Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 592/4443/17

провадження № 61-37023св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Коваль Наталія Миколаївна, Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Ковпаківському районі м. Суми Сумського міського управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 , на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року у складі судді Костенко В. Г. та постанову Апеляційного суду Сумської області від 17 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Криворотенка В. І., Хвостика С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) з позовом до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), треті особи: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Коваль Н. М., Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Ковпаківському районі м. Суми Сумського міського управління юстиції, про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування, зміну черговості на спадкування та перерозподіл спадщини.

Позов обґрунтовано тим, що, починаючи з 1997 року, ОСОБА_1 проживала однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу із ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ) по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 . До цього ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 , шлюб з яким було розірвано у 2003 році. ОСОБА_4 на той час перебував у шлюбі із ОСОБА_6 , який був розірваний у 1999 році. Відповідач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4 від першого шлюбу. Вона із ОСОБА_4 проживала у квартирі АДРЕСА_1 та його матір`ю ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та своєю дочкою - ОСОБА_8 , без реєстрації за місцем проживання. Зазначена квартира перебувала у спільній частковій власності ОСОБА_4 та ОСОБА_9 в рівних частках, тобто по 1/2 частині квартири у власності кожного. Після смерті матері ОСОБА_4 залишився проживати в цій квартирі, а тому фактично прийняв спадщину. Під час проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу вони вели спільне господарство, мали єдиний сімейний бюджет, разом сплачували комунальні платежі, придбавали меблі та побутову техніку, та інші предмети вжитку, які знаходяться в їхній квартирі та на які маються відповідні чеки. Під час спільного проживання разом із ОСОБА_4 він набув право власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Весь цей ОСОБА_1 матеріально утримувала свого чоловіка, доглядала за ним, здійснювала побутовий догляд. Після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_1 здійснила його поховання, здійснює догляд за його могилою, розпоряджається їхнім спільним майном.

Під час спільного проживання із ОСОБА_4 вона народила дочку - ОСОБА_3 , яку ОСОБА_4 визнавав своєю дитиною, проте запис про його батьківство у свідоцтві про народження не було здійснено. Встановлення факту батьківства необхідно для внесення змін до актового запису про народження дитини у відділі реєстрації актів цивільного стану та для визнання за дочкою ОСОБА_3 права на спадкування після смерті її батька ОСОБА_4 . Вважала, що їй належить право на отримання 2/3 частини спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_4 .

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 з 1998 року по ІНФОРМАЦІЯ_1; встановити факт батьківства ОСОБА_4 щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; визнати за ОСОБА_3 право на спадщину за законом як спадкоємця першої черги в розмірі 1/3 частини спадщини після смерті ОСОБА_4 ; визнати за нею, ОСОБА_1 , право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , змінивши черговість одержання права на спадкування та визнати за нею право на спадкування за законом як спадкоємця першої черги в розмірі 1/3 частини спадщини нарівні із його дітьми ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ; здійснити перерозподіл спадщини між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та визнати за нею та її малолітньою дочкою право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 200 000,00 грн. Стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію 2/3 частини спадщини у розмірі 66 000,00 грн.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 , поданий в її інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 , задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 із ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу з 14 жовтня 2003 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 - день смерті ОСОБА_4 . Встановлено факт, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 компенсацію у сумі 66 377,33 грн. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 в іншій частині за необґрунтованістю.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 січня 2018 року виправлена описка у рішенні цього суду від 27 листопада 2017 року у справі, зазначено правильно продану квартиру - «двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ».

Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо встановлення батьківства, оцінивши докази у справі, посилаючись на статті 125, 126 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та те, що підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).Позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу судом першої інстанції задоволені частково лише за період після припинення шлюбу позивачки та до смерті ОСОБА_4 , тобто з 14 жовтня 2003 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . З посиланням на положення статті 1261, частини четвертої статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 щодо визнання права власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 . З цих же підстав відповідно до положень статті 1279 ЦК України суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги у інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 щодо стягнення компенсації 1/3 частини вартості проданої відповідачем квартири із суми в розмірі 199 132,00 грн, а саме: 66 377,00 грн.

При цьому суд першої інстанції відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про зміну черговості спадкування, перерозподіл спадщини на її користь, визнання права власності у порядку спадкування та стягнення компенсації, оскільки всупереч статтям 59-60 ЦПК України позивач не надала належних і переконливих доказів на підтвердження необхідних фактів, досліджені докази - довідка про стаціонарне лікування ОСОБА_4 у період за 24 березня 2012 року - 09 квітня 2012 року, довідка МСЕК про ІІ інвалідність ОСОБА_10 строком дії до 02 березня 2001 року - не підтверджують надання права на спадкування зі спадкоємцями першої черги відповідно до статті 1259 ЦК України.

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 17 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року у цій справі змінено в частині визначення періоду встановлення факту проживання однією сім`єю, викладено абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції в такій редакції: встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 із ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 7 139,00 грн за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог позивача в частині встановлення факту її проживання з померлим ОСОБА_4 , оскільки вони проживали разом у квартирі, належній на праві власності померлому та його матері, були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, придбавали речі домашнього вжитку, померлий піклувався про дочку позивача від першого шлюбу, позивач під час хвороби ОСОБА_4 піклувалась про нього та здійснювала догляд за ним, а після його смерті здійснила його поховання (дані обставини підтверджуються як показаннями свідків, так і письмовими доказами у справі). Проте судом першої інстанції не було враховано, що згідно з пунктом 1 розділу VІІ Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року, а тому встановлення місцевим судом факту проживання позивача разом з померлим ОСОБА_4 , починаючи з 14 жовтня 2003 року по день смерті останнього, є помилковим і рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог позивача в частині встановлення факту батьківства померлого ОСОБА_4 відносно її малолітньої дочки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки дана обставина підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які підтвердили факт визнання самим померлим свого батьківства відносно дитини, оскільки він забрав позивача разом з новонародженою дитиною до себе додому, піклувався про них, називав дитину дочкою. Отже, суд першої інстанції, виходячи з вимог, передбачених статтями 125, 126 СК України, прийшов до обґрунтованого висновку щодо підтвердження факту батьківства померлого ОСОБА_4 відносно дочки позивача ОСОБА_1 .

За недоведеністю ОСОБА_1 усіх передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України юридичних фактів, апеляційний суд вважав, що відсутні підстави для зміни черговості спадкування майна померлого ОСОБА_4 та визнання за нею права на спадкування його майна разом із спадкоємцями першої черги спадкування за законом.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи

У жовтні 2018 року засобамипоштового зв`язку до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, подана ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 , на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 17 вересня 2018 року у вищевказаній справі.

Заявник в касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у зміні черговості на спадкування і перерозподілу спадщини між спадкоємцями та ухвалити нове судове рішення в цій частині, не передаючи справу на новий розгляд, а саме: змінити черговість права на спадкування та визнати за нею право на спадкуванння за законом як спадкоємця першої черги у розмірі 1/3 частини спадщини, нарівні з дітьми померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; здійснити перерозподіл спадщини між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і визнати за ними право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 252 100,00 грн; стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію за належні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 2/3 частини спадщини у розмірі 146 900,00 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на статтю 1259 ЦК України, яка не застосована судами, зазначає, що з огляду на надані нею докази позивачем виконані всі п`ять умов, які є підставою для задоволення її позову про зміну черговості спадкування, зокрема: піклування над хворим здійснювала тільки вона одна, утримувала його матеріально, купувала продукти та готувала їжу, прибирала, що тривало понад двох років, і у цей час померлий ОСОБА_4 не міг самостійно забезпечувати свої життєві потреби; надані нею докази не потребують нової оцінки, а лише правильного застосування вимог матеріального права; зазначає, що при отримані нею та дочкою в натурі спірної квартири суд першої інстанції мав вирахувати грошову компенсацію, виходячи із вартості всього майна, тобто вона має складати 146 900,00 грн ((598 500,00 х 2/3) - 252 100,00), на що не звернув уваги апеляційний суд; вважає неправильним стягнутий з неї судовий збір на користь держави в розмірі 7 139,00 грн, так як судом не наведений відповідний розрахунок та вона звільнена від сплати судового збору як одинока матір.

ОСОБА_2 у жовтні 2018 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року, ухвалу цього суду від 09 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 17 вересня 2018 рокуу вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Крім іншого, в касаційній скарзі просив зупинити виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного розгляду та розгляд справи просить здійснювати за його участю.

Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій справу розглянуто без його участі; судами істотно порушені вимоги статей 10-12, частини другої статті 78 та частини першої статті 109 ЦПК України, зокрема судом першої інстанції встановлено обставини, що мають суттєве значення для справи, щодо встановлення батьківства на підставі недопустимих доказів, оскільки обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; судами не була витребувана та досліджена спадкова справа, необґрунтовано відхилено доводи відповідача з приводу того, що позивач не зверталась до нотаріальної контори у встановлені законом строки із заявою при прийняття спадщини; суди порушили вимоги частини четвертої та п`ятої статті 82 ЦПК України, не врахувавши, що рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 квітня 2017 року у справі № 592/12182/15-ц, на підставі якого відповідач є власником спадкового майна, є чинним і не оскаржувалось позивачем, вирішення питання про спадкування повинно було вирішуватись не окремим позовом, а в межах справи № 592/12182/15-ц шляхом звернення з апеляційною скаргою; суди при ухваленні оскаржуваних рішень спиралися на показання свідків, які пояснили, що померлий та позивач проживали разом, однак ніхто не повідомив, що померлий ОСОБА_4 є батьком дочки ОСОБА_1 .

У січні 2019 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому, посилаючись на безпідставність доводів, просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення.

У лютому 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду заяву про відстрочення та зменшення сплати суми судового збору за подання касаційної скарги на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 17 вересня 2018 року до розгляду справи по суті.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 призначено судді Лесько А. О.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 призначено судді Лесько А. О.

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2018 року відмовлено ОСОБА_2 у відкритті провадження за його касаційною скаргою в частині оскарження ухвали Ковпаківського суду м. Суми від 09 січня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 17 вересня 2018 року, витребувано матеріали справи № 592/4443/17 із суду першої інстанції та надано сторонам строк для подачі відзиву на касаційну скаргу. Цією ж ухвалою частково задоволено клопотання заявника про зупинення виконання рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року та постанови Апеляційного суду Сумської області від 17 вересня 2018 року. Зупинено виконання оскаржуваних судових рішень в частині стягнення компенсації у розмірі 66 377,33 грн та судового збору у розмірі 7 139,00 грн до закінчення касаційного провадження.

09 січня 2019 року матеріали справи № 592/4443/17 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2019 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 9 518,66 грн за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою,поданою ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 , на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 17 вересня 2018 року, наданосторонам строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року № 1750/0/226-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 жовтня 2019 року провадження № 61-37023св18 призначено судді Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2020 року відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні клопотання про розгляд справи за його участю та справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частинидругої статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги)підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України(у редакції станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Отже, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати абовважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги).

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, виходячи за межі доводів касаційних скарг, що касаційна скарга ОСОБА_2 та касаційна скарга ОСОБА_1 , підлягають задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 , який розірвано 14 жовтня 2003 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_4 перебував у шлюбі з ОСОБА_16 , який розірвано 02 березня 1994 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 .

Відповідач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4 від попереднього шлюбу.

Позивач ІНФОРМАЦІЯ_3 народила дочку, в свідоцтві про її народження вона записана матір`ю дитини, а відомості про батька дитини записані зі слів матері, як ОСОБА_17 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 .

Відповідно до довідки Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради від 06 червня 2017 року № 2626 ОСОБА_1 одержує допомогу на дітей одиноким матерям на ОСОБА_3 , 2008 року народження, в розмірі 356,91 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 .

Похованням ОСОБА_4 займалася позивач ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно, а саме: двокімнатна квартира АДРЕСА_1 та однокімнатна квартира АДРЕСА_2 , яка також розташована за цією ж адресою.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 квітня 2016 року у справі № 592/12182/15-ц визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та на квартиру АДРЕСА_2 за цією ж адресою.

27 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_18 , ОСОБА_19 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Хоменко В. В., відповідно до якого ОСОБА_2 продав ОСОБА_18 , ОСОБА_19 квартиру АДРЕСА_1 . Продаж квартири здійснено за 199 132,00 грн.

На підтвердження своїх позовних вимог про встановлення факту спільного проживання позивача з померлим ОСОБА_4 та встановлення факту його батьківства відносно малолітньої дочки позивача нею були надані фото з домашнього альбому ОСОБА_1 , на яких є спільні світлини її разом із ОСОБА_4 , а також з її дочкою від першого шлюбу. Також маються світлини, що підтверджують ту обставину, що померлий ОСОБА_4 забирав позивача разом з новонародженою дитиною з пологового будинку до себе додому. Маються також світлини самого ОСОБА_4 з новонародженою дитиною на руках. Знімки зроблені у домашніх умовах, на святах та під час спільного відпочинку.

Також судом першої інстанції за показаннями свідків: ОСОБА_8 , ОСОБА_20 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 встановлено, що з початку 2000 років позивач ОСОБА_1 почала проживати однією сім`єю з ОСОБА_4 у кв. АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачка ОСОБА_1 народила дочку ОСОБА_3 , відомості про батька записані за вказівкою матері відповідно до частини першої статті 135 СК України. Через матеріальні проблеми батьки дитини вирішили не записувати ОСОБА_4 її батьком. За час спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 мали спільний бюджет, разом придбавали продукти харчування, а також були придбані меблі, телевізор. За життя ОСОБА_4 набув у власність ще одну квартиру внаслідок догляду за сусідом, який проживав в кв. АДРЕСА_2 .

Померлий ОСОБА_4 мав поганий стан здоров`я і періодично хворів або отримував травми, у зв`язку із чим проходив лікування. Так, з 24 березня 2012 року по 09 квітня 2012 року ОСОБА_4 знаходився на стаціонарному лікуванні в ортопедо-травматологічному відділенні № 1 КУ «Сумська міська клінічна лікарня № 1» з діагнозом: «закритий перелом лівого стегна зі зміщенням з різким порушенням функцій статики та ходи. Операція 30 березня 2017 року. МОС с/3 лівого стегна. Після проведеного лікування хворий з поліпшенням виписаний на амбулаторне лікування. Функція суглобу статики та ходи значно обмежена».

ОСОБА_4 був визнаний інвалідом ІІ групи, але строк дії довідки МСЕК закінчився 02 березня 2001 року, надалі інвалідність йому не встановлювалась.

Нормативно-правове обґрунтування

Щодо визначення походження дитини

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, врегульовано статтею 125 СК України.

Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Статтею 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статі 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що відповідно до статей 213, 215 ЦПК України 2004 року рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК України 2004 року, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

У разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до статті 146 ЦПК України 2004 року може визнати факт, для з`ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза).

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 109 ЦПК України передбачено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Щодо зміни черговості одержання права на спадкування

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Стаття 1259 ЦК України регулює черговість спадкування за законом, зокрема: спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині (частина перша статті 1259 ЦК України).

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (частина друга статті 1259 ЦК України).

Отже, черговість одержання права на спадкування може бути змінена шляхом договору між спадкоємцями, які прийняли спадщину (частина перша статті 1259 ЦК України), або на підставі рішення суду (частина друга статті 1259 ЦК України).

Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

Підставами для задоволення такого позову є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

У зазначеній категорії справ підлягає встановленню судом також факт належності сторін до спадкоємців за законом різних черг.

Зміна черговості спадкування лише надає право спадкоємцю наступної черги на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, а не визнає його спадкоємцем цієї черги. Отримавши право на спадкування разом із спадкоємцями іншої черги, такий спадкоємець вважається спадкоємцем тієї черги, до якої він належить відповідно до статей 1261-1265 ЦК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Цивільний процесуальний закон вимагає, щоб рішення суду було законним і обґрунтованим, але зазначеним вимогам судові рішення попередніх інстанцій не відповідають в повній мірі.

Згідно з уточненою позовною заявою ОСОБА_1 від 26 квітня 2017 року (а. с. 36-40 т. 1) остання просила суд: 1) встановити факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 з 1998 року по ІНФОРМАЦІЯ_1; 2) встановити факт батьківства ОСОБА_4 щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; 3) визнати за ОСОБА_3 право на спадщину за законом як спадкоємця першої черги в розмірі 1/3 частини спадщини після смерті ОСОБА_4 ; 4) визнати за нею, ОСОБА_1 , право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , змінивши черговість одержання права на спадкування та визнати за нею право на спадкування за законом як спадкоємця першої черги в розмірі 1/3 частини спадщини нарівні із його дітьми ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ; 5) здійснити перерозподіл спадщини між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та визнати за нею та її малолітньою дочкою право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 200 000,00 грн; 6) стягнути із ОСОБА_2 на її та дочки користь грошову компенсацію 2/3 частини спадщини у розмірі 66 000,00 грн, а також стягнути з відповідача судові витрати у справі.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України), зважаючи на що Верховний Суд розглядає касаційну скаргу ОСОБА_1 лише в межах уточнених позовних вимог, заявлених нею в суді першої інстанції.

Також Верховний Суд зазначає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанції. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України.

Оскільки судом першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, на підставі досліджених в ході судового розгляду справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали разом у квартирі, належній на праві власності померлому та його матері, були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, придбавали речі домашнього вжитку, померлий піклувався про дочку позивача від першого шлюбу, а позивач під час хвороби ОСОБА_4 піклувалась про нього та здійснювала догляд за ним, а після його смерті здійснила його поховання, що підтверджуються показаннями свідків та письмовими доказами у справі, то Верховний Суд погоджується із задоволенням позовної вимоги щодо встановлення факту проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , без реєстрації шлюбу.

Причому суд апеляційної інстанції правильно змінив рішення суду першої інстанції в частині періоду такого проживання, визначивши його не з 14 жовтня 2003 року по день смерті ОСОБА_4 , а з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , зважаючи на норму пункту 1 розділу VІІ Прикінцевих положень СК України, якою встановлено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Відповідно до статті 13 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), що втратив чинність з 01 січня 2004 року, права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

У статті 44 КпШС України вказано, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Отже, норми КпШС України, що діяв, коли позивач та ОСОБА_4 почали разом проживати у встановлений судами період, не передбачали можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Проте Верховний Суд не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо розгляду інших позовних вимог, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено факт, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

При цьому матеріали справи містять клопотання представника відповідача від 22 лютого 2018 року до Апеляційного суду Сумської області при призначення судової молекулярно-генетичної експертизи (а. с. 19-20 т. 2).

Зазначене клопотання було задоволено Апеляційним судом Сумської області ухвалою від 28 лютого 2018 року, якою призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, на вирішення якої поставлено питання, чи наявне кровне споріднення між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якщо так, то чи є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 39-41 т. 2).

Вказана ухвала Апеляційного суду Сумської області від 28 лютого 2018 року була повернута Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи у зв`язку з відсутністю відповідних методик, про що повідомлено листом від 21 березня 2018 року № 11/474 (а. с. 47 т. 2).

Також матеріали справи містять клопотання представника відповідача від 11 квітня 2018 року до Апеляційного суду Сумської області при призначення іншої судової молекулярно-генетичної експертизи (а. с. 58-60 т. 2).

Зазначене клопотання було задоволено Апеляційним судом Сумської області ухвалою від 25 квітня 2018 року (а. с. 82-84 т. 2), якою призначено посмертну судово-медичну молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), на вирішення якої поставлено питання, чи являється ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Цією ж ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 25 квітня 2018 року доручено експертам Сумського обласного бюро судово-медичної експертизи провести ексгумацію трупа ОСОБА_4 з відібранням біологічних зразків, необхідних для судової молекулярно-генетичної експертизи, та переданням таких зразків для проведення вказаної експертизи до Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, доручено Сумській міській раді сприяти експертам при вилученні з місця поховання біологічного матеріалу трупу ОСОБА_4 , зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити явку малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , для надання останньою на вимогу експертів необхідних біологічних зразків.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 30 травня 2018 року надано судовому експерту Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центра МВС України дозвіл на повне знищення об`єкту експертизи - біологічного матеріалу трупу ОСОБА_4 та надіслання Укрпоштою висновку посмертної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, призначеної ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 25 квітня 2018 року (а. с. 114-115 т. 2).

Повідомленням від 02 липня 2018 року № 10-1/1044 судовий експерт Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Кобець І. М. повідомив про неможливість проведення експертизи, оскільки ОСОБА_1 та дитина - ОСОБА_3 для відбору порівняльних зразків не з`явилися, біологічний матеріал померлого ОСОБА_4 наданий не був (а. с. 135-137 т. 2).

Також матеріали справи містять повторне клопотання представника відповідача від 31 серпня 2018 року до Апеляційного суду Сумської області при призначення судової молекулярно-генетичної експертизи (а. с. 174-176 т. 2).

У задоволенні зазначеного клопотання було відмовлено ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 31 серпня 2018 року (а. с. 178-180 т. 2) з поясненням, що представник апелянта не надав належного обґрунтування неможливості його заявлення у суді першої інстанції, фактично це клопотання зводиться до надання нових доказів у справі, які не були подані до суду першої інстанції і ним не досліджувались, а також посиланням на норму статті 105 ЦПК України, згідно з якою призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

При цьому апеляційний суд в мотивувальній частині оскаржуваної постанови від 17 вересня 2018 року вказав, що неявка позивача разом з малолітньою дочкою для відбору порівняльних зразків не може свідчити про її ухилення від проведення експертизи, оскільки експертиза не була проведена з вини Сумської міської ради та експертів Сумського обласного бюро судово-медичної експертизи, які за дорученням суду не провели ексгумацію трупа померлого і не відібрали біологічні зразки та не надали їх до експертної установи, що зробило неможливим її проведення. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивач належним чином була повідомлена про день та час явки разом з малолітньою дочкою до експертної установи для відбору порівняльних зразків, відповідач та його представник на спростування доводів позивача про встановлення факту батьківства померлого відносно її малолітньої дочки будь-яких обґрунтованих заперечень не надали.

Отже, апеляційний суд погодився із судом першої інстанції щодо встановлення факту батьківства померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без проведення відповідної судової молекулярно-генетичної експертизи, на підставі показань свідків, фотокарток з особистого архіву позивача, встановленого факту спільного проживання ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_4 .

Колегія суддів звертає увагу, що зазначене суперечить частині другій статті 128 СК України, згідно з якою підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

У свою чергу ЦПК України встановлює вимоги до доказів - даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Докази мають бути, в тому числі, належними та допустимими (статті 58, 59 ЦПК України 2004 року станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції, статті 77, 78 ЦПК України станом на дату ухвалення оскаржуваної постанови).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України (частини перша, друга та четверта статті 60 ЦПК України 2004 року) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто підставою для визнання батьківства є відомості, що засвідчують саме походження дитини від певної особи, а не факти спільного проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і цієї особи до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не звернули увагу на зазначене вище, не сприяли повному та всебічному розгляду справи, не встановили усіх фактичних обставин справи, при судовому розгляду справи так і не було здійснено судово-генетичну експертизу, без проведення якої неможливо достовірно встановити факт походження дитини.

Дані, на підставі яких суди попередніх інстанцій прийняли рішення на користь позивача щодо встановлення батьківства померлого ОСОБА_4 по відношенню до малолітньої ОСОБА_3 (показання свідків, фотокартки, спільне проживання), не є достовірними та достатніми доказами, що вичерпно це підтверджують.

Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути лише висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи.

Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

Суд першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою, що тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) станом на сьогодні ? це єдиний метод точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини. Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору цієї категорії справ.

Враховуючи обставини справи, чутливість правовідносин, в яких виник спір, колегія суддів вважає, що встановлення факту кровного споріднення між батьком і дитиною не може вважатися об`єктивним за відсутності висновку судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи, що встановить вірогідність батьківства померлого ОСОБА_4 щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ця вірогідність складає не менше 99 %, або генотипоскопічного дослідження, що підтвердить імовірність того, що відповідач ОСОБА_2 (рідний син померлого ОСОБА_4 ) і ОСОБА_3 є біологічними родичами (на рівні брат - сестра) (до якого також можуть залучені інші передбачувані родичі для підвищення точності результату).

Суд першої інстанції не роз`яснив особам їх право щодо призначення у справі судово-генетичної експертизи, без проведення якої неможливо встановити факт походження дитини, на підставі чого посилання апеляційного суду на те, що відповідач чи його представник не заявляли відповідного клопотання в межах розгляду справи у суді першої інстанції та не надали належного обґрунтування неможливості його подання у суді першої інстанції, відхиляється колегією суддів.

Без вирішення питання про встановлення факту батьківства неможливо вирішити заявлені ОСОБА_1 інші позовні вимоги щодо спадщини померлого ОСОБА_4 , оскільки вони є взаємопов`язаними та похідними.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про залишення без змін рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року, зміненого постановою Апеляційного суду Сумської області від 17 вересня 2018 року, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю позивача із ОСОБА_4 , без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, тому ухвалені у справі судові рішення в іншій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суди мають врахувати викладене вище, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і відзивам сторін; вирішити справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права; ухвалити законне і справедливе судове рішення.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2019 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 9 518,66 грн за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, враховуючи часткове задоволення касаційної скарги позивача та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за перегляд справи в суді касаційної інстанції в сумі 9 518,66 грн.

Оскільки розгляд справи щодо інших позовних вимог (окрім позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю із померлим) не закінчено, то питання про розподіл цих судових витрат сторін не вирішується.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 такасаційну скаргу ОСОБА_1 , подану в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року, змінене постановою Апеляційного суду Сумської області від 17 вересня 2018 року, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю із померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу, з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, залишити без змін.

В іншій частині рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Сумської області від 17 вересня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь держави 9 518,66 грн судового збору за подання касаційної скарги на наступні реквізити: отримувач коштів - УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н; код отримувача (за ЄДРПОУ) - 38004897; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету - 22030102, «Судовий збір (Верховний Суд, 055)»; символ звітності банку - 207 (або за іншими актуальними реквізитами для сплати судового збору на офіційному сайті Верховного Суду).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко