та різкі зміни настрою (так як знаходиться у процесі адаптації до нового соціального оточення та нових умов проживання). Психологічний стан дитини характеризується сильним загальним напруженням та збудженням. Дитина має низьку самооцінку. У поведінці хлопчика спостерігається аутоагресія - може наносити собі пошкодження (кусати себе за руки, дряпати), негативно висловлюватися про себе, свої можливості, особисті якості. Всі ці прояви є наслідком того, що дитина вважає себе винною у тому, що його повернули з родини до комунального закладу. На даний час дитина потребує регулярної індивідуальної уваги з боку працівників відділення, формування адекватної самооцінки, довіри до оточуючого соціуму, навичок виразу негативних емоцій конструктивним шляхом. Дитина потребує регулярної роботи над зниженням рівня напруги та агресії, корекції негативних поведінкових проявів. Повторне потрапляння до КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР» стало великою травмою для психічного здоров`я ОСОБА_3 та його можливості повноцінно розвиватись (а. с. 63).

Згідно з висновком Дніпровської РДА Дніпропетровської області як органу опіки та піклування від є доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 87-92).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК Українипередбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо скасування усиновлення

Відповідно до статей 32 51 Конституції України, статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.

У статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»визначено, що сім`я

є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення

і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом частин першої, другої та шостої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до статті 207 СК Україниусиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 232 СК Україниусиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов`язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

В контексті положень про усиновлення та батьківство усиновитель робить свідомий та виважений вибір набути прав батька (матері) стосовно дитини, яка не є його кровною, та приймає на себе кореспондуючий цьому обов`язок стати рідною людиною цій дитині, вживати всіх можливих заходів та дій в інтересах дитини, займатися її вихованням та розвитком таким чином і в такому обсязі, які в мінімальному значенні закріплені у законодавстві та визначаються загальними уявленнями про батьківство. При цьому зовнішньо також має прослідковуватися те, що дитина відчуває, що вона перебуває в такому оточенні, яке забезпечить їй у необхідному випадку допомогу, зокрема і на її прохання у звичайних побутових обставинах.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 204/586/20 (провадження № 61-8871св21), на яку послався позивач за зустрічним позовом як на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення.

З метою недопущення порушення інтересів дитини частиною першою

статті 238 СК Українипередбачено виключний перелік підстав, за наявності яких суд може скасувати усиновлення.

Так, у частині першій статті 238 СК Українизазначено, що усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо: 1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; 2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; 3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків.

У справі, що переглядається, установлено, що подружжя ОСОБА_6 обрали собі дитину для усиновлення, з 29 серпня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували на обліку у Службі у справах дітей Дніпровської РДА як кандидати в усиновлювачі, 13 квітня 2018 року прийняли дитину у сім`ю, до ухвалення рішення про усиновлення малолітній ОСОБА_3 був тимчасово влаштований у їхню родину для можливості більше його пізнати, при цьому подружжю надавались практичні рекомендації психолога та зверталася їх увага на те, що малолітній ОСОБА_3 має певні поведінкові особливості (активний, іноді проявляє агресію, важко будує контакт з однолітками), може вередувати та ігнорувати зауваження і прохання дорослих. Два з половиною роки після усиновлення дитина проживала у сім`ї ОСОБА_6 .

Згідно із статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Статтею 5 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 14 Європейської конвенції про усиновлення дітей, ратифікованою Законом України «Про ратифікацію Європейської конвенції про усиновлення дітей» від 15 лютого 2011 року № 3017-VI, усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним лише за рішенням компетентного органу. Найвищі інтереси дитини завжди мають перевагу. Усиновлення може бути скасовано до досягнення дитиною повноліття лише на підставі серйозних обставин, передбачених законом.

Отже, усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним тільки за рішенням суду за позовами батьків, усиновлювача, опікуна, піклувальника, органу опіки та піклування, прокурора, а також усиновленої дитини, яка досягла чотирнадцяти років.

Основною причиною скасування усиновлення є невідповідність усиновлення інтересам усиновленої дитини, незабезпечення їй сімейного виховання. Цим поняттям охоплюються усі аспекти правовідношення із усиновлення, як винного, так і невинного характеру зі сторони усиновлювача. До таких обставин, зокрема, слід віднести відсутність взаємної злагоди між усиновлювачем та усиновленим в силу особистих якостей усиновлювача та (або) усиновленого, в результаті чого усиновлювач не користується авторитетом у дитини або дитина не відчуває себе членом сім`ї усиновлювача та інші обставини, що негативно впливають на емоційний стан дитини.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 квітня

2022 року у справі № 343/1092/20 (провадження № 61-7355св21).

Отже, одним із головних критеріїв щодо забезпечення усиновленої дитини духовним та фізичним розвитком є сім`я. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що розвиток дитини, її виховання базується насамперед на сімейному вихованні.

Завдання інституту усиновлення полягає у формуванні стабільних та гармонійних умов життя усиновленої дитини, тому, насамперед, стабільними, незмінними повинні бути самі відносини, які виникли внаслідок факту усиновлення. Припинення таких відносин може тяжко травмувати дитину та істотно відобразитися на її інтересах.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у задоволенні первісних позовних вимог про скасування усиновлення, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів правильно виходив з недоведеності позивачами обставин про те, що поведінка дитини, під час проживання в їх сім`ї, змінилась настільки, що негативно вплинуло на взаєморозуміння в сім`ї, з приводу чого виникли конфліктні відносини та призвело до ускладнень стосунків між батьками та дитиною поза волею позивачів. Встановлені у справі обставини вказують на те, що саме поведінка позивачів вплинула на їх стосунки з дитиною, зокрема батьки (усиновлювачі) не вчинили жодних дій для налагодження гармонійних та сімейних відносин між ними та дитиною.

При цьому, місцевий суд врахував, що перед усиновленням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надавались рекомендації практичного психолога, який повідомив подружжю, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (після усиновлення - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) потребує регулярної особистої уваги з боку батьків, постійного проведення часу з мамою та батьком, регулярних розвиваючих занять, розвитку навичок самостійності відповідно віку. Психологом також було зазначено, що дитина має певні поведінкові особливості (активний, іноді проявляє агресію, важко будує контакт з однолітками), може вередувати та ігнорувати зауваження і прохання дорослих. Звернуто увагу усиновлювачів на те, що при вихованні хлопчика їм особливо знадобляться доброзичливість, терплячість, врівноваженість та стресостійкість.

Після усиновлення та погіршення стосунків між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та усиновленою дитиною усиновлювачі не зверталися до фахівців з метою встановлення причин неналежної поведінки хлопчика й ухилилися від надання допомоги щодо вирішення питання його психоемоційного стану.

Матеріали справи не містять доказів фахової допомоги малолітньому ОСОБА_3 з метою вирішення питання його психоемоційного стану та встановлення причин такої поведінки. Тобто батьки не сприяли вирішенню конфліктних ситуацій між ними та сином, про які вони зазначали, звертаючись до суду із позовом про скасування усиновлення.

Навпаки єдиним способом вирішення конфлікту між батьками та дитиною було звернення до суду з позовом про скасування усиновлення та до відповідного органу опіки та піклування з метою повернення дитини й влаштування її до комунального закладу, в якому вона перебувала раніше, на повне державне утримання. При цьому, батьки відмовились від рекомендацій співробітників відповідної служби у справах дітей щодо проведення роботи з дитиною та усиновлювачами з метою налагодження стосунків в родині.

Після влаштування малолітнього ОСОБА_3 до комунального закладу подружжя ОСОБА_6 дитину не відвідували, його здоров`ям та розвитком не цікавилися, хоча продовжували бути його батьками й мали відповідні як права, так і обов`язки щодо дитини. Тобто повинні були нести повну відповідальність за здоров`я та психоемоційний стан дитини, чого не робили.

Отже, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не довели і суди не встановили неможливості виконання усиновлювачами своїх батьківських обов`язків незалежно від їх волі у стосунках, які склалися між усиновлювачами та дитиною.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 238 СК України, для скасування усиновлення, а саме, що між усиновлювачами і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювачів, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачами своїх батьківських обов`язків.

Щодо позбавлення усиновлювачів батьківських прав

Відповідно до частини першої статті 242 СК України, якщо усиновлювач був записаний матір`ю, батьком усиновленої ним дитини, він може бути позбавлений батьківських прав за наявності підстав, встановлених у статті 164 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, на підставі якої заявлено зустрічний позов, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків повинно бути навмисним, тобто особа має повністю розуміти наслідки своєї винної поведінки.

Позбавлення батьківських прав (тобто позбавлення прав на виховання, захист інтересів, на відібрання дитини від інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття, і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особливої уваги потребує вирішення питання позбавлення батьківських прав усиновлювачів, оскільки вони стали батьками внаслідок особистого волевиявлення на батьківство.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, що тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України) і допускається лише у разі, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, за наявності вини в діях батьків.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК Українибатьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У частинах 7, 8 статті 7 СК Українипередбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Верховний Суд виходить у цій справі з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце не тільки коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, що є основою батьківського піклування дитиною. Але й коли батьки, надаючи дитині житло та необхідне харчування, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини.

Правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено у статті 166 СК України.

Так, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків(рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що подружжя ОСОБА_6 , які стали батьками дитини на підставі судового рішення, у подальшому не бажають брати участь у вихованні та утриманні дитини, не бажають налагодити стосунки з хлопчиком, дитина тривалий час знаходиться на вихованні у КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР», а батьки не відвідують її, здоров`ям та розвитком не цікавляться.

Суд першої інстанції також встановив відсутність підстав для скасування усиновлення, які визначені устатті 238 СК України, на підставі належним чином оцінених доказів у сукупності з усіма обставинами справи

Згідно з актом про передачу дитини у сім`ю усиновлювачів, складеним адміністрацієюКЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР», передана усиновлювачам дитина соматично здорова.

У своїх поясненнях щодо спору КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР» зазначало, що на момент повторного влаштування дитини до комунального закладу ОСОБА_3 мав захворювання полілімфоаденопатію неясного генезису, у зв`язку з чим періодично він потребує та отримує відповідні медичні препарати.

У характеристиці на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеній 28 вересня 2020 року КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР», тобто після його влаштування до комунального закладу за заявою батьків, зазначено, що малолітній ОСОБА_3 характеризується як замкнений, мовчазний та тривожний хлопчик. Має часті та різкі зміни настрою, оскільки знаходиться у процесі адаптації до нового соціального оточення та нових умов проживання. Психологічний стан дитини характеризується сильним загальним напруженням та збудженням. ОСОБА_12 має низьку самооцінку. У поведінці дитини спостерігається аутоагресія - може наносити собі пошкодження (кусати себе за руки, дряпати), негативно висловлюватися про себе, свої можливості, особисті якості. Всі ці прояви є наслідком того, що ОСОБА_3 вважає себе винним в тому, що його повернули з родини у заклад. Дитина потребує регулярної індивідуальної уваги з боку працівників відділення, формування адекватної самооцінки, довіри до оточуючого соціуму, навичок виразу негативних емоцій конструктивним шляхом. Хлопчик потребує регулярної роботи над зниженням рівня напруги та агресії, оскільки повторне потрапляння до КЗ «ЦСП «Добре вдома» ДОР» стало великою травмою для його психічного здоров`я та можливості повноцінно розвиватись.

Тобто, за час перебування дитини в родині ОСОБА_6 стан фізичного та психологічного здоров`я дитини погіршився, при цьому батьки самоусунулися від виконання своїх батьківських обов`язків.

Проаналізувавши встановлені обставини справи в частині зустрічних позовних вимог Органу опіки та піклування Дніпровської РДА Дніпропетровської області в особі Служби у справах дітей Дніпровської РДА про позбавлення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 батьківських прав та надавши їм правову оцінку, суд першої інстанції установив, що батьки свідомо ухиляються від виконання батьківських обов`язків стосовно усиновленої ними дитини. Наявні об`єктивні і безсумнівні докази винної поведінки подружжя ОСОБА_6 та їх свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками стосовно усиновленого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та враховуючи якнайкраще забезпечення інтересів дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для позбавлення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 .

У справі «Мамчур проти України» (рішення від 16 липня 2015 року, заява № 10383/09) ЄСПЛ зазначив, що при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Відповідно до висновків ЄСПЛ у справах про права дітей та забезпечення їхніх найкращих інтересів, взаємна потреба батьків і дітей у сімейному контакті один з одним є чи не найважливішою складовою поняття «сімейне життя», і заходи, що перешкоджають задоволенню таких потреб, є втручанням у відповідне право, захищене статтею 8 Конвенції. Тому такі заходи мають обов`язково відповідати нагальній соціальній потребі, що переслідується, та не порушувати справедливий баланс, який повинен бути досягнутий між відповідними конкуруючими інтересами, з пріоритетом забезпечення найкращих інтересів дитини (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2017 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії», заява № 37283/13, від 18 червня 2019 року у справі «Хаддад проти Іспанії», заява № 16572/17).

У рішенні ЄСПЛ від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», заява № 8793/79, Суд вважає, що захід має бути як відповідним поставленій меті, так і пропорційним їй. Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.

Ураховуючи обставини зазначеної справи та наведені вище принципи, які є складовими верховенства права, Верховний Суд дійшов висновку, що права малолітнього ОСОБА_3 захищені судом першої інстанції з дотриманням балансу інтересів сторін.

Метою вказаного позову Органу опіки та піклування Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області є захист якнайкращих інтересів дитини у ситуації, яка склалась у цій справі між дитиною та усиновлювачами. Вирішуючи спір саме таким чином, коли було відмовлено у задоволенні позовних вимог про скасування усиновлення та позбавлено позивачів батьківських прав, суд першої інстанції виходив із якнайкращих інтересів саме дитини. Оскільки досягнення взаємного контакту між ними, що є найважливішою складовою поняття «сімейне життя», не відбулося, а навпаки - позивачі повернули хлопчика до органу опіки та піклування, фактично відмовившись від нього, перебуваючи на той час у статусі його батьків.

Отже, за таких обставин справи судом першої інстанції не було порушено справедливий баланс, який повинен бути досягнутий між відповідними конкуруючими інтересами, з пріоритетом забезпечення найкращих інтересів дитини.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та задовольняючи первісний позов й відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що між дитиною і усиновлювачами склалися, незалежно від волі останніх, стосунки, які роблять неможливим їхнє спільне проживання та виконання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків, що є підставою для застосування положень статті 238 СК Українита скасування усиновлення. При цьому, підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення позивачів за первісним позовом батьківських прав відсутні.

Проте апеляційний суд не зазначив, які нові докази, протилежні висновкам місцевого суду, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами, є підставою для ухвалення нового судового рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Переоцінивши докази, які були оцінені місцевим судом з дотриманням вимог процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції не зазначив в оскаржуваному судовому рішенні, які порушення норм процесуального права були допущені судом першої інстанції і в чому полягають ці порушення, які норми матеріального права були неправильно застосовані і в чому полягає таке неправильне застосування, тобто не встановив і не навів правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

Отже, апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції за встановлених ним обставин, переоцінивши зібрані у справі докази.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 аліментів.

Так, частиною четвертою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»передбачено, що позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов?язку утримувати дітей.

У частині другій статті 166 СК Українизазначено, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Відповідно до вимог частини третьої статті 166 СК Українипри задоволенні позову про позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

У статті 180 СК Українивстановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК Україниза рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до статті 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов`язаний врахувати всі обставини, зазначені в частині першій статті 182 СК України: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Установивши відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від обов`язку утримувати сина ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав щодо накладення заборони на відчуження будинку АДРЕСА_1 , право користування яким належить дитині, як передчасним заходом в зв`язку з недоведеністю таких вимог.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення місцевого суду, яке відповідає закону, є обґрунтованими.

Отже Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції не може вважатися законною і обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК Українисуд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексумежах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, тому вказане рішення на підставі статті 413 ЦПК Українинеобхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Українипередбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

Касаційну скаргу Органу опіки та піклування Дніпровської РДА Дніпропетровської області в особі Служби у справах дітей Дніпровської РДА задоволено, постанову апеляційного суду скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції, тому підлягають розподілу і судові витрати.

Відповідно до підпунктів 6, 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір»судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, за подання касаційної скарги на рішення суду - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Згідно із Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет на 2020 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць становив 2 102 грн.

За подання до суду позовної заяви немайнового характеруяка подана: юридичною особою або фізичною особою - підприємцем судовий збір встановлюється у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн); фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (840,80 грн) (частина друга статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Апеляційну скаргу на судове рішення місцевого суду подавали ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та сплатили судовий збір у розмірі 8 828,40 грн (1 681,60 грн * 150% + 4 204 грн * 150%) й їх апеляційну скаргу було задоволено.

Тому з Органу опіки та піклування Дніпровської РДА Дніпропетровської області в особі Служби у справах дітей Дніпровської РДА на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 8 828,40 грн.

Відповідно до пункту 14 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір»у редакції, чинній на час подання апеляційної та касаційної скарг,судовий збір не справляється за подання, зокрема, заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Оскільки Орган опіки та піклування Дніпровської РДА Дніпропетровської області в особі Служби у справах дітей Дніпровської РДА подав касаційну скарги з метою захисту прав малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому він звільнений від сплати судового збору.

За подання касаційної скарги Органу опіки та піклування Дніпровської РДА Дніпропетровської області в особі Служби у справах дітей Дніпровської РДА слід було сплатити 1 681,60 грн (840,80 грн * 200%) та 4 204 грн (2 102 грн * 200%), а всього 5 885,60 грн.

Оскільки за подання касаційної скарги Орган опіки та піклування Дніпровської РДА Дніпропетровської області в особі Служби у справах дітей Дніпровської РДА судовий збір не сплачував, у зв`язку зі звільненням від сплати судового збору, зазначені судові витрати у зв`язку із задоволенням касаційної скарги в силу вимог статті 141 ЦПК Українипідлягають стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно в дохід держави 5 885,60 грн за подання касаційної скарги, зокрема по 2 942,80 грн з кожного.

Частиною 10 статті 141 ЦПК Українипередбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, за результатом касаційного перегляду та з урахуванням частини десятої статті 141 ЦПК Україниз Органу опіки та піклування Дніпровської РДА Дніпропетровської області в особі Служби у справах дітей Дніпровської РДА на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 необхідно стягнути 2 942, 80 грн (8 828,40 грн - 5 885,60 грн) судових витрат.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Оскільки Орган опіки та піклування Дніпровської РДА Дніпропетровської області в особі Служби у справах дітей Дніпровської РДА звільнено від сплати судових витрат в силу пункту 14 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір»у редакції, чинній на час подання апеляційної та касаційної скарг, тому судовий збір у розмірі 2 942, 80 грн (по 1 471,40 грн кожному) слід компенсувати ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за рахунок держави.

Керуючись статтями 141 400 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Органу опіки та піклування Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області в особі Служби у справах дітей Дніпровської районної державної адміністрації задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року скасувати, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2021 року залишити в силі.

Сплачений ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 942 (дві тисячі дев`ятсот сорок дві) гривні 80 копійок (по 1 471 (одна тисяча чотириста сімдесят одна) гривні 40 копійок кожному) компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк