Висновок судово-генетичної експертизи (ДНК) має важливе значення в процесі встановлення факту батьківства, проте його необхідно оцінювати урахуванням інших доказів у їх сукупності (ВС КЦС, справа № 592/4443/17 від 30.05.2023 р.)

Фабула судового акту: У цій справі, жінка яка проживала однією сім’єю із чоловіком без шлюбу, намагалась отримати спадщину після його смерті. Справа в тім, що цей чоловік мав сина від першого шлюбу, який вважався спадкоємцем першої черги, тому отримав весь спадок одноособово, і одну квартиру (із двох) вже встиг продати. Крім того, в процесі співжиття позивачки і спадкодавця у них народилась донька, проте він не був записаний батьком дитини. Отже, жінка вважала, що дитина від нього, і має спадкувати ⅓ майна. Вона ж, як “цивільна” дружина, доглядала спадкодавця, особливо після травм, операцій і після встановлення інвалідності.

Тому просила суд встановити факт її проживання однією сім'єю із спадкодавцем, встановити факт батьківства спадкодавця щодо їх доньки, змінити черговість одержання права на спадкування (бо саме вона доглядала чоловіка коли були проблеми зі здоров’ям) та - визнати за нею і за донькою ⅔ частини спадщини. Відповідно - отримати компенсацію від сина за вже продану ним спільну квартиру.

Справа розглядалась неодноразово. На останньому “процесуальному колі інстанцій”, суд першої інстанції, як і апеляційний суд, все ж таки відмовив жінці у позові внаслідок недоведеності. Єдина вимога що була задоволена - це встановлення факту спільного проживання позивачки і спадкодавця. Проте це не давало їй права спадкувати майно, оскільки в першу чергу спадкують діти, батьки та подружжя, а ті хто проживав спільно - лише в четверту чергу. Тому син, як спадкоємець першої черги, все вже успадкував. Крім того, висновок ДНК після ексгумації показав, що донька не була з цим чоловіком кровного споріднення.

ВС КЦС, на жаль, теж не задовольнив її вимоги на спадщину, як і вимоги щодо права на спадкування її донькою. Водночас Суд зазначив:

Відповідно до ч.2 ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду. Відповідно до ч.1,2 ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено ст. 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у ч.3 ст.128 цього Кодексу.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Ст. 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч.1 ст.135 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

При вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі докази в сукупності. Дані можуть встановлюватися: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені зокрема: листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв`язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо.

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Але передумовою звернення до суду в справах про встановлення батьківства є, зокрема, наявність кровного споріднення між особою, яку позивач просить визнати батьком, і дитиною.

Для з'ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням ст.89 ЦПК України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).

Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень ч.2,3 ст. 89 ЦПК України.

Однак, у цій справі: Згідно висновку експерта - спадкодавець не міг бути біологічним батьком доньки позивачки. А враховуючи відсутність й інших належних та допустимих доказів наявності кровного споріднення - суд підставно - на думку ВС - відмовив у задоволенні вимог про встановлення факту батьківства спадкодавця щодо доньки позивачки.

Що ж до зміни черговості спадкування через постійне піклування позивачки над спадкодавцем, Суд зазначив:

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК України). Згідно положень ч.2 ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для правильного застосування у даній справі положення ч.2 ст. 1259 ЦК України суду необхідно установити чи відповідний спадкоємець протягом тривалого часу опікувався, матеріально забезпечував, надавав іншу допомогу спадкодавцеві, який був у безпорадному стані.

Однак, ВС не знайшов підстави для зміни черговості спадкування позивачкою (з четвертої на першу чергу) - оскільки на погляд колегії - матеріали справи не містили належних та допустимих доказів того, що померлий через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво тривалий час був у безпорадному стані у зв`язку з чим був неспроможний самостійно забезпечувати свої потреби.

Аналізуйте судовий акт: Передумовою звернення до суду для визнання батьківства є наявність кровного споріднення між особою, яка вважає себе батьком, і дитиною. При цьому, закон не передбачає необхідності з`ясування думки дитини. (ВС КЦС справа №202/5601/18 від 26.01.2022 р.);

Чоловік знав в момент реєстрації народження, що не він є біологічним батьком дитини - і не довів що не знав - тому відомості про нього, як про батька дитини не підлягають виключенню з актового запису. (ВС КЦС справа №201/6130/19 від 13.07.2022 р.);

При відібранні дитини, якщо вона не може бути передана другому з батьків, переважне право мають, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі, мачуха, вітчим, а якщо ні - тоді вже дитина передається органу опіки та піклування. (ВС КЦС справа №308/12188/18 від 03.05.2022 р.);

Суд врахував бажання батька спілкуватись із дитиною, конфлікт із матір’ю і - для забезпечення якнайкращих інтересів дитини, зокрема права на спілкування з обома батьками - відмовив у позбавленні батька батьківських прав. (ВС КЦС, справа №215/3495/21 від 13.03.2023 р.).

Постанова

Іменем України

30 травня 2023 року

м. Київ

справа № 592/4443/17

провадження № 61-9923св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Коваль Наталія Миколаївна, Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Ковпаківському районі м. Суми Сумського міського управління юстиції, ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 лютого 2022 року у складі судді Катрич О. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Філонової Ю. О., Левченко Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Історія справи

У квітні 2017 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Коваль Н. М., Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Ковпаківському районі м. Суми Сумського міського управління юстиції, ОСОБА_4 , про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування, зміну черговості на спадкування та перерозподіл спадщини.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що починаючи з 1997 року вона проживала однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу із ОСОБА_5 по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1 . До цього вона перебувала в шлюбі із ОСОБА_6 , шлюб з яким розірвано в 2003 році. ОСОБА_5 на той час перебував у шлюбі із ОСОБА_7 , який розірвано в 1999 році. Відповідач ОСОБА_3 є сином ОСОБА_5 від першого шлюбу.

Вказувала, що вона із ОСОБА_5 проживала без реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 разом з його матір`ю ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , і дочкою позивачки - ОСОБА_9 .

Зазначена квартира перебувала у спільній частковій власності ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в рівних частках, тобто по частині. На час смерті матері ОСОБА_5 проживав з нею в цій квартирі, а тому фактично прийняв спадщину.

Позивачка зазначає, що під час її проживання із ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу вони вели спільне господарство, мали єдиний сімейний бюджет, разом сплачували за комунальні платежі, разом купували меблі, побутову техніку, предмети вжитку та інше майно.

Також, під час її спільного проживання разом із ОСОБА_5 він набув право власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_2 .

Після смерті ОСОБА_5 вона здійснила його поховання, здійснює догляд за його могилою, розпоряджається їхнім спільним майном.

Вважає, що зазначені обставини є підставою для встановлення факту її проживання із ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Встановлення даного факту необхідно для визнання її спадкоємцем та для отримання спадщини після померлого чоловіка.

Крім того вважає, що наявні передбачені статтею 1259 Цивільного кодексу України підстави для зміни черговості одержання права на спадкування.

Зазначала, що ОСОБА_5 мав незадовільний стан здоров`я, у зв`язку із чим неодноразово проходив курс стаціонарного лікування в різних медичних установах. У 1998 році він отримав травму ноги, довгий час перебував на лікарняному. Після цього він переніс операцію з приводу виразки шлунку, проходив курс післяопераційного лікування та йому була встановлена група інвалідності. У 2003 році на ОСОБА_5 був здійснений напад грабіжників, у зв`язку із чим він отримав черепно-мозкову травму і потрапив до лікарні, де проходив курс лікування. Вона надавала йому необхідну фізичну і матеріальну допомогу, піклувалась за нього під час перебування в лікарні. У 2012 році ОСОБА_5 отримав травму тазостегнового суглоба і з цього часу він був прикутий до ліжка. Стан його здоров`я погіршувався, перебіг хвороби був тяжким. ОСОБА_5 потребував постійного медичного та побутового догляду. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер від туберкульозу. Весь цей час вона матеріально утримувала свого чоловіка, доглядала за ним, здійснювала побутовий догляд, піклувалась за нього, викликала лікарів, прибирала, готувала їжу, прала і таке інше.

Також вказувала, що під час її спільного проживання із ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 вона народила дочку ОСОБА_2 , яку ОСОБА_5 визнавав своєю дочкою. Проте, запис про його батьківство у свідоцтві про народження не було здійснено, оскільки вона бажала отримувати на дитину державну допомогу як одинока матір. Разом з тим, ОСОБА_5 піклувався за нею, утримував матеріально, проводив із дитиною весь вільний час.

Зазначене, на думку позивачки, дає підстави для встановлення факту батьківства відносно ОСОБА_2 , оскільки таке необхідно для внесення змін до актового запису про народження дитини у відділі РАЦС та для визнання за донькою ОСОБА_2 права на спадкування після смерті її батька ОСОБА_5 .

При цьому наполягала на тому, що їй та її малолітній доньці належить право на отримання 2/3 частин спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_5 (по 1/3 кожній).

Посилалася на те, що відповідач ОСОБА_3 продав квартиру АДРЕСА_1 , тому вона та її малолітня донька претендують на виділ їм в натурі із спадкового майна квартири АДРЕСА_2 , яку позивачка оцінює в 200 000,00 грн і на отримання грошової компенсації за частку проданої квартири АДРЕСА_1 , яку вона оцінює в 100 000,00 грн.

Уточнивши в подальшому позовні вимоги, позивачка просила суд:

- встановити факт її проживання однією сім`єю із ОСОБА_5 з 1998 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- встановити факт батьківства ОСОБА_5 щодо доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- визнати за ОСОБА_2 право на спадщину за законом як спадкоємця першої черги в розмірі 1/3 частини спадщини після смерті ОСОБА_5 ;

- визнати за нею, ОСОБА_1 право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , змінивши черговість одержання права на спадкування та визнати за нею право на спадкування за законом як спадкоємця першої черги в розмірі 1/3 частини спадщини нарівні із його дітьми ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ;

- здійснити перерозподіл спадщини між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та визнати за нею та її малолітньою донькою право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 200 000,00 грн;

- стягнути із ОСОБА_3 грошову компенсацію 2/3 частин спадщини у розмірі 66 000 грн.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 із ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу з 14 жовтня 2003 року до 06 листопада 2014 року по день смерті ОСОБА_5

Встановлено факт того, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 компенсацію у сумі 66 377,33 грн.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 17 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року у даній справі змінено в частині визначення періоду встановлення факту проживання однією сім`єю, викладено абзац другий резолютивної частини рішення в такій редакції: «Встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 із ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 06 листопада 2014 року.

В іншій частині рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року залишено без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 18 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_3 та касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , задоволено частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року, змінене постановою Апеляційного суду Сумської області від 17 вересня 2018 року, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю із померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу, з 01 січня 2004 року до 06 листопада 2014 року, залишено без змін.

В іншій частині рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 17 вересня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 лютого 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , поданих в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , відмовлено за необґрунтованістю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Постановою Сумського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 лютого 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

05 жовтня 2022 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 лютого 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року.

В касаційній скарзі заявник просила суд скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 01 грудня 2022 року представник ОСОБА_3 - адвокат Матішинець В. В. просить суд у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , відмовити, оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

30 січня 2023 року на адресу Верховного Суду надійшли пояснення на відзив до касаційної скарги, в яких ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , заперечила проти доводів представника ОСОБА_3 - адвокат Матішинця В. В. та підтримала вимоги касаційної скарги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

16 січня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 , який розірвано 14 жовтня 2003 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_5 перебував у шлюбі з ОСОБА_10 , який розірвано 02 березня 1994 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 .

Відповідач ОСОБА_3 є сином ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 .

Позивачка ІНФОРМАЦІЯ_3 народила дочку ОСОБА_2 , в свідоцтві про народження вона записана матір`ю дитини, а відомості про батька дитини записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України зі слів матері, як ОСОБА_11 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 .

ОСОБА_5 періодично хворів або отримував травми, у зв`язку із чим проходив лікування. Так, з 24 березня 2012 року по 09 квітня 2012 року ОСОБА_5 знаходився на стаціонарному лікуванні в ортопедо-травматологічному відділенні № 1 КУ «Сумська міська клінічна лікарня № 1» з діагнозом: «закритий перелом лівого стегна зі зміщенням з різким порушенням функцій статики та ходи. Операція 30 березня 2017 року. МОС с/3 лівого стегна. Після проведеного лікування хворий з поліпшенням виписаний на амбулаторне лікування. Функція суглобу статики та ходи значно обмежена».

ОСОБА_5 був визнаний інвалідом ІІ групи, але строк дії довідки МСЕК закінчився 02 березня 2001 року, надалі інвалідність йому не встановлювалась.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 .

Похованням ОСОБА_5 займалася позивачка ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_5 залишилось спадкове майно, а саме: двокімнатна квартира АДРЕСА_1 та однокімнатна квартира АДРЕСА_2 .

12 листопада 2014 року ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Коваль Н. М. з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5

ОСОБА_1 , вважаючи себе особою, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, заяви при прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 до нотаріуса не подавала. При цьому, на час смерті спадкодавця проживала з ним разом.

20 січня 2016 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Коваль Н. М. винесено постанову, якою відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки останній не надав правовстановлюючий документ, необхідний для вчинення нотаріальної дії.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 квітня 2016 року у справі № 592/12182/15-ц визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та на квартиру АДРЕСА_2 .

27 березня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_12 , ОСОБА_13 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Хоменко В. В., відповідно до якого ОСОБА_3 продав ОСОБА_12 , ОСОБА_13 квартиру АДРЕСА_1 . Продаж квартири здійснено за 199 132,00 грн.

Ухвалою Ковпаківського районного суду міста Суми від 01 жовтня 2020 року у справі призначено посмертну судово-медичну молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, на вирішення якої поставлено питання: чи являється ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , біологічним батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвалою Ковпаківського районного суду міста Суми від 20 листопада 2020 року доручено експертам Обласного комунального закладу «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» провести ексгумацію трупа ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який похований на кладовищі міста Суми, що на вулиці Березовий Гай в районі 40-ї підстанції, з відібранням біологічних зразків, необхідних для судової молекулярно-генетичної експертизи, та переданням таких зразків для проведення вказаної експертизи до Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру.

Згідно висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 23 лютого 2021 року № СЕ-19/111-20/49290-Б особа, зразки кісткової тканини якої були надані на дослідження (в супровідному листі як «біологічні зразки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ) не може бути біологічним батьком малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частини друга і третя статті 5 СК України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, врегульовано статтею 125 Сімейного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.

Статтею 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статі 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі вище перераховані докази в сукупності.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені зокрема: листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв`язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо.

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це.

Але передумовою звернення до суду в справах про встановлення батьківства є, зокрема, наявність кровного споріднення між особою, яку позивач просить визнати батьком, і дитиною.

Для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.

Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням статті 89 ЦПК України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України , суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).

Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України.

Згідно висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 23 лютого 2021 року № СЕ-19/111-20/49290-Б особа, зразки кісткової тканини якої були надані на дослідження (в супровідному листі як «біологічні зразки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ) не може бути біологічним батьком малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

З огляду на викладене, обгрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність належних та допустимих доказів наявності кровного споріднення між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , у зв`язку із чим суд підставно відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 , в інтересах своєї доньки ОСОБА_2 , про встановлення факту батьківства.

При цьому, як вбачається з акту від 23 грудня 2020 року ексгумацію трупа ОСОБА_5 , який похований 10 листопада 2014 року на кладовище на районі 40-ї підстанції м. Суми секторі № 1, ряд № НОМЕР_6 , могила № 6, було проведено на підставі відповідної ухвали Ковпаківського районного суду міста Суми від 20 листопада 2020 року та за згодою ОСОБА_3 , який належить до близьких родичів померлого ОСОБА_5 . Тому доводи позивачки про недостовірність висновків проведеної судово-медичної експертизи через порушення процедури проведення ексгумації є необрунтованими.

При цьому, факт позбавлення ОСОБА_5 батьківства відносно сина - ОСОБА_3 не має в цьому питанні юридичного значення.

Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Таким чином, для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року, з урахуванням змін, внесених постановою Апеляційного суду Сумської області від 17 вересня 2018 року, встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 із ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 06 листопада 2014 року.

Постановою Верховного Суду від 18 березня 2020 року рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року, змінене постановою Апеляційного суду Сумської області від 17 вересня 2018 року, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю із померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу, з 01 січня 2004 року до 06 листопада 2014 року, залишено без змін, а отже є в цій частині чинним.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Згідно положень частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для правильного застосування у даній справі положення частини другої статті 1259 ЦК України суду необхідно установити чи відповідний спадкоємець протягом тривалого часу опікувався, матеріально забезпечував, надавав іншу допомогу спадкодавцеві, який був у безпорадному стані.

Такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № № 522/10915/17-ц (провадження № 61-20239св21).

Судами встановлено, що позивачка під час хвороби ОСОБА_5 піклувалася про нього та здійснювала догляд, оскільки вони проживали як сім`я.

Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що померлий ОСОБА_5 через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво тривалий час був у безпорадному стані у зв`язку з чим був неспроможний самостійно забезпечувати свої потреби, тому правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для зміни черговості одержання права на спадкування та визнання за позивачкою права на спадкування за законом як спадкоємця першої черги.

Також обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 права на спадщину за законом як спадкоємця першої черги в розмірі 1/3 частини спадщини кожній після смерті ОСОБА_5 , здійснення перерозподілу спадщини між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та визнання за нею та її неповнолітньою донькою права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 200 000,00 грн, стягнення із ОСОБА_3 грошової компенсації 2/3 частин спадщини у розмірі 66 000 грн, оскільки такі є похідними від вимог про встановлення факту батьківства щодо ОСОБА_2 та про зміну черговості на спадкування.

Доводи касаційної скарги про те, що суд при повторному розгляді справи розглянув справу без присутності позивачки та її представника є безпідставними, оскільки у повній мірі спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 лютого 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов