Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 724/743/15-ц

провадження № 61-16157св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

треті особи - служба у справах дітей Вижницької районної державної адміністрації, служба у справах дітей Хотинської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 21 березня 2016 року у складі судді Руснака А. І. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 09 червня 2016 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Винту Ю. М., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду в інтересах малолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи: орган опіки та піклування в особі Служби в справах дітей Вижницької районної державної адміністрації, орган опіки та піклування в особі Служби в справах дітей Хотинської районної державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що 30 червня 2002 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було зареєстровано шлюб, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився син ОСОБА_5 26 серпня 2009 року шлюб було розірвано та дитина залишилась проживати з матір'ю.

ОСОБА_7 є його рідною сестрою, після тривалої хвороби ІНФОРМАЦІЯ_2 року вона померла.

Їхній спільний з відповідачем син ОСОБА_5 після смерті матері проживає разом з ним, знаходиться на його утриманні, виховується у його сім'ї. Для нього створені всі умови для нормального навчання, проживання та виховання.

З 2009 року відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків відносно виховання та розвитку свого сина, не цікавився його життям та не спілкувався з ним. За період вагітності померлої дружини, відповідач відмовлявся від майбутньої дитини, а після народження сина на певний період зник. З пологового будинку дитину не забрав, відмовився від її реєстрації. Проте, відповідний запис про батька був внесений на підставі свідоцтва про шлюб. Більше п'яти років відповідач не бачив свого сина, не телефонував, не цікавився ним, не вітав із святами та днями народження.

Відповідно до психологічних обстежень ОСОБА_5, при згадуванні про батька виникають негативні емоції та спогади; дитина на бажає з ним спілкуватись, бачитись та разом проживати; батько залишається для нього чужою людиною, що може в подальшому привести до негативних наслідків у житті дитини.

Після смерті ОСОБА_7 з січня 2014 року відповідач припинив виплачувати аліменти на утримання сина. З того часу він не цікавився, за які кошти проживає дитина. Жодного разу не запропонував матеріальної допомоги.

Згідно з висновком органу опіки і піклування Вижницької райдержадміністрації від 24 березня 2015 року, відповідно до протокольного рішення Комісії з питань захисту прав дитини від 11 березня 2015 року, з метою захисту законних прав та інтересів малолітнього ОСОБА_5 доцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_6

У зв'язку з наведеним позивач просив позбавити ОСОБА_6 батьківських прав щодо його дитини ОСОБА_5

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 21 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 09 червня 2016 року, позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_6 батьківських прав щодо його дитини ОСОБА_5 Вирішено питання судового збору.

Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_6 умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не займається вихованням та розвитком свого сина, що підтверджується належними та достатніми доказами, відповідач не надав доказів, які б спростовували його винну поведінку в ухиленні від виконання обов'язків батька, тому наявні підстави для позбавлення його батьківських прав.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що обставини встановлені судами не відповідають дійсності, оскільки не було досліджено ряд доказів, які вказують на його неодноразове прагнення повернути сина, відвідування його за місцем проживання та навчання. Судами прийнято рішення про позбавлення його батьківських прав лише з тих підстав, що він не здійснює належне матеріальне забезпечення сина. Судами не встановлено обставин, які б свідчили про жорстоке ставлення до сина, негативних вплив на його розвиток. Його винної поведінки як батька не встановлено, а позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують належним чином батьківських обов'язків. Крім того, ним було подаровано сину житловий будинок.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначав, що відповідачем не надано суду доказів про його тяжку хворобу, душевне захворювання чи інші обставини, які йому перешкоджали у виконанні батьківських обов'язків. Доводи касаційної скарги не підтверджені ніякими доказами, є необґрунтованими.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

11 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки зазначеним вимогам закону судові рішення повністю не відповідають.

Суди встановили, що шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було розірвано (копія свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 07 вересня 2009 року) (а. с. 15).

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 16 жовтня 2013 року № 00012895242 ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 року (а.с. 17).

Довідкою від 09 жовтня 2013 року № 87, виданої ДНЗ № 33 ЦРД «Оселя талановитих» підтверджено, що в цьому дошкільному закладі виховувався ОСОБА_5, за період навчання його постійно приводила та забирала із закладу його мати ОСОБА_7 або сестра ОСОБА_8 (а. с. 22).

Згідно з довідкою приватної загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів «Надія» від 14 жовтня 2013 року № 105 за період навчання ОСОБА_5 2012-2013 роки його батько ОСОБА_6 школу не відвідував, шкільним життям сина не цікавився (а. с. 23).

Як вбачається із характеристик, виданих директором приватної загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів «Надія» у листопаді 2013 року, під час навчання ОСОБА_5 зарекомендував себе уважним, розумним та старанним учнем. Мати ОСОБА_7 забезпечує дитину необхідним навчальним приладдям. Батько зовсім не приймає участі у навчально-виховному процесі. За час навчання дитини у школі жодного разу не з'явився (а. с. 24-25, 37-38).

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_7 померла 19 січня 2014 року (а. с. 15 зворот).

Відповідно до витягу з протоколу від 22 січня 2014 року № 3 засідання комісії з питань захисту прав дитини Чернівецької міської ради, вирішено рекомендувати ОСОБА_7, яка 12 грудня 2013 року звернулася із заявою про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_9, звернутись до психологів для проведення психологічного коректування, встановлення контакту з дитиною, налагодження стосунків між ОСОБА_6 і малолітнім ОСОБА_5 (а. с. 18-19).

Відповідно до витягу з протоколу від 12 лютого 2014 року № 4 засідання комісії з питань захисту прав дитини Чернівецької міської ради, вирішено рекомендувати провести повторне психологічне обстеження, психологічне коректування втрьох ОСОБА_6, ОСОБА_10 та малолітньому ОСОБА_5 для налагодження контакту з дитиною (а. с. 19-20).

Згідно з інформацією, наданою Центром практичної психології і соціальної роботи управління освіти Чернівецької міської ради від 21 лютого 2014 року, за результатами повторного психологічного обстеження ОСОБА_5, згадки про батька викликають у ОСОБА_5 негативне почуття, злість, образу. Погано пам'ятає тата, пригадує лише те, що той був п'яний та ображав маму. На питання про батька і далі відповідає «не хочу з ним бачитись і жити з ним не хочу» (а. с. 26).

Згідно з висновком органу опіки та піклування Вижницької райдержадміністрації від 11 липня 2014 року № 01.34-942, позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 вважається недоцільним. Також йому рекомендовано вжити заходів для примирення з рідними матері дитини та забезпечити виконання своїх батьківських обов'язків (а. с. 13-14).

Проте, відповідно до висновку цього ж органу Вижницької райдержадміністрації від 24 березня 2015 року № 01.34-595 орган опіки і піклування вирішив за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_6 по відношенню до малолітнього ОСОБА_5 (а. с. 12).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Статтею 150 СК України передбачений обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті164 СК України мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Згідно із статтею 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами, малолітній ОСОБА_5 після смерті його матері, ОСОБА_7, проживає та виховується у сім'ї його рідного дядька ОСОБА_4

Разом з цим у наявному у матеріалах справи висновку органа опіки та піклування Вижницької райдержадміністрації від 24 березня 2015 року немає відомостей про обстеження умов місця проживання ОСОБА_4, з яким на час розгляду справи проживає ОСОБА_5, також умов проживання його батька ОСОБА_6

Крім того, відповідно до частини другої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 року, на час розгляду справи досяг десятирічного віку.

Суди на наведені норми матеріального права уваги не звернули, належним чином не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, а саме, в яких умовах проживає сімя рідного дядька ОСОБА_5 - ОСОБА_4 та його батько ОСОБА_6, а відповідно, в яких умовах буде проживати та виховуватися дитина, та не заслухали думки самого ОСОБА_5

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки недоліки, допущені судами, не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду суду належить урахувати викладене у цій постанові Верховного Суду, надати відповідну правову оцінку доказам та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 21 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 09 червня 2016 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді В. С. ВисоцькаА. О. ЛеськоС. Ю. МартєвВ. М. СімоненкоС. П. Штелик